Петропавлівське кладовище (Чернігів)
Петропа́влівське кладови́ще (також вик. Старе́ міське́, Ру́ське, найбільш рання назва — П'я́тницьке) — кладовище в Чернігові, розташоване за адресою: вул. Старобілоуська, 6.
Петропавлівське кладовище | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||
Інформація про цвинтар | |||||||
51°29′34″ пн. ш. 31°16′24″ сх. д. | |||||||
Країна | Україна | ||||||
Розташування | Чернігів | ||||||
Відкрито | поч. XIX ст. (орієнтовно 1812) | ||||||
Площа | 12,6 гектар | ||||||
Кількість поховань | більше 12 000 | ||||||
Адреса: вул. Старобілоуська, 6 | |||||||
| |||||||
Петропавлівське кладовище Петропавлівське кладовище (Чернігівська область) |
Один із найстаріших некрополів міста з числа тих, що збереглися донині.
Загальні відомості
Назву свою некрополь отримав від цвинтарного храму Св. Петра й Павла (мурований, знаходився при в'їзді на кладовище поряд із центральною брамою з боку Білоуської дороги — сучасної Старобілоуської вулиці; до нашого часу не зберігся). Виникав поступово, від початку XIX ст., як результат політики впорядкування міських некрополів та винесення їх за межі міст. Від початку використання до 1920-х років число похованих становило близько 12 тисяч осіб.
На початку XIX ст. губернському землеміру було доручено знайти землю «для хранения мертвых телес» (рос.). Як результат, серед інших було обрано також ділянку на П'ятницькому полі (від цього тогочасні документи містять топонім П'ятницьке кладовище) із західного боку Білоуської дороги, на міському вигоні.
6 вересня 1815 року було освячено першу кладовищенську церкву — дерев'яний храм Архистратига Михаїла (старостою храму призначено купця Юхима Богословського). При церкві було споруджено сторожовий будиночок. Сторожі обиралися із числа військовозобов'язаних, проте визнаних непридатними до служби осіб; окремою вимогою була відсутність шкідливих звичок.
13 червня 1836 року купець III гільдії Петро Степанович Пригоцький звернувся до архієпископа Чернігівського та Ніжинського Володимира з проханням дозволити за власні кошти побудувати на П'ятницькому кладовищі кам'яний двоповерховий храм із дзвіницею на честь апостолів Петра й Павла. Ескізи проєкту склав помічник губернського архітектора О. Куцевич. Після схвалення архієпископом Володимиром та губернатором М. Жуковим, проєкт було направлено на розгляд губернському архітектору В. Рибіну. Розглянувши та переробивши «находящееся безобразие колокольни» (рос.), губернський архітектор візував будівництво храму. Після його спорудження ділянка прилеглого некрополя отримала назву Петропавлівського цвинтаря. Церква фігурує в описі (1921) як двоповерховий (перший поверх кам'яний, другий — дерев'яний) однобанний (із грушоподібним верхом) храм з капличкою та прицерковною сторожкою. Під дзвіницею також існувала покійницька. На початку 1930-х років у храмі спалахнула пожежа, після якої його було вирішено розібрати.
Розміри кладовища змінювалися. Так, на початковому етапі вся ділянка кладовищенської землі становила 15 десятин (близько 17 гектарів). Станом на наш час розміри кладовища складають лише 12,6 гектарів.
1870 року кладовище перейшло у відання міського громадського управління. У 1873 році довкола кладовища за ініціативи тодішнього старости Михайлівської церкви Будашевського було споруджено цегляну огорожу, а 1881 — прирізано земельну ділянку із заходу.
Кладовище міжконфесійне, виняток для поховання тут становили лише особи, що сповідували юдаїзм — юдейська громада Чернігова, з огляду на її значну чисельність (у різні періоди від 29 до 42% усього населення міста[1]) та законодавчі обмеження, мала власне, Єврейське кладовище. Саме на противагу єврейському, Петропавлівський некрополь уже в XX ст. отримав третій за ліком варіант назви — Руське кладовище.
