Група експертів ООН з географічних назв

Група експертів ООН з географічних назв, ГЕГНООН (англ. United Nations Group of Experts on Geographical Names; UNGEGN) — одна з дев'яти експертних груп Економічної і соціальної ради ООН (ECOSOC) що займається національною та міжнародною стандартизацією географічних назв, розробкою, публікацією та розповсюдженням міжнародних рекомендацій для національних експертних груп. Кожні п'ять років проводиться міжнародна конференція. Утворена 23 квітня 1959 року як робоча група експертів, що була перетворена на постійний комітет 31 травня 1968 року.

Під час 26-ї сесії ГЕГНООН в офісі ООН у Відні, 2–6 травня 2011 року

Історія

Питання стандартизації географічних назв уперше було порушено Картографічною секцією ООН при Економічній і соціальній раді ООН (ЕКОСОС) вже наприкінці 1940-х років. 1960 року в Нью-Йорку, після тривалих обговорень і консультацій впродовж 1950-х років та резолюції 715A (XXVII) ЕКОСОС 1959 року, було скликано перше засідання експертної групи з 6 експертів від США, Франції, Великої Британії, Ірану, Гватемали та Китаю під головуванням Мередіт Баррелл. У ній взяли участь як спостерігачі представники урядів Об'єднаної Арабської Республіки, ФРН, спеціалісти Ради географічних назв США[1]. Ця група визначила 22 конкретні питання та сформулювала 21 рекомендацію, серед яких — провести спеціалізовану конференцію ООН зі стандартизації географічних назв[1]. Така конференція відбулась в Женеві 1967 року і стала підтвердженням того, що національні процеси стандартизації топонімів повинні стати основою для спільної роботи над створенням міжнародних стандартів у цій області міжнародного співробітництва.

Мандат і завдання

Завданням ГЕГНООН є вирішення проблем внутрішньої та міжнародної стандартизації географічних назв, пропозиції та рекомендації щодо такої стандартизації (переважно мовної). Як одна з семи експертних груп Економічної та соціальної ради ООН, ГЕГНООН має повноваження стежити за виконанням резолюцій та продовжує експертну роботу в період між конференціями, що проводяться кожні 5 років.

Виходячи з програмних документів, ГЕГНООН має на меті:

  • підкреслити важливість стандартизації географічних назв на національному та міжнародному рівнях,
  • показати всебічні переваги від такої стандартизації;
  • допомагати та сприяти окремим країнам, що того потребують, у стандартизації власних та іноземних географічних назв.

Крім того, ГЕГНООН сприяє та заохочує дискусії навколо результатів роботи національних органів зі стандартизації та проблем, що виникли в процесі; практично сприяє розповсюдженню найкращих практик та інформує широкий загал про створені національні системи географічних назв.

Структура

ГЕГНООН звітує про свою роботу перед конференціями ООН зі стандартизації географічних назв, що проводяться з періодичністю у 5 років. Його робота підтримується Секретаріатом Статистичного відділу ООН, та власним Бюро. ГЕГНООН у період між конференціями двічі збирається на офіційні наради, працює через робочі групи та спеціальні робочі групи, а також через спеціалізовані лінгво-географічні відділи (групи експертів з країн із спільними інтересами на основі географічного положення та мови). Для взаємодії з іншими науковими організаціями ГЕГНООН призначила низку відповідальних співробітників.

Бюро
Канадський картограф Хелен Керфурт, під час 26-ї сесії ГЕГНООН у Відні, 2011 рік
Нідерландський картограф Фер'ян Ормелінг, під час 28-ї сесії ГЕГНООН у Нью-Йорку, 2014 рік

Бюро ГЕГНООН складається з голови, 2 заступників та 2 доповідачів.

Поточне бюро має наступний склад:

  • Голова: П'єр Жаллар (Франція)
  • Заступники голови: Сунь Чже Чу (Республіка Корея), Хасануддін Абідін (Індонезія)
  • Доповідачі: Трент К. Палмер (США), Венді Шо (Нова Зеландія)

Колишні голови бюро:

  • 1967—1977 — Мередіт Ф. Беррілл (США)
  • 1977—1982 — Йозеф Брой (Австрія)
  • 1982—1987 — Дірк Петер Блок (Нідерланди)
  • 1987—1991 — Анрі Доріон (Канада)
  • 1991—2002 — Пітер Е. Рапер (Південно-Африканська Республіка)
  • 2002—2012 — Хелен Керфут (Канада)
  • 2012—2021 — Вільям Вот (Австралія)

