Населення Алжиру

Населення Алжиру. Чисельність населення країни 2015 року становила 39,54 млн осіб (34-те місце у світі)[1]. Чисельність алжирців стабільно збільшується, народжуваність в Алжирі 2015 року становила 23,67 ‰ (63-тє місце у світі), смертність — 4,31 ‰ (203-тє місце у світі), природний приріст — 18,4 ‰ (60-те місце у світі) . Історично чисельність населення країни зростала таким чином: 1900 року — 4,6 млн осіб, 1930 — 5,5 млн, 1970 — 13,7 млн, 1987 — 23 млн, 2006 — 32,9 млн . Алжир населяють нащадки арабів і корінних берберських народів з домішкою європейців, головним чином французів . Заселене переважно північне узбережжя, більша частина живе у містах, густота в окремих районах Сахари менша за 1 особу на 1 км² . Офіційна мова — арабська, у вжитку також французька і берберські мови . Алжирці масово сповідують іслам (99 %) . Система освіти в країні залишилась від французьких колоніальних часів . Значною проблемою в країні залишається забезпечення кваліфікованими медичними кадрами . Присутня державна система соціального захисту малозахищених верств населення . Демографічні й соціологічні дослідження в країні ведуться рядом державних і науково-освітніх установ, регулярно проводяться переписи населення .

Населення Алжиру
Ріст чисельності населення Алжиру
Чисельність 39,542 млн осіб
Густота 16,7 особи/км²
Коефіцієнт міграції 0,92 ‰
Природний рух
Природний приріст ▲1,84 %
Народжуваність 23,67 ‰
Фертильність 2,78 дітей на 1 жінку
Смертність 4,31 ‰
Смертність немовлят 20,98 ‰
Вікова структура
 • до 14 років 28,75 %
 • 15–64 років 65,9 %
 • старіші за 65 років 5,35 %
Середня тривалість життя 76,59 року
 • чоловіків 75,29 року
 • жінок 77,96 року
Статева структура
загалом 1,036 чол./жін.
при народженні 1,05 чол./жін.
до 15 років 1,05 чол./жін.
15–64 років 1,02 чол./жін.
після 65 років 0,86 чол./жін.
Етнічні групи
Нація алжирці
Найбільший етнос араби
Нацменшини бербери
Мови
Офіційна арабська, берберська
Також у побуті французька

Природний рух
Природний приріст населення Алжиру, 2008 рік

Народжуваність в Алжирі 2015 року становила 23,67 ‰ (63-тє місце у світі)[1]. Особливістю відтворення населення Алжиру є стійке зростання народжуваності, внаслідок поліпшення санітарно-гігієнічних умов, зниження середнього віку вступу до шлюбу при збереженні традиційних норм репродуктивної поведінки. Тільки за період 1920—1970 років народжуваність зросла з 36 ‰ до 50 ‰[2]. Рівень народжуваності в Алжирі в середині 1970-х років був одним з найвищих у світі: потенційний коефіцієнт народжуваності — 7,5, а у жінок, що вступили в шлюб до 18 років — 9,2[2]. Народжуваність 1980 року становила 47,0 ‰, 2006 року — 17,1 ‰[3]. Потенційний коефіцієнт народжуваності 2015 року становив 2,78 дитини на одну жінку, а рівень застосування контрацептивів 61,4 %[1].

Смертність в Алжирі 2015 року становила 4,31 ‰ (203-тє місце у світі)[1]. Високий рівень смертності (30 ‰) був головною причиною повільного і нестійкого зростання чисельності корінного населення. Скорочення смертності, що почалося з кінця 1920-х років, різко посилилося після 1962 року. Середньорічні темпи приросту населення за період 1920-1980-х років збільшилися з 5 ‰ до 17 ‰[2]. Смертність 1980 року становила 13,4 ‰; 2006 року — 4,6 ‰[3].

Природний приріст населення в країні 2015 року становив 18,4 ‰ (60-те місце у світі); 2006 року — 12,5 ‰; 1980 року — 33,6 ‰[1][3].

Важливими віхами в історії населення Алжиру була війна за незалежність і наступні два десятиліття. Під час війни за різними оцінками загинуло від 350 тис. (за французькими джерелами) до 1,5 млн осіб (офіційні алжирські)[4]. Здобуття незалежності країни позначилось двократним ростом чисельності населення за наступні два десятиліття[4].

Зміна чисельності населення країни у XX столітті (млн осіб)
Річні показники природного руху населення Алжиру[5].

Вікова структура
Віково-статева піраміда населення Алжиру, 2016 рік (англ.)

Середній вік населення Алжиру становить 27,8 року (133-тє місце у світі): для чоловіків — 27,5, для жінок — 28,1 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 76,59 року (81-ше місце у світі), для чоловіків — 75,29 року, для жінок — 77,96 року; 2006 року — 73,3 року, для чоловіків — 71,7, для жінок — 74,9; 1978 року для чоловіків — 55,8 років, для жінок — 58 років[1][2][3].

Вікова структура населення Алжиру, станом на 2015 рік, виглядає таким чином:

  • діти віком до 14 років — 28,75 % (5 820 027 чоловіків, 5 547 573 жінки);
  • молодь віком 15-24 роки — 16,64 % (3 368 415 чоловіків, 3 213 185 жінок);
  • дорослі віком 25-54 роки — 42,84 % (8 569 397 чоловіків, 8 369 078 жінок);
  • особи передпохилого віку (55-64 роки) — 6,42 % (1 289 595 чоловіків, 1 248 385 жінок);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 5,35 % (977 744 чоловіка, 1 138 767 жінок)[1].

