Хронологія далекого майбутнього

Тоді як майбутнє неможливо передбачити з абсолютною точністю[1], сучасне наукове розуміння у різноманітних наукових дисциплінах дозволило спроєктувати розвиток подій у часі, тим самим окресливши, з більшим чи меншим відсотком імовірності, основні події, що відбудуться у найдальшому майбутньому. До таких дисциплін належать астрофізика, яка спромоглася визначити, яким чином формуються, взаємодіють, та врешті помирають планети та зорі; фізика елементарних частинок, яка допомогла визначити, як поводиться матерія у найменших масштабах; еволюційна біологія, яка дозволяє передбачити, яким чином життя еволюціонуватиме з плином часу; і, врешті, тектоніка плит, яка демонструє, як зміщуються континенти з плином тисячоліть.

За 7 мільярдів років, після того, як Сонце вступить в стадію червоного гіганта, Земля, можливо, буде виглядати приблизно так.

Усі передбачення майбутнього Землі, Сонячної системи та самого Всесвіту, що розширюється, повинні узгоджуватись із другим законом термодинаміки, за яким ентропія, або втрата доступної енергії, необхідної для виконання роботи, повинна збільшуватися з плином часу.[2] Поступово зорі повинні вичерпати свої запаси водневого палива, і вигоріти. Найближче розташовані один до одного об'єкти можуть викликати гравітаційне викидання планет із їхніх зоряних систем, та цілих зоряних систем із їхніх галактик.[3] Передбачають, що зрештою й сама матерія зазн́ає радіоактивного розпаду, оскільки навіть найстабільніші речовини розпадаються на субатомні частинки.[4] Поточні дані дозволяють припускати, що Всесвіт є плоским, а отже, він не зазн́ає Великого стискання, що мало б відбутися за певний скінченний проміжок часу[5], тому нескінченне майбутнє потенційно уможливлює виникнення надзвичайно малоймовірних подій та явищ, таких як формування Больцманівського мозку.[6]

Графіки, подані тут, описують події, починаючи із, приблизно, восьми тисяч років від сьогодні[lower-alpha 1], і до найдальшого майбутнього, куди тільки можна сягнути сучасною науковою думкою. Подекуди подані декілька альтернативних варіантів подій, аби покрити ті питання, які нині залишаються нерозв'язаними, зокрема питання причини, з якої людство приречене на вимирання, а також питання, чи розпадаються протони, і чи Земля зможе пережити розростання Сонця до розміру червоного гіганта.

Легенда
Галузь науки, через яку була визначена подія
Астрономія та астрофізика
Геологія та планетологія
Біологія
Фізика елементарних частинок
Математика
Технологія та культура

Майбутнє Землі, Сонячної системи та Всесвіту
Років вперед Подія
10 000 Якщо послаблення «льодової пробки» підльодовикового басейну Вілкса має в наступні декілька століть стати загрозою для Східно-Антарктичного льодовикового щита, ця пробка потребуватиме приблизно саме стільки часу, аби розтопитись остаточно. Рівень моря підніметься на 3—4 метри.[7] (Один із потенційних довготривалих наслідків глобального потепління. Його потрібно відокремлювати від короткотермінової загрози, яку становить танення Західно-Антарктичного льодовикового щита.)
25 000 Північна марсіанська полярна шапка може зменшитись, оскільки приблизно в цей час Марс досягне піку потепління у північній півкулі внаслідок аспекту перигелійної прецесії його циклу Міланковича тривалістю у ~50 000 років.[8][9]
36 000 Невелика зоря, червоний карлик Росс 248, промине Землю на відстані 3,024 світлових років, ставши найближчою зіркою до Сонця.[10] Потім вона віддалятиметься впродовж 8 000 років, роблячи найближчими зорями спершу знову Альфу Центавра, а потім — Глізе 445[10] (див. графік).
50 000 Завершиться теперішній міжльодовиковий період (згідно з дослідженнями Бергера та Лутра[11]), після чого Земля знову ввійде в наступний льодовиковий період теперішньої льодовикової ери, якщо не брати до уваги вплив на земний клімат антропогенного глобального потепління.

Ніагарський водоспад цілковито розмиє останні 32 км до озера Ері, і таким чином припинить своє існування.[12]

Чимало льодовикових озер на Канадському щиті будуть стерті з нього в результаті гляціоізостазії та ерозії.[13]

50 000 Тривалість дня, який використовується для астрономічної хронометрії, досягне близько 86 401 секунди (SI) внаслідок того, що місячні припливи й відпливи сповільнюють обертання Землі. При сьогоднішній системі вимірювання часу, з'явиться потреба додавати до годинника одну високосну секунду кожної доби.[14]
100 000 Власний рух зірок по небесній сфері, який є результатом їхнього руху крізь галактику, зробить багато відомих сузір'їв невпізнаваними.[15]
100 000[lower-alpha 2] Зоря VY Великого Пса, яка є гіпергігантом, до цього часу, найімовірніше, перетвориться на гіпернову в результаті вибуху.[16]
100 000[lower-alpha 2] Земля постраждає від виверження супервулкана, достатньо великого, аби викинути на поверхню до 400 км3 магми.[17]
100 000 Місцеві північноамериканські дощові черви, такі як Megascolecidae, природним шляхом поширять свій ареал проживання на північ, крізь Верхній Середній Захід Сполучених Штатів, до канадської границі, відновлюючись після зледеніння Лаврентійського льодовикового щита (від 38° пн. ш. до 49° пн. ш.), за умови, що швидкість міграції становитиме 10 м/рік.[18] (Проте, варто зауважити, що немісцеві інвазивні дощові черви Північної Америки вже були привнесені людьми на значно коротшому проміжку часу, спричинивши справжнє потрясіння у регіональних екосистемах.)
100 000+ Як один із довготривалих наслідків глобального потепління, 10% антропогенного діоксиду вуглецю все ще залишатиметься в стабілізованій атмосфері.[19]
250 000 Лоїхі, наймолодший вулкан Гавайсько-Імператорського хребта, підніметься над поверхнею океану й стане новим вулканічним островом.[20]
500 000[lower-alpha 2] Земля постраждає від удару метеорита діаметром приблизно в 1 км, за умови, що зіткнення не вдасться уникнути.[21]
500 000 Вкрай нерівномірний рельєф національного парку Бедлендс у Південній Дакоті цілковито вирівняється під впливом ерозії.[22]
950 000 Аризонський кратер, великий метеоритний кратер в Аризоні, який вважається «найсвіжішим» із цього типу кратерів на Землі, до цього часу цілковито зрівняється із рештою території під впливом ерозії.[23]
1 мільйон[lower-alpha 2] Земля постраждає від виверження супервулкана, достатньо великого, аби викинути на поверхню до 3 200 км3 магми. Таку подію можна порівняти хіба що з виверженням супервулкана Тоба 75 000 років тому.[17]
1 мільйон[lower-alpha 2] За приблизними оцінками, найпізніший час, до якого червоний надгігант — зоря Бетельгейзе — вибухне у наднову. Очікують, що цей вибух можна буде побачити навіть при денному світлі.[24][25]
1,4 мільйона Зоря Ґлізе 710 промине на відстані лише 1,1 світлового року від Сонця, після чого почне віддалятись. У результаті цього наближення може відбутися гравітаційна пертурбація, що виштовхуватиме окремі об'єкти із хмари Оорта — кільця льодяних тіл, що перебувають на орбіті на краю Сонячної системи, після чого збільшиться ймовірність кометних зіткнень у внутрішній Сонячній системі[26].
2 мільйони Приблизний час, необхідний для того, аби екосистеми коралових рифів фізично відбудувались та біологічно відновились після теперішнього закислення океанів.[27]
2+ мільйони Великий Каньйон під впливом ерозії незначно поглибиться, але значно розшириться, аж до утворення просторої долини, що оточуватиме ріку Колорадо.[28]
2,7 мільйона Середній орбітальний період напіврозпаду сучасних Кентаврів — астероїдів, нестабільних через гравітаційну взаємодію декількох Зовнішніх планет.[29] Див. передбачення для відомих Кентаврів.
8 мільйонів Супутник Фобос наблизиться на відстань у 7 000 км від Марса. Ця відстань становить Межу Роша, на якій припливні сили розірвуть супутник на шматки і перетворять його на кільце уламків, що перебуватимуть на орбіті планети і поступово, по спіралі, наближатимуться до поверхні Марса.[30]
10 мільйонів Долина Східно-Африканського рифта, що розширюється, буде затоплена водами Червоного моря, а це спричинить розділення Африканського континенту[31] та Африканської плити на новоутворені Нубійську та Сомалійську плиту.
10 мільйонів Приблизний час, коли біорізноманіття мало б цілковито відновитися після потенційного голоценового вимирання, якби воно досягло масштабів п'яти попередніх масових вимирань.[32]

Навіть без наявності масового вимирання, до цього часу більшість теперішніх видів тварин зникнуть внаслідок фонового вимирання, поряд із поступовою еволюцією багатьох клад у нові форми.[33] (Однак, навіть без масового вимирання, вже зараз присутня екологічна криза, яка потребуватиме мільйонів років до відновлення).

