Лозова-Пасажирська

До складу Південної залізниці часів Російської імперії, окрім Харківсько-Миколаївської, входила і Лозово-Севастопольська залізниця, що прокладена від Лозової до Мелітополя, Сімферополя і закінчувалася в Севастополі. Цю залізницю збудовано впродовж 1869—1875 роках.

Лозовський залізничний вузол утворено на перетині Курсько-Харківсько-Азовської та Лозово-Севастопольскої залізниці. Назви сторін (парків) мають історичний характер — саме 1894 року були об'єднані в одну — Курсько-Харківсько-Севастопольську залізницю (з 1907 року об'єднана з Харьківсько-Миколаївською залізницею, та здобула назву Південні залізниці). Відповідно, з Азовської сторони потяги відправляються на Азовський хід — у напрямку Слов'янська, а з Севастопольської сторони — на Севастопольський хід, у напрямку Павлограда.

На той час залізничний вузол складався з двох станцій — Лозова—Азовська (Курсько-Харківсько-Азовської) та Лозова-Севастопольська (Лозово-Севастопольської залізниці). В 1895 році, коли декілька десятків разів вантажі і кореспонденція розвантажувалися не на «тій» Лозовій, назви впорядкували: виникла необхідність перейменування першої станції на Панютине і другої — на Лозову-Пасажирська, щоб запобігти плутанини з вантажами та поштою. Тоді вже виникло питання про підвищення пропускної здатності деяких залізниць. Лозова-Азовська була основною, і саме на цій станції було розташоване паровозне депо. Лозова-Севастопольська була вузловою станцією, де розгалужувалися лінії.

8 липня 1889 року вийшов Указ Імператора про будівництво на станції Лозова нової будівлі вокзалу, загального для Лозово-Севастопольської і Курсько-Харково-Азовської магістралі за рахунок обох залізниць.

Будівництво вокзалу було завершено у грудні 1892 року, а відкриття відбулося 14 вересня 1893 року. З цього часу веде початок історія вокзалу станції Лозова[1].

• 
  Вокзал, 1885—1888 рр.
• 
  Шляхопровід поблизу станції, 1885—1888 рр.
• 
  Вокзал на початку ХХ століття

25 жовтня 1901 року відкрито рух потягів на дільниці Костянтиноград (Красноград) — Лозова завдовжки 89 верст.

1903 року до станції Лозова продовжили приватну Києво-Полтавську залізницю.

У грудні 1917 року відбулися перший і другий українсько-радянські бої за станцію Лозова, які завдали чималої шкоди. Після Другої світової війни зруйнована будівля вокзалу була відновлена за проектом головного архітектора Є. Лимаря і архітектора Цейтліна.

1927 року паровозне депо зі станції Панютине переведено на станцію Лозова (нині — ТЧ-9). На території старого депо були організовані вагоноремонтні майстерні, пізніше перетворені на вагоноремонтний завод.

1 січня 1949 року було утворене 6-те Лозівське відділення Південної залізниці.

Сучасна будівля лозовського залізничного вокзалу введена в експлуатацію в 1950 році[2].

Станція Лозова-Пасажирська — позакласна, пасажирська, сортувальна, стикова (в бік Краснограда починається ділянка, електрифікована змінним струмом, решта напрямків електрифіковані постійним струмом, через що на станції всім поїздам, які прямують в Красноград або з нього, замінюють електровоз). Станція знаходиться на межі трьох залізниць: Південної (сама станція підпорядкована Південній залізниці), Донецької (межа проходить через 4 кілометри від станції на схід, в бік Слов'янська одразу після зупинного пункту «Пост 4 км») і Придніпровської (межа проходить через 10 кілометрів від станції на південь, в бік Павлограда одразу після колійного поста 939 км).

На станції зупиняться усі пасажирські поїзди далекого сполучення. Зі станції можна дістатися до Києва, Харкова, Полтави, Одеси, Дніпра, Запоріжжя, Костянтинівки (у міжнародному сполученні з Мінськом, Москвою, Баку припинено з березня 2020 року через розповсюдження захворювань на COVID-19); влітку — до Генічеська та Бердянська. З середини 2014 року скасовано курсування поїздів до Донецька, Луганська, а з 27 грудня 2014 року до Сімферополя, Севастополя та Євпаторії.