Загальна градація поховань виглядала наступним чином: кладовище крім безпосередньо цвинтаря Петропавлівської церкви мало ще чотири основних зони (католицьку, військову, лікарняну, арештантську) — кожна зона носила статус окремого цвинтаря. При цьому, деякі ділянки на кладовищі, ймовірно, мали статус «закріплених» за прихожанами певного конкретного храму міста, тобто на кладовищі могли існувати своєрідні анклави прицерковних цвинтарів (з огляду на значну шкоду, завдану в радянський час, та відсутність кістярських книг, встановити точно локацію таких ділянок важко); католицька ділянка слугувала також для поховань лютеран і представників інших християнських течій (усього мартиролог загального католицького цвинтаря налічує близько 50 поховань; в основному тут покояться вихідці з Королівства Польського та Австро-Угорської імперії). До сьогодні збереглося близько 15 надгробків компактно розташованих польських поховань. У вказану локацію можна віднести також біля 40 поховань підданих Пруссії, Великої Британії, Персії, Греції, Швейцарії та Франції.
Поховання мусульман, ймовірно, теж здійснювалося територіально при Петропавлівському цвинтарі, але, враховуючи досить незначну чисельність (на 1897 рік — 184 особи (0,06%)) та специфіку оформлення мусульманської могили, що передбачає відсутність як такого традиційного пам'ятника, заміненого простим гранчастим стовпом, впевнено твердити про наявність такої ділянки, як і про її локацію, важко.
У 1893 році за результатами комісійного обстеження кладовище було розділене на 9 кварталів (за майновим цензом родин померлих і відповідно до статусу). Найбільш привілейованою ділянкою став власне цвинтар Петропавлівської церкви. З'явився також «безкоштовний квартал». У 1914 році міська дума під головуванням А. В. Верзілова зробила спробу влаштувати на території «безкоштовного кварталу» меморіал із метою увічнення «жертв Великой Европейской войны в местах их вечного упокоения» (рос.). Задля цього під поховання було відміряно майданчик 10/8 сажнів (близько 365 m²) та встановлено пам'ятну табличку. Із початком військових дій у 1914–1915 роках на схід Російської імперії потягнулося багато біженців з Царства Польського (Люблінська, Ломжинська та Холмська губернії), а також Волині й Гродненщини. Дехто з них помирав у шпиталях Чернігова та був похований у відповідних кварталах кладовища.
До Другої світової війни територія кладовища межувала з вулицею Івана Мазепи на півдні та майже доходила північно-західною межею до вулиці Жабинського. При повоєнній відбудові міста периферійні ділянки кладовища на вказаних напрямках було виділено під забудову, зокрема на південному напрямку зведено продовольчі склади та низку житлових будинків; на північно-західному напрямку розміщено стадіон «Локомотив».
На сучасній території некрополя існує ділянка польської громади Чернігова (католицький та лютеранський цвинтар), за якою стежать громадські організації польської діаспори; існують також ділянки з похованнями осіб духовного сану, ділянки з похованнями військовиків-учасників Другої світової війни. Серед поховань XIX – поч. XX ст. багато родових ділянок (Богданови, Демидовичі, Романови, Щиткови та ін.) Існують також 4 братські могили та меморіальний комплекс на одній з них.
Деякі старі поховання оформлені надгробками, що є високохудожніми мистецькими пам'ятками. Крім пам'ятників чернігівського виробництва, виготовлених фірмою братів Василя та Митрофана Шевченків, на кладовищі знаходяться також зразки робіт ательє Маєвського з Житомира та знаних київських салонів й італійських фірм, як то: «Rizzolatti», скульптурне ательє «Вдова Де-Веккі з синами», ательє М. Л. Андреєва тощо. Більшість надгробків виготовлено з неполірованого або частково обробленого габро чи його різновиду — лабрадориту, а також базальту, толеїту та різновідтінкових гранітів, близько дюжини — з мармуру. Надгробки починаючи від другої чверті XX ст. в основній масі представлені стелами або плитами з мармурової крихти, бетону чи цегли і, за деякими виключеннями, мистецької цінності не несуть.
