Арабська работоргівля

Арабські рабовласники і їхні полонені поблизу річки Рувума в Мозамбіку .

Арабська работоргівля через пустелю Сахара і Індійський океан, почалася після того, як мусульмани почали контролювати узбережжя Африки і морські шляхи в 9 столітті (див Султанат Занзібару ). Араби підкорили народи Банту, які проживали на території сучасної Кенії, Мозамбіку і Танзанії. Велика кількість рабів була переміщена до узбережжя. [2] [6] Там вони поступово асимілювалися в сільській місцевості, особливо на островах Унгуя і Пемба .

Деякі історики стверджують, що 17 мільйонів людей були продані в рабство на узбережжях Індійського океану, Близького Сходу та Північної Африки, а близько 5 мільйонів африканських рабів були перевезені через Червоне море, Індійський океан, і Пустелю Сахару в інші частини світу між 1500 і 1900 роками. [7]

Полонені продавалися по всьому Близькому Сходу. Ця торгівля прискорилася, в зв'язку зі збільшенням попиту на робочу силу на плантаціях і будівництву нових кораблів, які були здатні перевезти більшу кількість рабів.

Торгівля в Індійському океані була багатовекторною і змінювалася з часом. Для задоволення попиту на рабську працю, раби банту, придбані арабськими рабовласниками в південно-східній Африці, протягом століть продавалися в Єгипті, Аравії, Перській затоці, Індії, європейських колоніях, на Далекому Сході, та на островах в Індійського океана , Ефіопії та Сомалі . [1]

Рабська праця в Східній Африці базувалася на представниках народів банту, які жили уздовж узбережжя Східної Африки. [6] [8] Невільники протягом століть переправлялися арабськими торговцями до всіх країн, що межують з Індійським океаном. Омейядські та аббасидські халіфи вербували багатьох рабів банту в солдати. В 696 році в Іраці відбулися повстання рабів солдатів .

У китайському тексті 7-го століття згадуються посли з Яви, які представляли китайського імператора та мали в прислузі двох рабів африканського походження. В китайських хроніках 8-го і 9-го століття також згадуються раби банту.

Повстаня рабів які мали місце між 869 і 883 р н.е. недалеко від міста Басра (також відоме як Басара), розташоване в сучасному Іраку свідчать про важкий характер праці рабів, які були залучені до сільськогосподарського виробництва і нестерпні умови життя рабів з району Великих Африканськизх озер і районів далі на південь у Східній Африці .[9] Плантаційне виробництво стало більш дешевшим і почало витісняти працю місцевих селян. Крім того праця сільському господарстві та інша ручна робота вважалася принижуючою. Внаслідок цього дефіцит робочої сили призвів до збільшення попиту на рабів.

Дельта річки Тігр і Євфрат, яка перетворилася на занедбане болото та втратила родючість в результаті селянських міграцій і багаторазового підтоплення річкової долини водою,та могла бути відновлена лише інтенсивною працею рабів. Заможні власники "отримували великі ділянки заплавних земель за умови, що вони зроблять її орною". Основною плантаційною культурою стала цукрова тростина , особливо в провінції Хузестан.Також багато рабів працювали на соляних шахтах Месопотамії в районі Басри . [10]Дослідник Ібн Баттута, який відвідав середньовічне африканське царство Малі в середині 14-го століття розповідав, що місцеві жителі змагаються один з одним у кількості рабів і слуг, і навіть Ібн Батутті був подарований хлопчик-раб.[11]

Мекканськй торговець (праворуч) і його Черкеський раб, між 1886 і 1887 роками

У Середньовіччя раби завозилися в мусульманські землі також з Центральної Європи. Захоплені в рабство християни відправлялися в мусульманські країни через Францію і Венецію. Прага в той час була головним центром кастрації слов'янських полонених. Емірат Барі також слугував важливим місцем для торгівлі рабами. Після того, як Візантійська імперія і Венеція заборонили арабським купцям перевозити через свої порти, работорговці почали завозити рабів з Кавказу і Каспійського моря[12][13].