Медіанний вік населення Алжиру становить 27,5 року (133-те місце у світі), чоловіків — 27,2, жінок — 27,8[1].

Вікова структура населення в 1980-х роках виглядала таким чином (частка жінок становила 50,8 %):

  • діти віком до 14 років — 47,1 %;
  • дорослі (15-64 роки) — 49,6 %;
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 3,3 %[2].

Шлюбність — розлучуваність

Коефіцієнт шлюбності, тобто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 10,1; коефіцієнт розлучуваності — 1,5; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 15 (дані за 2011 рік)[6][7]. Шлюбність 1967 року становила 4,6 ‰; показник розлучуваності 1963 року — 0,4 ‰[2].

Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб дорівнює 33,5 року, жінки — 29,8 року, загалом — 31,7 року (дані за 2006 рік)[8].

Розселення
Густота населення на півночі Алжиру

Густота населення країни 2015 року становила 16,7 особи/км² (206-те місце у світі), 2006 року — 12,9 особи/км², 1981 року — 8 осіб/км²[1].

Населення розміщене вкрай нерівномірно. Найбільш густо заселена північ Алжиру (96 % населення), це приблизно лише 1/6 частина площі країни. Населення зосереджено головним чином у вузькій прибережній смузі Середземного моря і горах Кабілії, де щільність досягає 300 осіб/км²[2][9]. Найменш населена частина країни — Алжирська Сахара, де на величезних теренах пустелі живе не більше 2 млн осіб, а густота там не перевищує 1 особу на 1 км²[2]. Менша кількість пустельного населення зосереджена в оазах, а близько 1,5 млн осіб залишаються повними або частковими кочовиками.

Урбанізація

Алжир високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 70,7 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 2,77 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1]. Міське населення 1950 року в країні становило лише 21 % загальної кількості, а вже 1978 року більшість його проживала в містах (61 %)[2]. Головний етап урбанізації припав на середину XX століття, коли лише за період 1954—1966 років частка міського населення збільшилась з ¼ до ⅓.

Головні міста держави: Алжир (столиця) — 2,594 млн осіб, Оран — 858,0 тис. осіб, Константіна — 448 тис. осіб (дані за 2015 рік)[1].

Міграції

Річний рівень еміграції 2015 року становив 0,92 ‰ (148-ме місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими. Внутрішня міграція населення країни в колоніальний період була пов'язана, головним чином, з витісненням корінного населення з родючих ґрунтів рівнин в посушливі гірські райони. Під час національно-визвольної війни 1954-1962 років відбувалось насильницьке виселення «неблагонадійних» (близько 2,5 млн осіб), масова еміграція до сусідніх Марокко і Тунісу (0,5 млн осіб)[2]. Після 1962 року відбувається інтенсивний відтік сільського населення рівнин, пустельних оаз і гірських районів до великих прибережних міст. Населення тільки Алжира наприкінці 1980-х років щорічно зростало на 6-7 %[2].

Сезонні міграції між гірськими областями, з пустельних районів до прибережної зони здійснюють напівкочові берберські племена і араби-бедуїни[2].

Через інтенсивне зростання населення країни і відсутність якісних економічних реформ зберігається високий рівень безробіття. Трудова еміграція корінного населення до Європи (Франція) почалася під час Першої світової війни 1914-1918 років і постійно розширювалася. За межами Алжиру живе близько 1 млн алжирців, в тому числі понад 800 тис. у Франції[2]. Річний рівень еміграції 2015 року становив 0,92 ‰ (148-ме місце у світі)[1]. Держава заохочує трудову еміграцію, особливо в арабські країни Близького Сходу.

Проблема біженців негативно впливає на соціальний стан суспільства, оскільки постійно в країні перебувають більше 95 тис. біженців та шукачів притулку (90 тис. осіб з Марокко, і понад 4 тис. з колишньої Палестини).

Алжир — член Міжнародної організації з міграції (IOM)[10].

Біженці й вимушені переселенці

Станом на 2015 рік, в країні, поблизу міста Тіндуф, постійно перебуває 90,0 тис. біженців із Західної Сахари[1]. У той самий час у країні присутні внутрішні мігранти, через громадянську війну 1990-х років.

Етнічний склад
Етнічний склад (2015 рік)[1]
Етнос: Відсоток:
араби і бербери
  
 99%
європейці
  
 1%

Головні етноси, що складають алжирську націю: араби і бербери (кабіли, шавія, бербери оаз, туареги) — 99 %, французи — 1 %[2].

З давніх часів територію сучасного Алжиру населяли різні етнічні групи, вона входила до різних держав, імперій. За часів Давнього Єгипту темношкірих мешканців пустелі на захід від долини Нілу називали загальною назвою — «лівійці». В античні часи на теренах північної Сахари відома потужна держава нумідійців — Гарамантида, у той час як на узбережжі панували фінікійці[11]. Після падіння Карфагену внаслідок Пунічних війн, Північна Африка була залучена в орбіту могутньої Римської імперії. На цей час припадає розквіт цього краю, бо він слугував важливою житницею для Риму. Завоювання краю германськими племенами вандалів, що переправились з Піренейського півострова через Гібралтарську протоку поклало край Західній Римській імперії[11]. Недовгий час країна була залучена в орбіту Візантійської імперії.