11 мільйонів Кільце уламків навколо Марса впаде на його поверхню[30].
50 мільйонів Розпочнеться субдукція каліфорнійського узбережжя в Алеутську западину внаслідок її руху на північ вздовж розлому Сан-Андреас.[34]

Зіткнення Африки із Євразією замкне Середземноморський басейн та створить гірський хребет на кшталт Гімалаїв.[35]

Вершини Аппалачів здебільшого будуть зруйновані ерозією,[36] при швидкості вивітрювання у 5,7 одиниць Бубнова, хоча виразність цих гір порівняно з рештою рельєфу навпаки зросте, оскільки місцеві долини поглиблюватимуться вдвічі швидше.[37]

50 — 60 мільйонів Канадські скелясті гори під впливом ерозії перетворяться на рівнину, за умови, що швидкість ерозії становитиме 60 одиниць Бубнова.[38] (Південні скелясті гори у США підлягатимуть ерозії дещо повільніше.[39])
50 — 400 мільйонів Приблизний час, необхідний для того, аби Земля змогла природним чином поповнити свої запаси горючих корисних копалин.[40]
80 мільйонів Великий острів стане останнім із нині існуючих Гавайських островів, що потоне під хвилями.[41]
100 мільйонів[lower-alpha 2] Земля, найімовірніше, постраждає від удару метеорита, розмір якого можна порівняти з тим, який спричинив крейдове вимирання 65 мільйонів років тому, за умови, що його не вдасться відвернути[42].
100 мільйонів Максимальний час життя кілець Сатурна у їхньому поточному стані.[43]
230 мільйонів Після цього моменту стають неможливими передбачення орбіт планет через обмеження Часу Ляпунова.[44]
240 мільйонів Починаючи з її теперішнього положення, Сонячна система завершить один повний оберт навколо галактичного центру.[45]
250 мільйонів Всі континенти на Землі можуть об'єднатись в єдиний суперконтинент. Три потенційні варіанти розташування теперішніх континентів у новому утворенні отримали назви Амазія, Новопангея, та Пангея Ультима.[46][47]
400—500 мільйонів Суперконтинент (Пангея Ультима, Новопангея, або Амазія), найімовірніше, розколеться на кілька окремих континентів.[47]
500—600 мільйонів[lower-alpha 2] Ймовірний час, коли відбудеться гамма-сплеск, або вибух масивної, гіперенергетичної наднової в межах 6 500 світлових років від Землі; достатньо близько для того, аби її промені вплинули на озоновий шар Землі та потенційно спричинили масове вимирання, за умови, що вірною є гіпотеза, за якою подібний вибух спричинив Ордовицько-силурійське вимирання. Втім, щоб будь-який негативний вплив від такого вибуху став можливим, треба, аби розташування наднової було чітко зорієнтованим відносно Землі.[48]
600 мільйонів Припливне прискорення віддалить Місяць від Землі на відстань, достатню для того, аби повні сонячні затемнення перестали бути можливими на Землі.[49]
600 мільйонів Збільшення світності Сонця почне руйнувати карбонатно-силікатний цикл; вища світність спричинить збільшення вивітрювання поверхневих порід, яке утримує діоксид вуглецю у ґрунті у формі карбонатів. При випаровуванні води із поверхні Землі, породи затвердіватимуть, тим самим сповільнюючи та зрештою зупиняючи тектоніку плит. При відсутності вулканів, які б повторно викидали вуглець у земну атмосферу, рівень діоксиду вуглецю у ній поступово спадатиме.[50] До цієї дати рівень діоксиду вуглецю в атмосфері спаде до точки, в якій фотосинтез C3 перестає бути можливим. Усі рослини, що використовують фотосинтез C3 (~99 відсотків усіх сучасних видів), загинуть.[51]
800 мільйонів Рівень діоксиду вуглецю спаде до точки, у якій фотосинтез C4 перестає бути можливим.[51] Вільний кисень та озон зникнуть з атмосфери. Багатоклітинні форми життя вимруть.[52]
1 мільярд[lower-alpha 3] До цього часу світність Сонця збільшиться на 10 відсотків, спричинивши підвищення температури на Землі до середнього значення у ~47 °C (320 K, 116 °F). Атмосфера перетвориться на «вологий парник», результатом чого стане безперервне випаровування океанів.[53] Резервуари води можуть бути все ще присутніми на полюсах, забезпечуючи умови для проживання найпростіших форм життя.[54][55]
1,3 мільярда Еукаріотичне життя вимре внаслідок діоксид-вуглецевого голоду. Залишаться лише прокаріоти.[52]
1,5—1,6 мільярда Підвищена активність Сонця відсуне назовні придатну для життя зону навколо нього. Підвищення рівня діоксиду вуглецю в атмосфері Марса підніме температуру біля його поверхні до рівня температури на Землі під час льодовикової ери[52][56].
2,3 мільярда Зовнішнє ядро Землі застигне, якщо суб'ядро продовжить зростати із тією ж швидкістю, що й зараз — 1 мм на рік.[57][58] Без рідкого зовнішнього ядра магнітне поле Землі припинить існування,[59] а заряджені частинки, які випромінюються Сонцем, поступово спустошать земну атмосферу.[60]
2,8 мільярда Температура на поверхні Землі, навіть на полюсах, досягне середнього значення у ~147 °C (420 K, 296 °F). У цій точці життя, до того часу вже обмежене лише колоніями одноклітинних організмів у безладно розкиданих, ізольованих мікросередовищах на кшталт високогірних озер чи підповерхневих печер, зазнає цілковитого вимирання.[50][61][lower-alpha 4]
3 мільярди Точка медіани, у якій відстань Місяця до Землі, що поступово й безперервно збільшується, послабить стабілізаційний ефект супутника на рівень нахилу осі обертання Землі. Як наслідок, блукання географічних полюсів Землі стане хаотичним та екстремальним.[62]
3,3 мільярда Орбіта Меркурія з ймовірністю 1 відсоток стане настільки видовженою, що він зіткнеться з Венерою, а це спричинить безлад всередині внутрішньої Сонячної системи й потенційно може призвести до планетного зіткнення з Землею[63].
3,5 мільярда Умови на поверхні Землі стануть приблизно такими, які нині можна спостерігати на Венері.[64]
3,6 мільярда Супутник Нептуна Тритон підійде до планети ближче, ніж її Межа Роша, а це може призвести до його розпаду на планетарне кільце подібне до Кілець Сатурна[65].
4 мільярди Медіанна точка, в якій галактика Андромеди зіткнулася з Чумацьким Шляхом, які згодом зіллються та утворять галактику, що отримала назву «Мілкомеда»[66]. Планети Сонячної системи, як очікується, не зазнають відносно суттєвого впливу через це зіткнення[67][68][69].
5 мільярдів З «вигорянням» водою, Сонце залишає головну послідовність діаграми Герцшпрунга — Рассела і починає розвиватися у червоного гіганта[70].
7,5 мільярда Земля і Марс можуть почати синхронне обертання з розширенням сонця до стадії субгіганта[56].
7,59 мільярда Існує дуже висока ймовірність, що Земля та Місяць будуть знищені через падіння у Сонце, незадовго до того, як Сонце досягне піку своєї стадії червоного гіганта при максимальному радіусі у 256 сучасних його радіусів.[70][lower-alpha 5] Перед остаточним зіткненням Місяць, ймовірно, перетне межу Роша, після чого розколеться на дрібні уламки, що утворять кільце навколо Землі; більшість цих уламків зрештою впаде на земну поверхню[71].

Протягом цього періоду, можливо, що «місяць» Сатурна Титан може досягти температури поверхні, необхідної для зародження та підтримки життя[72].