Араби теж поневолювали європейців. За словами Роберта Девіса від 1 млн і 1,25 млн європейців були захоплені між 16 і 19 століттями. Берберійські Корсари, які перебували у васальній залежності від Османської імперії [3][4] захоплювали людей в полон з прибережних селищ Італії, Іспанії, Португалії, Ірландії, а також з більш віддалених місць, таких як Франція, Англія, Голландія, і навіть з Ісландії.Також моряків захоплених піратами в полон продавали в рабство[14]. Не гребували работорговлею і пірати з Європи[15].

Наслідки піратських нападів були катастрофічними: Франція, Англія і Іспанія втратили тисячі кораблів. Тисячі кілометрів на іспанських та італійських узбережжях через часті напади корсарів стали майже повністю безлюдними. Піратські набіги перешкоджали поселенням людей на узбережжях морів аж до 19-го століття[16][17].

Періодично мусульманські грабіжницькі експедиції відправлялися з Ісламської Іберії, щоб зруйнувати християнські країни,та перетворити населення на рабів. Так у рейді проти Лісабона в 1189 році, мусульманський халіф Альмохад Бербер, Абу Юсуф Якуб аль-Мансур, взяв у полон 3000 жінок і дітей, а його губернатор Кордови у наступному нападі на Сільвеш у 1191 році полонив 3000 християн.

Арабів теж іноді перетворювали на рабів у мусульманському світі. [18] [19] До арабських невільників іноді застосовувалася операція кастрації. В Мецці арабські жінки вільно продавалися в рабство, а деякі правителі Західної Африки мали рабинь арабського походження. За словами аль-Макризі рабині дівчата з більш світлою шкірою були продані західноафриканським паломникам під час хаджу . Ібн Баттута зустрівся з арабською рабовласницею Фарбою Сулейман поблизу Тімбукту в Малі в 1353 році. [20] Він писав що її рабиня і сама рабовласниця вільно володіють арабською мовою. [21]

Патрік Меннінг писав, що "східну" або "Арабську" работоргівлю іноді називають "Ісламською" работоргівлею. Але релігійне приналежність невільників не була головною. Далі він стверджує, що таке використання термінів "ісламський" або "мусульманський світ" помилково розглядає Африку поза межами ісламу, або що Африка є незначною частиною ісламського світу.[22]

Східна работоргівля в Середньовіччі відбувалася двома основними шляхами:

• Сухопутний маршрут через Магрибу і Машріку (транссахарський маршрут)[23]
• Морські шляхи на схід від Африки через Червоне море та Індійський океан (східний маршрут)[24][25]

Арабська торгівля рабами банту в Південно-Східній Африці є однією із найстаріших работоргівель у світі. Вона виникла на 700 років раніше Європейської трансатлантичної работоргівлі[6][8][26]. Чоловіки-раби часто були змушені працювати в сільському господарстві, служити солдатами, або прислужувати своїм господарям, в той час рабині використовувалися як наложниці та прислуга.

З 7-го століття до 1960-х років арабська работоргівля тривала у тій чи іншій формі. Історичні оповідання і листування заможних людей в Аравії, Ємені та в інших місцях свідчать що праця рабів використовувалася до початку 1920-х років[26].

