Клітор

Під розмірами клітора розуміють величину його головки. Її розміри і зовнішній вигляд сильно варіюють. Довжина клітора зазвичай дорівнює 4-5 мм, проте, відмічені випадки, коли вона сягає 1 см, а при патологічному збільшенні клітора (кліторомегалії) розміри голівки можуть бути порівняні з розмірами чоловічого статевого члена. Діаметр головки клітора може бути від 2 до 20 мм. Якщо під розмірами клітора розуміти величину всього його тіла з головкою і ніжками, він виявляється значно більшим.

Будова клітора та його розташування у вульві

Клітор складається з трьох частин: верхньої — головки (glans clitoridis), середньої — тіла (corpus clitoridis), і нижньої — двох ніжок циліндричної форми (crura clitoridis). Також до частин клітора іноді відносять і цибулини присінка піхви[20] (bulbi vestibuli) — парні утворення між тілом клітора і сечівником. Клітор нагадує за будовою статевий член: він теж має підвісну зв'язку, а його печеристі тіла оточені щільною білковою оболонкою (tunica albuginea) і складаються з комірок, розділених трабекулами, складених зі сполучної тканини і гладком'язових клітин. Тканина клітора складається з численних васкулярних проміжків зі здебільшого васкулярним епітелієм. Нещодавні (2006 рік) дослідження показали, що тканини клітора поширюються у передню стінку піхви[21].

Тіло клітора утворене двома печеристими тілами клітора (corpora cavernosa clitoridis), розділеними сполучнотканинною перегородкою і покритими ззовні щільною білковою оболонкою. Печеристі тіла складаються з еректильної тканини, здатної наповнюватися кров'ю під час статевого збудження і спричиняти тим самим ерекцію клітора. З'єднані у тілі клітора, печеристі тіла далі розходяться у боки та утворюють ніжки клітора, які лежать позаду від тіла. Ніжки оточені сіднично-печеристими м'язами (musculi ischiocavernosi), які під час статевого збудження затискують вени клітора, замикаючи кров у печеристих тілах. Між ніжками знаходяться сечівник і піхва, зсередини до них прилягають присінкові (кліторальні) цибулини. Дистальні ділянки обох ніжок кріпляться до окістя нижніх гілок лобкової кістки.

Голівка клітора

Головка клітора є єдиною частиною цього органа, розташованою ззовні, являючи собою фіброваскулярний ковпачок на кінчику його тіла, який виступає крихітним горбком у передньому кутку статевих губ, безпосередньо під лобком. У нормі вона виступає у вигляді невеликого тупого сосочка. На відміну від головки чоловічого статевого члена, головка клітора не має гладкої мускулатури, відрізняючись цим від його тіла і цибулин. Величина головки клітора може бути різною, зазвичай вона розміром з горошину. У деяких жінок голівка може бути збільшена та сильно висуватися зі статевих губ (кліторомегалія). Голівка має понад 8 000 нервових закінчень. Головку покриває шкіряна складка — крайня плоть клітора. Оскільки більша частина кліторальних тканин схована глибоко у тілі, під клітором частіше за все розуміють саме його головку.

Цибулини присінка або кліторальні цибулини[20](bulbi vestibuli) — утворення, гомологічні за походженням і ідентичні за будовою непарному губчастому тілу статевого члена. Вони складаються з густого сплетіння судин, оточених сполучною тканиною і пучками гладком'язових клітин. Права (bulbus dexter) і ліва (bulbus sinister) цибулини розташовані по боках від піхвового отвору і з'єднані між собою тоншою спайкою (commissura bulborum), розташованою між зовнішнім отвором сечівника і клітором. Бічні частини цибулин злегка сплющені і знаходяться в основі великих статевих губ, прилягаючи своїми задніми кінцями до великих присінкових, або Бартолінових залоз[20] (glandulae vestibulares majores). Ззовні цибулини покриті пучками цибулинно-губчастого м'яза. Вважалося, що на відміну від губчастого тіла статевого члена, тісно зв'язаного з печеристими тілами і сечівником, цибулини присінку чітко відмежовані від клітора, зовнішнього отвору сечівника і присінка піхви. Проте, недавнє патолого-анатомічне дослідження показало, що у жінок дітородного віку цибулини присінка тісно зв'язані з нижньою частиною піхви, сечівником і печеристими тілами клітора. Окрім того, відзначено, що у дітородному віці об'єм еректильної тканини багато більший, ніж після менопаузи[22].