Арабомовне населення Алжиру походить від розпочатого в VII-VIII століттях перемішування корінних берберських народів з арабськими прибульцями, які асимілювали більшу частину берберів, насадили арабську мову й іслам. До кінця XV століття в багатьох містах Алжиру осіло багато біженців-маврів, що були вигнані з Піренейського півострова під час Реконкісти[12]. Маври з Андалузії та Кастилії довгий час користувались іспанською, а з Каталонії — каталонською мовами, ще у XVII столітті остання була у вжитку серед мешканців Гріш-ель-Веду[13].

У XVI столітті Алжир був підпорядкований Османській імперії. Станом на 2008 рік в країні проживало від 600 тис. до 2 млн нащадків алжирських турків (араб. أتراك الجزائر‎), османських чиновників, солдатів та інших, що свого часу прибули зі східних регіонів імперії й одружились з місцевими алжирськими жінками[14]. Таких нащадків змішаних шлюбів називають «кулугліс» (Kouloughlis)[15][16].

З середини XIX століття Алжир завойований Францією. У цей час відбувається його колонізація французами, іспанцями й італійцями. Усі європейці Алжиру відомі під збірною назвою «пьє-нуар». Перед початком війни за незалежність вони становили 10 % населення країни, майже всі залишили Алжир під час, або відразу по закінченню війни[17][18].

  • Народи Алжиру, 1891 рік
  • Алжирські жінки в традиційному вбранні
  • Алжирці грають у шахи, 1899 рік
  • Алжирський бедуїн
  • Родина гнауа

Генетичні дослідження Y-хромосомних гаплогрупи останніх років довели більшу подібність генетики місцевих алжирських берберів і арабомовних алжирців, ніж це вважалось донедавна[19]. Це доводить давню автохтонність берберського населення Магрибу і його пізнішу арабізацію вихідцями з Близького Сходу. Гаплогрупа J, що є маркером для близькосхідного населення, зустрічається в популяціях півночі Алжиру у 30 % досліджених і є найпоширенішою, поряд із гаплогрупою E1b1b серед алжирців. Недавні дослідження вказують, що перші носії гаплогрупи J1 Y-хромосоми прибули до Північної Африки приблизно 10 тис. років тому, в неоліті, а гаплогрупа M81/E3b2 є специфічною для даного регіону приблизно від тих самих часів. Це вказує на неолітичну дифузію скотарів з Близького Сходу[20].

Популяція Nb E1a E1b1a E1b1b1a E1b1b1b E1b1b1c F K J1 J2 R1a R1b Q Дослідження
1 Оран10207,,85 %5,90 %45,10 %00022,50 %4,90 %1 %11,80 %1 %Робіно, 2008[21]
2 Алжир352,85 %011,40 %42,85 %011,80 %2,85 %22,85 %5,70 %000Барбара Арреді, 2004[22]
3 Тізі-Узу1900047,35 %10,50 %10,50 %015,80 %0015,80 %0Барбара Арреді, 2004[22]
Загалом1560,65 %5,10 %6,40 %44,90 %1,30 %9,58 %0,65 %21,80 %4,50 %0,65 %9,60 %0,65 %

Бербери

Значна частина алжирців за своїм походженням є не арабами (близько 72,7 %), а берберами (самоназва — амазігхи; слово «бербер» — арабського походження) — кабіли (10,3 %), шавія (3,5 %)[23][24]. Самоідентифікація алжирців як арабів відбувалась на хвилі арабського націоналізму початку XX століття[25][26]. Групи, які ідентифікують себе як бербери, живуть переважно в гірських районах Кабілії, на схід від міста Алжир[1]. Вони, як і більшість арабів, мусульмани. Бербери робили безуспішні спроби отримати автономію, проте алжирське керівництво вирішило субсидувати лише вивчення берберських мов у школах[1].

  • Карта Малої і Великої Кабілії (фр.)
  • Жінки кабілки
  • Діти шавія (шауйя)
  • Туареги
  • Туареги

Європейці

Європейці становлять менше 1 % населення і мешкають виключно в найбільших міських районах[27]. Однак протягом колоніального періоду, ця цифра була значно більшою (15,2 % 1962 року). З 1830 року розпочинається французька колонізація Алжиру, яка тривала до середини XX століття. Європейське населення складається в основному із французів, іспанців в західній частині країни, італійців та мальтійців на сході та інших європейців в ще меншій кількості. Європейські колоністи, відомі як пьє-нуар, були зосереджені на узбережжі та становили більшість населення Орану (60 %) і, в значних пропорціях, інших великих міст, як Алжир чи Аннаба. Майже всі вони залишили країну під час або відразу ж після здобуття Алжиром незалежності від Франції. На початку 1980-х років в країні проживало близько 150 тис. французів[2].

  • Франкоалжирці, 1905 рік
  • Альбер Камю — франкоалжирець
  • Алжирський єврей, 1902 рік
  • Алжирський єврей, 1892 рік

Євреї

Значна єврейська громада (140 тис. осіб), після здобуття Алжиром незалежності й прийняття дискримінаційних законів щодо громадянства емігрувала до Франції (90 %) і Ізраїлю (10 %)[28][29]. На початку 1980-х років в країні проживало близько 10 тис. євреїв-сефардів, а на середину 1990-х років — лише 50 осіб[2][30].

Мови
Мови Алжиру (2015 рік)[1]
Мова: Відсоток:
арабська
  
 75%
французька
  
 70%
берберські
  
 33%

Державна мова[31]: арабська і берберська, що закріплено в Конституції держави[9][32][33]. У користуванні також французька та інші берберські (амазігхські) мови, які належать до хамітської групи мов. 75 % населення країни розуміє арабську мову, 70 % — французьку, 33 % — берберську, 15 % — англійську, 0,01 % — мову кваранджі (південь країни). Загалом населення країни в побуті широко використовує суміш арабської, берберської і французької мов.

