Розписана черепаха

Джон Едуард Ґрей

Описана 1783 року Шнайдером як Testudo picta[2][8], розписана черепаха була названа Chrysemys picta Ґреєм 1855 року. На той час усі чотири підвиди були вже визначені: східний — Шнайдером 1783 року[8][9], західний — Ґреєм 1831 року[9][10], а центральний і південний — Аґассісом 1857 року[11][12].

Жан Луї Родольф Аґассіс

До 1930-х років деякі підвиди розписаної черепахи класифікувалися як самостійні види роду Chrysemys. Так, наприклад, розписані черепахи в узграниччі між ареалами західного і центрального підвидів уважалися самостійним видом treleasei.

1931 року герпетолог і арахнолог Ш. Ч. Бішоп і натураліст Ф. Шмідт запропонували сучасну класифікацію — один вид, чотири підвиди. Ґрунтуючись на порівняльних вимірах черепах протягом усього їхнього ареалу, вони розподілили черепах за підвидами і вилучили з класифікації treleasei[13].

З 1958 року[14][nb 1] все більшої популярності стала набирати теорія, згідно з якою підвиди розписаної черепахи розвинулися в умовах географічної відокремленості протягом останньої льодовикової доби, 100 000–11 000 років тому[15]. Того часу розписані черепахи були розділені на три відокремлені популяції: східна популяція розташовувалася на південно-східному атлантичному узбережжі; південна — навколо південної частини Міссісіпі; а західна — місцевістю, що нині розташовується на південному заході США[16]. Ці популяції не були відокремлені протягом часу, необхідного для утворення нових видів, так як після відходу льодовиків близько 11 000 років тому всі три популяції мігрували на північ. Західний і південний підвиди зустрілися на землях Міссурі, внаслідок чого виник новий гібрид — центральний підвид, який мігрував на схід і північ через басейни річок Огайо і Теннессі[14][16].

Довгий час серед герпетологів ішли дебати щодо об'єднання сестринських таксонів Chrysemys, Pseudemys і Trachemys. З 1952 року деякі дослідники пропонували об'єднати Chrysemys і Pseudemys в один рід через їхній схожий зовнішній вигляд[17]. 1964 року на основі вимірів черепа і кінцівок Самуель МакДавелл запропонував об'єднати всі три роду в один. Додаткові виміри, зроблені 1967 року, не підтвердили обґрунтованість такого об'єднання. Того ж року палеонтолог і герпетолог Алан Холман зазначив, що, незважаючи на те, що всі три роди черепах часто зустрічаються в природі разом і мають схожі параметри розмноження, вони ніколи не схрещуються[18]. Дослідження біохімії і паразитів цих черепах, проведені в 1980-х роках, також вказують на те, що Chrysemys, Pseudemys і Trachemys — це три різних роди[19].

Скам'янілості верхньої і нижньої частин панцира, близько 5 млн років тому, карстова воронка в Теннессі[20]

2003 року Давид Старкі і його співробітники запропонували нову версію класифікації розписаних черепах. Спираючись на дослідження мітохондріальної ДНК, вони відкинули гіпотезу еволюції під час льодовикової доби і запропонували вважати південних розписаних черепах окремим видом C. dorsalis, тоді як інші підвиди, на їхню думку, не слід розрізняти зовсім[21]. Ця думка не отримала широкого поширення, так як вже було доведено, що всі підвиди розписаних черепах схрещуються протягом усіх прикордонних країв свого проживання[9][22]. Проте, станом на 2010 рік Міжнародний союз охорони природи визнавав обидві назви південних розписаних черепах C. dorsalis і C. p. dorsalis прийнятними[23].

у каріотипі розписаної черепахи 50 хромосом, що збігається з числом хромосом у інших представників підродини Deirochelyinae[24][25][26]. Більш еволюційно віддалені прісноводні черепахи мають від 26 до 66 хромосом[27]. Варіації каріотипу цих черепах в популяціях досі мало вивчені [28]. Але втім, дослідження амінокислотних послідовностей білків в острівних популяціях черепах Нової Англії 1967 року показало відмінності порівняно з материкової популяцією[29].

Порівняльний розбір хромосомальної ДНК підвидів розписаних черепах обговорювався у дебатах з приводу таксономії, запропонованої Старкі, але станом на 2009 рік вислід не було оприлюднено[28][30]. Повне розшифрування генома розписаної черепахи було завершено 2011 року[31]. Ця черепаха була обрана однією з перших плазунів для проведення секвенування генома[32].