1 — крайня плоть, 2 — голівка клітора

Крайня плоть клітора або каптур клітора (preputium clitoridis) — утворена латеральними ніжками малих статевих губ, які огинають його. Над крайньою плоттю клітора знаходиться передня спайка губ. Крайня плоть зазвичай вільно ковзає по поверхні, не натираючи її, але у деяких жінок нерухомо прикріплена до клітора.

Вуздечка клітора (frenulum clitoridis) — шкіряна складка, яка з'єднує передні кінці малих статевих губ з нижньою поверхнею клітора. Утворена медіальними ніжками малих статевих губ.

Клітор дуже багатий на нервові закінчення і вельми чутливий до дотику, тиску і коливань температури. Вегетативну іннервацію він отримує з верхнього підчеревного (лат. plexus hypogastricus superior), а потім з нижнього підчеревного сплетіння (лат. plexus hypogastricus inferior). Ці сплетіння утворені симпатичними волокнами, що йдуть від сегментів Th1-L3 спинного мозку, а також парасимпатичними волокнами, що йдуть від сегментів S2-S4 (крижових). Гілки нижнього підчеревного і крижових нутрощевих нервів утворюють матково-піхвове сплетіння, яке лежить у навколоматковій клітковині біля основи широкої зв'язки матки, по боках від надпіхвової частини шийки матки. Від цього сплетіння відходять нерви печеристих тіл клітора. У кліторі є безліч генітальних тілець (інкапсульованих закінчень нервових волокнин), а також дотикальних тілець (тілець Мейсснера), дотикальних менісків (дисків Меркеля), пластинчастих тілець (тілець Пачині) і вільних нервових закінчень.

Чутливі нерви клітора ведуть зі своїх закінчень у шкірі, зливаються у дорсальний нерв клітора (18), а потім йдуть у складі статевого нерва (11) до крижових відділів спинного мозку.

Клітор і цибулини присінку забезпечуються кров'ю з кінцевих гілок внутрішньої статевої артерії (1 і 6), які відходять після виходу артерії з пудендального каналу: дорсальної і глибокої артерій клітора і артерії цибулин присінку. Під час збудження печеристі тіла клітора наповнюються кров'ю. Венозна кров клітора відтікає парними дорсальними глибокими венами клітора до сечоміхурового венозного сплетіння і глибокою веною клітора до внутрішньої статевої вени. Вени цибулин присінку вливаються у внутрішню статеву вену і нижні прямокишкові вени[22][23][24].

Система забезпечення клітора кров'ю ідентична системі кровопостачання статевого члена чоловіка.

Пеніс чоловіка і клітор жінки (виділені рамками)

Зовнішні чоловічі і жіночі статеві органи розвиваються з тієї ж структури (статевого горбка з навколишніми тканинами), отже, вони є гомологічними. Так, великі і малі статеві губи гомологічні крайній плоті пеніса, чоловічій калитці й покривній шкірі пеніса відповідно. Бартолінові залози піхви гомологічні Куперовим (бульбоуретральним) залозам в основі пеніса. Клітор же у цілому гомологічний чоловічому пенісу: він також розвивається зі статевого горбка. Його голівка гомологічна голівці пеніса, печеристе тіло і ніжки — гомологічні печеристому тілу пеніса; кліторальні цибулини — губчастому тілу. Крайня плоть клітора (яка утворюється відростками малих статевих губ) гомологічна крайній плоті пеніса, а вуздечка крайньої плоті (кліторального каптура) — вуздечці крайньої плоті статевого члена.

На початку статевого життя пестощі клітора можуть бути засобом першого сексуального досвіду, адже жінки зазвичай з острахом ставляться до першого вагінального сексу і пов'язаною з ним дефлорацією. Тож психологічний комфорт жінки в цілому залежить від чуйності й обізнаності партнера. Чоловікам необхідно знати про природу клітора та його роль у жіночій фізіології. Трапляється, що чоловіки взагалі не знають про його існування або розташування у жіночому тілі. Нерідкісні випадки, коли вони не знають про високу чутливість клітора і починають статевий акт з посиленої його стимуляції, чим спричинюють жінці дискомфорт. Чим краще жінки освічені в питаннях фізіології збудження, тим ясніше розуміють потреби і в змозі свідомо контролювати сексуальне життя. Часто і в наш час статеве виховання зосереджується лише на функції дітонародження. Обопільне сексуальне задоволення слугує, поряд з іншим, основою для довготривалих відносин, що особливо актуально для сім'ї.

