Географія Болівії

Болівія — південноамериканська країна, що займає андські високогір'я та прилеглі амазонські низовини . Загальна площа країни 1 098 581 км² (28-ме місце у світі), з яких на суходіл припадає 1 083 301 км², а на поверхню внутрішніх вод — 15 280 км²[1]. Площа країни майже вдвічі більша за площу України. Природа Болівії унікальна серед країн континенту, це одна з двох країн, що не має виходу до моря, та країною з найбільшими середніми висотами. Головним географічним регіоном Болівії є велике високогірне андійське плато Пуна, зокрема його північна частина, Альтіплано . На території цього плато, на кордоні з Перу, знаходиться озеро Тітікака, найбільше озеро Південної Америки і найвище судноплавне озеро у світі .

Географія Болівії
Географічне положення Болівії
Географічне положення
Континент Південна Америка
Регіон Південна Америка
Координати 17°00′ пд. ш. 65°00′ зх. д.
Територія
Площа 1 098 581 км² (28-ме)
 • суходіл 98,5 %
 • води 1,5 %
Морське узбережжя 0 км
Державний кордон 7252 км
Рельєф
Тип високогірний (захід),
низовинний (північ)
Найвища точка гора Невадо-Сахама (6542 м)
Найнижча точка уріз води Парагваю (90 м)
Клімат
Тип тропічний,
субекваторіальний
Внутрішні води
Найдовша річка [[_]] ( км)
Найбільше озеро Тітікака (8135 км²)
Інше
Природні ресурси руди кольорових металів, вуглеводні, срібло, залізні руди, золото, деревина, гідроенергія
Стихійні лиха повіді, активний вулканізм
Екологічні проблеми знеліснення, ерозія ґрунтів, спустелювання

Назва

Офіційна назва — Багатонаціональна Держава Болівія, Болівія (ісп. Estado Plurinacional de Bolivia, Bolivia)[2]. Назву країна отримала на честь Сімона Болівара (1783—1830), венесуельського військового діяча, що виступив у збройному протистоянні проти іспанського поневолення в Південній Америці, і першого президента Республіки, після визнання незалежності провінції Верхнє Перу в 1824 році[3].

Географічне положення

Болівія — південноамериканська країна, що межує з п'ятьма іншими країнами: на півночі й сході — з Бразилією (спільний кордон — 3403 км), на заході — з Перу (1212 км), Чилі (942 км), на півдні — з Аргентиною (942 км), на південному сході — з Парагваєм (753 км). Загальна довжина державного кордону — 7252 км[1]. Країна не має виходу до вод Світового океану[4][5].

  • Карта Болівії від ООН (англ.)
  • Порівняння розмірів території Болівії та США

Крайні пункти

Час

Час у Болівії: UTC-4 (-6 годин різниці часу з Києвом)[6].

Геологія

Корисні копалини

Надра Болівії багаті на ряд корисних копалин: олово, природний газ, нафту, цинк, вольфрам, сурма (Чилкобійя), срібло, залізо, свинець, золото[7].

Сейсмічність

Рельєф

Середні висоти — 1192 м; найнижча точка — уріз води Парагваю (90 м); найвища точка — гора Невадо-Сахама (6542 м).

  • Рельєф Болівії
  • Гіпсометрична карта Болівії
  • Супутниковий знімок поверхні країни
  • Карта країни (англ.)
  • Рельєф Альтіплано
  • Гора Невадо-Сахама

Клімат

Не зважаючи на те, що Болівія лежить повністю в межах тропічних широт кліматичні умови змінюються в широких межах, від тропічного клімату в низовинах до холодного високогірного клімату в найвищих частинах Анд. Температури залежать перш за все від висоти над рівнем моря і проявляють невеликі сезонні зміни. У більшості районів опади найчастіші протягом літа південної півкулі, а щорічна кількості опадів зменшується з півночі на південь. Зазвичай літо вологе, а зима дуже посушлива.

  • Сонячна радіація (англ.)
  • Кліматична карта Болівії (за Кеппеном)
  • Карта атмосферних опадів

Східна низовинна частина Болівії лежить у субекваторіальному кліматичному поясі, західна гірська — у високогірному різновиді тропічного[8]. На сході влітку переважають екваторіальні повітряні маси, взимку — тропічні. Влітку вітри дмуть від, а взимку до екватора. Сезонні амплітуди температури повітря незначні, зимовий період не набагато прохолодніший за літній. Зволоження достатнє, взимку може відзначатись більш сухий сезон[9].