  • Берберські мови Алжиру (англ.)
  • Поширення північних берберських діалектів (укр.)
  • Тримовний дорожній знак

Арабська мова

Арабською користуються, як рідною мовою 69 % населення, з них понад 65 % говорять на алжирському діалекті і близько 11 % на діалекті хасанія. Арабська мова використовується як друга мова в багатьох берберів Алжиру. Разом з тим, в засобах масової інформації та на офіційних заходах використовується завжди арабська літературна.

Усі алжирські діалекти є насправді арабсько-берберською сумішшю, при цьому ніхто не говорить чистою арабською або чисто берберською мовами, але це зовсім не відображає реальне походження алжирців, які в основному також змішаного походження, берберів із різним європейським та близькосхідним населенням, яке вторгалося чи переселялося до північно-західної частини Африки в різні періоди історії і змішувались з попередніми мешканцями. До цих груп входять єгиптяни, фінікійці, греки, римляни, вандали, араби, турки, тому алжирська мова не має ніяких ознак однотипно-морфологічного походження тих, хто говорить на ній.

Берберські мови

Бербери говорять на різних діалектах амазігхту, яким володіють приблизно 45 % населення країни. Мова амазігхт була визнана як національна мова нарівні з арабською[1]. До цієї групи мов відносяться також кабільська, шавія, шенуа, мзаб, тамахак.

Французька мова

Алжир є другою франкофонною країною світу за кількістю носіїв мови, хоча сама мова не має офіційного статусу[34][35]. Станом на 2008 рік 11,2 млн алжирців здатні писати й читати французькою[36]. Французьку, як і раніше, найбільш широко вивчають як іноземну мову в країні, багато алжирців вільно розмовляють нею, хоча, як правило, не використовують виключно її в побуті. З часу незалежності уряд Алжиру проводить політику мовної арабізації освіти й бюрократії, з деяким успіхом, хоча у багатьох університетах продовжують навчання французькою мовою. Останнім часом у школах почали включати французьку до навчальних програм початкової школи, її починають викладати, як тільки діти опановують арабську мову. Французьку мову також використовують у засобах масової інформації, в урядових організаціях та торгівлі.

Релігії
Релігії в Алжирі (2010, Pew Research Center)[37]
віросповідання відсоток
мусульмани
  
 98%
християни
  
 1%
інші
  
 0.4%

Головні релігії держави: іслам сунітського толку — 99 % населення, католицизм і протестантизм — 1 %[1]. Територія сучасного північного Алжиру була важливою християнською землею 2 тис. років тому, за часів Римської імперії. Під час переселення германських племен на північ Африки (вандали), християнство не зазнало занепаду, так як останні були послідовниками віри Христової. Ненадовго, у VI—VII століттях ці землі входили до орбіти впливу Візантійської імперії, після чого були завойовані арабами, увійшли до Арабського халіфату і підпали під вплив ісламу. Значного відродження католицька церква в Алжирі зазнала через тисячу років, за часів французької колоніальної експансії XIX століття. До початку арабських завоювань бербери гір і пустель дотримувались власних місцевих вірувань і звичаїв.

  • Мечеть паші в Орані
  • Мечеть Кетшава в Алжирі
  • Католицький собор Африканської Богоматері в Алжирі
  • Католицький собор Святого Августина в Аннабі
  • Колишня Велика синагога в Орані

Іслам

Майже всі мусульмани належать до сунітської гілки ісламу, за винятком близько 150—200 тис. ібадитів в оазі Мзаб в регіоні Гардая[9][38][39]. Присутні також, у незначній кількості, шиїти.

Християнство

У Алжирі проживають близько 200—250 тис. християн, в тому числі 45 тис. католиків та 150—200 тис. протестантів, переважно п'ятидесятників[4]. Дослідження 2015 року стверджують, що приблизно 380 тис. мусульман в країні було звернено до християнства[40].

Юдаїзм

Доволі значною була єврейська громада, 140 тис. осіб. Після здобуття Алжиром незалежності і прийняття 1963 року нового закону про громадянство, згідно якого громадянство отримували лише особи батько, або дід яких сповідували іслам[28]. Більша частина юдеїв з 130 тис. громади емігрувала до Франції (90 %) та Ізраїлю (10 %), де вони отримали громадянство. Марокканські євреї, євреї долини Мзаб та міста Константіна через утиски, підвищені податки й перетворення синагог на мечеті, з часом теж емігрували до Ізраїлю[29]. До 1969 року в країні залишалось приблизно 1 тис. євреїв, а на середину 1990-х років — лише 50 осіб[30].

Освіта

Рівень письменності 2015 року становив 80,2 %, 87,2 % — серед чоловіків, 73,1 % — серед жінок[1]. Грамотність 2003 року становила 70 %: 79 % — серед чоловіків, 61 % — серед жінок[3]. 1976 року неписьменні становили 60 % корінного населення Алжиру, цього ж року було запроваджено обов'язкову 9-річну освіту для дітей у віці від 6 до 15 років[2]. Витрати на освіту 2008 року становили 4,3 % ВВП країни (97-ме місце у світі)[1]. 1997 року рівень витрат на освіту становив 5,7 % від національного ВВП та 27 % в структурі громадських видатків державного бюджету. Незважаючи на виділення значних державних коштів, перенаселення і серйозний брак вчителів чинять сильний тиск на освітню систему. Протягом 1990-х років в країні прокотилась хвиля терористичних актів, спрямованих на державні секуляризовані заклади освіти. 2000 року уряд держави почав серйозний перегляд системи освіти.

