Палатинська капела

Христос Пантократор у колі архангелів і ангелів

Мозаїки купола виконали запрошені грецькі майстри за царювання Рожера II. Вони є найдавнішими в капелі[5]. У центрі купола зображений Христос Пантократор, який правою рукою благословляє тих, хто молиться, а в лівій руці тримає закрите Євангеліє. Німб навколо голови Христа виконаний у формі грецького хреста, одяг нагадує парадне вбрання візантійських імператорів. Христос поміщений в центр кола з чотирьох архангелів (Михаїл, Уриїл, Гавриїл та Рафаїл) і восьми янголів. Архангели зображені у царському вбранні, зі скіпетром у правій руці і державою у лівій. Ангели зображені під час молитви, з побожно складеними руками. Сяйво та пишність небесної слави ще більш посилені світлом з восьми вікон, пробитих біля ніг ангелів.

Нижня частина купола

На наступному рівні мозаїсти зобразили чотирьох пророків, що передвістили прихід Спасителя, а саме Івана Хрестителя, Соломона, Захарія та Давида, над головами яких поміщені малі зображення ще восьми пророків (Ісая, Єзекіїль, Єремія, Йона, Даниїл, Мойсей, Ілля та Єлисей). Всі пророки тримають у руках сувої з грецькими цитатами, що вказують на прийдешнього Христа. У кутових нішах зображені чотири євангелісти, що тримають у руках сувої з латинськими першими словами своїх Євангелій[5][5].

Серед арабо-норманських церков Сицилії лише Палатинська капела й Марторана мають класичні куполи. На відміну від аналогічної мозаїки купола Марторани, майстри, що працювали в Палатинській капелі, точно вписали фігури в геометрію купола, так що всі фігури з урахуванням перспективи мають правильну будову та зріст[9]. Іконографія мозаїк купола Палатинської капели строго візантійська, всі персонажі розміщені відповідно до прийнятої ієрархії. Золотий фон мозаїки, парадне вбрання Христа, ангелів та святих повинні були наштовхувати глядачів на думку про невимовну славу Царства Небесного[5].

Мозаїки центральної апсиди Палатинской капели за задумом та композицією нагадують мозаїки соборів Чефалу та Монреале. У консі апсиди знову представлений образ Христа Пантократора. На відміну від зображення в куполі Христос тут тримає у лівій руці Євангеліє, відкрите на вірші: «Я світло для світу; хто піде за Мною, той не ходитиме в темряві, але матиме світло життя» ([[|Ін]] 8:12), причому напис зроблено і грецькою (ліворуч), і латиною (праворуч). У нижньому ряду, що нагадує класичний деісусний ряд візантійського іконостаса, представлена ​​ Богородиця, що сидить на троні, праворуч від неї — апостол Петро та Марія Магдалина, праворуч — Іван Хреститель і апостол Яків. Образ Христа Пантократора в консі апсиди виконаний за Рожера II й зберігся в первинному вигляді. Зображення ж Марії та святих були заново виконані наприкінці XVIII століття, і тому фігура Богородиці набула не властивої візантійському канону пози (сидить з напівнахиленою наліво головою), що надає цій частині мозаїки еклектичного вигляду — поєднання візантійської мозаїки XII століття та барокового образотворчого мистецтва XVIII століття[5].

Центральна апсида облямована тріумфальною аркою, на тій її стороні, що звернена до нави, за візантійським звичаєм представлена ​​динамічна сцена Благовіщення (схожу композицію можна побачити в Марторані та соборі Монреале). Фігури архангела Гавриїла (ліворуч) та Богородиці (праворуч) представлені в пів-анфас, так що вони звернені одночасно і один до одного, і до молільників. Гавриїл простягає руку до небесної сфери, звідти виходить ще одна рука, від якої голуб в промені світла летить до Марії. Цю мозаїку виконали за Рожера II[3].

На протилежній стороні тріумфальної арки (недоступна для мирян, оскільки доступ в пресбітерій для них як і раніше закритий) представлена ​​не менш динамічна сцена Стрітення, в якій Марія з Немовлям, з одного боку, і Симеон Богоприємець, з іншого, простягають руки один до одного та до розташованого між ними Єрусалимського храму. Цю сцену, як і Благовіщення, також виконали грецькі майстри при Рожері II. Їх же роботою, судячи з усього, є символічне зображення Престолу уготованого в центрі внутрішньої поверхні арки, а ось інші мозаїки тут — архангели Михаїл (ліворуч) та Гавриїл (праворуч), а також святі папи Сільвестр та Григорій Великий — мають виразні сліди реставрації кінця XVIII століття. Всі дійові особи підписані грецькою, а додаткові пояснювальні написи виконані латиною[4].

