Держпром

Будівлю планували виразити як досягнення УСРР і дали назву «Будинок державної промисловості»; цим словосполученням було підкреслено девіз індустріальної країни.

Через деякий час назва скоротилась до «ДДП», хоча зустрічалися й такі скорочення як: «Дімдержпром» і «Будинок Держпромисловості».[7]

План Держпрому

Після смерті Дзержинського, 20 липня 1926 року, колектив будівельників і технічного персоналу Держпрому мітингував з метою присвоєння споруді імені Дзержинського — часткового інвестора хмарочосу. 21 листопада 1926 року хмарочос було офіційно названо «Дзержинським»; проте згодом, зважаючи на те, що площа, де його будували, сама мала ім'я Дзержинського, було прийнято сучасну назву — «Держпром».

Багато письменників вигадували для хмарочоса власні наймення, як-от «дім-гора», «ковчег», «людський мурашник».

У Харкові, який став столицею УСРР в грудні 1919 року, були відсутні споруди, які б підкреслювали столичний статус міста. Постала гостра потреба в приміщеннях для розміщення трестів і наркоматів, які тимчасово займали житлові будинки.

Земляні роботи (1925 рік)

21 березня 1925 року на засіданні Української економічної ради було представлено докладну записку, яка пояснювала економічний зиск від спорудження офісної будівлі для організацій, що керували промисловістю УСРР. Було запропоновано швидко організувати таке будівництво, щоб підготовчі роботи розпочались вже будівничого сезону 1925 року.

У хмарочосі вирішили розмістити «Пайове товариство будівництва і експлуатації будинків держпромисловості в місті Харкові», в яке входили 22 державних трести, Промисловий банк УСРР, Зовнішторг УСРР і Держторг УСРР.

Дійсний проєкт Будинку Державної промисловості було обрано за результатами конкурсу, оголошеного 5 травня 1925 року. Авторами конкурсної програми були інженер-будівельник Я. І. Кенський і професор Харківського технологічного інституту Олександр Молокін. На конкурс було представлено 19 проєктів. Першу премію отримала робота «Непроханий гість» ленінградських архітекторів Сергія Серафімова, Самуїла Кравця і Марка Фельгера.

Також у даному конкурсі на споруду Держпрому брав участь відомий український архітектор — академік Олексій Бекетов; але його традиційний «бекетівський» проєкт через «старомодність» не зміг конкурувати з молодими архітекторами конструктивізму.

Будівництво Держпрому (1926 рік)

На місці будівництва до початку будівельних робіт знаходилась неосвоєна місцина — пустир.[8]

Влітку 1925 року почалися перші земляні роботи над спорудою, за допомогою людської і кінської сили, із застосуванням примітивних інструментів і механізмів — лопат, нош, візків, дробарок тощо.[9]

Будівники переважно вручну викопали в землі котлован під будівлю об'ємом 20 000 м³ і вивезли землю на кінській тязі на плоских возах — «грабарках». Пізніше вони вирівняли нерівне місце під майбутню площу Дзержинського.

При ритті котловану для шостого під'їзду було знайдено кістки мамонта. Релігійних будівельників-селян це шокувало, побачивши в землі кістки, робітники відмовилися копати, подумавши, що вони відкопали «диявольські роги».[10]

Нині кістки знаходяться в музеї природи по вул. Трінклера. Поет Володимир Маяковський написав з цього приводу вірш:

Там, де ворони билися, над падаллю каркав, в полотно залізниць забинтований столицею гуде український Харків живий, трудовий, залізобетонний.

Створення такого значного об'єкта стало можливе завдяки головному інженеру будівництва — Павлу Роттерту. Під його керівництвом на будівництві були розроблені робочі креслення унікальної конструкції, підготовлені фахівці — кваліфіковані робітники і інженери, розроблена технологія індустріального залізобетону і багато іншого.

Будівництво (1927 рік)

Весною 1926 року будівництво вирішено було закрити через фінансові труднощі. Тоді начальник будівництва Держпрому Павло Роттерт виїхав до Москви, де зумів знайти підтримку будівництва від Фелікса Едмундовича Дзержинського. В березні 1926 року він повернувся на будівництво хмарочоса, а вже в серпні 1926 року було прийнято рішення про позачергове фінансування будівництва.

На урочистій закладці Держпрому 21 листопада 1926 року, яку виконували Петровський Григорій Іванович і Чубар Влас Якович, будівлі було присвоєно ім'я Дзержинського.

