Гендерна рівність в Руанді

Жіночі організації відігравали важливу роль у перебудові та переосмисленні Руанди після геноциду. Існує чотири фактори, які дозволили жіночим організаціям в Руанді відродитися[4]:

1. Жіночі організації зібралися в Кігалі одразу після геноциду та намагалися перебудувати свої організації під парасольковою організацією Pro-Femmes Twese Hamwe (Усі жінки разом), яку заснували в 1992 рокі. Представниці цієї організації закликали біженців з Руанди, що перебували у сусідніх країнах, повертатися на батьківщину; сприяли участі жінок у прийнятті рішень на національному та локальному рівнях; фокусувалися на пошуку діяльності, яка приносила б дохід; сприяли миру та допомогли жінкам з різних етнічних груп ефективно співпрацювати.
2. Жіночі організації протягом багатьох років традиційно були досить резонуючими. На початку постколоніального періоду у кожній префектурі Руанди існували соціальні центри для жінок. Вони в основному фокусувалися на потребах жінок у селі, але також допомагали посісти керівні посади освіченим молодим жінкам, які належали до персоналу цих соціальних центрів.
3. Міжнародна підтримка після геноциду допомогла зібрати достатньо фінансів, щоб жіночі організації могли ефективно функціонувати. Окрім Pro-Femmes Twese Hamwe значну фінансову підтримку отримала організація Association of Genocide Widows Agahozo (Асоціація вдів геноциду, заснована у 1995 році з метою інтегрувати вдів у суспільство) та Rwanda Women Network (Мережа жінок Руанди, яка пропонує медичну допомогу жінкам на локальному рівні).
4. Уряд після геноциду очолював Поль Кагаме, який наголошував на тому, що у відбудові нації важливу роль грають саме жінки.

Дослідники та дослідниці зазначають, що на локальному рівні серед жінок існує деяке напруження між локальним розумінням гендеру та глобальними гендерними нормами, адже поняття «гендер» в Руанді сприймається як іноземний, чужий термін[4].

Уряд Руанди влаштований таким чином, щоб мінімум 30% посад у парламенті займали жінки[3] (діє гендерне квотування). У 2003 році 46 з 80 парламентарів були жінками[5]. У 2019 році серед парламентарів була 61 жінка[6]. У Руанді також існує Міністерство гендерної та сімейної політики, яке має на меті зберігати та підтримувати благополуччя сімей та мирне співіснування їх членів, захищати права дітей та убезпечувати їх від домашнього насилля[7]. До завдань, поставлених міністерством, належать:

• гарантування безпечного середовища для усіх членів сім'ї;
• розширення можливостей жінок і дівчат;
• боротьба з дискримінацією та за гендерну рівність;
• створення та імплементування позитивної маскулінності на заміну токсичній;
• викорінення гендерно зумовленого насильства;
• підкріплення єдності сім'ї та позитивного виховання[8].

Уряд також підтримує програми неприбуткових організацій, які спрямовані на допомогу жінкам у досягненні економічної незалежності, зокрема "Women for Women International"[9]. Серед важливих законодавчих змін на шляху гендерної рівності було надання жінкам права успадковувати землю та користуватися спільними активами подружжя[10].

Окрім Міністерства сімейної та гендерної політики в Руанді також існує Офіс моніторингу гендерних питань (Gender Monitoring Office), Форум жінок-парламентарів (Forum for Women Parliamentarians) та Національна жіноча рада (National Women's Council).

Годелів Мукасарасі, ініціаторка карності воєнних згвалтувань у Руанді

Зґвалтування під час геноциду в Руанді виступило класичним інструментом воєнного сексуального насильства, за допомогою якого чоловіки-хуту одночасно карали жінок та атакували етнічну меншину[11]. Ці акти насилля заохочувалися лідерами перевороту як засіб ведення війни. У медіа розповсюджувалася пропаганда щодо жінок-тутсі, яких висвітлювали як сексуально одержимі і такі, що руйнують країну своїми звабленнями. Міністерка у справах сімейного благополуччя та просування жінок, Полін Нійрамасухуко, бідбадьорювала чоловіків-хуту шляхом роздавання їм контрацепції з метою ґвалтувати жінок-тутсі[12]. Нійрамасухуко відверто закликала радикальних хуту ґвалтувати жінок-тутсі перед тим, як убивати їх[13].

