Жіночий спорт

Жіночі види спорту, як аматорські, так і професійні, існували у всьому світі століттями в різних видах спорту та в різних країнах. У 20 столітті, особливо в останню чверть століття, зросла участь жінок і популяризація їхнього залучення до спорту. Ці зміни більш помітні в добре розвинених країнах і часто пов'язані з наявністю фемінізму, гендерного паритету, феміністичної ідеології.[1] Сьогодні рівень участі та результативності все ще сильно різниться залежно від країни та виду спорту.

Частина серії
Жінки в суспільстві
Портал Проєкт
Римські жінки займалися спортом. Мозаїка на віллі Романа дель Казале поблизу площі Армеріна на Сицилії.

Що стосується спорту, в якому беруть участь жінки, існують два важливі підрозділи. Ці види спорту є або жіночою категорією, або жіночим варіантом спорту, де домінують чоловіки, або це види спорту, які виникли як спорт, орієнтований на жінок, створений виключно для спортсменок із навмисним виключенням спортсменів-чоловіків. В останньому випадку такі види спорту зустрічаються рідко і включають нетбол, художнє плавання, рингетт.

Незважаючи на збільшення участі жінок у спорті, якщо порівнювати показники участі жінок і чоловіків у видах спорту, які включають чоловічу та жіночу категорію та виключаючи види спорту, де домінують жінки, демографічна група чоловіків все ще є більшою.[2] Ці демографічні відмінності спостерігаються в усьому світі.

Перешкоди, з якими стикаються жінки, які займаються спортом сьогодні, можуть включати обмежену кількість професійних можливостей для спортсменок, які пов'язані з низькою оплатою праці, обмеженим висвітленням у ЗМІ в спортивній індустрії та травмами, пов'язаними зі статтю. Іноді спортсменки займаються громадською діяльністю в поєднанні зі своєю участю в спорті.

Історія

Стародавні цивілізації
Статуя переможниці Герейських ігор, зображена біля старту гонки

Перед кожними античними Олімпійськими іграми на стадіоні в Олімпії проводився окремий жіночий спортивний захід, який називався Герейськими іграми і був присвячений богині Гері. У давньогрецькій міфології існувало вірування, що Герейські ігри заснувала Гіпподамія, дружина царя, який заснував Олімпіаду.[3]

Хоча заміжні жінки були виключені з Олімпіади навіть як глядачки, Киніска виграла олімпійські ігри як власниця колісниці (чемпіони та чемпіонки перегонів на колісницях були власниками, а не вершниками), як і Еврілеоніс, Білістіха, Зевксо, Енкратея і Герміона, Тімарета і Касія, Теодота.

Після класичного періоду жінки брали участь у чоловічих спортивних фестивалях.[3] Жінки в Спарті почали практикувати ті самі спортивні вправи, що й чоловіки, виявляючи якості спартанських солдатів. Платон навіть підтримував жінок у спорті, пропагуючи біг і бій на мечах для жінок.[4]

Примітно, що культурні уявлення про яскраво виражену жіночу фізичну форму не обмежувалися спортом у Стародавній Греції, їх також можна знайти у зображеннях групи воїтельниць, відомих як амазонки.

Ранній модерн
Китайські жінки грають в Цуцзюй, художника з династії Мін Ду Цзінь

Під час династій Сун, Юань і Мін жінки грали в професійних командах Цуцзюй.[5][6]

Перші Олімпійські ігри в сучасну епоху, які відбулися в 1896 році, не були відкритими для жінок, але з тих пір кількість жінок, які брали участь в Олімпійських іграх, різко зросла.[7]

19 і початок 20 століття

Виховні комітети Французької революції (1789) включали інтелектуальне, моральне та фізичне виховання як для дівчат, так і для хлопчиків. З перемогою Наполеона менш ніж через двадцять років фізичне виховання було зведено до військової підготовки хлопчиків і чоловіків. У Німеччині фізичне виховання Гутсмутса (1793 р.) включало освіту дівчат. Це призвело до того, що в Німеччині жіночий спорт почав розвиватися активніше, ніж у більшості інших країн.[8]

Жіночий спорт наприкінці 1800-х років зосереджував увагу на правильній поставі, красі обличчя та тіла, м'язах і здоров'ї.[9]

До 1870 року активність для жінок носила скоріше розважальний характер, ніж спорт, наголошувалось на фізичній активності, а не на змаганнях.[10] Спорт для жінок до 20-го століття приділяв більше уваги фітнесу, а не змагальним аспектам, які ми зараз пов'язуємо з організованим спортом.[11]

До кінця 19 та початку 20 століть у Європі та Північній Америці небагато жінок змагалися у спорті, пізніші соціальні зміни сприяли зростанню участі жінок у суспільстві. Хоча жінкам було технічно дозволено брати участь у багатьох видах спорту, ті, хто брали участь, часто стикалися з несхваленням.