7,9 мільярда Сонце сягає своєї вершини червоного гіганта за діаграмою Герцшпрунга – Рассела, досягаючи при цьому свого максимального радіусу в 256 разів більше, ніж нинішнє значення[73]. В ході цих процесів, Меркурій, Венера, і дуже ймовірно що, Земля руйнуються[70].
8 мільярдів Сонце перетворюється на вуглекислого білого карлика з приблизно 54,05% своєї нинішньої маси[70][74][75][lower-alpha 6]. У ці часи, якщо Земля збережеться, температури на поверхні планети, а також інших планет, що залишаться в Сонячній системі, почнуть швидко знижуватися, тому що Сонце білого карлика буде випромінювати набагато менше енергії, ніж сьогодні.
22 мільярди The end of the Universe in the Big Rip scenario, assuming a model of dark energy with w = −1,5.[76] Observations of galaxy cluster speeds by the Chandra X-ray Observatory suggest that this will not occur.[77]
50 мільярдів До цього часу Земля та Місяць досягнуть синхронного обертання (за умови, що вони не будуть поглинуті Сонцем), при чому як планета так і супутник будуть обернуті одне до одного лише одним боком.[78][79] Згодом припливна дія Сонця позбавить систему моменту імпульсу, тим самим спричинивши руйнацію орбіти Місяця, та прискоривши обертання Землі.[80]
100 мільярдів The Universe's expansion causes all galaxies beyond the Milky Way's Local Group to disappear beyond the cosmic light horizon, removing them from the observable universe.[81]
150 мільярдів The cosmic microwave background cools from its current temperature of ~2,7 K to 0,3 K, rendering it essentially undetectable with current technology.[82]
450 мільярдів Median point by which the ~47 galaxies[83] of the Local Group will coalesce into a single large galaxy.[4]
800 мільярдів Expected time when the net light emission from the combined Milkomeda galaxy begins to decline as the red dwarf stars pass through their blue dwarf stage of peak luminosity.[84]
1012 (1 трильйон) Low estimate for the time until star formation ends in galaxies as galaxies are depleted of the gas clouds they need to form stars.[4]

Розширення всесвіту, assuming a constant dark energy density, multiplies the wavelength of the cosmic microwave background by 1029, exceeding the scale of the cosmic light horizon and rendering its evidence of the Big Bang undetectable. However, it may still be possible to determine the expansion of the universe through the study of hypervelocity stars.[81]

3×1013 (30 трильйонів) Estimated time for stars to undergo a close encounter with another star in local stellar neighborhoods. Whenever two stars (or stellar remnants) pass close to each other, their planets' orbits can be disrupted, potentially ejecting them from the system entirely. On average, the closer a planet's orbit to its parent star the longer it takes to be ejected in this manner, because it is gravitationally more tightly bound to the star.[85]
3×1013 (30 трильйонів) Estimated time for the Sun to undergo close encounters with other stars in local stellar neighborhoods, disrupting the planets' orbits or ejecting them from the Solar System completely.[85]
1014 (100 трильйонів) High estimate for the time until normal star formation ends in galaxies.[4] This marks the transition from the Stelliferous Era to the Degenerate Era; with no free hydrogen to form new stars, all remaining stars slowly exhaust their fuel and die.[3]
1,1—1,2×1014 (110—120 трильйонів) Time by which all stars in the universe will have exhausted their fuel (the longest-lived stars, low-mass red dwarfs, have lifespans of roughly 10—20 трильйонів років).[4] After this point, the stellar-mass objects remaining are stellar remnants (white dwarfs, neutron stars and black holes). Brown dwarfs also remain.

Колізія between brown dwarfs will create new red dwarf stars on a marginal level: on average, about 100 stars will be shining in the galaxy. Collisions between stellar remnants will create occasional supernovae.[4]

1015 (1 квадрильйон) Estimated time until stellar close encounters detach all planets in star systems from their orbits.[4]
1015 (1 квадрильйон) Stellar close encounters detach all planets from their orbits around the Sun.[4]

By this point, the Sun will have cooled to five degrees above absolute zero.[86]

1015 (1 квадрильйон) Приблизний час, коли Земля може бути від'єднана від своєї орбіти навколо Сонця внаслідок зоряного зближення (за умови, що вона не буде раніше поглинута Сонцем).[4]
Від 1019 до 1020 (10—100 квінтильйон) Estimated time until 90% — 99% of brown dwarfs and stellar remnants are ejected from galaxies. When two objects pass close enough to each other, they exchange orbital energy, with lower-mass objects tending to gain energy. Through repeated encounters, the lower-mass objects can gain enough energy in this manner to be ejected from their galaxy. This process eventually causes the galaxy to eject the majority of its brown dwarfs and stellar remnants.[4][87]
Від 1019 до 1020
(10—100 квінтильйонів)		 The Sun is ejected from the galaxy (90% — 99% chance) or falls into the galaxy's central supermassive black hole.[4][87]
1020 (100 квінтильйонів) Приблизний час, коли Земля, внаслідок руйнування орбіти через емісію гравітаційної радіації, зіткнеться із чорним карликом, на якого перетвориться Сонце,[88] за умови, що Земля не буде викинута зі своєї орбіти внаслідок зоряного зближення чи поглинута Сонцем на його стадії червоного карлика.[88]
1030 Estimated time until those stars not ejected from galaxies (1% — 10%) fall into their galaxies' central supermassive black holes. By this point, with binary stars having fallen into each other, and planets into their stars, via emission of gravitational radiation, only solitary objects (stellar remnants, brown dwarfs, ejected planets, black holes) will remain in the universe.[4]
2×1036 The estimated time for all nucleons in the observable Universe to decay, if the proton half-life takes its smallest possible value (8,2×1033 років).[89][90][lower-alpha 7]
3×1043 Estimated time for all nucleons in the observable Universe to decay, if the proton half-life takes the largest possible value, 1041 years,[4] assuming that the Big Bang was inflationary and that the same process that made baryons predominate over anti-baryons in the early Universe makes protons decay.[90][lower-alpha 7] By this time, if protons do decay, the Black Hole Era, in which black holes are the only remaining celestial objects, begins.[3][4]
1065 Assuming that protons do not decay, estimated time for rigid objects like rocks to rearrange their atoms and molecules via quantum tunneling. On this timescale, all matter is liquid.[88]
5,8×1068 Estimated time until a stellar mass black hole with a mass of 3 solar masses decays into subatomic particles by the Hawking process.[91]
1,342×1099 Estimated time until the central black hole of S5 0014+81, as of 2015 the most massive known with the mass of 40 billion solar masses, dissipates by the emission of Hawking radiation,[91] assuming zero angular momentum (non-rotating black hole). However, the black hole is on the state of accretion, so the time it takes may be longer than stated on the left.
1,7×10106 Estimated time until a supermassive black hole with a mass of 20 trillion solar masses decays by the Hawking process.[91] This marks the end of the Black Hole Era. Beyond this time, if protons do decay, the Universe enters the Dark Era, in which all physical objects have decayed to subatomic particles, gradually winding down to their final energy state in the heat death of the universe.[3][4]
10200 Estimated high time for all nucleons in the observable universe to decay, if they don't via the above process, through any one of many different mechanisms allowed in modern particle physics (higher-order baryon non-conservation processes, virtual black holes, sphalerons, etc.) on time scales of 1046 to 10200 years[3].
[3] 101500 Assuming protons do not decay, the estimated time until all baryonic matter has either fused together to form iron-56 or decayed from a higher mass element into iron-56.[88] (see iron star)
[lower-alpha 8][lower-alpha 9] Low estimate for the time until all objects exceeding the Planck mass collapse via quantum tunnelling into black holes, assuming no proton decay or virtual black holes.[88] On this vast timescale, even ultra-stable iron stars are destroyed by quantum tunnelling events. First iron stars of sufficient mass will collapse via tunnelling into neutron stars. Subsequently neutron stars and any remaining iron stars collapse via tunnelling into black holes. The subsequent evaporation of each resulting black hole into sub-atomic particles (a process lasting roughly 10100 years) is on these timescales instantaneous.
[lower-alpha 2] Estimated time for a Boltzmann brain to appear in the vacuum via a spontaneous entropy decrease.[6]
Estimated time for random quantum fluctuations to generate a new Big Bang.[92]
High estimate for the time until all matter collapses into black holes, assuming no proton decay or virtual black holes,[88] which then (on these timescales) instantaneously evaporate into sub-atomic particles.
High estimate for the time for the Universe to reach its final energy state, even in the presence of a false vacuum.[6]

