Збірна УРСР з футболу

В рамках Всесоюзного свята фізкультури 1924 року комплексний залік союзних республік вирішено було не проводити, оскільки у різних видах спорту були застосовані різні принципи комплектування учасників змагань. І якщо до змагань з футболу були допущені лише команди чотирьох союзних республік (РСФРР, УСРР, БСРР, ЗСФРР), то в змаганнях з легкої атлетики поруч з командами республік змагалися також збірні російських регіонів.

Футбольний турнір розпочався 3 вересня матчем української збірної із ЗСФРР. Українці перемогли з рахунком 4:0 і вийшли у фінал Першості СРСР, де на них очікувала команда РСФРР, яка дісталася фіналу без гри через неявку білорусів:

Полуфинальный футбольный матч на первенство СССР по футболу выиграла команда Украины у сборной Закавказья со счетом 4:0. Команда РСФСР (Ленинград) за неявкой на поле противника (Белоруссии) получила выигрыш и в финале, — сегодня на стадионе ОППВ — встретится с командой УССР. (Газета «Известия», №203, 06.09.1924 г., с. 5).

Фінальний матч відбувся 6 вересня і завершився з рахунком 2:1 на користь української збірної, яка стала чемпіоном СРСР:

6 сентября на стадионе ОППВ состоялся финальный футбольный матч на первенство Союза, борьба за которое велась между командами РСФСР и УССР. Матч закончился победой украинцев с соотношением мячей 2:1 в пользу Украины. (Газета «Известия», №205, 09.09.1924 г., с. 4).

Після цієї гри українцям запропонували провести ще два матчі. Гра зі збірною Москви завершилася з таким самим результатом 2:1 на користь України (10 вересня). А перед цим, 8 вересня, відбувся ще один історичний матч для української збірної на Всесоюзному святі фізкультури — зі збірною СРСР. Як і в попередніх зустрічах, українці досягли перемоги, на цей раз з рахунком 1:0, завдячуючи голу Натарова:[4][5]

Вчера на стадионе «Красной Пресни» состоялся футбольный матч победителей первенства СССР со сборной командой Союза. Несмотря на дождливую погоду, трибуны переполнены, публика предрешает победителя. В половине 5-го часа по свистку судьи выбегает команда Украины и за ней сборная СССР. Игра начинается. Атаки неудачно играющего нападения сборной разбиваются отличной защитой Украины. Высокая техника украинцев дает себя чувствовать. Весь первый хав-тайм проходит на середине поля, показывая равные силы обеих команд, и только в конце красиво прорвавшемуся правому форварду удается с края сильным ударом забить гол в ворота сборной. Вторая половина игры никаких результатов не дала. Вся команда УССР переходит к своим воротам, выдерживая сильные атаки, и матч кончается со счетом 1:0 в пользу Украины. (Газета «Вечерняя Москва», 09.09.1924 г.).

8 сентября на поле Красной Пресни состоялся матч между Украиной и Сборной СССР, которая выступила в составе: Гусев (Ленинград), Рущинский (Москва), Ежов (Л), Филиппов (Л), Батырев (Л), Ратов (М), Григорьев (М), Селин (М), Исаков (М,) Бутусов (Л), Жибоедов (М). На игре присутствовало до 8 000 ч. зрителей. Все предсказывали победу сборной и при том с большим результатом, но все предсказания оказались ложными: Украина показала блестящую игру, темпераментную и умную, чрезвычайную подвижность всех своих игроков и прекрасную тактику, выявила колоссальную волю к победе и провела всю игру блестяще, вырвав в конечном счете победу у сильнейшего противника. (Газета «Спартак», №7, 10.1924 г.).

Итак, осенью 1924 г., по окончании первенства страны, была впервые сформирована сборная СССР, состоявшая из игроков Москвы и Ленинграда. На стадионе «Красная Пресня» в Москве она провела 8 сентября первый матч, окончившийся ее поражением от сборной Украины — 0:1. (Справочник «Футбол-74», М.: ЦС им. Ленина, 1974 г., с. 72).

Наступне скликання української збірної відбулося у вересні 1926 року. На товариські матчі до робітничих команд Австрії збірну «металістів» Радянської України відряджали з усією помпою:

Перед от'ездом вся команда вместе с т.т. Самотой (предс. ВСФК), Романчуком (ЦП металлист) и Гершойгом (врач) собралась в Красном зале ВУЦИК'а. («Вестник физической культуры», №11, 11.1926 г., с. 18).

