Молодків

!!! Гіпотеза: Дуже ймовірно, що село Молоткова (як і ряд інших сіл на той час, наприклад Задвіря чи Коропець) було королівщиною (поселення належало королю лат. «ab antiquo») в Галицькому повіті (Галицькій землі) Руського воєводства, якою від імені короля Польщі управляв хтось із шляхтичів з іменем Ян Кола (не виключено що і Ян (?-1438), і Ян (?-1472))[4]. У записах тому XII часто йдеться про село Лисець, яке було у володіннях шляхтичів Кола, але в 1474 є запис.

На даний момент дослідження історії села, той запис і є першою письмовою згадкою.

Датується 10 січня 1474 року (том XII)[5][6], про Молодків, як — село «Млоткова» (в оригіналі Mlothkowa) разом з селом Лисець.

1474 рік — перша письмова згадка села Молодків (в формі запису назви села як Mlothkowa)

Переклад:

Вельможного Maginfico Якобо з Бучача, каштеляна галицького юридично додано на правах возного (пол. ministeriał або woźny, лат. ministerialis) до наданих для інтромісії (посідання) сіл, званими Лисець і Млоткова домінії/власності Коли [Яна Коли] а також [додано до] власного напису/підпису власності Якоба Каштеляна Галицького.

!!! До Гіпотези: Якщо останній Кола, Ян помер в 1472-му, році, тоді сходиться, що в 1474 р. село Лисець було вільне від власника. А тому що в записі 1474-го фігурує також Молоткова, то гіпотеза приводить до висновку, що і Молоткова була власністю Колів. На разі нема даних про Молоткову раніше 1474 р., але в 1446 р. Ян Кола Старший (пом. 1472) взяв участь в розподілі маєтків[7] батька Яна Кола (пом. 1438) і як наслідок Далеїв та Лисець відійшли у спільне володіння Яном Кола середнім «Ярославом» та Яном Кола молодшим. Молоткова не фігурує, а значить мусіла бути передана Колам десь раніше, до 1446-го року. Слід також додати, що рідна бабця Якоба за батьком Михайлом була Малгожата Кола. Що прояснює зв'язки між власниками тих земель — спочатку вони належали Колам (як мінімум в роки 1472—1474) а потім Бучацьким.

Примітки до латинського запису:

• Згідно з вступом до тому XII Актів Гродських і Земських, вертикально перекреслена буква «a», означає запис польської букви ą (носового [о], раніше носового [a]). Подібних перекреслень в актах є дуже багато. У випадку з селом, то можна припустити, що «в народі» село називали Молоткова або Млоткова довгий час, і люди звикли, а коли село набуло стану містечка, то в офіційних документах вже мало записуватись як Molotkow або Mlotkow. Друковані записи (систематизовані переклади з рукописів) актів гродських і земських опубліковані 1887 — го року.
• Буквосполучення th означає твердий [t], бо в інших словах так само (Mathwey, Tlusthobabi, Lithphinow). Тобто на звук, у народі люди тоді чули як «млоткова», і аж ніяк не «млотькова».
• Чи оригінально була таки мЛОткова чи мОЛОткова, то ймовірність більша, що все-таки була Молоткова, бо статистично більше таких записів. Крім того, в актах гродських і земських дуже багато помилок запису слів і навіть змінених позиціях букв в слові (наприклад Гнат/Ігнат мав записуватись як Iсhnat або Ihnat, але були записи Hinahat). І навіть одне й те саме слово в той самий рік, на тій же самій сторінці могли писатись по різному (Kuropatwa, Kwrptwe).
• Інтромісія — легальне заволодіння, отримання власності над нерухомістю згідно з вироком суду. Оголошення інтромісії відбувалось в публічному місці. нп. на ринку, там де було багато свідків. Тому, якщо 10 січня був судовий вирок, то потім факт заволодіння Молотковою новим власником, мало бути десь повідомлено в селі.

Варто мати все це на увазі, аналізуючи та приймаючи рішення, а «якою ж таки первинною формою називалось наше село?»