Майбутнє людства
Років вперед Подія
10 000 Найімовірніший приблизний час життя технологічної цивілізації, відповідно до оригінального формулювання рівняння Дрейка, автором якого є Френк Дрейк.[93]
10 000 Якщо тенденція до глобалізації призведе до панміксії, генетична варіація людей перестане бути чітко розподіленою за регіонами, оскільки ефективний розмір популяції дорівнюватиме дійсному розміру популяції.[94] (Це не спричинить гомогенності, оскільки рідкісні риси збережуться: скажімо, ген білявого волосся не зникне, а, радше, рівномірно розподілиться по всьому світі.)
10 000 До цієї дати людство може вимерти, за однією з версій суперечливої теореми Судного дня, автором якої є Брендон Картер. За цією версією, половина людей, які будь-коли населятимуть землю, вже, найімовірніше, була народжена.[95]
20 000 Відповідно до глоттохронологічної лінгвістичної моделі авторства Морріса Сводеша, майбутні мови мають зберегти лише 1/100 їхнього «базового словникового запасу» — одне із сотні слів зі списку Сводеша, порівняно з їхніми поточними варіантами.[96]
100 000+ Час, необхідний для тераформування Марса, наповнення його атмосферою, багатою на кисень, та придатною для дихання, за допомогою лише рослин із сонячною ефективністю, яку можна порівняти з ефективністю біосфери, присутньої зараз на Землі.[97]
100 000 — 1 мільйон Найкоротший термін, за який людство змогло б колонізувати галактику розміром у 100 000 світлових років, і спромоглося б опанувати всю доступну енергію галактики, за умови, що швидкість пересування космічних апаратів на той час досягне 0,1c або й більше[98].
2 мільйони Хребетні види, відокремлені протягом настільки тривалого часу, загалом зазнають алопатрійного видоутворення.[99] Еволюційний біолог Джеймс Валентайн передбачив, що якщо б людство протягом настільки тривалого часу було розпорошене по генетично ізольованих космічних колоніях, наша галактика містила б еволюційну радіацію численних видів людей із «різноманіттям форм та адаптацією, які б нас приголомшили».[100] (Це мав би бути природний процес ізольованих популяцій, не пов'язаний із потенційними технологіями цілеспрямованого генетичного вдосконалення.)
7,8 мільйона Існує ймовірність у 95%, що до цієї дати людство зазнає вимирання, згідно з формулюванням суперечливої теореми Судного дня авторства Джона Річарда Ґотта, згідно з якою, ми вже, ймовірно, прожили половину тривалості людської історії.
5 — 50 мільйонів Найкоротший час, за який можна було б колонізувати всю галактику використовуючи лише технологію в межах сучасних досягнень науки.[101]
100 мільйонів Максимальний приблизний час життя технологічної цивілізації, відповідно до оригінального формулювання рівняння Дрейка, автором якого є Френк Дрейк.[102]
1 мільярд Приблизний час, за який астроінженерний проект зможе змінити земну орбіту, тим самим компенсуючи підвищення яскравості Сонця та пов'язане з ним зміщення зони, придатної для життя, що можна здійснити шляхом повторюваної гравітаційної підтримки астороїдів.[103][104]

Космічні апарати та дослідження космосу

На поточний момент п'ять космічних апаратів (Вояджер-1 та Вояджер-2, Піонер-10 та Піонер-11, а також New Horizons) перебувають на траєкторіях, що виведуть їх за межі Сонячної системи у міжзоряний простір. Якщо не брати до уваги малоймовірне зіткнення з іншим тілом, ці космічні апарати мали б існувати нескінченну кількість часу.[105]

Років вперед Подія
10 000 Піонер 10 пролітає на відстані 3,8 світлових років від Зорі Барнарда.[105]
25 000 Послання Аресібо — зібрання даних, відіслане у вигляді радіосигналу 16 листопада 1974 року, досягає свого пункту призначення — кулястого скупчення Геркулеса.[106] Це — єдине міжзоряне радіопослання, відіслане до настільки віддаленого регіону нашої галактики. На момент, коли повідомлення дістанеться туди, позиція скупчення в галактиці зміститься на 24 світлових роки, але, оскільки діаметр скупчення становить 168 світлових років, повідомлення все одно досягне своєї цілі.[107]
32 000 Піонер 10 пролітає на відстані 3 світлових років від Росс 248.[108][109]
40 000 Вояджер-1 пролітає на відстані 1,6 світлових років від Глізе 445 — зірки із сузір'я Жирафи.[110]
50 000 Космічна капсула часу KEO, якщо вона буде запущена, повернеться в земну атмосферу.[111]
296 000 Вояджер-2 пролітає на відстані 4,3 світлових років від Сіріуса — найяскравішої зірки на нічному небі.[110]
800 000 — 8 мільйонів Приблизний час життя двох пластинок «Піонера», перед тим як інформація, що зберігається на них, стане непридатною до відтворення.[112]
2 мільйони Піонер-10 пролітає поблизу яскравої зорі Альдебаран.[113]
4 мільйони Піонер-11 пролітає поблизу однієї з зірок сузір'я Орла.[113]
8 мільйонів Орбіти штучних супутників LAGEOS зруйнуються, внаслідок чого вони впадуть у земну атмосферу, несучи з собою повідомлення для будь-яких майбутніх нащадків людства, а також карту континентів, якими вони мали б бути на той час.[114]
1 мільярд Приблизний час життя двох золотих дисків «Вояджера», перед тим, як інформація, що зберігається на них, стане непридатною до відтворення.[115]

Технологічні проекти
Років вперед Подія
10 000 Передбачувана тривалість життя декількох поточних проектів безприбуткової організації Long Now Foundation, до яких належать 10 000-річний годинник, відомий як годинник «Long Now», а також проекти «Розетта» та «Long bet».[116]

Приблизна тривалість життя аналогового диска HD-Rosetta — носій інформації на нікелевій пластині, запис на який виконується за допомогою фокусованого пучка іонів. Ця технологія була розроблена в Лос-Амоській національній лабораторії та пізніше комерціалізована. (Проект «Розетта» використовує цю технологію та отримав свою назву саме від неї)The Rosetta Project is named after and uses this technology.)

100 000+ Приблизна тривалість життя «Пам'яті людства» (англ. Memory of Mankind, MOM) — сховища типу self storage в соляній шахті в Гальштаті, Австрія, де інформація зберігається на глиняно-керамічних виробах у формі табличок.[117]
1 мільйон Запланована тривалість життя проекту «Human Document Project», що розробляється в Університеті Твенте в Нідерландах.[118]
1 мільйон Приблизна тривалість життя «кристала пам'яті Супермена» — сховища даних, у якому дані зберігаються в наноструктурах у склі, на які інформація наноситься фемтосекундним лазером. Ця технологія була розроблена в Саутгемптонському університеті.[119][120]
1 мільярд Приблизна тривалість життя пристрою зберігання інформації, що працює на основі наночовника. У цій технології наночастинки заліза переміщуються, як молекулярні перемикачі, крізь вуглецеві нанотрубки. Дана технологія була розроблена в Університеті Каліфорнії у Берклі.[121]

Продукти діяльності людей
Років вперед Подія
50 000 Приблизний термін вичерпання запасів тетрафториду вуглецю в атмосфері — парникового газу із найтривалішим часом життя.[122]
1 мільйон Сучасні скляні об'єкти у довкіллі розкладуться.[123]

Різноманітні пам'ятники, створені з надтвердого граніту, внаслідок ерозії зруйнуються на один метр при помірному кліматі та за швидкості ерозії в 1 одиницю Бубнова (1 мм / 1 000 років, або ~1 дюйм / 10 000 років).[124]

Без належного догляду, піраміда Хеопса у Гізі зруйнується до невпізнання.[125]

До цього часу «один маленький крок» — слід Ніла Армстронга на Базі Спокою на Місяці — цілковито зруйнується, на ряду зі слідами, залишеними усіма дванадцятьма відвідувачами Місяця з місії «Аполлон», як наслідок сукупного впливу космічного вивітрювання[126][127] (Звичайні ерозійні процеси, такі як ті, що спостерігаються на Землі, на Місяці відсутні через майже цілковитий брак атмосфери).

7,2 мільйона Без належного догляду, Гора Рашмор зруйнується до невпізнання.[128]
100 мільйонів Майбутні археологи мали б бути спроможні віднайти та ідентифікувати «міський пласт» із рештками великих прибережних міст, що проявлятимуться в основному як залишки підземної інфраструктури цих міст — такі як фундаменти будівель та різні технічні тунелі.[129]

Астрономічні події

Вкрай рідкісні астрономічні події розпочнуться приблизно в 11-тому тисячолітті н. е. (Рік 10 001).

