Петропавлівське кладовище (Чернігів)

Петропа́влівське кладови́ще (також вик. Старе́ міське́, Ру́ське, найбільш рання назва — П'я́тницьке) — кладовище в Чернігові, розташоване за адресою: вул. Старобілоуська, 6.

Петропавлівське кладовище
Петропавлівське кладовище
Петропавлівське кладовище
Інформація про цвинтар
51°29′34″ пн. ш. 31°16′24″ сх. д.
Країна  Україна
Розташування Чернігів
Відкрито поч. XIX ст. (орієнтовно 1812)
Площа 12,6 гектар
Кількість поховань більше 12 000
Адреса:
вул. Старобілоуська, 6

Петропавлівське кладовище
Петропавлівське кладовище (Чернігівська область)

Один із найстаріших некрополів міста з числа тих, що збереглися донині.

Загальні відомості

Назву свою некрополь отримав від цвинтарного храму Св. Петра й Павла (мурований, знаходився при в'їзді на кладовище поряд із центральною брамою з боку Білоуської дороги — сучасної Старобілоуської вулиці; до нашого часу не зберігся). Виникав поступово, від початку XIX ст., як результат політики впорядкування міських некрополів та винесення їх за межі міст. Від початку використання до 1920-х років число похованих становило близько 12 тисяч осіб.

На початку XIX ст. губернському землеміру було доручено знайти землю «для хранения мертвых телес» (рос.). Як результат, серед інших було обрано також ділянку на П'ятницькому полі (від цього тогочасні документи містять топонім П'ятницьке кладовище) із західного боку Білоуської дороги, на міському вигоні.

6 вересня 1815 року було освячено першу кладовищенську церкву — дерев'яний храм Архистратига Михаїла (старостою храму призначено купця Юхима Богословського). При церкві було споруджено сторожовий будиночок. Сторожі обиралися із числа військовозобов'язаних, проте визнаних непридатними до служби осіб; окремою вимогою була відсутність шкідливих звичок.

13 червня 1836 року купець III гільдії Петро Степанович Пригоцький звернувся до архієпископа Чернігівського та Ніжинського Володимира з проханням дозволити за власні кошти побудувати на П'ятницькому кладовищі кам'яний двоповерховий храм із дзвіницею на честь апостолів Петра й Павла. Ескізи проєкту склав помічник губернського архітектора О. Куцевич. Після схвалення архієпископом Володимиром та губернатором М. Жуковим, проєкт було направлено на розгляд губернському архітектору В. Рибіну. Розглянувши та переробивши «находящееся безобразие колокольни» (рос.), губернський архітектор візував будівництво храму. Після його спорудження ділянка прилеглого некрополя отримала назву Петропавлівського цвинтаря. Церква фігурує в описі (1921) як двоповерховий (перший поверх кам'яний, другий — дерев'яний) однобанний (із грушоподібним верхом) храм з капличкою та прицерковною сторожкою. Під дзвіницею також існувала покійницька. На початку 1930-х років у храмі спалахнула пожежа, після якої його було вирішено розібрати.

Петропавлівське кладовище на плані Чернігова від 1908 року

Розміри кладовища змінювалися. Так, на початковому етапі вся ділянка кладовищенської землі становила 15 десятин (близько 17 гектарів). Станом на наш час розміри кладовища складають лише 12,6 гектарів.

1870 року кладовище перейшло у відання міського громадського управління. У 1873 році довкола кладовища за ініціативи тодішнього старости Михайлівської церкви Будашевського було споруджено цегляну огорожу, а 1881 — прирізано земельну ділянку із заходу.

Карта-схема території Петропавлівського кладовища
Зразки різьблення по мармуру на надгробках 1870–90-х рр.
Зразки підписів виробників на надгробках ХІХ – поч. ХХ ст.

Кладовище міжконфесійне, виняток для поховання тут становили лише особи, що сповідували юдаїзм — юдейська громада Чернігова, з огляду на її значну чисельність (у різні періоди від 29 до 42% усього населення міста[1]) та законодавчі обмеження, мала власне, Єврейське кладовище. Саме на противагу єврейському, Петропавлівський некрополь уже в XX ст. отримав третій за ліком варіант назви — Руське кладовище.

