Золота доба Нідерландів

У 1568 році, 7 провінцій, що пізніше утворили Утрехтську унію, підняли повстання проти Філіпа II яке спричинило Вісімдесятирічну війну. Англо-іспанська війна 1585—1604 років тимчасово зупинила іспанське просування і після захоплення Антверпену 17 серпня 1585 року було остаточно утверджено поділ на Північні та Південні Нижні землі (в основному територія сучасної Бельгії).

Сполучені провінції продовжували боротьбу до Дванадцятирічного перемир'я яке, втім не завершило війну остаточно. Лише Вестфальський мир 1648 року що завершив Вісімдесятирічну війну між Голландською республікою та Іспанією, а також Тридцятилітню війну між іншими Європейськими державами, призвів до формального визнання незалежності Нідерландів від Іспанської імперії.

Держава хоча і була олігархічною, але набагато менш феодальною ніж інші європейські країни й це робило ринок праці набагато вільнішим.[1] Влада країни підтримувала створення економічної системи яка б базувалася не на сільському господарстві, а на торгівлі та судноплавстві. Податковий тягар голландського населення був значно вищим, ніж у сусідніх країнах: вдвічі вищий ніж в Англії та більш ніж утричі вищий, ніж у Франції.[2] Через сильну комерціалізацію економіки, високі доходи та легку доступність капіталу, держава мала широку ресурсну базу, попри невелике населення.

Вступ військ в Антверпен, 1585

Після падіння Антверпену в 1585, протестанти міста та Південних Нижніх земель мали до вибору або перейти в католицьку віру, або залишити володіння Габсбургів протягом 4 років.[3] Значна частина протестантів вирішила переїхати до Голландії, зокрема Амстердаму. Оскільки серед протестантів було багато кваліфікованих робітників, Амстердам до 1630 року перетворився з невеликого порту на один з найважливіших центрів торгівлі у світі.

Окрім протестантів з Південних Нижніх земель, в Нідерландах знайшли прихисток багато інших релігійних біженців, зокрема сефардські євреї з Іспанії та Португалії, протестанти з Франції та англійські пуритани.

Економіка відіграла дуже важливу роль у піднесенні республіки в 17 столітті. Звільнившись від влади Іспанії, за кілька десятиліть країна перетворилася на міжнародну потугу. Республіка мала ряд дуже прибуткових колоній в Азії та Африці, а також в Америці, але основу багатства заклала торгівля в Європі: торгівля зерном та деревиною в регіоні Балтійського моря. Амстердам почав відігравати дуже важливу роль у європейській та світовій економіці. Результатом розквіту торгівлі став великий і дуже багатий купецький клас. Економічне зростання також призвело до розвитку спонсорства мистецтв, літератури, науки та побудови укріплень.

Ще однією причиною економічного процвітання була технологічна перевага, яку Республіка мала над багатьма іншими країнами. Оскільки в Республіці було відносно різноманітне, відкрите та толерантне суспільство, легше було розвивати ідеї та винаходи. Республіка випереджала інші країни майже в усіх областях. Відомим прикладом такої новинки є судно-флейта, яке давало голландським морякам велику перевагу над багатьма іншими морськими державами.

Важливою причиною економічного процвітання стала ключова роль, яку Амстердам відігравав у світовій торгівлі. Амстердам поступово перетворювався на центр світової торгівлі, де майже вся інформація, товари та послуги були доступні в одному місці.

Голландська Ост-Індійська компанія (Vereenigde Oostindische Compagnie або VOC), заснована в 1602, зіграла важливу роль в економічному піднесенні країни та швидко перетворилася на найбільшу торгову компанію 17 століття, утворивши голландську монополію на азійську торгівлю, яку вона утримувала два століття. Її торгові шляхи простягалися вздовж африканських та азійських узбереж через власні бази в Індонезії, Японії, Тайвані, Цейлоні та Південній Африці. Для торгівлі із Західною Африкою та Америкою була заснована голландська Вест-Індійська компанія (Geoctroyeerde West-Indische Compagnie або WIC), яка управляла голландським майном колонії Nieuw Nederland у Північній Америці з адміністративним штабом у Нью-Амстердамі, нині Нью-Йорк. Іншими напрямками торгівлі були торгівля Балтійським морем, торгівля з Московією, а також торгівля з Італією, Левантом та країнами на східному узбережжі Середземного моря.

