Адміністративний поділ УНР

Навесні 1918 року було прийнято закон, за яким Українська Народна Республіка (УНР) адміністративно ділилася на 32 землі. Невдовзі у Конституції УНР було закріплено поділ України на землі, волості та громади.[1] Втім, переворот Скоропадського завадив впровадженню цієї реформи, а сам гетьман повернув у силу російський поділ на губернії, повіти і волості,[джерело?] які були ліквідовані в Українській СРР лише у 1923–1925 роках.[2][3]

Землі УНР
Землі УНР з містами
Поділ на губернії, впроваджений гетьманом Скоропадським на основі дореволюційної системи поділу

Історія

6 березня 1918 року Центральна Рада прийняла Закон «Про адміністративно-територіальний поділ України», відповідно до якого поділ України на губернії і уїзди (повіти) скасовувався, а територія УНР поділялася на 32 землі. Водночас у законі були визначені лише адміністративні центри земель, а точне розмежування земель планувалося провести пізніше. Також було вказано, що у випадку розмежування УНР із сусідніми державами кількість земель може бути змінено.[4]

Мало бути створено 32 землі (ідея Грушевського полягала в тому, щоби населення кожної землі складало приблизно 1 мільйон осіб)[5]. Уже після прийняття закону було проголошено дві нові землі — Підляшшя та Дреговицьку землю, на які претендувала також Білоруська Народна Республіка.[джерело?]

29 квітня 1918 року Центральна Рада ухвалила Конституцію Української Народної Республіки, якою землям, волостям і громадам надавалися права широкого місцевого самоврядування на принципах децентралізації.[1]

Прийшовши до влади, Гетьман Павло Скоропадський скасував попередній адміністративно-територіальний поділ і повернувся до старої схеми (губерній, повітів і волостей). Водночас Київ, Одесу і Миколаїв було виділено в окремі адміністративні одиниці.[6][7]

Після повалення гетьманату до влади прийшла Директорія, яка прийняла закон «Про організацію адміністративної влади УНР». Відповідно до нього УНР поділялася на Західну і Східну області. Східна область складалася з Київської, Харківської, Полтавської, Чернігівської, Катеринославської, Херсонської, Житомирської, Кам'янецької і Холмської губерній, а Західна область мала охоплювати територію ЗУНР.[6][8]

1919 року окремою адміністративною одиницею повинна була стати територія Західноукраїнської Народної Республіки. Акт Злуки 22 січня 1919 р. передбачав об'єднання УНР та ЗУНР в одну державу, з автономним статусом ЗУНР (під назвою Західна область УНР, ЗОУНР). Втім через умови війни об'єднання носило декларативний характер, а невдовзі територію ЗУНР окупувала Польща.[8]

Адміністративні одиниці

Відповідно до закону, існувало три рівні адміністративного поділу: земля (найвищий рівень), волость (середній) та громада (нижчий). Волості входили до земель, але були самоуправними одиницями. Представницьким органом влади було волосне земство.

Більшовики на контрольованих ними територіях скликали волосні з'їзди рад селянських і батрацьких депутатів, які на противагу волосним земствам створювали волосні ради депутатів та волосні виконкоми, а також волосні комітети бідноти. Волості залишилися після утворення УСРР як адміністративно-територіальні одиниці, якими керували волосні з'їзди рад та обрані ними волосні виконкоми. Після проведення адміністративної реформи УСРР (7 березня 1923 року) волості замінили на 706 районів (починаючи з 1 січня 1924-го — 700).[9]