Викопні розписані черепахи трапляються досить часто. Незважаючи на це, досі не цілком ясна еволюційна історія цих черепах — хто був останнім спільним предком і як від нього пішли родинні групи[33]. Найдревніші зразки розписаних черепах, віком 15 млн років, були знайдені у штаті Небраска. Викопні зразки черепах віком 15-58 млн років трапляються в районі Небраски — Канзасу, простежується поступове поширення менш древніх викопних. Викопні зразки молодше 300 тисяч років зустрічаються майже всіма місцевостями США і Південної Канади[34].

Незважаючи на те, що підвиди розписаної черепахи схрещуються у суміжних ареалах[49], в центральних частинах своїх ареалів кожен з них зберігає свої специфічні властивості[50].

• Довжина самця східного підвиду розписаної черепахи (C. p. picta) 13–17 см, а самиці 14–17 см. Карапакс оливково-зелений, іноді з блідою смужкою по центру і червоними плямами по краях. Передні краї сегментів карапакса блідіші решти сегментів. Сегменти розташовані прямими рядами уздовж панцира, що відрізняє їх від усіх інших північноамериканських черепах (включаючи 3 інших підвиди розписаної черепахи), у яких ряди сегментів панцира мають почережне розташування[50]. Пластрон цього підвиду забарвлений у жовтий колір, суцільний або крапчастий[51].

• Центральний підвид розписаної черепахи ( C. p. marginata ) має 10–25 см завдовжки[52]. Цей підвид найважче відрізнити від інших, так як він порівняно з іншими підвидами не містить явних відмінних показників[50]. Його питомою ознакою є симетрична темна пляма в центрі пластрона, але воно може мати різні розміри і чіткість[16].

• Довжина південного, найдрібнішого, підвиду розписаної черепахи (C. p. dorsalis) — 10–14 см[53]. Його питомою ознакою є яскраво-червона смуга, що проходить центром карапакса[50], пластрон світло-коричневий і майже не має плям[54].

• Найбільшим підвидом розписаної черепахи є західний підвид (C. p. bellii), довжина якого досягає 25 см[55]. На його карапаксу можна побачити сіточку світлих смужок[15], а центральна смуга карапакса майже відсутня. На його пластроні можна побачити велику кольорову (як правило, червону) пляму, що поширюється від центру до країв[15].

Східний підвид C. p. picta	Центральний підвид C. p. marginata	Південний підвид C. p. dorsalis	Західний підвид C. p. bellii

Найбільш широко поширена північноамериканська черепаха[56], розписана є єдиною черепахою, природний ареал якої простягається від Атлантичного до Тихого океану[57][15]. Вона зустрічається в природі у восьми з десяти провінцій Канади, у сорока п'яти з п'ятдесяти штатів США і в одному з штатів Мексики. На східному надбережжі Північної Америки вона мешкає від Приморських провінцій Канади на півночі до штату Джорджія на півдні. На західному узбережжі мешкає в околицях Британської Колумбії, штатів Вашингтон і Ореґон, а також на лежачому на південному сході острові Ванкувер[nb 3]. Розписана черепаха — найпівнічніша з американських черепах: її ареал захоплює велику частину південної Канади[58]. Південний край ареалу розписаної черепахи досягає узбережжя в штатах Луїзіана й Алабама. На південному заході США зустрічаються лише окремі популяції. Також вони зустрічаються в одній з річок на самій півночі Мексики. Природні популяції розписаних черепах не були виявлені на південному заході штату Віргінія й у сусідніх штатах, також як і в північній і центральній частинах Алабами[15][57][59].

Природний ареал розписаної черепахи (C. picta)

Темно-сірий — державні кордони
Білий — кордони провінцій і штатів
Темно-синій — ріки (тільки згадані у статті)

   Східний підвид (C. p. picta)

   Центральний підвид (C. p. marginata)

   Південний підвид (C. p. dorsalis)

   Західний підвид (C. p. bellii)

Змішані зони (тільки основні області)

   Суміш східного і центрального підвидів

   Суміш східного і південного підвидів

   Суміш центрального і західного підвидів

Перехресне розмноження між підвидами в прикордонних місцинах не дозволяє провести чіткі межі їхніх ареалів. У пограниччі проводилися численні спостереження за покручами різних підвидів, як правило, зводилися до порівняння їхніх анатомічних рис із рисами типових представників підвидів[nb 4]. Незважаючи на неточність, прийнято визначати номінальні ареали для підвидів.