У 641 році і правителі Єгипту надали арабським купцям великі привілеї в торгівлі, а також частку в торгівлі рабами.[27]

Протягом другої половини 19-го і початку 20-го століття раби з Ефіопії, мали великий попит на ринках Аравійського півострова і на інших невільничих ринках Близького Сходу . Раби працювали переважно домашніми слугами, в сільському господарстві, носіями води, пастухами, моряками, погоничами верблюдів , вантажниками, каменярями, продавцями і кухарями. Освічені і сильні чоловіки працювали чиновниками, охоронцями, розпорядниками у заможних людей. Вони користувалися значною особистою свободою, а іноді і мали власних рабів. Крім європейських, кавказьких, яванських і китайських дівчат, привезених з Далекого Сходу, "червоні" ефіопські молоді жінки були одними з найцінніших наложниць. Найкрасивіші з них часто вели заможний спосіб життя, і могли стати членами еліти, або були матерями правителів і заможних людей. Основними джерелами цих рабів, була південно - західна частина Ефіопії,

У Центральноафриканській Республіці під час 16-го і 17-го століть мусульманські торговці-мусульмани почали здійснювати набіги в регіоні в рамках розширення торгових шляхів з Сахари і Нілу. Захоплені в рабство люди були відправлені на середземноморське узбережжя, Європу, Аравію, Західну півкулю, або на плантації вздовж західного та північного узбережжя Африки, на південь вздовж річок Убангі і Конго. [28]

Викуп християнських бранців католицькими ченцями в берберських державах.

Нащадки африканських рабів, привезених на Близький Схід під час рабської торгівлі, досі живуть там і знають про своє африканське походження. [29]

На північно африканських ринках також продавалися раби з Європи. Невільники були захоплені піратами під час нападів на торгові кораблі і набігів на приморські міста Італії, Португалії, Франції, Англії, Нідерландів, а також Ісландії. Піратські набіги призвели до того, що величезна кількість приморських міст були покинуті. Професор Роберт Девіс описує історію білої работоргівлі у своїй книзі « Християнські раби, мусульманські майстри: Біле рабство в Середземномор'ї, узбережжі Бербари та Італії» (1500-1800 ). [30]

Девіс вважає, що від 1 млн. до 1,25 млн. європейців були поневолені в Північній Африці, починаючи з 16-го століття і до середини 18-го арабами з Тунісу, Алжиру і Триполі (ці цифри не включають європейців). які були поневолені марокканськими піратами і іншими торговцями узбережжя Середземного моря ), [30] і приблизно 700 американців були ув'язнені в цьому регіоні і перетворені на рабів між 1785 і 1815 роками [31]

Митна статистика Стамбулу 1 6 - го і 17-го століття свідчить, що імпорт рабів становив близько 2,5 мільйонів чоловік.[32]

До 18-го і 19-го століть в Східноафриканській работоторгівлі домінували європейські колонізатори.  Більшість східноафриканських рабів у 18—19 ст. опинилися на плантаціях Маврикія, Реюньйона, Сейшельських островів і мису Доброї Надії,та були відправлені до багатьох колоній Нового Світу.  Саме в цей час східноафриканська работоргівля досягла свого піку.

Деякі арабські країни теж почали застосовувати плантаційну систему господарювання, наприклад, Занзібар, що в свою чергу збільшило попит на рабів. Занзібар був одним з головних центрів работоргівлі у Східній Африці. Понад 50000 рабів проходили через острів щороку.[33] 

З початку 19 століття торгівля рабами в ісламському світі значно зросла, а з 1850 року європейська майже завершилася. Колонізація материка Африка європейцями завершилася в 1900 році .[34] 

У 1814 році швейцарський дослідник Йоганн Буркхардт описав свої подорожі до Єгипту і Нубії, де був свідком продажі рабів: "я часто був свідком сцен з найбільш безсоромних непристойностей, в яких работоргівці були головними дійовими особами. Я смію стверджувати, що дуже небагато рабинь десятирічного віку що продавалися в Єгипті або Аравії були незайманими.[35]

Покарання хлопчика-раба в Занзібарі за незначне правопорушення.1890 р.

Давид Лівінгстон описував работоргівлю в районі Великих африканських озер, які він відвідав у середині дев'ятнадцятого століття:

перебільшити це зло - просто неможливо ...

19 червня 1866 - ми пройшли повз мертву жінку, прив'язану за шию до дерева. Місцеві люди пояснили, що вона була не змозі йти в ногу з іншими рабами, і її господар вирішив, що вона не повинна бути нічиєю власністю.

