Берестейська земля

Берестейська земля (Берестейщина[1][2], Берестейська волость, Берестійщина[2]) — руська земля в середній течії річки Західний Буг (басейн Вісли), що входила до складу Київської Русі, територія дулібів-волинян[1][2][3]. Центром було Берестя[3][2]. Інші чільні міста: Дорогичин, Більськ, Кобринь, Мельник, Воїнь[3]. Сьогодні Берестейська земля є складовою частиною українського етнокультурного краю Берестейщини.

Берестейська земля
X століття – 1566
Столиця Берестя
Мови Руська
Релігії Православ'я
Форма правління Монархія
Історія
 - Засновано X століття
 - Ліквідовано 1566

Історія

Передісторія

У V столітті до н. е. на території майбутньої Берестейщини була поширена тщинецька культура, у V—IV століттях до н. е. — лужицька культура, в III—II століттях до н. е. — балто-слов'янська зарубинецька культура[4]. Час та обставини появи на терені волинян у різних дослідників різняться. За одними, волиняни з'являються в регіоні в IV—VI століттях й входили до дулібсько-волинянського племінного об'єднання[4]. За Ярославом Ісаєвичем у VII—IX століттях тут мешкало плем'я дулібів[1]. За Володимиром Сергійчуком з VIII століття на заході Берестейщини проживали племена волинян, а на сході — деревляни[5]. За іншими дослідниками, на Берестейщині до IX століття мешкало племінне об'єднання ятвягів, проте пізніше тут почали освоюватися спочатку дреговичі, потім, в IX—XII століттях і значно інтенсивніше, волиняни, північна межа колонізації яких обмежувалася Біловезькою Пущею, річкою Ясельдою та Пинськими болотами[6].

Київська Русь
Кам'янецька вежа — один з символів давнього Волинського князівства та сучасної Берестейщини.

З X століття входила до складу Київської Русі[1][3]. Саме тоді виникає назва Берестейська земля, якою називали волость з містами Берестям і Дорогичином[7]. Під час першого поділу держави на удільні князівства Володимиром Великим Берестейська земля відійшла до Турово-Пинського князівства, яке саме підпорядковувалося київським князям[7]. 1020 року Берестя захопив король Польщі Болеслав Хоробрий, проте вже в 1022 році місто відбиває Ярослав Мудрий[4].

У 1087—1157 роках Берестейська земля входила до складу Турово-Пинського та, пізніше, Волинського князівства[6]. Удільні князівства Берестейськлї землі в 1087—1142 роках через Пинськ і Володимир були залежними від Києва[3]. У 1120-х роках на Берестейщині відбувалися бойові дії між руським військом Володимира Мономаха і ятвягами[8]. Зі зростанням феодальної роздробленості Берестейське та Дорогичинське князівства стають незалежними чи напівзалежними від Володимира[7]. Ними правлять власні князі: Ярослав Ярополчич, Святополк Мстиславич, Мстислав Ізяславич, Василько Ярополчич[7]. З другої половини XII століття належала до Волинського князівства[1].

Зовнішні зображення
Берестейщина у складі Галицько-Волинської держави.
Ймовірний вигляд Берестя за часів Волинського князівства.

Галицько-Волинське князівство

У 1199 році князь волинський Роман Мстиславич утворює Галицько-Волинське князівство, до якого крім Волині та Галичини входить Берестейська та Дорогичиська землі, а Турово-Пинське князівство потрапляє під його протекторат[9][6]. Таким чином у 1199—1316 роках Берестейська земля входила до Галицько-Волинського князівства[1][3].

1210 року Берестя захопили Конрад Мазовецький і Лешек Краківський, проте 1213 року руське військо Данила Галицького повертає місто[8]. У Галицько-Волинському літописі щодо Берестейської землі в 1213 році вжита паралельна назва Україна: «Даниїлу же возвратившуся к домови і єха з братом, і прия Берестій, і Угровеськ, в Верещин, і Комов, і всю Україну»[10]. У цей час на Полісся та Підляшшя стали активно здійснювати напади лицарі-хрестоносці, які припинилися після розгрому їхнього війська Данилом Галицьким у 1237—1238 роках під Дорогичином[11]. Почастішали також напади на Полісся ятвягів та литовців[12]. У 1227—1228 роках поблизу Берестя був розгромлений ятвязький загін Стегута Зібровича, а самого Стегута вбив волинський воєвода Шелв[12].

