Фригійська мова

Фригійська мова — одна з індоєвропейських мов, мова фригійців, народу, який мігрував з Балкан в Малу Азію. Становить окрему групу в рамках індоєвропейської сім'ї, найбільш близька до давньогрецької та давньомакедонської мов. Завірена написами, зробленими особливою абеткою, подібною до давньогрецької, починаючи з VIII ст. до н. е. В останній раз фригійська мова як жива згадується в джерелах V ст. н. е., але існують припущення, що остаточно мова вимерла лише після арабського вторгнення в VII ст. н. е.

Фригійська мова
Писемність грецька абетка[1] і Phrygian alphabetd
Офіційний статус
Коди мови
ISO 639-3 xpg
Частина серії статей на тему:
Індоєвропейці
Міграції індоєвропейців
Категорія • Лінгвістика • Портал

В історії мови виділяють два періоди — старофригійскій (VIII ст. до н. е. — V ст. до н. е.) і новофригійскій (I ст. н. е. — III ст. н. е.). Наукове вивчення почалося в 1820-і роки.

Назва
Фригія (рожевим)
Напис на могилі царя Мідаса (права сторона)

Слова «Фригія» і «фригійці» походять з дав.-гр. Φρυγία і Φρύγες. Як і у фригійській назва цього народу мала б звучати як *Bruges, що співзвучно з назвою балканського племені бригів[2][3].

Класифікація

Фригійська представляє окрему групу в складі індоєвропейської мовної сім'ї[4]. Фригійська найбільш близька до давньогрецької та давньомакедонскої мов. З давньогрецькою її об'єднує більше рис, ніж з іншими індоєвропейськими мовами, зокрема[5][6][7][8][9]:

  • Наявність суфікса -eyo- ;
  • Дієприкметник з суфіксом -meno- ;
  • Використання аугменту;
  • Закінчення -as в називному відмінку у іменників відмінювання на -ā- чоловічого роду;
  • Лексичні елементи, наприклад, autos «той же самий», pant- «увесь», kako- «злий, поганий».

Навпаки, твердження про близькість фригійської до фракійської і вірменської не знаходять підтвердження в мовному матеріалі[10][7][8].

Див. також

Примітки
  1. Archaeology and Language: The Puzzle of Indo-European Origins — Pimlico, 1998. — С. 71. — ISBN 0-7126-6612-5
  2. Brixhe C. Phrygian // The Ancient Languages of Asia Minor. — New York : Cambridge University Press, 2008. — P. 69.
  3. Bičovský J. Vademecum starými indoevropskými jazyky. — Praha : Nakladatelství Univerzity Karlovy, 2009. — ISBN 978-80-7308-287-1.
  4. Нерознак В. П.  // Лінгвістичний енциклопедичний словник. — 1990. — С. 563.
  5. Vavroušek P. Frýžština // Jazyky starého Orientu. — Praha : Univerzita Karlova v Praze, 2010. — ISBN 978-80-7308-312-0.
  6. Fortson B. Indo -European language and culture. An Introduction. — Padstow : Blackwell Publishing, 2004. — P. 403.
  7. J. P. Mallory, Douglas Q. Adams. Encyclopedia of Indo-European culture. — London : Fitzroy Dearborn Publishers, 1997. — P. 419. — ISBN 9781884964985.
  8. Brixhe C. Phrygian // The Ancient Languages of Asia Minor. — New York : Cambridge University Press, 2008. — P. 72.
  9. Откупщиков Ю. В. догрецький субстрат. Біля витоків європейської цивілізації. — Л., 1988. — С. 184.
  10. Vavroušek P. Frýžština // Jazyky starého Orientu. — Praha : Univerzita Karlova v Praze, 2010. — ISBN 978-80-7308-312-0.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.