«Велосипед зробив більше для емансипації жінок, ніж будь-що інше в світі», — сказала Сьюзен Б. Ентоні. «Я стою і радію щоразу, коли бачу, як жінка їде на колесі. Це дає жінкам відчуття свободи та впевненості в собі».

На сучасних Олімпійських іграх з 1900 року жінки брали участь, хоча спочатку вони брали участь у значно меншій кількості змагань, ніж чоловіки. Жінки вперше з'явилися на Олімпійських іграх в Парижі в 1900 році. Того року 22 жінки змагалися з тенісу, вітрильного спорту, крокету, кінного спорту та гольфу.[12]

Засновник Міжнародного олімпійського комітету П'єр де Кубертен назвав жіночий спорт «непрактичним, нецікавим, неестетичним, і ми не боїмося додати: неправильним».[13] Однак 6-й конгрес МОК у Парижі 1914 року вирішив, що жіноча медаль формально має таку ж вагу, як і чоловіча в офіційній таблиці медалей. Це залишило рішення про участь жінок на розгляд окремих міжнародних спортивних федерацій.[14] Занепокоєння про фізичну силу та витривалість жінок призвело до того, що жінки не брали участь у більш важких видах спорту.

У відповідь на відсутність підтримки міжнародного спорту Еліс Мілліат було засновано Fédération Sportive Féminine Internationale у Франції. Ця організація започаткувала жіночу олімпіаду (1921, 1922 і 1923 рр.) і Всесвітні жіночі ігри, в яких взяли участь майже 20 країн і проводилися чотири рази (1922, 1926, 1930 і 1934 рр.).[15] У 1924 році на Стемфорд Бридж в Лондоні відбулася жіноча Олімпіада 1924 року. У відповідь Міжнародний олімпійський комітет почав активізувати участь жінок в Олімпіаді. Кількість олімпійських спортсменок за цей період зросла більш ніж у п'ять разів: з 65 на літніх Олімпійських іграх 1920 року до 331 на літніх Олімпійських іграх 1936 року.[16][17]

Більшість ранніх жіночих професійних спортивних ліг зазнали краху. Часто це пояснюється відсутністю підтримки глядачів і глядачок. Основним місцем проведення жіночого спорту стали аматорські змагання. Протягом середини 20 століття комуністичні країни домінували в багатьох олімпійських видах спорту, включаючи жіночий, завдяки державним спортивним програмам, які технічно вважалися аматорськими. Спадщина цих програм збереглася, оскільки колишні комуністичні країни продовжують випускати багатьох найкращих спортсменок. Німеччина та Скандинавія також розробили сильні жіночі спортивні програми в цей період.

Жіночий спорт в Україні
Оксана Баюл, олімпійська чемпіонка з фігурного катання

Багато українських спортсменок стали всесвітньо відомі, виступаючи в складі збірних команд СРСР з різних видів спорту. Представниці української школи художньої гімнастики Ірина Дерюгіна, Олександра Тимошенко, Оксана Скалдіна та інші неодноразово ставали чемпіонками Європи, володарками кубків світу, олімпійськими призераками. А гімнастка Лариса Латиніна завоювала 18 олімпійських медалей та з 1964 по 2012 роки була володаркою найбільшого числа олімпійських нагород за всю історію Олімпійських ігор.

1994 року на XVII зимових Олімпійських іграх в Ліллехаммері українські спортсмени виступали вже самостійною командою. Першу золоту олімпійську медаль для незалежної України здобула фігуристка Оксана Баюл — срібна призерка чемпіонату Європи 1993 року, чемпіонка світу 1994 року, чемпіонка Олімпійських ігор 1994 року.

Гандболістки київського «Спартака» на чолі з уславленим тренером Ігорем Турчиним 13 разів ставали володарками Кубку Європейських чемпіонок, а гандболістки Зінаїда Турчина та Лариса Карлова неодноразово визнавалися найкращими гравчинями на чемпіонатах світу і Європи. За видатні досягнення в спорті, легенда українського спорту Турчин і його команда занесені до Книги рекордів Гіннеса.

Жіноча збірна України з футболу збирається з 1992 року. Наталія Зінченко стала першою жінкою, яка керувала національною жіночою збірною України з футболу. Під її керівництвом команда фінішувала другою в груповому турнірі кваліфікації Євро-2022 та взяла участь у плей-офф відбору. 27 березня 2020 року Міжнародна федерація футбольних асоціацій опублікувала оновлений рейтинг згідно з якого, збірна Україна піднімається на 26 місце.

Жіноча волейбольна збірна, яка представляє Україну на міжнародних змаганнях з волейболу станом на 20 жовтня 2021 року посідає 27-е місце у світовому рейтингу ФІВБ.

