Мова (роман)

Мартинович працював над романом близько 3-4 років. Процес його роздумування почався з допису білоруської письменниці Марії Мартисевич, де вона порівняла умови торгівлі білоруською літературою з наркоторгівлею.

Книгу білоруською сьогодні в місті знайти так само складно, треба шукати бункер або дилера. Цей допис запустив процес роздумів, що тривав близько 3-4 років. Поступово народжувався сюжет. Можна сказати, це самий продуманий з моїх сюжетів,

 — стверджував сам Мартинович[2]. Незважаючи на пригодницько-детиктивний сюжет, автор спробував зібрати в романі своє «розуміння багажу проблем, пов'язаних із білоруською ідентичністю, із культурою, мовою та історією. З тутейшістю, з провінційністю, з готовністю відмовитися від свого»[4].

Мова в романі Мартиновича є наркотиком класу «несубстанційних психотропів»[5] (с. 67, с. 161), що впливає безпосередньо на психіку без шкоди для тіла (с. 13). Застосування мови тягне за собою втрату просторової й тимчасової орієнтації, візуальні та слухові галюцинації з чітким етнографічним ефектом. У одному з місць роману автор визначає мову як «єдиний нематеріальний наркотик, що впливає на тутешніх людей», білорусів (с. 69), в іншому — уточнює, що мова не діє на жителів за межами краю, наприклад, на тих, "хто живе в м. Москві або в м. Новосибірську «(с. 162).

Поширення мови відбувається за допомогою спеціальних „сувоїв“ — надрукованих або написаних цитат із різних літературних творів. Імовірно, вплив мови на психіку відбувається через прочитання незвичайних „психоделічних“ звернень, синтаксичних поєднань, неповторних лексико-граматичних одиниць, що зустрічаються у свитках. Досягнення повторного ефекту вимагає збільшення мовної дози (с. 129), тобто більшої кількості прочитаного тексту. До того ж, повторне прочитання одного й того ж сувою не дає колишнього ефекту (с. 62).

Сувої з мовою бувають різної якості та довжини, а найдорожчими вважаються сувої з цілих сторінок друкованих видань. Поширенням мови займаються організовані угруповання китайців, циган та приватні торговців („дилерів“). За вживання мови статтею 264 Кримінального кодексу Союзної держави Китаю та Росії передбачено ув'язнення до 10 років, за продаж — смертна кара (с. 35-40). Виконання законодавства в галузі поширення наркотиків (в тому числі мови) забезпечує „Держ.наркоконтроль“.

Для епіграфу до роману застосована цитата зі статті французького філософа Ролан Барта „Риторика образу“ (1964 р.), присвячений аналізові візульного образу як знаково-комунікаційної системи:

...причому будь-який подібний словник, хоч би якою була його глибина, являє собою код. Оскільки сама наша психея (як зараз вважають) структурована так, як мова. Крім того, чим глибше ми занурюємося у нетрі людської психіки, тим більше розрідженими робляться пропуски між знаками

Згідно Барта, розуміння спостерігачем певного візуального образу залежить від культурного коду, до якого приєднаний суб'єкт спостереження, від типів знання, які він проектує на образ, і, разом з тим, тісно пов'язані з його щоденною практикою, національною приналежністю, культурним і естетичним рівнем: „Зображення може бути по-різному прочитане декількома різними суб'єктами <…> і одна йі та ж лексема може мобілізувати різні словники“[6][7]. Відповідно, „мова“ в романі виступає для білорусів (так званих „корінних жителів північно-західних територій“) особливим сплетінням знаків або кодом, що тільки в них одних викликає особливу ейфорію, що не проявляється в інших громадян „Союзної держави“.

Події відбуваються в 2044 р. (або в 4741 р. — за китайським календарем), у м. Мінську, що знаходиться на Північно-Західних територіях Союзної держави Китаю та Росії. Сюжет базується на двох паралельних наративах — контрабандиста і наркоторговця Сергія („бариги“) і затятого наркомана („Джанкі“), які зустрічаються тільки в кінці роману.

Початок роману відбувається у м. Варшаві, де „барига“ Сергій набуває сувої з мовою, щоб переправити їх до м. Мінська. У Варшаві панує культ споживацтва, шопінг перетворений на релігію, відображенням чого є храми-бутики, що розташовані в колишньому Палаці культури і науки. Все це, на думку героя, є рисами „збіднілої мультикультурної Європи“, яка чітко протиставляється „заможному, гідному, моноетнічному російському Китаю“ (с. 20).