Українська збірна[6], що формувалася під "патронатом" профспілки металістів, була представлена в австрійській пресі як "російська робітнича команда" та "команда робітників металевої промисловості з України", хоча насправді такою не була, оскільки складалася з одних з кращих на той час в УСРР футболістів. Перед від'їздом у Харкові було проведено тренувальний збір та зіграно два матчі - московському ОППВ українці поступилися 2:3, а вже в наступній грі з чемпіоном Харкова - грізним «Рабисом» взяли гору 3:1. В Австрії ж українці зіграли дві гри: 16 жовтня нашими суперниками була збірна Вільної Асоціації Аматорських Футбольних Асоціацій Австрії (VAFÖ), а наступного дня українці зустрілися із Робітничою Збірною Нижньої Австрії. Склад команди у цих двох іграх був незмінний: Норов — Кладько, Ситцевий — Семенов (усі — Харків), Білобров, Навольнєв (обидва — Сталіно) — Казаков, Алфьоров (обидва — Харків), Смоленський, Кондратенко (обидва — Миколаїв), Володимирський (Краматорськ) (Газета «Sport-Tagblatt», №288, 18.10.1926 y., s. 3)[7], запасними гравцями їздили Разорьонов (Сталіно), Дюженко, Лазарєв (обидва — Харків), Павлов (Дніпропетровськ). Перша зустріч принесла нічийний результат 3:3, а у другій перемоги українці 4:3.

У чемпіонаті СРСР 1928 року (в рамках Всесоюзної спартакіади) українці посіли 2-е місце:

Вот как проходил футбольный турнир Спартакиады. Команды были разбиты на две подгруппы. В одной выступали команды РСФСР, а в другой — зарубежные гости и футболисты союзных республик. Победителям подгрупп предстояло разыграть приз Спартакиады. Но в случае успеха кого-либо из иностранцев, звание чемпиона СССР могло быть присвоено лишь советской команде (лучшей из представителей отечественного футбола). Москвичи, выиграв в своей подгруппе у ленинградцев, не имевших до этого поражений, стали чемпионами РСФСР. Их соперниками стали украинцы, дважды встречавшиеся с футболистами Уругвая. (Справочник «Футбол-79», М.: «Московская Правда», 1979 г., с. 77-79).

Август 1928. В честь десятилетия советского физкультурного движения в Москве была проведена Всесоюзная спартакиада с участием 7 тыс. спортсменов из всех союзных республик и зарубежных рабочих спортивных организаций 11 стран. Всего в спартакиадных стартах участвовали спортсмены 36 национальностей. Победителем футбольного турнира спартакиады стала сборная Москвы, победившая в финале сборную Украины 1:0. (Справочник «Футбол-87», М.: ЦС им. Ленина, 1987 г., с. 3).

1928 рік запам'ятався також першими дискваліфікаціями гравців збірної України Президією ВРФК України за проведення несанкціонованих матчів під прапором збірної. В першому випадку було дискваліфіковано Норова, Фоміна К., Фоміна М., Шпаковського, Капустіна, Губарєва, Кладька, Алфьорова, Семенова, Володимирського, Привалова, Міщенка і Старусєва з 13 вересня 1928 року на 6 місяців за самовільні ігри з Орєхово, Богородськом та московськими «Харчовиками»[8]. А в другому випадку — з 1 січня до 1 липня 1929 року Новікова, Терент'єва (обидва — Горлівка), Бланка, Штрауба (обидва — Одеса), Ферузо, Денисова, Булгакова, Печеного, Шульца, Кондратенка, Полегенького (всі — Миколаїв), Алпатова, Лобанова (обидва — Дніпропетровськ) за самовільне турне по Україні[9]. Фактично було дискваліфіковано два повноцінні склади команди.

Першість Союзу 1931 року збірна УСРР завершила на 3-му місці.

1933 року турки прибули в СРСР для того, аби провести кілька ігор. Перемігши збірну СРСР 2:1, вони прямували поїздом в Одесу, звідки мали відправитися в Стамбул. Несподівано їм надійшла телеграма-блискавка з проханням зіграти матч-реванш, але не проти збірної СРСР, а проти команди, зібраної з гравців українських міст.

