Географія Японії

Офіційна назва — Японія (яп. 日本 — Ніппон; яп. 葦原中国, あしはらのなかつくに — Ашіхара-но накацукуні)[3]. Назва країни походить від китаїзованого варіанта японського слова Ніппон — Жи-бень-го, який у ХІІІ столітті венеціанський мандрівник Марко Поло у спотвореній формі Чипан-гу поширив у Європі[4]. У французькій, іспанській та португальській мовах назва країни була запозичена через південнокитайський діалект, в якому ієрогліфи, якими записується назва Ніппон читаються як Я-пон (Japon)[4], за посередництвом цих мов, топонім потрапив і до української мови, де вже була додана відповідна частка -ія, що вказує на країну. У першій половині I тисячоліття н. е. країну називали Ямато. Ця назва походить від етноніма яким називали союз племен, що жив в центральній частині острова Хонсю, і означав людей гір, горян[4]. З VII століття утверджується назва країни Ніппон (яп. 日出処), де 処 — країна, 出 — сходження, 日 — сонце, тобто Країна сонця, що сходить, що вказує на східне положення країни[4]. Вже у VIII столітті назву спростили до (яп. 日本), де 本 — основа, 日 — сонце. Початково обидва ієрогліфічні сполучення читали як Ямато, проте згодом стали вимовляти на китайський лад — Ніппон. Разом із словом Ніппон в Японії на офіційному і побутовому рівнях використовується назва Ніхон, 1946 року Конституційний комітет Японії визнав правомірними обидва варіанти[4]. Інша древня самоназва країни, Ашіхара-но накацукуні, перекладається як очеретяна рівнина, або серединна країна. У японській міфології означає власне землю людей. Уперше згадується у міфі про Ідзанаґі. Найменування, імовірно, походить від очерету, яким вкриті береги японських островів. Згодом ця назва трансформувалась у поетичне визначення країни, а очерет поряд з вишнею і сливою є одним із символів Японії[5].

Японія — східноазійська острівна країна, що не має сухопутного державного кордону. Японський архіпелаг витягнутий на 3 тис. км з північного сходу на південний захід. Японія має лише морські кордони. Внаслідок своєї віддаленості, вона тільки на півночі межує з Росією, через Кунаширську протоку, протоку Зради та Радянську протоку, хоча з урахуванням російсько-японського конфлікту, Японія проводить кордон тільки протокою Фріза. Країна омивається водами Тихого океану безпосередньо на сході та окремих його морів, на півночі — Охотського, на заході Японського, на південному заході — Східнокитайського, на півдні — Філіппінського морів[6]. Між островами Хонсю, Сікоку та Кюсю розташоване Внутрішнє Японське море[6]. Загальна довжина морського узбережжя 29,75 тис. км[2].

Кордони країни врегульовані лише частково. Японський уряд не визнає російської окупації південних Курильських островів — Ітуруп, Кунашир, Шикотан і Хабомай, що були захоплені СРСР наприкінці Другої світової війни. В Японії ці острови називаються «північними територіями» й адміністративно включаються до складу префектури Хоккайдо. Так само японці не визнають юрисдикції Республіки Корея над островом-скелею Такесіма в Японському морі. На півдні Японія володіє островами Сенкаку, на які претендують сусідні китайські держави — комуністичний КНР і тайванська Республіка Китай.

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км), зі зменшенням аж до 3 морських миль в міжнародних протоках Лаперуза, Цугару, Осумі, Корейській. Прилегла зона, що примикає до територіальних вод, в якій держава може здійснювати контроль необхідний для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів простягається на 24 морські милі (44,4 км) від узбережжя (стаття 33)[7]. Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя[8][2].

Середні висоти — 438 м; найнижча точка — Хачиро-Гата (-4 м); найвища точка — гора Фудзіяма (3776 м). У ландшафті країни переважають незграбні і загострені форми рельєфу, непридатні для ведення сільськогосподарських робіт. Тільки на півдні Хонсю і на Кюсю рельєф згладжений, ще більш плавні контури мають прибережні райони Хоккайдо. На островах Рюкю переважає низькогір'я. Рівнини займають не більше 15 % території країни.

Гори

Гори займають дві третини усієї площі Японії — близько 270 тисяч км². Власне гори становлять 60 % усієї площі (230 тисяч км²), а пагорби — 10 % (40 тисяч км²). Схили гірських пасом переважно дуже круті, скелясті. Багато гір у прибережній зоні. Переважають низькі й середньовисотні гори, в основному субмеридіонального простягання.

Найвищі гори пролягають в центрі острова Хонсю, в Центральногірському районі. Їх називають Японськими Альпами або Японським хребтом. Вони складаються з хребтів Акаїсі, Кісо, Хіда. Середня висота цих гір коливається в межах 2500—3000 м. Їхні окремі піки перевищують 3000 м над рівнем моря, а річкові ущелини врізаються на глибину до 2000 м.

