Історія пошти України

Розвиток поштової справи в Київській Русі починається з часу натуральної поштової повинності, що складалася в дачі князівського гінцеві коня і корми. У X столітті існував «повіз» — обов'язок населення надавати коней «від стану до стану» для княжих гінців і слуг.

У Речі Посполитій перша регулярна поштова італійська лінія простягалась з Кракова через Відень до Венеції та литовська лінія з Кракова через Варшаву до Вільна(1558). Право поштових перевезень орендувала родина Монтелупі (1569—1662). Доменіко Монтелупі започаткував регулярні поштові перевезення у Львові на початку XVII ст. Привілей короля Сигізмунда ІІІ Ваза надав право міщанину Роберто Бандінеллі перевозити королівську кореспонденцію до Італії та інших міст (1629). У травні 1629 Бандінеллі уклав угоду з магістратом Львова про організацію пошти і перевезення кореспонденції до Любліна, Кракова, Варшави, Торуня, Гданська, Ясс, Кам'янця, Києва, інших міст. Вартість залежала від ваги листа і відстані. На пошті набрали 17 курсорів, які склали присягу війту чи райцями і мали доставляти лише надану кореспонденцію неушкодженою у визначений час, за визначеною таксою під загрозою штрафу чи ув'язнення. Курсори відправлялись щосуботи, але при нагальній потребі могли вислати курсора окремо. Пошта розміщувалась у будинку Бандінеллі.

У Війську Запорозькому перші відомості про поштове сполучення, яке ще не мало систематичного характеру, відносяться до XVII ст.: гетьмани України спілкувалися як на міжнародному рівні — з володарями сусідніх держав, так і в межах Гетьманської України — з козацькою старшиною і духівництвом, — шляхом листування, з яким відсилали т. зв. нарочних.[1]

Сучасна дослідниця козацтва О. М. Апанович характеризує як зразкову систему дипломатичну пошту, що існувала при Богдані Хмельницькому, який мав точні свідоцтва про події в Польщі, Криму, Туреччині, Молдовії і Валахії, про положення справ у західноєвропейських країнах — Швеції, Німеччині, Австрії, Італії, Венеції та ін.

У період інтенсивного листування з царем Олексієм Михайловичем гінці з листами від Богдана Хмельницького слідували маршрутом Чигирин — Крилов — Черкаси — Переяслав — Баришівка — Ніжин — Путивль.

У березні 1669 року, коли гетьман Лівобережної України Дем'ян Многогрішний підписав з московським урядом угоду — «Глухівські договірні статті». Стаття 10 угоди передбачала «влаштовувати у малоросійських містах пошту за московським зразком». Було передбачено організацію пошти із залученням до неї бажаючих бути поштарями. Через п'ять років почали приймати листи від населення, мали поштовий двір на Подолі, стайню на 40 коней. «Вольності» і старовинні традиції міщан (зокрема в Києві) давали можливість останнім уникати поштової повинності, що підтверджувалося універсалами гетьманів.

За даними А. Скальковського, в Запорожжі існувало дві пошти: Київська і Глухівська, до того ж Глухівська була давнішою. Київська пошта доставляла кожного тижня царські накази, ордери керівників Київської губернії, листи із Москви, Києва, Польщі.

В 1725 році Катерина І видала Указ про заснування поштового двору на Подолі, підпорядкованого міському магістрату.