Найвідоміші українські спортсменки

Найвідоміша українська спортсменка, українська «Золота рибка» — Яна Клочкова (1982 р.н.) — одинадцятиразова чемпіонка Європи, триразова чемпіонк світу, чотириразова олімпійська чемпіонка (Сідней-2000, Афіни-2004) у плаванні на 200, 400 та 800 метрів, володарка Кубків світу. Яні належить світовий та олімпійський рекорд на дистанції 400 метрів комплексом (4 хв. 33,59 сек).

Ольга Харлан (нар.1990 р.н.) — українська фехтувальниця (шабля), олімпійська чемпіонка 2008 року у командній першості, бронзова призерка Олімпіади 2012 року, шестиразова чемпіонка світу.

Лілія Подкопаєва (1978 р.н.) — Володарка Кубка Європи (1995); має 45 золотих, 21 срібних та 14 бронзових медалей. Абсолютна чемпіонка світу зі спортивної гімнастики (1995), чемпіонка Європи (1996), Олімпійська чемпіонка Ігор в Атланті (1996).

Оксана Баюл (1977 р.н.) — стала першою олімпійською чемпіонкою за часів незалежної України в зимових видах спорту. Це звання їй принесла перемога на XVII Олімпійських зимових іграх у 1994 році в Норвегії.

Ірина Марлені (1982 р.н.) — заслужена майстер спорту з вільної боротьби, олімпійська чемпіонка, триразова чемпіонка світу, дворазова чемпіонка Європи, багаторазова чемпіонка України. 21 вересня 2013 року увійшла до всесвітньої Зали Слави Міжнародної федерації об'єднаних стилів боротьби (FILA). Нагороджена Орденом «За заслуги» III ст. і Орденом княгині Ольги III ст.

Фотогалерея
  • Жіночий спорт в історії
  • Спартанка біжить. Оголена права грудь свідчить про те, що вона спортсменка.
  • Фройлайн Куссінн і місіс Едвардс, бокс, 1912 рік.
  • Команда камогі позує зі своїми палицями для метання, близько 1915 року.
  • Молоді жінки з медалями змагань з плавання, близько 1920 року.
  • Фехтувальниця Сібіл Марстон
  • Едіт Каммінгс була першою спортсменкою, яка з'явилася на обкладинці журналу Time, що стало важливим кроком в історії жіночого спорту.
  • Тенісистки Сюзан Ленглен і Хелен Віллс під час матчу століття
  • Манон Реом, перша жінка, яка зіграла в будь-якій з головних канадсько-американських професійних ліг
  • Еліна Світоліна на Літніх Олімпійських Іграх 2020 року
  • Яна Клочкова
  • Оксана Баюл
  • Лілія Подкопаєва

Примітки
  1. Women's interest in sport continues to grow. Iberdrola (англ.). Процитовано 19 травня 2021.
  2. Examination of Gender Equity and Female Participation in Sport. The Sport Journal. 26 лютого 2016. Процитовано 8 лютого 2017.
  3. Scanlon, Thomas F. Games for Girls. Ancient Olympics Guide. Процитовано 18 лютого 2006.
  4. Swaddling, Judith. The Ancient Olympic Games. Austin: U of Texas, 1980. Print.
  5. Cuju – Ancient Chinese Football. Cultural-China.com. Процитовано 14 квітня 2017.
  6. Cuju – Ancient Chinese Football. Cultural-China.com. Процитовано 14 квітня 2017.
  7. Women and Sport Commission. Olympic.org. Процитовано 14 січня 2014.
  8. Arnd Krüger (2003): Germany, in: James Riordan & Arnd Krüger (eds.): European Cultures in Sport. Examining the Nations and Regions. Bristol: Intellect 2003, pp. 57 – 88.
  9. Padgett, Jessica. The Issues of Women in Sport. Serendip Studio. Процитовано 7 квітня 2017.
  10. Bell, Richard (14 березня 2008). A History of Women in Sport Prior to Title IX. The Sport Journal. Процитовано 7 квітня 2017.
  11. A History of Women in Sport Prior to Title IX. The Sport Journal. 14 березня 2008. Процитовано 5 лютого 2017.
  12. "Equality for Women in the Olympics." Feminist Majority Foundation. Web. November 2014. http://www.feminist.org/sports/olympics.asp
  13. Les femmes aux Jeux Olympiques - Revue Olympique, July 1912
  14. Arnd Krüger: Forgotten Decisions. The IOC on the Eve of World War I, in: Olympika 6 (1997), 85 – 98. <http://www.la84foundation.org/SportsLibrary/Olympika/Olympika_1997/olympika0601g.pdf>
  15. Leigh, Mary H.; Bonin, Thérèse M. (1977). The Pioneering Role Of Madame Alice Milliat and the FSFI in Establishing International Trade and Field Competition for Women. Journal of Sport History 4 (1): 72–83. Процитовано 3 вересня 2011.
  16. Antwerp 1920. IOC. Retrieved on 2014-01-11.
  17. Berlin 1936. IOC. Retrieved on 2014-01-11.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.