Освітня система Алжиру схожа з французькою (це пов'язане колишньою французькою окупацією країни), але з часом потреба кваліфікованої робочої сили змусила колонізаторів запровадити систему освіти для місцевого населення. Із здобуттям незалежності алжирці продовжили (навіть наростили) свої здобутки в культурній сфері й особливо в освіті. Тепер в алжирських школах вивчають як арабську, так і французьку мови, при цьому вивчення державної арабської мови є обов'язковим.

Середня тривалість освіти становить 14 років, для хлопців — до 14 років, для дівчат — до 15 років (станом на 2011 рік).

Середня і професійна

Алжирський шкільна система складається з основної, загальної середньої і професійної середньої освіти:

  • Основна-фундаментальна школа (фр. Ecole fondamentale School) для дітей віком від 6 до 15 років. Тривалість програми: 9 років. По закінченні видається диплом, випускне свідоцтво: грамота «Енсігмент мойен БЕМ» (фр. Certificate Brevet d'Enseignement Moyen BEM).
  • Загальна-середня освіта — школа Генерального викладання (фр. Lycée d'Enseignement général-School of General Teaching), школа-ліцей загального призначення (фр. lycées polyvalents) для підлітків віком від 15 до 18 років. Тривалість програми: 3 роки. По закінченні видається диплом, випускне свідоцтво: ступінь бакалавра середньої школи (фр. Baccalauréat de l'Enseignement secondaire — Bachelor's Degree of Secondary School).
  • Професійна освіта — Технічна школа (фр. Lycées d'Enseignement technique — Technical School). Тривалість програми: 3 роки. По закінченні видається диплом, випускне свідоцтво: ступінь бакалавра з техніки (фр. Baccalauréat technique — Technical Bachelor's Degree).
  • Заняття в алжирській школі
  • Шкільний ґанок
  • Спортивний майданчик

1995 року всі алжирські діти вчилися в державних початкових школах, а 62 % дітей відповідного віку — в системі загальної середньої освіти.

Вища

В Алжирі діють 43 вищі навчальні заклади, 10 коледжів і 7 інститутів системи вищої освіти. Університет в Алжирі (заснований 1879 року) налічує близько 26 тис. студентів. Університети діють також в Орані та Константіні, Національна політехнічна школа в Алжирі. За допомогою СРСР свого часу було створено ряд інститутів та технікумів для забезпечення кваліфікованими кадрами гірничо- й нафтовидобувної галузі в Бу-Мердасі, машинобудування в Аннабі.

1994—1995 навчального року в університетах країни навчалося понад 107 тисяч студентів. 2006 року в професійних і вищих навчальних закладах навчалось 380 тис. студентів. Невелика кількість алжирських студентів вчитися за кордоном, у першу чергу у Франції і франкомовних регіонах Канади.

  • Університет Алжиру
  • Університет у Беджаї
  • Вища медична школа
  • Національна бібліотека Алжиру (ліворуч)
  • Вища школа образотворчих мистецтв

У містах Алжир, Тлемсен і Константіна працюють середні духовні мусульманські школи — медресе.

Найбільші бібліотеки — Національна і університетська в Алжирі.

Охорона здоров'я

У країні запроваджено базове безкоштовне медичне обслуговування[27]. Забезпеченість лікарями 2007 року становила 1,21 лікаря на 1000 осіб[1]. 1977 року число лікарняних ліжок на 1000 осіб становило 2,6, а 1996 року — 2,5; на 1 лікаря припадало 1250 осіб, а 1996 року — 2322 жителя[2][3]. До 2009 року ситуація значно погіршилась (1 лікар на 4836 мешканців), зубних лікарів — 1 на 511 мешканців, акушерок — 1 на 711 мешканців.

1955 року в Алжирі було 158 лікарень на 33 338 ліжок (3,4 ліжка на 1 тис. мешканців): 147 загального профілю (з них 12 військових на 4821 ліжко), 7 тубдиспансерів на 1399 ліжок, 2 дитячі лікарні на 506 ліжок, 1 психіатрична, 1 онкологічна.

Витрати на охорону здоров'я 2013 року становили 6,6 % ВВП країни (135-те місце у світі); 2014 року — 7,2 % ВВП (135-те місце у світі)[1].

  • Шпиталь в Ель-Уеді
  • Шпиталь Мусафи-паші
  • Шпиталь в Тенії

Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 20,98 ‰ (83-тє місце у світі); хлопчиків — 22,7 ‰, дівчаток — 19,18 ‰[1]. Смертність немовлят 1980 року становила 125,0 ‰, 2006 року — 30 ‰ (80-те місце у світі); хлопчиків — 30,86 ‰, дівчаток — 24,45 ‰ (2009)[2][3]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 140 випадків на 100 тис. народжень (75-те місце у світі)[1].

Алжир входить до складу ряду міжнародних організацій: Міжнародного руху (ICRM) і Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRCS), Дитячого фонду ООН (UNISEF), Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO).

Медичну освіту забезпечує медичний факультет Алжирського університету та його філіали. Традиційно значна частина лікарів країни здобуває освіту у Франції, Росії та Україні.

Захворювання

2014 року було зареєстровано 10,5 тис. хворих на СНІД (92-ге місце у світі), це 0,04 % населення в репродуктивному віці 15-49 років (125-те місце у світі); 2001 року 0,1 % населення (113-те місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила приблизно 200 осіб (101-ше місце у світі)[1].