• За Королівською люстрацією 1565 року в селі наявні вежі для виварювання солі: 2 панські та 7 людських.[8]
• Люстрація 1661-го року згадує Молоткову під другим іменем «Слобода» в якій на той час було 30 «слободянів».

Десь наприкінці XVI — на початку XVII ст. на території села було засноване містечко, яке називалося Слобода або, можливо, Молодкова Слобода. В основі його назви лежить апелятив слобода "поселення в Київській Русі, на Україні і в Росії XI—XVIII ст., жителі яких звільнялися від феодальних повинностей (СУМ, IX, 365). Однак містечко проіснувало, очевидно, недовго, бо більше не згадується в писемних джерелах. Згадується також, що та «Слобода» почалась 2 роки тому (тобто 1658-го). В ті час, тиких «слобідок» з вільними людьми з інших місцевостей було дуже багато.

• Люстрація староства галицького за 1765 р. свідчить, що тут було 40 селянські поселення. Подається детальний опис на латинській мові що було в селі, зокрема парафія греко-католицька.
• Люстрація староства галицького за 1767 р. свідчить, що тут було 43 селянські господарства (халупи). Подається детальний опис на польській мові що було в селі, з якими селами межували та перелік відрахувань панщини.

• Земельна Йосифінська метрика 1788 р. свідчить, що тут було 53 селянські господарства.
• Земельна Францисканська метрика 1820 р. свідчить, що що тут було 83 селянські господарства.

В словнику, село згадується декілька разів:

1. в томі I (друк в 1880)[9] згадується, що до гр-кат. парафії в с. Бабче входили Маркова та Молотків.
2. в томі VI (друк в 1885)[10], вказано як село Mołotków. Були варильні солі, які закриті в 1821-му році. Власником більшої частини села був Włodzimierz Wilczyński.
3. в томі XI (друк в 1890)[11] як Mołotków, згадується в списку Солотвинської римо-кат. парафії.
4. в томі XV (друк в 1902)[12], наш Молотків вже не згадуються, але згадуються:
   • інший Mołotków, однойменне село, вказано також як Mołodków. Тепер відоме як Молотків (Тернопільскої області, gm. Białozórka).
   • Mały Mołodków тепер відоме як Великий Молодьків, який до 1921 року мав назву Молодків Осичний.

Перш за все, слід відмітити, що є ряд інших однойменних чи етимологічно подібних сіл:

• Молотків — село в Україні, у Тернопільській області, перша письмова згадка 1584 р. (як Молодкове), засноване в 1777-му р.
• Молотківці — село в Україні, у Вінницькій області, засноване в 1799-му р.
• Млотковіце — село в Польщі, відоме від 1800 р.
• Молотковичі — село в Білорусі, принаймні згадується в словнику за 1885 р.
• Вели́кий Молодьків — село в Україні, у Новоград-Волинському районі Житомирської області. Засноване в 1862-му р.

Про походження назви села існує легенда записана від Миколи Ільковича Кисляка,1928 р.н. В ній розповідається, що пастух із с. Старуня, шукаючи овець, яких загубив, натрапив у мальовничій долині між гір на джерело з солоною водою-сировицею. Виварювання солі було дуже прибутковою справою. Тому кілька молодих сімей із старого села Старуня оселились біля джерела сировиці і заснували село, яке назвали Молодків — поселення молодих людей.

Коментар: з історії с. Старуня відомо про надання документів власності від 1372-го року. Там не вказано скільки села має чи з ким має межі. Але могло бути так що частина села Молодків була тоді частиною земель Старуні або взагалі — лісом.

У польській соляній копальні в місті Величка, поклади солі почали експлуатувати у 80-х роках XIII століття. І герб на будинку-шибі у Величці містить два навхресні молотки.

Wieliczka 2015 — вигляд герба на будинку

А ось як приклад географічної карти 1923 року[13], яка вказує позначенням, що в селі Молодків (Mołotków) була діюча копальня воску (ймовірно, що на 1923 рік, це вказується копальня озокериту).

Карта 1923-го року, де вказано позначкою у вигляді молотків наявність копальні.