Матч відбувся у Харкові, на стадіоні «Динамо». Основу української команди складали сім гравців із Харкова, три киянина та один дніпропетровець. На воротах стояв Олександр Бабкін, якого звинуватили в поразці СРСР проти турків і більше не запрошували у ту збірну. Турки відкрили рахунок у першому таймі, а після перерви Костянтин Щегоцький (поляк за походженням) зробив хет-трик. За рахунку 2:1 Бабкін відбив пенальті, а за хвилину до кінця основного часу турки забили другий гол. Загалом 3:2 на користь України.[10][11]

Склад збірної України на матч проти Туреччини 12 серпня 1933: О. Бабкін, Д. Кирилов (обидва — Харків), Ф. Тютчев (Київ), К. Фомін, М. Фомін, І. Привалов, К.Копейко (всі — Харків), П. Лайко (Дніпропетровськ), К. Щегоцький (Київ), П. Паровишніков (Харків), В. Прокоф'єв (Київ). В запасі лишились кияни А. Ідзковський та Н. Єпішин.[12]

Наступного року матч із турками відбувся в Києві, 20 серпня 1934. Три голи забив Петро Лайко, ще один — Віктор Шиловський. При цьому, за рахунку 3:2 українці забили ще один гол, але через сильні протести турків київський арбітр С. Романенко оголосив перерву, а через годину гру відновив уже інший рефері — Кротов. Було вирішено продовжити гру з рахунком 3:2. Турки зрівняли рахунок, проте за хвилину до кінця Лайко встановив переможний для України рахунок 4:3.

Склад збірної України на матч проти Туреччини 20 серпня 1934: воротар А. Ідзковський (Київ), захисники Д. Кирилов та К. Фомін (обоє — харків'яни), півзахисники М. Фомін (Харків), Ф. Тютчев (Київ), В. Гребер (Дніпропетровськ), нападники В. Шиловський (Київ), П. Лайко (Дніпропетровськ), К. Щегоцький (Київ), П. Паровишніков (Харків), М. Махиня (Київ).[12]

Наприкінці 1958 року футбольну збірну України запросили у турне Африкою. Відвідання Об'єднаної Арабської Республіки планувалося ще у 1956 році, проте, через події довколо Суецького Каналу було відкладено. У листопаді 1958 збірна УРСР (складена переважно з динамівців) вилетіла до Каїру:

Наиболее важным для нас событием сезона 1958 года была поездка по Африканскому континенту. ...Первую посадку наш самолёт произвел в Будапеште. Венгерские друзья были предупреждены об этом и вышли нас встретить (сборная Украины в основном состояла из игроков киевского «Динамо»). ...В первой игре против сборной Каира наша команда имела такой состав: Макаров, Ерохин, Голубев, Онисько, Войнов, Сорокин, Грамматикопуло, Голодец, Биба, Коман и Фомин. Каневский, уже утвердившийся в основном составе, не присутствовал среди нас. Он заболел и остался в Киеве. ...Постепенно матч приобрел принципиальный характер. ...Поймав ещё пару мячей, я почувствовал, что силы окончательно покидают меня, а левая рука становится такой тяжёлой, будто в нее вливается свинец. Потом рука и вовсе перестала подниматься. И тут мне осталось лишь одно: покинуть ворота. В них стал Женя Лемешко. ...И все же мы ушли с поля побежденными. Каирцам удалось переиграть нашу защиту. К радости местных болельщиков, в ворота команды Украины влетел мяч. Ещё одну ночь я провел без сна. Боль не давала сомкнуть глаз. На следующее утро команда уехала в Александрию. Понятно, я не мог ее сопровождать. Вообще мои выступления в Африке на этом закончились. (Олег Макаров, «Вратарь», К.: «Томирис», 2001 г., 2-е издание, с. 221-227).

У Спартакіадах народів СРСР 1956 і 1979 років брали участь повноцінні збірні республік. Як на І Спартакіаді 1956 року, так і на VII Спартакіаді 1979 року українська збірна отримала бронзові нагороди.

На І Спартакиаде народов СССР 1956 г. ...снова был разыгран футбольный турнир. Участвовали в нем четыре команды от РСФСР ...и 14 сборных от остальных союзных республик. ...Футболистов Украины представляли десять игроков киевского «Динамо» и полузащитник Думанский из «Шахтера». (Справочник «Футбол-79», М.: ЦС им. Ленина, 1979 г., с. 43).

21 вид спорта, в том числе и футбол, был включен в программу І летней Спартакиады народов СССР. ...Матчи нередко приносили неожиданные результаты. ...Лишь в дополнительное время сборная Украины нанесла поражение сборной Казахстана, которая, кстати, открыла счёт в матче. (Справочник «Футбол-79», М.: «Московская Правда», 1979 г., с. 79-84).

Під час Спартакіади-1979 збірну УРСР тренував Валерій Лобановський, а у її складі виступали, зокрема, Анатолій Дем'яненко, Леонід Буряк, Олег Блохін, Володимир Безсонов, Степан Юрчишин.

У 1983 і 1986 роках у Спартакіадах змагалися вже молодіжні збірні республік (U-20 та U-21 відповідно).

Турнир Спартакиады был задуман как смотр резервов нашего футбола. В Спартакиаде участвовали 17 сборных команд, представлявших 15 союзных республик, гг. Москву и Ленинград. Сборные формировались из игроков (в том числе из команд мастеров) в возрасте до 20 лет (1963-65 гг. рождения). (Справочник «Футбол-84», М.: ЦС им. Ленина, 1984 г., с. 9).

VIII Спартакіада 1983 року принесла українцям лише 4 місце, а на IX Спартакіаді у 1986 році наша збірна нарешті виборола золоті нагороди:

С 9 по 27 июля в городах Никополь, Орджоникидзе, Донецк и Харьков состоялись игры сборных команд союзных республик, Москвы и Ленинграда в зачёт IX Спартакиады народов СССР. В турнире участвовали футболисты, не старше 21 года. ...В матче за 1—2-е места футболисты Украины (в основном дублёры «Динамо») победили команду Узбекистана со счётом 1:0 и были награждены золотыми медалями с присвоением каждому звания мастера спорта. (Справочник «Футбол-87», Л.: «Лениздат», 1987 г., с. 25-26)

Перший (і єдиний) чемпіонат Союзу серед молодіжних збірних республік (вік гравців яких складав до 20 років) був проведений у 1978 році. Турнір було організовано тижневиком «Футбол-Хокей» з метою підвищення якості гри молодих футболістів та виявлення яскравих талантів. У першому розіграші було дозволено заявляти футболістів команд майстрів відповідного віку. Українська збірна виборола звання чемпіона, перемігши у фіналі збірну Москви в серії пенальті 5:4 (основний і додатковий час 0:0). З наступного року турнір втратив як свій статус, так і престиж (подальші розіграші вже не містили назви «молодіжний чемпіонат СРСР», вік гравців було зменшено до 19 років, а представникам команд майстрів було заборонено брати участь у змаганнях):

Первенство СССР среди молодежных команд на приз еженедельника «Футбол-Хоккей» было проведено впервые. ...В первенстве участвовали футболисты до 20 лет. Соревнования проходили в 3 этапа. ...Игры проходили с 19 по 26 ноября в 4-х зонах: в Сочи, Адлере, Сухуми и Батуми. Третий этап — финальные соревнования, в которых участвовали победители зон. Игры проходили с 27 ноября по 1 декабря в Сухуми. Победителями зон стали сборные Латвии, Москвы, Украины и Белоруссии. ...В финальном матче встретились сборные Украины и Москвы. Основное время закончилось нулевой ничьей, а по пенальти победили украинцы (5:4). (Справочник «Футбол-79», М.: ЦС им. Ленина, 1979 г., с. 21-22)

Минулорічний футбольний сезон завершився новим турніром — чемпіонатом країни серед молодіжних команд на приз тижневика «Футбол-Хокей» — «Переправа». ...Команда України, вкомплектована в основному гравцями, які мають досвід виступів у командах вищої ліги, грала в 4-й зоні, куди входили також команди Грузії, Туркменії, Молдавії та Естонії. (Довідник «Футбол-79», К.: «Здоров'я», 1979 р., с. 31-32)

Второй молодежный турнир «Переправа» будет проведен с 18 ноября по 1 декабря 1979 года. ...В положение о соревнованиях внесено изменение: игроки, включенные в заявки команд высшей лиги, в турнире «Переправы» участвовать не могут. (Справочник «Футбол-79», Л.: «Лениздат», 1979 г., с. 61)

У збірної УРСР в матчах проти суперника:

• Зі збірними інших країн

Команда	І	В	Н	П	МЗ	МП	МР	Перший матч	Останній матч
РРФСР	17	7	3	7	35	35	0	6 вересня 1924	4 серпня 1979
ЗСФРР	3	2	0	1	6	4	+2	3 вересня 1924	10 червня 1931
Туреччина	2	2	0	0	7	5	+2	12 серпня 1933	20 серпня 1934
Білорусь	2	1	1	0	6	2	+4	19 серпня 1928	30 липня 1979
Азербайджан	1	1	0	0	4	1	+3	8 серпня 1956	8 серпня 1956
Таджикистан	1	1	0	0	3	1	+2	23 липня 1979	23 липня 1979
Литва	1	1	0	0	2	0	+2	28 липня 1979	28 липня 1979
Єгипет	1	1	0	0	3	2	+1	28 листопада 1958	28 листопада 1958
Казахстан	1	1	0	0	2	1	+1	4 серпня 1956	4 серпня 1956
Узбекистан	1	1	0	0	2	1	+1	21 липня 1979	21 липня 1979
СРСР	1	1	0	0	1	0	+1	8 вересня 1924	8 вересня 1924
Грузія	1	0	0	1	1	3	-2	12 серпня 1956	12 серпня 1956

• З клубними командами, збірними спортивних товариств, міст, регіонів

Команда	І	В	Н	П	МЗ	МП	МР
Збірна Харкова	7	2	3	2	11	11	0
Збірна Москви	5	2	1	2	6	6	0
Робітнича Збірна Нижньої Австрії	4	4	0	0	14	6	+8
Україна-2	4	3	1	0	13	7	+6
Збірна Федерації Червоного Спорту (FRD)	3	3	0	0	16	3	+13
Збірна Робітничої Спортивної Федерації Гімнастики (FSGT)	2	2	0	0	33	1	+32
Збірна Робітничої Федерації Футболу (FTF)	2	2	0	0	20	2	+18
«Динамо» Київ	2	0	1	1	3	4	-1
Збірна Спортивного Робітничого Союзу Ліможа (U.S.T. Limoges)	1	1	0	0	15	0	+15
Збірна Північного району РСФРР	1	1	0	0	13	1	+12
Збірна Червоної Спортивної Єдності (RSE)	1	1	0	0	11	0	+11
Збірна Спортивних Пролетаріїв Кліші (P.S. Clichoise)	1	1	0	0	9	0	+9
«Ред Стар Олімпік»	1	1	0	0	6	1	+5
Збірна Юзівки	1	0	0	0	5	1	+4
Збірна Вад-Медані	1	1	0	0	5	1	+4
«Аль-Гіляль»	1	1	0	0	4	1	+3
«Аль-Меррейх»	1	1	0	0	5	3	+2
«Рабис» Харків	1	1	0	0	3	1	+2
Збірна Дире-Дауа	1	1	0	0	3	1	+2
«Мекурія»	1	1	0	0	2	0	+2
Збірна Ленінграду	1	1	0	0	2	1	+1
Збірна Александрії	1	1	0	0	2	1	+1
Збірна Вільної Асоціації Аматорських Футбольних Асоціацій Австрії (VAFÖ)	1	0	1	0	3	3	0
«Аль-Мурада»	1	0	1	0	3	3	0
«Мечал»	1	0	1	0	3	3	0
Збірна Робітничого Спортивного Союзу (ATSB)	1	0	1	0	2	2	0
Збірна Зони Суецького Каналу	1	0	1	0	1	1	0
«Сент-Джордж»	1	0	1	0	1	1	0
ОППВ Москва	1	0	0	1	2	3	-1
Збірна Праги	1	0	0	1	0	1	-1
Збірна Каїру	1	0	0	1	0	1	-1
Автономна Кримська СРР	1	0	0	1	0	3	-3

У молодіжної збірної УРСР в матчах проти суперника:

• Зі збірними інших країн

Команда	І	В	Н	П	МЗ	МП	МР	Перший матч	Останній матч
Молдова	3	3	0	0	7	1	+6	23 листопада 1978	22 липня 1986
Узбекистан	3	3	0	0	6	1	+5	20 липня 1983	27 липня 1986
Білорусь	3	2	1	0	5	1	+4	29 листопада 1978	15 липня 1986
Азербайджан	2	2	0	0	4	0	+4	24 липня 1983	13 липня 1986
РРФСР	2	1	0	1	1	1	0	29 липня 1983	24 липня 1986
Казахстан	1	1	0	0	7	2	+5	20 липня 1986	20 липня 1986
Естонія	1	1	0	0	5	0	+5	25 листопада 1978	25 листопада 1978
Вірменія	1	1	0	0	4	0	+4	22 липня 1983	22 липня 1983
Грузія	1	1	0	0	2	0	+2	21 листопада 1978	21 листопада 1978
Туркменістан	1	0	0	1	0	1	-1	27 листопада 1978	27 листопада 1978

