Вирів

Ви́рів — село в Україні, у Львівському районі Львівської області. Розташоване по обох берегах річки Горпинки, за 35 км від обласного та районного центру Львів , за 10 км до центру громади с. Жовтанці і за 11 км від залізничної станції Велике Колодно.[2] Населення за даними реєстру територіальної громади на 01.06.2021 року становить 279 осіб.

село Вирів
Спасо-Преображенський храм ПЦУ с. Вирів
Спасо-Преображенський храм ПЦУ с. Вирів
Країна  Україна
Область  Львівська область
Район/міськрада Львівський район
Громада Жовтанецька сільська громада
Рада Жовтанецька сільська рада
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1352
Населення 279
Площа 0,75 км²
Густота населення 480 осіб/км²
Поштовий індекс 80441[1]
Телефонний код +380 3254
Географічні дані
Географічні координати 49°59′16″ пн. ш. 24°21′37″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря		 228 м
Водойми р. Горпинка
Відстань до
обласного центру		 35 км
Відстань до
районного центру		 35 км
Відстань до
залізничної станції		 12 км
Місцева влада
Адреса ради 80441, Львівська обл., Львівський р-н, с.Вирів
Староста Висоцький Андрій Васильович
Карта
Вирів
Мапа

 Вирів у Вікісховищі

Орган місцевого самоврядування — Жовтанецька сільська територіальна громада. На території сіл Вирів, Горпин, Якимів створено старостинський округ з центром у селі Вирів.

Географія

Вирів розташований в межах своєрідної фізико-географічої області відомої під назвою Мале Полісся. Село розміщене на висоті 228 метрів над рівнем моря.

З геологічної точки зору село розміщене на південно-західній окраїні Руської платформи в межах Волинсько-Подільської плити‚ західний схил якої утворює Львівську мульду (западину).

Серед корисних копалин краю є пісок, глина і торф.

Основною водоймою краю існує річка Горпинка, яка є лівою притокою Західного Бугу.

Назва

Існує декілька гіпотез походження назви села:

Краєвид села Вирів

1) В архівних документах зустрічається давня назва села — Ворів. За переказами старожилів ця стародавня назва походить від того, що недалеко від села були ліси, у яких збиралися люди — втікачі, що не маючи землі, займалися крадіжкою. Називали цих людей ворами, а село — селом ворів, злодіїв.

2) Інші старожили твердять, що назва села походить від місця, на якому поселялись перші поселенці. Було це місце болотистим, порослим лісом, порізане глибокими ровами та ярами. Воно було надійним захистом від ворожого нападу. Село і зараз закрите горою неприродного характеру зі сходу. Старожили розповідають, що в центрі гори знаходились руїни якогось великого муру, льохи, де селяни ховалися під час воєн.

Історія

Перша згадка про село Вирів відноситься до XIV ст. і датується 1352 роком:

«Села Вирів, Горпин, Нагірці в Львівській землі стали власністю шляхтича Ґжеґожа (Григорія) Тимшица (посмертно названий „Давидовським“), який отримав їх за заслуги від короля Казимира ІІІ Великого.»

Друга згадка відноситься до XV ст., про що свідчить такий запис:

«В 1456 р. селянин села Вирів Сидір з селянами села Соколів позивав Станіслава Кая з Ліска, якого заступав Іван Неслухівський»

У 1549 році Сигізмунд ІІ Август підтверджує акт купівлі-продажу сіл Вирів, Горпин і Тадані, укладений між Єжи Черніховським та Рафаелем Хотецьким.

Наступна згадка датується 1578 роком та вказується про наявність у селі церкви.

У 1649 році, повідомляє документ:

«За зізнанням збирачів податків, с. Вирів було знищене татарами».

Відомі власники та дідичі села
Роки Власник / дідич
1352 — ? Григорій Тимшиц (Давидовський)
~ 1456 — ? Стибор з Винник (коронний суддя)
? — 1470 Михайло Давидовський
1470 — ? Катерина Давидовська
? — 1549 Єжи Черніховський
1549 — ? Рафаель Хотецький
~ 1765 — ? Ігнатій Коритко гербу Абданк

(львівський мечник)

? Давидовський?
? Зєльонка
? Котицький
? Черніховський
1860 Євген Счжелецький (дідич)
~ 1868 — ? Іван Счжелецький
1902 — ? Ванда Счжелецька

На поч. 1800-х рр. в Вирові була ковальня, в якій ковалями був рід Волянських, зокрема Казимир та Іван.