Остаточна уніфікація поштової системи Гетьманщини і Російської імперії відбулася за часів графа Петра Олександровича Румянцева, який після скасування інституту гетьманства став очільником Лівобережної України — «головним командиром малоросійських полків». Він розробив і ввів до обігу в 1765 році «Учреждение о конной почте в Малой России», згідно з пунктами якого чітко окреслювалися вимоги до поштмейстрів (завідувачів поштовими відділеннями) і поштарів (осіб, які займалися доставкою кореспонденції), визначалися строки і прейскурант на пересилку пошти — окремо в межах Лівобережної України і окремо в межах Російської імперії. Також було визначено основні шляхи («тракти»), якими користувалися для доставки пошти. Поштове сполучення складалося спершу з 9-ти маршрутів (Глухів—Київ, Київ—Полтава, Київ—Стародуб, Київ—Чернігів, Київ—Кременчук, Київ—Потоки, Київ—Добрянка, Полтава—Чернігів, Ромни—Лубни) та 72-х станцій. 1782 передана малоросійській філії Головних поштових справ правління Російської імперії із назвою Малоросійський поштамт (1782—1830), дії якого поширювалися на Малоросійську губернію, Слобідсько-Українську губернію, Новоросійську губернію, Київську губернію і Курську губернію, із 1810 — поштовому департаментові МВС Російської імперії. 1831—53 введено поштові округи. Поштові контори відкривалися в губернських містах, згодом — у повітових центрах. Зв'язок здійснювався у визначені дні й години. Станціями завідували наглядачі, перевозили поштарі і ямщики. Спершу поштою користувалися урядові установи та армія. Для військово-політичних цілей створювалася кур'єрська або екстрапошта, яка із Санкт-Петербурга до Києва доставлялася впродовж 4-х, звичайна — 10-ти днів. 1828 екстра-пошта з'єднала Київ із Житомиром та із С.-Петербургом. Користувалася пошта диліжансами, поштовими колясками, фурами, кабріолетами, бричками. Із 1839 вводилися поштові екіпажі (легкі та важкі). 1843 пошта отримала єдиний для Російської імперії поштовий тариф. Тоді з'явилися перші поштові скриньки із 2-ма відділеннями — для кореспонденції, що відправлялася, і привезеної. 1857 введено поштові марки, 1872 — поштові листівки, із 1890-х рр. здійснювалися грошові перекази. Поруч із державною існувала приватна пошта, що називалася «вільною». Першим утримувачем «вільної» пошти став поміщик Студзинський на тракті Харків—Москва 1845.

Із 1860-х рр. пошта почала перевозитися залізницями. Перший залізничний поштовий зв'язок встановлено із С.-Петербургом через Чернігів 1861.

Із початком 20 ст. до поштового зв'язку додався телеграф, який вводився приватними компаніями.

Марка України до 75-річчя перших українських марок й Дня поштової марки (1993)

Власні поштові марки в Україні вперше з'явилися в часи створення незалежної Української держави в 1918 р. Після цього, більш 70 років, Україна жила без власних марок, хоча ще 1947 р. УРСР стала членом Всесвітнього поштового союзу. Лише з 1992 р. в Україні почали друкуватися власні марки незалежної держави[2].

Перші у світі поштові марки видав уряд Великої Британії (1840), а на українських землях — Австрія (1850) та Росія (1857).

У 1864 році в Росії утворено повітові земські управи з правом ведення місцевої пошти. За час існування земських пошт у 1865—1917 рр. усі земства видали 2427 марок, у тому числі в Україні 827 купюр у 43 повітах і 15 повністок у 4 повітах. Земства у Верхньодніпровському на Катеринославщині й у Дніпровському (Таврія) перші в Україні випустили поштові марки на поч. 1866.

За змістом малюнка

Земські марки за змістом малюнка поділяються на три види:[4]:

1. Марки, що містять тільки написи (найменування повітової земської пошти, номінал):

 — з написами без малюнка або з рамкою (в одну або дві лінії);

 — з елементарним малюнком фону, штрихуванням і додатковими написами;

 — з розвиненими декоративними елементами (корони, поштові ріжки та сумки, мантії і т. ін.), фоном і штрихуванням.

2. Марки із зображенням повітових та губернських гербів.

3. Ювілейні (комеморативні) марки, а також аматорські, які наслідують закордонні та вітчизняні державні марки.

Комеморативні земські марки
Марка Полтавського повіту до 200-річчя Полтавської битви (1909)	Марка Краснинського повіту до 100-річчя Франко-російської (Вітчизняної) війни 1812 года. Подвиг Невірівського під Красним (1912)	Марка Краснинського повіту до 100-річчя Франко-російської війни 1812 года. Милорадович у баталії під Красним (1912)

Ювілейна монета НБУ присвячена першим маркам УНР

Першу серію марок державної пошти УНР (5 купюр з номіналом 10 — 50 шагів) віддано в обіг у сер. липня 1918 р., а 04.01.1919 додано марку вартістю 20 гривень із зміненою назвою «Українська Держава». У червні 1918 р. в Києві видано 6 гербових марок з номіналом 40 шагів — 10 крб. Рисунки для них виконали Георгій Нарбут (8), Антін Середа (3) та Л. Обозненко (1). На основі закону від 18.04.1918 частину першої серії, названої «шагівковою», друкували на картонику і з написом на звороті «Ходять нарівні з дзвінкою монетою». Їх вживано замість монет, які зникли з обігу.