Офіційно кладовище закрите для поховань від 1968 року, хоча впускні поховання на сімейних ділянках траплялися й пізніше (останні — початку 2010-х). Більшість надгробків та могил перебуває у вкрай занедбаному стані. Деякі поховання (в основному військові та осіб духовного сану) відновлюються й доглядаються громадськими організаціями та небайдужими активістами[2].
При зміні керівництва комунальної установи, до сфери відання якої відноситься некрополь, архів кладовища було втрачено, тож детальне вивчення історії поховань на даний час практично не видається можливим або пов'язане зі значними труднощами.
У червні – липні 2016 року зроблена спроба ініціювати надання кладовищу статусу історико-меморіального заповідника[3][4][5], яка, проте, не знайшла відгуку в міської влади та згоди з боку КП «Спецкомбінат КПО» ЧМР, яке нині обслуговує некрополь.
Цікаві факти
- Найдавнішим зі збережених донині на кладовищі є поховання художника В. П. Рубановського — воно зроблене в березні 1818 року. Надгробок на його могилі унікальний для Чернігова та винятковий для абсолютної більшості некрополів України — плита, розміром 168×72 см, виготовлена з рожевого овруцького шиферу.
Напис (орфографія оригіналу (рос.)):
Здесь погребенъ живописецъ Василій Павловъ Рубановск[і]й. Отъ рожденія 30. Одруживсь 1808 года а сконча[л]ся 1818 Марта 17 дня. Погребенъ женою своею Анастасіею. |
Вказаний надгробок має стосунок до більш давніх пам'яток Доби Русі, коли як будівельні та оздоблювальні матеріали широко застосовувалися пірофіліти.
- Упродовж ХХ ст. уважалося, що знаний український поет, педагог та громадський діяч М. А. Вербицький-Антіох похований на території некрополя Болдиних гір, поблизу Іллінської церкви. Проте, 2000 року дослідником історії Чернігова В. Я. Руденком було опубліковано знайдену ним виписку з метричної книги Катерининської церкви, в результаті чого з'ясувалося, що могила поета, яку помилково локалізували районом Болдиногірського некрополя[6], насправді знаходиться на території Петропавлівського кладовища[7] (рос.):
Тысяча девятьсотъ девятаго года ноября двадцать сѣдьмого дня […] умеръ, а двадцать девятаго дня погребѣнъ Николай Андрѣевичъ Вербицкій Антіоховъ. […] Погребѣніе совершилъ Протоиерей М. Смольницкій […] на общемъ черниговскомъ кладбищѣ. |
- У 1916 році на Петропавлівському кладовищі було поховано Л. І. Бойка — онучатого племінника Т. Г. Шевченка.
- 14 березня 1917 року на Петропавлівському кладовищі було поховано В. М. Хижнякова — міського голову Чернігова в 1875–1887 роках та голову Чернігівської губернської земської управи в 1886–1896 роках. 27 липня 1917 року прах було перенесено до склепу в с. Кезі Чернігівського повіту (сучасна Павлівка).
- У роки окупації міста нацистами, побоюючись арештів та погромів під час поховань на Єврейському кладовищі, юдейська громада Чернігова пробувала ховати своїх членів на Петропавлівському кладовищі. Проте антисеміти з числа пастви Російської православної церкви, вважаючи некрополь створеним виключно для своєї конфесії, почали проявляти нетерпимість відносно таких поховань. Показовим є випадок, коли поховання юдея було осквернене, а труна з небіжчиком витягнута з могили й підпалена[8].
- У 1950–70-х роках некрополь став об'єктом вандалізму з боку міської влади. Зокрема, з території кладовища було вивезено виготовлені в майстерні братів Шевченків наприкінці XIX ст. масивні надгобки з чорного лабрадориту. Саме з них за участі І. Р. Іноземцева було створено обеліски на могилах М. М. Попудренка, В. Л. Капранова[9] та братській могилі в сквері імені Попудренка.