Ареал східного підвиду розписаної черепахи простягається від Південної Канади до Джорджії, маючи приблизною західною границею гірську систему Аппалачі. У північніших краях черепаха водиться тільки в теплих місцях ближче до Атлантичного океану. Вона рідко з'являється на півночі штату Нью-Гемпшир, а в штаті Мен водиться тільки в межах смуги завширшки у 50 км від узбережжя[64][65]. У Канаді мешкає в провінціях Нью-Брансвік і Нова Шотландія, але відсутня у Квебеці та на Острові Принца Едуарда. На півдні вона відсутня в прибережних низинах півдня Північної Кароліни, у Південній Кароліні, Джорджії і Флориді[15][57][66][67].

Ареал східного підвиду досягає центральної Алабами, де він змішується з південним підвидом [57]. На північному сході широко поширена гібридизація з центральним підвидом[14][68][69]. На південному сході границя між східним і центральним підвидами виражена набагато чіткіше, оскільки гірські хребти розділяють ці підвиди по різні боки межею вододілу[57][70].

Центральний підвид розписаної черепахи мешкає від південного Онтаріо і Квебеку на півночі до штатів Кентуккі, Теннесі та північно-західній Алабами на півдні, де він змішується з південним підвидом[71]. Його також можна виявити на схід, в Західній Вірджинії, західній частині Меріленда і в Пенсильванії. Є спостереження, що вказують на міграцію центрального підвиду на схід, особливо на території Пенсильванія[72]. На північному сході його можна виявити в західній частині штату Нью-Йорк і на більшій частині Вермонту, де він змішується зі східним підвидом[54][57].

Південний підвид розписаної черепахи мешкає від півдня штатів Іллінойс і Міссурі на півночі, вздовж долини Міссісіпі і далі на південь. На території штату Арканзас його ареал відгалужується на захід, убік Техасу, де його можна виявити на північному сході цього штату, в околицях озера Каддо[73], і на південному сході штату Оклахома (округ МакКуртейн)[74]. Його можна також виявити на більшій частині місцевості Луїзіани, де він сягає Мексиканської затоки (в прісній воді). На схід він водиться в західному Теннессі, північному Міссісіпі та в Алабамі, включно з містом Мобіл на березі Мексиканської затоки[15][57][67]. Відрізнену популяцію було виявлено в центральному Техасі, але наразі вона вважається привнесеною популяцією[75].

Північна частина ареалу західного підвиду охоплює південний захід Канади (провінції Онтаріо, Манітоба, Саскачеван, Альберта і Британська Колумбія). В Онтаріо західний підвид живе на північ від Міннесоти і озера Верхнє, але на схід від озера є проміжок шириною в 130 км, де розписані черепахи не живуть взагалі (у світлі важкої зими). Тому західний підвид, що мешкає в Онтаріо, не змішується з центральним підвидом, що мешкає на південному сході Онтаріо[61]. У провінції Манітоба цей підвид широко поширений, його ареал сягає на півночі озера Манітоба і південної частини озера Вінніпеґ. Ця черепаха також поширена в південному Саскачевані, в Альберті ж їх лічена кількість (близько ста особин), яких можна виявити уздовж кордону з США. У Британській Колумбії окремі популяції мешкають в долинах річок Кутеней, Колумбія, Оканаґен і Томпсон, але в цій провінції немає безперервного ареалу черепах. На узбережжі Британської Колумбії ці черепахи живуть на острові Ванкувер і деяких інших довколишніх островах. Є дані про знаходження цих черепах у північніших районах Альберти та Британської Колумбії, але на сьогоднішній день їх вважають випущеними на волю і здичавілими свійськими черепахами[15][57][76][77].

На території США західний підвид змішується з центральним підвидом на великій площі, що включає в себе більшу частину штату Іллінойс і частина штату Вісконсін уздовж озера Мічиган і частини верхнього перешийка Мічигану. На захід, на решті частини Іллінойсу і Вісконсіна західний підвид живе, не змішуючись з іншими. У його ареал входять також місцини штатів Міннесота, Айова, Міссурі (крім вузької смуги на півдні штату), Північна і Південна Дакота, Небраска і Канзас і півночі штату Оклахома[15][57][74][76].