Мінськ, де розгортаються основні події роману, — є містом на північному заході „Союзної держави“, до якої культурні впливи добираються через 20-30 років після того, як стали модними в метрополії (с. 14). Відповідно, на всьому архітектурному вигляді міста лежить ознака відсталості і провінційності.

Оригінал роману писався білоруською мовою. Однак перше видання, відповідно до авторського задуму, вийшло також і російською мовою, щоб з'єднати білоруську читацьку аудиторію

На цей раз я вирішив, що потрібно з'єднувати аудиторію. Білорус, цей текст прочитає по-російськи, обов'язково і гарантовано буде шукати його білоруський варіант. У цьому сенс цієї естетичної провокації, тому що квінтесенцією цього роману є сама мова[2]

Переклад на російську мову здійснила Лідія Михеєва. Деякі елементи в ньому адаптовані для розуміння іноземного російськомовного читача (наприклад, площа Залежності перетворилася на площу ЄврАзЕС). Переклад був виданий одразу у двох версіях: паперовій та електронній. Видання електронної версії білоруськомовного оригіналу Мартиновича не передбачалося спочатку.

Незважаючи на те, що білоруська мова в романі виступає як „альтернативний світ“, деякі читачі відзначили, що російськомовний переклад виглядає органічнішим ніж оригінал і більше відповідає концепції твору, оскільки в ньому чіткіше визначається проникнення чужорідної мови в російський текст[9].

В основному, роман був зустрінутий доброзичливо читачами й критиками. Михайло Боярин зазначив: „Мова“ читається стрімко і цільно, а потім сниться, захоплює і обдаровує. <…> Книгу хочеться розтягати на цитати. За останні п'ятнадцять років це найцікавіший білоруський роман, який я читав»[10].

Андрій Расинський зазначив вплив на сюжет роману англомовних антиутопії «451 градус за Фаренгейтом» Бредбері, «Дивовижний новий світ» Гакслі і «Дюна» Герберта і назвав роман «захоплюючою книгою»[11]. Окремою джерелом натхнення для Мартиновича міг стати роман «Шабани. Історія одного зникнення» Бахаревича, насичений мовно-історичною рефлексією й відомий по-перше описом Шабанів майбутнього.

Негативні риси роману відзначила Катя Рускевич («стиль і штампи», надмірний «жіночий глянець»[12]), а Тихон Чернякевич: «Роман „Мова“ гладкий, як нектарин, сентиментальний до рожевості й абсолютно не страшний, хоча задуманий, за словами автора, як драма і антиутопія». До того ж, щодо критика, то автор демонструє «некомпетентність … в білоруській ліричній традиції», обираючи для «мовних» вставок у роман слабкі та «найприметивніші» вірші (як у випадку з «Метелик» Володимира Жилки)[13].

• Презентація роману в м. Гродно 23 жовтня 2015 р. проходила у греко-католицькій парафії «Матері Божої Фатімської», але була перервана міліцією і представником місцевого виконкому, які заявили, що буцімто «приміщення не пристосоване для громадських зустрічей, а організатори не отримали належний дозвіл на проведення заходу»[14][15][16]. Цікаво, що у той же день президент Білорусі Олександр Лукашенко проводив зустріч із представниками творчої інтелігенції, де озвучувалося питання про сприяння літературному процесові.
• Видання роману породило хвилю різноманітного художнього завзяття його читачів. Ентузіасти випустили футболки з ієрогліфами «МО» і «ВА» в стилі модних вишиванок, а художниця Наталя Гаряча зробила виставку графічних робіт за мотивами роману[17]. Сам автор слідами свого твору пророкував «татуювання із зображенням мовних» ієрогліфів, англ. street art із образом мови «ў», перформанси на площі «Мертвих» і поява провідників по невидимому поки що мінському Чайнатауні"[18].

• (біл.)«Мова» / Віктар Марціновіч. 2-е выданне — Мн.: Кнігазбор, 2014. — 272 с. — ISBN 978-985-7119-05-9.
• (рос.)«Мова», 2014 г., «Логвінаў», «Пяршак».

• (біл.)Цётка,. «Шануйце роднае слова». Беларуская Палічка. Процитовано 15 квітня 2015.