- Довгі роки, до самого закриття і деякий час після, сторожем при кладовищі працював чоловік на ім'я Антон. З огляду на стаж його роботи, який становив кілька десятиліть, багатьом чернігівцям ця особа була відома. Тож, гострослови вигадали приказку, яка прижилась і стала частиною міського фольклору: коли в розмові траплялося говорити про покійника або чиюсь скору смерть, казали: „Пішов до Антона“ або „Скоро до Антона в гості“.
Деякі особи, поховані на Петропавлівському кладовищі
Вказані поховання збереглися до нашого часу, якщо не зазначено інше:
Прізвище, ім'я, по батькові | Короткі відомості про особу | Роки життя | Надгробок | Ділянка | Примітка |
---|---|---|---|---|---|
Митці / Науковці / Меценати / Громадські діячі | |||||
Бобан Сикст | Ініціатор побудови (1858) та перший ксьондз костьолу Святого Олександра в Чернігові | †1868 | ІV | ||
Богословський Євген Васильович | Піаніст, музикознавець, композитор, професор Московської консерваторії (1916-1919), викладач Чернігівського музичного училища (1921-1941), музично-суспільний діяч | 1874–1941 | III | ||
Васильєв-Святошенко Матвій Тимофійович | 1863–1961 | III | [10]
Охор. № 38 І-місц | ||
Вербицький-Антіох Микола Андрійович | 1843–1909 | Могила втрачена | |||
Говзман Григорій Маркович | Директор Чернігівської фабрики музичних інструментів імені П. П. Постишева з 1938 по 1965, учасник Другої світової війни, кавалер трьох орденів Вітчизняної війни, ордена Олександра Невського та двох орденів Червоної Зірки, член Чернігівського обласного комітету КП(б)У, депутат Ради депутатів трудящих м. Чернігова | 1905–1965 | III | ||
Де-Морен Микола Іванович | Лікар, меценат, гласний міської думи, власник одного з найбільших цегельних заводів у Чернігові | †25 (12) серпня 1904 | III | ||
Зенченко Валентин Минович | Український живописець, педагог. У 1903 р. закінчив художню школу петербурзького Товариства заохочування мистецтв. Дійсний член Петроградського товариства художників, експонент його виставок протягом 1908–1919 рр. Від 1919 р. мешкав у Чернігові, працював у Губнаросвіті. Навчався живопису в І. Г. Рашевського. Член Спілки художників України з 1946 р. | 1873–1958 | IV | ||
Ісенко Дмитро Степанович | Артист, партизан | загинув 1945 | III | У плані на реконструкцію | |
Карпенко Юрій Юхимович | Художник | 1926–1958 | IV | ||
Ласкоронська Марина Степанівна | Земський лікар | †30 (18) листопада 1875 | IІІ | Спільний надгробок із У. Є. Елланською (†1893) | |
Лучицький Борис Болеславович | 1906–1966 | III | [11]
Охор. № 40 І-місц | ||
Мостіпан (Чепурна) Марія Григорівна | Актриса української драми | 1895–1947 | III | ||
Нерода Василь Васильович | Інженер-мостобудівник, член міської думи, найбільш активний озеленювач Ялівщини, батько скульптора Г. В. Нероди | †1930 | III | Похований на родовій ділянці з загальним надгробком | |
Овчинников Юхим Мойсейович | Почесний громадянин міста | 1802–1868 | III | ||
Петусь Андрій Юхимович | Український живописець, педагог. У 1914 р. закінчив Київське художнє училище, працював у Маріуполі (1914–1922), Чернігові (1922–1935 та після 1944 р.) й Істрі (1935–1941). Один з ініціаторів створення чернігівської філії АХЧУ, голова філії у 1927–1929 та 1932–1935 рр. Член Чернігівського наукового товариства (1926–1930). Член Спілки художників України з 1946 р. та голова її чернігівської філії. | 1884–1959 | IV | ||