Щоб зупинити наплив з Росії давніх поштових марок і запобігти втраті державного скарбу, 20.08.1918 гетьманське Міністерство Пошти ухвалило передрукувати всі наявні запаси російських марок українським державним гербом. Вперше такі поштові марки з наддруком тризуба появилися в обігу 13.08.1918, а листівки вже 16.07.1918. Наддруки робилися місцевими засобами у 6 поштових округах: Київській, Полтавській, Харківській, Катеринославській, Одеській і Подільській. Тризуб відтискали всілякими способами, нерідко ручним, тому виникло багато відмін його форми, величини й кольору. Досліди виявили 52 основні типи тризубів, 68 варіантів і 13 хибодруків, разом 133 головні відміни. Українізації підлягли різні поштові марки царської Росії, а в Жмеринці 08.08.1919 додано тризуб і на поштових марках, виданих урядом О. Керенського 1917. Всі українські поштові марки були в Україні в обігу ще деякий час після залишення її Директорією УНР. Найпізніша стверджена дата — 05.07.1921 (Катеринослав).

Прибувши до Тарнова в Польщі, уряд УНР ухвалив 26.08.1920 вилучити з обігу всі попередні власні випуски і замінити їх новим виданням з 14 купюр, що були саме в друку. Це т. зв. віденська серія з номіналами 1 — 200 гривень, для якої рисунки на 6 купюр виконав М. Івасюк. Друк марок закінчено 31.05.1921, але вже в листопаді 1920 р. уряд перебрав частину накладу купюр 10, 20 і 40 гривень з наміром вживати нові поштові марки на звільненій від більшовиків території. Для цієї ж мети вже 01.08.1920 виготовлено в Тарнові серію з наддруком на «шагівкових» поштових марках УНР «Кур'єрськопольова Пошта» і новими номіналами у гривнях. Також 02.05.1922 з доручення екзильного уряду УНР наддруковано на трьох марках віденської серії «УПП» (11 купюр). Ці видання в обігу не з'явилися.

Українські тимчасові п. м. почали фальшувати вже наприкінці 1918 на Південній Україні, а пізніше фальсифікати продукували спекулянти за кордоном. Вони підробляли наддруки і поштові штемплі та творили навіть неіснуючі вартості, т. зв. «фантастичні». Союз філателістів України у Німеччині успішно виявляв ці фальсифікати.

Перші окупаційні поштові марки для України випустила Добровольча Армія генерала Денікіна в травні 1919 року в Маріуполі, надрукувавши новий номінал «35 к.» на поштових марках 10 шагів та «70 к.» на 50-шагівці. Восени 1919 ця армія видала 11 поштових марок для Південної України й Криму («Єдіная Россія»), а наступного року на 4-шагівках поставила «Югъ Россіи». Тоді ж (1920) у Харкові більшовики надрукували «РУБ» на 13 українських провізоріях і на російських поштових марках, а 1922 в Києві нові номінали на російських державних ощадних марках. У серпні 1919 поляки в Ковелі взяли поштові марки УНР для надруку «Poczta Polska» і номіналів 30 та 50 пфеніґів. Надруки державного орла з номіналом 2, 5 і 10 грошів є пізнішою підробкою. Армія генерала П. Вранґеля після остаточної поразки під Каховкою в Таврії в листопаді 1920 надрукувала на українських провізоріях «Русская почта» і номінали 10 000 і 20 000 рублів та вживала їх у таборах, інтернованих у Туреччині до 30.05.1921.

У червні 1923 більшовицька влада видрукувала в берлінській друкарні 4 поштові марки (єдині українською мовою) з написом «Пошта УСРР» із доплатою в карбованцях на «Допомогу голодуючим». Ця серія була в продажу лише у 6 містах від 25 червня до 15 липня 1923 р.