Дата / Років вперед Подія
20 серпня
10 663 року		 Одночасне повне затемнення Сонця та проходження Меркурія.[130]
10 720 рік Планети Меркурій та Венера перетнуть екліптику в один і той же час.[130]
25 серпня
11 268 року		 Одночасне повне затемнення Сонця та проходження Меркурія.[130]
28 лютого
11 575 року		 Одночасне кільцеподібне затемнення Сонця та проходження Меркурія.[130]
17 вересня
13 425 року		 Майже одночасне проходження Венери та Меркурія.[130]
13 727 рік Осьова прецесія Землі зробить Вегу північною поляриссимою.[131][132][133][134]
13 000 років До цього часу, пройшовши половину циклу прецесії, нахил осі обертання Землі буде перевернутим, внаслідок чого літо та зима стануть явищами, що виникають на протилежних сторонах земної орбіти. Це означає, що пори року в північній півкулі, яка зазнає значно більш виражених сезонних варіацій через наявність тут значного відсотка суші, стануть ще екстремальнішими, оскільки північна півкуля опиниться з сонячного боку, коли Земля перебуватиме в перигелії, та буде спрямована у напрямку від Сонця, коли Земля перебуватиме в афелії.[132]
5 квітня 15 232 року Одночасне повне сонячне затемнення та проходження Венери.[130]
20 квітня
15 790 року		 Одночасне кільцеподібне сонячне затемнення та проходження Меркурія.[130]
14 000—17 000 років Земна осьова прецесія зробить Канопус південною поляриссимою, однак вона буде розташована лише за 10° від південного небесного полюса.[135]
20 346 рік Тубан буде північною поляриссимою.[136]
27 800 рік Полярна зоря знову стане північною поляриссимою.[137]
27 000 років Ексцентриситет земної орбіти досягне свого мінімуму — 0,00236 (зараз ексцентриситет становить 0,01671).[138][139]
жовтень 38 172 року Проходження Урана, видиме з Нептуна — найбільш рідкісне з усіх планетних проходжень.[140]
67 173 рік Планети Меркурій та Венера перетнуть екліптику в один і той же час.[130]
26 липня
69 163 року		 Одночасне проходження Венери та Меркурія.[130]
70 000 Комета Х'якутаке повертається до внутрішньої Сонячної системи після подорожі по власній орбіті до свого афелію, розташованого за 3410 а. о. від Сонця.[141]
27 та 28 березня 224 508 року Послідовно відбудеться проходження Венери, а потім Меркурія перед диском Сонця.[130]
571 741 рік Одночасне проходження Венери та Землі, видиме з Марса.[130]
6 мільйонів C/1999 F1 (Каталіна), одна з комет із найдовшим періодом з усіх відомих, повертається до внутрішньої Сонячної системи після подорожі по власній орбіті до свого афелію, розташованого на відстані 66 600 а. о. (1,05 світлових років) від Сонця.[142]

Календарні передбачення
Років вперед Подія
10 000
—
 Розсинхронізація григоріанського календаря з позицією Сонця на небі становитиме приблизно десять днів.[143]
10870 років, 117 днів 10 червня
12 892 року		 У єврейському календарі, як наслідок поступового відхилення від дійсного сонячного року, Песах припаде на північне літнє сонцестояння (а мало б припадати ближче до весняного рівнодення).[144]
18851 рік, 321 день 20 874 рік Місячний мусульманський календар та сонячний григоріанський календар матимуть однаковий номер року. Після цього, дещо коротший мусульманський календар повільно пережене григоріанського.[145]
25 000
—
 Розсинхронізація Табличного мусульманського календаря із фазою Місяця становитиме приблизно 10 днів.[146]
46879 років, 15 днів 1 березня
48 901 року		 Різниця між юліанським календарем (365,25 днів) та григоріанським (365,2425 днів) становитиме один рік.[147][lower-alpha 10]

Ядерна енергія
Років вперед Подія
10 000 Waste Isolation Pilot Plant — сховище ядерних відходів, що утворюються при виробництві ядерної зброї, — планують утримувати під захистом до цього часу, із розробленою системою «перманентних маркерів», які через кілька мов (шість мов ООН та мова Навахо) та за допомогою піктограм попереджатимуть відвідувачів про небезпеку.[148] (Оперативна група з протидії людському втручанню забезпечила теоретичні підоснови для планів США щодо майбутньої ядерної семіотики.)

Сховище ядерних відходів Юкка-Маунтін, згідно з постановою Управління з охорони довкілля США, аж до цього часу повинно утримувати щорічний ліміт дози у 15 міліберів.[149]

20 000 Чорнобильська зона відчуження — територія у 2600 км2 в Україні та Білорусі, що була покинута населенням внаслідок Чорнобильської катастрофи 1986 року, стане безпечною для життя людей.[150]
30 000 Приблизний час вичерпання запасів для реактора-розмножувача, що працює на основі поділу, та використовує відомі ресурси при поточному рівні споживання енергії у світі.[151]
60 000 Приблизний час вичерпання запасів для легководного реактора, що працює на основі поділу, при поточному рівні споживання енергії у світі та за умови, що з морської води вдасться видобути уран.[151]
211 000 Період напіврозпаду технецію-99 — найважливішого продукту поділу ядра із тривалим часом життя, що присутній в уранових ядерних відходах.
1 мільйон Сховище ядерних відходів Юкка-Маунтін, згідно з постановою Управління з охорони довкілля США, аж до цього часу повинно утримувати щорічний ліміт дози у 100 міліберів.[149]
15,7 мільйона Період напіврозпаду йоду-129 — найвитривалішого з продуктів поділу ядра із тривалим часом життя, що присутній в уранових ядерних відходах.
60 мільйонів Приблизний час вичерпання запасів термоядерної енергії, якщо вдасться видобути весь літій з морської води, при поточному споживанні енергії у світі.[152]
150 мільярдів Приблизний час вичерпання запасів термоядерної енергії, якщо вдасться видобути весь дейтерій з морської води, при поточному споживанні енергії у світі.[152]

Графічні хронології

Графічні і логаметричні часові шкали подій можна побачити тут:

