Міністерство оборони Естонії

Під час Лютневої революції, до 15 березня 1917 року, органи державної влади Російської імперії, що розташовувалися у Ревелі (Таллінні), припинили своє існування, а вже з квітня 1917 року, в російській армії стали формуватися естонські національні військові частини під командуванням майбутнього естонського генерала Йохана Лайдонера. До кінця року в руках естонців перебувало 4 піхотні полки, резервний батальйон, інженерна рота й артилерійська бригада. Паралельно свою агітацію в містах та розквартированих в Естонії частинах російської армії вели більшовики. У жовтні-листопаді 1917 року в Естонії йшла боротьба між більшовиками, що утворили Військово-революційний комітет Естляндської губернії та Земською тимчасовою радою[2][3][4].

18-20 лютого 1918 року війська 8-ї німецької армії та Північного армійського корпусу почали наступ у бік Ревеля. Наступ призвів до великого замішання і хаосу в більшовицьких відомствах і військових частинах, що згодом призвело до краху більшовицької влади на території Естонії. Поряд з цим, естонські національно налаштовані сили скористались вторгненням Німеччини, аби домогтися створення незалежної Естонської держави, а їх національні підрозділи, що входили до складу російської армії, відмовилися захищати радянський режим і, всупереч спробам роззброєння з боку більшовиків, перейшли на бік Німеччини[5][6].

24 лютого 1918 року Комітет порятунку Естонії сформував Тимчасовий уряд й саморозпустився. До уряду ввійшов перший військовий міністр Андрес Ларка[7]. Однак, на наступний день після цього 25 лютого 1918 року Естонія опинилася під німецькою окупацією. Тимчасовий уряд Естонії відновив свою діяльність після листопадової революції в Німеччині 11 листопада 1918 року. 19 листопада німецька адміністрація передала владу в країні тимчасовому уряду. 23 квітня 1919 року відбулося засідання естонських установчих зборів, у ході якого прийнято рішення про розпуск тимчасового уряду, проведення виборів і створення першого уряду Республіки Естонія. 8 травня 1919 року новообраним парламентом сформований новий уряд. 26 березня 1920 року Отто Штрандман призначений новим військовим міністром, до цього його функції виконував Костянтин Пятс. У той же день штаб головнокомандувача армією припинив своє існування як незалежний інститут і повноваження головнокомандувача були передані військовому міністру. У 1929 році військове міністерство було перейменоване в Міністерство оборони. А в 1934 році після державного перевороту, вчиненого Костянтином Пятсом, функції інституту головнокомандувача були відновлені, після чого роль міністерства оборони була помітно знижена[8]. У 1937 році Міністерство оборони знову перейменували у військове міністерство. У 1938 році воно складалося з адміністрації військового забезпечення, управління військової охорони здоров'я, вищого військового суду і військової магістратури[9]. Військове міністерство було ліквідоване 1940 року після окупації Естонії Радянським Союзом, а його функції перейшли до наркомату оборони СРСР. Створена маріонеткова структура «Міністерство оборони Естонської РСР», реальні функції якої виконувало Міністерство оборони СРСР[10].

Після відновлення незалежності Естонії від радянської окупації Міністерство оборони було відтворено Верховною Радою Естонії у квітні 1992 року. Юрі Улуотс став першим міністром оборони нещодавно відновленої республіки. У країні залишилися приблизно 10 тисяч радянських офіцерів та військових пенсіонерів а також члени їх сімей[11]. 3 вересня 1991 року Верховна Рада Республіки відновила Збройні сили, а 13 квітня 1994 року — штаби ВПС і ВМС. У перші роки, новостворене міністерство оборони займалося їх матеріальним забезпеченням, а також відбудовою інфраструктури[10].

Відразу після відновлення незалежності в 1991 році Естонія взяла участь в Римському саміті НАТО, під час якого була заснована Рада північноатлантичної кооперації (англ. North Atlantic Cooperation Council, NACC), активним членом якої стала Республіка[12].

У березні 1992 генеральний секретар НАТО Манфред Вернер вперше відвідав Естонію, а в листопаді президент Естонської Республіки Леннарт Мері відправився в головну штаб-квартиру НАТО в Брюсселі, Бельгія[13].