За даними статистики, 70-80 відсотків жінок потребують стимуляції клітора для досягнення оргазму. Це стосується насамперед, його прямої стимуляції, але непрямої стимуляції (під час введення фалоса у піхву і фрикцій) також достатньо для його досягнення. Суперечки щодо кількості нервових закінчень у піхві почалися з оприлюднення результатів досліджень Альфреда Кінсі. Вчення про вирішальну роль клітора у жіночому задоволенні суперечило теорії З. Фройда, який розглядав кліторальний оргазм як явище притаманне підлітковому періоду, не властиве дорослим жінкам. Опитавши тисячі жінок, він виявив, що більшість з них не мали вагінального оргазму. Дані анатомії підтверджували важливість клітора. Кінсі піддав критиці Фрейдову теорію, яка переносить чисто чоловічі побудови на жінок, а також оголосив піхву відносно безкорисною для задоволення, посилаючись на те що «мало жінок вводять щось у піхву при мастурбації». Певний, що вагінальний оргазм «фізіологічно неможливий» через незначну кількість нервових закінчень, Кінсі доходить висновку, що «задоволення жінки від введення фалоса має більше психологічну основу чи, можливо, є результатом відчуттів з інших місць».

Дослідження Мастерса та Джонсон, а також Шир Гайт, у цілому, підтвердили твердження Кінсі про жіночий оргазм. Мастерс і Джонсон були першими дослідниками, хто виявили, що кліторальні структури поширюються і на статеві губи. Окрім того, вони спостерегли, що і кліторальний і піхвовий оргазми мають ті ж стадії реакцій організму, причому більшості їхніх складових можна досягнути тільки при кліторальному. Ґрунтуючись на цьому, вони стверджували, що кліторальна стимуляція може приводити до обох типів оргазму[28][29][30]. Оприлюднення результатів їхніх досліджень збіглося з часом другої хвилі фемінізму, вони надихнули феміністок взагалі знищити грань між кліторальним та піхвовим оргазмами. Феміністка Анна Кедт (Anne Koedt) заявила, що оскільки «чоловіки відчувають оргазм від тертя об піхву», а не об область клітора, цей елемент жіночої анатомії залишався у тіні. У своєму відомому творі «Міф про вагінальний оргазм» (The Myth of the Vaginal Orgasm) вона пише: «Зараз, після анатомічних відкриттів, зроблених, зокрема Кінсі, Майстерсом і Джонсон, з цим питанням все ясно», а також додає: «причини, чому ця інформація замовчується, суспільні. Ми живемо у чоловічому суспільстві, яке не збирається нічого міняти у статевих ролях»[31].

Величезна кількість нервових закінчень робить клітор головною ерогенною зоною у жіночому тілі. Він виконує подвійну роль — рецептора і перетворювача сексуальних стимулів, причому його головною функцією є викликання і підтримування статевого напруження жінки. Найефективнішою є оральна стимуляція (кунілінгус, «грецькі пестощі»), при якій чоловік пестить клітор губами і язиком. Кунілінгус може бути як заміною введення члена у піхву, так і додатковою стимуляцією перед ним. Непрямим чином клітор стимулюється під час введення фалоса у піхву. Анальні зносини також можуть сильно стимулювати клітор[32]. Нема однозначної думки щодо залежності рівня сексуального збудження від його розмірів. Одні запевняють, що розмір ніяк не впливає на нього.[33]. Інші стверджують, що великий клітор, завдяки більшій кількості нервових закінчень, здатен спричиняти сильніше збудження[34]. За словами американського акушера-гінеколога доктора С. Оуклі, «…можливо, більший клітор має більше нервових закінчень, і можливо, при прямому контакті та стимуляції він отримує більше відчуттів, що приводять до оргазму…»[35]

Поверхня клітора чутливіша за статевий член завдяки більшій кількості нервових закінчень й вища аніж у язика. З боків головки на кліторі є близько 4 тис. нервових закінчень, у центрі — 8 тисяч. На початку збудження, доки клітор не зведеться повністю, рекомендується не дотикатись до його голівки, бо це завдає болю.

