Історія Америки

Згідно із сучасною науковою точкою зору, заселення Америки почалось приблизно 30 тисяч років тому через сухопутний перехід між Аляскою і Східним Сибіром, який існував у Льодовиковий період[1], проходила кількома хвилями і закінчилась приблизно 10 тисяч років тому, коли рівень світового океану перекрив перешийок між континентами. Приблизно в цей же час перші групи людей, рухаючись вздовж Тихоокеанського узбережжя і Скелястих гір досягли південних регіонів Південної Америки, а ще одна група людей мігрувала через Великі рівнини із заходу на схід в напрямку атлантичного океану[2].

Америка з висоти 700 кілометрів над Землею

Вважається, що нащадки перших переселенців з Азії жили ізольовано від інших континентів до X століття, коли почалась колонізація узбережжя сучасної Канади. Створені ними культури і цивілізації зазнали фатального впливу з боку європейців, які почали заселяти Америку у XV столітті після того, як у 1492 році Христофор Колумб побував на островах Вест-Індії. В 1507 році відкриті землі отримали свою нинішню назву завдяки німецькому картографу Мартіну Вальдземюллеру[3], який назвав їх іменем італійського мореплавця Амеріго Веспуччі, котрий першим з європейців висловив припущення, що це новий континент. У 1538 році голландець Герард Меркатор використав топонім «Америка» для позначення усієї західної півкулі[4].

У наступні роки Америка колонізувалась кількома європейськими державами, що привело до виникнення нових культур, цивілізацій і країн.

Доколумбовий період

Заселення Америки
Карта ранніх міграцій людства

Існує дві думки щодо міграційних потоків заселення Америки. Одна дотримується т. зв. «короткої хронології», за якою перша хвиля переселення з Азії відбулася не раніше 14 — 16 тис. років тому. Прихильники «довгої хронології» вважають, що перша група людей прибула до західної півкулі набагато раніше, можливо 20 — 50 тис. років тому кількома хвилями міграцій[5] і закінчились коли рівень Світового океану піднявся настільки, що роз'єднав два континенти. Одним з чинників, які не дають дійти згоди, — відсутність хронологічної неперервності археологічних свідчень існування людини як в Північній, так і в Південній Америці, а також відмінність культурних свідоцтв в цих частинах світу. Одночасно залишається нез'ясованим походження людей, які мігрували з Азії до Америки через Берингію, сухопутний перехід між Аляскою і Східним Сибіром, який існував у Льодовиковий період[1]

Найдавнішою доісторичною культурою, знайденою на території Америки, є культура Кловіс (сучасний штат Нью-Мексико, США), яка відноситься до кінця льодовикового періоду (14- 15 тисяч років тому). Аналіз ДНК представника цієї культури, проведений у 2013 році, показав, що сучасні індіанці Північної Америки — його нащадки, а він сам генетично близький до азіатів Сибіру у Далекого Сходу[6].

Корінне населення Америки
англ. Genetic history of indigenous peoples of the Americas

Єдиної думки про шляхи і часові проміжки розселення перших людей, що заселили Американський континент в кінці останнього льодовикового періоду, немає[7], проте домінуючим є припущення, що вони рухались із сучасної Аляски на Південь в міру того, як танення льодовиків Лаврентійський і Кордильєрського (англ. Cordilleran Ice Sheet) льодовикових щитів відкривало їм шлях вздовж Скелястих гір[8]. Інша популярна теорія дотримується думки, що міграція населення відбувалась на примітивних човнах або пішки вздовж Тихоокеанського узбережжя, а відсутність артефактів, які б підтверджували цю версію, пояснюється підняттям рівня Світового океану, який затопив їх[9]

До початку європейської колонізації XV століття племена Америки знаходились на різних рівнях суспільного розвитку — індіанці Центральної і Південної Америки ацтеки, майя, інки жили у класовому суспільстві, в той час як більшість інших знаходилися на різних стадіях первіснообщинного ладу. Поступово склалося два основних осередки ранніх цивілізацій: Мезоамерика (території сучасних центральної й південної Мексики, Гватемали, Белізу, західні райони Гондурасу і Сальвадору) та Андська область (частина сучасної Колумбії, Еквадор, Перу, Болівія, північ Чилі).

