Список судинних рослин Гренландії

Ґренландія — найбільший острів у світі, його площа — понад 2 млн км². Ґренландія має гористе кострубате скелясте узбережжя та довгі глибокі фіорди. Через холодний арктичний клімат Ґренландський льодовиковий щит займає більшу частину поверхні. Лише 15–20 відсотків острова вздовж прибережної смуги вільні від льоду. Через розташування в Арктиці середня температура в середньорічному показнику ніколи не перевищує 10° C. Ґренландія характеризується кількома кліматичними зонами: Висока Арктика, Арктика, Низька Арктика та Субарктика. У Північній Ґренландії середня температура в зимовий час досягає -30…-15° С, а влітку вона підвищується до 5° С. У Південній Ґренландії взимку середня температура становить -5…0° С, а влітку вона може досягати 7° С або 12° С[2].

Рослинність країни загалом обмежена. Унаслідок низьких температур у Ґренландії серед ґрунтів переважає багаторічна мерзлота. Влітку розтають лише верхні шари ґрунту. Коротке літо, мала кількість опадів є причинами чому тут не ростуть ліси. Березово-вербовий ліс (Betula pubescens, Salix glauca) природно росте тільки в одній місцевості Ґренландії — у природному заповіднику «Райська долина»; деякі дерева тут сягають 6–8 метрової висоти. Основними характеристиками є низькоросла гірська й тундрова рослинність, включно з такими рослинами, як лишайники, карликові верби й береза, осоки, багато різновидів квітучих рослин і мохів. Упродовж року ці рослини більш-менш покриваються снігом на 9–11 місяців. У Південній Ґренландії деякою мірою можливе сільське господарство[3][2].

З-поміж мохів на Ґренландії поширеними є представники родини грімієві (Grimmiaceae). Найбільш поширеними деревами на острові є береза пухнаста (Betula pubescens), Salix glauca та ялівець звичайний (Juniperus communis). У північній частині Ґренландії земля покрита килимом мохів і низьких чагарників; із судинних рослин тут зростають мак полярний (Papaver radicatum), андромеда багатолиста (Andromeda polifolia), види родів шолудивник (Pedicularis) і грушанка (Pyrola) та ін. Єдиною морською судинною рослиною є камка морська (Zostera marina)[4]. Рідкісними ендеміками Ґренландії є: Potamogeton groenlandicus, Puccinellia groenlandica, Sisyrinchium groenlandicum, Saxifraga nathorstii та Antennaria hansii.

Ґренландія має власний червоний список. У ньому поміщено 115 видів тварин і рослин. Тільки 5 з них — рослини й усі вони орхідеї: Galearis rotundifolia (дан. rhizom-gøgeurt, VU), Listera cordata (дан. Hjertebladet fliglæbe, LC), Pseudorchis albida subsp. straminea (дан. Satyrblomst, LC), Corallorhiza trifida (дан. Koralrod, LC) і Platanthera hyperborea (дан. Grønlandsk gøgelilje, LC)[5][6].

Видовий поділ роду кульбаба (Taraxacum) на території Ґренландії, як і всюди, є непевним і потребує подальшого експертного аналізу[7]. В основному європейський і західно-сибірський рід нечуйвітер (Hieracium) має дуже велику кількість названих видів, загалом приблизно 9000. Значна частина з них досягає Арктики в Ісландії, Норвегії та Європейській частині Росії й лише деякі — в Сибіру, Ґренландії й Північно-Східній Америці. Переважно ці види є апогамними (насіння в них розвивається без запліднення) мікровидами. Єдиним відомим статевим винятком на півночі є Н. umbellatum[8]. У цьому списку перелічено лише два «традиційні» види: нечуйвітер альпійський (Hieracium alpinum) і нечуйвітер зонтичний (Hieracium canadense). Papaver lapponicum та P. radicatum мають схожу морфологію й генетику. Вони морфологічно відокремлені, але тільки в комбінації характеристик. Чи слід їх розділяти на два види, більшою мірою, є питанням смаку (і традиції)[9]. Є два підходи щодо визначення морфологічних і географічних меж виду Antennaria media, за одним вид зростає в Ґренландії, за іншим — ні[10]. Зростання виду Ranunculus trichophyllus на території Ґренландії є непевним[11].

Багато видів наземних і прісноводних членистоногих (найважливіші з них Oribatida, Collembola й личинки комах) живляться мертвою органічною рослинною речовиною на дні прісних водойм та у вологих ґрунтах. Ці членистоногі, у свою чергу, мають неоціненне значення для арктичних і літніх популяцій птахів. Личинки комарів та лялечки є вирішальним продуктом для палії арктичної (Salvelinus alpinus), а комахи є значною частиною дієти песця (Alopex lagopus). Меншість членистоногих є травоїдними (й рідко — у Високій Арктиці). З них лише деякі види живляться безпосередньо на зелених частинах рослин, деякі харчуються насінням і досить багато харчуються корінням. Квіткові продукти відіграють важливу роль для дорослих комах, які споживають пилок і нектар (особливо, це мухи, метелики та джмелі). Комахи відіграють важливу роль як запилювачі квітів. Хоча квіткові рослини Арктики здатні відтворюватися без комах, відвідування комахами є передумовою для оптимального виробництва насіння у багатьох видів. Гуси є одними з небагатьох ґренландських птахів, які мають рослинну дієту і живуть на суші, крім періодів міграції між районами зимівлі та розмноження. Дієта карибу складається головним чином з трави та осоки влітку, а взимку — лишайників. Вівцебик, який мешкає в Північній та Східній Ґренландії споживає верби, осоки та трави в різних пропорціях залежно від сезону. Ґренладський лемінг, який значно поширений на Півночі, споживає верби й трави і є важливим видом екосистеми, як здобич для ряду хижаків[12].