Там біля «Kop. wosku» (у районі границі з с. Старуня і річки «Великий Лукавець» та пагорба «Бзовач») є позначка у вигляді двох перехресних молотків.

Якби були перевернуті, то б означало, що копальня існує, але не діюча.

Отож такі документальні дані, наводять на теорію, що назва села від самого його створення несла в собі головну зайнятість населення — соляний промисл. Люди працювали для збільшення багацтв тодішньої Польщі. Слово wieś («село») у польській мові жіночого роду (деколи кажуть також «вьоска»), а отже Mołotkowa (вона) — вьоска, де люди працюють молотками для видобування солі. Могло бути так, що створена як вьоска Mołotkowa, а потім, коли отримала статус містечка, на картах почали писати як Mołotków.

Гійом Боплан працюючи над картою для польського короля в 1645-1650 роках, мандрував по Русі і коли відвідував Галицькі землі, то місцевість записав в себе на карті як Melokowa. Наявність букви «л» не так важлива, бо француз міг погано почути чи зрозуміти. А от буква «а» в кінці яскравий доказ, що вона там дійсно була, бо вже не перший раз така форма фігурує !!!

На карті Боплана 1650-го року село записане як Melokowa

На карті Боплана 1650-го року (інша версія) село записане як Melokowa.

Melokowa, Markowa, Babeczen, Bidekow, Pinienuiecz та інші сусідні місцевості на карті Боплана (1650 рік)

В польській історичній повісті «Під прапорами Собєскєго», розповідається про елементи польсько-турецької війни 1672—1676, коли королем Польщі був Ян III Собеский. Події відбуваються в 1676 році, і по хронології відомих битв, події описуються між часом облоги Теребовлі, битвою під Войнолвим та завершальною битвою під Журавином. І вже починаючи з 5 розділу[14] згадується не тільки Молотків, а й сусідні села (Надвірна, Битків, Осмолода, Манява).

Цитата з повісті:

Wreszcie umyślił coś, bo począł plan swój obu pułkownikom tłumaczyć szepcząc tajemniczo i ostrzem szabli coś kreśląc na deskach podłogi, raz po raz powtarzając:

 — Hej, szerokie tam pole pod Mołotkowem!

 Panowie Łyskowski i Strzetelski tylko cmokali głośno i w szable trzaskali z wielkiej ochoty, ale po chwili posmutnieli i spytali:

 — Ale jakżeż waszmość, panie rotmistrzu, ściągniesz tam ordyńców?

 Pan Jerzy nic im na to nie odpowiedział, tylko w dłonie klasnął, a gdy wbiegł Olko Czarnecki, spytał go:

 — Czy nie ma tu w bliskości jakiej zagrody szlacheckiej?

 Pacholik pomyślał chwilę i odparł:

 — A jest! W Bitkowie siedzą panowie Sitarscy — Klemens i Grzegorz, co to maź kołową warzyć umieją i po jarmarkach rozwożą…

 — Dobra! — ucieszył się rotmistrz. — Skoczno, chłopie, do pana Bidzińskiego i powiedz mu, by duchem konia osiodłał i pędził do Bitkowa z rozkazem, by Sitarscy uzbroili czym tylko można górali i pod Mołotków pchnęli. Niech się wataha zaczai w zaroślach wiklinowych nad rzeką i niech Sitarscy komendę wezmą nad wierchowińcami, a gdy się bitwa zacznie, niech wnet wypadną. Powiedz im, że całą zdobycz, jaka przy Tatarach się znajdzie, oddaję tym ludziom.

Власне немає сумніву, що йдеться в повісті саме про наше село Молотків (а не однойменне в Тернопільській обл.). Цитата з повісті:

 Chorągwie powracały drogą do Mołotkowa.

 Górale zbierali obiecaną im zdobycz i obciążeni nią ciągnęli do swoich osedków, wsi i szałasów.

 W Mołotkowie powitał rycerzy stary pan Gnoiński, bo rodzinne to było jego gniazdo, bodaj od Jagiełłowych jeszcze czasów, i na popas zapraszał, dragonów obiecując po wsi rozstasować i ugościć uczciwie.

