Українські імена

Украї́нські імена́ — перелік традиційних та поширених українських імен.

Наприкінці X ст., коли Київська Русь прийняла християнство, на зміну давньоруським найменням прийшли християнські імена грецького, латинського і староєврейського походження, запозичені з Візантії разом з релігією. Але давньоруські імена ще тривалий час продовжували побутувати паралельно з новими християнськими іменами. Так, великий київський князь Володимир, який запровадив на Русі християнство, одержав при хрещенні ім'я Василій, а його син Ярослав Мудрий звався церковним ім'ям Георгій (Юрій). Проте літописці іменують обох князів лише своїми, слов'янськими іменами. І не тільки в Х ст., а й пізніше, у XI і XII ст., особи князівського дому мали по два імені — при хрещенні дитина одержувала церковне ім'я, але одночасно вона нарікалась давньоруським, так званим «мирським», іменем.

У староукраїнській мові поширеним було також усічення основи імені, скорочення його до початкового складу: Хведь, Клим, Юр замість Хведор, Климент, Юрій.

Походження українських імен

Система імен, що побутує в українського народу, формувалася протягом багатьох століть. Основу її складають імена християнського календаря.

У дохристиянських іменах доволі прозора етимологія. Дітей називали здебільшого відповідно до обставин родинного життя. Наприклад, довгоочікуваного сина називали Ждан, небажаного — Неждан, Нечай, перший син діставав ім'я Одинець, третій у сім'ї — Третяк тощо. В іменах відображалися певні риси людей (Буян), пора року, коли дитина з'явилася на світ (Зима), віра в магічну силу імені, спільного із назвою рослини, тварини тощо (Береза, Лев, Орел, Сокіл) тощо.

Імена з негативним емоційним забарвленням давалися як застережний захід: за уявленням давніх українців, погані імена (Горе, Захворай) оберігали дітей від дії злих сил. У дохристиянський період поряд з одноосновними іменами існували й двоосновні зі складами -слав, -мир, -волод, -гост, -бор: Милослав, Радослав, Володимир, Всеволод, Ратибор, Житомир, Боримир, Творимир, Брячислав, Мстислав, Ростислав, Ярослав, Ярополк, Святополк, Доброгост, Мутижир тощо.

У складі сучасних імен дослідники виділяють кілька шарів:

  • Візантійські християнські імена, або імена християнського календаря — запозичені разом із введенням християнства на Русі у X ст. Ці канонізовані церквою і зафіксовані у спеціальних книгах (святцях) імена давалися під час хрещення. Візантійські імена, крім давньогрецьких, охоплювали давньоримські і давньоєврейські, а також незначну частину імен тих народів, з якими греки візантійської епохи підтримували торговельні і культурні зв'язки. До візантійських імен належать, наприклад, популярні в Україні імена Іван, Олексій, Михайло, Григорій, Петро, Федір, Ганна, Олена, Катерина. На українському мовному ґрунті вони набули специфічного звукового оформлення, обросли різноманітними варіантами і вже давно не сприймаються як запозичені. Канонізовані церквою імена на території сучасної України приживалися поступово. «Незважаючи на поширеність церковних імен у XIV — XV ст., слов'янські особові назви не виходять з ужитку. Іноді одна й та сама особа є носієм церковного і слов'янського імені: на имя Максима инако влада Драгосиновича»[1]. Паралельне вживання таких імен засвідчують історики мови і в XVIII ст.[2][3]
  • Давньоруські — Володимир, Всеволод, Ростислав, Людмила та ін., у тому числі кальки з грецької мови типу Богдан, Віра, Надія, Любов, і окремі імена скандинавського походження, що побутували в Давній Русі, — Ігор, Олег, Ольга.
  • Імена, запозичені із західнослов'янських і південнослов'янських мов: Ванда, Ружена, Власта, Квітослава та ін.
  • Нові імена, які почали з'являтися у радянський час: Воля, Слава, Октябрина, Кім, Тракторина та ін. Імена-неологізми поповнювалися за рахунок назв квітів: Лілія, Піонія тощо. Іменами ставали слова типу Геній, Ідеал, Ідея, Новела, Іскра та под. Як показує мовна практика, перевірку часом витримали далеко не всі імена-неологізми 20-х років.
  • Імена, запозичені із західноєвропейських мов, типу Альберт, Арнольд, Артур, Вільгельм, Франц, Жанна, Елеонора та подібні. Їх поширенню сприяли популярні твори зарубіжної художньої літератури, преса, радіо, кіно. Так, на честь героїнь трагедій Вільяма Шекспіра дівчат називали Дездемоною, Джульеттою, Офелією, на честь героїні опери Джузеппе Верді «Травіата» — Віолеттою та ін.
  • Індивідуальні імена-новотвори, які виникають у колі тієї чи іншої родини. До таких, наприклад, можна віднести ім'я Вальжанна, згадане у творі І. Григурка «Ватерлінія»:
— А Вальжанна — це хто з таким чудним ім'ям? — Донька. Ім'я... — подвійне. Жінка хотіла Жанною назвати, а я Валентиною. Вирішили піти на компроміс.

У наші дні переважна більшість імен, якими називають новонароджених, належить до системи традиційних імен, успадкованої від попередніх поколінь, але естетично відшліфованої.

Регіональні особливості

Спільна для всієї України система імен має на окремих територіях свої особливості. В силу ряду історичних, політичних та географічних факторів деяка специфіка імен помітна на західноукраїнських землях.

До складу імен, які функціонують серед корінного українського населення, особливо на межі з іншими етнічними регіонами Закарпаття, увійшли угорські запозичення (Йовшка, Пішта, Фері, Імрі, Тібор, Гіза, Жужа), чеські (Вожена, Власта), польські (Юзик, Броня, Кася), румунські (Даць, Флорій, Думіка, Никора, Ляна, Нуця), німецькі (Амалія, Вілі, Руді, Терміна, Терта, Йогакка) та ін[4].

На Буковині виділяється група імен, не властивих іншим територіям України: Теофій, Дністрян, Донекій, Філомена, Арманія, Фонета та ін. У середовищі українців зустрічаються молдовські імена: Віоріка, Лівія, Родіка, Філінія, Манолія і подібні[5].

У вживанні загальнонаціональних імен на території різних діалектів відображаються відповідні місцеві фонетичні та морфологічні риси. Наприклад, у деяких говірках південно-західної групи ім'я Дмитро звучить як Ґмитро, Марися як Маришя; Ілько, Омелько, Антін — як Тилько, Гомелько, Гантін. Орудний відмінок чоловічих імен типу Микита, Кузьма, Микула має в середньокарпатських говорах закінчення -ом (Микитом, Кузьмом, Микулом) замість -ою (Микитою, Кузьмою, Микулою); у східнокарпатських і покутсько-буковинських говорах зустрічаються усічені форми кличного відмінка Марі, Гафі, Мико (замість Маріє, Гафіє, Миколо) та ін. Існують також деякі діалектні відмінності і в творенні варіантів імен.

Останнім часом спостерігається нівеляція діалектних особливостей у сфері іменування людей. Так звичні для українців імена Ходор/Хведір, Ївга, Векла, Пилип і подібні, стали винятково Федір, Євгенія(Євген), Фекла (або Фьокла, як у російській), Філіп. Особливо, варто виокремити літеру Ф, як штучну, чужу, а подекуди ворожу для української мови, через те, що нівелює типові українські риси в мові. У росіян та поляків, як головних нав'язувачів своїх мов і мовних особливостей, літера Ф розвинулась природним шляхом оглушенням літери В, в українській мові В ніколи не глухне, завжди дзвінко, а часто як і в білоруській мові приймає звук Ў(ув), як у словах: немов, любов, дівка, авдиторія(аудиторія). При цьому питому Ў розглядають не як окрему літеру, а лиш як "інше" звучання літери В, а чужу Ф, яку українці завжди подавали як ХВ(перед голосними), Х(перед приголосними), інколи Т (Федір=Тодор) або П (Афанасій=Панас), цілком доречною. Так наприклад, такі видатні особи та поборники української мови й нації як Хведір Кіндратович Вовк та Кузнецова Ївга Хведорівна "змінили" своє ім’я, без власного відому, ставши Федором та Євгенієй.

Варіанти імен

Імена в залежності від ситуації мовлення можуть виступати у найрізноманітніших видозмінах. Поряд з офіційними повними документальними іменами існують розмовно-побутові (скорочені, чи усічені, здрібніло-пестливі та згрубіло-зневажливі) їх варіанти.

Явище варіантності властиве і документальним іменам. Загальнонаціональні варіанти документальних імен виникли у процесі освоєння давніх запозичень і відображають взаємодію літературно-книжної та усно-розмовної традицій у розвитку української мови. З основних фонетико-морфологічних явищ, що створюють варіанти цього типу, можна назвати:

  1. чергування голосних звуків (Антон — Онтін, Никон — Никін, Єремія — Веремій; Євсей — Овсій, Єфрем — Охрім; Аверкій — Оверкій, Оверко; Юліан — Уліян; Влас — Улас; Мойсей — Мусій);
  2. чергування приголосних звуків (Амеросій — Амбросій; Устин — Устим, Панфіл — Памфіл; Парфен — Парком, Пархім; Фадей — Тадей, Феодосія — Теодозія; Стефан — Степан; Фотинія — Хотина);
  3. скорочення початку чи кінцівки імені (іноді — і початкової і кінцевої частин): Ігнатій —Ігнат —Гнат, Іларіон — Ларіон, Гликерія — Ликера, Анастасій — Анастас, Арсеній — Арсен, Прокопій — Прокіп та ін.

Число варіантів чоловічих імен, як правило перше ім'я є церковним оригіналом, а друге його інтерпритацією в народі (частина з них належить до розмовного фонду) поповнюють типові для української мови утворення на -а, -о, -ко, -аш (-яш), -ош: Олексій — Олекса, Лавр — Лавро, Лев — Левко, Григорій — Грицько, Зиновій — Зінько, Ілля — Ілько — Ілаш, Лука — Луцько — Лукаш, Дорофій — Дорош, Єрофій —Ярош та ін.

У жіночих документальних іменах найпоширеніше варіювання закінчень -ія, -а (-я): Арсенія — Арсена, Євгенія —Євгена, Лукерія — Лукера, Наталія — Наталя, Наталка, Парасковія — Параска тощо.

Великою фонетичною і словотвірною різноманітністю відзначаються розмовно-побутові варіанти імен. На різних територіях України, крім спільного фонду цих варіантів, якими користуються усі представники нації, існує також свій набір скорочених, здрібніло-пестливих та згрубіло-зневажливих найменувань.

Дослідник імен сучасних говорів Закарпаття Павло Чучка констатує, що 270 імен, які функціонують серед українського населення цього краю, реалізуються у 2200 варіантах. Наприклад, 70 варіантів має ім'я Ганна, серед них і місцеві типу Аннуца, Анда, Анцина, Аньча, Ганизя, Ганішка, Ганьча, Низя, Онизя, Онуша та ін. Понад сто розмовно-побутових варіантів імені Іван засвідчила Л. В. Кракалія в буковинських говорах. Деякі з них виникли в процесі багатовікових контактів українського народу з молдавським, як-от: Івануца, Івон, Івоніка, Івонел. Варіанти імені Марія: Маріука, Марікуца, Маріуца, Маріца, Маріучка, Марійора, Марцьола тощо. Місцеві риси мають розмовно-побутові імена й інших регіонів України[6].

На здатність імен варіюватися не завжди зважають при оформленні документів, що викликає ряд небажаних явищ: у документи потрапляють повні імена у місцевій звуковій оболонці, замість повних імен фіксуються розмовно-побутові усічені варіанти, у документах тієї самої особи трапляються різні варіанти імені тощо. Це неминуче призводить до юридичних ускладнень (див. далі).

Лексикографія

Словники українських імен почали видавати уже на початку 20 століття. Важливу роль відіграв словник «Крестные имена людей», що вийшов у 1909 році як додаток до четвертого тому «Словаря української мови» за редакцією Б. Д. Грінченка. У 1954 році в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР було створено (укладачі Н. П. Дзятківська, С. П. Левченко, Л. Г. Скрипник) і надруковано за редакцією члена-кореспондента АН УРСР І. М. Кириченка «Українсько-російський і російсько-український словник власних імен людей», який став основою для наступних чотирьох доповнених і уточнених видань (1961, 1967, 1972, 1976).

У 1986 р. побачила світ праця Л. Г. Скрипник і Н. П. Дзятківської «Власні імена людей» за редакцією академіка HAH України В. М. Русанівського, яка помітно відрізняється від п'ятого видання «Словника власних імен людей» (1976) назвою, типом видання (словник-довідник), структурою (введено нові розділи), обсягом інформації про імена і прізвища та ін., що стало підставою вважати цю працю не повторенням попереднього видання, а новим.

Сучасні поширені імена серед українців

Сьогодні українці продовжують послуговуватися традиційним набором імен, який складався, очевидно, тисячоліттями.

За часів Радянського Союзу спостерігались деякі тенденції уніфікації. Спостерігалась, наприклад, значна концентрація імен, тобто невелика кількість їх охоплювала переважну більшість новонароджених. Так, за підрахунками, проведеними за даними РАГСів, у місті Ульянівську шість найпоширеніших чоловічих імен (Сергій, Олександр, Андрій, Володимир, Ігор, Богдан)

і шість жіночих (Олена, Світлана, Наталя, Ірина, Ольга, Марина) одержали майже три чверті всіх народжених у 1967 році хлопчиків та дівчаток. Така ж група найпоширеніших імен (з незначними змінами) отримала першість того року і в місті Києві. Всього у 1967 в місті було використано лише 66 жіночих і 52 чоловічих імені. Більше того, п'ять жіночих імен (Олена, Ірина, Світлана, Тетяна, Наталя) охопили половину маленьких киянок. А серед чоловічих імен першість зайняли Олександр, Сергій, Олег, Володимир, Ігор.

Нині на вибір старих традиційних імен (в іменнику — маловживані), як стверджують інформанти, впливають такі чинники:

  1. прагнення відтворити занедбану культуру українського народу, яка обов'язково відображалася в іменнику;
  2. підвищений інтерес окремих українців до історії рідного краю;
  3. бажання вибрати дитині оригінальне українське ім'я та ін.

Чоловічі

Жіночі

Див. також

Примітки
  1. Гумецька Л. Л. Нарис словотворчої системи української актової мови XIV — XV ст. — К., 1958. — С. 28
  2. Худаш М. Л. З історії української антропонімії. — К., 1977. — 236 с.
  3. М. А. Жовтобрюха. [Рецензія на працю Худаша] // Мовознавство. — 1978. —№ 3. — С. 77 — 81.
  4. Чучка П. Я. Антропонімія Закарпаття. — Ужгород, 1970. — 103 с.
  5. Кракалия Л. В. Антропонимия Советской Буковины: Автореф. Дис. канд. филол. наук. — Черновцы, 1974. — 36 с.
  6. Сухомлин І. Д. Питання антропоніміки в українській мові. — Дніпропетровськ, 1975. — 10О с.

Джерела
  • Ажнюк Б. М. Українські власні назви (антропонімії й топоніми) в англійському написанні // Мовознавство. — 1993. — № 1. — С. З—15.
  • Бевзенко С. П. Із спостережень над старокиївською антропонімією. —В кн.: Давньоруська ономастична спадщина в східнослов'янських мовах. — К.: Наук, думка, 1986. — С. 20—25.
  • Белей Л. О. Літературно-художня антропонімія як джерело розвитку національного іменника українців // Мовознавство. — 1993. — № 3. — С. 35—40.
  • Белей Л. О. Офіційні і розмовні варіанти // Українська мова і літ. в школі. — 1986. — № 6. — С. 63—64.
  • Бучко А Е. Фамилии Бойковщины в период их становления и в наши дни: Автореф. дне…. канд. филол. наук / Ужгор. ун-т. — Ужгород, 1986. — 20 с.
  • Відтворення українських власних назв (антропонімів і топонімів) іноземними мовами: (міжнар. наук, конф., Київ, 7 — 8 грудня 1993 p.) — К., 1995. — 175 с.
  • Власні імена людей. — В кн.: Худаш M. Л. Лексика українських ділових документів кінця XVI — початку XVII ст. — К.: Наук. думка, 1961. — С. 158–162.
  • Глинський І. В. Твоє ім'я — твій друг. — К.: Веселка, 1985. — 238 с.
  • Говори і ономастика Наддніпрянщини. — Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 1970. — 175 с.
  • Давньоруська ономастична спадщина в східнослов'янських мовах: 36. наук. пр. — К.: Наук, думка, 1986. — 162 с.
  • Демчук M. О. Слов'янські автохтонні власні імена в побуті українців XIV —XVH ст. — К.: Наук, думка, 1988. —172 с.
  • З історії власних імен. — У кн.: Культура української мови: Довідник. — К.: Либідь, 1990. — С. 143–168.
  • Керста Р. Й. Українська антропонімія XVI ст.: Чоловічі іменування. — К.: Наук, думка, 1984. — 152 с.
  • Кирдан Б. П. Антропонимы в украинских народных думах. — В кн.: Антропонимика. — M.: Наука, 1970. — С. 322–328.
  • Кисим Е. Ю. Именник украинского населения Одесщины со второй половины XIX по 80-е годы XX в.: Автореф. дис. … канд. филол. наук / Ужгор. ун-т. — Ужгород, 1986. — 20 с.
  • Ковалик. Словотвір особових імен в українській мові (здрібніло-пестливі утворення). — В кн.: Територіальні діалекти і власні назви. — К.: Наук, думка, 1965. — С. 216–225.
  • Коваль А. Життя і пригоди імен. — К.: Вища шк., 1988. — 240 с.
  • Кракалія Л. Б. Сучасний антропонімікон Буковини. — В кн.: Актуальні питання суспільних наук: Іст., філол. — Львів, 1974. — С. 84 —87.
  • Кракалія Л. Б. Про словник буковинської антропонімії. — В кн.: Питання сучасної ономастики. — К.: Наук, думка, 1976. — С. 179–183.
  • Купцова Л. А О современном состоянии именника г. Одессы. — В кн.: Питання ономастики Південної України. — К.: Наук, думка, 1974. — С. 172–176.
  • Масенко Л. Г. Українські імена і прізвища. — К.: Т-во «Знання» УРСР, 1990. — 48 с.
  • Міщенко Н. Ім'я — це скарб // Прапор комунізму. — 1986. — 16 лип.
  • Осташ Р. Імена в козацьких реестрах // Жовтень. — 1984. — Nft 4. — С. 105–107.
  • Осташ Р. І. Власні особові імена у функції прізвищевих назв. — У кн.: Українська лексика в історичному та ареальному аспектах. — К.: Наук, думка, 1990. — С. 155–163.
  • Осташ P. І. Типи імен за походженням. — У кн.: Міжетнічні зв'язки в українській антропонімії XVII ст.: (Реєстри всього Війська Запорізького 1649 р. і мовно-територіальні контакти). — К.: Наук, думка, 1989. — С. 118–124.
  • Паламарчук Л. С. Лексикографічна інтерпретація ономастичної лексики // Мовознавство. — 1984. — № 6. — С. 43—48.
  • Паламарчук О. Л. Відтворення деяких чеських антропонімів українською мовою: (на матеріалі художніх перекладів) // Вісник Київського ун-ту: Літературознавство. Мовознавство. — К., 1982. — Вип. 24. — С. 120–126.
