Становище жінок в Ісламському Еміраті Афганістан

Афганські жінки в бурках

Жінкам заборонялося носити яскравий одяг, оскільки він вважався сексуально привабливим[15].

Указ талібів 1996 року свідчить, що жінки, які носять обтягуючий модний одяг і прикраси, ніколи не потраплять на небеса[16][17].

Салони краси опинилися поза законом і були закриті[18][19][20], косметика і лак для нігтів виявилися поза законом[21].

Жінки були зобов'язані покривати все тіло, зокрема й обличчя. Заохочувалося носіння бурки.

На жінок було накладено суворі обмеження щодо свободи пересування, роблячи його практично неможливим за відсутності чоловіка/родича, без яких жінка виявлялася практично під домашнім арештом[8]. В інтерв'ю з афганкою Латифою, яку таліби жорстоко побили за самостійне пересування вулицею, вона сказала: «Мій батько був убитий в битві… у мене немає чоловіка, немає брата, немає сина. Як мені жити, якщо я не можу ходити сама?»[22].

За твердженням члена гуманітарної організації Планета людей (Terre des hommes), після приходу до влади талібів у найбільшому притулку Кабула, Таскіа Маскан, весь жіночий персонал було звільнено, а близько 400 дівчат, що жили в притулку, було замкнено в ньому протягом року без можливості покинути стіни будівлі[11].

Основні обмеження пересування жінок були такими:

• Жінкам не дозволялося пересуватися на вулиці та у громадських місцях без супроводу чоловіка/родича.
• Жінкам не дозволялося водити автомобіль/мотоцикл/велосипед, навіть за супроводу чоловіка/родича.
• Жінкам не дозволялося брати таксі без супроводу чоловіка/родича.
• Жінкам і чоловікам не дозволялося разом їздити у громадському транспорті[12].

Такі обмеження менше вплинули на життя жінок у маленьких селищах, які, як правило, жили і працювали в межах свого будинку, території. Однак вони не могли подорожувати в сусідні селища[9].

Таліби стверджували, що, працюючи, жінка може вступити у статевий контакт із співробітником в робочий час, що відповідно суперечить законам шаріату[5]. 30 вересня 1996 року таліби оголосили, що жінки повинні бути відсторонені від будь-якого виду роботи за наймом[23]. На той момент 25 % державних службовців були жінками, масове звільнення жінок згубно позначилося на економіці (особливо на послугах у сфері домогосподарства, в яких працювали переважно жінки), початковій освіті (абсолютна більшість вчителів були жінками)[11]. Тисячі освічених сімей втекли з Кабула в Пакистан після того, як таліби захопили місто 1996 року[8][24].

Верховний Лідер Талібів Мухаммед Омар запевнив цивільних службовиць і викладачок, що вони будуть як і раніше отримувати допомогу в сумі $5 на місяць, що виявилося лише обіцянкою[25]. Представник талібів заявив: «Понад 30 000 жінок будуть отримувати допомогу, щоб, не ризикуючи собою, жити комфортно вдома; тобто, хто заявляє про утиски прав жінок, безпідставно намагаються нацькувати жінок Кабула на талібів».[5]

Таліби вітали дотримання традиційних сімейних патріархальних цінностей, а також виділення коштів закята для допомоги жінкам, щоб «відучувати їх від роботи»[8].

Єдина сфера роботи, де жінки могли залишитися — медицина (щоб лікувати пацієнток), однак на них накладався ряд серйозних обмежень. Багато жінок через статеву сегрегацію і повсюдну практику переслідування добровільно покинули робочі місця, інші продовжували працювати під страхом розправи[8]. Тому таких лікарок дуже цінували, як єдиних, хто здатні надавати послуги жінкам, зокрема акушерські. У кабульській лікарні Муллалай після взяття міста талібами жіночий персонал скоротився з 200 осіб до 50. Після падіння режиму талібів жінки відчували гостру нестачу медичних послуг через фактичну відсутність кваліфікованих лікарок[26]. Іншим винятком, коли жінки не підлягали звільненню, була їх зайнятість в гуманітарній організації; таліби пояснювали це тим, що вони мають гарну можливість надавати допомогу іншим безпорадним жінкам, одночасно проводячи пропаганду про корисність талібів.