Орографічна схема Японії

Основні гірські системи Японії:

Гори Кітамі Гори Ісікарі Гори Юбарі Гори Хідака Гори Сіракамі Гори Оу Гори Кітакамі Гори Етіґо Гори Канто

Гори Акаїсі Гори Кісо Гори Хіда Гори Кії Гори Тюґоку Гори Санукі Гори Сікоку Гори Цукусі Гори Кюсю

Найвищі гори[11]:

Гора Фудзі (富士山, ふじさん) 3,776 м Гора Кіта (北岳, きただけ) 3,193 м Гора Оку-Хотака (奥穂高岳, おくほたかだけ) 3,190 м Гора Айнодаке (間ノ岳, あいのだけ) 3,189 м Гора Яріґатаке (槍ケ岳, やりがたけ) 3,180 м Гора Хіґасі (東岳, ひがしだけ) 3,141 м Гора Акаїсі (赤石岳, あかいしだけ) 3,120 м Гора Карасава (涸沢岳, からさわだけ) 3,110 м Гора Кіта-Хотака (北穂高岳, きたほたかだけ) 3,106 м Гора Обамі (大喰岳, おおばみだけ) 3,101 м Гора Мае-Хотака (前穂高岳, まえほたかだけ) 3,090 м

Гора Нака (中岳, なかだけ) 3,084 м Гора Аракава (荒川岳, あらかわだけ) 3,083 м Гора Онтаке (御嶽山, おんたけさん) 3,067 м Гора Ноторі (農鳥岳, のうとりだけ) 3,051 м Гора Сіомі (塩見岳, しおみだけ) 3,047 м Гора Сендзьо (仙丈ケ岳, せんじょうがたけ) 3,033 м Гора Мінамі (南岳, みなみだけ) 3,033 м Гора Норікура (乗鞍岳, のりくらだけ) 3,026 м Гора Татеяма (立山, たてやま) 3,025 м Гора Хідзірі (聖岳, ひじりだけ) 3,013 м

Північна територія Японії лежить у помірному кліматичному поясі мусонного типу, центральна і південна у субтропічному[12]. превалюють помірні повітряні маси цілий рік, на півдні влітку вторгнення тропічних, західний масоперенос[13]. Значні сезонні амплітуди температури повітря. Вологе дощове літо, на півдні досить спекотне і досить вологе; прохолодна посушлива зима, на півночі зі стійким сніговим покривом[13].

Кліматичні зони Японії:

• Зона Хоккайдо (北海道の気候). Найпівнічніший регіон помірного клімату з холодними зимами і прохолодним літом. Опади не часті, але взимку терени острова густо вкриті снігом.
• Зона Японського моря (日本海側の気候). Західне узбережжя острова Хонсю є місцем частих і сильних опадів, особливо в зимовий час. Влітку воно є прохолодним, хоча інколи, завдяки вітру Фен, буває надзвичайно спекотним.
• Зона Центральногірська (中央高地の気候). Типовий континентальний клімат з сильним перепадом температур взимку і влітку, вночі і вдень. Опади помірні.
• Зона Внутрішнього Японського моря (瀬戸内の気候). Гори Тюґоку і Сікоку перешкоджають проникненню сезонних вітрів, забезпечуючи відносно теплу погоду впродовж цілого року. Клімат середземноморський.
• Зона Тихого океану (太平洋側の気候). Східне узбережжя японського архіпелагу характеризується холодними зимами з невеликою кількістю снігопадів, та спекотним і вологим літом завдяки південно-східним вітрам.
• Зона Рюкю (南西諸島の気候). Острови Рюкю знаходяться у субтропічному кліматичному поясі, де зима і літо теплі. Опади дуже сильні, особливо влітку. Частими є тайфуни.

Особливість японського клімату є чіткий поділ на чотири пори року — весну, літо, осінь та зиму. Окрім них в Японії існують сезони літніх дощів, тайфунів та осінніх дощів. Японська весна триває з 1 березня по 21 травня. Її початок припадає на 1 — 17 березня, розквіт — на 18 березня — 4 травня, закінчення — на 5 травня — 21 травня. Температура повітря протягом весни поступово зростає. 3 і 4 квітня, а також 21 і 22 квітня часто буває хмарна або дощова погода. Її називають «дощем овочевих зерен»[14]. Ранок 2 і 5 травня, зазвичай, буває дуже холодним, так що в центральних районах подекуди випадає паморозь. Літо починається між 22 травня і 10 червня. Його перериває сезон дощів, що триває з 11 червня по 16 липня. Після цього, до 7 серпня, стоїть спекотне літо, завершальний період якого припадає на 8 — 20 серпня.