За серйозністю інфекційних захворювань — середній ступінь небезпеки. Проблеми з продовольством і водою та захворюваннями пов'язаними з ними: бактеріальна діарея, гепатит А та черевний тиф.

Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 23,6 % (116-те місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 3 % (оцінка на 2013 рік)[1]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань.

Санітарія

Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 84,3 % населення в містах і 81,8 % в сільській місцевості; загалом 83,6 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 89,8 %, в сільській місцевості — 82,2 %, загалом по країні — 87,6 % (станом на 2015 рік)[1]. Споживання прісної води, станом на 2005 рік, дорівнює 5,72 км³ на рік, або 182 тонни на одного мешканця на рік: з яких 26 % припадає на побутові, 16 % — на промислові, 58 % — на сільськогосподарські потреби[1].

Соціальна політика
Алжир 1950 року

Спеціальної демографічної політики в державі не проводиться. Функціонує близько 350 стаціонарних відділень служби охорони материнства і дитинства. П'ятирічні плани економічного розвитку Алжиру передбачають проведення активної політики територіального перерозподілу населення на основі децентралізації промисловості, спеціальних програм розвитку найбільш відсталих районів і будівництва сучасної інфраструктури в селах.

Співвідношення осіб що в економічному плані залежать від інших до осіб працездатного віку (15-64 роки) загалом становить 52,6 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 43,6 %; частка осіб похилого віку — 9,1 %, або 11 потенційно працездатних на 1 пенсіонера[1]. Загалом дані показники характеризують рівень затребуваності державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2006 року перебувало 23 % населення країни[1]. Розподіл доходів домогосподарств в країні виглядає таким чином: нижній дециль — 2,8 %, верхній дециль — 26,8 % (станом на 1995 рік)[1].

В Алжирі виплачують пенсії за віком (з 60 років), по інвалідності та у разі втрати годувальника. Допомога з тимчасовій непрацездатності виплачуються тільки з 4-го дня хвороби. Жінки отримують допомогу по вагітності та пологах. Передбачені допомога багатодітним сім'ям. Страхові внески робітників і службовців становлять 4,5 % від заробітку. Запроваджене законодавство про соціальне забезпечення населення, не поширювалось на працівників, зайнятих в сільському господарстві.

Станом на 2016 рік, в країні 400 тис. осіб не має доступу до електромереж; 99 % населення має доступ, в містах цей показник дорівнює 100 %, у сільській місцевості — 97 %[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій середній. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 15,105 млн унікальних інтернет-користувачів (55-те місце у світі), що становило 38,2 % від загальної кількості населення країни[1].

За даними ООН, Алжир має одну з найнижчих ставок у світі за забезпеченням житлової площі, урядові чиновники публічно заявили, що країна має негативне сальдо в розмірі 1,5 млн одиниць житла. Проблема з біженцями лише посилює цю проблему.

Трудові ресурси

Загальні трудові ресурси 2015 року становили 11,77 млн осіб (48-ме місце у світі)[1]. Частка економічно активного населення 2015 року становила 52,6 % загальної кількості[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 10,8 %; промисловість і будівництво — 30,9 %; сфера послуг — 58,4 % (станом на 2011 рік)[1]. 304,36 тис. дітей у віці від 5 до 14 років (5 % від загальної кількості) 2006 року були залучені до дитячої праці[1]. Безробіття 2015 року дорівнювало 11 % працездатного населення, 2014 року — 10,6 % (127-ме місце у світі); серед молоді у віці 15-24 років ця частка становила 25,3 %, серед юнаків — 22,1 %, серед дівчат — 41,4 % (47-ме місце у світі)[1].

У країні працює близько 35 тис. китайських мігрантів (дані 2015 року).

Кримінал

Торгівля людьми

Згідно щорічної доповіді про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд Алжиру не докладає зусиль в боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконною торгівлею внутрішніми органами, законодавство не відповідає мінімальним вимогам американського закону 2000 року щодо захисту жертв (англ. Trafficking Victims Protection Act’s), країна знаходиться у списку третього рівня[41][42].

  • Країни-донори (червоний) і країни-реципієнти кримінальних потоків (англ.)
  • Глобальна боротьба з торгівлею людьми (англ.)

Гендерний стан

Статеве співвідношення (оцінка 2015 року):

  • при народженні — 1,05 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці до 14 років — 1,05 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 15-24 років — 1,05 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 25-54 років — 1,02 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 55-64 років — 1,03 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці старше за 64 роки — 0,86 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • загалом — 1,03 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої[1].

Серед адвокатів жінки становлять 70 %, серед суддів — 60 %, вони домінують і в медицині. Все частіше жінки вносять великий дохід до домашніх господарств, подекуди більше ніж чоловіки. 60 % студентів університетів становлять жінки (згідно з університетськими дослідженнями).

Демографічні дослідження
Населення Алжиру
Рік Населення Зміна
1901 4 739 300 —
1911 5 563 800 +17.4%
1921 5 804 200 +4.3%
1931 6 553 500 +12.9%
1948 8 681 800 +32.5%
1977 17 809 000 +105.1%
2011 36 300 000 +103.8%
2013 37 900 000 +4.4%
Джерело: Національне бюро статистики Алжиру (ONS)[43]

Демографічні дослідження в країні ведуться рядом державних і наукових установ:

  • Інститут політики Алжирського університету;
  • Генеральна дирекція планування і економічних досліджень;
  • Алжирська асоціація демографічних, економічних і соціальних досліджень[2].