Новий губернатор Кабула Герата Мулла Раззак постановив, що забороняє жінкам з'являтися в його кабінеті, зважаючи на їх «відволікаючий» характер[27].

Таліби заохочували освіту дівчаток виключно до 8 років. Представник талібів Маулві Лаламадін пояснив це тим, що ці заходи застосовуються для запобігання зайвого контакту з чоловіками і додаткової безпеки. Навчальна програма була замінена більш «ісламізованою», до якої входило спонукання школярів до скоєння джихаду в розумінні талібів[8].

Обмеження на отримання освіти дівчатками після 8 років негативно позначилося на системі освіти. Зокрема, в Кабулі від навчання було відлучено 106 256 дівчаток. 7793 вчительок було звільнено, внаслідок чого одразу 63 школи закрилися через гостру нестачу кадрів[11]. Деякі вчительки продовжували викладати у «підпільних школах» у своїх будинках, навчаючи місцевих дітей або інших жінок. Однак у таких закладах навчалися на страх і ризик, оскільки виявлені жінки в кращому випадку могли потрапити до в'язниці, в гіршому випадку — могли бути повішені[28][22].

До приходу до влади талібів у Афганістані чоловікам було дозволено лікувати жінок у лікарнях в особливих ситуаціях, однак після указу, що чоловікові заборонено торкатися тіла незнайомої жінки[22], і значного скорочення жіночого персоналу жінки стали відчувати гостру нестачу медичних послуг; стала повсюдною ситуація, в якій жінкам доводилося подорожувати на великі відстані, щоб отримати лікарські послуги[8].

В Кабулі існували неформальні жіночі клініки в будинках для обслуговування родини і сусідів, проте вони не могли надати потрібних медикаментів. Через це відсоток передчасних жіночих смертей різко збільшився. Якщо сім'я жінки володіла достатніми засобами, вона отримувала медичні послуги в Пакистані[22].

У жовтні 1996 року жінкам було заборонено відвідувати традиційні лазні хаммам, оскільки, на думку талібів, це суперечило ісламськими законами. Оскільки для багатьох жителів Афганістану лазня була єдиною можливістю повноцінного дотримання особистої гігієни, серед жінок дуже зріс відсоток інфекційних захворювань на тлі фактичної неможливості отримання медичної допомоги[11]. Насрін Гросс, афгано-американська письменниця, 2001 року описала ситуацію так: «минуло вже 4 роки з того часу, як жінки не можуть молитися Богу, оскільки іслам забороняє жінці молитися під час місячних, поки вона не помиється»[29]. У червні 1998 року таліби заборонили жінкам відвідувати найбільші лікарні, залишивши їм лише спеціальні палати для жінок, наявні тільки в одному шпиталі в Кабулі, столиці Афганістану[30].

Таліби створили культурні обмеження для жінок. Будь-які зображення жінок у ЗМІ були заборонені, жінок не допускали до радіо і телебачення. Також усі словосполучення, які включали слово «жінка», замінювалися альтернативними. Жінкам заборонялося сміятися і розмовляти голосно, щоб жіночий голос не міг почути незнайомець. Жінкам було заборонено займатися спортом і входити в спортивні клуби[31].

Обмеження, накладені на жінок, а також гуманітарні наслідки, пов'язані з медициною і охороною здоров'я, вкрай негативно позначилися на психіці багатьох жінок. Опитування серед 160 жінок показало, що 97 % з них відчувають ті чи інші ознаки депресії. 71 % стверджували про фізичне зниження добробуту[11].

Латіфа, мешканка Кабула, писала:

Квартира нагадує в'язницю або лікарню. Тиша тисне на всіх нас. Ми не так багато розповідаємо одна одній про наші справи. Нездатні ділитися своїми емоціями, ми ув'язнені кожного дня в своєму власному страхові і сум'ятті. Оскільки ми всі в цій чорній ямі, немає сенсу повторювати знову і знову, що ми не можемо бачити ясно[22].

Після захоплення Афганістану 2021 року представники Талібану дозволили жінкам працювати телевізійними ведучими[32].