На північному заході практично вся Монтана є частиною ареалу, за винятком вузької смуги на заході, уздовж кордону зі штатом Айдахо[78]. На території штату Вайомінґ розписаних черепах можна виявити тільки біля північної та східної границь штату[79], а в Айдахо тільки у найпівнічнішій частині[80]. У штаті Вашингтон ці черепахи зустрічаються в річкових долинах всією територією штату[81][82], також як і на півночі штату Ореґон[15][76][83]. На південному заході ареал західного підвиду розписаної черепахи не є суцільним. На землях штату Колорадо ця черепаха присутня у східній частині, в прерії, але відсутня в західній, гористій частині штату. Окремі популяції існують у південно-західній частині цього штату і на півночі штату Нью-Мексико, в басейні річки Сан-Хуан[84]. Основна популяція розписаних черепах у землях Нью-Мексико мешкає уздовж річок Ріо-Гранде і Пекос, які перетинають штат з півночі на південь[73][85]. В околицях штату Юта розписана черепаха мешкає в притоках річки Колорадо, але питання, чи є цей район частиною природного ареалу, залишається відкритим[76][86][87]. Територією штату Аризона розписана черепаха мешкає біля озера Лиман[88][89]. Розписані черепахи не виявлені в штатах Невада і Каліфорнія[15][76].

В Мексиці[85] розписані черепахи були виявлені за 50 миль (бл. 80,5 км) на південь від Нью-Мексико, на території штату Чіуауа. За два наукових відрядження[90][91] було знайдено черепах у закритому басейні річки Ріо Санта Марія[15][76].

Ручні черепахи, випущені (або ті, що втекли) на волю, засновують популяції поза межами свого природного ареалу. Такі популяції спостерігаються у США (в Каліфорнії[92], Аризоні[88] й Флориді[93]), в Європі (в Німеччині та Іспанії) і в Південно-Східній Азії (в Індонезії і на Філіппінах)[23].

Середовище існування розписаної черепахи в Нью-Гемпширі

Розписаним черепахам за середовище існування підходять прісноводні водойми з м'яким, мулистим дном, місцями, придатними щоб грітися на сонечку, і водною рослинністю. Вони мешкають на мілководді з повільною течією — у ставках, болотах, струмках і берегами озер. Кожен підвид має власні вподобання[94]:

• Східний підвид, найводолюбніший, віддаляється від своєї водойми тільки за необхідності мігрувати в разі посухи[95]. Уздовж Атлантичного помор’я розписані черепахи з'являлися в солонуватій воді[94].
• Центральний і північний підвиди воліють стоячі води, зазвичай заболоні та узбережжя. Вони віддають перевагу мілководдю з густою рослинністю і мають високу опірність до забруднювачів довкілля[53][96].
• Західний підвид живе у струмках й озерах, як і інші розписані черепахи, але, на додаток, зручно почуває себе у ставках. Цей підвид можна виявити на високогір'ї до 1800 метрів над рівнем моря[55].

На більшій частині свого ареалу розписана черепаха є найпоширенішим видом черепах. Щільність популяції варіює від 10 до 840 черепах на гектар водної поверхні. Щільність популяції зростає в місцях з теплішим кліматом і у привабливіших для черепах середовищах існування. Щільність черепах у річках і великих озерах відносно невелика через те, що тільки їхні берега є привабливим середовищем мешкання. Центральні, глибоководні частини таких водойм спотворюють покажчик щільності, заснований на вимірі кількості черепах і площі поверхні водойми. Крім того, черепахи, що живуть берегами таких водоймищ, змушені покривати відносно довші відстані у пошуках поживи[97].

Діаграма, що показує систему лічби сегментів панцира

У більшості популяцій дорослі черепахи переважають кількісно над малечею, але виявити точне співвідношення складно, так як малюків важче відловлювати. Наявні методики показують широкий розкид даних[98].

Виживання розписаних черепах збільшується з віком. Шанс розписаної черепашки дожити до свого першого дня народження становить усього 19%. У молодих самиць розписаної черепахи середньорічний рівень виживання становить вже 45%, а дорослої черепахи — 95%. Крива середньорічного рівня виживання у самців росте за тим же принципом, але для будь-якого віку залишається нижче рівня самиць[99]. Природні лиха (як, наприклад, буревій, що руйнує більшість гнізд у певних краях) можуть різко змінювати віковий розподіл[99]. Міграція дорослих особин теж може викликати подібні спотворення[98].

Існує кілька методик визначення віку розписаних черепах[100]. Вік черепах молодше чотирьох років (а в деяких популяціях і до дванадцяти років) може бути визначений за допомогою «вікових кілець» на їхніх панцирах (спосіб, що нагадує визначення віку дерев)[101]. Робилися спроби визначення віку старіших черепах на основі математичних моделей розмірів і форм панцирів та кінцівок, але великої точності домогтися в цьому не вдалося[101][102]. Найнадійнішим на сьогоднішній день способом є незнищуване маркування панцирів спійманих черепах (наприклад, насічки), після чого черепахи випускаються на волю, а в подальші роки час від часу виловлюються[103][104]. Найтриваліше дослідження, проведене в Мічигані, показало, що розписані черепахи живуть довше за 55 років[101][105].