Полторацький Павло Петрович | 1869–1941 | ||||
Рево Михайло Васильович | 1889–1962 | III | [12]
Охор. № 39 І-місц | ||
Рубановський Василь Павлович | Художник, меценат Хрестоздвиженської церкви Чернігова | 1788–1818 | IV | ||
Селюк Яків Олександрович | Перший міський голова Чернігова (голова міської думи) в 1870–1875 рр. | 1832–1888 | III | Оновлено 2016 | |
Тищинська Зеліна Францівна | Громадська діячка, дружина О. А. Тищинського, мати оперної співачки Л. О. Андреєвої-Дельмас | †17 (4) березня 1901 | III | Реставровано 2016 | |
Фльоров Олексій Павлович | 1866–1954 | III | |||
Фрідман Маврикій Романович | Третій міський голова Чернігова (голова міської думи) в 1887–1893 рр., колезький радник, лікар Богоугодного закладу Чернігова, тесть М. І. Арапова | 1835–1906 | ІІІ | ||
Ходот Кузьма Потапович | Почесний громадянин міста, п'ятий міський голова Чернігова (голова міської думи) в 1896–1897 рр.[13] | 1841–1912 | III | ||
Цвєт Петро Миколайович | Купець І гільдії, спадковий Почесний громадянин міста, засновник спеціального капіталу на благодійність | 1814–1864 | IV | Оновлено 2016 | |
Чирко Пилип Антонович | 1859–1928 | IV | Охор. № 3504
І-місц Оновлено 2016 | ||
Чирко Єлизавета Францівна | Уроджена Кароліна-Елізабета Гранд-Гійом Перен.
Художниця, дружина П. А. Чирка |
1861–1943 | |||
Шлегель Ксаверій Францевич | Статський радник, піонер фотографії у Чернігові; автор першої серії світлин Чернігова для альбому «Светописная Русь» (1859) | Могила втрачена | |||
Шуплик Степан Максимович | Поет, партизан | 1889–1956 | III | ||
Щелкановцев Павло Тихонович | Купець ІІ гільдії, заступник міського голови, гласний міської думи та член міської управи, меценат | 1839–1901 | IV | Оновлено 2016 | |
Некрополь родини Коцюбинських | |||||
Коцюбинська Гликерія Максимівна | Мати М. М. Коцюбинського | 1837–1917 | V | ||
Коцюбинська Лідія Михайлівна | Сестра М. М. Коцюбинського | 1869–1916 | |||
Коцюбинський Роман Михайлович | Син М. М. Коцюбинського | 1901–1937 | Кенотаф. Місце смерті — Одеса, місце поховання невідоме | ||
Коцюбинський Хома Михайлович | 1870–1956 | III | |||
Коцюбинська Катерина Яківна | Дружина Х. М. Коцюбинського | 1891–1963 | |||
Офіцери Російської імператорської армії | |||||
Ареф'єв Дмитро Васильович | Полковник Окремого корпусу прикордонної варти (17-та Томашівська прикордонна бригада) у відставці | †8 березня (23 лютого) 1915
70 років |
VII | ||
Бублик-Погорільський Микола Григорович | Прапорщик 44-го Саперного батальйону | † на війні 25 (12) березня 1916
23 роки |
IV | Оновлено 2016 | |
Богословський Іван Васильович | Прапорщик запасу 407-ї Чернігівської піхотної дружини | † на війні 24 (11) грудня 1914
44 роки |
IІІ | ||
Варзар Єгор Олексійович | Підполковник, батько основоположника промислової статистики в Російській імперії В. Є. Варзара | †28 (16) жовтня 1890
75 років |
III | ||
Герандли Костянтин Григорович | Полковник | †14 (2) березня 1867
47 років |
II | ||
Горнбург Олександр Федорович | Генерал-майор у відставці | †21 (8) березня 1906
74 роки |
IV | ||
Глінка Володимир Сергійович | Дворянин із роду Глінок.