Культура доколумбової Америки
Америка близько 1000 до н. е.
   мисливці-збирачі
   просте землеробство
   інтенсивне землеробство (племінне вождівство або цивілізації)

Серед близько 400 племен доколумбової Америки існувало безліч релігійних культів вірувань і обрядів, що склалися у різних етнічно-соціальних груп корінного населення. Значного поширення набув тотемізм і специфічна міфологія про стару і нову батьківщину, зумовлена численними міграціями індіанських племен і відповідними процесами етногенезу. Це наклало відбиток і на розвиток їх культури, яка сформувалася в умовах, коли народи доколумбової Америки перебували в географічній ізоляції протягом декількох тисячоліть.

Умовно розвиток культури доколумбової Америки періодизується наступним чином:

• Палеоіндіанський період (XXV—VIII тисячоліття — н. е.) — люди об'єднані в невеликі кочові групи з нестаціонарними (сезонними) стоянками. Займалися збиранням, полюванням спочатку на дрібних, а потім і великих тварин; добре розвинуті кам'яні знаряддя праці.

• Архаїчний період (VIII — середина II тисячоліття до н. е.) — основу господарства складалють полювання і збирання з використанням удосконалених знарядь; зародження примітивного землеробства і ткацтва.

• Протокласичний (II тисячоліттям до н. е. — I ст. н. е.) — перехід до осілого способу життя, зумовлений появою інтенсивних форм землеробства; розвиток кераміки, скульптури, появи перших пірамід, ремесел, початок класового розшарування, формування основ наукових знань.

• Класичний період (I—IX) — поява і розвиток ранньокласових міст-держав (Теотіуакан, Шочікалько, Тахін, Тікаль, Паленке, Копан та інші) і їх об'єднань; матеріальну основу суспільств становило інтенсивне підсічно-вогневе і поливне землеробство, ремісниче виробництво. Індіанцям цього періоду були відомі золото, срібло, мідь, які піддавались складній обробці для виготовлення прикрас і знарядь праці.

• Посткласичний (X — початок XVI ст.) — переважна більшість величезних міст-держав припинила своє існування, сформувалися нові політичні і культурні центри. Утворилися царство ацтеків з центром в місті Теночтітлан, держава інків Тауантінсую, майя-тольтекська держава зі столицею Чичен-Іца, Майяпан.

Найдавнішою з відомих нині цивілізацій доколумбової Америки є ольмекська, яка існувала на південно-східному узбережжі Мексики в XIV-III ст. до н. е. Ольмеки володіли писемністю (нерозшифрована досі), храми зводили на східчастих пірамідах і приносили богам людські жертви. Головним божеством був ягуар. Найхарактернішою пам'яткою ольмекської культури є величезні кам'яні «голови» висотою до 3 метрів і вагою до 40 тонн з обличчями, що мають виразні африканські риси. З появою крупного міста-держави Теотіуакана за півсотні кілометрів на північний схід від сучасного Мехіко почався так званий класичний період центральноамериканських культур.

Протягом VII-VIII ст. цивілізації класичного періоду були зруйновані нашестям тольтеків, які прийшли з Північної Мексики. У цей час на південному сході Мексики й на території Белізу, Гондурасу та Гватемали найвищого розквіту досягла перша крупна міська цивілізація Центральної Америки — майя, що налічувала близько 100 міст-держав, очолюваних правителями зі спадковою владою. Наприкінці XII ст. з півночі сучасної Мексики почали рух на південь ацтеки, які близько 1325 року заснували місто Теночтітлан (сучасний Мехіко). Через півтора століття місто стало центром держави, що охоплювала всю Центральну Мексику. Найвищого розквіту вона досягла при Монтесумі II (1503—1520 рр.), напередодні іспанської колонізації.