В 1994 році була утворена програма НАТО «Партнерство заради миру», основною метою якої передбачалася допомога державам-партнерам в перетворенні їх військового контингенту, і вже 3 лютого того ж року до новоствореної програми долучилася й Естонія. 31 серпня того ж року між президентами Естонії та Росії, Леннартом Мері та Борисом Єльциним, були підписані Липневі угоди, згідно з якими Росія остаточно вивела всі свої війська з території Естонії, що поклало кінець 55-річному безперервному розміщенню іноземних військ на території Республіки[14].

Індивідуальне співробітництво по лінії Естонія-НАТО розпочалося в червні 1995 року.

Затим в 1996 році Республіка починає підготовку до переговорів про приєднання у форматі 16 + 1[13], а вже в травні того ж року парламентом Рійгікогу був затверджений курс на вступ Естонії до альянсу і нові принципи державної оборони, вслід за якими розпочався процес офіційних переговорів щодо вступу і проведення внутрішніх реформ з метою приведення законодавства під стандарти країн-членів НАТО — програма отримала назву «Інтенсивний діалог з питань приєднання» (англ. Intensified Dialogue on the Questions of Membership)[15].

Вже через рік, в червні 1997 року представники Балтійських країн звернулися з закликом до керівництва НАТО з проханням визначити вимоги до країн-кандидатів і продовжити процес добровільного приєднання нових членів[16]. В травні ж Рада північноатлантичної кооперації (англ. North Atlantic Cooperation Council, NACC) була замінена на Раду євроатлантичного партнерства (англ. Euro-Atlantic Partnership Council, EAPC), до якого долучається й Естонія[17].

На саміті НАТО 1999 року, що відбувся в Вашингтоні, США, Естонська Республіка була офіційно визнана однією з можливих кандидатів у члени Альянсу, а вже в листопаді 2002, на Празькому саміті Естонії, Болгарії, Литві, Латвії, Румунії, Словаччини та Словенії передали офіційне запрошення про приєднання до НАТО. 26 березня 2003 року держави-члени НАТО підписали в Брюсселі протоколи до договору про приєднання Естонії, Болгарії, Литви, Латвії, Румунії, Словаччини та Словенії до Північноатлантичного договору, який був ратифікований 85 голосами ЗА Рійгікогу 10 березня 2004 року, а 29 березня Естонія разом з низкою інших держав вступила до Північноатлантичного Альянсу і вже 2 квітня того ж року в Брюсселі відбулася урочиста церемонія прийняття семи нових членів до НАТО[18]. До Європейського Союзу ж держава приєдналася 1 травня 2004 року[19].

В 2010 році була затверджена Стратегія національної оборони Естонії, а в 2014 році був прийнятий комплексний план розвитку національної оборони на 2013—2022 роки, за яким послідував план розвитку національної оборони на 2017—2026 роки[20].

У червні 2016 року, через загрозу потенційної російської агресії, лідери 28 країн-членів НАТО на зустрічі в верхах у Варшаві, Польща, вирішили розгорнути бойові групи Північноатлантичного альянсу в Естонії, Латвії, Литві та Польщі через зміну середовища безпеки, основною ціллю цих дій є демонстрація солідарності та зміцнення незалежної обороноздатності[21].

Всі закупівлі[24] на потреби військових органів і самого міністерства оборони здійснюються через Державний інвестиційний центр, який почав працювати з 1 січня 2017 року[25] і функціонує на основі Закону про державні закупівлі[26].

Естонська Республіка активно бере участь у військових операціях закордоном з моменту участі в місії Сил охорони ООН (UNPROFOR) в Хорватії в 1995 році, для цього використовуються окремі представництва збройних сил, а першим бойовим досвідом естонських військових стало Вторгнення коаліційних сил до Іраку в 2003 році[32]. Рішення про участь у міжнародній військовій операції приймає естонський парламент Рійгікогу[33][34].