Генерал-майор, бобруйський комендант, командир 1-ї бригади 5-ї піхотної дивізії. Як голова будівельної комісії у 1884–1889 рр. керував спорудженням військового містечка Чернігівського гарнізону |
†15 (3) жовтня 1889
57 років |
III | Оновлено 2013 | |
Давидович Семен Петрович | Полковник 167-го піхотного Острозького полку | 1863–1942 | IV | ||
Данилов-Домнин Олександр Львович | Полковник 167-го піхотного Острозького полку у відставці | †12 травня (29 квітня) 1912
66 років |
III | ||
Дуров Борис Михайлович | Поручик | †24 (12) липня 1896 | III | ||
Єнько Костянтин Олександрович | Штабс-капітан | †2 квітня (21 березня) 1881
43 роки |
II | ||
Іванов Василь Іванович | Капітан у відставці | †8 (20) січня 1881
61 рік |
ІІІ | ||
Кольбе Микола Микитович | Поручик 18-го піхотного Вологодського полку | †10 квітня (29 березня) 1890
30 років |
III | ||
Ляшенко Михайло Васильович | Штабс-ротмістр, дворянин | †15 (2) грудня 1903
47 років |
ІІ | Оновлено 2016 | |
Ляшенко Микола Григорович | 1848–1905 | II | Оновлено 2016 | ||
Миткевич Гурій Васильович | 1860–1906 | IV | Оновлено 2013 | ||
Михайлов Олексій Михайлович | Підполковник у відставці | †3 серпня (21 липня) 1905
67 років |
ІІІ | ||
Міняйло Федір Федорович | Капітан 167-го піхотного Острозького полку | †20 (7) травня 1905
41 рік |
III | ||
Посудевський Савва Іванович | Капітан лейб-гвардії Фінляндського полку у відставці
Син І. І. Посудевського, полковника, очільника губернського дворянства в 1829—1831 рр. |
†6 (18) березня 1882
52 роки |
III | ||
Сачок Олександр Олександрович | Прапорщик | †16 (4) січня 1897
27 років |
ІІ | ||
Слива Костянтин Леонтійович | Майор у відставці | †21 (8) травня 1900
78 років |
I | ||
Товстоліс Михайло Костянтинович | Генерал-майор артилерії у відставці | †24 (12) грудня 1890
65 років |
III | ||
Шлегель Микола Ксаверійович | Полковник 18-го піхотного Вологодського полку у відставці | †23 (10) квітня 1910
53 роки |
III | ||
Козацтво | |||||
Вакуленко Михайло | Козак містечка Ічня Чернігівської губернії | †30 (18) березня 1894
26 років |
III | ||
Учасники придушення Листопадового повстання | |||||
Мещерський Симон Петрович | Князь.
Юнкер Білогородського уланського полку |
†18 (6) грудня 1831
18 років |
IV | Оновлено 2016 | |
Учасники оборони Севастополя у Кримській війні | |||||
Дроздовський Гордій Іванович | 1835–1908 | I | Оновлено 2012;
Реконструйовано 2013 | ||
Толмачов Микола Михайлович | Полковник у відставці | †15 (2) вересня 1907
75 років |
III | Оновлено 2016 | |
Учасники Російсько-японської війни | |||||
Богданов Микола Федорович | Полковник 204-го піхотного резервного полку у відставці, герой оборони Порт-Артура | †8 жовтня (25 вересня) 1907
47 років |
Могила втрачена | ||
Заковенкин Павло Тимофійович | 1849–1913 | III | У плані на реконструкцію | ||
Річицький Леонід Митрофанович | Штабс-капітан 41-го піхотного Селегинського полку | †10 листопада (27 жовтня) 1907
33 роки |
III | Оновлено 2016 | |
Семиног Феоктист Зіновійович | 1877–1968 | V | |||
Жертви Першої світової війни | |||||
Арапов Микола Іванович | 1866–1914 | III | Охор. № (8127)
І-щв Оновлено 2016 | ||
Бичок Опанас Миколайович | 1879–1914 | IV | Реставровано 2016 | ||
Гусєв Михайло Федорович | Підпоручик артилерії 10-ї мортирної батареї | вбитий 15 (2) січня 1915
22 роки |
Могила втрачена | ||
Індрика Михайло Володимирович | Прапорщик | вбитий 1916 | Могила втрачена | ||
Туменюк Сергій Володимирович | Прапорщик 176-го піхотного Переволочинського полку | вбитий 27 (14) жовтня 1914
22 роки |
VII | Оновлено 2013 | |
Цуревський Бенедикт Олександрович | Підполковник 167-го піхотного Острозького полку | вбитий 28 (15) березня 1915
34 роки |
Могила втрачена | ||
Чернов Дмитро Дмитрович | Прапорщик 400-го піхотного полку | вбитий 31 (18) липня 1916
27 років |
|||
Шихуцький Іван Іванович | Поручик 19-го стрілецкого Сибірського полку | вбитий 24 (11) березня 1916
24 роки |
Могила втрачена | ||
Учасники революційних подій 1917-1921 років | |||||
Гончаров Федір Васильович | Співробітник ВНК, у 1918-1922 рр. виконував завдання із ліквідації отаманів та лідерів повстанського руху в Україні та, зокрема, на Чернігівщині. Особисто ліквідував кілька керівників повстанського руху, в їх числі отаманів Івана Галаку (Васильчикова) та Чорну Марусю.