За даними ООН, близько 100-250 тисяч жінок стали жертвами геноцидних зґвалтувань в Руанді[14]. Цифри можуть бути заниженими у порівнянні з реальною ситуацією, оскільки в Руанді, як і в багатьох інших країнах світу, наявна значна стигматизація жертв сексуального насильства, тому інколи вказують, що кількість зґвалтованих під час геноциду жінок складає 500 тисяч[15]. Коли Руанда почала виносити вироки злочинцям геноциду, зґвалтування відносили до злочину четвертої категорії, яка за тяжкістю схожа з викраденням майна[15].

Соціальна робітниця Годелів Мукасарасі звернула увагу на цю несправедливість і зібрала жінок, що пережили зґвалтування під час геноциду, засвідчити свої історії у парламенті. Завдяки шквалу свідчень потерпілих жінок парламентарі усвідомили тяжкість зґвалтування під час війни та геноциду та віднесли цей злочин до злочинів першої категорії[16]. Це законне підтвердження зґвалтування як зброї у геноциді було сильним поштовхом у напрямку гендерної рівності в Руанді[15].

Годелів Мукасарасі також створила групу підтримки SEVOTA з метою допомогти вдовам і сиротам, що пережили геноцид, а також жінкам і дітям, які постраждали від зґвалтування під час геноциду, опрацювати отриману внаслідок травму[17]. Її програма включає роботу в малих групах, щоб допомогти жінкам і дітям ділитися власним досвідом і позбутися стигми навколо сексуального насилля. Програма також допомагає соціалізуватися дітям, народженим внаслідок зґвалтувань. SEVOTA надає жінкам Руанди засоби, з якими вони можуть говорити про сексуальне насильство, таким чином позбавляючи соціального осуду цієї теми[18]. SEVOTA також тісно співпрацює з Міністерством гендерної та сімейної політики Руанди.

У 2000 році Рада безпеки ООН випустила Резолюцію 1325 з метою підтвердити свої намірі у досягненні гендерної рівності на міжнародному рівні[19]. Цей документ був розроблений після жахіть, що відбувалися під час геноциду в Руанді, і фокусується на тому, яку роль у конфлікті відігравало гендерно зумовлене насильство[4]. У Резолюції чітко вказано те, як така всеохоплююча форма насилля як геноцид непропорційно шкодить жінкам і дітям. Також у тексті наголошується на важливості ролі жінки у запобіганні та врегулюванні конфліктів і підтримці та закріпленні миру й безпеки. Резолюція описує, що і яким чином необхідно зробити задля розширення повноважень жінок, надання жінкам захисту від гендерного насильства та покарання тих, хто був відповідальний за геноцид, злочини проти людства і воєнні злочини, включно з тими, що здійснювалися проти жінок.

Більшість країн швидко приступили до виконання Резолюції 1325, створюючи унікальні для кожної країни плани та програми боротьби з гендерно зумовленим насиллям[20]. Руанда також імплементувала Резолюцію 1325 у 2010 році з метою покінчити з домашнім насильством[21]. Основними темами, піднятими на пленарному засіданні 2010 року, були:

• роль лідерства у трансформуванні суспільства;
• загальний порядок денний з питань жінок, миру, безпеки та розвитку;
• рекомендації щодо пришвидшення змін на шляху досягнення гендерної рівності та просування жінок.

Національний план дій, який імплементував Резолюцію 1325, фокусується на запобіганні, захисті, участі та просуванні гендерних проблем – останнє є особливим для Руанди та включає активність жіночих організацій[22]. Діяльність НПД Руанди спрямована на привернення уваги до високої частоти застосування насилля до жінок. У НПД жіночі організації в основному сприймаються як ті, що відіграють роль у побудові миру та забезпеченні співіснування різних груп жінок і чоловіків, тому їм не виділяється достатньо ресурсів на втілення плану. Тим не менш, НПД наголошує на важливості розширення економічних прав і можливостей жінок на локальному рівні. Але ефективність НПД дуже важко відслідкувати через недостатнє чи взагалі відсутнє ведення документації[4].

Деякі дослідники зазначають, що покладатися на документ ООН задля просування гендерної рівності було невдалою ідеєю, адже в суспільстві Руанди ООН сприймається як організація, що не втрутилася у геноцид. Тим не менш, жінки з ООН проявили значну підтримку гендерних програм у Руанді[4].

