Ž (латиниця)
Ž, ž — літера розширеного латинського альфабету, утворена буквою Z з додаванням гачека, що зазвичай позначає дзвінкий заясенний фрикативний [ʒ], який відповідає українській кириличній літері ж.
Ž ž | |||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Латинська абетка | |||||||||
A | B | C | D | E | F | G | |||
H | I | J | K | L | M | N | |||
O | P | Q | R | S | T | U | |||
V | W | X | Y | Z | |||||
Додаткові і варіантні знаки | |||||||||
À | Á | Â | Ã | Ä | Å | Æ | |||
Ā | Ă | Ą | Ȧ | Ả | Ɐ | Ɑ | |||
Ɓ | Ƀ | Ç | Ć | Ĉ | Ċ | Ȼ | |||
Č | Ð,ð | Ď,ď | Đ,đ | È | É | Ê | |||
Ë | Ē | Ė | Ę | Ě | Ə | Ĝ | |||
Ğ | Ġ | Ģ | Ĥ | Ħ | Ì | Í | |||
Î | Ï | Ī | Į | İ,i | I,ı | IJ | |||
Ĵ | Ķ | Ḱ | Ǩ | Ƙ | Ⱪ | Ļ | |||
Ł | Ĺ | Ľ | Ŀ | Ñ | Ń | Ņ | |||
Ň | N̈ | Ɲ | Ƞ | Ŋ | Ò | Ó | |||
Ô | Õ | Ö | Ø | Ő | Œ | Ơ | |||
Ɋ | ʠ | Ŕ | Ř | Ɍ | Ɽ | ß | |||
ſ | Ś | Ŝ | Ṡ | Ş | Š | Þ | |||
Ţ | Ť | Ŧ | Ⱦ | Ƭ | Ʈ | ẗ | |||
Ù | Ú | Û | Ü | Ū | Ŭ | Ů | |||
Ű | Ų | Ư | Ŵ | Ⱳ | Ẋ | Ý | |||
Ŷ | Ÿ | Ɏ | Ƴ | Ẑ | Ẕ | Ƶ | |||
Ȥ | Ⱬ | Ź | Ż | Ƶ | Ž |
Це 42-я літера чеського, 46-та літера словацького, 25-та літера словенського альфабету, 30-та літера хорватського, боснійського та те ж саме в латинських версіях сербського, чорногорського та македонського (як відповідник або транслітерація кириличної Ж). Це 27-а літера лужицького альфабету, і вона з'являється в білоруському латинському альфабеті.
Це 27-а літера лужицького альфабету, і вона з'являється в ХХ столітті в білоруському латинському альфабеті (замість Ż) та в історичному проєкті української латинки Їречека для позначення дзвінкого заясенного фрикативного [ʒ], тобто відповідає кириличній літері Ж (в «Абецадлі» Йосипа Лозинського використовується Ż).
Історія
Близько 1406 року «Ž» увійшла до чеського альфабету за посередництва Яна Гуса («Чеська орфографія»[1]). 1830 року Людевит Гай («Коротка основа хорвато-слов'янського правопису»[2]) на базі латиниці для хорватської мови створив нову абетку («гаєвиця»), в якій, зокрема була й літера «Ž». Пізніше хорватська гаєвиця разом з літерою «Ž» була запозичена іншими народами — Боснії та Герцеговини, Сербії, Словенії, Чорногорії. Літера «Ž» присутня також в абетці словацької мови.
1901 року Йонас Яблонскіс опублікував у «Граматиці литовської мови»[3] оновлений литовський альфабет, в який також було додано літеру «Ž».
У 1920-і роки було модифіковано білоруську «латинку». Зокрема замість запозиченої з польської «Ż» для шиплячої [Ж] було запроваджено літеру «Ž».
У другій половині XX століття літера «Ž» з'являється також у латиській абетці.
В естонській та фінській мовах літера «Ž» використовується в словах іноземного походження, зокрема для передачі звуку [ж] в словах, запозичених з мов, що використовують не латинську графіку (зокрема, кирилицю). Наприклад, назва українського міста Житомир передається як Žõtomõr.
З 1989 по 2007 року літера «Ž» була представлена в альфабеті ліввікського діалекту карельської мови[4]. Новий єдиний альфабет, запроваджений з 2007 року[5], для всіх діалектів карельської мови також містить літеру «Ž».
2007 року було також затверджено нову абетку вепської мови, що містить літеру «Ž».
У 1990-і роки в туркменській мові було запроваджено новий альфабет на базі латиниці з літерою «Ž».
Транслітерації
Літера також використовується для передачі латинською абеткою кириличної ж у системах наукової транслітерації та ISO 9, тобто вживається в латинізаціях української, білоруської, македонської, болгарської, сербської та башкирської мов.
Див. також
- Діакритичний знак
- Č — відповідає українській кириличній літері ч.
- Š — відповідає українській кириличній літері ш.
Примітки
- Iohannes Hus. De orthographia Bohemica
- Ljudevit Gaj. Kratka osnova hrvatsko-slavenskoga pravopisanja. 1830
- Jonas Jablonskis. Lietuviškos kalbos gramatika. 1901
- Karjalan kielen harjoituskogomus. III — IV louokku. Livvin murdehel. — Petroskoi, 2004.
- Редакцію єдиної абетки карельської мови затверджено постановою Уряду Республіки Карелія № 37-П від 16.03.2007