26 червня. - ...ми пройшли повз рабиню яка отримала ножове поранення за те, що не могла йти далі.

27-го червня 1866 року - у цей день ми натрапили на людину, яка померла від голоду. Пізніше Один з наших товаришів знайшов багато понівечених рабів, покинутих своїми господарями без їжі; вони були занадто слабкі, щоб сказати звідки вони взялися; деякі з них були зовсім маленькими.[36]

Під час Другої суданської громадянської війни (1983-2005) було поневолено і продано в рабство від 14 000 до 200 000 осіб.[37]

В Мавританії рабство було скасовано законами прийнятими у 1905, 1961 і 1981.[38] Закон про кримінальне покарання за рабовласництво був прийнятий в серпні 2007 року.[39] За оцінками, до 600 000 мавританців, або 20% від населення Мавританії перебували в рабстві , або в умовах до них наближених.[40]

Порівняно недавно рабство було заборонена в Омані (1970),[41] Катарі (1952), Саудівській Аравії і Ємені (1962).[42]

Невільничий ринок у 13 столітті у Ємені.

По законам ісламського шаріату рабство дозволялося, але було заборонено перетворювати мусульман на рабів,тому рабами в першу чергу ставали люди, які жили в прикордонних районах мусульманського світу. Пізніше в работоргвілю включилися інші регіони світу, включаючи Центральну Азію і Європу , але в сучасну епоху, раби в основному поставлялися з Африки.[43]

Згідно з законом шаріату рабам було дозволено заробляти на життя, якщо вони хотіли цього. А власник раба був зобов'язаний забезпечити це бажання. Рабовласник також не мав права змушувати невільника заробляти гроші для нього,звичайно якщо не була укладена угода між ним і його власником.

В рамках ісламської цивілізації була добре розвинена мережа міст і оазисних торгових центрів з ринкомами. Ці населені пункти були з'єднані між собою системою доріг, які перетинають посушливі райони і пустелі. Між населеними пунктами товари перевозилися караванами, а раби були частиною цього караванного руху.

На відміну від атлантичної работоргівлі, де співвідношення чоловіків і жінок було 2:1 або 3:1, В арабському світі ставлення до жінок було іншим.Тому кількість жінок, які продавалися в рабство було значним.

Невільничий ринок в Каїрі. Малюнок Девіда Робертса, приблизно в 1848 році.

Основні маршрути

За даними професора Ібрагіма-Баба Kaké існувало чотири основних маршрути работоторгівлі до арабського світу, від Сходу до заходу Африки, від Магрибу до Судану, від Триполітанії до центрального Судану і Єгипту і до Близького Сходу. Караванні маршрути, створені в 9 столітті проходили через оазиси Сахари.

Традиційне арабське судно Дхау використовувалося для перевезення вантажів в Оман.

Історики знають мало про морські шляхи. Доказами слугують документи, та усна народна творчість, зокрема перекази та казки.Перевезення рабів водним транспортом значно розширило географію торгівлі.Рабів почали доправляти до Індії і навіть Китаю.Історичні тексти 12-го століття говорять що, у більшості заможних сімей у кантоні були чорні раби, яких за зовнішній вигляд вважали дикунами,або демонами.[44]

Мушлі використовувались у якості грошей в работоргівлі.

Раби часто були обміняні на об'єкти різного роду: в Судані, вони були на тканини, люстерка і так далі. В Магрибі- на коней. У містах в пустелях на відрізи тканини, кераміку, венеціанське скло, намисто, барвники, дорогоцінне каміння,золотими монетами.

Невільничий ринок в Хартумі, Судан, гр. 1876.

Поневолені африканців були продані в містах арабського світу. В 1416 році, Аль-Макрізі розповів, як паломники, що прибувають з Taкрур (недалеко від річки Сенегал) привезли 1,700 рабів в Мекку. У Північній Африці великі невільницькі ринки були в Марокко, Алжирі, Триполі та Каїрі. Продаж проводився в громадських місцях або на базарах.