Див. також

Примітки
Примітки
  1. Точною точкою відліку є 0:00, 1 січня 10001 н. е.
  2. This represents the time by which the event will most probably have happened. It may occur randomly at any time from the present.
  3. Units are short scale
  4. There is a roughly 1 in 100,000 chance that the Earth might be ejected into interstellar space by a stellar encounter before this point, and a 1 in 3 million chance that it will then be captured by another star. Were this to happen, life, assuming it survived the interstellar journey, could potentially continue for far longer.
  5. This has been a tricky question for quite a while; see the 2001 paper by Rybicki, K. R. and Denis, C. However, according to the latest calculations, this happens with a very high degree of certainty.
  6. Based upon the weighted least-squares best fit on p. 16 of Kalirai et al. with the initial mass equal to a маса Сонця.
  7. Around 264 half-lives. Tyson et al. employ the computation with a different value for half-life.
  8. is 1 followed by 1026 (100 septillion) zeroes.
  9. Although listed in years for convenience, the numbers beyond this point are so vast that their digits would remain unchanged regardless of which conventional units they were listed in, be they nanoseconds or star lifespans.
  10. Manually calculated from the fact that the calendars were 10 days apart in 1582 and grew further apart by 3 days every 400 years.
Джерела
  1. Rescher, Nicholas (1998). Predicting the future: An introduction to the theory of forecasting. State University of New York Press. ISBN 0-7914-3553-9.(англ.)
  2. Nave, C.R. Second Law of Thermodynamics. Georgia State University. Процитовано 3 December 2011.
  3. Adams, Fred; Laughlin, Greg (1999). The Five Ages of the Universe. New York: The Free Press. ISBN 978-0-684-85422-9.
  4. Adams, Fred C.; Laughlin, Gregory (April 1997). A dying universe: the long-term fate and evolution of astrophysical objects. Reviews of Modern Physics 69 (2): 337–372. Bibcode:1997RvMP...69..337A. arXiv:astro-ph/9701131. doi:10.1103/RevModPhys.69.337.
  5. Komatsu, E.; Smith, K. M.; Dunkley, J. та ін. (2011). Seven-Year Wilkinson Microwave Anisotropy Probe (WMAP) Observations: Cosmological Interpretation. The Astrophysical Journal Supplement Series 192 (2): 18. Bibcode:2011ApJS..192...19W. arXiv:1001.4731. doi:10.1088/0067-0049/192/2/18.
  6. Linde, Andrei. (2007). Sinks in the Landscape, Boltzmann Brains and the Cosmological Constant Problem. Journal of Cosmology and Astroparticle Physics (subscription required) 2007 (1): 022. Bibcode:2007JCAP...01..022L. arXiv:hep-th/0611043. doi:10.1088/1475-7516/2007/01/022. Процитовано 26 червня 2009.
  7. Mengel, M.; A. Levermann (04-05-2014). Ice plug prevents irreversible discharge from East Antarctica. Nature Climate Change.
  8. Schorghofer, Norbert (23 вересня 2008). Temperature response of Mars to Milankovitch cycles. Geophysical Research Letters 35 (18). Bibcode:2008GeoRL..3518201S. doi:10.1029/2008GL034954. Архів оригіналу за 16 травня 2016. Процитовано 23 січня 2015.
  9. Beech, Martin (2009). Terraforming: The Creating of Habitable Worlds. Springer. с. 138–142.
  10. Matthews, R. A. J. (Spring 1994). The Close Approach of Stars in the Solar Neighborhood. Quarterly Journal of the Royal Astronomical Society 35 (1): 1. Bibcode:1994QJRAS..35....1M.
  11. Berger, A, and Loutre, MF (2002). Climate: an exceptionally long interglacial ahead?. Science 297 (5585): 1287–8. PMID 12193773. doi:10.1126/science.1076120.
  12. Niagara Falls Geology Facts & Figures. Niagara Parks. Архів оригіналу за 19 липня 2011. Процитовано 29 квітня 2011.
  13. Bastedo, Jamie (1994). Shield Country: The Life and Times of the Oldest Piece of the Planet. Arctic Institute of North America of the University of Calgary. с. 202.(англ.)
  14. Finkleman, David; Allen, Steve; Seago, John; Seaman, Rob; Seidelmann, P. Kenneth (June 2011). The Future of Time: UTC and the Leap Second. ArXiv eprint 1106: 3141. Bibcode:2011arXiv1106.3141F. arXiv:1106.3141.
  15. Tapping, Ken (2005). The Unfixed Stars. National Research Council Canada. Архів оригіналу за 8 липня 2011. Процитовано 29 грудня 2010.
  16. Monnier, J. D.; Tuthill, P.; Lopez, GB та ін. (1999). The Last Gasps of VY Canis Majoris: Aperture Synthesis and Adaptive Optics Imagery. The Astrophysical Journal 512 (1): 351. Bibcode:1999ApJ...512..351M. arXiv:astro-ph/9810024. doi:10.1086/306761.
  17. Super-eruptions: Global effects and future threats. The Geological Society. Процитовано 25 травня 2012.
  18. Schaetzl, Randall J.; Anderson, Sharon (2005). Soils: Genesis and Geomorphology. Cambridge University Press. с. 105.(англ.)
  19. David Archer (2009). The Long Thaw: How Humans Are Changing the Next 100,000 Years of Earth's Climate. Princeton University Press. с. 123. ISBN 978-0-691-13654-7.(англ.)
  20. Frequently Asked Questions. Hawai'i Volcanoes National Park. 2011. Процитовано 22 жовтня 2011.
  21. Bostrom, Nick (March 2002). Existential Risks: Analyzing Human Extinction Scenarios and Related Hazards. Journal of Evolution and Technology 9 (1). Процитовано 10 вересня 2012.
  22. Badlands National Park - Nature & Science - Geologic Formations.(англ.)
  23. Landstreet, John D. (2003). Physical Processes in the Solar System: An introduction to the physics of asteroids, comets, moons and planets. Keenan & Darlington. с. 121.(англ.)
  24. Sharpest Views of Betelgeuse Reveal How Supergiant Stars Lose Mass. Press Releases. European Southern Observatory. 29 липня 2009. Процитовано 6 September 2010.
  25. Sessions, Larry (29 липня 2009). Betelgeuse will explode someday. EarthSky Communications, Inc. Процитовано 16 листопада 2010.
  26. Bobylev, Vadim V. (March 2010). Searching for Stars Closely Encountering with the Solar System. Astronomy Letters 36 (3): 220–226. Bibcode:2010AstL...36..220B. arXiv:1003.2160. doi:10.1134/S1063773710030060.
  27. Goldstein, Natalie (2009). Global Warming. Infobase Publishing. с. 53.(англ.)
  28. Grand Canyon - Geology - A dynamic place. Views of the National Parks. National Park Service.(англ.)
  29. Horner, J.; Evans, N.W.; Bailey, M. E. (2004). Simulations of the Population of Centaurs I: The Bulk Statistics. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 354 (3): 798–810. Bibcode:2004MNRAS.354..798H. arXiv:astro-ph/0407400. doi:10.1111/j.1365-2966.2004.08240.x.
  30. Sharma, B. K. (2008). Theoretical formulation of the Phobos, moon of Mars, rate of altitudinal loss. Eprint arXiv:0805.1454. Процитовано 10 вересня 2012.
  31. Haddok, Eitan (29 вересня 2008). Birth of an Ocean: The Evolution of Ethiopia's Afar Depression. Scientific American. Процитовано 27 грудня 2010.
  32. Kirchner, James W.; Weil, Anne (09-03-2000). Delayed biological recovery from extinctions throughout the fossil record. Nature 404 (6774): 177–180. Bibcode:2000Natur.404..177K. PMID 10724168. doi:10.1038/35004564.(англ.)
  33. Wilson, Edward O. (1999). The Diversity of Life. W. W. Norton & Company. с. 216.(англ.)
  34. Garrison, Tom (2009). Essentials of Oceanography (вид. 5). Brooks/Cole. с. 62.
  35. Continents in Collision: Pangea Ultima. NASA. 2000. Процитовано 29 грудня 2010.
  36. «Geology». Encyclopedia of Appalachia. University of Tennessee Press. 2011. Архів оригіналу за 21 травня 2014. https://web.archive.org/web/20140521203455/http://www.encyclopediaofappalachia.com/category.php?rec=2. Процитовано 23 січня 2015.(англ.)
  37. Hancock, Gregory (January 2007). Summit erosion rates deduced from 10Be: Implications for relief production in the central Appalachians. Geology 35 (1). doi:10.1130/g23147a.1.(англ.)
  38. Yorath, C. J. (1995). Of rocks, mountains and Jasper: a visitor's guide to the geology of Jasper National Park. Dundurn Press. с. 30.(англ.)
  39. Dethier, David P.; Ouimet, W.; Bierman, P. R.; Rood, D. H.; Balco, G. (2014). Basins and bedrock: Spatial variation in 10Be erosion rates and increasing relief in the southern Rocky Mountains, USA. Geology 42 (2): 167–170. Bibcode:2014Geo....42..167D. doi:10.1130/G34922.1.(англ.)
  40. Patzek, Tad W. (2008). Can the Earth Deliver the Biomass-for-Fuel we Demand?. У Pimentel, David. Biofuels, Solar and Wind as Renewable Energy Systems: Benefits and Risks. Springer.(англ.)
  41. Perlman, David (14-10-2006). Kiss that Hawaiian timeshare goodbye / Islands will sink in 80 million years. San Francisco Chronicle.(англ.)
  42. Nelson, Stephen A. Meteorites, Impacts, and Mass Extinction. Tulane University. Процитовано 13 січня 2011.
  43. Lang, Kenneth R. (2003). The Cambridge Guide to the Solar System. Cambridge University Press. с. 328–329.
  44. Hayes, Wayne B. (2007). Is the Outer Solar System Chaotic?. Nature Physics 3 (10): 689–691. Bibcode:2007NatPh...3..689H. arXiv:astro-ph/0702179. doi:10.1038/nphys728.