Амстердамська біржа на картині 1653 року

У 1609 році був заснований Амстердамський біржовий банк — перший у світі центральний банк, а в 1611 році Амстердамська товарна біржа.[4] Біржа поліпшила умови торгівлі та сприяла здійсненню платіжних операцій, що до того часу ускладнювалось через велику кількість різних валют в обігу. Вигідні процентні ставки, фіксовані курси валют та висока готовність голландських банків давати позики залучали інвесторів та фінансистів з усієї Європи.

Той факт, що в Республіці існував великий ринок для запозичення грошей, означав, що люди, компанії або й сама держава, які прагнули інвестувати чи потребували грошей, могли легко отримати позику. Таким чином, цей фінансовий ринок спростив інвестиції в потенційно вигідні компанії або державні організації (наприклад, VOC).

У Нідерландах 17 століття соціальний статус головним чином визначався статками. У цьому відношенні Нідерланди відрізнялися від сусідніх країн, де соціальний статус все ще в основному залежав від походження. Аристократія та дворянство продали більшість своїх привілеїв містам, в яких влада належала заможним купцям. Щобільше, кількість дворян у Нідерландах була дуже низькою у порівнянні з сусідніми країнами. Цьому є дві причини: починаючи з 13 століття феодальна система в Низьких країнах швидко руйнувалась. Багато кріпаків-фермерів переселилися на нещодавно відвойовану або осушену землю вільними людьми, де стали орендарями. Також починаючи з 15 століття, багато землі купували багаті купці, які своєю чергою віддавали її в оренду. По друге, у шістнадцятому столітті габсбурзькі монархи проводили цілеспрямовану політику щодо заміщення дворян на всіх адміністративних посадах новим класом державних службовців, який отримував вищу освіту та був більш залежним, а отже лояльним до влади.

Це не означає, що аристократи не мали високого соціального статусу. Багаті купці охоче купували у знаті права земельної власності та права на носіння родинного герба та печатки. Аристократи також співпрацювали з представниками інших класів, щоб належним чином забезпечити собі засоби до існування. З цією метою вони видавали дочок заміж за багатих купців, самі займалися торгівлею або приймали державні чи військові посади, щоб заробити. Купці також зацікавилися державними посадами, оскільки вони могли забезпечити їм більшу економічну вигоду та більший престиж. Університетська освіта розглядалася як сходинка до такої державної служби. Заможні купці та аристократи відправили своїх синів у так зване велике турне Європою. Ці молоді люди ходили до університетів у різних європейських столицях, часто у супроводі приватного викладача, по можливості вченого. Описане тут змішування класів було найпоширенішим у другій половині століття.[6]

Духовенство не мало багато мирського впливу: католицька церква була певною мірою пригноблена з моменту початку Вісімдесятилітньої війни; молода протестантська церква була розділена.[7]

У суспільній ієрархії безпосередньо під аристократами та політичними елітами знаходилась заможна буржуазія, яка складалася з протестантського духовенства, юристів, лікарів, промисловців і вищих чиновників. Нижчий статус присвоювався самозайнятим, спеціалізованим майстрам, адміністративному персоналу та фермерам. Ще на одну сходинку нижче були навчені робітники, домашня прислуга та інший обслуговчий персонал. Біля підніжжя піраміди стояли збіднілі сільські жителі, багато з яких випробовували щастя в містах, як жебраки. Догляд за бідними та хворими був добре організований. У попередні століття це головним чином було завданням гільдій та католицької церкви. Після Реформації місцева влада значною мірою взяла на себе цю роботу.

Оскільки багатство або його відсутність визначали соціальний статус людини, класи були менш чітко визначені, ніж деінде, зрештою економічний стан людини міг швидко змінитись. Кальвінізм, який оспівує смирення як важливу чесноту, зіграв важливу роль у творенні ставлення до багатства в суспільстві. Ці тенденції виявились тривалими й сучасне голландське суспільство, хоч і набагато більш секуляризоване, багатьма все ще розглядається як вельми егалітарне.

