Великі протичовнові кораблі проєкту 1134Б

Будівництво великих протичовнових кораблів проєкту 1134Б велося на Суднобудівному заводі імені 61 Комунара в Миколаєві. Вибір як місця будівництва заводу ім. 61 Комунара був обумовлений наявністю у підприємства досвіду будівництва перших у світі серійних кораблів з газотурбінною енергетичної установкою — великих протичовнових кораблів проєкту 61, а також відносною близькістю заводу-виробника газотурбінних двигунів — виробничого об'єднання «Зоря» (Миколаїв).

Головний корабель проєкту був закладений на другому стапелі заводу. Закладка наступних кораблів відбувалася після спуску на воду попереднього корпусу в той же день і на тому ж стапелі. Стапельний період тривав від десяти місяців до півтора років. Будівництво кораблів на стапелі велося блоковим способом, але з урахуванням особливостей збирання секцій на похилому стапелі: стикування блоків і секцій здійснювалося приспуском їх на стапелі, а з'єднання — виконанням єдиного блокового кільцевого шву автоматичного зварювання[8].

При підготовці до спуску зі стапеля головного корабля серії (будівельний номер С-2001) був застосований винахід корабелів заводу: замість насалювання полозів стапелю, під спускові полози встановлювалися щити товщиною 22 мм із спеціального антифрикційного пластмасового матеріалу, на які наносився тонкий шар авіаційного мастила ЦИАТИМ-201. Застосування таких щитів при спуску кораблів на воду дозволило значно спростити і здешевити його[8].

Корпуси кораблів проєкту 1134Б спускалися на воду без носового обтічника гідроакустичної станції «Титан-2», обтічника ГАС «Хоста» і гребних гвинтів, аби уникнути пошкодження їх при спуску. Установка гвинтів і бульба здійснювалася при спеціальному докуванні корабля в процесі добудови. Докування проводилося досить оригінальним способом: через те, що заводський плавучий док не був розрахований на кораблі настільки великої водотоннажності, докові роботи проводили у два прийоми — спочатку докувалася носова частина корпусу, корма при цьому підтримувалася на плаву за допомогою додатково заведених понтонів, потім корабель виводився з плавучого доку, де встановлювався новий набір кільблоків для кормової частини, понтонами підтримувалася носова частина, а в доці встановлювалися гребні гвинти[8]. Таким же чином, в два етапи, фарбували днище. Через те, що кораблі здавалися в кінці року за несприятливих погодних умов, їхнє фарбування переносилося на наступний рік[9].

Головний корабель серії «Миколаїв»

Після виконання докових робіт проводилися швартовні випробовування, в ході яких здійснювалася перевірка всіх систем, пристроїв і механізмів (включаючи головні) біля заводського причалу. Наступним етапом були заводські (ходові) випробування, на яких проводилося регулювання і налагодження систем, комплексів, пристроїв і механізмів на ходу корабля, а також відстріл усіх видів зброї (практичні стрільби) для перевірки міцності фундаментів[9].

На державних випробуваннях — наступному етапі — перевірялися тактико-технічні елементи корабля, працездатність корабельної зброї, механізмів, пристроїв, систем, комплексів, технічних засобів, умови мешкання екіпажу. Головний корабель проєкту проходив також морехідні (штормові) випробування. У процесі державних випробувань проводилися всережимні випробування головних двигунів, допоміжних механізмів і пристроїв, автоматики та електрообладнання, визначалися резерв потужності головної енергетичної установки (ГЕУ) на бойовому режимі (для всіх кораблів він склав 70-80%), швидкість повного ходу і оперативно-економічна швидкість, дальність плавання, маневрені характеристики ГЕУ, перевірялися готовність ракетної зброї до бойового використання, здатність радіолокаційного озброєння виявляти і розрізняти повітряні та морські цілі, видавати цілевказівки зброї корабля, керувати стрільбою зенітної артилерії. У ході державних випробувань було з'ясовано, що кораблебудівна частина на всіх кораблях відповідала технічним умовам[9].