  • Північні низовинні області мають тропічний клімат з високими температурами протягом всього року з високою вологістю та сильними зливами. Денний максимум в більшості районів усередньому досягає більш ніж 30 °C протягом всього року. Вологі північно-східні ветри з районів Амазонської низовини приносять істотні кількості опадів, які зазвичай випадають у вигляді коротких гріз, що іноді супроводжуються сильними вітрами і градом.
  • Центральні низовинні області мають волигий або сухих тропічний клімат. Від жовтня до квітня, північно-східні вітри переважають, а погода тепла, волога, і багата на опади. Від травня до вересня, проте, переважають сухі південно-східні вітри, і опади мінімальні. Протягом цього сезону ясних днів і безхмарних ночей досягають найвищі щоденні максимуми температур та нижчі нічні мінімуми, ніж протягом дощового сезону. Випадкові вторгнення сильних вітрів з півдня, так звані сурасо, можуть досягати цього регіону протягом зими і приносять прохолодні температури для протягом кількох днів.
  • Райони Гран-Чако на заході країни мають субтропічний, напівпосушливий клімат. Північно-східні вітри приносять дощі та теплу вологу погоду тільки від січня до березня; інші місяці сухі з теплими днями і прохолодними ночами. Максимальна температура на території Болівії, 47 °C, була записана тут. Сурасо також впливають на Гран-Чако, їх підхід зазвичай означає грози.

У горах сезонний хід температури повітря чітко відстежується. Переважають східні пасатні вітри. Опадів випадає дуже мало[9].

  • Температури та кількості опадів в гірських районах значно змінюються. Юнга, де вологі північно-східні вітри наштовхуються на гори, найбільш хмарний, найвологіший район з максимальною кількістю опадів, отримуючи до 1520 мм опадів щорічно. Долини всієї Кордильєри-Орієнталь мають м'які температури і помірні кількості опадів, що складають в середньому від 640 до 760 мм щорічно. Температури, проте, знизуються з висотою. Снігопади можливі на висотах понад 2000 метрів, а лінія постійних снігів знаходиться на висоті 4600 м. Області понад 5500 м мають гірський полярний клімат, із районами, вкритими льодовиками. Кордильєра-Оксиденталь має холодний посушливий клімат, із незахищеними від вітру піками.
  • Альтіплано характеризується сильними холодними вітрами, має безводий, прохолодний клімат, з гострими відмінностями щоденної температури різким зменшенням кількості опадів з півночі на південь. Середній максимум протягом дня становить від 15 °C до 20 °C, але в улітку температури можуть перевищувати 27 °C. Після сутінків, проте, розіджене повітря зберігає небагато тепла, і температури швидко спадають майже до точки замерзання. Озеро Тітікака має стримуючий вплив на коливання температури, але навіть на його берегах морози відбуваються майже щомісяця, і сніг не є незвичайним навіть улітку.

Болівія є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою[10].

Внутрішні води

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 622,5 км³[1]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 3 тис. км² зрошуваних земель[1].

  • Гідрографічна мережа Болівії
  • Сточище Мадейри
  • Річка Парагвай
  • Озеро Тітікака
  • Озеро Поопо з космосу
  • Солончак Уюні

Річки

Річки країни належать басейну Атлантичного океану; річки району Альтіплано — безстічним областям озер Тітікака та Поопо.

Озера

Озеро Тітікака має площу 9064 км², що робить його найбільшим озером південної Америки. Уріз рівня води знаходиться на висоті 3810 м над рівнем моря. Максимальна глибина 370 м, середня — 215 м. Його об'єм досить великий, щоб підтримувати постійну температуру у 10 °C. Озеро фактично стримує клімат на значній території навколо нього, роблячи можливим в цих районах вирощування кукурудзи і пшениці. Озеро стікає на південь через повільну, порослу очеретом річку Десаґуадеро до озера Поопо. На відміну від глибокого майже прісноводного озера Тітікака, озеро Поопо солоне і дрібне, з глибинами рідко більш ніж чотири метри. Оскільки озеро повністю залежить від сеонної кількості опадів та надлишку води в озері Тітікака, розмір озера Поопо значно варіює. Кілька разів протягом двадцятого століття озеро майже повністю висихало, а річка Десаґуадейро засмічувалася осадом. Протягом найбільш вологигх років, проте, озеро Поопо значно зюільшувалося на захід, затоплюючи Салар-де-Койпаса дрібною водою.

