Вулиця Котляревського (Львів)

№ 1: вілла Брикчинського збудована у 1893 році за проєктом Альфреда Каменобродського (1892) на замовлення Станіслава Брикчинського. Виконана у стилі історизму з використанням елементів неоренесансу. Складна у плані з ризалітними виступами. Композиція головного фасаду асиметрична. Завершується декоративним фронтоном плавного абрису із спареними вікнами. На рівні другого поверху на південно-західному фасаді розташований балкон із кованою огорожею. Вхідний портал оздоблено фігурним сандриком. Верх стін декоровано профільованим карнизом із дентикулами та іонічним пояском. Кути будинку на рівні першого поверху оздоблено рустом[6][7]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 595-м[4]. Нині тут розташовується лабораторія НУ «Львівська політехніка».

№ 4: вілла Павла Світальського збудована у 1890—1891 роках за проєктом Юліана Захаревича та Івана Левинського[8]. Початково була одноповерховою, а другий поверх добудували у другій половині XX століття[9]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 108-м[4].

№ 5: В будинку у 1927 році містилася редакція часопису «Вікна» — друкованого органу літературного об'єднання західноукраїнських письменників «Горно»[10].

№ 8: кам'яниця, споруджена у 1909—1910 роках за проєктом будівничого Кароля Турковського[11]. У 1910-х роках в будинку мешкали асистенти Львівської політехніки Генрик Грибовськийі Вацлав Мінкевич, віце-директор сільськогосподарського банку Генрик Малецький, архітектор Євстахій Недзельський[12]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 109-м[4].

№ 10, 12: триповерхові кам'яниці виконані у стилі модерн з використанням трансформованих мотивів класицизму. Збудовані у 1912—1914 роках за проєктом Івана Багенського спільно з Войцехом Дембінським[13][7]. В будинку № 10 до 1916 року мешкав польський інженер залізниці, віце-президент Львова Кароль Едвард Еплер (1852—1916)[14], а також професори Львівської політехніки Альфред Денізот та Вацлав Суховяк (до 1915 року), архітектор Тадеуш Сродинський[15].

№ 13: (колишня адреса — Набєляка, 11-А). На початку XX століття власницею будинку була Марія Стрижовська. У 1908—1914 та 1918—1944 роках в будинку мешкав польський живописець, графік Фелікс Вигживальський[16].

№ 15: чотириповерхова житлова кам’яниця на розі з вулицею Богуна, споруджена у 1912–1913 роках будівельно-проєктним бюро Іґнатія Кендзерського та Адама Опольського в стилі модернізованого неокласицизму на замовлення Мєчислава Паппе. Будинок виділяється виразним силуетом даху (зокрема високою наріжною конструкцією у формі шолома) та трапецієподібним фронтоном[17]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 933-м[4].

У 2018 році дерев'яну вхідну браму будинку відреставрували, в межах програми співфінансування реставрації історичних дверей і брам між Львівською міською радою та мешканцями[18]. Роботи проводив столяр-реставратор Андрій Пулик[19].

№ 16: сецесійний будинок, зведений 1905 року за проєктом Якуба Рисяка. В будинку мешкав польський поет, драматург, прозаїк і журналіст Станіслав Россовський[7].

№ 17, 19: житлові будинки, зведені 1910 року за проєктами Юзефа Горнунга. Перший — на замовлення Антонія Якубського, другий — для родини Леонарда та Юлії Кваків[20]. В будинку № 17 у 1910-х роках мешкав старший радник міської скарбниці, кавалер ордену Франца Йосифа Юліуш Драк[21]. В будинку № 19 у міжвоєнний період мешкав професор, викладач сьомої львівської гімназії Антоній Ломницький — польський математик, один із засновників Львівської математичної школи[22]. Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 1267-м та № 1268-м відповідно[4].

№ 20: житловий будинок, зведений 1902 року за проєктом Владислава Ґодовського. Тут у 1912—1913 роках перебував Юзеф Пілсудський, а також діяв секретаріат Стрілецького союзу[23]. У 1910-х роках в будинку мешкали художник Юзеф Бліхарський, колишній власник будинку Броніслав Девіч, професор гімназії Станіслав Пілх, надвірний радник Віктор Тустановський (гербу Сас)[24]

№ 21: житловий будинок, зведений 1909 року за проєктом Івана Левинського. У молоді роки тут мешкав музикант і письменник Єжи Брошкевич[7]. У 1910-х роках в будинку мешкав власник школи декламації та теорії драматичного мистецтва Чеслав Крижановський[25]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 1269-м[4].

№ 22, 24: «Під павою», триповерхові чиншові кам'яниці, споруджені у 1897—1898 роках за проєктом архітектора та будівничого Кароля Боубліка у стилі пізнього історизму (необароко) на замовлення Генрика та Міхаліни Мюллерів[26][27]. На початку ХХ століття будинок під № 22 винайняла Львівська політехнічна школа (нині — Національний університет «Львівська політехніка»). На першому поверсі містилася кафедра загальної ботаніки та фізіології рослин Політехнічної школи, яка займала чотири кімнати загальною площею близько 100 м². Не маючи власної кімнати для вправ, кафедрою використовувалася кімната Зоологічного інституту, що розташовувалася на першому поверсі того ж будинку. Лекції проводилися у лекційній залі на другому поверсі будинку[28]. Кафедра діяла до 1939 року[29]. Нині одне з приміщень першого поверху цього будинку займає кав'ярня «Альтернативна кава». Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 596-м та № 110-м відповідно[4].

№ 23: чотириповерхова кам'яниця, споруджена у 1910—1911 роках за проєктом архітектора, ймовірно Олександра Лушпинського, розробленим у архітектурно-будівельному бюро Івана Левинського на замовлення власника земельної ділянки Чеслава Янковського[30].

№ 25: будинок зведено у 1908—1909 роках за проєктом, виконаним бюро Івана Левинського. Фасад декоровано керамічними стрічковими вставками[31]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 934-м[4].

№ 26, 26а: колишні приватні будинки родини Червінських, що збудовані 1905—1906 роках за проєктом Якуба Рисяка[23] у стилі декоративної сецесії[9]. Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 111-м та № 597-м відповідно[4].

№ 27: вілла Розвадовського збудована у 1891—1892 роках за проєктом Юліана Захаревича та Івана Левинського, 1906 року її перебудували за проєктом архітектора Владислава Садловського[8]. Вілла належала відомому польському художнику Зигмунту Розвадовському. У 1906—1912 роках тут ще містилася майстерня українського художника-графіка Антіна Пилиховського.

Від 1927 року й до початку другої світової війни тут містилося радянське консульство[32]. 21 жовтня 1933 року молодий оунівець Микола Лемик спробував реалізувати атентат, метою якого було привернути увагу світової спільноти до подій Голодомору в Україні. 18-літній юнак мав, вдавши із себе громадянина, що хоче через навчання переїхати до Києва, застрелити радянського консула, 34-річного Михайла Голуба, а потому добровільно здатися польській поліції. Вбивство було скоєно, однак юнак застрелив не самого консула, а лише начальника канцелярії установи Олексія Майлова. Про це Лемик дізнався вже на суді. 22 жовтня 1993 року, до 60-ї річниці здійснення атентату, урочисто відкрита меморіальна таблиця, що встановлена напередодні на фасаді цього будинку. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 598-м[4].

№ 28: двоповерховий житловий будинок, споруджений у першій половині — середині 1900-х років. Розташований на ділянці, витягнутій углиб кварталу, з відступом від регуляційної лінії та має прямокутний у плані корпус із двома брандмауерами по боках, вписується в периметральну забудову вулиці. Перед чільним фасадом облаштовано квітник[33]. У цьому будинку у близько 1913—1914 та 1915—1916 роках мешкав Казимир Бартель — польський математик і політик, педагог, професор архітектури Львівської політехніки, багаторазовий прем'єр-міністр Польщі[34][35].

№ 29: вілла збудована за проєктом Юліана Захаревича та Івана Левинського у 1891—1892 роках в стилі пізнього історизму. Від 1913 року її власником був архітектор Ян Зубжицький[36]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 1270-м[4].

№ 30: двоповерховий житловий будинок. До 1916 року в будинку мешкав Францішек Роман Міхал Розвадовський (гербу Труби; 1848—1916), віце-президент кредитного товариства, посол до Галицького сейму VI, VII та VIII каденцій (1889—1907), кавалер командорського хреста ордену Франца Йосифа[37][38]. Від 1998 року в будинку міститься офіс всеукраїнського єврейського благодійного фонду «Хесед-Ар'є»[39], а також в будинку діє кімната-музей «Слідами галицьких євреїв»[40].

№ 33: вілла «Спокійна» спроєктована у 1891 році архітектором Яном Томашем Кудельським на замовлення власника земельної ділянки Францішека Стейфера. Будівля прямокутна у плані, з північно-східного боку розташований еркер, завершується наметовим дахом[8]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 1271-м[4].

№ 37, 37а: чотириповерхові кам'яниці, споруджені у 1914—1916 роках за проєктом архітектора Івана Багенського та будівничого Войцеха Дембінського[13] у стилі неокласицизму початку ХХ століття на замовлення Казимира Похвальського[41]. Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 935-м та № 936-м відповідно[4].

№ 39: вілла збудувана у 1891—1892 роках за проєктом Яна Томаша Кудельського[9]. У міжвоєнний період тут мешкав український громадсько-політичний діяч, правник, адвокат, засновник УНДО Дмитро Левицький[42]. Частину помешкання було надано під житло учням мистецької школи Олекси Новаківського. Неформальна назва вілли, яку їй дали учні — «Качиний діл», перетворилася на літературно-мистецький клуб, до якого зокрема належав Богдан-Ігор Антонич[9].