Завершальним етапом державних випробувань кораблів було комплексне тактичне навчання з перевірки бойових засобів корабля з пошуку, стеження, атаки підводного човна в умовах відбиття атак авіації, ракетних і торпедних катерів. Тактичне навчання зазвичай включало такі елементи[10]:

1. пошук і атака підводного човна проєкту 613 з застосуванням РБУ-6000;
2. відбиття атак з повітря — ракетна стрільба носовим і кормовим ЗРК «Шторм» по двом радіокерованим мішеням на низьких висотах, ракетна стрільба по парашутній мішені;
3. морський бій — ракетна стрільба ПКРК «Шторм» по морській цілі;
4. відбиття атаки торпедних катерів — ракетна стрільба ЗРК «Оса-М», артилерійська стрільба комплексом АК-726 по морській цілі;
5. стрільба комплексом постановки хибних цілей ПК-2;
6. боротьба за живучість і захист від зброї масового ураження.

Загальна тривалість будівництва кораблів становила від трьох років і одного місяця до чотирьох років і одного місяця, найдовше будувався «Таллін», швидше за всіх — «Ташкент», в середньому будівництво з моменту закладки кіля до підписання приймального акта займало близько трьох з половиною років[8].

• Стандартна водотоннажність — 6670-7010 (6700) т;
• Нормальна водотоннажність — 7605-7950 (7630) т;
• Повна водотоннажність — 8505-8900 (8565) т;
• Довжина найбільша / по конструктивної ватерлінії, м — 173,2-173,4 (173,4) / 161,9-162,0 (162,0 м);
• Висота борту в носовій частині, на міделі і в кормі, м — 14,69-14,72 м (14,7 м) / 10,2-10,3 (10,3) / 8,5-8,51 (8,5);
• Осадка середня при нормальній та повній водотоннажності, м — 5,29-5,5 (5,3) / 5,7-5,9 (5,7);
• Габаритна осадка (з бульбом) при повній водотоннажності, м — 7,78-8,16 (7,8);
• Виступаючі за кіль частини, м
  • Обтічник ГАС МГ-332 «Титан-2» — 2,0;
  • Гвинти — 0,65-1,05;
  • Стерно — 0,4-0,5;
• Загальна висота рангоуту від основної площини, м — 39,2—41,8;
• Коефіцієнт загальної повноти — 0,5.

Примітка: У дужках наведені проєктні значення.

Кораблі проєкту 1134Б мають необмежену морехідність. Використання ракетної зброї можливе при хвилюванні моря до 5 балів, швидкості вітру до 20 м/с, при крені 12° — 15°, диференті 5° — 8°. Непотоплюваність корабля гарантовано забезпечується при затопленні трьох будь-яких суміжних відсіків.

Час до повної зупинки корабля з моменту подачі команди «повний задній хід» на повному передньому ходу становить 122–160 с, а пройдена за цей час відстань — 4,9-5,1 довжин корабля. Час до повної зупинки з моменту подачі команди «повний передній хід» на повному задньому ходу становить 80-105 с, пройдена відстань — 1,7-2,6 довжин корабля. Діаметр циркуляції на повному передньому ходу при куті перекладки руля 35° при нормальній водотоннажності становить 4,6-5,9 довжин корабля, при цьому максимальний кут крену становить 8° − 10°. Мінімальна швидкість керованості на передньому ходу — 5,0-5,5 вузлів.

Застосування в проєкті 1134Б нової головної енергетичної установки та встановлення нових видів озброєнь призвели до зміни (хоча і незначної) загального компонування корабля в порівнянні з прототипом — ВПК проєкту 1134А. Головні розміри збільшилися в довжину на 12 м, в ширину на 0,6 м, корабель отримав подовжений бак, розвиненіші надбудови (їх об'єм зріс на 38%), баштоподібну грот-щоглу і масивну димову трубу. Загальний об'єм корабля досяг 25 000 м³.

Корпус корабля виконаний повністю зварним із сталей різних марок, але основним матеріалом була сталь марки СХЛ-4. Набір корпусу складається з 326 шпангоутів зі шпацією 500 мм. Корпус розділений 14 головними водонепроникними перегородками на 15 водонепроникних відсіків. На кораблі є три палуби (нижня, верхня і палуба бака) і три платформи — I, II і III (знизу вгору).

