Підгірці (Золочівський район)

Околиці Підгірців здавна приваблювали людей. Вже у VII—XIV століттях тут на одній із гір на вигідному для оборони місці існувало давньоруське укріплене поселення Пліснесько. Під різними назвами воно згадується у літописах за 1188 і 1233 роки та в «Слові о полку Ігоревім». Перша літописна згадка пов'язана з невдалою спробою князя Романа Галицького вигнати з Пліснеська галицьких бояр та їх союзників — угорських феодалів. Друга — повідомляє про перемогу в Пліснеську Данила Романовича над боярами Арбузовичами. Від 981 року місто входило до складу держави Рюриковичів, при тому від 1054 року — до його Волинського князівства, а від 1199 року — до об'єднаного Галицько-Волинського князівства.

Збереглись рештки стародавнього міста — городище площею близько 160 га, оточене системою земляних валів та ровів, загальна довжина яких становить приблизно 7 км. Це найбільша і найкраща пам'ятка руських фортифікаційних споруд. 1241 року давній Пліснеськ був зруйнований військами хана Батия.

Поселення відновилося перед 1400 роком і вже під сучасною назвою. Його землі на той час опинилися в прикордонній смузі між Польським королівством та Литовсько-Руським великим князівством, між якими не припинялися війни за цю територію, під час яких Підгірці переходили з рук у руки, аж поки 1432 року остаточно не закріпилися за Польським королівством, ввійшовши до його Руського воєводства. 1440 року польський король Владислав III Варненчик підтвердив шляхтичеві Іванові (Янушові)[4] Підгорецькому право власності на Підгірці.

Проте військові лихоліття не полишали Підгірців. Розташовані на вододілі сточищ Дніпра і Дністра, яким проходив Чорний шлях, шлях постійних нападів військ Кримського царства на Польське королівство від початку XVI століття, Підгірці часто зазнавали нападів і спустошень.

1633 р. Підгірці придбав великий коронний гетьман Станіслав Конецпольський, котрий майже відразу приступив до спорудження там замку, яке було закінчено 1640 року. Якщо їхати по шосе з Бродів на Львів, то відразу ж за Ясеновом погляд подорожніх привертає величний силует старовинного замку, що видніє на вершині сусідньої гори. Це і є уславлений колись у всій Європі, а тепер призабутий Підгорецький замок. В його ансамбль входить оточений складною оборонною системою 3-поверховий палац, заїжджий двір, костел і парк. 1643 року С. Конєцпольський заснував у селі єдвабну мануфактуру[5].

Під час походу 1648 року гетьмана Богдана Хмельницького до Львова Підгірці, найімовірніше, зазнали нападу українських військ, оскільки Александр Конєцпольський, тогочасний власник Підгірців, був особистим ворогом Б. Хмельницького. Чи було здобуто тоді замок у Підгірцях — невідомо. Проте селище напевно зазнало спустошень. Саме цим, очевидно, можна пояснити, що коли у червні 1651 року до Підгірців підступив відділок українського війська (близько 2 тисяч) з полку Івана Богуна і на них тут 4 червня напав відділок польського війська, «хлопи Русь, що замкнулися були в замочку у Підгірцях, — як згадує Войцех М'ясковський, — вискочили й помагали нашим бити козаків»[6].

1682 року дідич Станіслав Ян Конецпольський, помираючи бездітним, заповів свій маєток у Підгірцях сину короля Яна ІІІ Якубу Людвіку Собеському. Фактично власником маєтку став його батько, тодішній король польський Ян III Собеський, який володів ним до своєї смерті 1696 року. Цей час позначений особливим розквітом маєтку.

1706 року під час військових дій Великої Північної війни у замку в Підгірцях зупинився цар московський Петро І Романов, який не втримався від спокуси поживитися чужим — прихопив із собою погруддя Яна ІІІ Собеського та його дружини, які ще й досі прикрашають собою його Літній палац у Санкт-Петербурзі.

1718 («продавець» маєтку — королевич Константій Владислав Собєський[7]), 1720 або 1725 р. (за різними даними) маєток у Підгірцях придбав у Собеських Станіслав Матеуш Жевуський — майбутній гетьман великий коронний. 1720 р. до Підгірців з Поділля було перевезено і встановлено дерев'яну церкву Святого Миколая, яка на довгий час стала осередком місцевого громадського життя.

Справжній розквіт Підгірці пережили 1728—1767 роки, коли маєтком у них володів Вацлав Петро Жевуський, пізніший гетьман великий коронний. Крім того, що замковий палац було надбудовано й додатково оздоблено та поповнено колекцією цінних речей, у ньому 1754 р. було влаштовано оркестр та театр, драматичні твори для якого писав сам власник замку. У той же період у Підгірцях було побудовано пивний завод. 1766 року у Підгірцях було завершено будівлю храму (латинського обряду) Воздвиження Святого Хреста та Святого Йосипа.

рисунок Яна Матейко, 1871

1767 року Вацлав-Пйотр Жевуський потрапив до московського полону. За його відсутності відбувся Перший поділ Речі Посполитої 1772 року, за яким Підгірці опинилися у складі держави Габсбургів. Влада цієї держави влаштувала розпродаж замкового майна Підгірців на торгах 1782, 1786 та 1787 роки. На останньому з цих торгів маєток був викуплений гетьманом польним коронним Северином Жевуським, сином Вацлава Петра Жевуського. Проте через свою участь у боротьбі за відновлення польської державності Жевуські не могли приділити уваги своєму маєтку у Підгірцях і він поступово занепадав, хоча 1826 року при замку почав діяти приватний музей.

Лише Лев Жевуський, повернувшись 1833 р. до Підгірців, почав відновлювати маєток. Незадовго до смерті, не маючи спадкоємців, 1864[8] або 1865 року продав маєток Володиславу-Єрониму Сангушку за умови, що той відновить замок. Син останнього — Остап-Станіслав Сангушко — протягом 1867—1903 років провів у замку ґрунтовні відновлювальні роботи. У 1870-х роках у Підгірцях побували видатні митці Наполеон Орда і Ян Матейко, які створили високомистецькі малюнки замку.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[11]:

• У Підгірцях існував звичай приносити священику теля від корови-первістки, однак, як стверджував о. О. Пристай, селяни вкрай рідко дотримувалися цього через матеріальну скруту й відсутність у господарстві худоби[15][16].

12 липня 2018 року, в день апостолів Петра і Павла, на території Підгорецького замку відбувся 1-ий Обласний фестиваль весільних музик «Лабух-фест». Фестиваль проводиться з метою популяризації весільної музики, традицій українських весіль. Дрес-кодом заходу є вишиванка[17].