Естонські військові були і залишаються залученими у наступних операціях:

• Південно-Африканська Республіка
  • EUFOR: травень-серпень 2014; основна назва сил швидкого реагування Європейського союзу, що є частиною загальної політики безпеки і оборони.
• Середземне море
  • Океанський щит/Активні зусилля: березень-червень 2013; операція НАТО спрямована на боротьбу з сомалійськими піратами в Аденській затоці та вздовж берегів Африканського рогу/операція НАТО, що проводиться в Середземному морі з ціллю запобігання пересування терористів або зброї масового знищення.
  • Атланта: грудень 2010—травень 2013; серпень 2015—донині; операція ЄС по боротьбі з морським піратством в районі Африканського рогу і в західній частині Індійського океану.
• Малі
  • Бархан: березень 2015—донині; операція очолювана французькими військовими по боротьбі з ісламістськими угрупованнями в африканському регіоні Сахель.
  • MINUSMA: вересень 2019—донині; операція ООН з підтримки миру в Малі.
  • EUTM: серпень 2018—донині; місія ЄС, метою якої є навчання підрозділів малійської армії і консультаційна допомога.
• Ірак
  • Війна в Іраку: червень 2003 —2009; збройний конфлікт в Іраку, що розпочався з вторгнення збройних сил міжнародної коаліції під проводом Збройних сил США та Великої Британії з метою повалення режиму Саддама Хусейна.
  • Тренувальна місія НАТО—Ірак: лютий 2005 —листопад 2011; жовтень 2010—донині; спільні навчання країн-учасниць НАТО, збройних сил Іраку та країн-партнерів.
  • Непохитна рішучість: серпень 2016—донині; операція очолювана американськими військовими по боротьбі проти Ісламської держави
• Північна Македонія
  • EUFOR Concordia: травень-грудень 2003; миротворча місія ЄС з метою спостереження за виконанням Охридської угоди, а також мирного врегулювання конфлікту між урядом Македонії і етнічної албанської громади країни
• Афганістан
  • ISAF: березень 2003 —грудень 2014; коаліційна місія зі сприяння безпеці та підтримки миру та безпеки в Афганістані під проводом НАТО, що була заснована Радою Безпеки ООН.
  • Рішуча підтримка: січень 2015—донині; небойова місія НАТО з навчання і надання допомоги урядовим силам Афганістану.
• Косово
  • KFOR: листопад 1999—жовтень 2018; місія НАТО зі сприяння безпеці та стабільності в Косові
• Ізраїль/Сирія
  • UNTSO: березень 1997—донині; організація під проводом ООН для підтримання миру на Близькому Сході
• Ливан
  • UNIFIL: грудень 1996 —травень 1997; травень 2015—донині; миротворча місія ООН-НАТО для підтримки стабільності і безпеки
• Боснія і Герцеговина
  • IFOR/SFOR: квітень 1996—листопад 2004; місії НАТО зі сприяння безпеці, стабільності та підтримки миру в Боснії та Герцеговині.
  • EUFOR ALTHEA: грудень 2005 —2011; операція в Боснії та Герцеговині для спостереження за виконанням Дейтонських угод.
• Хорватія
  • UNPROFOR: березень —жовтень 1995; миротворча місія ООН на території країн колишньої Югославії.

Емблема ЗС Естонії

Збройні сили або Армія оборони Естонії (ест. Eesti Kaitsevägi) — основні військові сили Естонської Республіки, встановлюють мету і принципи політики безпеки, а також визначають напрямок військової політики. Включають сухопутні, повітряні і морські сили. Разом з Союзом оборони Естонії Армія оборони входить до складу об'єднаних Сил оборони Естонії. Армія оборони Естонії побудована на принципі загальної (колективної) оборони, в її завдання входить збереження суверенітету Естонії, захист її території, територіальних вод і повітряного простору, невіддільної й неподільної цілісності, конституційного порядку та громадської безпеки[38].

Функціонування Армії оборони Естонії ведеться на принципах цивільного контролю і пов'язане з демократичною організацією держави. Демократично обрані й призначені виконавчі органи приймають рішення про використання Армії оборони та визначають відповідні цілі, виділяють необхідні ресурси й контролюють досягнення цілей. Здійснення принципів цивільного контролю гарантується законодавством і покладено на парламент Рійгікогу, президента Республіки та уряд Республіки. У воєнний час Армією оборони керує головнокомандувач (голова Генштабу), а очолює оборону держави Президент Республіки. Під його головуванням діє Державна рада оборони в складі голови парламенту, прем'єр-міністра, командувача Армією оборони, міністра оборони, міністра внутрішніх справ і міністра закордонних справ, а також інших посадових осіб, які встановлюються законом про державну оборону[39].