У носовій частині корпусу знизу розташований бульбовий обтічник гідроакустичної станції «Титан-2» з діаметром акустичної антени 2 метри. Під палубою баку знаходяться два якірних клюзи, біля них — датчики контактної станції виявлення підводних човнів в підводному положенні за радіаційним контрастом кільватерного сліду МІ-110Р та інфрачервона станція виявлення підводних човнів по тепловому контрасту кільватерного сліду МІ-110К. Позаду них на верхній палубі — такелажная комора, боцманська і шпильова. Перпендикулярно до діаметральної площини, на палубі полубаку встановлені дві реактивних бомбометних установки РБУ-6000, розділені спеціальним вертикальним екраном для взаємного захисту при стрільбі від полум'я реактивних глибинних бомб. За пусковими установками РБУ-6000 знаходиться носова пускова установка Б-192 універсального ЗРК «Шторм».

ВПК «Петропавловськ» (вигляд з повітря)

На верхній палубі, за шпильовою розташовуються: кубрик на 45 місць, рубка гідроакустики, командний пост зв'язку і комплекс постів ДКП-КПКС, носова електростанція, кубрик на 23 місця, пости радіотехнічного озброєння, чотиримісна каюта мічманів, 14-місний кубрик, вертолітні комори, ангар, кают-компанія мічманів і, безпосередньо під злітно-посадковим майданчиком, приміщення ГАС «Вега» з підйомно-опускним пристроєм антени, що закривається з корми спеціальною кришкою з гідравлічним приводом. Там же знаходиться буксируваний акустичний охранитель корабля з пристроєм спуску і підйому. Під приміщенням гідроакустичної станції, у румпельному відділенні, розміщена рульова машина, а в ахтерпіку — боцманська комора.

На нижній палубі розміщені різні комори, пости ГАС і систем управління ЗРК, пости автоматизованої системи управління і стабілізації, погріб № 5 авіаційного боєзапасу з торпедами АТ-1, керосиносховище. На другій платформі розташовані форпік, ланцюгової ящик, пости гідроакустики, погреби РГБ-60 і ЗУР В-611, комори, рефрижераторні машини, пости радіотехнічного озброєння. На першій платформі — пости ГАС і фундаменти двигунів ГТУ М5 носового машинного відділення з двома маршовими двигунами і двома газотурбінними генераторами ГТГ-12,5 і кормового машинного відділення з чотирма основними двигунами і одним ГТГ-6А. Між машинними відділеннями знаходиться відділення заспокоювачів хитавиці, а за кормовим машинним відділенням — кормове відділення газотурбогенераторів з двома ГТГ-12,5А.

Надбудова корабля займає більшу частину його довжини. У ній розташовані бойові пости різного призначення, секретна частина і канцелярія, пост носової аварійної партії, шахти газоходів носового і кормового машинних відділень. У кормовій частині надбудови по правому борту знаходиться рубка чергового по кораблю, поруч з нею — приміщення радіогідроакустичних буїв, каюти офіцерів, їдальня команди.

Під крилами містка ходової рубки, побортно, розміщено дві чотиритрубні пускові установки КТ-100 протичовнового комплексу «Раструб-Б». Починаючи з четвертого корпусу серії, на палубі надбудов, перед ходової рубкою, стали розміщувати рубку системи космічного зв'язку «Цунамі-БМ» і корабельного навігаційного комплексу «Штир-2М». У ході модернізації система «Цунамі-БМ» була встановлена і на ВПК «Керч». Над цією рубкою знаходяться 45-мм салютні гармати 21-КМ. Над ходовою рубкою розташовані антенні пости радіолокаційних станцій «Дон» і «Волга» (антенний пост другої РЛС «Волга» встановлений в верхній частині грот-щогли ззаду), там же, на спеціальному фундаменті, змонтований носовий антенний пост РЛС «Гром-М», а побортно від нього встановлені по одному стабілізованому посту телевізійної системи спостереження за ближньою надводною обстановкою МТ-45Н та оптичні перископічні візири головного командного пункту і ходової рубки. Далі в корму йде невелика надбудова бойових постів МР-310А з алюмінієво-магнієвого сплаву з чотириногою гратчастою фок-щоглою з антеною трьохкоординатної радіолокаційної станції МР-310А у верхній її частині, а також антенним постом радіопеленгатора АРП-50Р. Під надбудовою бойових постів розміщені каюта командира корабля і каюта флагмана на одній палубі з ходовою і штурманської рубками. Побортно від фок-щогли розміщені антени РЛС МР-105 «Турель» для керування вогнем АУ АК-726. На палубі надбудов знаходяться також кают-компанія офіцерів і, поруч з нею, каюта старшого помічника командира. Позаду кают-компанії — шахта повітропроводів носового машинного відділення, за нею — приміщення газоходів, спереду від основи грот-щогли встановлені АУ АК-726.