Станція є кінцевою для більшості електропоїздів, які відправляються з Харкова, Дніпра, Синельникове I, а також є кінцевою для електропоїздів Донецької залізниці.

Станція електрифікована в 1958 році постійним струмом (=3 кВ) (відкриття дільниці Харків — Лозова — 2 листопада 1958 року)[3] Саме в цей день відбулося урочисте відкриття приміського руху електропоїздів у напрямку Харкова.

1961 року електрифіковано напрямок Лозова — Донбас, а 1965 року дільниця Лозова — Запоріжжя I.

У локомотивному депо Лозова (ТЧ-9) почалась експлуатація електровозів серії ВЛ22м, ВЛ23, ВЛ11.8.

У травні 2012 року, напередодні Євро-2012, було електрифіковано дільницю Полтава-Південна — Лозова повністю змінним струмом, тому як станцією стикування було обрано саме Лозову[4][5].

З 15 травня 2012 року, замість дизель-поїздів, з Лозової-Пасажирської розпочався рух приміських електропоїздів до станції Полтава-Південна[6].

24 грудня 2006 року, при відправленні від станції Лозова-Пасажирська в головному вагоні електропоїзда ЕР2Р-7070, що прямував за маршрутом № 6853 Харків — Язикове в результаті необережного поводження з вогнем одного з пасажирів виникла пожежа. У вогні загинули семеро людей. Сильно обгорів головний вагон ЕР2Р-707001, також вогнем було пошкоджено сусідній моторний вагон.

Поїзд прибув на станцію Лозова-Пасажирська о 17:09. Зі станції Лозова-Пасажирська електропоїзд відправився згідно з графіком о 17:25, але через 4 хвилини, пройшовши від вокзалу 1800 м, потяг був зупинений локомотивною бригадою, яка отримала повідомлення про раптове загоряння хвостового вагону. Після відправлення поїзда невідомий, який, за словами очевидців, знаходився в нетверезому стані, розлив легкозаймисту рідину і тут же її навмисне підпалив. Відбулося різке, миттєве займання вогню по всьому пасажирському вагону. Пасажири сусіднього вагона, побачивши яскравий спалах вогню, тут же повідомили про побачене машиністу електропоїзда по системі екстреного зв'язку. Машиніст негайно зупинив потяг, опустив струмоприймачі і відкрив автоматичні двері по всьому складу, забезпечивши можливість евакуації пасажирів. Тут же, через чергову по станції Лозова-Пасажирська викликав пожежний поїзд.

Помічник машиніста побіг по вагонах в хвіст поїзда. Добравшись до хвостового вагона, став гасити розбурхане полум'я вогнегасниками. Незабаром йому на допомогу прийшов машиніст і складач поїздів станції Лозова-Пасажирська, який, розбивши вікно, витяг з палаючого вагона одну з пасажирок.

Пожежний поїзд прибув о 17:42 і приступив до ліквідації вогню, але, через загоряння оздоблювальних матеріалів вагона в результаті задухи від чадного газу, і блокуванні одного з тамбурів головного вагона померли сім пасажирів. О 18:10 пожежа була повністю усунута.

Щоб не допустити повторення подібної ситуації, всі тамбури, прилеглі до кабін, були відкриті для пасажирів. В РПЧ-1 раніше вони були закриті через вандалізм, і спроб проникнення в кабіну електропоїздів[7].

• 
  Станція Лозова, 1915 рік
• 
  Електровоз ЧС7 на станції Лозова, 2010 рік
• 
  Сучасний вокзал станції Лозова

• Тарифное руководство № 4. Книга 1 (на 15.05.2021) (рос.) Архівовано з першоджерела 15.05.2021.
• Архангельский А. С., Архангельский В. А. Железнодорожные станции СССР: Справочник. В двух книгах. — М. : Транспорт, 1981.(рос.)
• Україна. Атлас залізниць. — Київ : ДНВП «Картографія», 2008. — С. 38. — 4 000 прим. — ISBN 978-966-475-082-7

• Інформація про станцію Лозова-Пасажирська на сайті railwayz.info(рос.)
• Розклад руху паcажирських та приміських поїздів по станції Лозова-Пасажирська