Ординація жінок

Виконання жрецьких функцій жінками засвідчено джерелами Стародавнього Єгипту, Стародавнього Межиріччя, Греції та Риму. Згідно концепції Марії Гімбутас, жіноче жречество було широко поширене і в доіндоєвропейській Європі. Також жінки-жриці поширені в сучасних язичницьких культах Африки, Америки, Австралії та Океанії.

Регіна Йонас, перша жінка-рабин, ординована у 1935 році.

Старий Завіт згадує ряд пророчиць, в тому числі Дебору. У талмудичний та постталмудичний період ортодоксальний юдаїзм відкидав можливість для жінок стати рабином. Випадок призначення хасидки Хани Рахель Вербермахер рабином у 19 столітті не вважався ортодоксами прецедентом. З іншого боку, починаючи з 1930-х рр. з'являються поодинокі випадки призначення жінок-рабинів прихильниками реформованого юдаїзму, які стають все популярнішими в післявоєнний період.

У буддизмі існує інститут жінок-монахинь, однак не настільки широко поширений, як чоловіче чернецтво.

Особливо дискутується в протестантських церквах, розділяючи їх прихильників на лібералів та консерваторів. Гострота питання пов'язана з тим, що, на відміну від історичних церков, протестанти не вважають себе зв'язаними «традицією» та відстоюють право на самостійне тлумачення Святого Письма. Крім того, ординація жінок розглядається деякими як наслідок протестантського вчення про священство всіх віруючих.

Прихильники ординації жінок часто наводять слова апостола Павла, який стверджував, що в Христі гендерні відмінності скасовуються, крім того, в Старому Завіті є згадка про пророчицю Міріам, а в стародавній церкві існували служіння пресвітерід [3] та дияконис[4].

Противники наполягають, що скасування гендерних відмінностей носить сотеріологичний, а не функціональний характер, і приводять як контраргумент інші слова апостола Павла, в яких той забороняє жінкам говорити в церквах, а також вчити та панувати над чоловіками — з посиланням на порядок творіння й переважну вину Єви в гріхопадіння. Відзначається[5] також той факт, що, кажучи про ступені служіння в Церкві, апостол згадує про єпископів/пресвітерів та дияконів винятково в чоловічому роді, і що, згідно з первинним Божим задумом, жінка була створена як «помічниця» чоловіка.

В індуїзмі допускається посвята жінок в обидва духовних сани — пурохіти та пуджарі, нарівні з чоловіками.[9][10] Також жінки, як і чоловіки, можуть бути гуру (для того, щоб стати гуру, посвята не потрібна).

4 школи сунізму та шиїзму сходяться в тому, що жінки можуть бути імамами (очолюють молитву) для груп, що складаються лише з жінок. Школа маликитів відкидає таку можливість для жінок. У Китаї з 19 століття існують жіночі мечеті (нусі), очолювані жінками-імамами.[11] У 1994 р. Аміна Вадуд, професорка ісламу, стала першою жінкою-імамом в ПАР, яка очолила п'ятничну молитву в Кейптауні.[12]

У 2004 р. 20-річна Марьям Мірза керувала другою половиною церемонії Ід-аль-Фітр в мечеті Етобікоке в Торонто, яку проводила Об'єднана мусульманська асоціація.[13] У тому ж році Ясмін Шадір керувала нічною молитвою, в якій брали участь як жінки, так і чоловіки.[14] Це перший засвідчений випадок у сучасній історії, коли жінка очолювала богослужіння в мечеті.[14]

Синтоїстські жрець та жриця.

У довоєнний період існували жриці-Саїн (斎 院), родички імператора по жіночій лінії. Саїн, зазвичай, не вступали в шлюб, хоча були винятки з цього правила. У післявоєнний період набуло поширення жіноче жрецтво в цілому.[15].

У даосизмі священиками можуть бути як чоловіки, так і жінки.[16]

Зороастрійські жерці можуть бути лише чоловіками.[17]