Далі в корму в баштоподібній грот-щоглі на шести ярусах розміщувалися бойові пости радіотехнічного озброєння корабля. Починаючи з третього корпусу, на четвертому ярусі монтувався спеціальний майданчик під антенний пост станції радіолокаційної обстановки та управління засобами РЕБ «Кільце», але сама РЛС і її антенний пост були встановлені тільки на ВПК «Керч». На бічних стінках грот-щогли були розміщені характерні здвоєні кулясті антени станцій радіоелектронної боротьби МП-150 «Гурзуф-А» і «Гурзуф-Б», а на двох перших кораблях ще й станції радіотехнічної розвідки МРП-15-16М «Залив» і МРП-11-12, МРП-13-14.Топ грот-щогли вінчала антена РЛС МР-600 «Восход». Завдяки оригінальному підкріпленню під антенний пост РЛС МР-600 забезпечувалося створення інтенсивного повітряного потоку у верхній частині розташованої поруч газовідвідної труби, що, крім додаткового охолодження газів, створювало сприятливі температурні умови для роботи поруч розташованих антенних постів. Газоходи газотурбінної установки були виведені в єдину димову трубу, відокремлену від грот-щогли. Побортно від димової труби розташовувалися дві батареї по два шестиствольних 30-мм автомати АК-630 і РЛС МР-123 для управління їхньою стрільбою. У корму від димової труби знаходилися антенний пост другої РЛС «Гром-М» і кормова пускова установка Б-192 ЗРК «Шторм», а на палубі юту, побортно — два п'ятитрубні торпедних апарати ПТА-53-1134Б.

У кормовій частині надбудови розміщувався вертолітний ангар з пійомним дахом. На палубі юту, побортно від ангара, — РБУ-1000. Позаду надбудови — стартовий командний пункт вертольота і вертолітний злітно-посадковий майданчик.

Головна енергетична установка (ГЕУ) кораблів проєкту 1134Б складалася з двох газотурбінних установок М5 (М5Е). Кожна установка складалася з двох основних двигунів, одного маршового і двох редукторів. У ГТУ М5 як основні, в той час форсажні, використовувалися газотурбінні нереверсивні двигуни ДО54, потужністю близько 18 000 к.с., а як маршовий — ДО61 реверсивний, потужністю до 6000 к.с. У ГТУ М5Е — відповідно два ДЕ59, потужністю до 22 500 к.с. кожний і ДО63 (9000 к.с.). У 1980-х роках планувалася заміна основних і маршових двигунів газотурбінної установки на нові, більш економічні і малошумні: основні — ДН59, потужністю до 22 500 к.с., температурою вихідних газів до 345° C і частотою обертання силової турбіни до 5300 об/хв, і маршові — ДС71 потужністю понад 8500 к.с., температурою вихідних газів 430° C, частотою обертання силової турбіни — 4750 об/хв. Через економічні проблеми заміни на нові двигуни були зроблені не на всіх кораблях серії[11].

До складу газотурбінної установки входив основний двоступінчастий реверсивний редуктор РБ54 переборного типу, здатний забезпечувати «спарку» основних двигунів і частоту обертання валу на виході в межах 280–300 об/хв. У момент роботи маршового двигуна при вимкнених основних, редуктор відключався завдяки використанню фрикційно-кулачкових муфт. Автономна робота маршового двигуна і спільна, в різних комбінаціях, з основними двигунами забезпечувалася двохшвидкісними триступінчастими нереверсивними редукторами маршового двигуна РО63 переборного типу. Оберти валу на виході: 1-ша швидкість — 180–220 об/хв, 2-га — 300 об/хв. На випробуваннях потужність головної енергетичної установки кораблів на повному передньому ходу була визначена в межах 86 700–102 800 к.с.[11]

З метою зменшення теплового поля корабля були застосовані газоповітряні охолоджувачі і системи вприскування забортної води в струмінь газів над газоходами основних двигунів. На прийомі і вихлопі з головних турбозубчатих агрегатів і газотурбогенераторов були застосовані глушники.