 Podczas wieczerzy pułkownicy i pan Jerzy opowiadali gospodarzowi i jego małżonce o przebiegu wyprawy przeciwko czambułowi agi Kasima i o chytrości wojennej rotmistrza.

 Wszyscy byli weseli, oczy płonęły ogniem bojowej ochoty i dumy zwycięskiej; tylko pan Jerzy [Berezowski] milknął nagle, a wtedy twarz jego stawała się smutna i oczy patrzyły z ponurą rozpaczą.

 Spostrzegła to pani Gnoińska i wzrokiem wskazała sędziwemu proboszczowi mołotkowskiemu na młodego rycerza.

Враховуючи, що повість, все таки є літературна праця, то все ж таки історична, виникає питання, що ж то за пан Гноїнський (Gnoiński) був в Молоткові в 1676-му році? Треба дослідити, чи дійсно був такий пан, і чи отримав він за часів короля Ягайла село чи землі Молоткови.

Далі цитата з повісті:

Długo się tak modlili, klęcząc obok siebie, proboszcz mołotkowski i rotmistrz [Jerzy] Berezowski, pogromca agi Kasima, wana Czorocha i Dżambałona.

 Gdy powstali wreszcie, ksiądz przeżegnał rycerza i nic już do siebie nie mówiąc powrócili do dworu państwa Gnoińskich.

Pan Jerzy [Berezowski] bez sprzeciwu dał się księdzu zaprowadzić na plebanię, gdzie pachniało miodem, woskiem, rumiankiem i macierzanką. Prawie ciemno było w izbie, gdyż tylko przed krucyfiksem wiszącym na ścianie pełgało małe światełko w lampce oliwnej.

Отож, 1676 рік, згідно повісті Осендовського, польська хоругва драгунів, після перемоги над татарами десь на полонині між Битковом, Бабчем, Манявою і Молотковою, приходять на двір/маєток в селі Молотків там їх місцевий пан Гноїнський приймає. Крім того пробощ місцевий закликав ротмістра до плебанії, а отже церква тоді повинна бути католицька, точніше парафія католицька, і костел напевно в Солотвині. Даними географічного календаря на 1882 рік парафія в Солотвині підтверджується[10]

У 1739 році в селі діяли опришки Довбуша.

У Молодкові був великий господарський комплекс з виробництва солі. У центрі села було кілька шиб (криниць) з яких черпали високоякісну сировицю. Біля однієї такої криниці працювало від 2-8 веж (варилень), де виварювали мілку і топкову сіль. Тут же знаходились склади, кузня. Завдяки соляному промислу Молодків у XV–XVII ст. мав статус містечка.

Цитата з реферату «Добуток та використання солі в Коломиї»[15]:

Оскільки Коломия стала основним на Покутті солеторговим містом, по реалізації солі, то відповідно збиралося з солеторгівців і мито. В 1710—1720 pp. з Солотвинської і Печеніжинської солеварень «брали сіль» вінницькі коломийці. Дві групи чумаків-коломийців із Бара постійно купували сіль в Ланчині.

Припущення: Саме через зв'язки з людей з села Молотков(а) на Покутті, пізніше спричинили утворення села Молотків в Тернопільській області та Молотківці в Вінницькій області. Це як здогадка, що люди виїхали і там оселились.

Польські магнати часто здавали соляні бані в оренду. У 1770 році соляна баня в Молодкові належала каштеляновій Кам'янця-Подільського пані Катажині Косаковській. На той час вона була найбільш заможною землевласницею і у її володіннях було 4 міста і 47 сіл[16]. У 1783 році на варіння солі була запроваджена державна монополія і молодківський соляний промисел припинив своє існування. Але і на початку XXI ст. молодківчани та жителі навколишніх сіл залюбки користуються сировицею, яку черпають з криниці, що збереглася у центрі села.

Знідно «Wykopaliska Starunskie» (1914) є карта, де вказано джерело солі в селі Mołotków.

На 1885 рік, польський географічний словник подає інформацію[10], що варильні солі, були закриті 1821-го року.

Wykopaliska Starunskie[17] подає інформацію на 1914 рік про місцезнаходження джерела солі.