Т. зв. «львівське» видання, наддрук з 4 купюр «ЗахідноУкр. Народна Республіка» на австрійських поштових марках, було випущене у Львові 20.11.1918, «коломийське» видання («Укр. Н. Р.» і новий номінал у шагах на 4 купюрах та незубкована наліпка для рекомендованих посилок за 30 сотиків) з'явилося 12.12.1918, а 04.01.1919 така ж наліпка з номіналом 50 сотиків. Другий наклад цих самих наддруків віддано у продаж у Станиславові 07.05.1919, а третій наддрукували самовільно румунські старшини влітку 1919. Чергове «станиславівське» видання мало 4 випуски наддруків на 85 австрійських поштових марках: 18.03.1919 «Пошта Укр. Н. Реп.» на 20, в кінці квітня — на 37, 7. 5. на 19 (тризуб і в кутах «З. У. Н. Р.») і 15. 5. — на 9 (друк у Відні). Разом у Західній Україні курсували 93 тимчасові поштові марки та 2 поштові наліпки. Замовлену у віденській державній друкарні серію з 5 поштових марок уряд ЗО УНР одержав уже на еміграції наприкінці 1919. Це три незубковані поштові марки за 10, 20 і 50 сотиків та дві зубковані за 1 і 10 корон з комбінацією трьох гербів та назвою «Українська Народня Республіка З. О.». Щойно 1954 відкрито ще одну, останню серію поштових марок ЗО УНР 1920 з 12 купюр, 9 повністок та три поштові формуляри. На 4 марках зображений св. Михаїл, на другій чвірці — тризуб, а на останніх — галицький лев; номінал від 5 сотиків до 3 корон. 24.05.1919 румунське військо окупувало Коломийщину і від 14.06. до 21.08. вживало свої провізорії з власними наддруками на австрійських поштових марках і листівках (С. М. Т.).

Повітряна пошта на українських землях діяла вперше на лінії Відень—Краків—Львів—Київ від 01.04.1918 до кінця жовтня. Друга лінія (Будапешт—Відень—Краків—Львів була чинна з 4 по 24 липня 1918 р. Для обох цих літунських шляхів випущено спеціальні наддрукові поштові марки «Flugpost» на 3 австрійських і «Repülő Posta» на 2 угорських поштових марках. Українських поштових марок повітряної пошти не було.

Доба самостійності України залишила нам близько 130 державних повністок, українізованих тризубом, та 5 випусків власних листівок, 1 листову карту і 1 грошовий переказ.

Держави, до яких належали українські землі, іноді видавали державні поштові з українською тематикою. За міжвоєнного періоду на деяких марках Польщі, Румунії й Чехословаччини зображено пам'ятники архітектури цих земель (замок у Підгірцях, Львівська Політехніка, замок у Хотині, дерев'яна церква в Ясіні, замок у Мукачевому тощо). Українська тематика є й на поштових марках СРСР (міста, промисловість, письм., діячі культури, мистецтва тощо); зокрема цінною є шевченківська серія 1939.

Інші країни, які мають сильні культурні зв'язки з Україною, також видають марки на українську тематику. Зокрема, поштова адміністрація Канади у липні 2009 планує надрукувати серію марок 'Roadside Attractions'. Одну з марок цієї серії буде присвячено пам'ятнику писанки, який розташований у м. Вегревіль, Альберта. На марці також буде показано український прапор.

В день відкриття Сойму й проголошення незалежності Карпато-Української Держави 15.03.1939 в Хусті курсувала єдина українська поштова марка за 3 корони з зображенням церкви в с. Ясіня, видана чехословацькою поштою з наддруком «Карпатська Україна». За часів радянської влади Народна Рада Закарпатської України в Ужгороді 10 лютого та 20 березня 1945 р. наддрукувала на 100 поштових марках Угорщини «Пошта Закарпатська Україна», а в квітні й серпні видала власні 11 поштових марок з таким самим написом. На всіх тих поштових марках номінали подані без назви валюти. Ці марки були в обігу доти, поки цей край остаточно і формально не був включений в УРСР як Закарпатська область (22.01.1946).

За другої світової війни на 18 поштових марках Німеччини з портретом А. Гітлера, вартістю 1—80 пфеніґів, німці надрукували 14.11.1941 «Ukraine», а в 1943 зробили це ще на двох поштових марках. Крім того, вони допустили ще кілька (8) тимчасових місцевих пошт і видань або передруків (59 купюр), переважно з написом «Deutsche Hilfspost». Між ними були поштові марки та пошти: в Сарнах 1.10. — 4.12.1941, в Олександрії 15.12.1941 — 16.05.1942, у Вознесенському від квітня до 30.06.1942 та в 5 пов. у 1944. Після відступу радянських військ з Коломиї там місцева українська влада українізувала 1 радянську листівку (3.07.1941).

