Освіта мовами народів Росії

1905 року в Казанській губернії було 845 мектебів і медресе, де навчалося 34860 хлопчиків і 19599 дівчаток.[1]

У 1920-х — першій половині 1930-х років навчання проводилося 48 мовами корінних народів.

У 1930-х роках в СРСР діяло 12 педагогічних училищ у різних республіках і областях країни (Петровське в Саратовській області, Лукоянівське в Нижньогородській області, Саранське в Мордовії, Стерлітамацьке в Башкортостані і багато інших), в яких готували викладачів ерзянської мови.

Починаючи від 1936-1937 навчального року середня і вища освіта в РРФСР за межами національних утворень мовами, відмінними від російської, згорнули. 1938 року ліквідовано багато національних районів.[2][3][4][5] Освіта національними мовами зберігалася тільки в початкових школах в адміністративно-територіальних утвореннях (АРСР, АО, національних округах), де відповідна мова мала офіційний статус. Від 5 класу (після переходу до трирічної початкової школи — від 4-го) навчання переводилося на російську мову. Ця система проіснувала, в цілому, до кінця радянської влади.^{[джерело?]}

У 1955—1979 роках мови корінних народів у школах Коряцького округу не викладалися, що негативно позначилося на розвитку національних культур і створило певні труднощі для викладання рідних мов^{[джерело?]}. 1988 року 52 % учнів з народностей Півночі вивчали рідну мову (коряцьку, ітельменську, евенську, чукотську). Рідна мова вивчається від нульового до 3-го класу, в 4-му класі — експериментально, в старших класах — факультативно.

У другій половині 1980-х років 9 % дітей неросійського населення РРФСР навчалися в національній школі, де викладались (окрім мов народів союзних республік) 44 рідних мови, 26 мов існували як навчальний предмет. Навчання тієї чи іншої тривалості здійснювалося 18 мовами, причому 11 мов протягом 1-3 років навчання, ще три мови — 4 років. В тій чи іншій мірі збереглися середній і старший ступені школи рідною мовою у башкирів — 11 років, татар — 11 років, якутів — 9 років і тувинців — 7 років.

У Російській Федерації мови, відмінні від російської, використовуються, як правило, на шкільному етапі навчання. При цьому серед дітей корінних нечисленних народів Півночі лише 47 % вивчають рідну мову як самостійний предмет, ще 3 % — факультативно[6]. Як було зазначено 1994 року, тільки башкирською, татарською і якутською мовами шкільне навчання доступне від 1-го до 11-го класу[7].

Середня спеціальна та вища освіта, як правило, здійснюється російською мовою. При цьому федеральний уряд, як зазначено в його звіті 2010 року про права меншин, вважає надання освіти виключно відмінною від російської мовою порушенням принципу рівності можливостей, оскільки, на думку російської влади, діти, що отримали таку освіту, опиняться надалі в нерівному становищі відносно інших (зокрема, під час пошуку роботи), тобто зазнають сегрегації. З цієї причини заборонено, зокрема, функціювання повністю кареломовних ясел у Республіці Карелія.[8].

У Республіці Башкортостан, Татарстані і Якутії прийнято закони, за якими громадяни Росії, які навчаються на території цих регіонів, крім російської мови як державної мови РФ, зобов'язані[9] також вивчати державну мову республіки; при цьому татарське законодавство передбачає вивчення російської та татарської мов у рівному обсязі. Конституційний суд Російської Федерації визнав правомірність подібних вимог у Татарстані, а Верховний суд Росії — в Карачаєво-Черкесії та Дагестані; при цьому в рішенні Конституційного суду обумовлювалося, що вивчення національних мов не може здійснюватися на шкоду вивченню російської мови як державної мови на всій території Російської Федерації, оскільки це мало б негативні наслідки щодо нерозривності навчання в єдиному федеральному освітньому середовищі" і, отже, порушенням принципу рівності можливостей (що на практиці означає, що поряд з російською в школі може вивчатися лише одна з чотирьох державних мов Карачаєво-Черкесії і одна з тринадцяти — Дагестану). У той же час Верховний суд Росії визнав вимогу про обов'язкове вивчення алтайськими дітьми в Республіці Алтай поряд з російською алтайської мови дискримінацією за мовним принципом.[10].

Нині^[коли?] регіональний компонент, до якого входить вивчення мов корінного народу в середній школі, переводять на місцеве фінансування, що може погіршити ситуацію з викладанням мов корінних народів.

28 листопада 2008 року Міністерство освіти РФ випустило наказ[11], згідно з яким складання Єдиного державного екзамепну допускалася виключно російською мовою; 2009 року Верховний суд Росії, розглянувши скаргу з Республіки Татарстан, підтвердив правомочність цього розпорядження[12]. Те, що ЄДЕ з немовних предметів можливий тільки російською мовою, призвело до скорочення кількості шкіл, де навчали мовами корінних народів Росії.[13][14][15].

• Національно-регіональний компонент державного стандарту загальної освіти
• Двомовність у Росії
• Засоби масової інформації Росії
• Мовна політика в Росії
• Національна освітня установа
• Національна школа

• Замятин К., Пасанен А., Саарикиви Я. Как и зачем сохранять языки народов России? Хельсинки, 2012. ISBN 978-952-93-0407-3
• Бирин В. О роли финского языка в современной общественно-политической жизни Карелии Карелия 08.04.1999
• Арефьев А. Л. Языки коренных малочисленных народов Севера, Сибири и Дальнего Востока в системе образования: история и современность М.: Центр социального прогнозирования и маркетинга, 2014. ISBN 978-5-906001-21-4
• Алпатов В. Языковая ситуация в регионах России
• Артеменко О. Нужна государственная языковая политика Национальный акцент