Співвідношення статей дорослих розписаних черепах коливається близько 1:1[106]. У багатьох популяціях трохи переважають самці, але в деяких зустрічається і помітне переважання самок. В одній вивченій популяції в Онтаріо співвідношення становило 4:1 на користь самиць[107]. Співвідношення статей вилуплених малюків змінюється в залежності від температури яєць. Протягом другого триместру інкубації температура 23–27 °C призводить до розвитку самців. Будь-яка температура вище або нижче цього призводить до розвитку самиць[108]. Немає даних, які б свідчили про те, що самиці черепах вибирають місця під гнізда з метою вплинути на стать черепашок[43]. Всередині популяції гнізда різняться достатньо для того, щоб виходили кладки з переважанням самців і кладки з переважанням самок[98].

Личинка бабки — переважна їжа південної розписаної черепахи

Розписані черепахи шукають здобич уздовж дна водойми. Вони різко просовують голову в зарості рослинності, щоб змусити потенційну жертву вискочити у відкриту воду, де її легко зловити. Велику здобич вони втримують ротом і рвуть на шматки передніми кінцівками. Крім того, вони поїдають водну рослинність і планктон. Часто можна спостерігати як ці черепахи пливуть попід поверхні води з відкритим ротом і заковтують дрібні частинки їжі[109].

Усі підвиди розписаних черепах всеїдні, не гребують падлом, а втім однак показники харчування підвидів різняться[109][110]:

• Раціон східного підвиду найменш вивчено. Цей підвид воліє живитися під водою, але його зустрічали за цим і на суші. Зазвичай харчується дохлою або пораненою рибою[110].
• Центральний підвид живиться переважно водними комахами і рослинами[111].
• Раціон південного підвиду розписаних черепах змінюється з віком. Рослинна їжа становить приблизно одну восьму частину раціону молодняка і приблизно сім восьмих раціону дорослих черепах. Можливо, це вказує на те, що черепаха воліє тваринну їжу, але спроможна забезпечити себе достатньою її кількістю (поїдаючи личинок і т. п.) лише в юному віці[112]. Основу харчування цих черепах становлять личинки бабок і водорості[113].
• У західного підвиду розписаних черепах споживання рослинної і тваринної їжі змінюється в залежності від пори року. Так, наприклад, на початку літа комахи становлять близько 60% від обсягу його їжі, а вже наприкінці літа 55% від обсягу їжі складають рослини[114]. Варто відзначити, що західний підвид харчується і насінням білого латаття. Оскільки жорстке насіння зберігає здатність до проростання після проходження через травну систему черепахи, вона є їхнім розповсюджувачем[114].

Ракуни полюють на розписаних черепах

Найуразливішими для хижаків розписані черепахи є замолоду[97]. Кубла часто опиняються розграбованими, а яйця з'їденими вужами, круками, бурундуками, деякими видами вивірок, скунсами, бабаками, ракунами, борсуками, сірими і рудими лисицями та людьми[97]. Крихітні численні черепашки часто стають жертвами водних клопів зі сімейства Belostomatidae, окунів, сомів, жаб-биків, кайманових черепах, різних змій, чапель, пацюків, ласок, ондатр, норок і ракунів. Міцні панцири дорослих черепах захищають їх від більшості потенційних хижаків, але тим не менше вони іноді стають жертвами алігаторів, скіп, круків, красноплечих канюків, орлів й особливо ракунів[97].

Розписані черепахи захищаються від хижаків ударами кінцівок, пазурами, укусами і сечовипусканням[97]. На відміну від сухопутних черепах, розписані черепахи можуть самотужки повернутися у правильне положення, якщо їх перевертають на спину[115].

Регулювання температури тіла — розписана черепаха сидить на корчі

Будучи холоднокровним плазуном, розписана черепаха регулює температуру тіла поведінковими реакціями на зміни в навколишньому середовищі. Черепахам різного віку необхідно грітися на сонці, і тому зручні місця для зігрівання привертають велику кількість черепах різних видів. За деякими спостереженнями на одній колоді можуть вміститися понад 50 черепах[116]. Незважаючи на те, що колоди і корчі є улюбленими для черепах місцями зігрівання, черепахи застосовують для цієї мети будь-які виступи з води. Так, наприклад, спостережено як розписані черепахи смагліли під сонцем, сидячи на гагарах, що сиділи, своєю чергою, на яйцях[117].