Обов'язкова військова служба була введена в Естонії в кінці 1991 року, відразу після відновлення незалежності і створення нової армії. Відповідно до Конституції Естонської Республіки всі фізично і психічно здорові громадян чоловічої статі мають проходити обов'язкову службу в Силах оборони, а терміни початку строкової служби та чисельний розподіл військовослужбовців по різних місцях несення служби визначається указом міністра оборони Естонії[40]. Збройні сили Естонії комплектуються відповідно до Закону про військову службу та військовий обов'язок[41][42]. Юнаки від 18 до 28 років, які не мають звільнення, а також які є громадянами Естонії, зобов'язані проходити 8 або 11-місячну, в залежності від освіти і посади, що надається Силами оборони призовнику, службу[43], але військовозобов'язаними є всі чоловіки у віці від 17 до 60 років[44]. Призов на строкову службу проводиться за територіальним принципом, а основною метою призову є навчання резервних воєнізованих частин, необхідних для захисту територіальної цілісності та незалежності Естонії і подальшого відбору серед них професійних військовослужбовців[45].

Емблема союзу оборони Естонії

Кайтселійт або Союз оборони (ест. Eesti Kaitsevägi) — уніфіковане добровольче воєнізоване формування Естонської Республіки, є допоміжним органом, в завдання якого входить збереження незалежності і суверенітету Естонії, а також пропагування цих цілей серед населення. Організація розділена на 4 округи територіальної оборони, які складаються з 15 регіональних підрозділів Сил оборони, званих малєвами, зони відповідальності яких в основному збігаються з межами повітів Естонії. Лігу оборони Естонії очолює командувач Союзом оборони, який безпосередньо підпорядковується командувачу Силами оборони і штабу Ліги оборони[46].

Служба зовнішньої розвідки (ест. Välisluureamet) — основна розвідувальна служба Естонської Республіки. Її головна функція полягає в зборі, аналізі та поданні інформації про загрози зовнішньої безпеки Естонії, а також діяльності інших країн і їх інтересів та передає цю інформацію президенту, прем'єр-міністру, міністру оборони й генеральному штабу, а також міністру внутрішніх справ й міністру закордонних справ. Службу очолює генеральний директор Служби зовнішньої розвідки, а нагляд за ним здійснюють Комітет з нагляду за органами безпеки парламенту Рійгікогу, Міністерство оборони, канцлер юстиції та Державне контрольно-ревізійне управління Естонії[47].

Агентство оборонних ресурсів (ест. Kaitseressursside Amet) — орган реалізації підтримки обороноздатності збройних сил Естонської Республіки за допомогою обліку, оцінки та відбору людських і матеріальних ресурсів: набору військовослужбовців Сил оборони й надання огляду наявних у штаті мобілізаційних ресурсів[48].

Центр оборонних інвестицій (ест. Riigi Kaitseinvesteeringute Keskus) — державне агентство Естонської Республіки, що займається військовими закупівлями та нерухомим майном. Його основна функція полягає в підтримці розвитку національного потенціалу за допомогою професійно організованих закупівель, розвитку інфраструктури, адміністративної діяльності та інвестицій. Центр проводить закупівлі для Міністерства оборони, Сил оборони та інших військових державних установ[49].

Важливою частиною доктрини, військового розвитку і національного захисту Естонської Республіки є військово-патріотична освіта. Освіта в цих галузях закладає основу для розуміння принципів національної оборони Естонії, формує громадянську свідомість і готовність захищати державу в разі потреби. Відповідною освітньою та просвітницькою роботою займаються діючі військовослужбовці, офіцери запасу і чиновники Міністерства оборони[50].

Крім безпосередньо просвітницької діяльності, навчальні заклади також отримують додаткове фінансування на проведення ознайомлювальних поїздок і придбання навчальних посібників[51].

Навчання принципам національної оборони викладалося в естонських школах та інших навчальних закладах ще до Другої світової війни, а перші класи військового навчання і підготовки з'явилися жовтні 1927 року. За часів радянської окупації подібні уроки були замінені на аналогічні «соціалістичні», і освіта в галузі національної оборони почала повертатися в місцеві навчальні заклади лише в 1990 році, після відновлення незалежності.

Вищі курси національної оборони (ест. Kõrgemad riigikaitsekursused) — курси для представників громадськості, політиків, військовослужбовців, діячів культури та інших громадян Естонії з метою підвищення співробітництва і соціальної згуртованості держави в області захисту національної безпеки[52]. Заклад знаходиться в місті Роост, в повіті Ляенемаа. Курси проходять два рази на рік — навесні і восени. Тривалість презентацій зазвичай становить 30-40 хвилин, після чого слід 10-15-хвилинна сесія питань і відповідей і невелику перерву[53].

Академія Сил оборони (ест. Kaitseväe Akadeemia) — центр підготовки офіцерів Збройних сил Естонії. Складається з базового курсу підготовки — програми першого рівня з трирічним періодом навчання, курсу підвищення кваліфікації — другого рівня підготовки офіцерів з дворічним періодом навчання, Курсу старших штабних офіцерів — третього рівня підготовки з річним періодом навчання, а також курсу вищого офіцерського складу — четвертого рівня підготовки, який проводиться спільно з представниками вищого офіцерського складу в освітніх закладах союзників за кордоном[54]. На базі академії був також створений музей[55] та бібліотека[56], і, зокрема, проводяться регулярні екскурсії для іноземних туристів[57]. Заклад знаходиться в місті Тарту, в Юріївському повіті.

Балтійський оборонний коледж (ест. Balti Kaitsekolledž) — провідний багатонаціональний військовий коледж, заснований трьома країнами Балтії 25 лютого 1999 року. Заклад знаходиться в місті Тарту, в Юріївському повіті. Служить центром стратегічних і операційних досліджень і надає професійне військову освіту офіцерам середньої та вищої ланки[58].

• Міністр оборони — Калле Лаанет;
• Канцлер — Крістіян Прікк.

• Заступник міністра з питань оборонної політики та міжнародного співробітництва — Каді Сільде;
• Заступник міністра з планування національної оборони та планування оборонних інвестицій — Тійна Удеберг;
• Заступник міністра з питань координування, оборонної готовності та інвестицій — Мілис Ойдсалу;
• Заступник міністра з юридичних питань, безпеки та інформаційних технологій — Маргус Метт.

Чинний міністр оборони Естонії — Калле Лаанет

Перший міністр оборони Естонії — Андрес Ларка

Міністр оборони є членом уряду Естонії, який керує організацією національної оборони країни. Він організовує роботу міністерства оборони і приймає рішення з питань, що належать до сфери діяльності міністерства. Крім того, міністр звітує перед урядом про діяльність міністерства оборони і вносить пропозиції щодо розв'язання питань, що стосуються сфери діяльності міністерства[63].

Міністр оборони призначає керівників урядових агентств, що входять в сферу управління міністерства, а також заступників міністра оборони та керівників департаментів, а також командувачів збройними силами і пропонує уряду призначати і знімати з посади командувача Армією оборони і головнокомандувача Генерального штабу.

Міністр оборони надає уряду пропозиції щодо бюджету міністерства, і при необхідності — додаткового бюджету. Він приймає рішення про використання бюджетних ресурсів та контролює виконання бюджету. На підставі державного бюджету міністр також погоджує бюджети державних органів, які належать до сфери управління міністерства[62].

Міністр оборони приймає рішення про формування державних установ, що знаходяться у віданні міністерства, і затверджує їх статут, структуру та організацію роботи.

Канцлер юстиції керує роботою структурних підрозділів міністерства та координує діяльність державних органів у сфері управління міністерства оборони Естонії, а також координує процес досягнення стратегічних цілей[61].

Концепція національної безпеки Естонії встановлює цілі й принципи політики безпеки Естонії, а також описує середовище безпеки та визначає напрямок національної політики Естонії. Мета концепції — захист існування Естонської держави і її народу. Політика безпеки Естонії заснована на широкій концепції безпеки, яка передбачає участь всіх верств суспільства, а також інтеграцію з НАТО і ЄС. Вона переглядається урядом Естонії відповідно до змін в середовищі безпеки.[68]

Стратегія національної безпеки Естонії ґрунтується на Концепції національної безпеки Естонії та служить основою для детального розвитку та планів дій. Документ підлягає перегляду кожні чотири роки[69].

У плані дій військової оборони Естонії викладаються заходи з реалізацій Плану розвитку військової оборони з урахуванням заходів, заснованих на організаційній доцільності і забезпечених ресурсами, які відповідають вимогам для планів розвитку, встановлених Законом про державний бюджет[70].

План дій по військовій обороні встановлюється міністром оборони терміном на чотири роки і щорічно переглядається.

Оперативний план військової національної оборони Естонії описує виконання військових завдань національної оборони з наявним військовим потенціалом відповідно до цілей, поставлених в стратегії національної оборони[71].

Оперативний план оборонних заходів встановлюється командувачем Армією оборони за погодженням з міністром оборони терміном на один рік.

• Розробка генерального плану національної оборони Естонії.
• Організація міжнародного співробітництва.
• Підготовка й організація мобілізації та армійського призову.
• Організація, облік і підготовка резерву збройних сил Естонії.
• Фінансування й оснащення збройних сил і союзу оборони Естонії.
• Розвиток і поліпшення оборонної промисловості.
• Контроль за діяльністю збройних сил і союзу оборони Естонії.
• Підготовка проєктів відповідного законодавства.

Основні рамки організації національної оборони визначаються Законом Республіки Естонія про національну оборону[37].

Існують також додаткові законодавчі акти, що регулюють надання підтримки ветеранам і участі держави в оборонній промисловості.

• Згідно з конституцією Естонської Республіки Президент республіки є верховним головнокомандувачем збройних сил Естонії[72].
• Президент Республіки вносить в парламент Рійгікогу пропозицію про оголошення війни, мобілізації, демобілізації та надзвичайного стану.
• У разі агресії проти Естонської Республіки Президент має право оголосити про мобілізацію і про введення воєнного стану не чекаючи рішення Рійгікогу.
• Рада національної безпеки і оборони є консультативним органом при Президентові республіки, який обговорює питання, важливі з точки зору національної оборони.

• Рійгікогу за пропозицією Президента республіки Естонія оголошує надзвичайний стан, воєнний стан, мобілізацію, демобілізацію і схвалює зміну ступеня військової готовності[72].
• За пропозицією уряду республіки Рійгікогу затверджує основи політики безпеки, яка є основним документом для планування цілей, принципів і напрямків безпеки Естонії й національної оборони.
• Рійгікогу затверджує державний бюджет, в тому числі бюджет Міністерства оборони.
• Рійгікогу приймає рішення про участь сил оборони в міжнародних військових операціях.
• Комітет національної оборони Рійгікогу розглядає законопроєкти, що стосуються національної безпеки й національної оборони, а пленарне зібрання Рійгікогу приймає їх. Комітет національної оборони має право висловлювати думки про інші основні національні оборонні плани та кандидатури командувача збройними силами.

• Уряд республіки Естонія координує та спрямовує національну оборонну діяльність, включаючи плани з реалізації широкого підходу до національної оборони[72].
• За пропозицією міністра оборони уряд затверджує стратегію національної оборони й план розвитку національної оборони, які є іншими важливими планами національної оборони після основ політики безпеки.
• Уряд призначає і звільняє з посади командувача збройними силами.
• У разі загрози державі уряд республіки приймає рішення про зміну рівня військової готовності за пропозицією міністра оборони, але воно також має бути схвалено Рійгікогу.
• Уряд Республіки містить комітет з державної безпеки, що складається з шести міністрів, який аналізує й оцінює ситуацію з безпекою в країні.

• Міністерство оборони відповідає за організацію військової оборони країни й за підтримку громадянського сектора військової оборони[72].
• Міністерство готує законопроєкти, що стосуються національної безпеки й національної оборони.
• Міністр оборони вносить пропозиції уряду республіки про призначення і зняття з посади командувача збройними силами.

• Збройні сили є державним органом, основним завданням якого є військовий захист держави й участь в колективній самообороні[72].
• Командування збройними силами здійснює керівництво оборони як в мирний, так і у воєнний час.
• Союз оборони є добровільною юридичною особою публічного права, одною з основних завдань якого є підготовка військового потенціалу країни. Союз оборони очолює командувач союзом оборони й міністр оборони Республіки Естонія.

• Закон про національну оборону встановлює правову основу для ефективного реагування на загрози, які загрожують країні, за потреби[64].
• Закон є основою для реалізації системи національної оборони, яка витікає з «Стратегії національної оборони», згідно з якою системи управління в мирний і воєнний час схожі, а також для реалізації принципу «широкого розуміння» національної оборони. Згідно з законом, національна військова оборона, сфера управління всіх міністерств, участь суспільства в національній обороні, а також захист населення держави інтегровані в національну оборону.