  45. Leong, Stacy (2002). Period of the Sun's Orbit Around the Galaxy (Cosmic Year). The Physics Factbook. Процитовано 2 April 2007.
  46. Scotese, Christopher R. Pangea Ultima will form 250 million years in the Future. Paleomap Project. Процитовано 13 березня 2006.
  47. Williams, Caroline; Nield, Ted (20 жовтня 2007). Pangaea, the comeback. New Scientist. Процитовано 2 January 2014.
  48. Minard, Anne (2009). Gamma-Ray Burst Caused Mass Extinction?. National Geographic News. Процитовано 27 серпня 2012.
  49. Questions Frequently Asked by the Public About Eclipses. NASA. Процитовано 7 March 2010.
  50. O'Malley-James, Jack T.; Greaves, Jane S.; Raven; John A.; Cockell; Charles S. (2012). Swansong Biospheres: Refuges for life and novel microbial biospheres on terrestrial planets near the end of their habitable lifetimes. arxiv.org. Процитовано 1 листопада 2012.(англ.)
  51. Heath, Martin J.; Doyle, Laurance R. (2009). «Circumstellar Habitable Zones to Ecodynamic Domains: A Preliminary Review and Suggested Future Directions». arXiv:0912.2482.
  52. Franck, S.; Bounama, C.; Von Bloh, W. (November 2005). Causes and timing of future biosphere extinction. Biogeosciences Discussions 2 (6): 1665–1679. Bibcode:2005BGD.....2.1665F. doi:10.5194/bgd-2-1665-2005. Процитовано 19 жовтня 2011.
  53. Schröder, K.-P.; Connon Smith, Robert (1 May 2008). Distant future of the Sun and Earth revisited. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 386 (1): 155–163. Bibcode:2008MNRAS.386..155S. arXiv:0801.4031. doi:10.1111/j.1365-2966.2008.13022.x.
  54. Brownlee, Donald E. (2010). Planetary habitability on astronomical time scales. У Schrijver, Carolus J.; Siscoe, George L. Heliophysics: Evolving Solar Activity and the Climates of Space and Earth. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-11294-9.
  55. Li King-Fai; Pahlevan, Kaveh; Kirschvink, Joseph L.; Yung, Luk L. (2009). Atmospheric pressure as a natural climate regulator for a terrestrial planet with a biosphere. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America 106 (24). Bibcode:2009PNAS..106.9576L. PMC 2701016. PMID 19487662. doi:10.1073/pnas.0809436106.
  56. Kargel, Jeffrey Stuart (2004). Mars: A Warmer, Wetter Planet. Springer. с. 509. ISBN 978-1-85233-568-7. Процитовано 29 жовтня 2007.
  57. Waszek, Lauren; Irving, Jessica; Deuss, Arwen (20 лютого 2011). Reconciling the Hemispherical Structure of Earth's Inner Core With its Super-Rotation. Nature Geoscience 4 (4): 264–267. Bibcode:2011NatGe...4..264W. doi:10.1038/ngeo1083.
  58. McDonough, W. F. (2004). Compositional Model for the Earth's Core. Treatise on Geochemistry 2: 547–568. Bibcode:2003TrGeo...2..547M. ISBN 978-0-08-043751-4. doi:10.1016/B0-08-043751-6/02015-6.
  59. Luhmann, J. G.; Johnson, R. E.; Zhang, M. H. G. (1992). Evolutionary impact of sputtering of the Martian atmosphere by O+ pickup ions. Geophysical Research Letters 19 (21): 2151–2154. Bibcode:1992GeoRL..19.2151L. doi:10.1029/92GL02485.
  60. Quirin Shlermeler (03-03-2005). Solar wind hammers the ozone layer. nature news. doi:10.1038/news050228-12.(англ.)
  61. Adams, Fred C. (2008). Long-term astrophysicial processes. У Bostrom, Nick; Cirkovic, Milan M. Global Catastrophic Risks. Oxford University Press. с. 33–47.
  62. Neron de Surgey, O.; Laskar, J. (1996). On the Long Term Evolution of the Spin of the Earth. Astronomie et Systemes Dynamiques, Bureau des Longitudes 318: 975. Bibcode:1997A&A...318..975N.
  63. Study: Earth May Collide With Another Planet. Fox News. 11 червня 2009. Архів оригіналу за 4 листопада 2012. Процитовано 8 September 2011.
  64. Hecht, Jeff (2 April 1994). Science: Fiery Future for Planet Earth. New Scientist (subscription required) (1919). с. 14. Процитовано 29 жовтня 2007.
  65. Chyba, C. F.; Jankowski, D. G.; Nicholson, P. D. (1989). Tidal Evolution in the Neptune-Triton System. Astronomy and Astrophysics 219: 23. Bibcode:1989A&A...219L..23C.
  66. Cox, J. T.; Loeb, Abraham (2007). The Collision Between The Milky Way And Andromeda. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 386 (1): 461. Bibcode:2008MNRAS.tmp..333C. arXiv:0705.1170. doi:10.1111/j.1365-2966.2008.13048.x.
  67. NASA (31 травня 2012). NASA's Hubble Shows Milky Way is Destined for Head-On Collision. NASA. Процитовано 13 жовтня 2012.
  68. Dowd, Maureen (29 травня 2012). Andromeda Is Coming!. New York Times. Процитовано 9 січня 2014. «[NASA's David Morrison] explained that the Andromeda-Milky Way collision would just be two great big fuzzy balls of stars and mostly empty space passing through each other harmlessly over the course of millions of years.»
  69. Braine, J.; Lisenfeld, U.; Duc, P. A. та ін. (2004). Colliding molecular clouds in head-on galaxy collisions. Astronomy and Astrophysics 418 (2): 419–428. Bibcode:2004A&A...418..419B. arXiv:astro-ph/0402148. doi:10.1051/0004-6361:20035732. Процитовано 2 April 2008.
  70. Schroder, K. P.; Connon Smith, Robert (2008). Distant Future of the Sun and Earth Revisited. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 386 (1): 155–163. Bibcode:2008MNRAS.386..155S. arXiv:0801.4031. doi:10.1111/j.1365-2966.2008.13022.x.
  71. Powell, David (22 січня 2007). Earth's Moon Destined to Disintegrate. Space.com (Tech Media Network). Процитовано 1 червня 2010.
  72. Lorenz, Ralph D.; Lunine, Jonathan I.; McKay, Christopher P. (1997). Titan under a red giant sun: A new kind of "habitable" moon (PDF). Geophysical Research Letters 24 (22): 2905–8. Bibcode:1997GeoRL..24.2905L. PMID 11542268. doi:10.1029/97GL52843. Процитовано 21 березня 2008.
  73. Rybicki, K. R.; Denis, C. (2001). On the Final Destiny of the Earth and the Solar System. Icarus 151 (1): 130–137. Bibcode:2001Icar..151..130R. doi:10.1006/icar.2001.6591.
  74. Balick, Bruce. Planetary Nebulae and the Future of the Solar System. University of Washington. Архів оригіналу за 19 грудня 2008. Процитовано 23 червня 2006.
  75. Kalirai, Jasonjot S. та ін. (March 2008). The Initial-Final Mass Relation: Direct Constraints at the Low-Mass End. The Astrophysical Journal 676 (1): 594–609. Bibcode:2008ApJ...676..594K. arXiv:0706.3894. doi:10.1086/527028.
  76. Universe May End in a Big Rip. CERN Courier. 1 May 2003. Процитовано 22 липня 2011.
  77. Vikhlinin, A.; Kravtsov, A.V.; Burenin, R.A. та ін. (2009). Chandra Cluster Cosmology Project III: Cosmological Parameter Constraints. The Astrophysical Journal (Astrophysical Journal) 692 (2): 1060. Bibcode:2009ApJ...692.1060V. arXiv:0812.2720. doi:10.1088/0004-637X/692/2/1060.
  78. Murray, C.D. and Dermott, S.F. (1999). Solar System Dynamics. Cambridge University Press. с. 184. ISBN 978-0-521-57295-8.(англ.)
  79. Dickinson, Terence (1993). From the Big Bang to Planet X. Camden East, Ontario: Camden House. с. 79–81. ISBN 978-0-921820-71-0.(англ.)
  80. Canup, Robin M.; Righter, Kevin (2000). Origin of the Earth and Moon. The University of Arizona space science series 30. University of Arizona Press. с. 176–177. ISBN 978-0-8165-2073-2.
  81. Loeb, Abraham (2011). Cosmology with Hypervelocity Stars. Harvard University. arXiv:1102.0007v2.
  82. Chown, Marcus (1996). Afterglow of Creation. University Science Books. с. 210.
  83. The Local Group of Galaxies. University of Arizona. Students for the Exploration and Development of Space. Процитовано 2 October 2009.
  84. Adams, F. C.; Graves, G. J. M.; Laughlin, G. (December 2004). Red Dwarfs and the End of the Main Sequence. У García-Segura, G.; Tenorio-Tagle, G.; Franco, J. та ін. Gravitational Collapse: From Massive Stars to Planets. / First Astrophysics meeting of the Observatorio Astronomico Nacional. / A meeting to celebrate Peter Bodenheimer for his outstanding contributions to Astrophysics. Revista Mexicana de Astronomía y Astrofísica (Serie de Conferencias) 22: 46–49. Bibcode:2004RMxAC..22...46A. See Fig. 3.
  85. Tayler, Roger John (1993). Galaxies, Structure and Evolution (вид. 2). Cambridge University Press. с. 92. ISBN 978-0-521-36710-3.
  86. Barrow, John D.; Tipler, Frank J. (19 травня 1988). The Anthropic Cosmological Principle. foreword by John A. Wheeler. Oxford: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-282147-8. LC 87-28148. Процитовано 31 грудня 2009.
  87. Adams, Fred; Laughlin, Greg (1999). The Five Ages of the Universe. New York: The Free Press. с. 85–87. ISBN 978-0-684-85422-9.
  88. Dyson, Freeman J. (1979). Time Without End: Physics and Biology in an Open Universe. Reviews of Modern Physics (subscription required) 51 (3): 447. Bibcode:1979RvMP...51..447D. doi:10.1103/RevModPhys.51.447. Процитовано 5 July 2008.