Недержавні випуски, тобто не допущені до оплати поштових послуг, звані еррінофілією, збирають також українські філателісти. Такі випуски марок видавали різні українські організації у XX ст.; вони служили для збирання фондів на різні цілі, а також для української пропаганди. Іноді ці марки касували окремими штемпелями. Досі скаталогізовано близько 2 000 купюр різних недержавних українських марок, наліпок, блоків, стяжок і повністок.

Екзильний уряд УНР у Мюнхені продовжував випускати марки в кін. 1940-х — на поч. 1950-х pp. (у 1930-х pp. вийшло кілька випусків у Варшаві) і закликав українських емігрантів додатково оплачувати внутрішньоукраїнську кореспонденцію марками УНР. Керівником поштового відділу і відповідальним за видавництво марок був Ю. Максимчук.

Підпільна Пошта України (ППУ) мала пропагандивну мету, видаючи марки, що служили як наліпки на листах поряд з державними марками. Її вів Закордонний Поштовий Відділ Підпільної Пошти України Закордонних Частин ОУН з 1949 h/ (з перервами); керівник Л. Рихтицький. Видано кількасот серій і блоків, а деякі надруковано чи поштемпельовано спеціальними печатками.

Таборові пошти обслуговували мешканців українських таборів ДП (переміщених осіб) у Німеччині у 1947—1950 і в таборі полонених вояків 1 Української Дивізії Української Національної Армії в Ріміні (Італія) 194—1947. Ці табори видавали власні марки й повністки та касували їх своїми штемпелями, ведучи в своєму обсязі поштову службу. Цими таборами були: 1) Реґенсбурґ (оселя Ґанґгофер), 36 випусків від 30. 6. 1947; 2) Байройт (казарми Леопольда), 12 випусків 12.12.1948; 3) Новий Ульм (казарми Людендорфа), 22 наддрукові випуски 7.09.1949; 4) Ульм над Дунаєм (казарми Седан), 4 наддруковані випуски 1.05.1950; 5) Ріміні, 28 купюр марок і блок, 12 листівок, з номіналом у шагах, гривнях або лірах та два штемпелі з 19.08.1946 до червня 1947.

У часи СРСР в Україні не було окремого філателістичного товариства, українці були членами Всесоюзного товариства філателістів, що мало відділи і клуби в УРСР та видавало місячник «Филателия». Українські філателісти поза УРСР об'єднувалися в кількох фахових товариствах: Союз філателістів України у Німеччині (1920—2005 рр.), що видавав журнал «Der Ukraine-Philatelist»; Українське Вимінне Товариство при журналі «Український Філателіст» у Відні (1925—1939), гол. І. Турин; Український Філателістичний Клуб у Львові (1927) і там таки Українське Філателістичне Товариство (1928—1929); Українське Філателістичне Товариство у Харбіні; Союз українських філателістів і нумізматів у Нью-Йорку; Союз Українських Філателістів Австрії у Відні (заснований 1967, гол. Ю. Костюк, пізніше Б. Ямінський) з визначною діяльністю міжнародного обсягу; Товариство Українських Філателістів і Нумізматиків у Монреалі (з 1972) й ін. У наш час^[коли?] на території України існує Асоціація філателістів України.

Марка України: "«ХІІ Національна філателістична виставка „Укрфілексп 2011“. Одеса» (№ 1123)

Виставки поштових марок України окремо відбуваються рідко. На українських землях відбулася тільки одна (Київ, 1928), організована Київським відділом філателістичного товариства «Україна», яке існувало у 1920-х pp. Поза Україною першу виставку українських поштових марок влаштував Пласт в Едмонтоні 1951. Союз Українських Філателістів виставляв обидві ділянки укр. Ф. (державні і недержавні) 1951 і 1952 у Нью-Йорку, Нюарку й у Філадельфії. Крім цих великих виставок, українські поштові марки експонувалися на кількадесятьох виставках у світі разом із поштовими марками інших держав. Першим експонентом був А. Яковлів (1922, Бельгія), крім нього, виставляли Є. Вировий, С. Шрамченко, Ф. Букайло, О. Кочан, Каленик Лисюк, Є. Котик, Я. Петеш і ін. та ряд іноземців (Арнольд, К. Свенсон, Енгельс, О. Петерс, П. Мавроґордато, Люхт, Г. Кюлер, Штоман, Маєрганс, Вільсон, Р. Зайхтер, Найман, В. Тойбер, Дудзінський, В. Попов та ін.). Українські філателісти влаштовують в Україні чимало виставох, але без поштових марок УНР. Кожні три роки в Києві відбуваються міжнародні виставки «Братислава — Київ — Краків».