Після 1871-го року Львівське гірниче староство (пол. starostwo górnicze) припинило своє існування. І всі копальні перейшли під керівництво Краківського староства. Зокрема, у державному архіві Кракова (2 відділ) є дуже багато документів відносно видобутку озокериту (пол. wosku ziemnego).

Профіль копальні «Добра Надія», 1898 р.

Ситуаційний план карта копальні «Добра Надія», 1898 р.

По селу Молодків (Mołotków) є два документи:

1) Ситуаційна карта[18] яка датуються 1898-им роком, і з якої можна зробити висновок про існування копальні «Добра Надія» (пол. «Dobra Nadzieja») з наявними 25-ма шибами, а також нова менша копальня з назвою «Нова Надія» (пол. Nowa Nadzieja) з одною шибою. Власником копальні «Добра Надія» фігурує деякий Едуард Морсон (Edward Morson)[19]. Надпис на карті потенційно може свідчити, що копальня «Добра Надія» була започаткована в 1822 році.

2) Профіль копальні «Добра Надія»[20] з вказанням розрізу та позначок на нім. мові.

Згідно з австрійськими джерелами у 1857 році у с. Молодків заснована парафіяльна школа, у якій навчались 32 дітей. Вона знаходилась у спеціально збудованому приміщенні, де тепер молокоприймальний пункт. Історія зберегла і прізвище першого вчителя — пан Початко. 1904 р. школа реорганізована у двокласну. Освіта обов'язкова. Батьки, які не пускали дітей до школи, сплачували штраф. Після Першої світової війни члени сільського товариства «Просвіта» побудували на території сучасної школи хату-читальню, а пізніше віддали під школу.

У 30-х роках молодківчани їздили у Солотвин на мітинги протесту проти навчання польською мовою. Вчителі Катерина Цибикова і Стефанія Садовська брали активну участь у громадському житті села, у діяльності «Просвіти». На запрошення «просвітянців» село відвідала відома українська письменниця Ольга Кобилянська. У 1936 р. перед молодківською дітворою відкрила свої двері нова двоповерхова школа, збудована за сприяння польської влади, місцевої поміщиці пані Матильди Матковської та з допомогою громади села. Школі присвоєно ім'я II Бригади Польських Легіонів. Директорувала тоді Софія Роса (Лябеда). Будували її «на совість». До цього часу тут не проводили жодного капітального ремонту, тільки косметичні. Дах, стіни, стеля, вікна, двері, підлога — ще з тих часів. Якщо уважно придивитися, на стінах можна знайти сліди від німецьких і мадярських осколків. Підвальні приміщення були надійним захистом для багатьох людей у часи воєнного лихоліття.

Після Другої світової війни школа уже семирічна. Очолював її Василь Козарук. За зв'язки з УПА його арештували. На жаль, про подальшу його долю жителям Молодкова не відомо. У 1960 р. — школа восьмирічна, а з 1 вересня 1997 р. — ЗОШ І-ІІІ ступенів. Навчання у школі тривало постійно: у часи польського панування, німецької окупації та радянську добу.

Чисельність учнів у перші роки заснування школи була незначною. З роками вона зростала. Загалом за період існування школи з її стін вийшло понад 3,5 тис. випускників, змінилося 17 директорів. У наш час школа І-ІІІ ступенів.

Церква в с. Молодків. Фото 1938 р. Дані з архіву Генрика Поддембськєґо.

З 1784 року в селі велись метричні книги (згідно даних шематизму та географічного словника). Можливо, в цьому році була збудована церква св. Георгія. 1873 року споруджена нова церква св. Богородиці, яка була спалена 17 березня 1948 року енкаведистами. З 1888 року по 1936 роки парохом с. Молодків був Михайло Садовський. Він і його родина мали великий вплив на громадське життя села. З ініціативи священика на початку ХХ ст. в селі було створено читальню товариства «Просвіти». Дочки Михайла Садовського Орися та Стефанія були активними членами товариства «Просвіта». Стефанія вчителювала у місцевій школі. Зять священика Олександр Бойцун — відомий громадський і політичний діяч, професор Станіславської гімназії часто бував у Молодкові, допоміг відновити діяльність читальні товариства «Просвіти» після першої світової війни, привозив літературу, ходив з молодківчанами колядувати.

