Імені Тараса Шевченка (станція)

Імені Тарáса Шевчéнка (до 1936 року та у 19411944 роках Бóбринська[1], у 19361938 роках Імені Пóстишева, у 19381940 роках Імені Єжóва) вузлова електрифікована дільнична залізнична станція Шевченківської дирекції Одеської залізниці. Розташована у місті Сміла Черкаського району Черкаської області за адресою: провулок Тараса Шевченка, 1.

Станція Імені Тараса Шевченка

Імені Тараса Шевченка Помічна
Цвіткове — Імені Тараса Шевченка
Імені Тараса Шевченка Чорноліська
Золотоноша I — Імені Тараса Шевченка
Одеська залізниця
Шевченківська дирекція
м. Сміла

Південний вокзал
49°12′12″ пн. ш. 31°53′40″ сх. д.
Рік відкриття 1876 (146 років)
Попередня назва Бобринська,
імені Постишева,
імені Єжова
Тип дільнична, вузлова
Колій 43
Платформ 5
Тип платформ(и) 2 бічні та 3 острівні
Форма платформи пряма
Вулиця пров. Тараса Шевченка, 1
Відстань до Києва, км 216
Відстань до Знам'янки, км 92
Відстань до Черкас, км 30
Відстань до Дніпра, км 316
Код станції 420008 ?
Код «Експрес-3» 2208350 ?
Послуги
Супутні послуги
Імені Тараса Шевченка
Імені Тараса Шевченка на Вікісховищі

Історія

У 1872 році під тиском цукрозаводчиків генерал-губернатор князь Дондуков-Корсаков був змушений піти на з'єднання Києво-Берестейської та Харківсько-Миколаївської залізниць, що закінчувалися станціями Фастів I та Знам'янка-Пасажирська відповідно. З цією метою було утворено Товариство Фастівської залізниці. Товариство планувало прокладання залізниці через район Новомиргород Златопілля, однак Міністр шляхів сполучення граф Георгій Бобринський домігся виконання Уставу Товариства, яким було зобов'язано прокласти залізницю через Смілу з правом експлуатації до 1957 року. Тож на околиці Сміли, паралельно з будівництвом залізниці, будується головна станція Фастівської залізниці. Назву їй було обрано Бобринська на честь графів Бобринських. Граф задумав будівництво станції заздалегідь, тож назва Бобринська уперше з'явилася на мапі 1870 року, що нині зберігається у бібліотеці імені Салтикова-Щедріна (Санкт-Петербург).

23 листопада 1876 року розпочався рух поїздів від Фастова через Бобринську до Знам'янки з відгалуженнями до станцій Шпола та Черкаси, як свідчать телеграми з Фастова та Сміли у Товариство Фастівської залізниці, що засідало у Петербурзі. Управління ж залізниці було розміщено у місті Сміла.

На станції Бобринська було облаштовано депо на 9 паровозів і сарай на 8 вагонів, головну майстерню для ремонту паровозів та вагонів (нині Смілянський електромеханічний завод), магазин для запчастин і матеріалів.

Незважаючи на низький вантажообіг, наявність станції дала швидкий імпульс зростанню розвитку міста та скорочення безробіття. Умови роботи були надзвичайно важкі — працювали по 12 годин, а заробіток одержували у розмірі 80-90 карбованців/рік. Робітники та стрілочники жили у тісних холодних бараках по 2-3 родини разом. Лікарні у залізничників не було, тож доводилося користуватися лікарнею графа Бобринського за плату.

У 1897 році Фастівська залізниця була поглинута Південно-Західною залізницею.

Напередодні Першої світової війни станцію було переобладнано. У цей час була збудована залізниця Москва Одеса-Головна і через станцію розпочався рух потягів з півдня у центр Російської імперії.

1914 року побудована залізнична лінія Бобринська Одеса залізниці Одеса-Бахмач через станції Помічна та Колосівка.