Відділи
Країни-члени франкомовного відділу

ГЕГНООН у своєму складі має окремі групи експертів різних лінгво-географічних підрозділів, утворених під час конференцій для більш плідної спільної роботи над спільною тематикою на основі мов або територіальної приналежності. Країни самостійно вирішують до якого відділу їм входити. Деякі групи експертів працюють у більш ніж одному відділі. Кожен відділ обирає собі голову, який заохочує і стимулює діяльність експертної групи у відділі через технічні наради, особисте листування тощо. Не всі відділи однаково активні у своїй роботі та співпраці над поставленими завданнями.

У 2010-х роках існувало 24 відділи, які об'єднали більше 150 експертів з 50 країн[2]:

Робочі групи

Під егідою ГЕГНООН було створено декілька робочих груп для подальшого вивчення тем та питань, що входять до завдань ГЕГНООН. Було створено 10 таких груп:

  • З питань назв країн.
  • З питань топонімічних баз даних і газетирів.
  • З топонімічної термінології.
  • З питань популяризації діяльності та фінансування.
  • З питань романізації[3].
  • З навчальних курсів топоніміки.
  • З питань оцінки та впровадження топонімічних настанов і різноманітних стандартів.
  • З питань екзонімів.
  • З географічних назв як культурної спадщини.
  • Зі стандартизації вимови (розформована 2017 року).

Крім того, ГЕГНООН має цільову групу для африканських країн та координує роботу країн з розробки власних топонімічних настанов.

Конференції
Карта місць проведення конференцій
X Конференція у Нью-Йорку, 2012 рік

Конференція ООН зі стандартизації географічних назв (англ. United Nations Conference on the Standardization of Geographical Names; UNCSGN) — періодична міжнародна конференція, що її організує Статистична комісією ООН, основною метою якої є сприяння стандартизації національних географічних назв країн-членів ООН. Конференція не регулює політичні суперечки між окремими державами щодо використання/невикористання конкретних географічних назв.

Конференція проводиться кожні 5 років у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку. Вона також може бути проведена в іншому місці, якщо країна-господар візьме на себе організаційні та фінансові витрати з її проведення. Кожна країна може надіслати власну делегацію експертів на конференцію. Членами таких делегацій є експерти з географічних назв відповідних країн, або держслужбовці, що обіймають посади у відповідних національних державних установах.

XI Конференція відбулася в Нью-Йорку в серпні 2017 року[4].

Сесії
28-ма сесія ГЕГНООН в Нью-Йорку, 2014 рік

У період між конференціями експертна група збирається на чергові сесії:

  1. 1967 року в Женеві
  2. 1970 року в Нью-Йорку
  3. 2-12 лютого 1971 року в Нью-Йорку
  4. 9 травня — 1 червня 1972 року в Лондоні
  5. 5-16 березня 1973 року в Нью-Йорку
  6. 5-26 березня 1975 року в Нью-Йорк
  7. 16 серпня — 8 вересня 1977 року в Афінах
  8. 26 лютого — 9 березня 1979 року в Нью-Йорку
  9. 17-27 лютого 1981 року в Нью-Йорку
  10. 23 серпня — 15 вересня 1982 року в Женеві
  11. 15-23 жовтня 1984 року в Женеві
  12. 26 вересня — 7 жовтня 1986 року в Женеві
  13. 17-31 серпня 1987 року в Монреалі
  14. 17-26 травня 1989 року в Женеві
  15. 11-19 листопада 1991 року в Женеві
  16. 24 серпня 4 вересня 1992 року в Нью-Йорку
  17. 13-24 червня 1994 року в Нью-Йорку
  18. 12-23 серпня 1996 року в Женеві
  19. 12-23 січня 1998 року в Нью-Йорку
  20. 17-28 січня 2000 року в Нью-Йорку
  21. 26 серпня — 6 вересня 2002 року в Берліні
  22. 20-29 квітня 2004 року в Нью-Йорку
  23. 28 березня — 4 квітня 2006 року у Відні
  24. 20-31 серпня 2007 року в Нью-Йорку
  25. 5-12 травня 2009 року в Найробі
  26. 2-6 травня 2011 року у Відні
  27. 2012 року в Нью-Йорку
  28. 28 квітня — 2 травня 2014 року в Нью-Йорку
  29. 25-29 квітня 2016 року в Бангкоці
  30. 7-18 серпня 2017 року в Нью-Йорку

