Статева рівність

Стамбульська конвенція (основний міжнародний законодавчий акт проти насильства щодо жінок та сімейного насильства) "пропагує та захищає право кожного на вільне від насильства життя та забороняє всі види дискримінації жінок, яка виявляється у відмінному ставленні до них без об'єктивного та обґрунтованого виправдання. Рівноправність між жінками та чоловіками як за законом, так і на практиці займає центральне місце в припиненні насильства стосовно жінок. Досягнення рівності передбачається зобов'язанням сторін-учасниць Конвенції:

• внести принцип рівних прав між жінками та чоловіками до своїх конституцій чи законодавства;
• заборонити дискримінацію, зокрема шляхом застосування санкцій;
• скасувати закони та процесуальні норми, що дискримінують жінок.[3]

Основна стаття — Жіноче виборче право.З кінця XIX у світі активно починається процес надання права голосування жінкам нарівні з чоловіками;

• 1893 — Нова Зеландія, а потім Австралія першими визнали за жінками статус громадян, наділяючи їх виборчими правами;
• 1906—1907 роки — Фінляндія і Норвегія;
• 1915 рік — Данія;
• 1918 рік — Німеччина, Швеція, Велика Британія;
• 1920 рік — США;
• 1944 рік — Франція;
• 1945 — Італія;
• 1971 — Швейцарія.

До 1998 р. жінки мали право голосування майже скрізь, окрім п'яти країн на Близькому Сході (Бахрейн, Кувейт, Оман, Катар, Саудівська Аравія) і в Султанаті Бруней[4].

В Норвегії є Інститут ґендерної рівності Північних країн (заснований в 1970, за підтримки Ради міністрів Північних країн) фінансував проєкти рівних можливостей.

У Росії першими за рівноправність статей стали боротися анархісти. У програмі Слов'янської секції Інтернаціоналу і «Революційному катехізисі» відомий анархіст М. О. Бакунін вимагав повної політичної і соціальної рівності жінки з чоловіком, а також заміни сучасної йому сім'ї, узаконеної релігійно-юридичним шлюбом, шлюбом вільним. Також Бакунін вимагав знищення сімейного права і права спадщини. Виступав за соціальні гарантії матері і дитині на період від зачаття до повноліття. Лейтмотивом жіночого руху П. О. Бакунін вважав боротьбу за вищу освіту. З цією метою в Росії у XIX ст. організовувалися жіночі гуртки. Жінки домагалися відкриття вищих жіночих курсів[4].

Також російські анархісти боролися за звільнення жінок від робіт по дому. Князь Петро Кропоткін писав про жінку так[4]:

"Вона більше не хоче бути в'ючною твариною свого будинку; досить з неї і того, що вона стільки років свого життя віддає на виховання дітей. Вона не хоче більше бути в будинку куховаркою, посудомийкою, покоївкою! Звільнення жінок передбачалося механізацією домашнього господарства, відкриттям закладів служби побуту та громадського харчування, їдалень для кожної групи будинків. «Звільнити жінку, — писав П. О. Кропоткін, — не означає відкрити для неї двері університету, суду чи парламенту; бо звільнена жінка завжди звалює домашню працю на яку-небудь іншу жінку. Звільнити жінку — значить позбавити її від праці на кухні та прання, що знижує розумові здібності; це означає — влаштуватися так, щоб дати їй можливість разом з годуванням і вирощуванням своїх дітей, мати достатньо вільного часу, щоб брати участь у суспільному житті».

Росія одною з перших у світі, законодавчо й офіційно проголосила рівність прав у 1917 році. Жовтнева революція дала жінкам рівні з чоловіками юридичні права, оскільки рівність проголошувалася загальною пролетарською ідеєю.

Умови для справжнього вирішення питання намагались створити в Радянській Росії. У перші місяці радянської влади були скасовані всі закони, що закріплювали нерівноправність жінок. Постанова про утворення робітничого і селянського уряду, прийнята 2-м з'їздом Рад 1917 року, передбачала участь організацій робітниць, поряд з іншими масовими організаціями, в управлінні державою.

Політичне рівноправ'я жінок було закріплено в першій радянській конституції (1918 рік). Разом з актами 1917—1918 років радянська влада повністю зрівняла жінку з чоловіком в трудовому праві, правах цивільних, сімейно-шлюбних, в галузі освіти, прийняла заходи з охорони жіночої праці, материнства і дитинства, закріпила принцип рівної оплати за рівну працю. Права жінок декларувалися в статті 122 Конституції СРСР 1936 року:

«Жінці в СРСР надаються рівні права з чоловіком у всіх галузях господарського, державного, культурного і громадсько-політичного життя.»

• Ґендерна нерівність
• Дискримінація за статтю
• Сексизм в освіті
• Насильство проти жінок
• Ґендерна політика
• HeForShe
• Фемінізм
• Ґендер
• Стать і гендер

• К О Н В Е Н Ц І Я Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція). Довідник для членів парламенту. — К., К. І.С., 2014.
• Антонов А. И., Медков В. М. Соціологія сім'ї. — М., 1996.
• Волков А. Г. Сім'я — об'єкт демографії. — М., 1986.
• Зидер Р. И. Соціальна історія сім'ї в Західній і Центральній Європі (кінець XVIII—XX ст.). — М., 1997.
• Ковалев С. В. Психологія сучасної сім'ї: Інформаційно-методичні матеріали до курсу «Етика і психологія сімейного життя»: Книга для вчителя. — М., 1988.
• Тюгашев Е. А., Попкова Т. В. Семьеведение. — М., 2002.

• Рівноправ'я чоловіків і жінок // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.