Загальна градація поховань виглядала наступним чином: кладовище крім безпосередньо цвинтаря Петропавлівської церкви мало ще чотири основних зони (католицьку, військову, лікарняну, арештантську) — кожна зона носила статус окремого цвинтаря. При цьому, деякі ділянки на кладовищі, ймовірно, мали статус «закріплених» за прихожанами певного конкретного храму міста, тобто на кладовищі могли існувати своєрідні анклави прицерковних цвинтарів (з огляду на значну шкоду, завдану в радянський час, та відсутність кістярських книг, встановити точно локацію таких ділянок важко); католицька ділянка слугувала також для поховань лютеран і представників інших християнських течій (усього мартиролог загального католицького цвинтаря налічує близько 50 поховань; в основному тут покояться вихідці з Королівства Польського та Австро-Угорської імперії). До сьогодні збереглося близько 15 надгробків компактно розташованих польських поховань. У вказану локацію можна віднести також біля 40 поховань підданих Пруссії, Великої Британії, Персії, Греції, Швейцарії та Франції.

Поховання мусульман, ймовірно, теж здійснювалося територіально при Петропавлівському цвинтарі, але, враховуючи досить незначну чисельність (на 1897 рік — 184 особи (0,06%)) та специфіку оформлення мусульманської могили, що передбачає відсутність як такого традиційного пам'ятника, заміненого простим гранчастим стовпом, впевнено твердити про наявність такої ділянки, як і про її локацію, важко.

У 1893 році за результатами комісійного обстеження кладовище було розділене на 9 кварталів (за майновим цензом родин померлих і відповідно до статусу). Найбільш привілейованою ділянкою став власне цвинтар Петропавлівської церкви. З'явився також «безкоштовний квартал». У 1914 році міська дума під головуванням А. В. Верзілова зробила спробу влаштувати на території «безкоштовного кварталу» меморіал із метою увічнення «жертв Великой Европейской войны в местах их вечного упокоения» (рос.). Задля цього під поховання було відміряно майданчик 10/8 сажнів (близько 365 ) та встановлено пам'ятну табличку. Із початком військових дій у 1914–1915 роках на схід Російської імперії потягнулося багато біженців з Царства Польського (Люблінська, Ломжинська та Холмська губернії), а також Волині й Гродненщини. Дехто з них помирав у шпиталях Чернігова та був похований у відповідних кварталах кладовища.

До Другої світової війни територія кладовища межувала з вулицею Івана Мазепи на півдні та майже доходила північно-західною межею до вулиці Жабинського. При повоєнній відбудові міста периферійні ділянки кладовища на вказаних напрямках було виділено під забудову, зокрема на південному напрямку зведено продовольчі склади та низку житлових будинків; на північно-західному напрямку розміщено стадіон «Локомотив».

На сучасній території некрополя існує ділянка польської громади Чернігова (католицький та лютеранський цвинтар), за якою стежать громадські організації польської діаспори; існують також ділянки з похованнями осіб духовного сану, ділянки з похованнями військовиків-учасників Другої світової війни. Серед поховань XIX – поч. XX ст. багато родових ділянок (Богданови, Демидовичі, Романови, Щиткови та ін.) Існують також 4 братські могили та меморіальний комплекс на одній з них.

Деякі старі поховання оформлені надгробками, що є високохудожніми мистецькими пам'ятками. Крім пам'ятників чернігівського виробництва, виготовлених фірмою братів Василя та Митрофана Шевченків, на кладовищі знаходяться також зразки робіт ательє Маєвського з Житомира та знаних київських салонів й італійських фірм, як то: «Rizzolatti», скульптурне ательє «Вдова Де-Веккі з синами», ательє М. Л. Андреєва тощо. Більшість надгробків виготовлено з неполірованого або частково обробленого габро чи його різновиду — лабрадориту, а також базальту, толеїту та різновідтінкових гранітів, близько дюжини — з мармуру. Надгробки починаючи від другої чверті XX ст. в основній масі представлені стелами або плитами з мармурової крихти, бетону чи цегли і, за деякими виключеннями, мистецької цінності не несуть.

Офіційно кладовище закрите для поховань від 1968 року, хоча впускні поховання на сімейних ділянках траплялися й пізніше (останні — початку 2010-х). Більшість надгробків та могил перебуває у вкрай занедбаному стані. Деякі поховання (в основному військові та осіб духовного сану) відновлюються й доглядаються громадськими організаціями та небайдужими активістами[2].

При зміні керівництва комунальної установи, до сфери відання якої відноситься некрополь, архів кладовища було втрачено, тож детальне вивчення історії поховань на даний час практично не видається можливим або пов'язане зі значними труднощами.

У червнілипні 2016 року зроблена спроба ініціювати надання кладовищу статусу історико-меморіального заповідника[3][4][5], яка, проте, не знайшла відгуку в міської влади та згоди з боку КП «Спецкомбінат КПО» ЧМР, яке нині обслуговує некрополь.