Руанда після геноциду почала активно займатися покращенням освіти дівчат. У 2004 році при Міністерстві освіти Руанди було створено Спеціалізовану групу для дівчат (The Girls’ Education Task Force) з метою сприяння освіті юначок. Були створені програми, які допомагають надати освіту жінкам, які до цього за певних причин не ходили до школи, та отримати освіту, у якій ним за якоїсь причини відмовили[23]. Але ці програми з рівності в освіті створені не лише для дівчат. Були створені програми, які дозволяють обговорювати жіночу освіту як дівчатам, так і хлопцям. Інститут Ейкая (The Aikiah Institute) – перший коледж Руанди, в якому навчаються лише дівчата, та який підтримує гендерну рівність за допомогою «підготовки студентів бути майбутнім нації»[24].

Руанда здійснила багато змін, щоб сприяти рівності для всіх, особливо у сфері охорони здоров'я. Малярія, ВІЛ/СНІД та холера колись були дуже поширеними у Руанді. Попри це, після масового геноциду 1994 року Руанда почала серйозно працювати над покращенням ситуації з цими хворобами. Уряд Руанди співпрацює з міжнародним експертом у сфері охорони здоров'я Полом Фармером. З його допомогою уряду Руанди вдалося повністю рестандартизувати систему охорони здоров'я[25]. Покращення здоров'я жінок здійснюється за лідерства міністерки охорони здоров'я Руанди Агнес Бінагвахо. Бінагвахо наполягала на гендерній рівності у сфері охорони здоров'я та відстоювала права дівчат отримувати вакцини проти вірусу папіломи людини[26]. Окрім того, в Руанді регулярно створюються групи з обговорення репродуктивного здоров'я та контрацепції, щоб навчити дівчат у коледжі основам здоров'я[27].

Хоча Руанда криміналізовала зґвалтування у шлюбі ще в 2009 році[28], ще є багато роботи, яку необхідно виконати для позбавлення Руанди від гендерно зумовленого насильства. У 2015 році, 21 відсоток жінок у Руанді були жертвами фізичного та/чи сексуального насильства від інтимного партнера за останні 12 місяців[29]. Ця статистика все ще є значним покращенням з часів, коли величезна кількість жінок була зґвалтована під час геноциду[30]. Задля боротьби з домашнім та гендерно зумовленим насиллям були створені організації на кшталт Мережа жінок Руанди[31].

Дослідження, проведене BioMed Central, аналізує рівень насильства в інтимних стосунках після геноциду в Руанді, зокрема в 2005 та 2010 році. У цьому контексті насилля від інтимного партнера інтерпретується як фізичне, психологічне та сексуальне насилля у партренських стосунках. За даними BioMed Central, 34 % жінок Руанди стверджували, що були у партнерських стосунках і пережили насильство в інтимних стосунках у 2005 році. Це число підскочило до 56 % у 2010 році. Це збільшення може бути пояснено зменшенням стигми щодо насильства від інтимного партнера в Руанді. Жінки почуваються комфортніше, коли діляться своїм досвідом. Крім того, після геноциду в 2003 р. різко зросло число політичних лідерок, що кинуло виклик суворим гендерним ролям по всій країні. BioMed Central також встановив, що частота насильства в інтимних стосунках могла би збільшитися через видиму кількість сильних жінок у суспільстві Руанди. Обидві ці теорії вказують на невеликий зсув суспільних норм щодо гендерного насильства[32].

Ще одне дослідження, проведене за допомоги Університету Руанди (Кігалі), Університету Умео (Швеція) та Університету Гетеборг (Швеція), акцентувалося на стигмі насильства в інтимних стосунках по всій Руанді. Дані показують, що, хоча Руанда займала активну позицію проти насильства в інтимних стосунках, суспільні стандарти для жінок все ще відповідали традиційним гендерним ролям. Ці стандарти впливали на те, як жінки використовували ресурси після того, як переживали насильство. Це дослідження також доводить, що для повного усунення гендерного насильства зміни повинні відбуватися як від суспільства Руанди, так і від впровадженої політики[33].

Жінки Руанди також активно працюють над зменшенням гендерного розриву в оплаті праці. У 2018 році жінки Руанди заробляли 88 центів за кожен чоловічий долар[34], що ставить Руанду на 25-те місце економічної рівності за гендером[35].