Оскільки фалос під час зносин не може безпосередньо стимулювати клітор, у звичайній («місіонерській») позиції стимуляція йде від області лобкової кістки, порухів пахових ділянок при тісному контакті. Тому деякі пари мають віддавати перевагу позиції «жінка зверху» або позиції «статеве рівняння». Застосовують також стимуляцію клітора безпосередньо фалосом, наприклад при міжстегновому сексі (тоді статевий член безпосередньо контактує з голівкою клітора) або фалоімітатором. Лесбійські пари можуть вдаватися до трибадизму для широкої кліторальної стимуляції або взаємної стимуляції під час суцільного контакту. Для стимуляції клітора можна також уживати вібратор, зокрема, спеціальний кліторальний вібратор, або інші іграшки. Деякі жінки стимулюють клітор за допомогою подушки або іншого підхожого предмета, струменем води з крана або душа, а також затискуючи його між ніг і гойдаючись[36].

Під час подразнення ділянки клітора, слід видозмінювати дотикові подразники, бо якщо невпинно й одноманітно повторювати самі рухи, то це зменшує збудження. Перемінні та урізноманітненні подразники спричиняють те, що клітор швидко зводиться і твердне. При повному зведенні клітора стане видно його головку, що висунулася зі складок крайньої плоті.

Коли виділення з піхви вельми скупе, жінка відчуватиме дискомфорт від стимуляції сухого клітора, у такому випадку допомагає його зволоження слиною або спеціальною рідиною.

Ерекція клітора є одною з головних реакцій сексуального збудження жінки. На відміну від ерекції статевого члена, яка здійснюється швидко, реакція клітора на сексуальний стимул проявляється лише через 20-30 секунд від початку дії стимулу і змащування піхви. Стимулювання клітора можливо не тільки шляхом мастурбації, але й непрямим шляхом: стимуляцією ерогенних зон (пестощами), введенням фалоса у піхву або сексуальними фантазіями. Під час сексуального збудження печеристі тіла наповнюються кров'ю, приплив якої до статевих органів посилюється. Набухання та збільшення розмірів клітора більші від безпосередньої маніпуляції його голівкою, і менші від пестощів інших ерогенних зон і коїтусу. Найвищий ступінь фізіологічної реакції клітора відмічена на фазі плато, коли, за допомогою підтримних зв'язок і коріння клітора його тіло відтягається під передній край симфізу. Психологічний чинник теж має значення для пришвидшення реакції клітора. На фазі оргазму не відмічають помітної реакції клітора. Через 5-10 секунд після оргазму клітор повертається до нормальних розмірів, його розслаблення проходить швидше, ніж платформи оргазму[37].

Синдром постійного сексуального збудження — постійне, самовідвільне і некероване збудження статевих органів у жінок, з оргазмом чи без оргазму, без стосунку до почуття насолоди[38]. Кліторальний пріапізм (відомий як «кліторизм») — рідкісний медичний стан, який іноді класифікується як складова СПСЗ, при якому ерегований клітор не повертається до спокійного стану протягом тривалого часу (від кількох хвилин до кількох днів), незважаючи на відсутність фізичної та психологічної стимуляції. Синдром може також пов'язуватися з морфометричними і судинними видозмінами клітора.

Деякі ліки можуть спричинити або посилити кліторизм. Тразодон відомий своєю здатністю викликати чоловічий пріапізм як побічну дію, але відомий єдиний задокументований випадок, коли він спричинив кліторизм. Задокументовані випадки припливу крові до клітора після уживання нефазодону (приплив крові не завжди викликає кліторизм). Кліторальний пріапізм може бути також викликаний припиненням уживання антипсихотичних препаратів або селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну[39].

СПСЗ є відносно рідкісним, і, оскільки як окреме від кліторизму явище його досліджують тільки з 2001 року, він поки мало вивчений. У засвідчених випадках він спричинявся вадами тазових артерій і вен, які забезпечують кровотік до клітора. Оперативне лікування було ефективним[40].

Стимуляцію клітора можна посилити, застосовуючи спеціальні пристрої. Дія більшості з них заснована на вібрації (вібратори).