Кавалер ордена Червоного Прапора УСРР (1922) |
†1935 | |||
Заливчий Андрій Іванович | 1892–1918 | IV | [14]
Охор. № 20 І-місц | ||
Лебідь Микола Дмитрович | 1899–1918 | III | Реконструйовано 2004 | ||
Листопад Оксана Григорівна | Член РСДРП, у 1917–1918 брала участь у встановленні більшовицької влади на Чернігівщині | 1897–1930 | [15] | ||
Учасники Німецько-радянської війни у Другій світовій війні | |||||
Будаш Іван Гаврилович | Підпільник-антифашист | 1897–1945 | IV | Встановлено за кошти, зібрані учнями школи № 11 ім. М. О. Островського (теп. колегіум № 11) | |
Жабинський Дмитро Іванович | 1920–1945 | IV | Кенотаф. Місце поховання — Кенігсберг
Охор. № 81 І-місц | ||
Кулик Панас Трохимович | Герой Радянського Союзу; в роки Радянсько-фінської війни — боєць 27-го стрілецького полку 7-ї стрілецької дивізії 7-ї армії Північно-Західного фронту; у роки Німецько-радянської війни — учасник остерського підпілля; страчений нацистами 22 липня 1942 | 1910–1942 | VI | Похований у братській могилі
Охор. № 3261 І-місц | |
Цимбаліст Іван Єлисеєвич | 1911–1960 | III | Охор. № 29
І-місц | ||
Чумаченко Дмитро Васильович | Герой Радянського Союзу, гвардії підполковник, заступник командира 240-го гвардійського Севастопольського бомбардувального авіаполку 36-ї Смоленської Червонопрапорної бомбардувальної авіадивізії 1-го гвардійського Смоленського бомбардувального авіакорпусу 18-ї повітряної армії
Загинув у авіакатастрофі при проведенні інспектування польотів |
1909–1948 | V | Охор. № 3503
І-місц Замінено надгробок у 2018 | |
Яременко Василь Омелянович | Комісар Чернігівського обласного партизанського з'єднання | 1902–1969 | VII | Охор. № 3470
І-місц; Охор. № (7016) І-щв | |
Братські могили та меморіали | |||||
Братська могила Гриньова Миколи та Міщенка Василя — піонерів, страчених нацистами 14 березня 1942 | IV | Охор. № 3466
І-місц | |||
Братська могила бійців Богунського полку, що загинули 1919 року в боях з Добровольчою армією Денікіна | VII | Охор. № 23
І-місц | |||
Меморіал на братській могилі 280 червоноармійців, що загинули в ході боїв за місто під час Німецько-радянської війни | V | Охор. № 25
І-місц | |||
Братська могила (бл. 3 тис. осіб) жертв сталінських репресій та мирних жителів, знищених нацистами в ході окупації міста під час Німецько-радянської війни | VI | Охор. № 36
І-місц |
Примітки
- Русов А. Черниговская губерния по переписи 1897 г. / А. Русов // Земский сборник Черниговской губернии. — 1905. — № 7-8. — С. 191
- Чи стане Петропавлівське кладовище у Чернігові заповідником?. Процитовано 29 вересня 2016.
- Из кладбища в Чернигове хотят сделать заповедник. Сайт Чернигова 0462.ua. Процитовано 15 червня 2016.