Свій день черепаха починає з того, що вибирається з води і гріється протягом декількох годин. Досить зігрівшись, вона повертається у воду в пошуках їжі[118]. Втративши певну кількість тепла, черепаха знову вибирається з води, щоб погрітися. Протягом дня можливі 2–3 навороти зігрівання — харчування[119]. Вночі черепаха пірнає на дно водойми або чіпляється за якийсь підводний предмет і засинає[118].

Для збереження діяльності черепаха повинна підтримувати внутрішню температуру тіла в межах 17–23 °C. При інфекційному захворюванні черепаха може тривалішим перебуванням на сонці підвищувати температуру тіла на декілька ступенів[116].

Нора ондатри — зручне місце для зимівлі розписаної черепахи

Навесні, коли температура води досягає 15–18 °С, черепаха починає пошук їжі. При температурі води, що перевищує 30 °С, черепахи перестають харчуватися. Восени черепаха припиняє активну діяльність, коли температура води падає нижче 15 °С[109].

Взимку розписана черепаха впадає у сплячку. У північних частинах ареалу сплячка може тривати з жовтня по березень, а найпівденніші популяції можуть не впадати у сплячку зовсім[95]. Під час сплячки середня температура тіла черепахи дорівнює приблизно 6 °C[120]. Відлига може виводити розписаних черепах зі сплячки; так, навіть на півночі можна було спостерігати як уже у лютому черепахи грілися на сонці[121]. Розписана черепаха впадає у сплячку, зариваючись в землю на дні водоймища, на березі водойми, в норі ондатри, в лісах і луках. Якщо місце для сплячки вибрано під водою, глибина дна не повинна перевищувати двох метрів. Черепаха може зариватися на метр у товщу землі[120]. У стані сплячки черепаха перестає дихати, але може всотувати деяку кількість кисню через шкіру[122]. Розписана черепаха є одним з найвивченіших видів хребетних, здатних обходитися довгий час без кисню. Адаптації складу крові у серці, в мозку і в особливості пристосування панцира дозволяють черепасі переносити виключно високі скупчення молочної кислоти, які спостерігаються під час кисневого голодування[123].

Сухопутне переміщення

Розписані черепахи можуть долати відстані в кілька кілометрів у пошуках їжі, води або партнерів. Влітку, реаґуючи на спеку, черепахи можуть залишати місцини, що пересихають, на користь сталих водоймищ[124]. Короткі сухопутні переселення можуть здійснюватися сотнями черепах одразу[95]. У разі тривалої спеки та посухи черепахи впадають у літню сплячку, зариваючись у землю, що рятує їх від загибелі, за винятком надзвичайних становищ[125].

У пошуках їжі черепахи часто перетинають водойми або подорожують уздовж струмків[125]. Спостереження показують, що є залежність між статтю і віком черепахи і покриваною нею відстанню. Помічених і відпущених дорослих самців знаходили на відстані до 26 км від початкового місця. Дорослих самиць знаходили на відстані до 8 км від точки випуску, а маленьких черепашенят на відстані, що не перевищує 2 км[124]. Прийнята теорія пояснює підвищену рухливість дорослих самців необхідністю міняти водойми в пошуках партнера[125].

У розписаних черепах було виявлено здібності до хомінгу через зорове упізнання місцевості[124]. Багато черепах поверталося до точок, на яких вони були вперше підібрані й позначені, пересуваючись водою чи суходолом. В одному з дослідів 988 розписаних черепах було випущено на різних відстанях (в межах декількох кілометрів) від рідної водойми. 418 черепах (понад 40%) повернулися. Є думка, що самиці розписаних черепах використовують здатність до хомінґу для знаходження підхожих місць для спорудження кубел[124].

Розписані черепахи спаровуються навесні й восени, коли температура води тримається в межах 10–25 °C[94]. Самці починають утворювати сперму провесною, коли вони можуть зігріванням довести внутрішню температуру тіла до 17 °C[126][127]. Самиці починають свій репродуктивний цикл серединою літа, так що овуляція припадає на наступну весну[108].

Обряд пестування починається з того, що самець слідує за самицею, доки він не зустрінеться з нею віч-на-віч[107]. Самець погладжує морду і шию самки своїми витягнутими передніми пазурами, а зацікавлена самиця копіює його рухи. Пара черепах повторює обряд кілька разів, самець то віддаляється від самиці, то повертається до неї доти, поки вона не пірнає на дно водойми, де і відбувається спаровування[107][108]. Панівною в парі є більша за розмірами самиця[107]. Самиця може зберігати у своїх яйцепроводах досить сперми для трьох кладок. Сперма залишається вітальної до трьох років. У кожній кладці можуть бути нащадки декількох самців[128].

