Перші сім Вселенських соборів

У цій церковній мозаїці імператор Костянтин представляє зображення Константинополя як данину пам’яті трону Марії та немовляті Ісусу. Собор Святої Софії, бл. 1000).

Імператор Костянтин скликав цей Собор, щоб вирішити спірне питання — стосунки між Ісусом Христом і Богом Отцем. Імператор хотів укласти про це загальну угоду. Представники прибули з усієї Імперії, субсидовані імператором. До цього собору єпископи проводили місцеві собори, такі як Єрусалимський собор, але не було універсального чи Вселенського собору.

Собор склав віросповідання, оригінальний Нікейський симбол віри, який отримав майже одностайну підтримку. Опис собору "єдинородного Сина Бога", Ісуса Христа, як тієї ж субстанції з Богом Отцем став пробним каменем християнського тринітаризму. Собор також розглянула питання датування Великодня (див. суперечки про Великдень), визнала право Патріарха Александрійського на юрисдикцію за межами своєї провінції (за аналогією з юрисдикцією, яку здійснює Рим) та прерогативи церков в Антіохії та інших провінцій і схвалив звичай, яким вшановували Єрусалим, але без митрополичої гідности.

Собору протистояли аріанти, і Костянтин намагався примирити Арія, на честь якого названо аріанство, з Церквою. Навіть коли Арій помер у 336 році, за рік до смерті Костянтина, суперечки тривали, і різні окремі групи так чи інакше виступали за аріанські симпатії.[6] У 359 р. подвійний Собор східних і західних єпископів підтвердила формулу, в якій стверджувалося, що Батько і Син подібні відповідно до Святого Письма, що є головною перемогою аріанства.[6] Противники аріанства згуртувалися, і Перший Константинопольський собор у 381 р. ознаменував остаточну перемогу нікейського православ’я в Імперії, хоча аріанство до того часу поширилося на германські племена, серед яких воно поступово зникло після прийняття франків у християнство в 496.[6]

  У 331 році Костянтин I доручив Євсевію доставити п’ятдесят Біблій для Константинопольської церкви. Атанасія (Апол. Конст. 4 ) записав александрійських книжників близько 340, які готували Біблії для Константа. Мало що відомо, хоча існує багато припущень. Наприклад, припускають, що це могло послужити мотивацією для списків канонів, а також що Ватиканський і Синайський кодекси є прикладами цих Біблій. Разом з Пешіттою та Кодексом Александріна це найдавніші християнські біблії, що дійшли до наших днів. [7]

Церква святої Ірини — колишня церква, а тепер музей у Стамбулі. Введений в експлуатацію в 4 столітті, він вважається першою церквою, побудованою в Константинополі, і має свій оригінальний атріум. У 381 році в церкві відбувся Перший Константинопольський собор. Пошкоджений землетрусом у VIII столітті, його нинішня форма значною мірою походить від ремонту, зробленого в той час.

  Собор схвалив сучасну форму Нікейського симболу віри, яка використовується у більшості східних православних церков. Східна православна церква використовує текст собору, але з дієсловами, що виражають віру в однині: Πιστεύω (я вважаю) замість Πιστεύομεν (ми віримо). Латинський обряд Католицької церкви також використовує однину і, крім грецької мови, [8] додає дві фрази: Deum de Deo (Бог від Бога) та Filioque (і Син). Форма, яка використовується Вірменською апостольською церквою, яка є частиною східного православ’я, має ще багато доповнень. [9] Це більш повне віровчення могло існувати до Собору і, ймовірно, походить від хрещення Константинополя.[10]

Собор також засудив аполінарство[11] вчення про те, що в Христі немає людського розуму чи душі.[12] Він також надав Константинополю почесне пріоритет над усіма церквами, окрім Риму.[11]

Собор не включав західних єпископів або римських легатів, але пізніше вона цей Собор був прийнятий як Вселенський на Заході. [11]

  Теодосій II скликав собор для вирішення христологічних суперечок навколо несторіанства. Несторій, Патріарх Константинопольський, виступав проти вживання терміна Богородиці.[13] Цей термін давно використовувався ортодоксальними письменниками, і він набирав популярність разом із відданістю Марії як Богородиці.[13] Повідомляється, що він навчав, що у втіленому Христі були дві окремі особи, хоча чи насправді він навчав цьому, невідомо.[13]

Собор скинув Несторія, відкинув несторіанство і проголосила Діву Марію Богородицею.