У листопаді 2017 року ЕКОСОС резолюцією 2018/213 відмінив проведення конференцій в старій формі, замінивши їх регулярними сесіями кожні два роки із збереженням старих мандатів експертної групи та її уповноважених членів. Перша сесія оновленої групи експертів відбулась впродовж 29 квітня — 3 травня 2019 року в Нью-Йорку[5]. У ній брали участь 264 делегатів від 70 країн-членів, ряд спостерігачів від уповноважених державних організацій та установ. У результаті було розглянуто 123 документа, сформульований новий порядок денний, презентовано оновлений вебсайт[5]. Українська делегація не брала участі в першій сесії оновленої установи.

  1. 29 квітня — 3 травня 2019 року в Нью-Йорку
  2. 3-7 травня 2021 року

Топонімічні настанови

Топонімічні настанови (англ. Toponymic guidelines for map and other editors, for international use — «Топонімічні настанови для редакторів карт та інших редакторів. Для міжнародного використання») — постійно оновлювана документація, поширення і застосування якої пропагує ГЕГНООН. Метою такої документації є накопичення інформації з топонімічних питань окремих країн, особливо з точки зору стандартизації географічних назв[6].

Історія

На III конференції в серпні-вересні 1977 року в Афінах (Греція), обговорювався механізм збору та розповсюдження топонімічної інформації. Великі розбіжності в підходах різних країни змусили тогочасного голову Йозефа Броя ініціювати процес складання стандартизованих топонімічних настанов. Як зразок він розробив «Топонімічні настанови з міжнародної картографічної інформації» для рідної Австрії та представив їх як «Робочий документ № 5» на 8-й сесії в лютому-березні 1979 року в Нью-Йорку.

Пропозиція Броя здобула позитивні відгуки. У наступні роки було прийнято 4 резолюції щодо впровадження таких топонімічних настанов як на рівні ООН, так і національними органами.

На IV конференції в Женеві у серпені-вересні 1982 року було розроблено проєкт Резолюції № 4[7][8] стосовно публікації топонімічних настанов для редакторів карт та інших редакторів. У резолюції міститься контрольний перелік керівних принципів та рекомендацій як зразок стандартного формату та змісту національних настанов. Резолюція також рекомендує призначення відповідальної особи з комунікації між ГЕГНООН та національною групою, що займається розробкою такої настанови. Стандартна назва топонімічних настанов була змінена того ж року із запропонованої Броєм «Топонімічні настанови з міжнародної картографії» на «Топонімічні настанови для редакторів карт та інших редакторів». На 12-й сесії UNGEGN 1986 року було вирішено також додати до назви «для міжнародного використання»[9].

На V конференції в Монреалі у серпні 1987 року було прийнято дві резолюції. Резолюція № 11 рекомендує використання типографських засобів для чіткого виокремлення топонімів на картах від іншої картографічної вербальної інформації. Методологія такого виокремлення повинна бути чітко прописана в настановах[10]. Резолюція № 14 рекомендує країнам заохочувати створення таких національних топонімічних настанов, а Секретаріат ООН повинен надавати відповідну організаційну допомогу для публікації та розповсюдження.

На VI конференції в серпені-вересні 1992 року в Нью-Йорку була прийнята резолюція № 14, що рекомендує публікацію національних топонімічних настанов принаймні однією з робочих мов ООН у комбінованих томах документів організації та в бюлетені «Світова картографія».

Зміст настанов

Згідно з постановою № 4, прийнятій на IV конференції 1982 року, існує контрольний перелік питань, які повинна висвітлювати національна топонімічні настанова:

  • Правовий статус географічних назв відповідною мовою для багатомовних країн.
  • Алфавіт мови (мов). У випадку для алфавітів не латинкою, офіційні правила транслітерації (романізації).
  • Загальні правила правопису топонімів.
  • Докладні пояснення щодо вимови національних топонімів.
  • Мовні субстрати, у потрібних для роботи картографа межах.
  • Взаємовідносини між діалектом (діалектами) та стандартною мовою (мовами);
  • Особливості діалектів та ареалів їхнього поширення в країні.
  • Ареали мов для багатомовних країн.
  • Національні органи та установи, що займаються стандартизацією географічних назв; заходи, що були вжиті для стандартизації топонімів.
  • Використані джерела.
  • Топонімічний глосарій (покажчик загальних географічних назв), необхідний для розуміння національних карт.
  • Прийняті скорочення на офіційних географічних картах.
  • Адміністративний поділ країни.

