Іридій

Відкритий англійським хіміком Смітсоном Теннантом 1803 року під час аналізу залишку, що лишався після розчинення самородної платини у царській воді. Спочатку Теннант вважав, що цей чорний залишок є графітом, проте пізніше зміг виділити з нього два нових елементи — іридій і осмій.

Крім Теннанта схожими дослідженнями займались французькі хіміки Іпполіт-Віктор Колле-Декотіль, Антуан Франсуа де Фуркруа і Луї Ніколя Воклен, що теж встановили, що чорний залишок містить невідомі елементи, проте так і не змогли їх виділити. Успіху Теннанта допомогла його співпраця з іншим британським хіміком, Вільямом Волластоном, що також досліджував домішки інших елементів у платині, проте зосереджувався на тих, що розчиняються у царській воді (і відкрив таким чином паладій і родій) — а нерозчинні залишки передавав колезі[1].

Лише у 1812 році Теннант, у співпраці з кількома десятками інших вчених, зміг розплавити іридій, побудувавши для цього грандіозний вольтів стовп[1].

У 1834 з'явилися ручки, пера яких були вкриті іридієм — його перше комерційне застосування[1].

Назва «Іридій» походить від грец. ίριοειδής — веселковий. Названий так за різноманітність кольорів його сполук.

Відомі ступені окиснення від +9 до –3[2]. У ступені +6 і +5 — сильний оксидант, у випадку +4 і +3 — утворює стабільні комплекси, особливо з амінами, а +1 вельми характерний, особливо у комплексах з фосфіновими й карбонільними лігандами, хоча зазнає оксидативних перетворень до Ir(III). Ir(0) існує в карбонільних і фосфінових комплексах (наприклад, Ir₂(CO)₈). Найхарактерніше координаційне число в комплексних сполуках — 6 (для Ir(III) i Ir(IV)). Ступінь окиснення +8 іридій має в сполуці IrO₄, а +9 — у [IrO₄]⁺. Ступінь окиснення +9 наразі є найвищою відомою, хоча існують передбачення про можливість стану +10 у платини[2].

У вигляді тонкодисперсного порошку (черні) адсорбує сірку, галогени і інші неметали. Оксид Ir₂O₃, гідроксид Ir(OH)₃. Відомі нечисленні його сполуки з іншими металами платинової групи (осмієм, рутенієм, родієм, платиною), з сіркою й арсеном.

Природній іридій складається з двох різних ізотопів. Всі вони стабільні.

Загалом відомо 66 ізотопів іридію з масовими числами від 164 до 203, 27 з яких — метастабільні. З нестабільних ізотопів, найбільші періоди напіврозпаду мають метастабільні Ir^192m1 (241 рік) і Ir^194m1 (171 день), а з не метастабільних ізотопів Ir¹⁹² (74 дні)[3].

Іридій добувають із платиноносних і золотоносних розсипів. Він утворює власні мінерали (IrOS, IrOSRu та ін.), що тісно зростаються з іншими платиновими мінералами. Найбільші запаси — у ПАР. Сировиною для одержання іридію служать концентрати металів групи платини, які одержують шляхом збагачення корінних руд і після переробки анодних шламів електролізу нікелю і міді, а також шліхи (платиновий концентрат), вилучені з розсипних руд, і вторинний метал — металевий брухт.

Щороку в світі споживається більше 7 тонн іридію (7800 кілограмів у 2017 році)[4].

Із чистого іридію виготовляють мундштуки для склодувів, лабораторні тиглі, а вольфрамовий дріт, вкритий шаром іридію, використовують в електронних лампах[5].

При додаванні 10 % іридію до платини, її твердість і границю міцності зростають у кілька разів. Цей сплав має дуже високу стійкість до дії кислот і електричних розрядів. Його використовують для виготовлення електродів у найбільш довговічних видах свічок запалювання[6], електродів для електрофізіологічних досліджень[7], із нього було зроблено еталони метра (до заміни в 1960 році) і кілограма (до заміни у 2018 році)[8]. Також, завдяки довговічності й хімічній стійкості, цей сплав використовується у ювелірній справі, а також з нього виготовляють хірургічні інструменти[9].

Невеликі домішки іридію покращують хімічну стійкість титану та термічну стійкість вольфраму й молібдену[10].

Сплав іридію з рутенієм та родієм використовується у виробництві термопар, що мають працювати за високих температур.

До другої половини 20 століття іридій використовували для покриття пер у перових ручках для збільшення їх довговічності. У сучасних ручках назва «іридій» використовується для сплавів, що використовуються для підвищення їх твердості, попри те, що безпосередньо іридію вони не містять[11].

Іридій і його сполуки застосовують як каталізатори для різноманітних реакцій органічної й неорганічної хімії[12].

Ізотоп іридій-192 використовується для брахітерапії раку[13].

• Iridium — система супутникового зв'язку, названа на честь іридію.
• Іридієва аномалія — тонкий геологічний шар, що має підвищену концентрацію іридію, можливо метеоритного походження.
• Ураліди

• Глосарій термінів з хімії / уклад. Й. Опейда, О. Швайка ; Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет. — Дон. : Вебер, 2008. — 738 с. — ISBN 978-966-335-206-0.
• Ф. А. Деркач. «Хімія». — Л., 1968.
• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
• И.В. Петрянов-Соколов. Серебро - нильсборий и далее // Популярная библиотека химических элементов. — 3. — М. : «Наука», 1983. — Т. 2. — 572 с.