Найвідомішими цивілізаціями Південної Америки вважаються Наска (VI-VIII ст. н. е.) та теократична імперія інків — Тауантінсуйу, що склалася протягом XII-XV ст. навколо гірської громади Куско (на південному сході сучасного Перу) і охоплювала більшу частину сучасного Еквадору, Перу, значну частину Болівії, Чилі та Аргентини. У період свого найвищого розвіту (початок XVI ст.) чисельність населення імперії інків складала до 40 млн чоловік.

Цивілізація Тольтеків
Міста і території розселення племен Месоамерики

Тольтеки мігрували на територію Центральної Мексики з півночі у VIII ст. і до кінця X століття сформували державу зі столицею у Тулі, підкоривши окремі групи майя на Юкатані. В той же час в результаті внутрішніх конфліктів в державі тольтеків від них відкололася і мігрувала на територію сучасного Сальвадора велика група населення, які влилися в цивілізацію піпіль. У другій половині XII ст. нове нашестя з півночі войовничих племен, останньою хвилею яких були ацтеки, поклало кінець пануванню тольтеків в Мексиці і на момент іспанського завоювання Мексики (XVI ст.) тольтеки давно стали легендарним народом, культура якого лягла в основу культури ацтеків.

Цивілізація Ацтеків

У середині XI ст. територію держави тольтеків, що знаходилась в долині сучасного Мехіко, заселило плем'я тепанеків, яке на західному березі озера Тескоко у 995 році[10] заснувало державу Аскапоцалько. Свого найбільшого розквіту вона досягла наприкінці XIV ст. — на початку XV ст., проте у 1428 році загинула під ударами об'єднаних армій міст Теночтітлан, Тлателолько та Тлакопан. Троїстий союз цих міст, відомий в історіографії як Імперія Ацтеків, проіснував до 1521 року, коли був знищений в результаті вторгнення іспанських колонізаторов на чолі із Ернаном Кортесом.

У вузькому значені термін «ацтеки» стосується племені мешіка, яке у XII ст. прийшло на територію Мексики з півночі з місцевості Ацтлан і створило Потрійний союз; в широкому сенсі, ацтеками називають всі народи науа Мексиканської долини, культура яких мала спільні корені. Держава ацтеків не була імперією в традиційному значенні цього слова — завойовуючи території, вони обкладали даниною племена і міста, де ставили своїх намісників, зберігаючи їх автономне правління і будували мережу доріг для сполучення із підкореними землями. На момент приходу іспанців у 1519 році держава ацтеків займала територію від Мексиканської затоки до Тихого океану і межувала із землями майя. Її очолював правитель (тлатоані), який обирався серед спадкових правителів найважливіших міст держави. Суспільство ацтеків поділялось на знать, воїнів, селян і рабів (права яких нагадували рабів Давньої Греції), мало систему освіти, користувалось розвиненою медициною, піктографічним письмом, сонячним календарем і сповідували політеїстичну релігію з людськими жертвоприношеннями.

Цивілізація Майя

Протягом I — початку II тисячоліття н. е. народ майя розселився на великій території, який включає сучасні південні штати Мексики (Табаско, Чіапас, Кампече, Юкатан і Кінтана-Роо), Беліз, Гватемалу та західні райони Сальвадору і Гондурасу. В архаїчний (2000—1500 рр. до н. е.) і в ранній періоди (1500—1000 рр. до н. е.) докласичної епохи в низинних районах Гватемали мешкали невеликі племена мисливців і збирачів, що харчувалися дикими їстівними корінням і плодами, а також дичиною і рибою. У середній формативний період (1000—400 рр. до н. е.) з'явились дрібні землеробські поселення, розкидані в джунглях і на берегах річок плато Петен і на півночі Беліза. У наступний пізній формативний період докласичної епохи (400 р. до н. е. — 250 р. н. е.) почався бурхливий ріст міст, в яких зводились архітектурні комплекси і монументальні споруди. До цього періоду відноситься поява міст Калакмуль і Цібільчальтун на півночі півострова Юкатан (Мексика), Ель-Мірадор, Яшактун, Тікаль, Накба в джунглях Петена (Гватемала), Серрос, Куельо, Ламанай і Номуль (Беліз), Чальчуапа (Сальвадор).