  89. Nishino, Super-K Collaboration та ін. (2009). Search for Proton Decay via Шаблон:Subatomic particle → Шаблон:Subatomic particleШаблон:Subatomic particle and Шаблон:Subatomic particle → Шаблон:Subatomic particleШаблон:Subatomic particle in a Large Water Cherenkov Detector. Physical Review Letters 102 (14): 141801. Bibcode:2009PhRvL.102n1801N. doi:10.1103/PhysRevLett.102.141801.
  90. Tyson, Neil de Grasse; Tsun-Chu Liu, Charles; Irion, Robert (2000). One Universe: At Home in the Cosmos. Joseph Henry Press. ISBN 978-0-309-06488-0.
  91. Page, Don N. (1976). Particle Emission Rates from a Black Hole: Massless Particles from an Uncharged, Nonrotating Hole. Physical Review D 13 (2): 198–206. Bibcode:1976PhRvD..13..198P. doi:10.1103/PhysRevD.13.198. See in particular equation (27).
  92. Carroll, Sean M.; Chen, Jennifer (27 Oct 2004). Spontaneous Inflation and the Origin of the Arrow of Time. Bibcode:2004hep.th...10270C. arXiv:hep-th/0410270.
  93. Smith, Cameron; Davies, Evan T. (2012). Emigrating Beyond Earth: Human Adaptation and Space Colonization. Springer. с. 258.
  94. Klein, Jan; Takahata, Naoyuki (2002). Where Do We Come From?: The Molecular Evidence for Human Descent. Springer. с. 395.
  95. Carter, Brandon; McCrea, W. H. (1983). The anthropic principle and its implications for biological evolution. Philosophical Transactions of the Royal Society of London A310 (1512): 347–363. Bibcode:1983RSPTA.310..347C. doi:10.1098/rsta.1983.0096.
  96. Greenberg, Joseph (1987). Language in the Americas. Stanford University Press. с. 341–342.
  97. McKay, Christopher P.; Toon, Owen B.; Kasting, James F. (8 серпня 1991). Making Mars habitable. Nature 352 (6335): 489–496. Bibcode:1991Natur.352..489M. doi:10.1038/352489a0.
  98. Kaku, Michio (2010). The Physics of Interstellar Travel: To one day, reach the stars. mkaku.org. Процитовано 29 серпня 2010.
  99. Avise, John; D. Walker; G. C. Johns (22 вересня 1998). Speciation durations and Pleistocene effects on vertebrate phylogeography. Philosophical Transactions of the Royal Society B 265 (1407): 1707–1712. PMC 1689361. PMID 9787467. doi:10.1098/rspb.1998.0492.
  100. Valentine, James W. (1985). The Origins of Evolutionary Novelty And Galactic Colonization. У Finney, Ben R.; Jones, Eric M. Interstellar Migration and the Human Experience. University of California Press. с. 274.
  101. Crawford, I. A. (July 2000). Where are They? Maybe we are alone in the galaxy after all. Scientific American. Процитовано 20 липня 2012.
  102. Bignami, Giovanni F.; Sommariva, Andrea (2013). A Scenario for Interstellar Exploration and Its Financing. Springer. с. 23.
  103. Korycansky, D. G.; Laughlin, Gregory; Adams, Fred C. (2001). Astronomical engineering: a strategy for modifying planetary orbits. Astrophysics and Space Science 275: 349. doi:10.1023/A:1002790227314. Astrophys.Space Sci.275:349-366,2001.
  104. Korycansky, D. G. (2004). Astroengineering, or how to save the Earth in only one billion years. Revista Mexicana de Astronomía y Astrofísica 22: 117–120.
  105. Hurtling Through the Void. Time Magazine. 20 червня 1983. Процитовано 5 September 2011.
  106. Cornell News: "It's the 25th Anniversary of Earth's First (and only) Attempt to Phone E.T.". Cornell University. 12 листопада 1999. Архів оригіналу за 2 серпня 2008. Процитовано 29 березня 2008.
  107. Dave Deamer. In regard to the email from. Science 2.0. Процитовано 14 листопада 2014.
  108. Pioneer 10 Spacecraft Nears 25TH Anniversary, End of Mission. nasa.gov. Процитовано 22 грудня 2013.
  109. SPACE FLIGHT 2003 – United States Space Activities. nasa.gov. Процитовано 22 грудня 2013.
  110. Voyager: The Interstellar Mission. NASA. Процитовано 5 September 2011.
  111. KEO FAQ. keo.org. Процитовано 14 жовтня 2011.
  112. Lasher, Lawrence. Pioneer Mission Status. NASA. Процитовано 8 квітня 2000.
  113. The Pioneer Missions. NASA. Процитовано 5 September 2011.
  114. LAGEOS 1, 2. NASA. Процитовано 21 липня 2012.
  115. Jad Abumrad and Robert Krulwich. Carl Sagan And Ann Druyan's Ultimate Mix Tape [Radio]. National Public Radio.
  116. The Long Now Foundation. The Long Now Foundation. 2011. Процитовано 21 вересня 2011.
  117. MOM - Memory of Mankind.
  118. Human Document Project 2014.
  119. 5D ‘Superman memory’ crystal could lead to unlimited lifetime data storage. University of Southhampton. 9 липня 2013.
  120. Zhang, J.; Gecevičius, M.; Beresna, M.; Kazansky, P. G. (June 2013). 5D Data Storage by Ultrafast Laser Nanostructuring in Glass. CLEO: Science and Innovations (Optical Society of America): CTh5D–9. Архів оригіналу за 6 вересня 2014. Процитовано 23 січня 2015.
  121. Begtrup, G. E.; Gannett, W.; Yuzvinsky, T. D.; Crespi, V. H.; Zettl, A. (13 травня 2009). Nanoscale Reversible Mass Transport for Archival Memory. Nano Letters 9 (5): 1835–1838. Bibcode:2009NanoL...9.1835B. doi:10.1021/nl803800c. Архів оригіналу за 22 червня 2010. Процитовано 23 січня 2015.
  122. Tetrafluoromethane. Toxicology Data Network (TOXNET). United States National Library of Medicine. Процитовано 4 вересня 2014.
  123. Time it takes for garbage to decompose in the environment. New Hampshire Department of Environmental Services. Архів оригіналу за 9 червня 2014. Процитовано 23 січня 2015.
  124. Lyle, Paul (2010). Between Rocks And Hard Places: Discovering Ireland's Northern Landscapes. Geological Survey of Northern Ireland.
  125. Weisman, Alan (10 липня 2007). The World Without Us. New York: Thomas Dunne Books/St. Martin's Press. с. 171–172. ISBN 0-312-34729-4. OCLC 122261590.
  126. Apollo 11 -- First Footprint on the Moon. Student Features. NASA.
  127. Meadows, A. J. (2007). The Future of the Universe. Springer. с. 81–83.
  128. Weisman, Alan (10 липня 2007). The World Without Us. New York: Thomas Dunne Books/St. Martin's Press. с. 182. ISBN 0-312-34729-4. OCLC 122261590.
  129. Zalasiewicz, Jan (25 вересня 2008). The Earth After Us: What legacy will humans leave in the rocks?. Oxford University Press., Review in Stanford Archaeolog
  130. Meeus, J. and Vitagliano, A. (2004). Simultaneous Transits. Journal of the British Astronomical Association 114 (3). Архів оригіналу за 15 червня 2006. Процитовано 7 September 2011.
  131. Why is Polaris the North Star?. NASA. Процитовано 10 квітня 2011.
  132. Plait, Phil (2002). Bad Astronomy: Misconceptions and Misuses Revealed, from Astrology to the Moon Landing "Hoax". John Wiley and Sons. с. 55–56.
  133. Falkner, David E. (2011). The Mythology of the Night Sky. Springer. с. 116.
  134. Calculation by the Stellarium application version 0.10.2. Процитовано 28 липня 2009.
  135. Kieron Taylor (1 березня 1994 р.). Precession. Sheffield Astronomical Society. Процитовано 6 серпня 2013.
  136. Falkner, David E. (2011). The Mythology of the Night Sky. Springer. с. 102.
  137. Komzsik, Louis (2010). Wheels in the Sky: Keep on Turning. Trafford Publishing. с. 140.
  138. Laskar, J. та ін. (1993). Orbital, Precessional, and Insolation Quantities for the Earth From ?20 Myr to +10 Myr. Astronomy and Astrophysics 270: 522–533. Bibcode:1993A&A...270..522L.
  139. Laskar et al. Astronomical Solutions for Earth Paleoclimates. Institut de mecanique celeste et de calcul des ephemerides. Процитовано 20 липня 2012.
  140. Aldo Vitagliano (2011). The Solex page. Universit... degli Studi di Napoli Federico II. Архів оригіналу за 29 квітня 2009. Процитовано 20 липня 2012.
  141. James, N.D (1998). Comet C/1996 B2 (Hyakutake): The Great Comet of 1996. Journal of the British Astronomical Association 108: 157. Bibcode:1998JBAA..108..157J.
  142. Horizons output. Barycentric Osculating Orbital Elements for Comet C/1999 F1 (Catalina). Процитовано 7 березня 2011.
  143. Borkowski, K.M. (1991). The Tropical Calendar and Solar Year. J. Royal Astronomical Soc. of Canada 85 (3): 121–130. Bibcode:1991JRASC..85..121B.
  144. Bromberg, Irv. The Rectified Hebrew Calendar.
  145. Strous, Louis (2010). Astronomy Answers: Modern Calendars. University of Utrecht. Процитовано 14 вересня 2011.
  146. Richards, Edward Graham (1998). Mapping time: the calendar and its history. Oxford University Press. с. 93.
  147. Julian Date Converter. US Naval Observatory. Процитовано 20 липня 2012.
  148. WIPP Permanent Markers Implementation Plan, rev1 (2004). Архів оригіналу за 28 вересня 2006. Процитовано 23 січня 2015.
  149. About Yucca Mountain Standards. Environmental Protection Agency. 2012. Процитовано 13 травня 2014.
  150. Time: Disasters that Shook the World. New York City: Time Home Entertainment. 2012. ISBN 1-60320-247-1.
  151. Fetter, Steve (March 2006). How long will the world's uranium supplies last?.
  152. Ongena, J; G. Van Oost. Energy for future centuries - Will fusion be an inexhaustible, safe and clean energy source?. Fusion Science and Technology. 2004 45 (2T): 3–14. Архів оригіналу за 14 жовтня 2013. Процитовано 23 січня 2015.


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.