Українська революція

Проти ночі з 21 на 22 лютого 1918 року Звенигородський кіш вільного козацтво під командуванням Юрка Тютюнника розбив на станції переважаючі сили більшовиків (8-ми тисячну групу Михайла Муравйова). Бій тривав цілий день, при цьому обидві сторони зазнали значних втрат. Він закінчився нічною атакою на росіян, по якій останні були розбиті й розбіглися у різних напрямках. Тут мало не був захоплений комендант російських військ на Україні Муравйов, який пробивався з Одеси на північ. Під час операції звенигородцями командував Хведот Бондар (с. Кирилівка), черкасцями Яків Водяний, єлисаветцями — Кульчицький, всією операцією кермував штаб Звенигородського коша. Це була одна з найвидатніших операцій Вільного козацтва[2]. В цьому бою брав участь і Іван Лютенко-Лютий, після якого на деякий час склав зброю. За його словами в цьому бою протистояли переважно червоні матроси з Чорноморського флоту, які хоч і були фронтовиками, на суші виявились слабким супротивником.

25 січня 1919 року в район станції Бобринська було перекинуто панцирний поїзд «Гайдамака» — для ліквідації повстання отамана Зеленого проти Директорії Української Народної Республіки[3]. Загалом станом на 28 січня 1919 року у складі Південної групи Директорії УНР у напрямку станцій Черкаси та Знам'янка-Пасажирська проти радянських повстанців оперувало 3 панцерні поїзди, крім згаданого «Гайдамаки», ще «Республіканець» та «Самостійник»[4]. У лютомуберезні 1919 року для боротьби з більшовиками долучився панцирник «Мазепинець» з 2-го полку ім. І. Мазепи Запорізького корпусу ДА УНР[5].

10 травня 1919 року, внаслідок Григор'ївського повстання проти більшовицької влади, одною з перших повстанцями була захоплена станція Бобринська. 22 травня 1919 року червоноармійські підрозділи повернули станцію собі під контроль.

5 серпня 1919 року розпочався наступ на вузлову станцію білогвардійських військ під командуванням начальника 1-ї Терської козачої дивізії. В авангарді наступу знаходився бронепоїзд «Генерал Шкуро», що переслідував бронепотяг та відступаючі сили червоних. Проти ночі з 6 на 7 серпня бронепоїзд зайняв станцію. Було захоплено близько 20 полонених. На ранок 7 серпня підтягнулися пластунські батальйони. Бронепоїзд провів розвідку на відстані близько 10 верст у напрямку станції Сміла, в бік мосту через річку Дніпро, і згодом повернувся на станцію Бобринська[6]. Нечисельні білі війська продовжували наступ у напрямку станції Цвіткове. Передові загони генерала Андрія Шкуро покинули 11 серпня Смілу, залишивши на станції один ешелон. Через станцію проходило багато різних білогвардійських військових частин, що супроводжувалось чисельними погромами єврейського населення Сміли.

9 січня 1920 року частини радянської 12-ї армії відбили залізничний вузол.

10 лютого 1920 року в ході Першого зимового походу полк Чорних запорожців та Мазепинський кінний полк штурмом взяли станцію Бобринську. На станції було захоплено 11 поїздів інтендатури фронту. Серед трофеїв «чорні запорожці» мали 60 верхових коней, полкові гармати, рушничні набої, багато одягу та іншої амуніції[7]. Нанісши значних втрат більшовикам та здобувши велику кількість майна, війська відступили зі станції та вирушили на Лівобережжя[8].

Українська РСР

1933 року засноване ремонтне вагонне депо.

14 квітня 1936 року опублікована постанова Центрального виконавчого комітету СРСР згідно якої станція Бобринська отримала назву на честь партійного діяча імені Постишева.

1936 року відбулось розукрупнення Південно-Західної залізниці, в окрему адміністративну одиницю була виділена Одеська залізниця, в підпорядкування якої і потрапила станція ім. Постишева. Постишевське (Бобринське) відділення стало одним з восьми аналогічних у складі новоствореної залізниці. Через станцію проходив один з основних потоків поїздів у напрямку П'ятихатки-Знам'янка-Миронівка.