• З клубними командами, збірними міст

Команда	І	В	Н	П	МЗ	МП	МР
Україна-1	4	0	1	3	7	13	-6
Збірна Москви	2	0	2	0	1	1	0
«Фламенго»	1	0	0	1	2	3	-1
«Чепель»	1	0	0	1	2	3	-1

1924 (1 місце): воротарі — Роман Норов, Рукавіцин, Л. Йосилевич (всі — Харків), Борис Войтенко, Федір Димов (обидва — Миколаїв); польові гравці — Костянтин Фомін, Микола Кротов(), С. Грушин (усі — Харків), Петро Роман, Антон Жук (обидва — Одеса); Микола Капустін, Володимир Фомін, Іван Привалов (усі — Харків), Василь Котов (Одеса), Володимир Грушин (Миколаїв); Євген Губарєв, Олександр Шпаковський, Іван Натаров, Яків Алфьоров, Микола Казаков, Адам Бем, Валентин Левін (усі — Харків), Арон Коген, Валентин Прокоф'єв (обидва — Одеса), Федір Кондратенко (Миколаїв).

1928 (2 місце): воротарі — Роман Норов (Харків), Серафим Москвин (Одеса), Олексій Новиков (Горлівка); польові гравці — Іван Кладько, Костянтин Фомін(), Микола Кротов (усі — Харків), Алпатов (Дніпропетровськ); Володимир Фомін, Микола Фомін, Іван Привалов, Микола Капустін, Петро Семенов (усі — Харків), Анатолій Плохих (Горлівка); Іван Володимирський, Олександр Шпаковський, Петро Міщенко, Яків Алфьоров, Євген Губарєв, Анатолій Лісний (усі — Харків), Олександр Штрауб (Одеса), Григорій Полегенький (Миколаїв).

1931 (3 місце): воротар — Олександр Бабкін; польові гравці — Іван Кладько (обидва — Харків) Михайло Свиридовський; Федір Тютчев (обидва — Київ), Володимир Фомін, Іван Привалов (обидва — Харків); Михайло Малхасов (Київ), Олександр Штрауб (Одеса), Григорій Полегенький (Миколаїв), Петро Паровишніков (Харків), В. Садовський (Київ).

1935: воротарі — Антон Ідзковський («Динамо» Київ), Микола Трусевич («Динамо» Одеса); польові гравці — Дмитро Кирилов («Динамо» Харків), Михайло Свиридовський, Костянтин Фомін() (обидва — «Динамо» Київ); Володимир Фомін, Микола Фомін (обидва — «Динамо» Харків), Володимир Гребер («Динамо» Дніпропетровськ), Іван Кузьменко («Динамо» Київ); Володимир Куликов, Петро Паровишніков (обидва — «Динамо» Харків), Микола Махиня («Динамо» Київ), Петро Лайко («Динамо» Дніпропетровськ), Віктор Шиловський, Костянтин Щегоцький (обидва — «Динамо» Київ)[80].

1958-59: воротарі — Олег Макаров, Євген Лемешко; польові гравці — Володимир Єрохін, Віталій Голубєв, Володимир Онисько, Володимир Ануфрієнко; Юрій Войнов(), Володимир Сорокін, Ігор Фефлов, Борис Русланов; Георгій Граматикопуло, Адамас Голодець, Андрій Біба, Михайло Коман, Віктор Фомін, Іван Диковець. Тренер — Віктор Шиловський[81][82].

1956 (3 місце): воротарі — 1. Олег Макаров, 12. Євген Лемешко; польові гравці — 2. Володимир Єрохін, 3. Віталій Голубєв (), 4. Тиберій Попович, 14. Віталій Соболєв; 5. Юрій Войнов, 6. Ернест Юст (усі — «Динамо»), 15. Мирослав Думанський; 7. Іван Бобошко (обидва — «Шахтар»), 8. Віктор Терентьєв, 9. Сергій Коршунов, 10. Михайло Коман, 11. Віктор Фомін, 13. Віктор Каневський (усі — «Динамо»), 16. Валентин Сапронов («Шахтар»), 17. Георгій Граматикопуло («Динамо»). Тренери — Олег Ошенков, Антон Ідзковський.

