Адміністративно-територіальний устрій Полтавської області

Області та округи УРСР перед створенням Полтавської області

З 1937 р. проводиться розукрупнення областей на території УРСР. Із 6 областей, утворених у 1932 році (Вінницька, Дніпропетровська, Київська, Одеська, Харківська, Чернігівська), виділяються нові, зокрема Полтавська область

22 вересня 1937 року — згідно з постановою Центрального Виконавчого Комітету СРСР утворена Полтавська область[7].

Організована вона була в складі 45 районів та двох міст: Полтави і Кременчука з підлеглими їм по 29 прилеглих сільрад. До складу Полтавської області відійшли міста і райони Харківської та Київської областей.

Від Харківської до Полтавської області відійшли міста Полтава і Кременчук з підлеглими їм сільрадами та райони[8][9]:

Від Київської області до складу Полтавської увійшли райони[8][9]:

• Гельмязівський
• Золотоніський
• Іркліївський
• Чорнобаївський

Усього на час утворення Полтавської області до неї входило 45 сільських районів, 11 міськрад, 6 селищних рад, 1 робітничоселищна рада та 971 сільрада[10].

• Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1939 р. були утворені Кіровоградська та Сумська області. До Кіровоградської обл. від Полтавської відійшли райони: Новогеоргіївський та Онуфріївський, а до Сумської — Липоводолинський і Синівський[11].

• У 1939 р. із Кременчуцької міської ради виділився Кременчуцький район (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 17 травня 1939 р.), у липні того року утворився Полтавський район (виділився з Полтавської міськради)[12]. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 серпня 1939 р. із частин Опішнянського і Чутівського районів створено Котелевський район.

• 19 вересня 1940 р. Полтава поділена на 3 міські райони: Київський, Ленінський і Жовтневий (в 2016 році Жовтневий район перейменовано на Шевченківський, а Ленінський — на Подільський), а в Кременчуці того ж року виділився один район — Крюківський. Завдяки цим змінам область поділялася на 44 сільські та 4 міські райони[13][14][15].

Станом на 15 жовтня 1939 р. до складу області входили такі 44 сільські райони:

У такому складі Полтавська область існувала до Радянсько-німецької війни[16][17].

Полтавщина у складі Райхскомісаріату Україна

Під час окупації території (вересень-жовтень 1941 р. — вересень-листопад 1943 р.) гітлерівці значну частину України включили до складу райхскомісаріату «Україна» з центром у м. Рівне. Райхскомісаріат поділявся на генеральні округи, а вони, своєю чергою, на округи (ґебіти), які об'єднували кілька районів. Територія Київської та Полтавської областей входила до складу генеральної округи Київ, яка складалася з 26 округ (ґебітів). Полтавщина була поділена на 12 ґебітів[18], до кожного з яких входило по 3-4 райони. Зокрема, Полтавський ґебіт включав 4 райони. Тільки Пирятинський ґебіт складався з 6 районів.

Список ґебітів Полтавщини та райони, що вони охоплювали:

• Гадяцький: Роменський, Зіньківський і Петрівсько-Роменський
• Золотоніський — Гельмязівський, Золотоніський, Іркліївський, Чорнобаївський
• Карлівський — Карлівський, Машівський, Чутівський
• Кобеляцький — Кишеньківський, Кобеляцький, Козельщинський
• Кременчуцький — Великокринківський, Градизький, Глобинський, Кременчуцький
• Лохвицький — Лохвицький, Сенчанський, Чорнухинський
• Лубенський — Лазірківський, Лубенський, Оржицький
• Миргородський — Великобагачанський, Комишнянський, Миргородський, Шишацький
• Опішнянський — Диканський, Котелевський, Опішнянський
• Пирятинський — Гребінківський, Драбівський, Згурівський, Ковалівський, Пирятинський, Яготинський
• Полтавський — Новосанжарський, Нехворощанський, Полтавський, Решетилівський
• Хорольський — Оболонський, Покровсько-Багачанський, Семенівський і Хорольський