11 березня 1940 року ремонтне вагонне депо отримало назву Імені Тараса Шевченка.

1952 року побудований сучасний вокзал станції за проєктом архітектора Геннадія Гранаткіна. Друге переобладнання станція пережила впродовж 19581964 років. Перша на Одеській залізниці електрифікована змінним струмом (~25 кВ) дільниця Миронівка — Імені Тараса Шевченка Знам'янка-Пасажирська введена в експлуатацію 1962 року, а вже згодом поїзди на електротязі почали курсувати між Києвом, Придніпров'ям та півднем України.

Незалежна Україна

Південний вокзал, вигляд з платформ
Північний вокзал

1991 року станція увійшла до підпорядкування «Укрзалізниці». З 1999 року на станції відкритий сервісний центр, який обладнаний системою «Експрес УЗ».

Впродовж 20052008 років станцію реконструйовано, у зв'язку з відкриттям швидкісного руху на дільниці Київ-Пасажирський Дніпро-Головний. 13 вересня 2012 року локомотивне депо (ТЧ-5) станції імені Тараса Шевченка було нагороджено як найкраще локомотивне депо у галузевому змаганні першого півріччя 2012 року. Зокрема, відзначена висока продуктивність праці, зростання обсягів перевезень та ефективна економія експлуатаційних витрат за виконання плану поточних ремонтних робіт, впровадження технологічних новацій у оснащенні та відсутності виробничого травматизму[9].

Пасажирське сполучення

Станція обслуговує пасажирські поїзди далекого сполучення[10], а також приміські поїзди до станцій Гребінка, Знам'янка-Пасажирська, Миронівка, Помічна, Умань та Черкаси.