Список
На карті Назва землі Земський центр Територія (за Михайлом Грушевським)[10]
Азовська (Озівська) земля Маріуполь Маріупольський, Павлоградський повіти й частина Олександрівського повіту.
Болохівська земля Житомир Житомирський і Новоград-Волинський повіти, а також частини Бердичівського, Літинського і Вінницького повітів.
Брацлавщина Вінниця Вінницький, Брацлавський повіти, частини Літинського, Липовецького, Могилівського та Ямпільского повітів.
Волинь Луцьк Володимирський, Ковельський, Луцький і частина Дубенського повітів.
Деревська земля Іскоростень Радомисльський і Овруцький повіти, Київський повіт без південної частини, північна частина Рівненського повіту.
Донеччина Слов'янськ Зміївський, Ізюмський, Вовчанський та Куп'янський повіти, частини Корочанського та Бєлгородського повітів.
Дреговицька земля Мозир не регламентовано (землю було проголошено після прийняття закону)
Запоріжжя Бердянськ Мелітопольський і Бердянський повіти.
Київ Київ З кордонами по річках Ірпінь і Стугні, і за Дніпром на 20 верст.
Низ Єлисаветград Частини Єлисаветградського, Олександрівського та Верхньодніпровського повітів.
Нове Запоріжжя Херсон Дніпровський повіт і частина Херсонського повіту.
Одеса Одеса З територією до Дністровського лиману.
Переяславщина Прилуки Переяславський, Прилуцький і Пирятинський повіти, частини Козелецького, Ніжинського, Борзнянського і Золотоніського повітів.
Підляшшя Берестя не регламентовано (землю було проголошено після прийняття закону)
Побужжя (Побожжє) Умань Уманський, Гайсинський повіти, частини Липовецького, Балтського і Єлисаветградського повітів.
Погорина Рівне Рівненський, Острозький, Заславський, Кременецький, а також південна частина Дубенського і західна частина Старокостянтинівського повітів.
Поділля Кам'янець-Подільський Кам'янецький, Проскурівський, Ушицький повіти, частини Могилівського та Старокостянтинівського повітів.
Подністров'я Могилів-Подільський Ольгопільський, Тираспольський повіти, частини Ямпільского, Балтського та Ананьївського повітів.
Подоння Острогозьк Новооскільський, Бірюцький, Острогозький і Богучарський повіти, частини Корочанського та Старобільского повітів.
Половецька земля Бахмут Старобільський, Слов'яносербський і Бахмутський повіти.
Полтавщина Полтава Зіньківський, Полтавський повіт і Костянтиноградський повіти, частини Миргородського, Хорольського, Валковського, Охтирського та Богодухівського повітів.
Помор'я Миколаїв Одеський повіт, частини Ананьївського, Єлисаветградського та Херсонського повітів.
Поросся Біла Церква Васильківський, Сквирський, Таращанський повіти, а також південна частина Бердичівського повіту.
Посем'я Конотоп Кролевецький, Глухівський, Конотопський і Путивльський повіти.
Посулля Ромни Роменський, Лохвицький, Гадяцький повіти, частини Лубенського і Миргородського повітів.
Самарська земля Кременчук Кременчуцький, Кобеляцький і Новомосковський повіти, частини Золотоніського та Хорольського повітів.
Сіверщина Стародуб Мглинський, Суразький, Новозибківський, Стародубський та Новгород-Сіверський повіти.
Січ Катеринослав Катеринославський повіт, частини Верхньодніпровського, Херсонського, Новомосковського і Олександрівський повіт повітів.
Слобідщина Суми Сумський, Лебединський, Суджанський і Гайворонський повіти, частини Охтирського та Богодухівського повітів.
Харків Харків З повітом і частинами Валківського та Бєлгородського повітів.
Черкаська земля Черкаси Черкаський, Канівський, Чигиринський повіти, а також частина Звенигородського повіту.
Чернігівщина Чернігів Чернігівський, Городнянський, Остерський і Сосницький повіти, частини Козелецького, Ніжинського і Борзнянського повітів.

Примітки
  1. Конституція Української Народньої Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР). Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 24 серпня 2021.
  2. Постанова II Сесії Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету VII скликання. ЗУРРСУУ/1923/1/45/Про новий адміністраційно-територіяльний поділ України — Вікіджерела. uk.wikisource.org (укр.). Процитовано 24 серпня 2021.
  3. ЗУРРСУУ/1925/1/29-30/Про ліквідацію губерень й про перехід на трьохступневу систему управління — Вікіджерела. uk.wikisource.org (укр.). Процитовано 24 серпня 2021.
  4. Українська Центральна Рада : документи і матеріали: у двох томах. Том 2: 10 грудня 1917 р. — 29 квітня 1918 р. / упоряд. В. Ф. Верстюк [та ін.] — Київ : Наукова думка, 1997. — С. 181‒182.
  5. Радим Губань. Історія становлення сучасного адміністративно-територіального устрою України // Юридичний журнал. — 2009. — № 3.
  6. https://law.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2018/02/Дисертація-Губань.pdf
  7. Бойко, Олена. Територія, кордони і адміністративно-територіальній поділ Української Держави гетьмана П. Скоропадського (1918) // Регіональна історія України. Збірник наукових статей. — 2009. — Випуск 3.— С.232.
  8. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — С. 140. — ISBN 5-7707-7867-9.
  9. Любченко В. Волость // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 624. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
  10. Броніслав Райковський, Юрій Донченко, Сергій Смолянніков. Михайло Грушевський — засновник системи демократичних виборів в Україні (укр.) // Вісник Центральної виборчої комісії. — 2006. — № 1. — С. 95.

Джерела та література


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.