Північна апсида	Головна апсида	Південна апсида

Мозаїка в консі північної апсиди представляє апостола Андрія (що не зовсім зрозуміло, чому замінили у XVI столітті апостола Петра, зображення якого тут було раніше)[4]). У нижньому ряду представлені Йосип з отроком Ісусом, ліворуч від них — апостол Варнава, праворуч — першомученик Стефан. Мозаїки нижнього ряду зберегли на собі відбиток реставрації кінця XVIII століття, внаслідок якої зображення Йосипа та Ісуса швидше подібні до барокових, ніж до візантійських прототипів[5]. Подальша реставрація не торкнулась мозаїк ряду, розташованого над конхою апсиди. Тут представлені Богородиця з Немовлям та Іван Хреститель, який стоїть праворуч від неї. Отто Демус відзначив цікавий оптичний ефект, що з цим пов'язаний. Для глядача, який дивиться з капели, фігура Богородиці здається зміщеною відносно центру. Але якщо дивитися на цю мозаїку з великого вікна північної стіни, образ Богородиці виявляється якраз в центрі видимого простору стіни. Демус робить висновок, що зазначене вікно, яке сполучається з внутрішнім простором палаццо Норманні, виконане на місці балкона, з якого, ймовірно, король в XII столітті міг спостерігати за богослужінням[3][4].

Мозаїка в консі південної апсиди представляє апостола Павла, в нижньому ряду представлені праведна Анна з отроковицею Марією, ліворуч від них — апостол Пилип, праворуч — великомученик Севастіан. Мозаїки нижнього ряду, як і північної апсиди, були заново виконані наприкінці XVIII століття[5][4].

Південна апсида з мозаїкою Різдва Христового

Мозаїки південної гілки трансепта та частина мозаїк південної апсиди утворюють єдиний смисловий цикл, присвячений євангельським подіям. Цей цикл виконали грецькі майстри за царювання Рожера II, а отже він належить до найдавнішої частини капели. Іконографія цих мозаїк бездоганно візантійська: написи грецькі, фігури статичні, перспектива зображень і пейзажі достатньо умовні[5].

Відкривається цикл багатоплановою мозаїкою, що представляє Різдво Христове. У центрі Богородиця, напівнахилена до скелі (для ікони Різдва характерний зв'язок з пророцтвом Даниїла про «гору несікому»), яка підтримує Дитинку, що лежить в яслах. Прямо на Немовля падає промінь від Вифлеємської зірки. Над яслами схилилися бик і віслюк. У нижньому лівому кутку за подіями спостерігає Йосип, а у верхньому лівому — до Віфлеєма прямують волхви. Ці самі волхви в правій частині мозаїки поклоняються Немовляті. Верхню частину мозаїки заповнюють численні ангели, які співають «Слава в вишніх Богу».

Потім розповідь переходить у праву частину трансепта. Тут послідовно зображені такі події:

Верхній регістр: сон Йосипа з вказівкою бігти до Єгипту; втеча до Єгипту (Богородиця їде на ослі, Йосип несе Ісуса на плечах, сімейну сцену замикає Яків з вузликом на плечі);

Середній регістр: Хрещення Господнє; Преображення; воскресіння Лазаря;

Нижній регістр відведений під велику мозаїку, присвячену Входу Господньому до Єрусалима;

Склепіння над трансептом: зішестя Святого Духа на апостолів[5][4].

Вхід Господній до Єрусалима (південний трансепт)

Мозаїки виказують візантійське походження майстрів численними іконографічними умовностями. Так Йордан у сцені Хрещення нагадує через відсутність перспективи швидше водоспад, ніж річку; воскреслий Лазар виходить не з печери, а з саркофага в мавзолеї, причому один зі свідків сцени затикає ніс, не витримавши запаху тління. Втім, присутні і не властиві Візантії риси, наприклад, підкреслення особливої ​​ролі Петра. Так у сцені Входу до Єрусалима Ісус окремо розмовляє Петром, що йде поруч, (наступник якого, папа, був сюзереном Сицилійського королівства), тоді як інші учні шанобливо йдуть ззаду, а під час воскресіння Лазаря Петро стоїть безпосередньо за Ісусом і пояснює іншим учням зміст того що відбувається.

