Хронологія утисків української мови

Хронологія утисків української мови. Цілеспрямовані кількасотлітні заборони та обмеження української мови в Речі Посполитій, Імперії Габсбургів, Царській Росії які є загальновідомими[1][2], як і їх продовження – в оновлених формах та з іншими наслідками – в час перебування України в складі СРСР[3].

XVII століття

XVIII століття
  • 1709 — видано указ про обов'язкове цензурування в Москві всіх українських книжок[10]. Цар Петро І примусив скоротити число студентів Києво-Могилянської академії з 2000 до 161, а кращим науковцям звелів перебратися з Києва до Москви. Серед них були Інокентій Ґізель, Йоаникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Ростовський (Туптало), Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та багато інших. Вони віді­грали головну роль у розвитку культурного життя тодішньої Московії[6].
  • 1720 – указ царя Московії Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг[10][12][13][14].
  • 1721 — запроваджено мовну цензуру — приведення книг будь-яких украінських видань у відповідність до російських видань[3].
  • 1729 – наказ Петра ІІ переписати з української мови на російську мову всі державні постанови і розпорядження[6].
  • 1731 – вимога імператриці Анни Іванівни вилучити з українських церков книжки старого українського друку і замінити їх книжками московських видань та ввести викладання у колеґіумах російською мовою[14] (рос. науки вводить на собственном российском языке). У таємній інструкції правителеві України князю О. Шаховському 1734 р. наказала всіляко перешкоджати українцям одружуватися з поляками та білорусами, рос. «а побуждать их и искусным образом приводить в свойство с великоросами».
  • 1763 – указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії[6].
  • 1764 — інструкція Катерини II князеві О. Вяземському про русифікацію України, Прибалтики, Фінляндії та Смоленщини[6].
  • 1769 – заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати український буквар[15][6][14].
  • 1775 – зруйнування Запорізької Січі[14] та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
  • 1780 — спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, що зби­ралася понад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек Руси-України[6].
  • 1784 — наказ Катерини II по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою[6], позбавивши український народ власної книги, циркуляром заборонив викладання українською мовою у Києво-Могилянській академії та ввів обов'язкову російську мову в усіх училищах імперії[10].
  • 1785—1800 — і пізніше, накази про обов'язкове виправлення мови опублікованих в Україні книг за російськими зразками надходили в різних редакціях[3].
  • 1786 — у Києво-Могилянській академії єдиною мовою викладання визнано російську мову[3].
  • 1789 – розпорядження Едукаційної комісії Сейму Речі Посполитої про закриття всіх українських шкіл[14]. З ініціативи Катерини II у Петербурзі видано «Порівняль­ний словник усіх мов», у якому українська мова значиться як російська, спотворена польською[6].

XIX століття

XX століття
  • 1900 — і наступні роки. Цензура вилучає з текстів такі слова, як «козак», «москаль», «Україна», «український», «Січ», «Запоріжжя» та інші, які мають український національно-символічний зміст[6].
  • 1903 — на відкритті пам'ятника І. Котляревському у Полтаві забо­ронено промови українською мовою[6].
  • 1908 – через чотири роки після визнання Російською академією наук української мови мовою(!) Сенат оголошує україномовну культурну й освітню діяльність шкідливою для імперії[6].
  • 1910 – закриття за наказом уряду Столипіна всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читання лекцій українською мовою, заборона створення будь-яких неросійських клубів[6].
  • 1911 – постанова VII дворянського з'їзду у Москві про виключно російськомовну освіту й недопущення уживання інших мов у школах Російської імперії[6].
  • 1914 – заборона відзначати 100-річчя Тараса Шевченка; указ Миколи ІІ про скасування української преси[6].
  • 1914, 1916 – кампанії помосковщення у Західній Україні; заборона українського слова, освіти, церкви[6].
  • 1918 – захопивши Київ, московсько-більшовицькі інтервенти за кілька днів розстріляли 5 тисяч осіб, які розмовляли українською мовою, носили український національний одяг або у кого в хаті висів портрет Т. Шевченка[6].
  • 1919 – більшість білогвардійських газет на півдні Росії «заборонило існування» України.
  • 1922 – проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У «теорії» боротьби в Україні двох культур — міської (московитської) та селянської (української), в якій перемогти повинна перша[6].
  • 1924 – закон Польської республіки «Lex Grabski» про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам українських землях[6].
  • 1924 – закон Королівства Румунія про зобов'язання всіх «румунів», котрі «загубили материнську мову», надавати освіту дітям лише в румунських школах[6].
  • 1925 – остаточне закриття українського «таємного» університету у Львові[6].
  • 1926 – лист Сталіна «Товаришу Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У» з санкцією на боротьбу проти «національного ухилу», початок переслідування діячів «українізації»[6].
  • 1933 – телеграма Сталіна про припинення «українізації» і знищення більшості українських письменників. З українського правопису вилучено літеру «Ґ»[6].
  • 1933 – скасування в Королівстві Румунія міністерського розпорядження від 31 грудня 1929 p., котрим дозволялися кілька годин української мови на тиждень у школах з більшістю учнів-українців[6].
  • 1934 – спеціальне розпорядження міністерства виховання Королівства Румунія про звільнення з роботи «за вороже ставлення до держави і румунського народу» всіх українських вчителів, які вимагали повернення до школи української мови[6].
  • 1938 – постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про обов'язкове вивчення російської мови в школах національних республік й областей»[6], відповідна постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У.
  • 1947 – операція «Вісла»; розселення частини українців з етнічних українських земель «урозсип» між поляками у Західній Польщі для прискорення їхнього ополячення[6].
  • 1958 – закріплення у ст. 20 Основ Законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту положення про вільний вибір мови навчання; вивчення усіх мов, крім російської, за бажанням батьків учнів[6].
  • 1960—1980 – масове закриття українських шкіл у Польській Народній Республіці та Соціалістичній Республіці Румунія[6].
  • 1961 – XXII з'їзд ЦК КПРС проголосив політику «злиття націй», що, по суті, означало тотальне зросійщення народів СРСР[6].
  • 1962 — репресії проти захисників української мови[6].
  • 1970 – наказ про написання дисертацій виключно російською мовою[6].
  • 1972 – заборона партійними органами відзначати ювілей музею І. Котляревського в Полтаві[6].
  • 1973 – заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського «Енеїда»[6].
  • 1974 – постанова ЦК КПРС «Про підготовку до 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік», де вперше проголошується створення «нової історичної спільноти — радянського народу», офіційний курс на денаціоналізацію[6].
  • 1978 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладення російської мови в союзних республіках»(«Брежнєвський циркуляр»)[6].
  • 1978 – на Чернечій (Тарасовій) горі у Каневі спалив себе Олекса Гірник (з Калуша) на знак протесту проти русифікації України[6].
  • 1983 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік» («Андроповський указ»)[6], яким зокрема введено виплату 16 % надбавки до платні вчителям російської мови й літератури; директива колегії Міносвіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення помосковщення.
  • 1984 – початок в УРСР виплат підвищеної на 15 % зарплатні вчителям російської мови порівняно з вчителями мови української[6].
  • 1984 – наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову[6].
  • 1989 – постанова ЦК КПРС про «законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної»[6].
  • 1990 – прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної[6].