Ескіз «карнавального трактора», направлений до робочого комітету будівництва Будинку Держпромисловості на затвердження (трактор мав бути застосований під час урочистих заходів, присвячених завершенню будівництва)

Для будівництва вперше у світі були розроблені і застосовані точні розрахунки складних просторових рамних залізобетонних конструкцій. Автори нового способу (графоаналітичний метод постійних точок) — харківські інженери-конструктори А. В. Прейсфрейнд і М. М. Пайков.

Будівництво Держпрому (1928 рік)

Будівля Держпрому зводилась методом «плавучої опалубки» — прогресивним на той момент, — і тому являє собою фактично монолітний масив залізобетону. Звідси висока міцність будівлі. Також існує пояснення міцності, що ґрунтується на тому, що Держпром складається з групи різновисоких башт, сполучених переходами, внаслідок чого власні резонансні частоти башт, накладаючись одна на одну, значно ослабляють коливання всієї будови (цей метод застосовують в Японії при споруді хмарочосів у сейсмонебезпечних зонах).[11]

До п'яти тисяч робітників щодня (взимку 500—600), половина з яких жила в дерев'яних бараках, трудилися у три зміни і завершили будівництво менш ніж за два з половиною робочих сезони. Загалом трудозатрати склали 1 560 000 людино/днів.

Коток на будівництві (1928 рік)

У 1925—1928-х роках будівництво Держпрому відвідували такі відомі гості: політичні діячі Радянського Союзу Климент Єфремович Ворошилов, Гліб Максиміліанович Кржижановський, Валеріан Володимирович Куйбишев, Анатолій Васильович Луначарський, Григорій Костянтинович Орджонікідзе, Станіслав Вікентійович Косіор, Дмитро та Марія Ульянови; діячі науки академік АН СРСР Олександр Васильович Вінтер, академік ВУАН Агатангел Юхимович Кримський, Михайло Васильович Птуха, Г. А. Іванець і Н. В. Левченко.

До закінчення будівництва роботи були механізовані на 80%, обладнані механічна, ковальська, деревообробна і ряд інших майстерень. У будівництві використовується фарботерка, обладнана власна сушка лісу, механізований всередині будівельний транспорт.

Урочисте відкриття «першого радянського хмарочоса» відбулось 7 листопада 1928 року, в честь одинадцятої річниці Жовтневої революції. Споруда побудована в рекордно короткий термін — 3 роки. Вартість будівництва склала 14 176 000 карбованців.

Учасники загальних зборів робітників та службовців будівництва Будинку Держпромисловості, присвячених завершенню будівництва, біля центрального корпусу Держпрому, 6 листопада 1928 рік

Одразу після здачі хмарочоса в експлуатацію у будинок переїхали: Держплан, Вища рада народного господарства, народні комісаріати України, металургійні, хімічні та машинобудівні управління і такі трести як: «Коксобензил», «Хімвуголь», «Південсталь». Окрім офісів, у будинку були дві зали для засідань (на 1000 і 250 місць), їдальня, велика технічна бібліотека, власна автоматична телефонна станція, архів, радіостанція, поштово-телеграфна контора, ротапринтний відділ, пункт медичної допомоги, перукарня, готель і різні майстерні.

Будівля настільки вражала своєю висотою, що деякі люди порівнювали Харків з Нью-Йорком.[12]

Після спорудження, з 1928 по 1934 рік, в будівлі розміщувалася Рада народних комісарів УСРР.

У 1930-х роках в зимовий період на опалювання будівлі щодня витрачалося до 25 тонн вугілля.

7 липня 1933 року у власному кабінеті в 5 під'їзді Держпрому, дізнавшись про наслідки Голодомору, вчиненого радянською владою, застрелився голова уряду УРСР, член ЦК ВКП(б) Микола Скрипник. Незважаючи на самогубство, його поховали з почестями.[13]

Автомобілі біля Держпрому (1930-ті роки)

Коли в 1934 році столиця повернулася до Києва, трести виїхали з будинку, сюди вселилися відділи облвиконкому.

Під час нацистської окупації 1941—1943 років на першому поверсі розміщувалась стайня. На інших поверхах хмарочосу, жили мавпи (роду макака), що втекли з розташованого поряд зоопарку. Тварини дожили до 23 серпня 1943 року, на честь цієї події на 65-ій річниці звільнення міста, в серпні 2008 року, було відкрито пам'ятник на території зоопарку.