Основним заняттям жителів села було землеробство. Але більша частина землі належала не селянам, а поміщикам. Так за переписом 1868 р. пану Івану (Євгену?) Счжелецькому належало 657 моргів землі, у той час як 347 селян користувалися лише 468 моргами. Селяни жили в злиднях і більша частина з них була змушена працювати на поміщика.

Згідно з описом сіл Кам'янецького повіту 1894 р. у Вирові було 77 домів з населенням 548 чоловік.

У 1905 р. село належало поміщиці Ванді Счжелецькій. В її розпорядженні було 267 га землі.

В 1914 році почалася Перша світова війна, в селі почалася мобілізація, молодих юнаків призивали до війська, в селян забирали коней та продовольство.

Уродженці Вирова, учасники Першої світової війни на стороні Австро-Угорщини:

  • Біскуп Григорій (1885–?) — боєць 19-го піхотного полку ландверу 7-ї роти, був ранений.[3]
  • Біскуп Іван (1892–?) — піхотинець 80-го піхотного полку 11-ї роти, полонений Російською імперією.[4]
  • Біскуп Михайло (1885–?) — піхотинець 19-го піхотного полку ландверу 1-ї роти, полонений Російською імперією, перебував в Ошському таборі.[5]
  • Вантух Василь (1889–?) — єфрейтор 80-го піхотного полку 1-ї роти, був ранений.[6]
  • Вантух Іван (1872–?) — піхотинець 230-го батальйону ландверу, полонений Російською імперією, перебував в таборі біля Симбірська.[7]
  • Війтів Іван (1889–?) — піхотинець 24-го піхотного полку 9-ї роти, був ранений.[8]
  • Війтів Михайло (1876–1918) ― піхотинець 19-го піхотного полку ландверу та 222-го батальйону ландверу 1-ї роти, полонений Російської імперії, перебував в таборі в Томську та Москві.[9][10]
  • Війтів Теодор (1889–?) — єфрейтор 80-го піхотного полку 14-ї роти, був ранений.[11]
  • Волянський Михайло (1879–?) — піхотинець 222-го батальйону ландверу 1-ї роти, полонений Російською імперією, перебував в таборі Москви.[9]
  • Зусько Семен (1872–?) — піхотинець 222-го батальйону ландверу, полонений Російською імперією, перебував в таборі біля Казані.[12]
  • Лащукевич Теодор (1890–?) — піхотинець 80-го піхотного полку 12-ї роти, полонений Російською імперією, перебував в таборі Гродно.[13]
  • Магеровський Іван (1885–?) — піхотинець 19-го піхотного полку ландверу 5-ї роти, полонений Російською імперією, перебував в таборі Воронежа.[14]
  • Мазуркевич Микола (1881–14.07.1918) — піхотинець 80-го піхотного полку, загинув.[15]
  • Михайлюк Михайло (1890–1914) — піхотинець 80-го піхотного полку 14-ї роти, загинув.[16]
  • Михайлюк Іван (1886–?) — боєць 3-го полку фортечної артилерії 6-ї роти, полонений Російською імперією, перебував в таборі Фергани.[17]
  • Михайлюк Олександр (1890–?) — піхотинець 80-го піхотного полку 10-ї роти, військовополонений.[18]
  • Мозар Степан (1873–21.08.1917) — стрілець 18-го стрілецького полку.[19]
  • Олексишин Степан (1896–07.06.1918) — стрілець 111-го стрілецького полку 14-ї роти, був ранений.[20][21]
  • Пелих Данило (1883–?) — піхотинець 2-го піхотного полку ландверу 14-ї роти, військовополонений, повернувся за обміном.[22]
  • Процик Василь (1888–?) — піхотинець 80-го піхотного полку 15-ї роти, полонений Російською імперією, перебував в таборі Симбірська.[23]
  • Процик Григорій (1885–?) — єфрейтор 80-го піхотного полку 4-ї роти, був ранений.[24]
  • Процик Йосип (1877–?) — піхотинець 222-го батальйону ландверу 1-ї роти, військовополонений.[25]
  • Процик Теодор (1883–?) — боєць 80-го піхотного полку, полонений Російською імперією, перебував в таборі біля Пензи.[26]
  • Склярський Василь (1890–?) — капрал 80-го піхотного полку 2-ї роти, був ранений.[27]
  • Склярський Григорій (1882–?) — піхотинець 80-го піхотного полку 1-ї роти, військовополонений.
  • Стефанишин Михайло (1898–?) — стрілець 22-го стрілецького полку, полонений Італією, перебував в таборі Кассіно.[28]
  • Форись Василь (1883–?) — піхотинець 19-го піхотного полку ландверу 11-ї роти, був ранений.[29]
  • Форись Михайло (1892–?) — піхотинець 102-го піхотного полку 14-ї роти, був ранений.[30]
  • Юрчишин Теодор (1879–?) — піхотинець 19-го піхотного полку лпндверу, полонений Російською імперією, перебував в Слобідському таборі.[31]
  • Якимович Григорій (1873–?) — піхотинець 222-го батальйону ландверу 1-ї роти, полонений Російською імперією, перебував в таборі Москви.[32]
  • Якимович Степан (1881–14.11.1914) — боєць 19-го піхотного полку ландверу 3-ї роти.
  • Якимовець Михайло — воював на італійському фронті.[33]