Болота

Льодовики

Ґрунти

Рослинність

Земельні ресурси Болівії (оцінка 2011 року):

  • придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 34,3 %,
    • орні землі — 3,6 %,
    • багаторічні насадження — 0,2 %,
    • землі, що постійно використовуються під пасовища — 30,5 %;
  • землі, зайняті лісами і чагарниками — 52,5 %;
  • інше — 13,2 %[1].

Тваринний світ

У зоогеографічному відношенні територія країни відноситься до Неотропічної області: низовинна частина — до Амазонської провінції Гвіано-Бразильської підобласті, гори Анди — до Андійської провінції Патагонсько-Андійської підобласті[9].

Охорона природи

Болівія є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища[1]:

Урядом країни підписані, але не ратифіковані міжнародні угоди щодо: Конвенції про заборону військового впливу на природне середовище (ENMOD),

  • Конвенції з охорони морських живих ресурсів[1].

Стихійні лиха та екологічні проблеми

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: повіді на північному сході (з березня по квітень); активний вулканізм в Андах на кордоні з Чилі, виверження Іррупутунку (5163 м) 1995 року[1].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

Фізико-географічне районування

У фізико-географічному відношенні територію Болівії можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом:

  • Гори. Розташована біля західного кордону Болівії Кордильєра-Оксиденталь — ланцюг сплячих вулканів і фумаролів, вулканічних отворів, що випускають сірчані гази. Тут розташована найвища вершина Болівії, вкрита снігом Невадо-Сахама (6 542 м). Цей хребет є цілком вулканічного походження і є продовженням вулканічного району південного Перу. Більша частина півночі цього хребта має висоту близько 4000 м; південна частина дещо нижче. Опади, хоча і невиликі на всіх території гірського масиву, більші в його південній половині, де земля покрита чагарниковою рослинністю. Південна область не отримує майже ніяких опадів, і ландшафт складається здебільшого з безплідних скель. Весь регіон Кордильєри-Оксиденталь слабо населений, а його південь фактично нежилий. Стародавній хребет Кордильєра-Орієнталь тягнеться від північного боку озера Тітікака на південний схід приблизно до 17 градусів південної широти, потім розширюється і тягнеться на південь до аргентинського кордону. Найбільш північна частина Кордильєри-Орієнталь, Кордильєра-Реаль, являє собою ланцюг вражаючих засніжених гранітних гір. Деякі з цих вершин перевищують 6000 м, а дві — Іїмані (6462 м), біля міста Ла-Пас, та Іямпу (6424 м) — мають великі льодовики на верхніх схилах. На південь від 17 градусів південної широти вигляд хребта змінюється. Тут хребет відомий як Кордильєра-Сентраль та являє собою великий блок земної кори, піднятий і нахилений у східному напрямку. Західний край цього блоку підвищується серією круч від Альтіплано. Основою Кордильєри є висока нарівне плато з висотами від 4200 до 4400 м, де нерегулярно розкидані високі вершини. Ця територія занадто висока для сільського господарства, а її рослинність характеризується кількома типами висогогірних лугів, разом відомими як Пуна.
  • Долини. Північно-східні схили Кордильєри-Реаль відомі як Юнга, від слова мови аймара, що означає «теплі долини». Круті, майже недоступні схили гір цього переважно субтропічного району на північний схід від міста Ла-Пас створюють найбільш мальовничу ділянку території Болівії. Опади тут значні, а буйна рослинність вкриває стіни вузьких річкових долин. Ґрунти тут найбільш родючі в країні, але погана транспортна інфраструктура перешкоджає розвитку сільського господарства. Уряд спробував побудувати залізницю через Юнгу в 1917 році, з'єдуючи Ла-Пас зі східними низовинами. Проте, залізниця була покинута після завершення лише 150 км. Східні схили Кордильєри-Сентраль поступово спускаються серією складних гір та горбів, що тягнуться з півночі на південь. Річки, що стікають на схід, прорізали довгі вузькі долини; ці долини та озера між рядами — сприятливі райони для сільського господарсьва і населення. Родічі алювіальні ґрунти заповнюють низькі райони, але зведення лісів привело до значної ерозія в кількох місцях. Поверхи долин розташовуються на висоті від 2000 до 3000 м над рівнем моря, температури тут м'якіші, ніж на Альтіплано. В долинах цього району розташовані два важливих болівіййських міста, Сукре і Кочабамба.