• Кліторальний вібратор — прилад, який викликає і посилює статеве збудження, проводячи вібраційний масаж клітора або всієї вульви
• Вібратор-трусики — вібратор, який закріпляється на промежині за допомогою ремінців, схожих на міні-трусики
• Віброметелики — вібратор з виступами по боках, схожими на крила метелика. Кріпиться на промежині аналогічно попередньому
• Вібраційне кільце — складається з силіконового кільця та вібруючого елемента з виступом, що періодично діє на клітор партнерки[41].
• Вібронасадки на пальці рук — крихітні вібратори, які кріпляться на пальцях і застосовуються для еротичного масажу
• Вакуумний стимулятор — стимулятор, дія якого засновується на усмоктуванні повітря
• Кліторальна помпа — прилад, який складається з присоски, надіваної на вульву, з'єднаної шлангом з гумовою грушею

Хоча про існування клітора і його сексуальну роль розуміли ще у стародавні часи, офіційною медициною тривалий час піхва вважалася єдиним органом жіночого задоволення. На стороні подібних поглядів були традиційні уявлення, які вважали піхву «справжнім» жіночим органом, відповідником чоловічого статевого члена, а клітор — як рудимент, зайвий «чоловічий» орган у жіночому тілі. У чоловічому організмі «жіночою частиною» вважалась крайня плоть (звідси, за деякими припущеннями, йде і традиція обрізання, як чоловічого, так і жіночого). Свою роль у закріпленні подібних поглядів зіграв і психоаналіз З. Фрейда. Науковець вважав, що підсвідомо жінки відчувають почуття заздрощів чоловікам через відсутність в них статевого члена, отже, ніякої зовнішньої подібності пенісу в жіночому тілі бути не може. Науково визнали клітор як відповідник чоловічого статевого члена і аналогічну роль у досягненні оргазму лише у 1960-х роках. Незабаром з'являються теорії про вагінальний і кліторальний оргазми в жінок, суперечки про існування двох типів жіночого оргазму не змовкають і у другому десятиріччі XXI сторіччя[42]. Прибічники теорії кліторального оргазму заперечують існування вагінального оргазму, аргументуючи це тим, що стінки піхви менш іннервовані і відповідно менш чутливі за клітор, а те, що звуть вагінальним оргазмом, на ділі є оргазмом тіла і ніжок клітора. Прибічники теорії вагінального оргазму і теорії двох типів оргазму, доводячи свою теорію, вказують на підвищену чутливість деяких відділів піхви, у якій припускають наявність цілих трьох оргазмічних точок: U-точки у присінку, G-точки на її передній стінці, і нарешті, A-точки на її верхньому відділі, ближче до матки. Також деякі припускають, що центром жіночої насолоди може бути промежина[42][43]. Насправді все багато складніше. На відміну від чоловіків, у яких нерви, що відповідають за оргазмічні відчуття, розташовані в основі статевого члена, у жінок аналогічна інервація має ширше охоплення, утворює густу мережу навколо піхви, прямої кишки і зовнішніх статевих органів[44]. Окрім того, у жінок існує значна індивідуальна розбіжність у розташуванні таких нервів, отже, в одних більше задоволення викликає стимуляція клітора, у других — стимуляція передніх відділів і присінку піхви, у третіх — промежини або навіть прямої кишки.

Механізм ерекції клітора аналогічний чоловічій ерекції, отже, препарати, що посилюють кровотік до геніталій у чоловіків, справляють таку ж дію і на жінок[45]. Деякі дослідники (Arthur L. Burnett) заявляють, що препарати, подібні силденафілу, можуть бути корисні для лікування жіночих сексуальних розладів: приплив крові не тільки ерегує клітор, але й сприяє виділенню змазки (лубрикації)[45]. На основі силденафілу розроблено спеціальний препарат, який отримав назву «жіночої Віагри»[46][47]. Його дія проявляється у підвищенні лібідо і припливі крові до статевих органів, що спричиняє кліторальну ерекцію.

На противагу чоловічій сексуальності, у процесі лікування жіночої сексуальної дисфункції часто вирішальну роль у процесі збудження відіграє психологічний аспект, що фармакологія вирішити не може^{[джерело?]}.

На відміну від піхви і фалоса, клітору світові культури та релігії приділяли порівняно мало уваги. Це було пов'язано не тільки з малопримітністю цього органа, але й з його явною некорисністю для народження нового життя: саме воно було основою шанування та оспівування статевих органів. Навіть давньоіндійський трактат «Камасутра», такий щедрий на поетичні імена для жіночого органа-йоні, для клітора знає лише одне — «курячий язичок»[54].