Облік демографічного стану в країні ведеться з 1831 року, закони 1882—1901 років поширили реєстрацію актів цивільного стану на всю територію Алжиру[2]. У колоніальні часи задовільно обчислювалось тільки європейське і єврейське населення Алжиру. У 1964—1971 роках введена система індивідуальних карток обліку руху населення, таким чином вдалося охопити близько 70 % демографічних подій[2].

Переписи

Переписи населення на території Алжиру французькою владою почали проводитися з 1906 року, усього було проведено 9 таких переписів, а результати опубліковані[2]. За незалежних часів переписи відбулися 1966 і 1977 років.

Див. також

Примітки
  1. (англ.) Algeria // The World Factbook. — Central Intelligence Agency, 2015. ISSN 1553-8133.
  2. ДЭС, 1985.
  3. Дубович І. А., 2008.
  4. (англ.) Deeb, Mary Jane. «Religious minorities». Algeria (Country Study). Federal Research Division, Library of Congress; Helen Chapan Metz, ed. December 1993.
  5. (англ.) Demographic and Social Statistics. United Nations Statistics Division. Процитовано 9 червня 2015 року.
  6. Marriages and crude marriage rates : [англ.] : [арх. 30 січня 2018 року] // United Nations Statistical Division. — 2011. — 22 February. — Дата звернення: 29 січня 2018 року.
  7. Divorces and crude divorce rates : [англ.] : [арх. 30 січня 2018 року] // United Nations Statistical Division. — 2011. — 22 February. — Дата звернення: 29 січня 2018 року.
  8. Demographic Yearbook Special Census Topics Volume 1 Basic population characteristics : [англ.] : [арх. 30 січня 2018 року] // United Nations Statistical Division. — 2004. — 22 February. — Дата звернення: 29 січня 2018 року.
  9. Африка, 1986.
  10. International Organization for Migration : [англ.]. — Дата звернення: 12 січня 2017 року. — країни-члени Міжнародної організації з міграції.
  11. (фр.) Diversité et interculturalité en Algérie. — UNESCO, 2009. p. 9.
  12. (англ.) Ruedy, John Douglas (2005). Modern Algeria — The Origins and Development of a Nation. Indiana University Press. p. 22. ISBN 9780253217820.
  13. (ісп.) De Epalza, Mikel (2011). El español hablado en Túnez por los moriscos (siglos XVII—XVIII). Universitat de València. pp. 32–38–39–444. ISBN 9788437084152.
  14. (тур.) Turkish Embassy in Algeria (2008). Cezayir Ülke Raporu 200. Ministry of Foreign Affairs: 4.
  15. (англ.) Ruedy, John Douglas (2005). Modern Algeria: The Origins and Development of a Nation. Indiana University Press. p. 22. ISBN 0-253-21782-2.
  16. (англ.) Stone, Martin (1997). The Agony of Algeria. C. Hurst & Co. Publishers. p. 29. ISBN 1-85065-177-9.
  17. (італ.) De Azevedo, Raimond Cagiano (1994). Migration and Development Co-Operation. Council of Europe. p. 25. ISBN 9789287126115.
  18. (англ.) Cook, Bernard A. (2001). Europe since 1945: an encyclopedia. New York: Garland. p. 398. ISBN 0-8153-4057-5.
  19. (англ.) Semino et al. (2004), Origin, Diffusion, and Differentiation of Y-Chromosome Haplogroups E and J.
  20. (англ.) Myles, S., Bouzekri, N., Haverfield, E. et al. (2005) Genetic evidence in support of a shared Eurasian-North African dairying origin. — Human Genetics June 2005, Volume 117, Issue 1, pp. 34–42. DOI:10.1007/s00439-005-1266-3
  21. (англ.) Robino C. et al. (2008), Analysis of Y-chromosomal SNP haplogroups and STR haplotypes in an Algerian population sample. — Int J Legal Med. 2008 May;122(3):251-5. Epub 2007 Oct 2. PMID 17909833 DOI:10.1007/s00414-007-0203-5
  22. (англ.) Arredi, Barbara et al. (2004), A Predominantly Neolithic Origin for Y-Chromosomal DNA Variation in North Africa. — Am J Hum Genet. 2004 Aug; 75(2): pp. 338—345. DOI:10.1086/423147
  23. Алжир // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
  24. (англ.) Marion Mill Preminger (1961). The sands of Tamanrasset: the story of Charles de Foucauld. Hawthorn Books.
  25. (англ.) Stokes, Jamie (2009). Encyclopedia of the Peoples of Africa and the Middle East: L to Z. Infobase Publishing. p. 21. ISBN 978-1-4381-2676-0.
  26. (англ.) Oxford Business Group (2011). The Report: Algeria 2011. Oxford Business Group. p. 9. ISBN 978-1-907065-37-8.
  27. Алжір // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  28. (англ.) Algerian Nationality Code, Law no. 63-69 of Mar. 27, 1963, section 34.
  29. (англ.) Michael M. Laskier North African Jewry in the Twentieth Century: The Jews of Morocco, Tunisia, and Algeria. — NYU Press, 1994. — 400 p.
  30. (англ.) Jews of Algeria. — Jewish Virtual Library.
  31. Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
  32. (фр.) Avant projet de revision de la constitution. Архівовано 22 травня 2016 у Portugese Web Archive — Presidence de La Republique, 28 Décembre 2015.
  33. (фр.) Présentation de l'Algérie. — Міністерство закордонних справ Франції, 23 жовтня 2012 року.
  34. (фр.) La mondialisation, une chance pour la francophonie. — Colloque au Sénat les 27 et 28 avril 2006, organisé par francofffonies!
  35. (англ.) Justin Dargin Algeria's liberation terrorism and Arabization. — New York Times Blog, 19 листопада 2008 року.
  36. (фр.) Le dénombrement des francophones. Архівовано 7 квітня 2013 у WebCite — Organisation internationale de la Francophonie, 2010.
  37. (англ.) Pew Research Center's Religion & Public Life Project: Algeria. — Pew Research Center, 2010.
  38. (англ.) Tore Kjeilen Ibadi — LookLex Encyclopedia.
  39. (англ.) Ibadis and Kharijis.
  40. (англ.) Johnstone, Patrick; Miller, Duane Alexander (2015). «Believers in Christ from a Muslim Background: A Global Census». Interdisciplinary Journal of Research on Religion 11: 8. Volume 11. 2015.
  41. Trafficking in Persons Report 2013 : [англ.] / Office to Monitor and Combat Trafficking in Persons // U.S. State Department. — . — Дата звернення: 12 січня 2018 року. — щорічна доповідь про моніторинг та боротьбу з торгівлею людьми за 2013 рік.
  42. UNODC report on human trafficking exposes modern form of slavery : [англ.] // UNODC. — . — Дата звернення: 12 січня 2018 року. — доповідь про стан боротьби з торгівлею людьми у світі за 2009 рік.
  43. (фр.) Population et Démographie — Office National des Statistiques.