Головна енергетична установка включала систему дистанційного автоматизованого управління головним турбозубчатим агрегатом «Тайфун» («Тайфун-Е»), систему захисту, сигналізації та блокування головних агрегатів М5 (М5Е) «Самум» («Самум-Е») і систему дистанційного централізованого контролю агрегатів М5 (М5Е) «Памір-2» («Памір-2М»). Управління та контроль за роботою головної енергетичної установки здійснювалися з поста енергетики та живучості за допомогою системи дистанційного автоматизованого управління. Розподіл потужностей ГЕУ на основні та маршові двигуни забезпечив раціональне завантаження газотурбінних двигунів на різних режимах ходу і знижувало питому витрату палива. Маршові двигуни групувалися в самостійні агрегати, що давало можливість встановити їх на підвісні платформи, чим різко знизити гідроакустичне поле корабля і рівень перешкод при роботі власних гідроакустичних засобів на пошукових швидкостях ходу. Ресурс основних двигунів становив 6000 годин роботи або шість років, маршових двигунів — 20 000 годин роботи або шість років[11].

Рульовий комплекс складався з одного напівбалансирного стерна, рульової машини РЕГ-8-3 і апаратури авторульового «Альбатрос 22-11». Рушійний комплекс складався з двох бронзових чотирилопатевих малошумних гребних гвинтів. На початку 2000 року на «Керчі» після ремонту було встановлено нові п'ятилопатеві суперкавітаційні гвинти.

Електроенергетична установка корабля включала чотири газотурбогенератори ГТГ-12,5А, що мали приводний двигун ГТУ-12,5А з ресурсом 20 000 годин і генератор МСК-1560/1500 потужністю 1560 кВт, один газотурбогенератор ГТГ-6А або ГТГ-6І (для забезпечення роботи гідроакустичної станції в імпульсному режимі), що складався з приводного двигуна ГТУ-6А або ГТУ-6І з ресурсом 20 000 годин і генератора МСК-750/1500 потужністю 750 кВт. Усі агрегати електроенергетичної установки виробляли змінний трифазний струм напругою 400 В, частотою 50 Гц. Управління електроенергетикою здійснювалося через систему дистанційного автоматизованого управління електроенергетичної установкою «Ангара-Б».

До складу якірного пристрою кораблів проєкту 1134Б входили два чотирьохтонних станових якорі Холла, два якірні ланцюги калібром 46 мм, довжиною по 300–350 м і вагою 16 т, а також два електричних якірно-швартових шпиля ШЕ-29. Час повної вибірки ланцюга становив 18 хвилин. Максимальна глибина постановки на якір — 100 м (на «Талліні» — 120 м).

Забезпечення корабля парою на стоянкових режимах здійснювалося двома допоміжними котлами КВВАІУ-6/5 загальної паропродуктивністю шість тонн пари на годину, при тиску 5 кг/см². Залежно від готовності корабля до бою та походу витрата палива на якірній стоянці становив 14,0-29,0 т на добу, котельні води — 4,0 т/добу, питної та води для миття — 12-15 т/добу.

Для управління автоматикою головних двигунів на кораблі монтувалися дві автоматизовані дизель-компресорні станції 18 ДКС9/400 продуктивністю по 18 л/хв і один електрокомпрессор марки ЕК7,5-2 продуктивністю 7,5 л/хв. Вперше на кораблях цього проєкту були встановлені новітні бромисто-літієві холодильні установки БМ-600 для системи кондиціонування повітря. Дві рефрижераторні камери МАК-15 обсягом 28,8 м³ забезпечували підтримку чотирьох режимів температур для зберігання різних видів провізії від +1° до −12° C. Дві опріснювальні установки марки П-3 мали продуктивність 25 т на добу.

У міждонному просторі між 27 і 311 шпангоутами розміщувалися 36 паливних цистерн, мастильна цистерна на 22 т і цистерна котельні води на 15 т. У кормовій частині міждонного простору знаходилося керосиносховище для вертольота на 21000 л авіаційного палива. Прісна вода розміщувалася в трьох цистернах на 22,6, 44,5 і 75,4 тонн відповідно.

Передача палива та постачання на ходу в морі здійснювалася за допомогою чотирьох канатних доріг, розташованих симетрично з правого і лівого бортів і дозволяють прийняти повний запас палива зі швидкістю 200 т/год за 3-4 години. Прийом води здійснювався зі швидкістю 20 т/год, прийом сухих вантажів — 5 т/год. Всього на кораблі було сім прийомних пристроїв палива діаметром 150–200 мм, два прийомних пристрої котельної води діаметром 50 мм і три прийомних пристрої питної води діаметром 50 мм. Кораблі проєкту також обладнувалися двома стрілами вантажопідйомністю по 3 т і двома переносними вантажними балками вантажопідйомністю по 250 кг.