• Після визволення території Полтавщини від окупантів вона і далі залишалася в складі довоєнних 44 сільських районів[19].
• 3 липня 1947 р. Президія Верховної Ради УРСР перейменувала Ковалівський район на Шрамківський[20][21]
• 1 березня 1952 року Шишацький район — на Гоголівський[20][21]
• 6 січня 1954 року до складу Київської області віднесено два райони Полтавської області — Згурівський та Яготинський[20][21]
• Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 7 січня 1954 року була утворена Черкаська область із частин Київської, Полтавської та Кіровоградської областей. До її складу увійшло 6 районів Полтавської області[22]:
  • Гельмязівський
  • Драбівський
  • Золотоніський
  • Іркліївський
  • Чорнобаївський
  • Шрамківський

• 4 січня 1957 р. указом Президії Верховної Ради УРСР ліквідовано Петрівсько-Роменський і Покровсько-Багачанський райони, територія яких розподілена між Гадяцьким, Лохвицьким, Лубенським і Хорольським районами.[23]

• 28 червня 1959 року ліквідовано міський район м. Кременчука — Крюківський[24].

У 1959 році територія Полтавської області становила 28,9 тис. км, тобто 4,8 % території України. До складу області тоді входили 34 сільські адміністративно-територіальні райони[25]:

Починаючи з 1950-го року, виконавчий комітет Полтавської обласної ради депутатів трудящих виносив постанови про об'єднання — укрупнення сільрад: із 2-3 утворювали одну. З'являються й нові населені пункти.

25 грудня 1961 року рішенням виконкому Полтавської обласної ради депутатів трудящих населений пункт будівництва гірничо-збагачувального комбінату Кременчуцького району віднесено до категорії селищ міського типу з присвоєнням йому назви Комсомольське (зараз м. Горішні Плавні).

• 15 січня 1962 року його передано у підпорядкування Кременчуцькій міській раді депутатів трудящих[26].

• 8 червня 1962 — селища Жовтневе, Нікітовка та Шевченківка Карлівської міськради, які фактично злилися з містом Карлівкою, включено в смугу останнього[27].

На кінець 1962 року в області було[28]

2 міста обласного підпорядкування:

• Полтава
• Кременчук

10 міст районного підпорядкування:

19 селищ міського типу:

30 грудня 1962 р. — указом Президії Верховної Ради УРСР в області проведено чимало змін адміністративно-територіального поділу. До категорії міст обласного підпорядкування було віднесено:

• Полтава
• Кременчук (із селищами міського типу Білики, Власівка, Комсомольске — нині м. Горішні Плавні)
• Гребінка
• Карлівка
• Лубни
• Миргород

30 грудня 1962 р. укрупнено сільські райони. Їх стало 14[29]:

Таким чином скасовувались 20 районів[30][31]: Великобагачанський, Великокринківський, Гоголівський, Градизький, Гребінківський, Кишеньківський, Козельщинський, Комишнянський, Котелевський, Лазірківський, Машівський, Нехворощанський, Новосанжарський, Оболонський, Опішнянський, Оржицький, Семенівський, Сенчанський, Чорнухинський та Чутівський.

Але таке надмірне укрупнення районів не виправдало себе, як і штучне «притягнення» до Кременчука віддалених селищ.

• 10 січня 1963 року смт Білики Кременчуцької міськради передано до складу Кобеляцького району
• 1 квітня 1963 року смт Власівку передано до Кіровоградської області.

4 січня 1965 р. в області затверджено 19 районів, відновлено такі райони[32][33]:

• Котелевський,
• Новосанжарський,
• Оржицький,
• Семенівський,
• Чутівський.

Містами обласного підпорядкування залишено було Полтаву і Кременчук із Комсомольськом.

8 грудня 1966 р. у Полтавській області відновлено ще 6 районів[34][35][36][37]:

• Великобагачанський
• Гребінківський
• Козельщинський
• Машівський
• Чорнухинський
• Шишацький

У 60-ті роки XX ст. відбувалася низка змін щодо передачі сільрад з одних районів до інших, укрупнення сільрад, утворення нових тощо.

• 27 січня 1964 р., враховуючи клопотання жителів сіл Вереміївки, Жовниного, Кліщинців, Тимченків Глобинського району Полтавської області, їх територію включено до складу Золотоніського району (з січня 1965 р. до Чорнобаївського району) Черкаської області.