Піку свого розвитку цивілізація майя досягла у 250—600 рр. н. е., коли суспільство розвинулось в систему сполучених між собою дорогами міст-держав з ієрархічною структурою суспільства. Володіння окремих міст-держав сягали 2000 кв. км, а деякі міста, наприклад Тікаль або Калакмуль, контролювали значно більші території. Політичними та культурними центрами кожного державного утворення були міста з пишними спорудами, архітектура яких являла собою місцеві або зональні варіації загального стилю архітектури майя з церемоніальними і адміністративними комплексами в центрі, оточеному житловими кварталами. За межею міст населення жило великими сім'ями в дерев'яних будинках, критих очеретом або соломою, розосереджене в невеликих селах, оточених садами і полями. Загальна чисельність майя у пізній класичний період досягала 3 млн чоловік.

До 850 року багато міст на півдні низинної зони були покинуті. З незрозумілих досі причин повністю припинилось будівництво в Паленке, Тікалі, Копані, а центр розвитку майської цивілізації переміщається на північ півострова Юкатан і західне нагір'я. Тут на короткий термін розквітають міста Ушмаль, Саїль, Кабах, Лабна і Чичен-Іца, які перевершили попередні висотою будинків, багатокімнатними палацами, більш високими і широкими ступінчастими склепіннями, витонченим різьбленням по каменю і мозаїчними фризами, величезними майданчиками для гри в м'яч. Еліта народу майя була грамотною, володіла складною системою ієрогліфічного письма, яка була найрозвинутішою в доколумбовій Америці. Майя записували свої історії та ритуальні знання в книги-звитки, з яких збереглися лише три, а решта були знищені іспанцями. Є також дуже багато прикладів текстів майя зроблених на стелах та кераміці. Майя розробили складну систему взаємозалежних ритуальних календарів, використовували математику, в якій одними з перших у світі використовували поняття нуля. У рамках своєї релігії майя практикували людські жертвоприношення.

Більшість північних міст проіснували менше 300 років, за винятком Чичен-Іци, яке дожило до 13 століття. Це місто виявляє архітектурну схожість з Тулою, заснованою тольтеками близько 900 р., що дозволяє припустити, що Чичен-Іца служила форпостом або була союзником войовничих тольтеків. У посткласичну епоху отримала розвиток морська торгівля, завдяки чому на узбережжі Юкатана та прилеглих островах виникли порти — наприклад, Тулум чи поселення на острові Косумель, через які майя торгували з ацтеками рабами, бавовною і пташиним пір'ям.

Колоніальний період в історії майя починається у 1517 році, коли спробу висадитись на Юкатані здійснили іспанці на чолі з Франсиско Ернандесом де Кордоба. Завоювання Юкатану почалось у 1528 років загоном Франсіско де Монтехо і тривало до 1697 року, коли Іспанія підкорила останнє незалежне місто майя Тайясаль.

Цивілізація Інків
Чотири частини Держави інків: Чинчайсуйу (червоне), Кольасуйу (синє), Антисуйу (зелене) и Кунтисуйу (жовте).