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Шандра В. С. Пошта регулярна в Україні // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 474. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
• Підпільна пошта України: з англійським вступом / ред. Зенон Боровець. — Торонто ; Львів: Літопис УПА, 2009. — 326 с. : іл. — (Літопис Української Повстанської Армії; т. 47). — ISBN 978-966-2105-15-5 (Ukraine); ISBN 978-1-897431-17-7 (Canada).
• Максимчук Ю. Каталог укр. недерж. марок, 5 тт. 1950 — 75;
• Максимчук Ю. Каталог українських недержавних марок. Доповнення. Ч. 1. — Чикаго : Українська Філателістична Бібліотека, 1957. — 150 с.
• Максимчук Ю. Каталог українських недержавних марок. Доповнення. Ч. 2. — Чикаго : Українська Філателістична Бібліотека, 1960. — 78 с.
• Максимчук Ю. Бібліографічний показник укр. філателії, гербових марок і банкнотів, 3 тт. 1958 — 79;
• Максимчук Ю. Каталог чужинних марок-з укр. тематикою, 3 тт. 1962 — 79;
• Чернявський І. Історія коломийських поштових марок. Коломия 1928;
• Чучин Ф. Каталог почтовых вещей. Украйна. М. 1927;
• Чигринець, А. 1994. Поштові марки України. Історія, опис, класифікація (1948 Брюссель) Львів: Галфілвісник. Вип 1.
• Цюпак Я. С., Грабштейн Р. С., Рогозинський М. С. Поштові марки України: Каталог поштових марок 1850—2009 років, які мали обіг на теренах України. — Чернівці, 2010. — 306 с.
• Бехтір, В. 1997. Каталог поштових марок України. Київ: Українське державне підприємство поштового зв'язку «Укрпошта».
• Baillie I. L. G., Roberts С. W. Ukraine 1920 Fieldpost Issue;
• Bulat J. Illustrated Postage Stamp History of Western Ukrainian Republic 1918 — 1919. — Yonkers : Philatelic Publications, 1973. — 97 p.;
• Catalog of Displaced Persons, Prisoners of War, Concentrations Camp and Ghetto Stamps during and after World II in Germany. 197 ft;
• Greaves A. W., Roberts C. W. The Trident Issues of the Ukraine, Part I, II;
• Kuzych I. Ukrainian postage Stamps. A Catalog of Issues From 1991—1995. — Westchester : Ukrainian Philatelic Resources No.6, 1996. — 58 p.
• Longueval A. Les Timbres du Camp de Prisonniers Ukrainiens de Rimini (1945 — 1947);
• Massari S. Ukrainskyj Filatelist. Ріміні 1973;
• Michel. Briefmarken Katalog 1954, 1976;
• Richert R. Les diverges emissions et obliterations de la Russie Subcarpathique et de la Sloviquie de Sud (1860 — 1965);
• Roberts C. W. The Trident Issues of the Ukraine, Parts III — V. 1953 — 56;
• Schmidt C. Sammlung Russischer Landschaftsmarken im Reichspostmuseum. Берлін 1934;
• Schröder A. Schach den Fälschungen, II;
• Schultz H. Deutsche Dienstpost 1939 — 1945. Hefte Nr. 18 u. 29;
• Seichter R. Sonder-Katalog Ukraine (1918 — 1920). Зольтау 1956;
• Taborsky F. Zakarpatska Ukrajina. Брно 1968;
• The Gregory Pos Catalogue of Ukrainian Postage Stamps 1918 — 1920. 1982.

• Українська поштова скринька 1918 р.
• Знак поштового відділу УНР в Новому Селі, Підволочиського повіту.
• Каталог продукції Укрпошти
• Поштові марки України
• Сучасні поштові марки України
• Ентомофілателія