Перед відступом нацистських військ в серпні 1943 року, під час так званого «очищення» Харкова, німці замінували Держпром, як і багато інших будівель міста, але вибуху запобіг невідомий патріот, який при цьому загинув. Тоді будівлю підпалили, але залізобетонному Держпрому це не завдало шкоди.[14]

Через низку підривних робіт і підпалів споруда була частково пошкоджена: згоріли двері, паркетні підлоги і віконні рами.

Із книги Едуарда Мойсейовича Звоницького і Олександра Юрійовича Лейбфрейда «Держпром» (1992 рік):

За період окупації Держпром втратив всі шибки, були зруйновані системи вентиляції і опалювання, інші комунікації. Гітлерівці неодноразово намагалися висадити і підпалити будівлю, але її могутні монолітні конструкції витримали всі випробування. Згоріла тільки частина віконних рам, дверей, підлог, вийшло з ладу інженерне устаткування. Покидаючи Харків, фашисти замінували Держпром. У підвалі будівлі знайшли обвуглені останки людини із слідами тортур і кульових ран. На думку фахівців, саме він зробив неможливим вибух мінних зарядів. Детально про це розповіла «Будівельна газета» 4 лютого 1986 року в статті "Операція «Пастка». Тільки одна велика пробоїна зяяла під перехідним містком, що примикає до 7 під'їзду. Вибухова хвиля вигнула віконні рами сходової клітки. У вестибюлі 7 під'їзду не стало зовнішніх вхідних дверей, фрамуги і турнікета, а також більшої частини паркетної підлоги на першому і третьому поверхах. Дах будівлі зяяв пробоїнами від бомб і снарядів, мертвими коробками застигли ліфти.

Радянський зенітник біля Держпрому
(1943 рік)

Відновлення «хмарочосу» від пошкоджень часів Другої Світової війни тривало в 1943—1947 роках. Відбудовував споруду завод «Світло шахтаря».

З моменту закінчення реставрації тут знову працювали трести: «Електромонтаж», «Південьспецбуд», «Теплоенергомонтаж», а ще науково-технічна бібліотека, а з 1949 року — перший в СРСР аматорський телецентр. Його перша передача вийшла в ефір 7 травня 1951 року, а в 1954 році над будівлею з'явилася башта телеантени.[15] Спеціалісти вважають, що вона лише прикрасила будинок, розбавивши аскетичну симетрію конструктивістських глиб асиметричною вертикаллю в 45 метрів заввишки. Завдяки антені загальна висота будинку досягла 108 метрів.

До 350-річчя Харкова, в 2001 році, була розпочата реконструкція Держпрому, розрахована до 2011 року.

Реконструкція Держпрому, що проводиться сучасними методами зв 2001 року, займає у декілька разів більше часу, ніж весь час його будівництва примітивними методами в 1920-х роках. У вересні 2018 року були закінчені роботи з реконструкції фасадів будівлі, після чого залишилось провести ремонтні роботи на 6 переходах між окремими частинами будівлі. Також планується замінити у будівлі інженерні комунікації та ліфти.[16]

Держпром у 1955 році

Нині в Держпромі розміщений один з найбільших в Харкові масивів офісних приміщень, які орендуються як державними, так і приватними фірмами і організаціями (всього орендарів близько 300; 96 з них — бюджетні організації [17]). Тут знаходяться, перш за все, владні структури: підрозділи обласної державної адміністрації, господарський суд тощо. Розміщується в хмарочосі і обласне телебачення, що передається в ефір за допомогою телевізійної вежі, укріпленій над найвищому корпусі.

• Висота будівлі Держпрому 63 м (до 2001 року висота становила 68 м, через демонтування труби висота зменшилась на 5 м). Разом з першою телевежею, встановленою в 1954 році, становить 108 метрів.

Прибирання біля Держпрому (1930-ті)

• Корисна площа приміщень Держпрому становить 60 000 м², площа ділянки забудови 10760 м².
• Об'єм Держпрому 347 000 м³. Матеріал споруди — монолітний залізобетон. Витрачено 1 315 вагонів цементу, 9 000 тонн металу, 3 700 вагонів граніту і 40 000 м² скла. У будівлі 4 500 віконних отворів, площа зовнішнього скління — 17 гектарів.[18]
• Між трьома великими корпусами проходять вулиці Юри Зойфера і Ромена Роллана. Довжина мостових переходів над вулицями — 26 м.
• В хмарочосі працюють 12 ліфтів, які були виготовлені на «Московському заводі під'ємно-транспортних конструкцій», ліфти підіймали вагу в 700 кілограм і рухались зі швидкістю 0,65 м/с.