Репресовані носії знань української мови

Див. також

Примітки
  1. Кубайчук В. Хронологія мовних подій в Україні (зовнішня історія української мови). — К., 2004. — 168 с. — ISBN 966-8039-43-2.
  2. Чайковський А. С., Щербак М. Г. За законом і над законом. З історії адміністративних органів і поліцейськожандармської системи в Україні (ІХ — початок ХХ ст.). — К., 1996.
  3. Гриценко П. Ю. Українська мова в Росії ХІХ — початку ХХ ст.: шляхи утвердження // Українська ідентичність і мовне питання в Російській імперії: спроба державного регулювання (1847—1914). Збірник документів і матеріалів / відп. ред. Г. Боряк; упоряд. Г. Боряк,, В. Баран, Л. Гісцова, Л. Демченко, О. Музичук, П. Найденко, В. Шандра; НАН України, Ін-т історії України; Укрдержархів, ЦДІАК України. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2013. — C. XL—XLI. — ISBN 978-966-02-6683-4.
  4. Текст грамоти за Собраніе Гос. Грамотъ, ІІІ, № 77: «Окружная грамота царя Михаила Федоровича от 1 декабря 1627 г.» (рос.)
  5. История одной политической кампании XVII в. By Андрей Булычев.
  6. Ніна Вірченко (2008). Документи про заборону української мови (XVII – XX ст.). http://anvsu.org.ua. Академія наук вищої школи України. Архів оригіналу за 14 лютого 2009. Процитовано 3 червня 2019.
  7. Тест на державність: Музей рідкісної книги у Ніжині подає приклад іншим. https://www.radiosvoboda.org/. Радіо «Свобода». 27 січня 2019. Процитовано 25 травня 2019.
  8. 1690-ті рр. // Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
  9. Багалій Д. І. Нарис української історіографії, т. I, Літописи, вип. 1. — Київ: Друкарня Всеукраїнської Академії Наук, 1923. — С. 26.
  10. Очеретянко С. І., Рябець Л. В. Заборона української мови // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
  11. Огієнко І. Історія української літературної мови. — К.: Наша культура і наука, 2004. — С. 150.
  12. Огієнко Іван, Українська церква: Нариси з історії української православної церкви: У 2-х т. — К., 1993. — 284 с.
  13. 3653. Октября 5. Сенатский. — О именовании Киевопечерского и Черниговского монастырей, во всех книгах, Ставропигиею Всероссийских Патриархов, и о непечатании новых книг без позволения Духовной Коллегии // Полное Собрание Законов Российской Империи, с 1649 года. — Т. 6 : 1720—1722. — СПб., 1830. — С. 243—244.(рос.)
  14. XVIII ст. // Віктор Кубайчук. Хронологія мовних подій в Україні. Зовнішня історія української мови…
  15. Об отмене стеснений малорусского печатного слова. — Санкт-Петербург: Типография Императорской Академии Наук, 1905. — С. 2.(рос. дореф.)
  16. Розпутенко Іван. Забуття українців. — Київ: «К. І.С», 2008. — С. 23. ISBN 978-966-7048-87-7
  17. Повний текст Емського указу за журналом «Особого Совещания» (рос.)
  18. «Философский энциклопедический словарь». — г. Москва: изд. Советская энциклопедия. Гл. редакция: Л. Ф. Ильичёв, П. Н. Федосеев, С. М. Ковалёв, В. Г. Панов. 1983 г. (рос.)
  19. Колубовский Я., Краткая библиографическая справка: «Лесевич Владимир Викторович», сайт «РУНИВЕРС» (рос.)
  20. Ігнатуша О., Тарнавський Петро (біографія)
  21. стор. 3514, том 9, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2000 р. ISBN 5-7707-4048-5

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.