Автономність становила 30 діб по запасах води і палива і 45 діб по запасах провізії.

Екіпаж корабля складався з 49–52 офіцерів, 62–64 мічманів і 311–319 членів старшинського і рядового складу.

Командир корабля і його старший помічник розміщувалися в окремих одномісних каютах, офіцери корабля — у п'яти одномісних блок-каютах (у тому числі двох «адміральських» з усіма зручностями), в двадцять одній двомісній каюті, в одній тримісній і одній чотиримісній каютах. Офіцерська кают-компанія мала 44 посадочних місця, кают-компанія мічманів — 32 місця. Мічмани і головні старшини розміщувалися в двох двомісних, чотирьох чотиримісних, двох п'ятимісних, в одній шестимісній каютах, а також у дев'яти- і десятимісних кубриках. Спальні місця були передбачені для 54 офіцерів і 64 мічманів. Старшинський і рядовий склад жили в 12 кубриках на 320 місць (від 15 до 54 осіб). Харчування старшинського і рядового складу здійснювалося в дві зміни в їдальні команди на 150 посадочних місць[4].

Медичне обслуговування на кораблі здійснювалося в медичному блоці, який включав операційний блок і амбулаторію з зуболікарським кріслом і обладнанням, лазарет на чотири ліжка, приймальню, стерилізаційну, ізолятор на два ліжка та медичні комори.

За проєктом на кораблі як головний протичовновий ударний комплекс встановлювався УРПК-3 «Мєтєль», прийнятий на озброєння в 1973 році. До складу комплексу входили дві чотирьохтрубні ненаводні нерухомі палубні пускові установки КТ-М-1134А або КТ-100 контейнерного типу, розташовані по бортах корабля під крилами ходового містка. Боєкомплект — вісім керованих протичовнових ракето-торпед 85Р[12] калібру 533 мм з дальністю польоту ракети від 6 до 55 км і дальністю ходу самонавідною торпеди АТ-2У 8 км. Ракето-торпеди могли оснащуватися зарядом із звичайного вибухової речовини або ядерною боєголовкою. У 1980-ті роки при виконанні модернізації кораблів проєкту вони отримали новий, більш досконалий, універсальний ракетний комплекс УРК-5 «Раструб-Б»[13].

Комплекс реактивно-бомбового зброї, встановлений на кораблі, призначався для знищення підводних човнів і атакувальних торпед противника. До нього входили дві носові дванадцятиствольні пускові установки РБУ-6000 «Смерч-2» і дві кормові шестиствольні пускові установки РБУ-1000 «Смерч-3». Боєзапас для РБУ-6000 налічував 144 212-мм 119,5-кг реактивних бомб РГБ-60, для РБУ-1000 — 60 300-мм 196-кг реактивних бомб РГБ-10[14].

Торпедне озброєння корабля призначалося для ураження підводних човнів противника в ближній зоні оборони і було представлене двома п'ятитрубними торпедними апаратами ПТА-53-1134Б, встановленими побортно на палубі полубаку, з сумарним боєзапасом десять торпед 53-65К і СЕТ-65. Стандартною комплектацією була наступна: шість (чотири) торпед 53-65 і чотири (шість) торпеди СЕТ-65[15].

Головний калібр на кораблях проєкту був представлений двома 76,2-мм двограрматними автоматичними артилерійськими установками АК-726 баштового типу і двома системами приладів управління стрільбою МР-105 «Турель». Артилерія головного калібру на кораблях призначалася для ведення артилерійського вогню по повітряних, надводних і берегових цілях. Боєзапас однієї АУ — 2400 пострілів, дальність стрільби по повітряних цілях — 13 км, по морським і береговим — 15,7 км[15].

Комплекс малокаліберної зенітної артилерії включав дві батареї 30-мм шестиствольних автоматизованих артилерійських установок АК-630 у складі чотирьох автоматів. Боєзапас одного шестиствольний автомата — 2000 пострілів. Максимальна дальність стрільби — 8100 м, досяжність по висоті — 5000 м[16].