Собор відкинув євтихійську доктрину монофізитизму, яка описала і окреслила «іпостасне з'єднання» та дві природи Христа, людську та божествення. Для тих, хто прийнняв цей собор (східноправославні, католики та більшість протестантів), це Четвертий Вселенський собор (скликаючи Другий Ефеський собор, відхилений цим собором, «Синод розбійників» або «Собор розбійників»).

У листопаді 448 р. Синод у Константинополі засудив Євтихія за неортодоксальність.[14] Євтихій, архимандрит (ігумен) великого константинопольського монастиря[15] навчав, що Христос не є однорідним з людством.[16]

У 449 році Теодосій II скликав собор в Ефесі, де Євтихій був виправданий і повернувся до свого монастиря.[14] Пізніше цей собор був скасована Халкедонським Собором і позначена як "Latrocinium" (тобто "Собором розбійників"). [14]

Цей Собор засудив певні твори та авторів, які захищали христологію Несторія. Цей крок був спровокований імператором Юстиніаном, намагаючись примирити християн-монофізитів, проти нього виступили на Заході, і прийняття Папами собору викликало великий розкол.[17]

До Другого Константинопольського собору тривали суперечки щодо поводження з трьома суб'єктами, які всі вважали симпатичними до несторіанства, єресі про те, що у втіленні Христа є дві окремі особи.[18] Імператор Юстиніан засудив Три глави, сподіваючись звернутися до християн-міафізитів зі своїм антинесторіанським завзяттям.[19] Монофізити вважають, що у Втіленому Христі є лише одна природа (тобто божественна), а не дві[16] тоді як міафізити вважають, що дві природи Христа об’єднані як одне і відрізняються лише думками.

Східні патріархи підтримували імператора, але на Заході його втручання було обурене, і папа Вігілій опирався його указу на тій підставі, що він протистояв халкедонським постановам.[19] Політика Юстиніана фактично була нападом на Антіохійську теологію та рішення Халкедону.[19] Папа схвалив і засудив три глави, проте протести на Заході змусили його відмовитись від засудження.[19] Імператор скликав Другий Константинопольський собор для вирішення суперечки. [19]

Собор, на якому були присутні переважно східні єпископи, засудив Три глави і, опосередковано, Папу Вігілія.[19] Він також підтвердив намір Константинополя залишатися у спілкуванні з Римом.[19]

Вігілій заявив про своє підпорядкування Собору, як і його наступник, папа Пелагій I. [19] Собор не була одразу визнаний Вселенським на Заході, і Мілан та Аквілея навіть розірвали спілкування з Римом з цього приводу.[17] Розкол був подоланий лише наприкінці VI століття для Мілану та наприкінці VII століття для Аклієї. [17]

Політика імператора Юстиніана не примирила монофізитів.[19]

Третій Константинопольський собор (680 – 681 рр.): Був відкинутий монотелітизм — вчення, яке отримало широку підтримку, коли було сформульоване у 638 р.; Собор підтвердив, що Христос мав як людську, так і божественну подобу.

Трулльський собор (П’ятий-Шостий Собор) або Собор у Труллі (692) не був прийнятий Католицькою Церквою. Оскільки це була переважно адміністративна рада для піднесення деяких місцевих канонів до Вселенського статусу, встановлення принципів духовної дисципліни, звернення до біблійного канону, без визначення питань доктрини, Східна Православна Церква не вважає її повноцінною у своїй власноруч, розглядаючи це як продовження п’ятої та шостої рад. Це дало церковну санкцію Пентархії як уряду державної церкви Римської імперії.[20]

Другий Нікейський Собор (787). У 753 р. Імператор Костянтин V скликав Ієрійський синод, який оголосив, що зображення Ісуса неправильно подають його, а зображення Марії та святих — ідоли. [21] Другий Нікейський собор відновив шанування ікон і покінчив з першим іконоборством.