Про непопулярність клітора свідчить і відносно мала відомість його ненаукових, народних назв серед населення, слов'янське «сикель» малопоширене, не всі навіть знають про існування такого слова. Примітно й те, що на відміну від слів, що означають інші зовнішні статеві органи, як чоловічі так і жіночі, «сикель» не має лайливих похідних, та сам непопулярний як лайка.

Канадський біолог і лінгвіст Брюс Бейджміл, дослідивши понад мільйон документів з понад 6 000 наукових журналів, виявив, що статей, у яких розповідалося про чоловічий статевий член, було 539, у той час як статей про клітор всього сім. У 2000 році дослідники Ширлі Оглетрі та Гарві Джинсберг дійшли висновку, що наявне явище нехтування слова «клітор» у широкому словоужитку. Переглянувши базу даних PsycINFO на предмет ужитку термінів зі статевої тематики з 1887 до 2000 року, вони виявили, що слово penis згадано у 1482 джерелах, слово vagina — у 409, у той час як clitoris згадали тільки 83 джерела. Додатково вони проаналізували 57 книжок з сексуального виховання, згаданих у базі даних. У більшості з них головною обговорюваною частиною тіла був чоловічий статевий член — він згадувався частіше, ніж клітор, піхва та матка разом взяті. Дослідження, проведені серед студентів американських коледжів показують, що більшість з них певна, що жіночим відповідником чоловічому статевому члену є піхва, яку вони вважають найчутливішою частиною жіночого тіла. Це супроводжується їхнім негативним ставленням до мастурбації і сексуальними передсудами[55][56]. Показово, що сучасна англійська мова знає тільки медичну, латинську назву клітора — clitoris (скорочено — «clit», «clitty»), яке-небудь питомо англійське слово для позначення його відсутнє.

У період з 2000 року в Англії проводили дослідження підручників зі статевого виховання. Серед 15 найтитулованіших видань у десяті не згадувалось слово «клітор» та не говорилося про жіночий оргазм.

Зовнішні відеофайли
	«Клітор-родео» Софії Уоллес і Кеннета Томаса на Літньому Фестивалі The Wassaic Project

У 2012 році американська художниця Софія Уоллес (Sophia Wallace) зі штату Нью-Йорк розпочала мультимедійний проєкт під назвою «Cliteracy» (від clitoris literacy — «клітор-грамотність») з метою розвіяти хибні погляди щодо клітора. Основані на томографічних дослідженнях Гелен О'Конелл, роботи Уоллес показують з незвичайного боку вигляд та розміри клітора. Так, вони включають велику золоту модель клітора, споряджену механізмом, який приводить її у рух. Зроблена за допомогою скульптора Кеннета Томаса, вона детально зображає жіночий орган, з усіма внутрішніми структурами, відвідувачі мають можливість побачити всю будову клітора і навіть «покататися» на ньому (за що це отримало назву «клітор-родео»). Представлений на Літньому Фестивалі The Wassaic Project у штаті Нью-Йорк 2013 року, атракціон мав незвичайний успіх[57].

У 2013 році гуманітарна група Clitoraid («Допомога клітору») провела перший щорічний «Міжнародний Тиждень Клітор-Лікнепу» (International Clitoris Awareness Week), який тривав з 6 до 12 травня. Доповідач групи Надін Ґейрі (Nadine Gary) заявила, що їхньою метою є усунути масову безграмотність у питанні клітора, яка виникла унаслідок його «замовчування, паплюження, накладання табу і розгляданням його як щось гріховне та нечисте протягом століть»[58].

Часто релігійні приписи накладають табу на поширення інформації про ерогенні зони або просто обминають цю тему. Все це негативно впливає на якість статевого життя жінок. Виховання та релігійні переконання накладають свій відбиток на сприйняття цього органа та його ролі у жіночому задоволенні, як і на жіночу сексуальність у цілому. Жінки можуть соромитись звертати увагу свого партнера на клітор, а також мастурбувати, самостійно стимулювати клітор. Постійне сексуальне незадоволення може спричинити психологічні розлади.