1979 (3 місце): воротарі — 1. Юрій Роменський («Динамо»), 17. Юрій Дегтерьов («Шахтар»); польові гравці — 2. Анатолій Коньков, 3. Сергій Балтача, 4. Анатолій Дем'яненко, 5. Сергій Журавльов, 6. Володимир Лозинський, 7. Леонід Буряк, 8. Олександр Хапсаліс, 9. Віктор Колотов (усі — «Динамо»), 10. Анатолій Дорошенко («Чорноморець»), 11. Олег Блохін, 12. Олександр Бережний (обидва — «Динамо»), 13. В'ячеслав Лещук («Чорноморець»), 14. Володимир Безсонов («Динамо»), 15. Степан Юрчишин («Карпати»), 16. Володимир Роговський, 18. Віталій Старухін, 19. Микола Федоренко, 20. Володимир П'яних (усі — «Шахтар»). Старший тренер — Валерій Лобановський, тренер — Володимир Богданович[83][84].

1983 (U-20, 4 місце): воротарі — 1. Валерій Паламарчук («Чорноморець»), 16. Ігор Рутковський (СКА Київ); польові гравці — 2. Сергій Кузнецов («Металіст»), 3. Євген Драгунов (СКА Київ), 4. Вадим Каратаєв («Динамо»), 5. Володимир Горілий («Таврія»), 6. Геннадій Литовченко («Дніпро»), 7. Ігор Петров («Шахтар»), 8. Сергій Процюк («Динамо»), 9. Олег Протасов («Дніпро»), 10. Володимир Коман, 11. Павло Яковенко, 12. Олексій Михайличенко (усі — «Динамо»), 13. В'ячеслав Лендєл (СКА «Карпати»), 14. Юрій Гуляєв («Шахтар»), 15. Сергій Третяк (СКА Одеса), 17. Олександр Сергійович Спіцин («Металург» Запоріжжя), 18. Сергій Герусов («Шахтар»), 19. Олег Ярицький («Поділля»), 20. Ярослав Дмитрук («Авангард» Рівне). Старший тренер — Євген Котельников, тренер — Віталій Хмельницький[85][86].

1986 (U-21, 1 місце): воротарі — 1. Володимир Циткін, 16. Андрій Ковтун; польові гравці — 2. Олександр Еней, 3. Олександр Нефьодов, 4. Олег Сердюк, 5. Олександр Дюльдін, 6. Олександр Єсипов, 7. Сергій Художилов, 8. Володимир Горілий, 9. Сергій Герасимець, 10. Олександр Гущин, 11. Андрій Сидельников, 12. Андрій Марєєв, 13. Олександр Ролевич, 14. Сергій Шматоваленко, 15. Олександр Іванов, 17. Сергій Ковалець, 18. Василь Сторчак, 19. Руслан Колоколов, 20. Олег Деревинський, Володимир Марчук. Старший тренер — Віктор Колотов, тренери — Володимир Трошкін, Євген Котельников[87][88].

1978 (1 місце): воротар — Михайло Михайлов («Зірка»); польові гравці — Валентин Кобища, Олександр Скрипник (обидва — «Чорноморець»), Сергій Журавльов, Валерій Зубенко, Олександр Полукаров (усі — «Зоря»), Анатолій Куцев, Анатолій Дем'яненко (обидва — «Дніпро»), Йосип Микуланинець, Михайло Олефіренко, Матвій Бобаль, Олег Таран (усі — «Динамо»), Сергій Бондар (СКА Одеса), Анатолій Саулевич, Ярослав Думанський, Юрій Суслопаров (усі — «Карпати»), Григорій Лазарко («Фрунзенець» Суми). Тренери — Віктор Каневський, Євген Котельников.

• Чемпіонат СРСР
  • Чемпіон (1): 1924
  • Срібний призер (1): 1928
  • 3 ! Бронзовий призер (1): 1931
• Спартакіада народів СРСР
  • 3 ! Бронзовий призер (2): 1956, 1979

• Чемпіонат СРСР (U-20)
  • Чемпіон (1): 1978
• Спартакіада народів СРСР (U-20, U-21)
  • Чемпіон (1): 1986
  • 4-е місце (1): 1983