Література

Українською
  • Атлас. 10-11 клас. Економічна і соціальна географія світу / упорядники : О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — ISBN 978-966-475-639-3.
  • Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
  • Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн : Навчальний посібник. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 704 с. — ISBN 978-966-580-239-6.
  • Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
  • Головченко В. І., Кравчук О. Країнознавство: Азія, Африка, Латинська Америка, Австралія і Океанія. — К., 2006. — 335 с. — ISBN 966-8939-04-2.
  • Головченко В., Кравчук О. Країнознавство: Азія, Африка, Латинська Америка, Австралія і Океанія. — К., 2006. — 335 с. — ISBN 966-8939-04-2.
  • Гудзеляк І. І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с. — ISBN 978-966-613-599-8.
  • Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
  • Дахно І. І. Економічна географія зарубіжних країн : навчальний посібник. — К. : Центр учбової літератури, 2014. — 319 с. — ISBN 978-611-01-0682-5.
  • Джаман В. О. Регіональні системи розселення: демографічні аспекти. — Чернівці : Рута, 2003. — 392 с. — ISBN 9665685988.
  • Дорошенко Л. С. Демографія: Навчальний посібник. — К. : МАУП, 2005. — 112 с. — ISBN 966-608-442-2.
  • Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
  • Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. — ISBN 966-603-178-7.
  • Загальна медична географія світу / В. О. Шевченко [та ін.] — К. : [б.в.], 1998. — 178 с.
  • Книш М. М., Мамчур О. І. Регіональна економічна і соціальна географія світу (Латинська Америка та Карибські країни, Африка, Азія, Океанія) : навч. посіб. — Л. : ЛНУ ім. Івана Франка, 2013. — 368 с. — ISBN 978-617-10-0007-0.
  • Книш М. М., Мамчур О. І. Регіональна економічна і соціальна географія світу (Латинська Америка та Карибські країни, Африка, Азія, Океанія) : навч. посіб. — Л. : ЛНУ ім. Івана Франка, 2013. — 368 с. — ISBN 978-617-10-0007-0.
  • Крисаченко В. С. Динаміка населення: Популяційні, етнічні та глобальні виміри. — К. : Видавництво Національного інституту стратегічних досліджень, 2005. — 368 с. — ISBN 966-554-083-1.
  • Любіцева О. О., Мезенцев К. В., Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с. — ISBN 966-505-006-0.
  • Масляк П. О. Країнознавство. — К. : Знання, 2007. — 292 с. — (Вища освіта XXI століття)
  • Масляк П. О., Дахно І. І. Економічна і соціальна географія світу / П. О. Масляк, І. І. Дахно ; за ред. П. О. Масляка. — К. : Вежа, 2003. — 280 с. — ISBN 966-7091-53-8.
  • Рудик С. К. Алжирія (Країна сироко та блакитного неба). — К. : АН ВШ України, 2005. — 156 с. — ISBN 966-95902-6-4.

Англійською
  • (англ.) Hadjeres S. Culture, independance et revolution en Algerie 1880—1980. — P., 1981.
  • (англ.) Zahia Ouadah-Bedidi, Jacques Vallin, Ibtihel Bouchoucha. Unexpected developments in Maghrebian fertility // Population Societies. — 2012. — № 486 (February).

Російською

Французькою
  • (фр.) Breil J. La population algerienne. Etude de demographic quantitative, P., 1957.
  • (фр.) Ageron Ch.-R., Les Algeriens muslimans et la France (1871—1919), t. 1—2, P., 1968.
  • (фр.) Bourdieu P., Sociologie de lAlgerie, 2 ed., P., 1961.
  • (фр.) Despois J., Raunal R., Geographie de L'Afrique du Nord-Ouest., P., 1967.
  • (фр.) Lacherat M., L'Algerie: nation et societe, P., 1965.
  • (фр.) Vatin J.-C., L'Algerie politique: histoire et societe. P., 1974.

Посилання
Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.