Середні температури повітря (°C)[11]

Станція	Річна	Січ.	Лют.	Бер.	Кві.	Тра.	Чер.	Лип.	Сер.	Вер.	Жов.	Лис.	Гру.	Розподіл середніх температур повітря, спостереження 1971—2000 років
Саппоро	8,5	-4,1	-3,5	0,1	6,7	12,1	16,3	20,5	22,0	17,6	11,3	4,6	-1,0
Сендай	12,1	1,5	1,7	4,5	10,1	14,9	18,3	22,1	24,1	20,4	14,8	9,1	4,3
Ніїґата	13,5	2,6	2,5	5,4	11,2	16,1	20,4	24,5	26,2	22,0	16,0	10,2	5,3
Токіо	15,9	5,8	6,1	8,9	14,4	18,7	21,8	25,4	27,1	23,5	18,2	13,0	8,4
Наґоя	15,4	4,3	4,7	8,2	14,1	18,5	22,3	26,0	27,3	23,4	17,6	11,9	6,7
Осака	16,5	5,8	5,9	9,0	14,8	19,4	23,2	27,2	28,4	24,4	18,7	13,2	8,3
Хіросіма	16,1	5,3	5,7	9,0	14,6	18,9	22,8	26,9	28,4	27,9	18,0	12,3	7,5
Фукуока	16,6	6,4	6,9	9,9	14,8	19,1	22,6	26,9	27,6	23,9	18,7	13,4	8,7
Наха	22,7	16,6	16,6	18,6	21,3	23,8	26,6	28,5	28,2	27,2	24,9	21,7	18,4

Розподіл норми атмосферних опадів (мм)[11]

Станція	Річна	Січ.	Лют.	Бер.	Кві.	Тра.	Чер.	Лип.	Сер.	Вер.	Жов.	Лис.	Гру.	Розподіл атмосферних опадів, спостереження 1971—2000 років
Саппоро	1128	111	96	80	61	55	51	67	137	138	124	103	105
Сендай	1242	33	48	73	98	108	138	160	174	218	99	67	26
Ніїґата	1776	180	128	105	94	103	128	178	143	163	149	201	204
Токіо	1467	49	60	115	130	128	165	162	155	209	163	93	40
Наґоя	1565	43	64	115	143	156	202	218	140	250	117	80	37
Осака	1306	44	59	100	121	140	201	155	99	175	109	66	38
Хіросіма	1541	47	67	121	156	157	258	236	126	180	95	68	35
Фукуока	1632	72	71	109	125	139	272	266	188	175	81	81	54
Наха	2037	115	125	160	181	234	212	176	247	200	163	124	101

Японія є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою[15].

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 430 км³[2]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 24690 км² зрошуваних земель[2]. В Японії чимало коротких багатоводних річок і повноводних озер.

Серед ґрунтів переважають алювіальні, а на півдні поширені чорноземи.

Земельні ресурси Японії (оцінка 2011 року):

• придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 12,5 %,
  • орні землі — 11,7 %,
  • багаторічні насадження — 0,8 %,
  • землі, що постійно використовуються під пасовища — 0 %;
• землі, зайняті лісами і чагарниками — 68,5 %;
• інше — 19 %[2].

У зоогеографічному відношенні територія країни належить до Китайсько-Гімалайської підобласті Голарктичної області, більша частина території до Японсько-Центральнокитайської провінції, острів Хоккайдо і Південні Курили — Китайсько-Корейської провінції[13].

Японія є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища[2]:

• Мадридського протоколу про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику,
• Конвенції про біологічне різноманіття (CBD),
• Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC),
• Кіотського протоколу до Рамкової конвенції,
• Конвенції ООН з боротьби з спустелюванням (UNCCD),
• Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES),
• Конвенції про заборону військового впливу на природне середовище (ENMOD),
• Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів,
• Конвенції з міжнародного морського права,
• Лондонської конвенції про запобігання забрудненню моря скиданням відходів,
• Монреальського протоколу з охорони озонового шару,
• Міжнародної конвенції запобігання забрудненню з суден (MARPOL),
• Міжнародної угоди про торгівлю тропічною деревиною 1983 і 1994 років,
• Рамсарської конвенції із захисту водно-болотних угідь[16],
• Міжнародної конвенції з регулювання китобійного промислу[2].

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха:

• велика кількість згаслих і активних вулканів, вулкани Ундзен (1500 м) і Сакурадзіма (1117 м) знаходяться поблизу великого міста Кагосіма;
• до 1,5 тис. землетрусів щороку, більшість з них незначні;
• цунамі;
• тайфуни[2].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

• забруднення повітря викидами теплових електростанцій, як наслідок кислотні дощі;
• закислення водойм призводить до зменшення їхнього біорізноманіття;
• країна є головним споживачем тропічної деревини і рибних ресурсів в світі;
• радіоактивне забруднення довкілля внаслідок аварії на атомній станції Фукусіми 2011 року.

У фізико-географічному відношенні територію Японії можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .

• Східна Азія

• Вікісховище : Атлас Японії.
• Карти Японії : [англ.] // Perry–Castañeda Library Map Collection. — Дата звернення: 21 листопада 2017 року.
• Japan : [англ.] : [арх. 8 квітня 2019 року] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 4 March. — Дата звернення: 21 лютого 2019 року. — ISSN 1553-8133.
• Добірка публікацій про Японію : [рос.] // «Вокруг света». — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.
• European Digital Archive on the Soil Maps of the world : [англ.] // European Soil data centre (ESDAC). — Дата звернення: 23 грудня 2017 року. — карти ґрунтового покрову Японії.
• (яп.) Інститут географії Японії
• (яп.) Служба статистики Японії
• (яп.) Метеорологічне управління Японії