• За голосами інтернет-користувачів Держпром посів 17 місце серед «Чудес України», за оцінками експертів — 21 місце.[19]
• Держпром очолив список «Сім чудес Харкова», набравши найбільшу кількість голосів, що майже вдвічі перевищує кількість відданих голосів за друге місце — Комплекс Успенського собору.[20]
• У момент спорудження це був один з найбільших та найвищих в СРСР (за іншими даними, в Європі) хмарочос.
• Спочатку, за рекомендацією Харківського НДІ гігієни, ручки на всіх дверях Держпрому були мідними. Медики наказали використовувати мідь, що володіє бактерицидними властивостями і, за даними тих років, вбиває мікроби.
• 7 з 12 ліфтів будівлі працюють без заміни з початку експлуатації в 1928 році.

Т-34 на околицях Держпрому
(16 лютого 1943)

• Існує легенда, що площу Дзержинського (Свободи) розчистили на суботнику харківські чекісти перед приїздом важко хворого Фелікса Дзержинського і провели на ній парад на його честь.
• В радянські часи існував міф, що якщо подивитися на дах Держпрому з неба, то можна побачити нотний стан, а на ньому початок гімну «Інтернаціонал». Насправді ніякого нотного стану в плануванні Держпрому не існує.[15]
• Перший в світі аеробус, семимоторний літак-велетень К-7 було створено на Хазі в КБ Калініна в 1933 році. Його називали «Повітряний Держпром».
• У третьому під'їзді Держпрому існує його музей, створений в 1986—1987 роках за участю письменника Едуарда Мойсейовича Звоницького і академіка архітектури Олександра Юрійовича Лейбфрейда.
• Спеціально для ремонту Держпрому українська компанія «Хенкель Баутехнік Україна» розробила штукатурку машинного нанесення, хоча серійно під маркою «Ceresit» випускається лише одна штукатурка для машинного нанесення (декоративна біла «Ceresit CT 36»).
• Письменника Володимира Маяковського вразила українізація Харкова, всі будівельники Держпрому розмовляли лише українською мовою і не розуміли його російськомовних запитань. З цього приводу він склав вірш:

«Однажды, забросив в гостиницу хлам, забыл, где я ночую. Я адрес по русски спросил у хохла. Хохол отвечал: - Не чую.»

Журнал українських футуристів «Нова генерація», в число співробітників якого входив і Маяковський, негайно відреагував на це критичною статтею, в якій нагадав про національну обмеженість.

Вид на Держпром з площі Свободи

Сучасний вигляд (2020)

Архітектура Держпрому має інтернаціональний конструктивізм, його форми індустріальні, широко прийнята раціоналізація. Будинок має високий естетичний потенціал і функціональність, його будівництво порівнюють з «комунікаційним стрибком». В 1920-ті роки така архітектура була в новинку не тільки в Європі, а й у всьому світі.[21] Держпром є символом Харкова — індустріальне, сучасне і масштабне місто.

Архітектурний функціоналізм включає в себе такі функції:

• Утилітарна — приміщення для діяльності з управління промисловістю України.
• Ідеологічна — розкриття ідеї індустріалізації як прогресивного явища.
• Соціальна — просторий центр нового Харкова, соціально-значимий об'єкт управління, місце масових подій: свят, демонстрацій.
• Символічна — «організований світ», символ нової епохи і індустріалізації.
• Композиційна — домінування в просторовій структурі міста. З'єднання просторів площі і міста (на рівні міста). Розмежування площі і міста (на рівні площі). Світлотіньове виявлення пластики.
• Симатична  — лаконізм форм, що приводять до архетипових схем. Включення в символіку ландшафту.

У первинному проєкті Держпрому внутрішні перегородки уздовж будівлі були відсутні. Будівля фасадом навмисно направлена на схід так, щоб сонце, що заходить, просвічувало його наскрізь. Разом з великим заскленням це створювало ефект простору, об'єму і легкості. У променях сонця вікна, що виходять на захід, повинні були палати вогнем.

Предмети детально розробленого інтер'єру (стіни, вікна, сходові поручні, дверні ручки, віконні шпінгалети і інше) містять ексклюзивний рельєф з буквами «ДГП» (Дом Государственной промышленности).