Для стрільби по повітряним і морським цілям кораблі проєкту 1134Б були озброєні універсальними зенітно-ракетними комплексами М-11 «Шторм» (згодом «Шторм-М» і «Шторм-Н»). Спеціально для цього проєкту була розроблена нова пускова установка Б-192 конвеєрного типу, що дозволило збільшити боєзапас зенітних керованих ракет до 80 одиниць. Пускові установки ЗРК «Шторм» розташовувалася в діаметральній площині корабля: одна в носовій і одна в кормовій частинах на палубі надбудови. Кожна з пускових установок являла собою спарену стабілізовану установку тумбового типу з нижньої підвіскою ракет на напрямних балках[17]. Наступні модернізації комплексу («Шторм-М», 1972; «Шторм-Н», 1980) дозволили знизити нижню межу зони ураження і забезпечили можливість стрільби навздогін і по маневреним цілям, а «Шторм-Н» забезпечив і можливість стрільби по протикорабельним ракетам[18].

Для ураження повітряних і морських цілей на малій дальності був призначений ЗРК «Оса-М», що встановлювався на кораблях проєкту у складі двох комплексів побортно. Скорострільність ЗРК по повітряним цілям — 2 постріли на хвилину, по надводним — 2,8[18]. Зона ураження: по дальності від 1,5 до 10 км, по висоті — 0,05-5,0 км[12].

У палубному кормовому ангарі розмірами 12,5×4,8×5,5 м забезпечувалося постійне базування одного вертольота Ка-25. В ангарі був пристрій для підйому-опускання вертольота — підйомник (ліфт) ПВН-9000/2. Злітно-посадковий майданчик (ЗПС) розмірами 11,5×10 м зі світлотехнічним обладнанням. Мався стартовий командний пункт вертольота з планшетом повітряної та надводної обстановки. Вертолітний майданчик був обладнаний системами ближньої навігації і посадки вертольота, радіопріводом Р-653. Кораблі проєкту були укомплектовані також системами технічного обслуговування вертольота[17].

Боєкомплект авіаційного озброєння включав: п'ять — шість авіаційних торпед, чотири бомби ПЛАБ-250-120, вісім бомб ПЛАБ-50, два спецвироби РЮ-2 (ядерні глибинні бомби), 54-72 РГБ-НМ «Чинара» (або «Жетон»), 15 «Поплавок-1А», по десять штук орієнтирних авіаційних морських бомб ОМАБ-25-12Д і ОМАБ-25-8Н[17].

Кораблі проєкту 1134Б відрізнялися високою насиченістю радіотехнічного озброєння і мали 22 основних антенних пости. Обсяг радіотехнічного озброєння і систем управління зброєю займав 59% всього обсягу встановленого озброєння[19].

На кораблі була встановлена трикоординатна радіолокаційна станція далекого виявлення МР-600 «Восход» з дальністю виявлення повітряних цілей 500 км (низколетячих — 50 км), морських цілей — 50 км. Навігаційні РЛС «Волга» і «Дон» 3-см діапазону могли виявляти надводні цілі на дальності до 30 км, повітряні — на дальності до 50 км[19].

На кораблях проєкту 1134Б як основна гідроакустична станція встановлювалася підкільна станція освітлення підводної обстановки МГ-332 «Титан-2» (МГ-332Т «Титан-2Т»), вмонтована в носовому бульбоподібному обтічнику. Крім подкільної ГАС, кораблі проєкту озброювалися буксируваною гідроакустичною станцією МГ-325 «Вега» з глибиною опускання антени до 100 м і дистанцією виявлення в межах 2-25 км (реально до 15 км). Як ГАС підводного зв'язку та розпізнавання на кораблі встановлювалася станція МГ-26 «Хоста»[19].

Засоби радіозв'язку на кораблях проєкту були представлені шістьма радіопередавачами, чотирнадцятьма радіоприймачами, тринадцятьма короткохвильовими і УКХ прийомо-передавачами. Кораблі укомплектовувалися засобами космічного зв'язку Р-790 «Цунамі». Засоби зорового зв'язку включали світлосигнальні прилади й прожектори: два МСНП-250М, два МСНП-125 і два МСЛ-Л45/2. «Беркути-Б» обладналися також бінокулярними перископічними візирами ВПБ-454 і ВПБ-451 (по два комплекти)[20].