  • Альтіплано, високогірне плато між двома головними хребтами країни, охоплює чотири головні басейни, розділені невисокими хребтами, що проходять посередині плато. Уздовж східної сторони Альтіплано — безперервна плоска область, яка служила головним транспортним коридором Болівії з півночі на південь починаючи з колоніальних часів. Усе Альтіплано було сформоване як величезна рифтова долина між двома кордильєрами, що поступово наповнювалась пористими осадовими породами, вимитими з навколишніх гір. Ці осадове походження пояснює поступовий нахил від півночі на південь: більші опади на півночі відклали більшу кількість породи на плато. Кількість опадів на Альтіплано знижується у південному напрямку, а низькоросла рослинність стає більш розрідженою, поступово переходячи у безплідні скелі та простори сухої червоної глини. На ція території знаходяться кілька солончаків, залишків висохлих стародавніх озер. Найбільший з них — усесвітнє відомий Салар-де-Уюні, що містить найбільші покладини солі у світі, площею понад 9 тис. км². Шар солі тут більш ніж 5 м завглибшки в центрі цього району. Протягом сухому сезону, ліжко озера можуть перетинати важкі вантажівки, через відсутність добрих доріг ця територія давно використовується як транспортний коридор. Біля кордону з Аргентиною, Альтіплано знову підвищується знову, містячи горби і вулкани, які охоплюють область біля Кордильєри-Оксиденталь. Найвидатніша особливість Альтіплано — велике озеро у його північній частині, Тітікака. Із висотою рівня води 3810 м над рівнем моря, це найвища судноплавна водойма у світі.
  • Низовини, що є частиною більшої Амазонської низовини, займають всю північну та східну частину Болівії та розташовани на схід від Анд. Попри те, що ці райони охоплюють дві третини території країни, вони слабо населені і до недавнього часу грали незначну роль в її економіці. Більшість важливих річок Болівії протікають по багатій на опади північним частинам низовин, особливо в департаменту Бені, де ґрунти зручні для вирощування кави і какао. З північних низовин стікають повільні рівнинні річки, найбільші з яких, Маморе, Бені і Мадре-де-Дьойос, стікають на північ до річки Мадейра, притоки Амазонки. Річкові судна уздовж Бені та Маморе здатні перевозити як пасажирів, так і вантажі, хроте пороги на Маморе запобігають судноплавству далі до Бразилії. Біля кордону з Парагваєм дрібні піщані струмки несуть воду до річок Парагвай та Пілкомайо. За відмінностями в топографії і кліматі низовинні райони Болівії поділяють на три географічні області.
    • Плоска північна область, розташована на території департаментів Бені, Пандо і північної частини Кочабамба, вкрита тропічними лісами. Оскільки значна частина верхнього шару ґрунту складається з тонкого шару ґрунту, під яким знаходиться шар твердої глини, стік води обмежений, а значні кількості опадів перетворюють ці обширні райони на болота.
    • Центральна область, що охоплює північну частину департаменту Санта-Крус, містить похилі горби та має сухіший клімат, ніж північна. Тут ліси, що перемежаються саванами, а значна частина території очищена для потреб сільського господарства. Тут розташоване місто Санта-Крус, найбільше місто болівійських низовин, та містяться найбільші болівійські родовища нафти і природного газу.
    • Південно-східна частина низовин — продовження аргентинського та парагвайського регіону Гран-Чако. Хоча посушлива протягом дев'яти місяців року, ця територія перетворюється на болота протягом трьох вологих місяців року. Значні коливання у рівні опадів приводять до наявності виключно чагарникової рослинності, проте зручні для випасу хдоби, хоча нещодавні відкриття родовищ природного газу та нафти привернуло багато нових поселенців до регіону.


Див. також

Примітки
  1. Bolivia, Geography. Factbook.
  2. Котляков В. М., 2006.
  3. Поспелов Е. М., 2005.
  4. Атлас світу, 2005.
  5. Part II : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
  6. Time zone converter : [англ.] // Калькулятор різниці в часі між двома пунктами. — The Time Now, 2017. — 15 November. — Дата звернення: 21 грудня 2017 року.
  7. Болівія // Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
  8. Атлас. Географія материків і океанів, 2014.
  9. ФГАМ, 1964.
  10. Members : [англ.] // World Meteorological Organization (WMO). — Дата звернення: 22 лютого 2017 року.
  11. Ramsar Sites Information Service : [англ.] : [арх. 8 березня 2019 року] // rsis.ramsar.org. — Convention on Wetlands. — Дата звернення: 8 березня 2019 року.

Література

Українською

Англійською
  • (англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.
  • (англ.) Bolivia: A Country Study / Hudson, Rex A. and Hanratty, Dennis M., ed. — Washington : GPO for the Library of Congress, 1989. — 354 с.

Російською

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.