У 2004 році в Харкові відбулася міжнародна науково-практична конференція «Конструктивізм в Україні», в рамках якої були висловлені зауваження щодо робіт, що проводилися на об'єкті.

Закордонні експерти «International Council on Monuments and Sites» (Міжнародна рада з охорони пам'ятників і відомих місць) член Правління польського комітету «ICOMOS», професор Відділення архітектури Гданьської Політехніки Романа Челатковська (Польща), професор Джеймс Л. Тайтус (США), завідувач відділом вітчизняної і зарубіжної архітектури ХХ, XXI століття Науково-дослідного інституту теорії архітектури і будівництва Ю. П. Волчок (Росія), заступник директора Державного науково-дослідницького музею архітектури імені О. В. Щусєва І. А. Казусь рекомендували керівництву виробничо-експлуатаційному підприємству «Держпром» і міським архітектурним органам переглянути концепцію реконструкції.

Засклення, яке складає більше половини поверхні Держпрому, на думку міжнародних експертів, було знівечене остаточно. Справа не в тому, що дуб було замінено алюмінієм, а в тому, що подвійні цікаві рами — і віконні, і на сходових вітражах — замінені плоскими склопакетами. Це дуже спотворило сприйняття Держпрому. Завідувач кафедри основ архітектури ХДТУБА, к. арх. н. Олександр Буряк.

Експертна оцінка була широко віддзеркалена в пресі, були зроблені неправильні висновки і проведена кампанія, що пам'ятник зазнав великих втрат і не може бути внесений до списку пам'ятників ЮНЕСКО. Це завдало значної шкоди намірам щодо необхідності підготовки комплекту науково-проєктної документації зі збереження пам'ятника і подальшого його просування в список всесвітньої спадщини.

У жовтні 2016 року почали готувати документи до внесення Держпрому до списку спадщини ЮНЕСКО. У 2017 році Держпром був внесений у Попередній список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, після чого очікується на внесення в основний список. За словами Голови Харківської ОДА Юлії Світличної, вона докладе зусиль як віце-президент Конгресу регіональних влад Ради Європи спробує прискорити процес набуття Держпромом статусу спадщини ЮНЕСКО.[16]

• Найдетальніше вся історія будівництва і існування Держпрому наведена в книзі «Держпром» Едуарда Мойсейовича Звоницького і Олександра Юрійовича Лейбфрейда.
• Історія Держпрому як відображення епохи 1920—1930-х років описана в ювілейному випуску «Держпром. Час. Доля»
• У творі Івана Багряного «Сад Гетсиманський» у в'язницю НКВС на Холодній Горі був посаджений архітектор Держпрому.
• В жовтні 1925 року в одному з жовтневих номерів журналу «Полум'я» описується хроніка будівництва. В цій хроніці будівництва дані основні визначення: «волховстроєвський» характер, гігантський мурашник, висока механізація будівельних процесів. Також в журналі описується картина експлуатації хмарочоса: «сяючий вогнями дванадцятиповерховий колос з фантастичного роману, асфальтові вулиці, автобуси, що снують навколо, і автомобілі, московський концерт, що ллється з гучномовця»
• «Там де ворони билися над падлом каркаючи, в полотно залізниць забинтованій, столицею гуде Український Харків, живий, трудовий, залізобетонний» — Володимир Маяковський. Цікаво, що відкриттям Держпрому збулась мрія поета збудувати залізобетонний хмарочос, процитована їм ще в 1922 році: «Шарахнемо в небо залізобетон!».
• «Чудова гармонія, що виражає дух робітничого класу». — Максим Горький.
• «Диво, побачене в Харкові». — Теодор Драйзер.
• «Бетонно-скляні сонячні корпуси». — Олесь Гончар.
• «Залізобетонна громада Держпрому — цей перший український хмарочос». — Олесь Гончар.
• «Вже внизу повертався щільним скупченням сірих кришталів харківський Палац промисловості». — Валентин Катаєв.
• «Відомий Будинок» — Анатолій Рибаков.
• «У синяві Держпром сяє сірий ніби він в Алупці блакитною» — Микола Ушаков.
• «Зі сходу над містом зростають крила світла, небо рожевіє, свіжо, пелюстковим дощем, що відшумів, виблискують зелені крони дерев, грають склом на віддалі стрункі корпуси Держпрому». — Олесь Гончар.
• «Якщо кінець, то тільки так, тільки там, на площі Дзержинського перед Держпромом, влетіти і впасти, як падали колись гінці — вісники перемоги на площах античних міст.» — Олесь Гончар.
• Держпром було описано у книзі Рейнера Бенхама «Теорія і проєкт Першого століття машин», як головне архітектурне досягнення світу.[22]
• Будівництво Держпрому відвідав декілька разів французький письменник Анрі Барбюс. Сильний розмах спорудження і ентузіазм будівельників не залишили його байдужим. У своєму журналі «Монд» він опублікував статтю під назвою «Будинок-гора», в якій відмітив, що на будівництві Держпрому було вперше в світі вирішено багато архітектурних і інженерних задач.