Період ІІ Польської Республіки (1918–1939)

В 1925 році, на території села, археологом Богданом Янушем (Кароповичем) був знайдений курган епохи бронзи (початок II тисячоліття до н. е.). У похованні виявилась бронзова прикраса і крем'яне листоподібне вістря списа та людина з ранньої бронзової доби.[34]

9 листопада 1926 р. в м. Кам'янка Струмилова (центр повіту) відбувся повітовий народний з'їзд делегатів Українського національно-демократичного об'єднання. Провідником цього з'їзду було обрано вирівського отця-настоятеля Івана Курчабу, одним з членів Повітового народного комітету став селянин з Вирова Петро Карвацький, також одним з делегатів на Народний з'їзд до Львова став Василь Війків з Вирова.[35]

21 травня 1934 року рішенням Дирекції РСУК вирівський кооператив «Поступ» був прийнятий в Ревізійний Союз Українських Кооператив.[36]

З 1 серпня 1934 року, в рамках реформи, село Вирів увійшло до складу гміни Желехув Великий (тепер с.Великосілки) в Кам'янецькому повіті.

Станом на 1936 рік село налічувало 130 будинків і 650 осіб населення, на них припадало 700 моргів орного поля. Діяла читальня «Просвіти» та місцевий кооператив.[37]

1937 р., Вирів. «Союз українок» (в центрі — Софія Содомора, дружина о. Олександра Содомори).[33]

В 1937 році в селі, за сприянням Софії Содомори (дружини пароха о. Олександра Содомори) виникає вирівська філія «Союзу Українок».[33]

15 березня 1938 р., як пише газета «Діло», польська жандармерія, за дорученням Золочівської прокуратури, відібрала метрикальну греко-католицьку книгу Вирова та іншої низки сіл, з приводу того, що було здійснено кілька випадків недозволеного хрещення польських дітей греко-католицькими священниками.[38]

Адіністративно-територіальна історія
Роки Ґміни Райони / повіти Край / воєводства / області Країна
1569 — 1772 Буська земля Белзьке воєводство Малопольської провінції
Річ Посполита
1772 — 1804 Кам'янко-Струмилівський повіт Королівство Галичини та Володимирії
Габсбурзька монархія
1804 — 1867 Кам'янко-Струмилівський повіт Королівство Галичини та Володимирії
Австрійська імперія
1867 — 1918 Кам'янко-Струмилівський повіт Королівство Галичини та Володимирії
Австро-Угорська імперія
5.09.1914 — літо 1915 Кам'янсько-Струмилівський повіт Львівської губернії Галицько-Буковинське генерал-губернаторство
Російська імперія
Кам'янко-Струмилівський повіт Золочівський ВО Тернопільської військової області
ЗУНР
1918 — 1939 Ґміна Желєхув Велькі (від 1.08.1934) Кам'янко-Струмилівський повіт Тернопільське воєводство
Польська Республіка
1939 — 1941 Кам'янко-Струмилівський повіт →

Дідилівський район (з 10.01.1940)

 Львівська область
СРСР
1941 — 1944 Крайсгауптманшафт Кам'янка-Струмилова Дистрикт Галичина
Німецька імперія
1944 — 1991 Новомилятинський район →

Новояричівський район (з березня 1959) →

Кам'янка-Бузький район

 Львівська область
СРСР

Під владою СРСР (1939–1991)

28 вересня 1939 року, після укладання договору про дружбу та кордон між Німеччиною та СРСР, на зміну полякам прийшли радянські війська.