Мозаїки у верхній частині північної частини трансепта не збереглися, і тому неможливо з упевненістю стверджувати, що євангельський цикл продовжувався далі. Порівняння з аналогічним «святковим» мозаїчним циклом пізнішого собору Монреале показує, що в Палатинській капелі цілком могли бути зображені події Страстей Христових і Воскресіння[10]. Підтвердженням цієї версії можна вважати єдину збережену в цій частині капели сюжетну мозаїку — Вознесіння Христового в склепінні[4].

Нижній регістр мозаїк північного трансепта містить галерею зображень східних Отців Церкви: Івана Златоустого, Василія Великого, Григорія Богослова, Григорія Ніського, а також Миколая Мирлікійського. Над аркою, що веде з трансепта до північної нави, зображені мучениці Агафія та Луція, заступниці Сицилії, а між ними — Катерина Олександрійська в парадних шатах візантійської імператриці. Всі ці мозаїки датовані часом Рожера II[4].

Авраам і свята Трійця

Бог укладає завіт з Ноєм

Жертвопринесення Авраама

Сходи Якова

Мозаїки головної нави являють собою закінчений цикл на сюжет книги Буття. Ці мозаїки виконали місцеві майстри за візантійськими зразками за царювання Вільгельма I Злого. Разом з тим, в іконографії можна побачити певні відступи від канонів, привнесені західною традицією, в бік більшої експресивності образів[5].

Мозаїки головної нави послідовно зображають такі епізоди Буття:

— Верхній ряд південної стіни: Дух Божий літає над водами (1 М. 1:1-2); поділ вод, створення неба, землі і суші ([[|Побут]] 1:6-10); створення рослин (1 М. 1:11-12); створення сонця, місяця та зірок (1 М. 1:14-18); створення птахів, риб і плазунів (1 М. 1:20-23); створення тварин (1 М. 1:24-25); Бог животворить створеного Адама (1 М. 1:26-27); Бог спочиває на сьомий день (1 М. 2:2-3); Адам отримує заповідь про заборону споживати плоди з дерева пізнання (1 М. 2:15-17); створення Єви (1 М. 2:21-24);

— Верхній ряд північної стіни : гріхопадіння прабатьків (1 М. 3:6-7); Бог викриває перворідний гріх (1 М. 3:7-20); вигнання Адама і Єви з раю (1 М. 3:21-24); Адам і Єва трудяться на землі; жертвопринесення Авеля та Каїна (1 М. 4:3-7); Каїн вбиває Авеля (1 М. 4:8); Ламех розповідає дружинам про те, що він вбив Каїна (апокрифічний сюжет — натяк на 1 М. 4:23-24); вознесіння Еноха (апокрифічний сюжет — натяк на 1 М. 5:24); Ной з трьома синами; Ной будує ковчег;

— Нижній ряд південної стіни : Ной випускає голуба з ковчега (1 М. 8:6-11); Ной з родиною та звірами виходить з ковчега (1 М. 8:13-19), Бог укладає завіт з Ноєм (1 М. 9:8-17); сп'яніння Ноя і гріх Хама (1 М. 9:20-27); будівництво Вавилонської вежі (1 М. 11:1-9); Авраам поклоняється Трійці та обслуговує трапезу ангелів (1 М. 18:1-19); Лот захищає ангелів від нападу содомлян (1 М. 19:1-11);

— Нижній ряд північної стіни: загибель Содома (1 М. 19:15-26); Бог наказує Аврааму принести в жертву сина (1 М. 22:1-2),; Авраам приносить у жертву Ісаака, Ангел зупиняє руку Авраама (1 М. 22:9-13); слуга Авраама зустрічає Ревеку біля криниці (1 М. 24:11-27), Ревека й раб Авраама їдуть назустріч Ісааку (1 М. 24:62-67); Яків уві сні бачить сходи до неба й споруджує вівтар у Вефилі (1 М. 28:11-22), Яків бореться проти Ангела й отримує ім'я Ізраїль(1 М. 32:24-30).

Якщо порівняти мозаїки головної нави Палатинської капели та собору Монреале, побудованого за царювання наступного короля Вільгельма II Доброго, то можна побачити схожість, а місцями навіть повну тотожність сюжетів. Ймовірно, при виборі сюжетів для собору Монреале мозаїсти свідомо імітували зразок, вже був склався в Палатинскій капелі. Разом з тим, набагато більші розміри собору Монреалі як порівняти з камерною Палатинською капелою дозволили мозаїстам розширити оповідь[10].