Потенційні покупці ретельно перевіряли "крам": Перевірявся стан здоров'я людини, яку часто роздягали до гола. У Каїрі, угоди, пов'язані з євнухами і наложницями відбувалися у приватних будинках. Ціни варіювалися в залежності від якості раба. 

1816 р ілюстрації християнські раби в Алжирі.

Ці наводяться в хронологічному порядку. Вчені і географи з арабського світу були подорожі по Африці з часів Мухаммеда в 7 столітті.

• Аль-Масуді (помер 957), Луки золоті,або копальні самоцвітів, довідкове керівництво для географів та істориків мусульманського світу. Автор подорожував по всьому арабському світу, а також побував на Далекому Сході.
• Якубі (9-й століття), Кітаб ал-Булдан або книга країни
• Авраам Бен-Яків (Ібрагім ібн Якуб) (10 століття), єврейський купець з Кордови[51]
• Аль-Бакрі, автор Кітаб аль-Масалік уаль-Maмалік або книга шляхів і царств, опубліковані в Кордові близько 1068, дає нам інформацію про берберів і їхню діяльность; автор збирав свідчення очевидців про територію на південь від караванних шляхів.
• Мухаммад аль-Ідрісі (помер близько 1165), опис Африки та Іспанії
• Ібн Баттута (помер близько 1377), марокканський географа, який побував в Африці південніше пустелі Сахари, в Гао і Томбукту. Подарунок для тих, хто споглядає чудеса міст і чудеса подорожей.
• Ібн Халдун (помер у 1406 Р.), історик і філософ з Північної Африки. Його вважають істориком арабського, берберського і Перського суспільства. Він є автором Мукаддиме або історичні Пролегомени та історії берберів.
• Аль-Maгрізіi (помер у 1442 році), єгипетський історик. Його основний внесок-це його опис ринків Каїра.
• Лев Африканський (помер близько 1548), автор Descrittione Dell' Африка, або опис Африки, рідкісний опис Африки.
• Ріфа'а аль-Тахтаві (1801-1873), переклав середньовічні твори з географії та історії. Його робота стосується в основному мусульманського Єгипту.
• Джозеф Куок видав збірку арабські джерел про Західну Африку між 8-м і 16-м століттми (Париж, 1975)

• Жоао де Кастро, Ротейро Дорожня карта Ліссабона (1538)
• Джеймс Брюс, (1730-1794), Подорожі, щоб виявити джерело Нілу (1790)
• Рене Caillié, (1799-1838),Щоденник поїздки до Томбукту
• Роберт Адамс, Розповідь Роберта Адамса (1816)
• Мунго Парк, (1771-1806), Подорожі в глиб Африки (1816)
• Іоганн Людвіг Буркхардт, (1784-1817), Подорожі по Нубії (1819)
• Генріх Барт, (1821-1865), Подорожі і відкриття в Північній і Центральній Африці (1857)
• Річард Френсіс Бертон, (1821-1890), Озера регіонів Центральної Африки (1860)
• Девід Лівінгстон, (1813-1873),Туристичні нотатки (1866-1873)
• Генрі Мортон Стенлі, (1841-1904), Через темний континент (1878)

• Історичні рукописи, такі як Тарих аль-Судан, Адаліт Футух аль-Хабаш, Абіссінський Кебра Нагаст, а також різні арабські писемні документи
• Африканська усна творчість
• Хроніка Кілва (фрагменти 16-го століття)
• Нумізматика: аналіз монет та їх поширення
• Археологія: архітектура торгових постів і міст, пов'язаних з работоргівлею
• Іконографія: арабські і перські мініатюри у великих бібліотеках
• Європейські гравюри, періоду работоргівлі, і деякі більш сучасні
• Фотографії 19-го століття