ГВК
у середині 13 ст.
Приєднання ГВК
(роки приєднання)
Інші руські
князівства
Межі земель
і удільних
князівств
Головні
торговельні
шляхи
Кордони
руських
князівств
«Стольні гради»
Горчевськ
(1230—1240)
(1230-ті)
(1252—1254)
(1280—1320)
(1289—1302)
(1251—1252)
(1254)

У 1251—1253 роках руський король Данило Галицький дарував половцям хана Тегака землі на Берестейщині, для захисту північної Волині від нападів ятвягів та литовців. Кочовики заснували там 40 поселень й зберігали свою ідентичність до початку XVI століття. Після занепаду Руського королівства і приєднання Волині в XIV столітті ці поселення утворили окрему Половецьку волость у складі Берестейського повіту[13]. У 1270—1288 роках Берестейська земля входила до володінь князя Володимира Васильковича, у 1288—1992 роках — князя Мстислава Даниловича[1]. У 1280 році польський збройний загін пограбував десять сіл у Берестейській землі, проте був розбитий утричі меншим загоном воєводи Тита[14].

З міркувань захисту регіону на Поліссі та Підляшші проводилося активне будівництво та відновлення оборонних укріплень — у Бересті, Дорогичині, Мельнику, Більську, за наказом волинського князя Володимира Васильковича будівничим Олексою засноване нове місто Кам'янець[15].

У складі Великого князівства Литовського

Взимку 1315—1316 років литовська армія на чолі з Гедимином пішла походом на Галицько-Волинське князівство, який закінчився приєднанням частини Берестейської землі до складу Великого князівства Литовського[16]. У 1320 році князь Гедимин знову йде війною на Галицько-Волинське князівство, під час якої гине князь Володимир[17]. Берестейська земля увійшла до складу Литви ймовірно в 1320-х роках, за правління в останній Витеня, або ж Гедимина[16]. Точна дата приєднання Берестейщини до Литви невідома й у різних дослідників різниться, проте є свідчення, що берестейські воєводи припинили згадуватися серед інших волинських воєвод з 1318 року[16].

Таким чином з 1320-х років входило до складу Троцького, а з 1513—1520 років — до Підляського воєводства Великого князівства Литовського[1][18].

1349 року під час польсько-литовської війни за галицько-волинську спадщину Берестейщину ненадовго окуповує польський король Казимир III[17]. 1351 року польсько-угорське військо здійснює ще один безуспішний похід на Берестейщину[17]. У 1366 році за договором литовського князя Ольгерда з поляками Берестя з волостю відійшли Кейстутові[17]. 1379 року Берестя спалили тевтонські лицарі[17][19]. У 1382 році Берестя в облогу взяв польський князь Януш Мазовецький[17]. 1390 року Берестя отримує Магдебурзьке право[17]. У 1397 році Берестя спустошують тевтонські лицарі[17]. У 1404—1519 роках у складі Великого князівства Литовського існувало удільне Кобринське князівство, яке належало князям Кобринським, потомкам князя Ольгерда[17]. У 1463 році Берестя спалило військо кримських татар, очолюване Менглі-Гиреєм[17].

Західна частина Берестейської землі стала згодом відомою як Підляшшя (міста Дорогичин, Більськ, Мельник, Сураж)[1]. 1566 року східна частина Берестейської землі з містами Берестям, Кобринем, Кам'янцем і Пинським повітом увійшла до новоствореного Берестейського воєводства[1][3]. За Берестейським воєводством згодом закріпилася назва Берестейщина[1][2].

Див. також
  • Берестейщина — український етнокультурний край на території колишньої Берестейської землі

Примітки
  1. Берестейська земля // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
  2. Ісаєвич Я. Д., Леонюк В. Берестейщина // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
  3. Леонюк, 1996, с. 54.
  4. Леонюк, 1996, с. 347.
  5. Сергійчук, 2008, с. 494.
  6. Аркушин Г. Л. (2015). Українська більшість Берестейщини як сучасна меншість. Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем (укр.) (26): 7.
  7. Леонюк, 1996, с. 8.
  8. Леонюк, 1996, с. 348.
  9. Леонюк, 1996, с. 8, 348.
  10. Леонюк, 1996, с. 11, 54, 348.
  11. Леонюк, 1996, с. 9.
  12. Леонюк, 1996, с. 10.
  13. Алексеюк М. И. Половецкие поселения на Брестчине. // Этногенез белорусов. М., 1973; Евстигнеев Ю. А. Кыпчаки (половцы) куманы и их потомки. (к проблеме этнической преемственности). Санкт-Петербург, 2010.
  14. Леонюк, 1996, с. 11.
  15. Леонюк, 1996, с. 11, 349.
  16. Леонюк, 1996, с. 12.
  17. Леонюк, 1996, с. 349.
  18. Леонюк, 1996, с. 54, 350.
  19. Сергійчук, 2008, с. 493.

Джерела

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.