Самиця розписаної черепахи риє кубло

Самиці риють кубла з другої половини травня до середини липня[108]. Кубла, як правило, риються в піщаному ґрунті і мають форму вази, спрямованої вбік півдня[129]. Більшість кубел знаходяться в межах 200 метрів від водойми, але окремі кубла було знайдено і на відстані в 600 метрів від берега. Була виявлена певна відповідність між віком черепахи і відстанню від берега до її гнізда. Розміри кубел варіюють у залежності від розмірів самиці і особливостей місця, але, як правило, мають від 5 до 11 см завглибшки[129]. Самиці можуть повертатися з року в рік на одну і ту ж точку, але якщо кілька самок риють кубла близько одне до одного, збільшується загроза розграбування їх хижаками[129].

Оптимальна температура тіла самиці, яка риє кубло, — 29–30 °C[129]. При погоді, що не дозволяє домогтися такої температури (наприклад, вища температура довкілля), черепаха відкладає підготовку гнізда[129]. Одне зі спостережень за розписаними черепахами у Віргінії під час спекотної посушливої погоди показало розписаних черепах, що три тижні очікували придатних умов[130].

Готуючись вирити кубло, самиця іноді тулиться горлом до землі, можливо, оцінюючи її вологість, тепло, склад або запах. Інколи самиці риють кілька кубел, з яких використовується тільки одне[129].

Самиця риє землю задніми кінцівками. Налиплі на них пісок і багно можуть обмежувати черепаху в рухах, роблячи її вразливою для хижаків. Цю сутужність черепаха вирішує, змочуючи кінцівки сечею[129]. Як тільки кубло готове, черепаха відкладає в нього яйця. Нещодавно відкладені яйця еліптичної форми, білого кольору, пористі й пружні[131]. Процес відкладання яєць може займати кілька годин. Іноді самиця залишається на суші всю ніч і повертається до води тільки вранці[129].

Самиці розписаних черепах можуть виробляти до п'яти кладок на рік, але зазвичай середнє значення по популяції не перевищує двох кладок на рік, з огляду на те, що від 30% до 50% самиць в популяції не виробляють жодної кладки у цьому році[129]. У деяких північних популяціях жодна самиця не виробляла більше однієї кладки за рік[129]. Більші самиці відкладають, як правило, більші яйця і більшу їхню кількість[132]. Розмір кладки залежить від підвиду. Чим більше самицы підвиду і чим північніше вони мешкають, тим більше яєць вони відкладають в одній кладці. Середній розмір кладки для західного підвиду складає 11,9 яйця, для центрального — 7,6, для східного — 4,9 і, нарешті, для самого маленького, південного підвиду — 4,2 яйця в кладці[129].

Інкубація триває 72–80 днів у природному середовищі[108] і стільки ж у лабораторних умовах[130]. Черепашки лупляться з яєць у серпні й вересні, використовуючи спеціальний яйцевий зуб[58]. У південних популяціях черепашки, як правило, відразу покидають кубло, а в північних (на північ від лінії Небраска — Іллінойс — Нью-Джерсі[133]) зариваються в гніздо, переживають у ньому зиму і залишають його наступної весни[108].

Нещодавно вилуплені розписані черепашки

Здатність черепашок перезимувати в гнізді дозволила розписаним черепахам розширити свій ареал на північ далі інших американських черепах. Розписані черепахи генетично пристосовані до тривалих періодів заморозків. Їхня кров не замерзає, а шкіра перешкоджає проникненню крижаних кристалів ззовні[133]. Це пристосування має свою грань, і важкі заморозки можуть призвести до загибелі багатьох черепашок[108].

Перший тиждень діяльного життя (котрий може початися наступної весни для північних популяцій) черепашки живуть за рахунок засвоєного в ході інкубаційного розвитку жовтка[134], а після цього починають добувати собі їжу. Спершу черепашки ростуть швидко, іноді подвоюючись у розмірах у перший рік життя. Зростання черепах різко сповільнюється (або повністю зупиняється) після досягнення ними статевої зрілості[135]. Темпи зростання черепах варіюють від популяції до популяції (ймовірно, в залежності від кількості і якості їжі та інших умов). Якщо порівнювати підвиди, то найшвидше ростуть представники західного, найбільшого підвиду[136]. Самиці ростуть швидше самців, але досягають статевої зрілості пізніше[135]. У більшості популяцій самці досягають статевої зрілості до 2–4 років, а самки до 6–10 років[127]. Розміри черепах і вік статевої зрілості збільшуються в напрямі з півдня на північ[45]. На північному краї свого ареалу самці досягають статевої зрілості до 7–9 років, а самки до 11–16 років[107].