Савл у Дамаску

Мозаїки бічних нав виконали сицилійські майстри за царювання Вільгельма II Доброго в 1166—1189 роках[5]. Сюжети для цього циклу запозичені з Діянь святих апостолів та легендарних житій апостолів Петра та Павла. Мозаїки послідовно зображують такі сцени:

— південна нава: Савл переслідує християн (Дії 8:1-3); Христос являє себе Савлу на шляху до Дамаска, осліплого Савла ведуть до Дамаска (Дії 9:3-9; 22:6-11; 26:12-18)); Ананія хрестить Савла (Дії 9:18); Савл проповідує в дамаських синагогах (Дії 9:19-22); християни спускають Савла з дамаської стіни в кошику (Дії 9:23-25); Ангел звільняє Петра з темниці (Дії 12:6-10);

— північна нава: Петро зцілює кульгавого в Єрусалимському храмі (Дії 3:1-10); Петро зцілює розслабленого Енея (Дії 9:32-35); Петро воскрешає Тавіфу (Дії 9:36-42); зустріч Петра та Павла в Римі; Петро та Павло протистоять Симону Волхву перед Нероном; за молитвою Петра та Павла Симон Волхв скинутий з неба.

Мозаїки бічних нав Палатинської капели та собору Монреале, що виконані в один і той самий час, схожі за сюжетом і технікою виконання. Це може вказувати на, як мінімум, спільність задуму (серед натхненників називають Вільгельма II, Палермського архієпископа Волтера Мілля та віце-канцлера Маттео д'Аджелло), а також на те, що можливо обидва цикли виконали одні й ті самі майстри[10].

Королівський трон капели

Час оформлення західної, що навпроти апсиди, стіни капели є предметом дискусій: різні фахівці пропоную XII століття[4], епоху Гогенштауфенів (XIII століття), час правління Арагонської династії XIV століття[2]. Напис на тронному місці свідчить, що роботи були завершені вже після приєднання Сицилії до володінь Арагона — в 1460, за «Івана, короля Сицилії», тобто Хуана II Арагонського, а ще одна реставрація відбулась на початку XVIII століття, за Філіпа V Анжуйського.

Центральний простір західної стіни займає королівське або тронне місце. Власне розміри цієї споруди такі, що можна говорити про цілу королівську ложу — ширина тронного місця відповідає ширині центральної нави капели, а висота — висоті колон, що розділяють простір капели на нави. Підлога, щаблі, «спинка» та «підлокітники» трону щиро оздоблені мармуровою інкрустацією й мозаїкою, в яких традиційний римський стиль косматеско переплетений з арабськими геометричними й рослинними мотивами. Про владу монарха нагадують мозаїки з гербом королів Арагона та Сицилії (на щиті з чотирьох частин дві чверті виділені для арагонського герба, а дві залишилися для сицилійського) та двома левами[5].

Королівське місце підняте над основним приміщенням капели на п'ять щаблів, розташоване прямо навпроти головного вівтаря і за висотою зрівняне з приміщенням пресбітерія. Таке положення трону і його навмисна пишність відповідають швидше візантійській, ніж західній традиції. Таким чином, навіть у XV столітті ще сприймали сицилійських королів як законних наступників візантійських імператорів. Арагонські монархи, хоч і не володіли владою Отвілів і Гогенштауфенів, вважали за необхідне підтримувати традицію й всіляко підкреслювали особливе сакральне розуміння своєї влади[3].

Таке розуміння природи королівської влади на Сицилії ще більш підкреслює мозаїка над королівським місцем. На ній втретє в капелі (попередні два — в куполі та конхе головної апсиди) зображений Христос Пантократор, з німбом у вигляді грецького хреста, в царських шатах, що благословляє правою рукою, а в лівій — тримає закрите Євангеліє. Перед Христом стоять апостоли Петро та Павло (по праву і ліву руку відповідно), а в повітрі ширяють архангели Михаїл і Гавриїл. Розміщення образу Христа Пантократора не у вівтарній частині й не в куполі, а над троном не можна побачити в жодному іншому сицилійському храмі. Палатинська капела, як особиста каплиця сицилійських монархів, показує, наскільки живучою виявилася візантійська державна традиція на Сицилії. Саме тут з найбільшою силою втілена ідея особливого зв'язку монарха з Богом, короля з Царем царів[3].