Поштова марка України до 350-річчя Харкова

Пам'ятна монета НБУ 2004 року

• Першу гравюру Держпрому намалював український художник Іван Іванович Падалка, ще під час його будівництва в 1927 році.
• Держпром з'явивися в радянському фільмі Дзиґи Вертова «Три пісні про Леніна» (1934 року) як символ сучасності.
• Український художник Іван Миколайович Шульга в 1930 році намалював картину Держпрому, далі цей малюнок використовували на листівках.
• Зображення Держпрому викарбувано на жетонах Харківського метрополітену.
• У 2004 році НБУ випустив ювілейну монету вартістю в 5 гривень на честь 350-річчя Харкова, на зворотному боці якої викарбувано вид на Держпром зверху з боку медінституту.
• У 2004 році Укрпошта випустила поштову марку «350 років Харкову», у центрі якої зображений вид на Держпром з боку площі Свободи.
• У 2005 році було знято документальний фільм «Держпром», що був присвячений даній будівлі.[23]
• Документальний фільм «Будинок» 2019 року — спільне виробництво України та Німеччини (режисерки — Тетяна Кононенко, Матільда Местер). Українська прем'єра фільму відбулася 29 квітня 2020 року у рамках конкурсної секції "DOCU/UKRAINE" кінофестивалю Docudays UA.[24]

• Хронологія хмарочосів України
• Харківські висотки
• Майдан Свободи (Харків)
• Дім проєктів
• Дім Кооперації

• Держпром
• Архітектура Харкова: Держпром
• Історіографія и іконографія Держпрому
• Легенди харківського Держпрому^{[недоступне посилання з травня 2019]}
• Kharkiv's Derzhprom: Europe’s first skyscraper complex — The Guardian (англ.)
• Держпром, фотографії 1930-х років, Канадський центр архітектури, Монреаль (англ.)

• Нариси історії архітектри Української РСР (Радянський період). — К.:Держбудвидав УССР, 1962.
• Звоницкий Э. М., Лейбфрейд А. Ю. Госпром. — М.: Стройиздат, 1992.
• Чехунов И. В., Дубовис Г. А. Госпром. Время. Судьба. — Х.: Изд. группа «Каравелла — Т. Л.», 2004.
• Кенський Я. Будинок державної промисловости в Харкові // Науково-технічний вісник. — 1926.
• Самый большой дом в СССР // Пламя. — 1925. — № 20.
• Межиборський П. М. Будівельники 20-х років // Український історичний журнал. — 1968. — № 9.
• Друга всеукраїнська архітектурно-будівельна виставка. — Х.: Архітектурно-будівельна секція Харк. клубу робітників нар. госп., 1929.
• На постройке дома Госпромышленности //Пролетарий. — 1926. — 9 октября.
• Гамоляка И. И. Памятники советской архитектуры Харькова // Материалы к своду памятников истории и культуры народов СССР по Украинской ССР: Вып. 2. Харьковская обл. — К., 1984.
• О специальной строительной организации Харьковского окрисполкома путем привлечения строительного аппарата Домгоспрома. — Харьковский областной госархив, ф. 845, оп. 3, д. 1577, л. 202–207.
• Нова генерація. — 1928. — № 1-12.
• Семененко О. Харків, Харків… — Видання часопису «Березіль». Видавництво М. П. Коць, Харків — Нью-Йорк, 1992.
• Маяковский В. В. Сочинения в двух томах, т. I/ Сост. Ал. Михайлова. — М.: Правда, 1987. — 768 с.
• С. Червоний. Невдалі туристи /Нова генерація. — 1928.- № 2.
• Словінський А. Площа Дзержинського і Будинок кооперації // Нова генерація. — 1930. — № 6-7.
• Сосфенов И. Площадь Дзержинского в Харькове // Архитектура СССР. — 1934. — № 2.

Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії.