Жінки в Україні

Мілена Рудницька

Одна з найбільших феміністських організацій в Європі була заснована в 1920-х роках у сучасній західній Україні, Галичині[2]. Організацію називали Союзом українських жінок, її очолювала Мілена Рудницька[3]. У часи радянської епохи фемінізм класифікувався як буржуазна ідеологія, отже, і антирадянська контрреволюційна[4]. Громадянське суспільство і фемінізм практично не існували в радянський час. Після здобуття Україною незалежності у 1991 році почався феміністський рух[4].

В Україні діють декілька правозахисних груп жінок[5], в тому числі Феміністична Офензива

Мережевий флешмоб 2016-го року ЯНеБоюсьСказати про оприлюднення сексуального насильства щодо українських жінок набув міжнародного розголосу, оголивши масштаби проблеми, котра в Україні замовчується.

Приблизно 45 % населення України (45 мільйонів) страждають від насилля — фізичного, сексуального або психологічного, і більшість з них — жінки[1]. У 2001 році в Україні було прийнято Закон про домашнє насилля 2001 року (Domestic Violence (Prevention) Act 2001). Стаття 173-2 Кодексу про адміністративні правопорушення України також стосується «насилля над сім'єю»[6]. У лютому 2013 р. Представник Фонду ООН з народонаселення Нужат Ехсан заявив, що «Україна дійсно має неприйнятний рівень насилля, переважно чоловічого, і головним чином через високий рівень споживання алкоголю». Він також звинуватив лазівки в законодавстві, що сприяють проблемі домашнього насильства: «Ви можете порушувати права жінок, і якщо ви є посадовцем високого рівня або сім'єю посадовця, ви можете уникнути цього»[1].

Щорічно 1,1 мільйон українок стикаються з фізичною та сексуальною агресією в сім'ї, а смертність жінок від домашнього насильства в Україні сягає 600 жінок на рік — це втричі більше, ніж гине в зоні антитерористичної операції на Сході за той же період. Усього за 2017 рік кількість жінок, які постраждали від домашнього насильства — понад мільйон. При цьому лише 110 тисяч з них подали заяви в поліцію, і лише 4,4 тисячі заяв дійшли до суду. Заяви до правоохоронних органів подають 10-15 % постраждалих українок[7].

Це стається і через системність звинувачення жертви українським правосуддям: за даними аналітиків DCAF, майже 40 % працівників системи кримінального правосуддя — поліцейських, прокурорів, суддів — вважають домашнє насильство приватною справою. А 60 % впевнені, що жертви самі винні в тому, що з ними сталося. Крім того, за даними DCAF і Ла Страда-Україна, більше чотирьох п'ятих поліцейських і суддів в Україні розглядають випадки домашнього насильства як «сімейну суперечку», очікуючи, що постраждалі пробачать кривдників заради збереження того, що в радянські часи називали осередком суспільства. Подібні справи часто розглядають без присутності постраждалої, а середня тривалість кожного судового слухання складає всього 7 хвилин. Так нерідко у системі правосуддя відбувається повторна травматизація постраждалих[7].

Україна підписала Стамбульську конвенцію, проте в редакції, що виключає можливість її ратифікації, а отже, і реалізацію програм з протидії домашньому насильству.

Жінки складають 54 % населення України та 47.4 % її трудових ресурсів[8]. Більше 60 % українок мають вищу освіту (ВНЗ і вище). Попри це, рівень безробіття серед жінок дуже високий, порівняно з чоловіками з такою ж освітою: 80 % усіх безробітних в Україні — жінки, не кажучи вже про широкомасштабне приховане безробіття серед жінок[9].

Законодавство України декларує правове рівноправ'я чоловіків та жінок, включаючи рівну оплату рівної праці. Попри це, сектори промисловості, де переважають працівниці-жінки (такі як вчителювання, виховательство, продовольче обслуговування), мають, порівняно з рештою секторів, найнижчі зарплати та найбільші тенденції до заборгованості у зарплатах.

В Україні жінки заробляють в середньому на 30 % менше, ніж чоловіки, що займають подібні посади[10].

Жінки, як правило, ведуть малий бізнес у роздрібній торгівлі, оптовій торгівлі та громадському харчуванні.

Дискримінація жінок на ринку праці України проявляється при наймі. Відбір на посади за статтю заборонено чинним законодавством, проте на практиці більшість оголошень про вакансії містять вказівку на бажану стать, вимоги до зовнішності та віку. Засвідчені дані про те, що працедавці відмовлляють у наймі молодшим жінкам через очікування, ніби ті завагітніють, жінкам з дітьми та жінкам після 35 років.