Із вересня 1944 р. Вирів відносився до новосвтореного Новомилятинського району. Із березня 1959 р. до Новояричівського району, а згодом до Кам'янка-Бузького.

Шематизм 1945 р. подає, що в цей час Вирів налічував 682 мешканці.

Під час Другої світової війни на фронтах воювали 83 жителя, 65 з них загинули.[2]

«З початком квітня сорок четвертого року посеред ночі село здригнулося від реву потужних моторів: насувалися важкі німецькі танки, двигтіла земля, падали тини, лягали дерева… П'ять важких танків з залогами зупинились біля нашої хати. Та не довго стояли: за кілька днів опівночі алярмово мусили вирушати,

— згадував Содомора Андрій (йдеться про спробу Вермахту зупинити весняний наступ ЧА на Правобережну Україну після Корсунь-Шевченківської операції), згадує далі:

Одразу ж — радянські війська; знову ж танки; тим разом легші, але мобільніші (Т-34). Через село поспіхом проходили військові частини — піхота».

Мова про радянський наступ влітку 1944 року в ході Львівсько-Сандомирської операції.[33]

1949–1951 рр. була проведена примусова колективізація сільського господарства. Був утворений колгосп ім. Кутузова, за яким було закріплено 1469 га орної землі. Вирощувалися зернові і технічні (переважно цукрові буряки) культури. Тваринництво м'ясо-молочного напряму.[2]

Була відкрита восьмирічна школа, медпункт, дім культури з залом на 325 місць, бібліотека з книжним фондом 10,3 тисячі екземплярів, 2 магазини, відділення зв'язку.[2]

Діяльність ОУН-УПА на теренах села

З теренових вістей ВО «БУГ» УПА — Захід за 1943—1945 рр.:

  • «З кінцем минулого місяця (лютий, 1945 р.) більшовики в Вирові роблять застави на дорогах, стежках, кладках та мостах. Був випадок, що наші люди (повстанці) налізли на таку заставу та її розігнали, вбили одного більшовика, одного ранили та здобули один кулемет»;
  • «25 квітня 1945 р., під час короткого бою вбито в Вирові двох участково уповноважених Ново-Милятинського РО НКВС Завалія Петра та Кресанова Михайла (сержант партизан) та їх співробітницю з Желехова (суч. Великосілки). В ході цієї операції роззброєно істребітельний батальйон участка Соколів в числі 16 людей. Здобуто один скоростріл „Дехтярова“, 2 ППШ, 15 крісів, 1 „Наган“. Роззброєних істрибітелів покарано буками та розігнано по домам»;
  • «14 травня 1945 р. в с. Вирів боївка засідкою поранила двох більшовиків»;
  • «17 червня 1945 р. кількох повстанців під командою друга „К.“ було викрито ворожою більшовицькою облавою в шопі с. Вирів. Окружені повстанці на ворожі заклики здаватися — вбили чотирьох і поранили двох сталінських бандитів та щасливо прорвались крізь вороже кільце. При цьому згинув один повстанець»;
  • 3 березня 1946 р. біля с. Вирів в бою загинули два повстанці Кафлюк Микола Михайлович — «Соловей», «Владко» (комендант кущової боївки Служби безпеки ОУН(р))[39] та Фарис Михайло Герасимович.[40][41]

Духовна історія

Пра-церкви Вирова

Перша згадка про наявність в селі церкви відноситься до 1578 року.

Наступні згадки — візитаційні книги І пол. XVIII ст. Церква, як зазначено у документі, через її геть підупалий стан потребує реставрації.

Церква Преображення Господнього із дзвіницею села Вирів. Збудовані в 1765 році. В кін. 1940-х рр. церкву розібрали. Дзвіниця функціонує досі. Фото поч. 1900.

В матеріалах візитації 27 жовтня 1763 року описується тридільна з пірамідальним наметовим верхом дерев'яна церква Преображення Господнього з цвинтарем довкола церкви та дерев'яною, оббитою гонтом дзвіницею з двома невеликими дзвонами; церква, як повідомляє напис на одвірку, побудована 1763 року, але вона, зазначено у цьому ж документі «По кутах розійшлась і осіла в землю». Оскільки щойно збудована церква не могла осісти в землю, то тут, очевидно, — помилка (переставлено цифри): на одвірку зазначений був, мабуть 1673 рік.

Стара вирівська церква Преображення Господнього збудована в 1765 році. В 1930—1940 рр. розібрана. Фото початку 1900-х рр.