№ 40: наріжна чотириповерхова кам'яниця, споруджена на розі вулиць Котляревського та Захарієвича у 1936—1937 роках за проєктом архітектора Фердинанда Касслера в стилі функціоналізму[43]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 113-м[4].

Від будинку № 40 відгалуджується невеличка вулиця Юліана Захарієвича, що сполучає вулиці Котляревського та Генерала Чупринки, до якої приписаний лише один чотириповерховий будинок під № 2, а усю непарну частину займає територія КЗ «Комунальна 5-а міська клінічна лікарня» (вул. Генерала Чупринки, 45).

№ 41: будинок, споруджений у 1897—1898 роках за проєктом, розробленим в бюро Івана Левинського для Яна та Катерини Дашеків[44]. Фасади, викладені нетинькованою цеглою з майоліковими вставками, та високий дах — типові озаки стилю неоромантичної вілли доби пізнього історизму[45]. У 1910-х роках в будинку мешкав доктор Станіслав Устяновський, надвірний радник, кавалер ордену Залізної Корони III класу[46]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 1272-м[4].

№ 42, 44: триповерхові житлові будинки, споруджені у 1935—1936 роках за проєктом архітектора Зигмунта Шпербера в стилі функціоналізму з відступом від регуляційної лінії забудови, що дало можливість проектування зеленої зони навколо будинку[47][48][49].

№ 45: до 1927 року в будинку мешкав польський інженер-будівельник, педагог Кароль Махальський (1884—1966)[50], один з засновників будівельної фірми «Спілка інженерів Махальський, Фельпель, Власич» (пол. «Zespół inżynierów Machalski, Völpel, Wlassics») у Львові[51].

№ 47: вілла зведена у 1903—1906 роках архітектурно-будівельним бюро Івана Левинського, за проєктом Альфреда Захаревича для Кароля Дзядоня Дзелінського[52]. Симетрична у плані. Ззовні нагадує палац з вежею[53]. Наступним власником вілли став інженер Еміль Братро, котрий наприкінці 1930-х років здійснив реконструкцію будинку за проєктом будівничого, інженера Кароля Янічека. По війні віллу пристосували під житловий багатоквартирний будинок. Вілла внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 116-м[4].

Північно-східна частина вулиці

№ 49: вілла «Людмила» збудована 1908 року фірмою Івана Левинського на замовлення подружжя Антонія та Людмили Бобріхів. Будинок належить до виразних зразків віллової забудови романтичного Львова періоду віденської сецесії[54]. Тут у 1912—1916 роках мешкав професор Львівської Політехніки Юзеф Ріхтер[55][56]. З приходом радянської влади будинок заселили новими мешканцями, а другий поверх зайняли військові. У 1950-х роках після виселення військових на другому поверсі влаштували комунальну квартиру[54].

№ 50: (інша адреса — вул. Горбачевського, 15). П'ятиповерховий житловий будинок, на першому поверсі якого (вхід з вул. Котляревського) працює центр врегулювання та виплат АТ «СК „Axa — Страхування“» у м. Львові. Після проведеного у 2018 році ребрендингу, назву страхової компанії СК «Axa — Страхування» було змінено на СК «ARX»[57].

№ 53: наприкінці 1940-х років тут містився трест Міськтоп[58]. Нині в будинку міститься КНП «Львівська міська лікарня „Госпіс“»[59]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 1273-м[4].

№ 55: триповерхова кам'яниця, споруджена у 1928—1929 роках за проєктом архітектора Тадеуша Врубеля на замовлення житлового кооперативу працівників Львівської політехніки[60].

№ 63. Триповерховий житловий багатоквартирний будинок із цоколем, споруджений в стилі функціоналізму наприкінці 1930-х років. Будинок прикрашений типовими для стилю вікнами-ілюмінаторами та відділений від вулиці прифасадним квітником та огорожею. На фасаді з правого боку виступає еркер із вертикальною смугою вікна сходової клітки. Під еркером розміщено вхід, з правого краю — балкони[61][62].

№ 67: (інша адреса — вул. Метрологічна, 3). Кам'яниці збудовані у 1911 році за проєктом Івана Левинського, ймовірно, у співавторстві з Вітольдом Мінкевичем та Владиславом Дердацьким[63] в стилі неокласицизму для відомого польського оперного співака, «всесвітнього баса» Адама Дідура, а на розі з сучасною вулицею Метрологічною розташована ротонда-альтанка, що має овальні віконця та високий шатровий дах. У 1920 році, в частині будинку, прилеглій до вул. Метрологічної було організовано українські відділи жіночої учительської семінарії імені Собінського[9]. Директором навчального закладу був о. Юліян Дзерович, а викладали в семінарії отець-доктор Василь Лаба, професори таємного Українського Університету Микола Чубатий та Роман Цегельський[64]. По війни — кам'яниця перетворена на житловий багатоквартирний будинок. Частину приміщень нині займають аудиторії та гуртожиток львівського мистецького коледжу імені Івана Труша[9]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 118-м[4].