Японсько-українські системи транскрипції та транслітерації

Система транслітерації за Анатолія Діброви та Василя Одинця (1944) для української мови[6]. Розроблена українськими емігрантами з Зеленого Клину в часи Другої світової війни за допомоги японських науковців. Використана при підготовці першого в історії японсько-українського словника. Через відсутність української японознавчої школи та ізоляцію українських емігрантів від українського науково-культурного життя в УРСР не прижилася в українських наукових колах.

Зауваження:

• Довгота японських голосних позначається подвоєнням голосної (оо, уу).

蝶 чоо (метелик)

新潟 нііґата (місто Ніїґата)

• Японські дифтонги /ai, ii, ui, ei, oi/ записуються однаково українськими аі, іі, уі, еі, оі.

小さい чіісаі (маленький)

大きい оокіі (великий)

先生 сенсеі (вчитель)

• Збіг японських голосних /a.i, i.i, u.i, e.i, o.i/ не передбачено.
• Довгі приголосні записуються подвоєнням відповідних українських приголосних.

抹茶 маччя (маччя, зелений порошковий чай)

• Японські м'які шиплячі приголосні записуються [ɕ, d͡ʑ, t͡ɕ] записуються українськими напівпом'якшеними шиплячими приголосними ш, дж, ч.

Система транскрипції за Мироном Федоришиним (1994) для української мови[7]. Розроблена на основі системи Поліванова. Обмежено вживається в публікаціях Львівської політехніки, Інституту сходознавства НАНУ тощо. Головною особливістю є переважання фонематичного принципу над фонетичним; зокрема, наскрізна передача відмінних звуків [t͡ɕ] i [t͡s], що належать до фонеми /ts/, українським «ц»; передача відмінних звуків [ɕ] i [s], що належать до фонеми /s/, українським «с». Втім, при передачі фонеми /h/ у сполученні з /u/ використовується фонетичний принцип замість фонематичного; вона записується як «ф».

Зауваження:

• Довгота японських голосних позначається у спеціальній й навчальній літературі двокрапкою (о:, у:), за системою Поліванова.

蝶 цьо: (метелик)

新潟 ні:ґата (місто Ніїґата)

• Японські дифтонги /ai, ii, ui, ei, oi/ записуються однаково українськими ай, ій, уй, ей, ой. Якщо /i/ записується одним окремим ієрогліфом, то /i/ позначається як ї.

小さい ціісай (маленький)

大きい о:кій (великий)

福井 фукуї (місто Фукуй)

• Сполучення /ei/, що може вимовлятися як довге e [e:] або дифтонг eй [ei̯] передається уніфіковано — eй.

先生 сенсей (вчитель)

• Збіг японських голосних /a.i, i.i, u.i, e.i, o.i/ не передбачено. На практиці вживається аі (аї), іі, уі, еі, оі.
• Глухі (редуковані) голосні /i, u/ не передбачені.
• Голосна /е/ після голосного /i/ (сполучення /ie/) та перед апострофом записується як е всупереч правилам українського правопису.

家 іеясу (Ієясу, ім'я)

善右衛門 дзенемон (Дзен'ємон, ім'я)

• Довгі приголосні записуються подвоєнням відповідних українських приголосних.

抹茶 мацця (маччя, зелений порошковий чай)

• Японські м'які шиплячі приголосні записуються [ɕ, d͡ʑ, t͡ɕ] записуються українськими м'якими свистячими приголосними с, дз, т.
• Приголосний /ɴ/ записуємо як м перед /m, b, p/; перед іншими приголосними — як н; перед голосними — н з апострофом

群馬　Ґумма.

安倍晋三　Абе Сіндзо̄.

星新一　Хосі Сін'іці.

Система транскрипції за Іваном Бондаренком (1999) для української мови[8]. Розроблена на основі російської системи Поліванова. Використовувалася з кінця 1990-х років; до 2014 року — в авторських виданнях і публікаціях Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Зауваження:

2007 року М. Івахненко та А. Шпігунов запропонували внеси корективи у систему і записувати шиплячі звуки інакше[9]:

У березні 2011 року на засіданні методичного семінару колективом викладачів-японістів кафедри китайської, корейської та японської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де головував Бондаренко, була прийнята «система Ґоджюон» з урахуванням пропозиції Івахненка-Шпігунова. Її надруковано у вигляді таблиці 900×600 мм накладом 50 примірників для розповсюдження у вищих навчальних закладах України, у яких вивчають японську мову. Також її було використано у ролі практичної транскрипції при створенні «Японсько-українського словника» колективу цієї ж кафедри[10] (2012).