З ерекційного документу, датованого 26 серпня 1765 року, дізнаємося, що львівський мечник, «на Вирові пан і дідич» Ігнатій Коритко гербу Абданк вибудовує у Вирові нову дерев'яну церкву і забезпечує відповідними посілостями пароха. Її ровесниця дзвіниця й досі стоїть, щоправда, обшита новими дошками.

Священники, які обслуговували парафію Вирова
Роки Священник
1728 – ? о. Стефан Захаріяшевич
1784–1799 о. Іван Тарнавський
1800–1849 о. Антоній Тарнавський
1849–1852 о. Климен Турчин
1852–1885 о. Михайло Улицький
1885–1886 о. Йосип Бродієвич
1886–1905 о. Теодор Білевич
1905–1919 о. Євстахій Хрущевський
? о. Стефанина
? – 1921 о. Кіндрицкий
1921–1933 о. Іван Курчаба
1933–1977 о. Олександр Содомора, деколи йому

допомагав тесть о. Савин Дурбак (до 1944 р.)

1977–1978 о. Олексій Петришин
1978–1979 о. Кривий
1979–1982 о. Яцків
1982–1992 о. Володимир
1992–2009 о. Василь Кулинич
З 2009 року о. Андрій Верес

В 1905 році вирівський селянин Тимко Стефанишин вибрався як паломник на Святу Землю, а щоб оплатити дорогу, продав частку свого поля.

В 1918 році, в селі будують або відновлюють плебанію, будинок де селилися священники, ймовірно Перша світова війна завдала серйозної шкоди.

Церква Преображення Господнього ПЦУ (1939)
1937 р., Вирів. Отець Олександр Содомора з прихожанами під час будівництва нової церкви.[33]
1939 р., Вирів. Вирівський майстер Данило Якимовець виносить хрест на баню церкви.

У 1936 р. коштом добровільних пожертв парафіян та старанням отця-настоятеля Содомори Олександра було започатковано будівництво нової дерев'яної церкви.

19 серпня 1936 р., на храмовий празник, деканом о. Михайлом Цегельським та вісьмома священниками було звершено освячення фундаменту. Прововідь виголосив о. Ю. Ванчицький, о. В. Пашковський і в кінці о. шамбелян Михайло Цегельський. Людей було приблизно 3000 з усієї околиці.[37]

Будову церкви Преображення Господнього у Вирові (архітектор Євген Нагірний, будівничий Василь Літовинський) вдалося завершити перед самим початком Другої світової війни (виносив хрест на церковну баню вирівський майстер Данило Якимовець). Ця нелегка, як на тодішні часи, робота, звісно ж, не могла бути виконана без високої активності свідомих, перейнятих національною ідеєю і християнською мораллю парафіян. Один лише приклад. Для покриття бані потрібна була бляха. Роздобути її Кам'янці-Бузькій о. Олександр доручив церковному паламарю Михайлові Стефанишину. Він, щоб не вернутися з порожніми руками (грошей не вистачило), заставив за отриману, чеську, бляху власне поле!

Поч. 1950-х рр., Церква Преображення Господнього села Вирів. Отець Олександр Содомора виголошує проповідь.
Кінець 1930-х рр. Нова і стара церкви з дзвіницею села Вирів.

Освятив церкву о. Цегельський 19 серпня 1939 року в свято Преображення Господнього.[33]

Спасо-Преображенський храм ПЦУ села Вирів. Сучасний стан.

Дерев'яна церква стоїть на плато схилу. Зі сторони головного входу церква висотою — 25 метрів (висота 8-ми поверхового будинку). Церква хрестоподібна у плані, оточена піддашшям яке навколо бабинця переходить в широке опасання — галерею з дерев'яною огорожею (оновлена влітку, 2020 р.) Головний вхід у церкву підкреслений стрімким двосхильним дахом. Крім центральних дверей існують бокові. До великого гранчастого вівтаря прибудовані високі ризниці. На стінах храму є високі вікна арочної та круглої форми. До 1990-х рр. зовнішні стіни церкви були коричневого кольору, потім церква була пофарбована в білий, а її бляшаний дах в зеленому кольорі. В 2009 році зовнішні стіни храму були пофарбовані в оранжевий колір, а купол та дахи перекрили новою бляхою. На середохресті нави, на великому світловому восьмерику, поставлена великих розмірів баня з ліхтарем і маківкою. В інтер'єрі храму розташований різьблений і золочений іконостас XVII ст., деякі частини його вірогідно перенесені зі старої церкви. Храм згідно проекту мав бути 3-купольним, але так як наближалася війна, вирішили завершити будівництво з одним куполом. Варто зазначити і про те, що храм побудовано на насипному ґрунті.

На південний-захід від церкви стоїть дерев'яна двоярусна дзвіниця, накрита шатровим дахом. Збудована приблизно в 1765 році, зараз оббита новими гонтами та перекрита бляхою. В 2019 році дзвіницю віднесли до пам'яток культурної спадщини.[42]

Під час влади УРСР храм та громада насильно були включені до РПЦ.

В 1991 році парафіяни вирівського Спасо-Преображенського храму перейшли в УАПЦ.

24 серпня 2014 року, в честь 75-річчя церкви, з архіпастирським візитом село відвідав митрополит Львівський Високопреосвященіший Макарій.

Після об'єднавчого собору українських церков 15 грудня 2018 року храм належить громаді Львівської єпархії Православної церкви України.

Мироточива ікона Матері Божої «Праворучиця»

Мироточива ікона Божої Матері «Праворучиця»

В храмі зберігається мироточива ікона Божої Матері «Праворучиця». Точних відомостей щодо автора і місця написання ікони немає, зокрема відомо, що перебувала ця ікона на Поволжі (РФ), а в Україну була перевезена в 30-ті роки XX ст. у м. Дніпро родиною Вдовиченко. За життєвими обставинами ця сім'я виїхала за кордон у 1998 р. та передала ікону своїм друзям, родині Висоцьких у с. Вирів. Важливий факт полягає в тому, що в 2006 р. на іконі поступово почали з'являтися мокрі, жирні сліди, які чимраз збільшувалися. Рідина виділялася з середини ікони і була олієподібної форми.

Весною, 2010 р. з благословення настоятеля храму ікона була оглянута експертами — іконописцями, які підтвердили, що зовнішнього втручання в появленні слідів не виявлено. Настоятелем храму були наведені деякі архівні справки щодо цієї ікони. Вважається що це є копія чудотворної ікони Божої Матері «Праворучиця», яка зберігається у монастирі Мега Спілеон (Велика печера — в перекладі), що в містечку Калаврита у Греції. Це одна з перших ікон написана апостолом Лукою. Що цікаво — зображення Божої Матері на іконі було нанесено кольоровим воском.

18 липня 2010 року в с. Вирів відбулось урочисте перенесення ікони Божої Матері «Праворучиця» з дому родини де вона зберігалась до храму Преображення села Вирів. В урочистостях взяли участь декан Жовківсько-Кам'янка-Бузького благочиння митрофорний протоієрей Іван Сас, священники деканату, парафіяни храму і надзвичайно велика кількість паломників з сусідніх сіл.

День шанування ікони «Праворучиця» припадає на 25 січня.

У 2013 році в День вшанування вирівської ікони, Спасо-Преображенський храм з пастирським візитом відвідав Високопреосвященіший Макарій, митрополит Львівський, де молитовно з собором священнослужителів і вірними вшанували Пресвяту Богородицю.

Освіта

Діє вирівська філія І-ІІ ступенів Жовтанецького ЗЗСО І-ІІІ ступенів.[43]

Культура

В Вирові діє Народний дім, бібліотека.

В різних культурних заходах бере участь ансамбль «Світлиця» Народного дому с. Вирів.

Економіка

В селі розміщене ТзОВ «Агро ЛВ Лімітед», яке є структурним підрозділом АПК «Контінентал Фармерз Груп».

Транспорт

Через село проходить дорога загального користування С140605 Куликів — Великосілки, яка веде до траси М06 Київ — Чоп.

Маршрутні таксі

№ 222 Львів — Якимів;

Відомі люди

У селі народилися

У селі загинули
  • Соловйов Водомир Степанович (1923 — † 17 липня 1944) — старший сержант ЧА, солдат 9 мех. корпусу 10 віддільного мот. батальйону. Загинув в Вирові під час Львівсько-Сандомирської операції. В 1997 році перезахоронений на Холм слави у Львові.
  • Безхлібник Василь Михайлович — «Сурма» (нар. 1922 — †1 березня 1945) — член ОУН(р) з 1940 р.; організаційно-мобілізаційний референт районного проводу; загинув 1.03.1945, с. Вирів.[45]
  • Кафлюк Микола Михайлович — «Соловей», «Владко» (нар. ? — 3 березня 1946) — комендант кущової боївки Служби безпеки ОУН(р). Загинув 3.03.1945 біля с. Вирів.[39]
  • Фарис Михайло Герасимович (нар. ? — 3 березня 1946) — боєць УПА, Загинув 3.03.1945 біля с. Вирів.[40]
  • Олексишин Михайло Йосипович — «Дуб» (нар. ?, Вирів — † 30 червня 1946) — боєць УПА, загинув 30 червня 1946 р. в с. Вирів.[44]

Посилання

Примітки
  1. Довідник поштових індексів України. Львівська область. Кам'янка-Бузький район
  2. ВИРІВ, КАМ’ЯНСЬКО-БУЗЬКИЙ РАЙОН, ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСТЬ. Історія міст і сіл Української РСР.
  3. Verlustliste: Verlustliste Nr. 162.. -: Verlustliste Nr. 162., -: Hof- u. Staatsdr. -. (нім.). 1915. Процитовано 27 квітня 2021.
  4. Verlustliste: Verlustliste Nr. 404.. -: Verlustliste Nr. 404., -: Hof- u. Staatsdr. -. (нім.). 1916. Процитовано 28 квітня 2021.
  5. Verlustliste: Verlustliste Nr. 459.. -: Verlustliste Nr. 459., -: Hof- u. Staatsdr. -. (нім.). 1916. Процитовано 28 квітня 2021.
  6. Verlustliste: Verlustliste Nr. 611.. -: Verlustliste Nr. 611., -: Hof- u. Staatsdr. -. (нім.). 1917. Процитовано 28 квітня 2021.
  7. Verlustliste: Verlustliste Nr. 490.. -: Verlustliste Nr. 490., -: Hof- u. Staatsdr. -. (нім.). 1916. Процитовано 28 квітня 2021.
  8. Verlustliste: Verlustliste Nr. 140.. -: Verlustliste Nr. 140., -: Hof- u. Staatsdr. -. (нім.). 1915. Процитовано 28 квітня 2021.
  9. Verlustliste: Verlustliste Nr. 341.. -: Verlustliste Nr. 341., -: Hof- u. Staatsdr. -. (нім.). 1915. Процитовано 27 квітня 2021.
  10. Verlustliste: Verlustliste Nr. 679.. -: Verlustliste Nr. 679., -: Hof- u. Staatsdr. -. (нім.). 1918. Процитовано 27 квітня 2021.
  11. Verlustliste: Verlustliste Nr. 150.. -: Verlustliste Nr. 150., -: Hof- u. Staatsdr. -. (нім.). 1915. Процитовано 27 квітня 2021.
  12. Verlustliste: Verlustliste Nr. 579.. -: Verlustliste Nr. 579., -: Hof- u. Staatsdr. -. (нім.). 1917. Процитовано 28 квітня 2021.
  13. Verlustliste: Verlustliste Nr. 404.. -: Verlustliste Nr. 404., -: Hof- u. Staatsdr. -. (нім.). 1916. Процитовано 28 квітня 2021.
  14. Verlustliste: Verlustliste Nr. 404.. -: Verlustliste Nr. 404., -: Hof- u. Staatsdr. -. (нім.). 1916. Процитовано 28 квітня 2021.
  15. Verlustliste: Verlustliste Nr. 702. -: Verlustliste Nr. 702, -: Hof- u. Staatsdr. -. (нім.). 1918. Процитовано 28 квітня 2021.
  16. Verlustliste: Ergänzungen und Berichtigungen E3 ausgegeben am 28./11. 1914. -: Ergänzungen und Berichtigungen E3 ausgegeben am 28./11. 1914, -: Hof- u. Staatsdr. -. (нім.). 1914. Процитовано 27 квітня 2021.
  17. Verlustliste: Verlustliste Nr. 575.. -: Verlustliste Nr. 575., -: Hof- u. Staatsdr. -. (нім.). 1917. Процитовано 27 квітня 2021.
  18. Verlustliste: Verlustliste Nr. 300.. -: Verlustliste Nr. 300., -: Hof- u. Staatsdr. -. (нім.). 1915. Процитовано 27 квітня 2021.
  19. Verlustliste: Verlustliste Nr. 650.. -: Verlustliste Nr. 650., -: Hof- u. Staatsdr. -. (нім.). 1918. Процитовано 27 квітня 2021.
  20. Verlustliste: Verlustliste Nr. 692.. -: Verlustliste Nr. 692., -: Hof- u. Staatsdr. -. (нім.). 1918. Процитовано 28 квітня 2021.
  21. Verlustliste: Verlustliste Nr. 625.. -: Verlustliste Nr. 625., -: Hof- u. Staatsdr. -. (нім.). 1917. Процитовано 28 квітня 2021.
  22. Verlustliste: Verlustliste Nr. 690.. -: Verlustliste Nr. 690., -: Hof- u. Staatsdr. -. (нім.). 1918. Процитовано 27 квітня 2021.
  23. Verlustliste: Verlustliste Nr. 518.. -: Verlustliste Nr. 518., -: Hof- u. Staatsdr. -. (нім.). 1917. Процитовано 28 квітня 2021.
  24. Verlustliste: Verlustliste Nr. 686.. -: Verlustliste Nr. 686., -: Hof- u. Staatsdr. -. (нім.). 1918. Процитовано 28 квітня 2021.
  25. Verlustliste: Verlustliste Nr. 448.. -: Verlustliste Nr. 448., -: Hof- u. Staatsdr. -. (нім.). 1916. Процитовано 28 квітня 2021.
  26. Verlustliste: Verlustliste Nr. 100.. -: Verlustliste Nr. 100., -: Hof- u. Staatsdr. -. (нім.). 1915. Процитовано 28 квітня 2021.
  27. Verlustliste: Verlustliste Nr. 621.. -: Verlustliste Nr. 621., -: Hof- u. Staatsdr. -. (нім.). 1917. Процитовано 28 квітня 2021.
  28. Verlustliste: Verlustliste Nr. 696.. -: Verlustliste Nr. 696., -: Hof- u. Staatsdr. -. (нім.). 1918. Процитовано 28 квітня 2021.
  29. Verlustliste: Ergänzungen und Berichtigungen E3 ausgegeben am 28./11. 1914. -: Ergänzungen und Berichtigungen E3 ausgegeben am 28./11. 1914, -: Hof- u. Staatsdr. -. (нім.). 1914. Процитовано 27 квітня 2021.
  30. Verlustliste: Verlustliste Nr. 189.. -: Verlustliste Nr. 189., -: Hof- u. Staatsdr. -. (нім.). 1915. Процитовано 27 квітня 2021.
  31. Verlustliste: Verlustliste Nr. 123.. -: Verlustliste Nr. 123., -: Hof- u. Staatsdr. -. (нім.). 1915. Процитовано 28 квітня 2021.
  32. Verlustliste: Verlustliste Nr. 341.. -: Verlustliste Nr. 341., -: Hof- u. Staatsdr. -. (нім.). 1915. Процитовано 27 квітня 2021.
  33. Содомора, Андрій (2014). У Роман Дідула, Тетяна Хоменко. Батькова рука. Львів: Видавництво Львівської політехніки. с. 11–16.
  34. Наукова думка. К. 1982. с. 27.
  35. Організаційний рух. Повітовий народний з’їзд в Камінці Струмиловій. Газета "Діло" №251. 12 листопада 1926. с. 4.
  36. Нові українські кооперативи.. Газета "Діло" №144. 4 червня 1934. с. 1.
  37. Як Вирів будує церкву.... Газета "Діло" №196. 4 вересня 1936. с. 7.
  38. Реквізиції греко-католицький метрикальних книг. Газета "Діло" №56. 15 березня 1938. с. 9.
  39. Державний архів Львівської обл., ф. П-3, оп. 1, спр. 436, арк. 2; спр. 441, арк. 165—166
  40. ВАБ — Новий Милятин, п. 28
  41. Сохань, П.; Потічний, П.; Боряк, Г.; В'ятрович, В.; Дашкевич, Я.; Котляр, Ю.; Лозицький, В.; Пиріг, Р.; Удод, О., ред. (2009). Воєнна округа УПА "Буг". Документи і матеріали 1943-1952. Нова серія (українська) 13 (вид. Національна академія наук України Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України Видавництво "Літопис УПА" Державний комітет архівів України Галузевий державний архів Служби безпеки України). Торонто: Наукове видання "Літопис Української повстанської армії".
  42. Вирів. Дерев'яні церкви Західної України.
  43. Львівська область. ІСУО.
  44. ВАБ — Новий Милятин, п. 23
  45. Державний архів Львівської обл., ф. П-3, оп. 1, спр. 210, арк. 212—262.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.