Жінки в правоохоронних органах

Однією з перших країн, в яких жінок приймали до служби в поліції, була Велика Британія[9]. У 1914 році Скотленд-Ярд погодився створити Жіночий добровольчий патруль (англ.  Добровільні жіночі патрулі (VWP) для підтримки роботи поліції, чиї офіцери все частіше опинялися на фронтах Першої світової війни.

У 1923 році, під впливом занепокоєння Ліги Націй з приводу зростання випадків проституції, злочинності серед неповнолітніх та злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, Державна поліція Польщі почала розглядати можливість створення окремого жіночого підрозділу[2][8]. До цього рішення закликав Польський комітет протидії торгівлі жінками та дітьми[6]. Спочатку створено Центральне бюро з питань міжнародної боротьби з торгівлею жінками та дітьми в Республіці Польща, яке діяло у складі 2-го відділу Міністерства внутрішніх справ на чолі з ветеранкою добровольчого жіночого легіону лейтенанткою Станіславою Палеолог.

Нарешті, 26 лютого 1925 року головний комендант Державної поліції підписав указ, що дозволяє жінкам працевлаштовуватися до штатної поліції[5][6]. Після навчання прийнято перших 30 поліціянток, і до 1930 року їх кількість зросла до 50[4]. Кандидатками могли стати виключно незаміжні дівчата та бездітні вдови у віці від 25 до 45 років, які вирізнялися міцним здоров'ям, зростом не нижче 164 сантиметрів і з коротким волоссям. Окрім того, вони повинні були надати посвідчення моральності, характеристику, видану однією з жіночих організацій, і гарантувати, що вони не будуть виходити заміж протягом 10 років з моменту прийняття їх на службу.

У 1927 році підкомісарка Станіслава Палеолог, тодішня начальниця відділу жіночої поліції штабу Національної поліції, очолювала польську жіночу поліцію до 1939 року. Фото Illustrated Daily Courier .

Більшість поліціянток з першого набору направлені до Варшавської санітарно-митної бригади[2][6]. Досить швидко практика показала, що поліціянтки часто краще за своїх колег справляються у ситуаціях вуличних бійок, роботи з неповнолітніми чи пов'язаних із домашнім насильством та сексуальними злочинами[5][4]. Також поліціянтки добре співпрацювали з громадськими організаціями, які займаються боротьбою з торгівлею людьми та сутенерством, такими як так звані станційні місії, товариства захисту жінок або католицькі жіночі ордени[8].

У серпні 1935 року при 4-му відділі штабу поліції створено самостійний відділ у справах офіцерів та жіночих чинів, який очолила заступниця комісара Станіслава Палеолог[4]. На той час створено спеціальний 9-місячний курс для рядових жінок, випускниць якого скеровували як працівниць поліції до підрозділів превенції або слідства. Жіночі підрозділи поліції діяли у Варшаві, Вільнюсі, Кракові, Львові та Лодзі[10]. Окрім окремих жіночих підрозділів, поліціянток також призначали до кримінальних бригад або центрів утримання неповнолітніх у Познані, Гдині, Каліші, Любліні та Станіславі[8]. До кінця 1936 року ще 112 жінок прийнято на службу, а в наступні роки — кілька десятків. Загалом, до початку Другої світової війни близько 300 поліціянток закінчили курси у Варшавській школі офіцерів державної поліції[6].

Під час вересневої кампанії більшість жіночих служб польської поліції поділилася долею своїх колежанок з місцевих відділень поліції. Сама Станіслава Палеолог, отримавши звання комісара в 1939 році, відокремилася від евакуаційного транспорту Генерального штабу Національної поліції і, разом із частиною шкільної роти поліціянток, брала участь у боях Окремої оперативної групи «Полісся» генерала Францішека Клееберга[6]. Під час окупації у складі Корпусу державної безпеки Палеолог готувала майбутні жіночі кадри для післявоєнної польської поліції. Після війни вона емігрувала до Великої Британії, де співпрацювала з Скотленд-Ярдом, а в 1952 році опублікувала першу монографію про польську жіночу поліцію під назвою Жіноча поліція Польщі 1925—1939[11].

• Жінки в польській армії