• 29 грудня 1965 р. Великокохнівську селищну раду передано у підпорядкування Кременчуцькому міськвиконкому.

• При спорудженні Кременчуцької ГЕС, у зв'язку із затопленням чаші Кременчуцького штучного моря, основна маса жителів с. Ялинці Градизького району наприкінці 50-х — на початку 60-х р. XX ст. була переселена на територію Кременчуцького району, де збудували нове село під старою назвою. 28 жовтня 1966 р. рішенням облвиконкому центр Пухальщинської сільради Кременчуцького району перенесено в с. Ялинці, а сільраду перейменовано в Ялинцівську.

• 7 грудня 1965 Максимівську сільраду Глобинського району передано до складу Кременчуцького району. Відбуваються й подальші подібні зміни в адміністративному поділі в межах сільрад, перейменування низки населених пунктів у зв'язку з укрупненням районів. Але масове несерйозне перейменування, без врахування історії, призвело до ліквідації сотень давніх топонімів, які складалися історично й існували протягом віків[38].

На 1 січня 1968 р. область поділялася на 25 районів. У її межах було[39]

• 12 міст (2 обласного підпорядкування та 10 районного)
• 18 селищ міського типу
• 3 робітничі селища
• 2 224 сільські населених пункти, підпорядковані 18 селищним і 378 сільським радам депутатів трудящих

І в наступні десятиліття територія Полтавської області залишається незмінною — 28,8 тис. км, як і кількість сільських районів — 25. Кілька міст, що відігравали важливу роль у житті краю, межі яких розширювалися, а кількість населення зросла, було віднесено до категорії міст обласного підпорядкування: м. Лубни Указом Президії Верховної Ради від 20 березня 1972 р., м. Миргород — Указом від 6 грудня 1976 р.; смт Горішні Плавні Указом від 24 квітня 1972 року віднесено до категорії міст районного підпорядкування, а Указом від 6 квітня 1977 року — до категорії міст обласного підпорядкування.

Таким чином, на 1 січня 1978 року на території області було 5 міст обласного підпорядкування:

• Полтава
• Кременчук
• Лубни
• Миргород
• Горішні Плавні

• 3 березня 1975 р. утворено Автозаводський і Крюківський райони у м. Кременчук[40].
• 16 грудня 1976 р. до категорії міст віднесено селище міського типу Глобине[40].
• 28 березня 1977 р. до категорії міст віднесено селище міського типу Червонозаводське Лохвицького району[40].

Наприкінці 60-х — на початку 70-х років XX ст. вже всі села — районні центри — були віднесені до категорії селищ міського типу[3]. Протягом наступних десятиліть XX ст. і на початку XXI ст. кількість сільських районів області залишається незмінною, але триває процес розукрупнення сільрад. Так, якщо на 1978 рік їх було в області 374, то на 1987 рік — 380, а на 2002 рік вже стало 467[41]. Відбуваються зміни в межах сільрад, перейменування деяких населених пунктів, виключення з облікових даних, об'єднання.

У 30-х роках XX ст. почалося масове переселення трудівників-хліборобів із колись заможних хуторів із їхніми впорядкованими садибами, зеленими садками. З 1946-го по 1960 рр. зникло з карти Полтавської області ще 637 хуторів, мешканців яких переселили до ближніх сіл[42]. З 1960-го по 1965 рр. зникають 526 «неперспективних сіл»[43]. У наступні — 1965–1978 рр. знімають з обліку у зв'язку із зникненням 281 село,[44] а протягом 1978–2002 рр. зникає ще 151 село. Хоча за цей період виникло 12 нових поселень, зокрема 10 сіл та 2 селища.[45]

Станом на 1 січня 1995 року в області нараховувалося всього 1 897 населених пунктів, із них сільських — 1 861, 66 поселень на 1000 км². Порівняно з довоєнним і післявоєнним періодами кількість сільських поселень зменшилася за рахунок ліквідації хуторів, приєднання приміських сіл до міст, а також втрати людності багатьма селами. Оголошення багатьох сіл «неперспективними», закриття там шкіл, медпунктів, клубів, дитячих садків, магазинів завдало значної, а часом і нищівної шкоди багатьом сільським поселенням[46].