Згідно зі статистикою продажів, на початку 1990-х рр. розписані черепахи були другими за популярністю після червоновухих черепах[166]. Станом на 2010 рік, більшість американських штатів дозволяють, але не радять заводити розписаних черепах як свійських тварин. В Ореґоні їхнє утримання в житлі заборонено[167], а в Індіані заборонено торгівлю ними[159].

Федеральний закон США забороняє торгівлю або транспортування черепах розміром менше 10 см, щоб захистити людей від контакту з переносниками сальмонели[168]. Проте це дозволено в дослідницьких цілях, а також відомі випадки нелегального перевезення маленьких черепах[156][169].

Умови утримання розписаних черепах у неволі схожі з умовами утримання червоновухих черепах. Їм необхідні досить простору, місце для зігрівання та регулярно фільтрована вода. Ці черепахи не підходять дітям, оскільки вони не люблять, щоб їх піднімали і тримали. У любителів ці черепахи живуть десятки років[170][171][172].

Розписану черепаху іноді вживають в їжу[112][173][174], але їхнє м'ясо мало цінується. Навіть найбільші підвиди, такі як західна розписана черепаха, занадто малі в розмірах, при тому, що є інші, крупніші види[175]. Черепах також препарують в школах і продають через товариства, що працюють у цій галузі. Особини доставляються з дикої природи, але можуть бути вирощені в неволі[176][177].

На Середньому Заході черепашачі перегони є поширеною розвагою під час ярмарків[176][178][179].

Виловлювання диких розписаних черепах в комерційних цілях викликає все більшу критику і поступово обмежується[180][181]. Так, наприклад, штат Вісконсін, що раніше майже не обмежував комерційний вилов диких розписаних черепах, повністю заборонив його 1997 року на підставі даних досліджень їхньої кількості[182]. У сусідній Міннесоті в 1990-х роках ловці черепах виловили понад 300 000 особин[152].

Стурбовані заходами, прийнятими у Вісконсині, влада Міннесоти доручила дослідникам з Міннесотського університету Т. Ґемблу та Е. М. Саймону провести кількісний аналіз впливу відловлювання диких розписаних черепах на їхню популяцію[176]. Дослідники виявили, що популяції озер, в яких ведеться вилов, приблизно вдвічі менші за популяції озер, в яких виловлювання заборонено. Екстраполяція даних показала, що необмежене виловлювання призведе до різкого зменшення чисельності черепах[158]. З 2002 року в Міннесоті було введено мораторій на ліцензування нових ловців черепах і було обмежено допустиму кількість пасток. Хоча виловлювання черепах у Міннесоті триває, кількість спійманих особин зменшилася вдвічі порівняно з 1990-ми роками[183].

Пастка для черепах у Міннесоті

Станом на 2009 рік, виловлювання розписаних черепах було майже необмежено в штатах Арканзас, Айова, Міссурі, Огайо і Оклахома[184]. Відтоді лише в Міссурі їхнє виловлювання було заборонено[185].

Ловці розписаних черепах, як правило, займаються цим як додаткове джерело доходів[158][180], продаючи кілька тисяч черепах у рік за ціною 1–2 $ за штуку[176]. Чимало хто є родовими ловцями, що гордяться своїм «родинним бізнесом»[182]. Деякі ловці не згодні з обмеженнями на виловлювання черепах, стверджуючи, що кількість черепах не зменшується[182].

У деяких штатах США власники рибальської (іноді мисливської) ліцензії мають право на піймання розписаних черепах з неприбутковими цілями[nb 6], в інших штатах це заборонено. Виловлювання черепах повністю заборонено в Ореґоні, де кількість західних розписаних черепах зменшується[190], воно також заборонено в Міссурі (обидва наявних підвиди, південний і західний)[185]. Канадська провінція Онтаріо охороняє обидва наявних у її межах підвиди розписаної черепахи (центральний і західний)[191]. Британська Колумбія також охороняє дедалі рідших західних розписаних черепах[58].

Дозволені способи упіймання черепах керуються місцевим урядом. Як правило, ловці використовують для принади їжу (англ. «hoop trap» — пастка-обруч) або зручне місце для зігрівання (англ. «basking trap» — пастка-грілка)[192]. Відгуки ловців[192], торгові дані[183] і наукові дослідження[192][193][194] показують, що пастки-грілки найдієвіші для лову розписаних черепах, а пастки-обручі більше підходять для впіймання кайманових і трикігтевих черепах. Лов черепах руками, вудками і мережами, як правило, дозволено, а використання для цієї мети вогнепальної зброї, хімікатів і вибухових речовин заборонено[nb 7].