Релігійні звичаї деяких народів приписували проводити ритуальне видалення голівки клітора (клітородектомію). Так, подібні операції практикувалися в імперії інків. Іспанський єзуїт Хуан Анелло Оліве свідчить, що у столиці інків Куско існував храм Амаруканча, де поклонялися ідолу у вигляді величезного змія, який поглинав скорпіона. Священник пише, що змій для інків був символом сили Творця Всесвіту, а жалом скорпіона вважався жіночий клітор — протиприродне чоловіче начало у жінці. Подібні погляди вимагали видалення у дівчинок клітора[59].

У деяких народів досі заведено проводити ритуальне видалення голівки клітора. Аналогічно обрізанню крайньої плоті у чоловіків, це є складовою обрядів ініціації (переходу до дорослого життя, «посвячення у дорослі»). Хоча обряди жіночих ініціацій зустрічаються багато рідше чоловічих (вважається, що дівчинка переходить до дорослого життя з менархе або втратою незайманості)[60], де-не-де жіноче обрізання існує.

Колискою клітородектомії є північ Африки — Марокко, Алжир, Туніс, Лівія та ін. Її часто помилково пов'язують з ісламом — релігією, яка панує у цих країнах, але у мусульман Азії подібної практики не зустрічається. По-видимому, це є пережитком стародавніх доісламських вірувань. В Африці цю операцію роблять дівчинкам від п'яти до дванадцяти років, причому в урочистій обстановці, вважаючи це святом, таїнством, у якому мають право брати участь лише жінки.

Подібна традиція існує й у єгипетських коптів, яка, по-видимому, йде з часів фараонів. Відомі свідоцтва про практику жіночого обрізання серед вищих верств Стародавнього Єгипту.

На відміну від видалення крайньої плоті у чоловіків, яка сприймається терпимо у західному світі і навіть набула там певної популярності, обрізання жінок викликає у західної людини відчуття відрази. Якщо для чоловічого обрізання існують якісь пояснення (гігієнічні причини), жіноче явно некорисне і навіть шкідливе. Дослідники вважають, що єдина мета подібного обряду — приниження жінки і підпорядкування її чоловічим бажанням і потребам, відбирає у жінки можливість отримувати задоволення від статевого акту. Проте, залишається незрозумілим, чому жінки вітають цей обряд і самі обрізають дівчинок[61].

Вертикальний пірсинг кліторального каптура

У сучасному мистецтві пірсингу дуже часто згадується про пірсинг клітора, його прикрашають кільцями, півкільцями, штангами[62]. На самому кліторі (головці) пірсинг роблять вкрай рідко, насамперед це пов'язане з ризиком пошкодження нервів, на які так багата голівка клітора. Друга причина — анатомічна непідхожість більшості жінок для нього: голівка клітора у них надто мала для такого проколу. З жінок, які просять зробити справжній кліторальний пірсинг, приблизно 90-95 % анатомічно не підходять для нього. Навіть у жінок з досить великим клітором крайня плоть може надто щільно прилягати до нього, що робить носіння прикрас на ньому неможливим. Будова клітора для нього повинна бути ідеальною, і варто пам'ятати про те, що це не місце для ризикованих експериментів. Кліторальний пірсинг ставить підвищені вимоги до кваліфікації майстра. Більшість жінок обмежуються пірсингом не самого клітора, а лише пірсингом кліторального каптура (крайньої плоті клітора).

Оскільки пірсинг кліторальної голівки є вельми рідкісним, частіше роблять інші види пірсингу: вертикальний та горизонтальний пірсинг кліторального каптура, пірсинг в основі каптура («трикутник»), глибокий пірсинг кліторального тіла («Ізабелла»), пірсинг верху кліторального каптура («Кристина»), пірсинг між голівкою клітора та каптуром («Нефертіті»).

Жінки в ряді випадків вдаються до хірургічного втручання при гіпертрофії клітора або з естетичних міркувань, попри відсутність будь-якої патології. Побічним ефектом проведеної операції може стати значне зниження або навіть відсутність кліторального оргазму.

Це хірургічне втручання проводять у випадках, коли малі статеві губи закривають клітор, знижуючи його чутливість і оргастичні відчуття при статевому акті (аноргазмія клітора). Операція оголення клітора схожа з обрізанням крайньої плоті статевого члена чоловіка. Різниця лише в тому, що чутливість тут підвищується, тоді як після обрізання вона частіше знижується. Побічний ефект хірургічного оголення клітора — порушення сечовипускання за рахунок близького розташування клітора й отвору сечівника, що проходить з плином кількох днів.