На цвинтарі Молодкова збереглася могила священика Михайла Садовського, його дружини Іванни та сина Омеляна-Ярослава. Також є кілька польських поховань. Станом на 2010 рік, деякі могили (Radlinska) і хрести (Sokołowska) ще є[21]. Станом на 2019 рік польські поховання занепадають все більше.

Молодків був одним з осередків активного громадського життя краю. Крім «Просвіти» в селі діяли пожежно-ратункове товариство «Січ» (пізніше «Луг»), «Доріст», Союз українок. На початку 30-х років XX століття в селі побувала відома письменниця Ольга Кобилянська.

Національно-просвітницька діяльність «Просвіти», «Лугу», «Союзу українок» не пройшла марно. 1937 року в Молодкові створюється підпільна організація ОУН. До неї входили Василь Миколайович Бойчук, Дмитро Павлович Янцюк, Степан Соломон, Дмитро Михайлович Кисляк, Василь Шибістий. В цей час в селі поширюються і комуністичні ідеї. Створюється осередок КПЗУ. Його членами були Михайло Лазарук, Василь Дричак, Михайло Худецький, Михайло Іванович Попович, Михайло Васильович Мандзюк. Останній був обраний делегатом на Народних Зборів Західної України у Львові в 1939 році, де вирішувалось питання про приєднання Західної України до УРСР.

Під час І-ї світової війни на території села 29 жовтня 1914 року відбулася жорстока битва між польськими легіонерами, які воювали на стороні Австро-Угорської імперії, і російськими козаками. 200 вбитих польських вояків поховано в братській могилі, на якій споруджений пам'ятник. Ці воєнні дії відзначаються на Могилі Невідомого Солдата в Варшаві, написом на одній із таблиць: «MOŁOTKÓW 29 X 1914».

Процес відбілювання полотна. Молодків. 1938 рік. Дані з архіву Генрика Поддембськєґо.

У 1938 році, польський фотограф Генрик Поддембський мандруючи в напрямі до Надвірни проходив через село (на той час) Mołotków, і в його фото архіві[22] є декілька світлин, на яких можна побачити стан пам'ятника полеглим легіонерам, а також деякі будинки в селі, церкву, і навіть є світлини як вибілювали полотна на річці. В 2017 році, польський національний цифровий архів випустив книжку-альбом фотографій Генрика Поддембського, під назвою Niepodległa Poddębskiego[23], у якій використано також фотографію з села Молодків (Mołotków).

В кінці 1942 року — на початку 1943 року в селі формується боївка УПА.

В 1944—1945 р.р. воїни УПА з Молодкова та навколишніх сіл робили напади на Солотвинське КДБ, під-час яких деяким арештованим вдавалось втекти. В 1945 р. курінь Різуна напав на Надвірну. В сотні Діброви в цьому поході брали участь і вихідці з Молодкова. Діяльність кагебістів проникла в лави молодківських партизан під псевдонімом «Віктор», внаслідок чого загинули невинні люди з родин Миколи Кисляка[24], та інші жителі села.

10 лютого 1950 року скликали збори жителів села, на яких було оголошено про створення колгоспу ім. Молотова. Почалася ще одна трагічна сторінка в житті молодківчан. Зароблене роками важкою працею майно і землю забирали для колгоспної експлуатації селян. Так, у Миколи Івановича Кисляка забрали коня, весь реманент, млин. В Олени Лундяк — коня, реманент, стодолу. А потім довелося працювати в колгоспі майже задарма. За один трудодень видавали 100 грам стоколоси (відходів від провіювання зерна).

У 1960—1970 рр. на базі колгоспу було створене допоміжне господарство Солотвинського лісокомбінату.

1970—1973 рр. молодківські землі входять до колгоспу ім. Руднєва (с. Старуня).

1974 року села Молодків, Бабче, Маркова об'єднані в один колгосп «17 вересня».