Рух пасажирських поїздів далекого сполучення по станції Імені Тараса Шевченка (з 13.12.2020)
Маршрут сполучення Маршрут сполучення Періодичність курсування
4
«Нічний експрес»
Ужгород Запоріжжя IПо парним, з 18 грудня 2018
12
«Славутич»
Київ Новоолексіївка11
«Славутич»
Новоолексіївка КиївЩоденно
42Трускавець Дніпро41Дніпро-Головний ТрускавецьЩоденно
62Москва Миколаїв / Херсон61Херсон / Миколаїв МоскваЧерез день
70Львів Маріуполь69Маріуполь ЛьвівЩоденно
71
«Запоріжжя»
Запоріжжя I Київ72
«Запоріжжя»
Київ Запоріжжя IЩоденно
75
«Криворіжжя»
Кривий Ріг Київ76
«Криворіжжя»
Київ Кривий РігЩоденно
79
«Дніпро»
Дніпро-Головний Київ80
«Дніпро»
Київ Дніпро-ГоловнийЩоденно
83
«Азов»
Маріуполь Київ84
«Азов»
Київ МаріупольЩоденно
86Львів Новоолексіївка85Новоолексіївка ЛьвівПо непарних
88
«Лісова пісня»
Ковель Новоолексіївка87
«Лісова пісня»
Новоолексіївка КовельПо непарних
96
«Тясмин»
Львів Черкаси95
«Тясмин»
Черкаси Львів1 раз в 4 дня (по числам). З 18 березня 2020 року тимчасово скасований.
102Київ Херсон102Херсон КиївЩоденно
110Львів Херсон109Херсон ЛьвівЩоденно
116/136
«Маяк»
Київ Бердянськ / Покровськ115/135
«Маяк»
Бердянськ / Покровськ КиївЩоденно з 25.03.2018 (до 08.12.2018
курсував під № 225/245//226/246)
122
«Миколаїв»
Рівне / Київ Миколаїв121
«Миколаїв»
Миколаїв Київ / РівнеЩоденно,
з 09.12.2018 подовжено до станції Рівне. З 26.01.2020 з четверга по неділю до ст. Рівне, з 28.01.2020 з понеділка по середу — до Києва
128
«Ковель»
Ковель Харків127
«Ковель»
Харків КовельЧерез день
134Івано-Франківськ Миколаїв133Миколаїв Івано-ФранківськЩоденно
148
«Хаджибей»
Київ Одеса148
«Хаджибей»
Одеса КиївЩоденно
162*Київ-Пасажирський Миколаїв / Херсон162*Херсон / Миколаїв КиївСезонний, за вказівкою
179*Дніпро Київ180*Київ ДніпроСезонний, за вказівкою
201*Дніпро Київ202*Київ ДніпроСезонний, за вказівкою
204*Київ Херсон201*Херсон КиївСезонний, за вказівкою
206*Київ Миколаїв205*Миколаїв КиївСезонний, за вказівкою
228*Київ Бердянськ227*Бердянськ КиївСезонний, за вказівкою
232*Івано-Франківськ Генічеськ231*Генічеськ Івано-ФранківськСезонний, за вказівкою
237*Одеса Київ238*Київ ДніпроСезонний, за вказівкою
248*Київ Одеса247*Одеса КиївСезонний, за вказівкою
256*Львів Херсон255*Херсон ЛьвівСезонний, за вказівкою
282*Хмельницький / Київ Новоолексіївка / Генічеськ281*Генічеськ / Новоолексіївка Київ / ХмельницькийСезонний, за вказівкою
291*Дніпро Київ292*Київ ДніпроСезонний, за вказівкою
298*Київ Херсон297*Херсон КиївСезонний, за вказівкою
732
«Інтерсіті+»
Київ Запоріжжя731
«Інтерсіті+»
Запоріжжя КиївЩоденно
734
«Інтерсіті+»
Київ Покровськ731
«Інтерсіті+»
Покровськ КиївЩоденно
782
«Столичний експрес»
Київ Черкаси781
«Столичний експрес»
Черкаси КиївЩоденно, крім вівторка та середи
  •  Зірочкою позначено потяги, що призначаються переважно в літній період.

До 20112014 років через станцію Імені Тараса Шевченка курсували такі пасажирські поїзди далекого сполучення:

Скасовані пасажирські поїзди у 2011—2014 роках
Маршрут сполучення
11/12
«Славутич»
Київ Сімферополь
18/17
«Чорноморський Кавказ»
Київ Адлер / Анапа
26/25
«Каштан»
Київ Кисловодськ
28/27
«Севастополець»
Київ Севастополь
34/33 Одеса Москва
40/39
«Севастополь»
Київ Севастополь
46/45
«Маяк»
Львїв Адлер
70/69 Львів Донецьк / Маріуполь
86/85 Львів Сімферополь
88/87
«Лісова пісня»
Ковель Сімферополь
166/165,
168/167
«Столичний експрес»
Київ Дніпро
248/247,
294/293
Київ Євпаторія
206/205 Київ Феодосія
320/319 Кишинів Ростов-на-Дону
458/457 Херсон Санкт-Петербург
495/496 Вітебськ Євпаторія

До 9 грудня 2017 року через станцію курсував потяг № 119/120 Запоріжжя I Львів, якому змінено маршрут руху через станції Кропивницький, Первомайськ-на-Бузі, Вапнярка, Жмеринка[11].

Див. також

Примітки

Джерела

  • Тарифное руководство № 4. Книга 1 (на 15.05.2021) (рос.) Архівовано з першоджерела 15.05.2021.
  • Україна. Атлас залізниць. Мірило 1:750 000. — К. : ДНВП «Картографія», 2008. — 80 с. ISBN 978-966-475-082-7.
  • Архангельский А. С., Архангельский В. А. Железнодорожные станции СССР: Справочник. В двух книгах. М. : Транспорт, 1981.(рос.)
  • Гайван С. Є. — Сміла. Путівник — 1992

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.