Європейський автомобіль року
Європейський автомобіль року (англ. European Car of the Year) — міжнародна нагорода в області автомобілебудування, яка присуджується групою професійних європейських автомобільних журналістів. Нагорода була організована у 1964 році групою автомобільних журналів з різних країн Європи. В цій нагороді немає класів чи категорій — ціллю організації є визначення найкращого автомобіля, котрий був у продажу протягом 12 місяців, перед нагородженням.
Склад журі
Журі конкурсу складається з 58 членів, які представляють 22 країни. При цьому Велику Британію, Францію, Німеччину, Італію та Іспанію в журі представляють по шість представників, інтереси країн Скандинавії — шість журналістів, Польщу і Росію — по два журналіста, по одному — від Чехії, Греції, Словенії і Туреччини. Члени журі від Росії — Михайло Подорожанський (Авторевю) і Вадим Овсянкін (Клаксон).
Процедура
Щороку, у вересні, складається список автомобілів-претендентів. Це машини, серійне виробництво та продаж яких почалася в 12 попередніх місяців. Особливість конкурсу в тому, що автомобілі в ньому представлені без поділу за класами, розмірами або ціною. При цьому машини повинні бути повністю новими моделями: рестайлінги, нові мотори або трансмісії не враховуються. На момент голосування машини повинні продаватися як мінімум в п'яти країнах ЄС. Річний тираж моделі не повинен бути менше 5 тисяч штук. На першому етапі простим голосуванням журі відбирає сім фіналістів. Потім кожен з експертів розподіляє між ними 25 балів, при цьому одній машині можна дати не більше 10 очок. Найвища оцінка — 580.
Своє рішення член журі повинен письмово обґрунтувати. Думка експертів ґрунтується на враженнях, отриманих під час перших тест-драйвів, організованих виробниками, і спеціальних випробувальних сесіях, які проводяться організаторами конкурсу. Критеріями при відборі моделей виступають дизайн, комфорт, безпека, екологічність, технологічність, функціональні можливості і навіть адекватність ціни для тієї категорії покупців, на яку вони розраховані, причому технічні інновації та ціна — пріоритетні чинники.[1] «Автомобілем» року стає машина, яка набрала найбільше очок.
Згідно з цими правилами, рішучість перемоги значно варіюється. Наприклад, в 1988 році Peugeot 405 виграв з 212 очками, найбільший розрив в історії нагороди Європейський Автомобіль Року; такий же подвиг був повторений в 2013 році, коли Volkswagen Golf Mk VII виграв з таким же розривом. У 2010 році Volkswagen Polo виграв із розривом у всього лише 10 очок, отримавши максимальну кількість балів від двадцяти п'яти членів журі, і був кращим вибором з 59 очками.
Renault Clio (1991 та 2006 роки), Volkswagen Golf (1992 та 2013 роки) і Opel/Vauxhall Astra (1985 та 2016 роки), є єдиними автомобілями, які вигравали нагороду більше одного разу. У листопаді 2010 року Nissan Leaf був першим автомобілем з електричним приводом, удостоєним нагороди Автомобіль Року (Car of the Year).
Як каже Михайло Подорожанський, журналістів вибирають засновники за рекомендаціями найбільших західних автоконцернів, присутніх в даній країні. Місце експерта в конкурсі, до речі, майже довічне — поки людина працює за професією або не досяг віку 65 років.
Рішення журі не раз дивували несподіванкою — тому на машини-кандидати роблять ставки в тоталізаторах, а серед тих, хто вгадав переможця розігрують призи. В 2005 році, наприклад, читач німецького журналу «Stern», який зміг передбачити перемогу Toyota Prius, отримає Fiat Panda — автомобіль 2004 року.
Список журналів-організаторів
- «Auto» (Італія) — www.auto.it
- «Autocar» (Велика Британія) — www.autocar.co.uk
- «Autopista» (Іспанія) — www.motorpress-iberica.es
- «Autovisie» (Нідерланди) — www.autovisie.nl
- «L'Automobile Magazine» (Франція) — www.automobilemagazine.com
- «Stern» (Німеччина) — www.stern.de/sport-motor
- «Vi BILÄGARE» (Швеція) — www.vibilagare.com [2]
Автомобілі переможці
Виробники переможці
| Переможці за виробником | |||
| Виробник | Країна | Перемог | Модель переможця |
|---|---|---|---|
| Fiat |  Італія |
9 | 124 (1967); 128 (1970); 127 (1972); Uno (1984); Tipo (1989); Punto (1995); Bravo/Brava (1996); Panda (2004); 500 (2008) |
| Renault |  Франція |
6 | 16 (1966); 9 (1982); Clio (1991); Scénic (1997); Mégane (2003); Clio (2006) |
| Peugeot | Франція |
6 | 504 (1969); 405 (1988); 307 (2002); 308 (2014); 3008 (2017); 208 (2020) |
| Ford |  США |
5 | Escort (1981); Scorpio (1986); Mondeo (1994); Focus (1999); S-Max (2007) |
| Opel |  Німеччина |
5 | Kadett (1985); Omega (1987); Insignia (2009); Ampera (2012); Astra (2016) |
| Volkswagen | Німеччина |
4 | Golf (1992); Polo (2010); Golf (2013); Passat (2015) |
| Citroën | Франція |
3 | GS (1971); CX (1975); XM (1990); |
| Alfa Romeo | Італія |
2 | 156 (1998); 147 (2001) |
| Audi | Німеччина |
2 | 80 (1973); 100 (1983) |
| Chrysler / Simca | США / Франція |
2 | 1307-1308 (1976); Simca-Chrysler Horizon (1979) |
| Nissan |  Японія |
2 | Micra (1993); Leaf (2011) |
| Rover |  Велика Британія |
2 | P6 (1964); SD1 (1977) |
| Toyota | Японія |
2 | Yaris (2000); Prius (2005) |
| Austin | Велика Британія |
1 | 1800 (1965) |
| Chevrolet | США |
1 | Volt (2012) |
| Lancia | Італія |
1 | Delta (1980) |
| Mercedes-Benz | Німеччина |
1 | S-Class (1974) |
| NSU | Німеччина |
1 | Ro 80 (1968) |
| Porsche | Німеччина |
1 | 928 (1978) |
| Volvo |  Швеція |
1 | XC40 (2018) |
| Jaguar | Велика Британія |
1 | I-Pace (2019) |
Див. також
Примітки
- What makes a Car of the Year?. caroftheyear.org. Архів оригіналу за 1 січня 2011. Процитовано 20 листопада 2010.
- Organizing magazines. Car of the Year. Архів оригіналу за 8 лютого 2017. Процитовано 24 квітня 2015.