Для України характерна і вертикальна дискримінація жінок на ринку праці, тобто скляна стеля. Так, жінки очолюють лише 2 % великих українських компаній, 27 % підприємств з 1—5 працівниками чи працівницями, 30 % підприємств зі штатом менше 50 осіб та близько 50 % всіх підприємств без найманої робочої сили. Високі позиції у владі, державній чи приватній областях України займають лічені жінки[11].

Юлія Тимошенко та Президент США Джордж Буш

Станом на 2017 рік в українському парламенті було 52 жінки[12], а це лише 12 % від загального об'єму депутатського складу. В середньому 22 % парламентів у світі складаються з жінок, тоді як у країнах Європейського Союзу цей показник становить 25 %. Згідно з дослідженням Міжпарламентського союзу (опублікованим 1 листопада 2014 року), Україна займає 112 місце серед 189 країн з точки зору політичного представництва жінок у парламенті[13]. Микола Азаров[14], Віктор Янукович[15] та Володимир Литвин[16] ставили під сумнів можливість жінок брати участь в політичному житті країни.

Найбільш відомі жінки-політикині: Юлія Тимошенко, Надія Савченко, Наталія Королевська, Ольга Богомолець, Інна Богословська[17].

До уряду Володимира Гройсмана входили Климпуш-Цинцадзе Іванна Орестівна, Гриневич Лілія Михайлівна, Павленко Олександра Сергіївна (в. о.), Супрун Уляна Надія (в. о.) та Маркарова Оксана Сергіївна (в. о.), це рекорд за всю політичну історію. Другий уряд Яценюка (призначений 2 грудня 2014 р.) мав у складі двох міністерок-жінок. Попередник, перший уряд Яценюка (призначений 27 лютого 2014 року) мав лише одну.

Єдиною жінкою-главою уряду України була Юлія Тимошенко. Раїса Богатирьова працювала міністеркою охорони здоров'я та віце-прем'єр-міністеркою України.

• За рівнем захворюваності на ВІЛ та СНІД Україна займає перше місце в Європі.
• Акушерська агресія в пологових будинках також є однією з актуальних проблем українського фемінізму.
• Сімейне насильство, включаючи насильство над дітьми, вагітними та матерями.

• Аборти в Україні є законними за запитом протягом перших дванадцяти тижнів вагітності. Між 12 і 28 тижнями аборт виконується з різних причин, включаючи медичні, соціальні та особисті підстави, та за будь-якої причини зі згоди комісії лікарів[18]. Періодично ведуться дискусії про законодавчу заборону абортів. Докладніше: Аборти в Україні.
• Декретна відпустка за законом може надаватись будь-кому з рідних, проте користуються нею за рахунок власної кар'єри, переважно матері;
• Сексуальна освіта практично відсутня, знаходиться на стадії критики та дискутування;
• Проституція та торгівля жінками з метою сексуальної експлуатації: Україна належить до активних держав-поставщиць людей у міжнародний трафікінг[19].
• Дитячі шлюби практикуються закритими спільнотами на території України, зокрема, общинами ромів.
• Гомофобія та дискримінація за ознакою сексуальної орієнтації і гендерної ідентичності

Гендерні стереотипи щодо місця та ролі жінки в суспільстві, стандартів справжньої жіночності, переважно ведуться церквою та правими рухами, з апелюванням до традиційних українських цінностей.

Перше масштабне дослідження суспільних уявлень українських чоловіків про гендер та насильство щодо жінок, «Сучасне розуміння маскулінності: ставлення чоловіків до гендерних стереотипів та насильства щодо жінок», проведене Міністерством соціальної політики у 2018 році (опитано 1520 українських чоловіків всіх регіонів, крім АР Крим, від 18 до 59 років) показало високу поширеність гендерних стереотипів серед українських чоловіків. Так, повнолітні українці вважають хатню роботу жіночою справою, як і турботу про контрацепцію; чекають від жінки покори, лагідності та емоційного обслуговування; звинувачують жертву зґвалтування у тому, що воно трапилось, вважають прийнятним застосувати насилля до жінки у випадку її подружньої зради[20].

• Фемінізм в Україні
• Всеукраїнський з'їзд робітниць і селянок

• Anderson, Nadina L. (June 2017). To provide and protect: gendering money in Ukrainian households. Gender & Society (Sage) 31 (3): 359–382. doi:10.1177/0891243217705875.
• Українські жінки в горнилі модернізації
• Гендер для медій: підручник з гендерної теорії для журналістики та інших соціогуманітарних спеціальностей.

• Права жінок на порталі ХПГ (англ.)
• Women's rights and gender equality in Ukraine (англ.)