Цікаві факти

  • Найдавнішим зі збережених донині на кладовищі є поховання художника В. П. Рубановського — воно зроблене в березні 1818 року. Надгробок на його могилі унікальний для Чернігова та винятковий для абсолютної більшості некрополів України — плита, розміром 168×72 см, виготовлена з рожевого овруцького шиферу.

Напис (орфографія оригіналу (рос.)):

Здесь погребенъ живописецъ Василій Павловъ Рубановск[і]й. Отъ рожденія 30. Одруживсь 1808 года а сконча[л]ся 1818 Марта 17 дня. Погребенъ женою своею Анастасіею.

Вказаний надгробок має стосунок до більш давніх пам'яток Доби Русі, коли як будівельні та оздоблювальні матеріали широко застосовувалися пірофіліти.

  • Упродовж ХХ ст. уважалося, що знаний український поет, педагог та громадський діяч М. А. Вербицький-Антіох похований на території некрополя Болдиних гір, поблизу Іллінської церкви. Проте, 2000 року дослідником історії Чернігова В. Я. Руденком було опубліковано знайдену ним виписку з метричної книги Катерининської церкви, в результаті чого з'ясувалося, що могила поета, яку помилково локалізували районом Болдиногірського некрополя[6], насправді знаходиться на території Петропавлівського кладовища[7] (рос.):
Тысяча девятьсотъ девятаго года ноября двадцать сѣдьмого дня […] умеръ, а двадцать девятаго дня погребѣнъ Николай Андрѣевичъ Вербицкій Антіоховъ. […] Погребѣніе совершилъ Протоиерей М. Смольницкій […] на общемъ черниговскомъ кладбищѣ.
  • Довгі роки, до самого закриття і деякий час після, сторожем при кладовищі працював чоловік на ім'я Антон. З огляду на стаж його роботи, який становив кілька десятиліть, багатьом чернігівцям ця особа була відома. Тож, гострослови вигадали приказку, яка прижилась і стала частиною міського фольклору: коли в розмові траплялося говорити про покійника або чиюсь скору смерть, казали: „Пішов до Антона“ або „Скоро до Антона в гості“.

Деякі особи, поховані на Петропавлівському кладовищі

Вказані поховання збереглися до нашого часу, якщо не зазначено інше:

Примітки

  1. Русов А. Черниговская губерния по переписи 1897 г. / А. Русов // Земский сборник Черниговской губернии. — 1905. — № 7-8. — С. 191
  2. Чи стане Петропавлівське кладовище у Чернігові заповідником?. Процитовано 29 вересня 2016.
  3. Из кладбища в Чернигове хотят сделать заповедник. Сайт Чернигова 0462.ua. Процитовано 15 червня 2016.
  4. Вал, Високий. Черниговцы хотят придать кладбищу статус Мемориального заповедника. Val.ua. Процитовано 15 червня 2016.
  5. Телеканал «Дитинець» (20 червня 2016). З кладовища хочуть зробити меморіальний заповідник, поки не розікрали всі пам'ятники?. Процитовано 22 червня 2016.
  6. Вербицького М. А. могила // Чернігівщина: Енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : УРЕ, 1990. — С. 113.
  7. Руденок В. Я. Нові відомості про поховання М. А. Вербицького // Некрополі Чернігівщини (тези доповідей міжнародної наукової конференції). — Чернігів, 2000.
  8. Зі спогадів Н. П. Сльозної, що в роки війни мешкала неподалік кладовища (інформація опублікована С. Бойченко).
  9. Капранова В. Л. могила // Чернігівщина: Енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : УРЕ, 1990. — С. 294.
  10. Васильєва-Святошенка М. Т. могила // Чернігівщина: Енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : УРЕ, 1990. — С. 104.
  11. Лучицького Б. Б. могила // Чернігівщина: Енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : УРЕ, 1990. — С. 413–414.
  12. Рево М. В. могила // Чернігівщина: Енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : УРЕ, 1990. — С. 698.
  13. Вказаний факт лишається під сумнівом, адже інформація, подана в різних джерелах, різниться. Так, деякі джерела подають інформацію про міського голову О. Г. Ходота. Інших поховань осіб на прізвище Ходот не виявлено.
  14. Заливчого А. І. могила // Чернігівщина: Енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : УРЕ, 1990. — С. 262.
  15. Листопад О. Г. могила // Чернігівщина: Енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : УРЕ, 1990. — С. 405–406.

Див. також

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.