- Вал, Високий. Черниговцы хотят придать кладбищу статус Мемориального заповедника. Val.ua. Процитовано 15 червня 2016.
- Телеканал «Дитинець» (20 червня 2016). З кладовища хочуть зробити меморіальний заповідник, поки не розікрали всі пам'ятники?. Процитовано 22 червня 2016.
- Вербицького М. А. могила // Чернігівщина: Енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : УРЕ, 1990. — С. 113.
- Руденок В. Я. Нові відомості про поховання М. А. Вербицького // Некрополі Чернігівщини (тези доповідей міжнародної наукової конференції). — Чернігів, 2000.
- Зі спогадів Н. П. Сльозної, що в роки війни мешкала неподалік кладовища (інформація опублікована С. Бойченко).
- Капранова В. Л. могила // Чернігівщина: Енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : УРЕ, 1990. — С. 294.
- Васильєва-Святошенка М. Т. могила // Чернігівщина: Енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : УРЕ, 1990. — С. 104.
- Лучицького Б. Б. могила // Чернігівщина: Енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : УРЕ, 1990. — С. 413–414.
- Рево М. В. могила // Чернігівщина: Енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : УРЕ, 1990. — С. 698.
- Вказаний факт лишається під сумнівом, адже інформація, подана в різних джерелах, різниться. Так, деякі джерела подають інформацію про міського голову О. Г. Ходота. Інших поховань осіб на прізвище Ходот не виявлено.
- Заливчого А. І. могила // Чернігівщина: Енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : УРЕ, 1990. — С. 262.
- Листопад О. Г. могила // Чернігівщина: Енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : УРЕ, 1990. — С. 405–406.
Див. також
- Яцево
- Петропавлівське кладовище на сайті wikimapia.org.
- Найдюк Н. На Петропавлівському цвинтарі Чернігова: екскурсія з Анатолієм Новаком // Деснянка. — 2020. — № 45 (832). — 12 листопада
- Новак А. Славних прадідів великих правнуки погані // Чернігівщина: новини і оголошення. — 2016. — № 22 (579). — 2 червня. — С. 7.
- Новак А. Чи варто живим заздрити мертвим? // Чернігівщина: новини і оголошення. — 2016. — № 36 (593). — 8 вересня — С. 14–15.
- Соломаха С. Чернігів: навіщо герою дві могили?
- Соломаха С. Чому в Чернігові вибірково вшановують жертв війни?
- Толока на старому кладовищі // Телеканал Новий Чернігів
Джерела
- Блакитний М. Офіцери колишньої Російської імператорської армії, поховані у Чернігові (1900–1918 рр.) // Сіверянський літопис. — 2011. — № 3. — С. 65–75.
- Блакитний М. Офіцери колишньої Російської імператорської армії, поховані у Чернігові (1875–1899 рр.) // Сіверянський літопис. — 2014. — № 4. — С. 184–190.
- Бойченко С. Міські кладовища у територіально-планувальній структурі Чернігова ХІХ – поч. ХХ ст. // Сіверянський літопис. — 2014. — № 6. — С. 50–57.
- Бойченко С. Етно-конфесійна специфіка некрополю Чернігова ХІХ – поч. ХХ ст. // Євреї Лівобережної України. Історія та культура: Матеріали ІХ Міжнародного наукового семінару. — Чернігів : «Десна-Поліграф», 2014. — С. 21–34.
- Калібаба Д. Відомі діячі культури, науки, політики Придесення (Бібліотечка «Сіверянського літопису»). — Чернігів : Просвіта, 1995. — 144 с.
- Калібаба Д. Відомі діячі культури, науки, політики Чернігівщини. — Чернігів : РВВ комітету інформації, 1998. — 256 с.
- Карнабед А., Пильник Л., Шульман А., Величко В. Некрополі Чернігівщини // Некрополі України / [упоряд. І. В. Дивний, М. Т. Пархоменко, О. М. Титова]. — К. : Вид-во Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, 1999. — С. 104-153
- Чернігівщина: Енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : Українська радянська енциклопедія, 1990. — 1008 с.