  • Паламарчук О. Л. Теоретичні засади і практика відтворення множинних форм чеських антропонімів // Вісник Київського ун-ту: Літературознавство. Мовознавство. — 1988. — Вип. 30. — С. 115–120.
  • Питання історичної ономастики України. — К.: Наук, думка, 1994. — 338 с.
  • Питання ономастики Південної України: Доп. та повідомл. V Респ. міжвуз. ономаст. конф. — К.: Наук, думка, 1974. — 188 с.
  • Питання сучасної ономастики. — К.: Наук, думка, 1976. — 244 с.
  • Півторак Г. П. З історії власних імен людей: Андрій, Василь, Василина // Культура мови. — К., 1980. — Вип. 19. — С. 43 — 46.
  • Півторак Г. З історії власних імен людей: Харитон, Харитина, Флорентій, Фрол // Культура слова. — К., 1981. — Вип. 20 — С. 84 —85.
  • Півторак Г. П. З історії власних імен людей: Зінон, Зінозій, Зіновія, Зіна'іда // Культура слова. — К., 1981. — Вип. 21. — С. 72—73.
  • Півторак Г. Я. Власні імена людей у Київській Русі // Культура слова. — К., 1982. — Вип. 23. — С. 69 — 72.
  • Півторак Г. П. З історії власних імен: Маріана, Маріанна, Оксана // Культура слова. — К., 1984. — Вип. 26. — С. 58 
  • Півторак Г. Я. З історії власних імен людей: Віталій, Мирон, Світлана // Культура слова. — К., 1985. — Вип. 28. — С. 53 — 55.
  • Півторак Г. Я. З історії власних імен: Валентин, Валентина, Валерій, Валеріан, Валерія // Культура слова. — К., 1985. — Вип. 29. — С. 48 — 50.
  • Півторак Г. П. З історії власних імен: Іван // Культура слова. — К., 1986. — Вип. 31. — С. 28 — 30.
  • Півторак Г. Я. З історії власних імен: Григорій, Дмитро, Святослав, Лідія, Шла, Юлія // Українська мова і літ. в школі. — 1986. — № 10. — С. 64 — 65.
  • Півторак Г. Я. З історії власних імен: Аліса, Альберт, Едгар, Едуард // Культура слова. — К., 1987. — Вип. 33. — С. 31 — 33.
  • Півторак Г. Я. З історії власних імен: Калина, Килина (Кулина, Якилина), Катерина, Микола // Культура слова. — К., 1990. — Вип. 38. — С. 44 — 48.
  • Півторак Г. Я. З історії власних імен: Варвара, Петро // Культура слова. — К., 1990. — Вип. 39. — С. 78 — 80.
  • Повідомлення Української ономастичної комісії. — К.: Наук. думка, 1966. — 1976. — Вип. 1—15.
  • Пономарів О. Естетика імені // Літературна Україна. — 1987. — 6 серп.
  • Татаренко Ю. Я. Дано ім'я людині… — К.: Т-во «Знання» УРСР, 1971. — 48 с.
  • Територіальні діалекти і власні назви. — К.: Наук, думка, 1965. — 287 с.
  • Федас Й. Історія, культура, краса імен // Народна творчість та етнографія. — 1988. —№ 2. — С. 77—79.
  • Худаш М. Л. З історії української антропонімії. — К.:Наук, думка, 1977. — 236 с.
  • Цимбалюк ТО. В. Із спостережень за розвитком власних імен Запорізької області. — В кн.: Питання ономастики Південної України. — К.: Наук, думка, 1974. — С. 168–170.
  • Чучка Я. Я. Антропонімія Закарпаття: (Вступ та імена): Конспект лекцій. — Ужгород: Вид-во Ужгор. ун-ту, 1970. — 103 с.
  • Чучка П. П. Слов'янські особові імена українців: історико-етимологічний словник. —Ужгород: Ліра, 2011. — 428 с. ISBN 9786175960417.
  • Белей Любомир. Ім'я для дитини в українській родині: Словник-довідник. — Ужгород: Закарп. крайове т-во "Просвіта", 1993. — 117 с.
  • Левченко С. П., Скрипник Л. Г., Дзятківська Я. П. Словник власних імен людей. — 5-е вид., випр. і доп. — К.: Наук, думка, 1976. — 316 с.
  • Скрипник Л. Г., Дзятківська Я. Я. Власні імена людей: Словник- довідник. — К.: Наук, думка, 1986. — 310 с.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.