Центральна роль жінок у голландському домогосподарстві 17 століття оберталася довкола дому та хатніх справ.[8] У нідерландській культурі дім розглядався як притулок від відсутності християнської доброчесності та аморальності зовнішнього світу. Дім був невіддільною частиною суспільного життя голландського суспільства, перехожі могли зазирати у вікна і бачити вітальні будинків, прикрашені, щоб продемонструвати багатство та соціальне становище певної родини. Будинок був також місцем для взаємодії сусідів, друзів та родини, що ще більше закріпило його значення в соціальному житті голландських містян 17 століття. Фізичний простір голландського будинку був також поділений за гендерною ознакою. У передній частині будинку чоловікам належав невеликий простір, де вони могли робити свою роботу або вести бізнес, відомий як Voorhuis, тоді як жінки відповідали за майже всі інші приміщення в будинку, такі як кухні та сімейні кімнати.

Жінки в голландському суспільстві 17 століття користувалися широким спектром свобод у межах своєї власної сфери контролю. Заміжні жінки могли законно відкидати сексуальні бажання своїх чоловіків, якщо існували докази або підстави вважати, що сексуальний контакт призвів би до передачі сифілісу чи інших венеричних захворювань. Голландським жінкам також дозволялося причащатися разом з чоловіками, а вдови могли успадкувати майно та підтримувати контроль над своїми фінансами та заповітами чоловіка. Однак соціальна роль жінки все ще в основному зводилась до домашніх обов'язків, попри історичні дані, що свідчать про певні випадки коли дружини мали значний вплив у сімейному бізнесі. Як демонструють численні картини голландського 17 століття, найважливішими побутовими завданнями, які виконували жінки, були нагляд за покоївками, приготування їжі, прибирання, рукоділля та прядіння.

Джонатан Ізраель у вступі до своєї книги «Республіка 1477—1806 рр.» перелічує особливості та нововведення епохи Золотої доби, які вражали іноземців. В економічній галузі спостерігались організованість і ефективність судноплавства та торгівлі, а також високий розвиток промисловості та фінансових установ. Іноземці високо оцінювали порядок і чистоту міст, релігійну та інтелектуальну толерантність, рівень підтримки дітей-сиріт, бідних, лікарень та в'язниць, а також низький рівень злочинності. Примітним в їх очах було зменшення влади церков, керівництво над військовими цивільними особами, велика кількість наукових колекцій, бібліотек і видавництв, а також досягнення в галузі мистецтва, науки та філософії. Іноземці зазвичай були вражені безліччю церков, свободою якою користувалися жінки, наймані працівники та євреї, а також відсутністю стійкої суспільної ієрархії. Іноземним відвідувачам було важко розпізнати служниць лише за їх одягом. Дворян дивувало, що до них звертались люди нижчого рангу. Об'єднані провінції часто сприймались як осередок безладу.[5]

Технологічний розвиток країни, зокрема у сферах сільського господарства, мореплавства та мистецтв приваблював багатьох іноземців, таких як Юрій Немирич, Іван Мазепа та Петро I.

Практично у всіх містах в епоху золотої доби існували приватні початкові школи для дітей від п'яти до приблизно десяти років, і влада у більших містах контролювала якість освіти. Тут діти навчилися читати та рахувати (за окрему плату) приблизно за два роки, а можливо, ще через рік-два писати. Це робилось через те, що у республіці вважалось, що кожна людина повинна мати можливість читати Біблію. Крім того, арифметика, письмо, бухгалтерський облік та володіння однією або кількома мовами мали важливе значення для торгівлі. Діти приблизно однакових здібностей сиділи разом за столом. Вони працювали самостійно, а коли закінчували завдання, отримали нову роботу від шкільного вчителя. Якість освіти сильно залежала від того, що могли дозволити собі батьки. Існувала також різниця між містом і селом, бо зазначена раніше перевірка якості освіти в основному відбувалась у містах. У селах якість, як правило, була нижчою. В сільських школах викладали трохи арифметики, трохи читання та письма, молодші діти отримували допомогу від старших, релігії приділялась особлива увага.

У містах не рідко існували латинські школи, де, крім латинської мови, також викладали давню історію та красномовство. Наголос на латині був очевидний: дітей треба було готувати до університету, де все викладалося латинською мовою. По-друге, саме латинські школи взяла надавали класичну освіту. Латинська була офіційною мовою (католицької) Церкви, і вся міжнародна кореспонденція також велася цією мовою. Крім того, в латинських школах увагу приділяли грецькій мові, історії, риториці, діалектиці (логічному мисленню), філософії, релігії, співу, музиці (теорії музики), арифметиці, геометрії та астрономії.

Бібліотека Лейденського університету в 1610 році

Першим університетом Нідерландів став Лейденський університет заснований у 1575 році. Цей протестантський державний університет спочатку викладав лише протестантське богослов'я (нова республіка гостро потребувала освіченого духовенства), красномовство, давню історію, латинську та грецьку мови та математику. Оскільки Лейден був одним із перших протестантських університетів, він залучив протестантських студентів з усієї Північної Європи. Також з університетом були пов'язані такі визначні особистості того часу як брабантський гуманіст та історик Юст Ліпсій, французький вчений-літературознавець Джозеф Юст Скалігер, юрист Гуго Гроцій, фламандський вчений-літературознавець Даніель Хейнсіус, математик Вілеброрд Снеліус, лінгвіст Геррардус Воссіус та багато інших. Лейденський університет мав три основні факультети — теологію, право та медицину. В пізніші роки в університеті почали викладати філософію та класичну римську та грецьку історію. Крім того, викладали сім вільних мистецтв (граматика латинської та грецької мови, діалектика, риторика, арифметика, геометрія, музика, астрономія), які на той час викладалися майже в кожному університеті. Особливістю Лейдену була школа фехтування в якій фехтування повинно було дотримуватися точної математичної моделі.

Сімон Стевін створив навчальну програму для інженерної школи, що пропонувала математику та прикладну фізику голландською мовою для геодезії та фортифікації. Як і уроки фехтування, ці предмети мали переважно військове значення. Вони мали задовольнити потребу принца Моріца у підготовці освічених кадрів для Вісімдесятирічної війни проти Іспанії. Протестантські університети Франекера (1585), Гронінгена (1614), Амстердама (1632), Утрехта (1636) та Хардервейка (1648) були створені та розширені протягом 17 століття.

Академічні гімназії були школами для вищої освіти без університетського статусу, хоча лекції в них читали професори. Гімназії знаходились, серед іншого, в Амстердамі, Бреді та Девентері.

Нідерланди займали провідне становище у галузі книгодрукування ще в 16 столітті та зберегли його в 17 столітті. Центр голландського книжкового виробництва перемістився з Антверпена в Лейден та Амстердам, наприклад пізні твори Галілея вперше було видано саме в Лейдені, де багато авторів не лише друкували свої твори, але й оселялись, щоб уникнути масового втручання державної та церковної цензури.

Однак стандарт якості книгодрукування яким славились друкарні Антверпену, зокрема друкарня Крістофа Плантена яка багатьма сприймалась як «восьме чудо світу», не міг бути підтриманий. Це пояснюється повоєнним дефіцитом сировини та надзвичайно високим попитом, які призвели до значного зниження якості паперу, друкарських фарб та палітурок; на ринку також з'явилися перші м'які обкладинки.

В умовах війни наприкінці 16 століття Плантен переїхав з Антверпена до Лейдена де він відбудував свою компанію і залишив її у спадок, однак з часом гегемонія у сфері друкарства перейшла родині Ельзевірів — іншій друкарській династії що залишила Антверпен побоюючись цензури. Ельзевіри налагодили співпрацю з Лейденським університетом та відкрили філії друкарні в Гаазі та Утрехті. Видавництво Ельзевір існує по сьогодні.

Ельзевіри не були вченими друкарями книг, як Мануцій або Етьєн, проте вони мали зв'язки в науковому світі. Окрім того, видавати свої праці в Ельзевірів було дуже престижно, що дозволило їм стати видавцями для Бекона, Гроція, братів Корнелів, Декарта, Коменського, Гоббса, Мілтона, Ларошфуко, Мольєра та багатьох інших видатних діячів.

Голландці також лідирували в галузі картографії. Видання мап Меркатора Йодокусом Гондіусом поклало початок розквіту голландської картографії який зробив Амстердам одним з головних центрів виробництва мап та глобусів. Одними з провідних картографів того часу були Віллем Янсзон Блау та Гессель Ґеррітц.

Голландський живопис Золотої доби дотримувався багатьох тенденцій, що домінували в мистецтві бароко в інших частинах Європи, таких як караваджизм та натуралізм, і був лідером у жанрах натюрморту, пейзажу та жанрового малярства. Портрети також були популярними, на відміну від історичного живопису який хоча і вважався традиційно найвищим жанром, не мав великої популярності серед покупців. Церковного мистецтва фактично не існувало. Історики мистецтва вказують на зростаючу кількість заможного голландського середнього класу та успішних меркантильних покровителів митців як рушійної сили у розвитку живопису.

Ця тенденція, разом з відсутністю підтримки від протестантських церков, призвела до великої кількості «сцен повсякденного життя» або жанрових картин на світські теми. Темою, яка є цілком характерною для живопису голландського бароко, є великий груповий портрет, особливо громадських та стрілецьких гільдій, такий як Нічна варта Рембрандта ван Рейна. Особливим піджанром натюрморту був так званий показний натюрморт. Цей стиль орнаментованого натюрморту був розроблений в 1640-х роках в Антверпені такими фламандськими художниками, як Франс Снейдерс, Озіас Беерт, Адріан ван Утрехт і цілим покоління голландських художників Золотої доби. Вони писали натюрморти, що підкреслювали достаток, зображуючи різноманітність предметів, фруктів, квітів та мертвої дичини, часто разом із живими людьми та тваринами. Цей стиль став одним із головних в живописі Голландської республіки.[11]

Найвідомішими художниками Золотої доби Голландії є Рембрандт, Ян Вермер, Якоб ван Рейсдал та Франс Галс. Деякі помітні художні стилі та напрямки включають гарлемський маньєризм, утрехтський караваджизм, делфтську школу та голландський класицизм.

В епоху Відродження виник гуманізм, сформований Реформацією. Сильний вплив класичних поетів, особливо Тацита, виявляється в Nederlandsche histooriën (1642—1654) Пітера Гофта, який своїми віршами познайомив Нідерланди з французькою та італійською поезію. Також він писав пастирські п'єси та драми, які писались з єдністю місця, часу та сюжету, як це передбачав Арістотель.

Через його біблійні та патріотичні драми Йост ван ден Вондел вважається поетом-класиком голландської літератури. Найвідоміші його роботи — Гейсбрехт Амстердамський (1637) та Люцифер (1654) публікуються і виконуються донині. Гербранд Бредеро, який також був важливим поетом, славився своїми комедійними поезіями.

Іншими важливими авторами були мораліст Якоб Катс, дипломат Константин Гейгенс, гравер Ян Луйкен, провідний поет голландського півдня Юстус де Гардувейн, релігійний поет Якоб Ревіус — автор опублікованого у 1637 році перекладу Біблії, поет і драматург Віллем Годшалк ван Фоккенброх, Карел ван Мандер, який, крім усього іншого, написав Schilderboeck, відому книгу про живопис, та письменник комедії Томас Асселейн. Універсального вченого Гроція можна вважати письменником.

Найвідоміша робота голландського філософа Спінози Ethica, ordine geometrico demonstrata, в якій за допомогою математики він поєднав єврейську містичну традицію та раціональне наукове мислення у єдиній, всеосяжній візії, була опублікована посмертно в 1677 році. Разом з Декартом і Вольтером Спіноза був одним із засновників Просвітництва.

До кінця 20 століття, 17 століття вважалося найгіршим бібліографічно доступним століттям з точки зору історії європейської літератури, оскільки, з одного боку, довгі звивисті заголовки ускладнювали облік, з іншого боку, пануюча в Європі цензура часто спричиняла анонімність багатьох текстів що унеможливлювало класифікацію, наприклад визначення видавця чи місця друку. Нідерландів це стосується меншою мірою; Оскільки країна найменше постраждала від цензури 17 століття, автори здебільшого могли вільно публікувати свої роботи та не були змушені приховувати свої справжні дані.[12]

Нідерланди мають давні традиції в галузі архітектури та містобудування. В 16 столітті в Нідерландах все ще домінувало італійське Відродження в його голландському трактуванні, однак в кінці століття набув популярності маньєризм, а потім і раннє бароко (до яскравих прикладів зокрема належать будівлі міської ратуші та м'ясної крамниці в Гарлемі архітектора Лейвена де Кі). Також на початку 17 століття поширився голландський класицизм, який швидко набув пуританських рис протестантизму і фактично став протилежністю барокового стилю який тісно асоціювався з феодалізмом та аристократією.

Будівля мерії Амстердаму авторства Якова ван Кампена, яка була побудована в 1642—1648 роках і в якій зараз знаходиться Королівський палац, вважається шедевром північного голландського класицизму. Вона мала демонструвати ключову роль яку місто відігравало в республіці, цим також пояснюється і те, що в той час мерія була найбільшою спорудою такого роду. Окрім суто архітектурного, будівля також є й інженерним шедевром, оскільки при будівництві в заболочений ґрунт було забито 13 569 паль.[13]

Міста швидко розширювались завдяки економічному розвитку. Будинки що виникли в Амстердамі вздовж каналів на місці заболоченого лиману Амстела показують економічний та культурний розвиток, який пережило місто. Тут та в інших голландських містах дуже активним був архітектор Хендрік де Кейзер, який побудував мерію Делфта, а також численні церкви, громадські будівлі та приватні маєтки в Амстердамі.

Гаага лише трохи поступалася Амстердаму і поступово перетворювалася на вишукане дипломатичне місто. Ван Кампен та Пітер Пост збудували в місті палац Мауріцхейс для Моріца фон Нассау у 1640 році (до речі, перший у Нідерландах, який був суто класичним у своєму стилі).

Утрехт, як і Лейден, Гарлем та Гауда, пережив будівельний бум під час якого були збудовані величезні двоскатні будинки, а також багато церков та монастирів.

Делфт, де працювали такі архітектори, як Хендрік Шваф і Паулюс Морельзе, також перетворився на успішний торговий центр, в якому з'явились ткацькі виробництва, пивоварні та виробництва порцеляни. Тут було зведено лише кілька громадських будівель у стилі класицизму, однак було перебудовано багато вже існуючих будівель, так у 1650 свого сучасного вигляду набула будівля Флесхалу (м'ясної зали).

Для багатьох тогочасних архітекторів було характерним, що вони часто також були художниками чи скульпторами, і через це саме вони розробляли інтер'єри та навіть меблі для будівель які проєктували, таким чином визначаючи вигляд будівель як ззовні, так і всередині. Інтер'єри гільдій та житлових будинків переважно облаштовувались під сильним бароковим впливом, в першу чергу з Франції.

Голландські досягнення в царині скульптури в 17 столітті менш помітні, ніж у живописі та архітектурі, частково через відсутність скульптур в інтер'єрах протестантських церков, оскільки заперечення проти римо-католицького шанування статуй було одним із приводів Реформації. Іншою причиною був порівняно невеликий клас дворян який був головним замовником скульптур. Скульптури замовлялись для державних будівель, приватних будівель (часто ними прикрашали фасади будинків) та екстер'єру церков. Скульптура також розвивалась у формі могильних пам'яток та портретних бюстів.

Хендрік де Кейзер, який творив на зорі Золотої доби, є одним з небагатьох видатних голландських скульпторів цього періоду. У 1650-х і 1660-х роках фламандський скульптор Артус Квеллінус старший, разом зі своєю сім'єю та послідовниками, такими як Ромбут Верхулст, відповідав за декорування мерії Амстердама (нині Королівський палац). Інтер'єр палацу вважається головним пам'ятником голландської скульптури Золотої доби.

Доба розквіту музики в Нідерландах тісно пов'язана з голландською школою і закінчується наприкінці 16 століття. Під панівним впливом кальвіністської церкви такі форми музики як опера чи кантата не могли розвиватися, бо вони вважалися занадто аристократичними; музика обмежувалася потребами буржуазного суспільства. Вплив з-за кордону, особливо таких композиторів як Жан-Батіст Люллі та Йоганн Себастьян Бах, визначив тогочасну голландську музику і не сприяв розвитку власного музичного стилю в Нідерландах.

Створення музики в колі сім'ї було одним з улюблених занять у 17 столітті, утворювались приватні музичні асоціації під назвою Collegia musica. Орган відігравав важливу роль. Іншими поширеними інструментами були лютня, клавесин, скрипка та флейта. У часи Золотої доби було видано багато гімнів, хоча інструментальна музика явно домінувала з середини 17 століття.

Ліричні драми, балети та опери виконувались в Амстердамському оперному театрі, який відкрився в 1638 році, і в основному були французького та італійського походження. До найяскравіших представників голландської музики того періоду можна віднести композиторів ораторій та кантат Константина Гюйгенса і Яна Свелінка, поета та автора патріотичних пісень Адріана Валеріуса, а також музиканта Якоба ван Ейка.