Імені Тараса Шевченка (станція)

Проти ночі з 21 на 22 лютого 1918 року Звенигородський кіш вільного козацтво під командуванням Юрка Тютюнника розбив на станції переважаючі сили більшовиків (8-ми тисячну групу Михайла Муравйова). Бій тривав цілий день, при цьому обидві сторони зазнали значних втрат. Він закінчився нічною атакою на росіян, по якій останні були розбиті й розбіглися у різних напрямках. Тут мало не був захоплений комендант російських військ на Україні Муравйов, який пробивався з Одеси на північ. Під час операції звенигородцями командував Хведот Бондар (с. Кирилівка), черкасцями — Яків Водяний, єлисаветцями — Кульчицький, всією операцією кермував штаб Звенигородського коша. Це була одна з найвидатніших операцій Вільного козацтва[2]. В цьому бою брав участь і Іван Лютенко-Лютий, після якого на деякий час склав зброю. За його словами в цьому бою протистояли переважно червоні матроси з Чорноморського флоту, які хоч і були фронтовиками, на суші виявились слабким супротивником.

25 січня 1919 року в район станції Бобринська було перекинуто панцирний поїзд «Гайдамака» — для ліквідації повстання отамана Зеленого проти Директорії Української Народної Республіки[3]. Загалом станом на 28 січня 1919 року у складі Південної групи Директорії УНР у напрямку станцій Черкаси та Знам'янка-Пасажирська проти радянських повстанців оперувало 3 панцерні поїзди, крім згаданого «Гайдамаки», ще «Республіканець» та «Самостійник»[4]. У лютому—березні 1919 року для боротьби з більшовиками долучився панцирник «Мазепинець» з 2-го полку ім. І. Мазепи Запорізького корпусу ДА УНР[5].

10 травня 1919 року, внаслідок Григор'ївського повстання проти більшовицької влади, одною з перших повстанцями була захоплена станція Бобринська. 22 травня 1919 року червоноармійські підрозділи повернули станцію собі під контроль.

5 серпня 1919 року розпочався наступ на вузлову станцію білогвардійських військ під командуванням начальника 1-ї Терської козачої дивізії. В авангарді наступу знаходився бронепоїзд «Генерал Шкуро», що переслідував бронепотяг та відступаючі сили червоних. Проти ночі з 6 на 7 серпня бронепоїзд зайняв станцію. Було захоплено близько 20 полонених. На ранок 7 серпня підтягнулися пластунські батальйони. Бронепоїзд провів розвідку на відстані близько 10 верст у напрямку станції Сміла, в бік мосту через річку Дніпро, і згодом повернувся на станцію Бобринська[6]. Нечисельні білі війська продовжували наступ у напрямку станції Цвіткове. Передові загони генерала Андрія Шкуро покинули 11 серпня Смілу, залишивши на станції один ешелон. Через станцію проходило багато різних білогвардійських військових частин, що супроводжувалось чисельними погромами єврейського населення Сміли.

9 січня 1920 року частини радянської 12-ї армії відбили залізничний вузол.

10 лютого 1920 року в ході Першого зимового походу полк Чорних запорожців та Мазепинський кінний полк штурмом взяли станцію Бобринську. На станції було захоплено 11 поїздів інтендатури фронту. Серед трофеїв «чорні запорожці» мали 60 верхових коней, полкові гармати, рушничні набої, багато одягу та іншої амуніції[7]. Нанісши значних втрат більшовикам та здобувши велику кількість майна, війська відступили зі станції та вирушили на Лівобережжя[8].

• 
  Станція Бобринська наприкінці XIX століття
• 
  Паровоз Су 216-32 і вагон-музей з пам'ятною меморіальною дошкою
• 
  Пам'ятник Тарасові Шевченку

1933 року засноване ремонтне вагонне депо.

14 квітня 1936 року опублікована постанова Центрального виконавчого комітету СРСР згідно якої станція Бобринська отримала назву на честь партійного діяча імені Постишева.

1936 року відбулось розукрупнення Південно-Західної залізниці, в окрему адміністративну одиницю була виділена Одеська залізниця, в підпорядкування якої і потрапила станція ім. Постишева. Постишевське (Бобринське) відділення стало одним з восьми аналогічних у складі новоствореної залізниці. Через станцію проходив один з основних потоків поїздів у напрямку П'ятихатки-Знам'янка-Миронівка.

11 березня 1940 року ремонтне вагонне депо отримало назву Імені Тараса Шевченка.

1952 року побудований сучасний вокзал станції за проєктом архітектора Геннадія Гранаткіна. Друге переобладнання станція пережила впродовж 1958—1964 років. Перша на Одеській залізниці електрифікована змінним струмом (~25 кВ) дільниця Миронівка — Імені Тараса Шевченка — Знам'янка-Пасажирська введена в експлуатацію 1962 року, а вже згодом поїзди на електротязі почали курсувати між Києвом, Придніпров'ям та півднем України.

Південний вокзал, вигляд з платформ

Північний вокзал

1991 року станція увійшла до підпорядкування «Укрзалізниці». З 1999 року на станції відкритий сервісний центр, який обладнаний системою «Експрес УЗ».

Впродовж 2005—2008 років станцію реконструйовано, у зв'язку з відкриттям швидкісного руху на дільниці Київ-Пасажирський — Дніпро-Головний. 13 вересня 2012 року локомотивне депо (ТЧ-5) станції імені Тараса Шевченка було нагороджено як найкраще локомотивне депо у галузевому змаганні першого півріччя 2012 року. Зокрема, відзначена висока продуктивність праці, зростання обсягів перевезень та ефективна економія експлуатаційних витрат за виконання плану поточних ремонтних робіт, впровадження технологічних новацій у оснащенні та відсутності виробничого травматизму[9].