Національні настанови

Національні настанови, розроблені й затверджені для міжнародного вжитку (транскрибування, транслітерації) місцевих географічних назв:

Національні уповноважені органи

Станом на 2016 рік майже в 100 країнах-членах ООН були створені уповноважені національні органи, що займаються стандартизацією вжитку міжнародних географічних назв[11]. Серед яких найстаріші та найбільш активні:

Національні топонімічні бази даних

Див. також

Джерела
  1. Kerfoot H., 2006, с. 83–97.
  2. UNGEGN Divisions : [англ.] : [арх. 19 квітня 2021 року] : вебсайт. — United Nations Group of Experts on Geographical Names, 2021. — 4 March. — Дата звернення: 19 квітня 2021 року.
  3. Working Group on Romanization Systems. United Nations Group of Experts on Geographical Names.
  4. 11th Conference : [англ.] // unstats.un.org : вебсайт. — UNGEGN — United Nations Group of Experts on Geographical Names, . — Дата звернення: 25 вересня 2020 року.
  5. 1st Session of the United Nations Group of Experts on Geographical Names : [англ.] // unstats.un.org : вебсайт. — UNGEGN — United Nations Group of Experts on Geographical Names. — Дата звернення: 15 квітня 2021 року.
  6. Kerfoot, Helen; Närhi, Eeva Maria. Toponymic guidelines for map and other editors, for international use (from the 1970s to the present) // Manual for the standardization of geographical names. United Nations Group of Experts on Geographical Names. — N. Y. : United Nations, 2006. — С. 143–152. — ISBN 92-1-161490-2.
  7. 4th Conference : [англ.] // unstats.un.org : вебсайт. — UNGEGN — United Nations Group of Experts on Geographical Names, . — Дата звернення: 25 вересня 2020 року.
  8. Report of the Fourth United Nations Conference on The Standardization of Geographical Names. — N. Y. : United Nations, 1982. — Т. 1. Report of the Conference. — 79 с.
  9. Report of the Twelfth United Nations Conference on The Standardization of Geographical Names. — N. Y. : United Nations, 1992. — Т. 1. Report of the Conference. — 41 с.
  10. Report of the Fifth United Nations Conference on The Standardization of Geographical Names. — N. Y. : United Nations, 1987. — Т. 1. Report of the Conference. — 96 с. — ISBN 92-1-100326-1.
  11. National Names Authorities : [англ.] : [арх. 24 жовтня 2020 року] : вебсайт. — United Nations Group of Experts on Geographical Names, 2016. — 4 March. — Дата звернення: 19 квітня 2021 року.

Література
  • (англ.) Drogushevska I., Rudenko I., Syvak N. Use of Exonyms in National Standardization of Geographical Names // The UNGEGN Bulletin. — Vol. 50, iss. 016. — P. 6-7.
  • (англ.) Exonyms and the International Standardisation of Geographical Names. Approaches towards the Resolution of an Apparent Contradiction / Edited by Peter Jordan, Milan Orozen Adamic, Paul Woodman // Wiener Osteuropa Studien. — Munster : LIT-Verlag, 2007. — Vol. 24. — P. 256.
  • (англ.) Glossary of Terms for the Standardization of Geographical Name. — N. Y. : United Nations, 2002. — 262 с.
  • (англ.) Kerfoot, Helen. Role of the United Nations in the standardization of geographical names: some fifty years on United Nations, Department of Economic and Social Affairs, Statistics Division (ed.) // Manual for the standardization of geographical names. United Nations Group of Experts on Geographical Names. — N. Y. : United Nations, 2006. — 171 с. — ISBN 92-1-161490-2.
  • (англ.) Manual for the National Standardization of Geographical Names. — N. Y. : United Nations, 2006. — 170 с.
  • (англ.) Technical reference manual for the standardization of geographical names / United Nations Group of Experts on Geographical Names. — N. Y. : United Nations. — С. 44–45. — ISBN 978-92-1-161500-5.
  • (нім.) Hausner, Isolde. Die «United Nations Group of Experts on Geographical Names» (UNGEGN) und die Standardisierung geographischer Namen // Aspekte der Kartographie im Wandel / Kainz, W.; Kriz, K.; Riedl, A. (eds.). — Wien : Wiener Schriften zur Geographie und Kartographie, 2004.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.