Після досліджень Івахненка та Шпігунова (2008)[11], Комарницької та Комісарова (2012)[12] та Коваленка (2012),[13] Іван Бондаренко вніс правки у свою систему щодо передачі шиплячих приголосних. Нові праці Бондаренка (наприклад: Мацуо Башьо. Стежками півночі (Оку-но хосомічі), 2014[14]) видавалися за оновленою системою.

Система транслітерації Накадзави Хідехіко (березень 2009) для української мови[15]. Створена на основі синтезу систем Поліванова та Гепберна. Використовується в японській навчальній літературі.

Система транскрипції за Вадимом Рубелем (листопад 2009) для української мови[16]. Розроблена на основі порівняння систем Поліванова та Гепберна. Використовується в публікаціях Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Інституту сходознавства НАНУ, японознавчій літературі тощо.

Система японсько-української практичної транскрипції за Олександром Коваленком. (2012). Складена на основі порівняльного аналізу фонематичних та фонетичних систем японської та української мов. На відміну від інших систем спирається на результати досліджень японських мовознавців 2-ї половини XX — початку XXI ст[13]. Використовується в публікаціях Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Інституту сходознавства НАНУ, японознавчій літературі тощо.

Зауваження:

• Довгота японських голосних позначається у спеціальній й навчальній літературі макроном (о̄, ӯ), за міжнародною традицією. Для уникнення плутанини ī (і з макроном) та ї довге /іː/ позначається подвоєнням, але відповідно до українського правопису записується як ії.

蝶 чьо̄ (метелик)

新潟 ніїґата (місто Ніїґата)

• Японські дифтонги /ai, ii, ui, ei, oi/ ([аi̯], [ui̯], [oi̯]) записуються українськими ай, ій, уй, ей, ой.

小さい чіісай (маленький)

大きい о̄кій (великий)

福井 фукуй (місто Фукуй)

• Сполучення /ei/, що може вимовлятися як довге e [e:] або дифтонг eй [ei̯] передається уніфіковано — eй.

先生 сенсей (вчитель)

• Збіг японських голосних /a.i, i.i, u.i, e.i, o.i/ ([а.i], [i.i], [u.i], [e.i], [o.i]) позначається українськими аї, ії, уі, еї, оі (ї після голосної вживається відповідно до правил українського правопису).

廿日市　хацукаїчі (місто Хацукаїчі)

• Глухі (редуковані) голосні /i, u/ ([i̥], [u̥]) записуються як і, у, але читаються ненаголошеними.

安芸 акі (Акі, провінція)

飛鳥 асука (Асука, місцевість)

• Голосна /е/ після голосного /i/ (сполучення /ie/) та перед апострофом записується як є відповідно до правил українського правопису.

家 ієясу (Ієясу, ім'я)

善右衛門 дзен'ємон (Дзен'ємон, ім'я)

• Голосна /i/ після голосного та перед апострофом записується як ї відповідно до правил українського правопису.
• Довгі приголосні записуються подвоєнням відповідних українських приголосних.

抹茶 маччя (маччя, зелений порошковий чай)

• Японські м'які шиплячі приголосні записуються [ɕ, d͡ʑ, t͡ɕ] записуються українськими напівпом'якшеними шиплячими приголосними ш, дж, ч.
• Приголосний /ɴ/ записуємо як м перед /m, b, p/; перед іншими приголосними — як н; перед голосними — н з апострофом

群馬　Ґумма /guɴma/.

安倍晋三　Абе Шіндзо̄ /abe siɴzoː/.

星新一　Хоші Сін'їчі /hosi siɴiti/.

• Приголосні /g, z, b/, що позначають основні звуки [g, d͡z, b] та алофони [ŋ, ɣ, z, β], транскрибуєються уніфіковано в усіх позиціях як ґ, дз, б.
• Приголосна /h/ записується як х у сполученнях /ha, hi, he, ho/ ([ha], [çi], [he], [ho]); як ф у сполученні /hu/ ([ɸu]).

白山　Хакусан /hakusaɴ/

富士山 Фуджісан /huzisaɴ/