Держава інків (Тауантінсуйу: кеч. Tawantin Suyu — чотири сторони світу, об'єднані разом) почала формуватись приблизно у XII ст. навколо містечка Куско у глибокій долині між двома гірськими хребтами Анд. Свого найбільшого розвитку досягла за правління Інка Пачакутека (1438—1471 рр.), який об'єднав усі племена кечуа і став першим імператором інків. Верховний інка вважався богом на землі з необмеженою владою і спирався на «інків по крові» (прямих нащадків легендарного засновника держави — Манко Капака; на початок конкісти їх було 567) та «інків за привілеєм» (вождів підкорених громад та племен). Асиміляторська політика інків в області мови, релігії та методів ведення господарства поклала початок процесу злиття різних етнічних груп у єдину давньокечуанську народність. Господарською основою Тауантінсуйу було терасне іригаційне землеробство; імперія інків виявилася єдиною державою доколумбової Америки, в котрій існувало тваринництво як особлива галузь господарської діяльності (приручені лами і альпака). У релігії головне місце посідав культ Сонця, а також перехідний до монотеїзму культ «багато-єдиного» бога Віракочі, що уособлював Сонце.

У 1530—1532 рр. Тауантінсуйу було послаблене міжусобною боротьбою за престол між братами Атауальпою (представником т. зв. династії Кіто) і Уаскаром (представником династії Куско), що полегшило захоплення імперії іспанцями на чолі з Франсиско Пісарро, який вперше з'явився на території сучасного Перу в 1525 році. Через сім років він відправився у свій третій похід в Перу, в 1533 році стратив Великого інку Атауальпу, а в 1536 році завоював Куско. Держава інків припинила своє існування в 1572 році зі смертю її останнього правителя Тупака Амару.

Цивілізація ірокезів

Європейська колонізація
Території в Америці, колонії або претензії великих європейських держав, на 1750 рік

Початок європейської колонізації Америки, як правило, датуються 1492 роком, хоча першими європейцями, що досягли Америки були вікінги («Норсі»), які у 11 столітті створили декілька колоній в Ґренландії і одне тимчасове поселення Л'Анс-о-Медоуз (L'Anse aux Meadows) в норвезькому районі Вінланд, сьогоденний Ньюфаундленд. Поселення в Ґренландії існували впродовж декількох століть[11]. Першими державами, що розпочали колонізацію Америки, були Іспанія і Португалія, які до середини 16 століття отримали контроль над більшою частиною Південної, всією Центральною Америкою та півднем Північної Америки, окрім раніше завойованих територій Карибського басейну. У 17 столітті колонії на Американському континенті заснували Англія, Франція та Голландія, у 18 столітті — Данія-Норвегія відродили свої колишні колонії в Ґренландії, Російська імперія заснувала поселення на Алясці.

За перші півтора століття після подорожі Колумба корінне населення Південної та Північної Америки зменшилось приблизно на 80 % (від близько 50 млн в 1492 році до 8 млн у 1650 році), в основному, через спалахи інфекційних захворювань завезених переселенцями зі Старого світу, — епідемії натуральної віспи (1518, 1521, 1525, 1558, 1589), епідемічного висипного тифу (1546), грипу (1558), дифтерії (1614) і кору (1618)[12][13] привели до культурного хаосу і політичного краху місцевих цивілізацій[14][15][16].

До середини XVI-го століття на американському континенті домінувала Іспанія, колоніальні володіння якої тягнулися від мису Горн до Нью-Мексико і увійшли до віце-королівств Нова Іспанія та Нова Гранада. Ситуація змінилась після поразки Іспанії у війні проти Англії — незважаючи на внутрішньополітичну кризу, Англія зуміла досягти домінування на морі і з 1607 по 1732 рік у Північній Америці було засновано тринадцять колоній, які у 1775 році повстали проти метрополії і проголосили незалежність. На цей момент Велика Британія, як спадкоємниця Англії, володіла колоніями на території сучасної Канади, в Карибському морі, а також в Центральній та Південній Америці.

Французька колонізація Америки почалась у 1524 році з пошуку шляху з Атлантики до Тихого океану і до XVIII ст. Франція заснувала колонії на сході, в центрі та півдні Північної Америки (відомі під загальною назвою Нова Франція), на декількох Карибських островах та у Південній Америці.

Колоніальний період

Англійські колонії

Після 1707 року — британські колонії

Голландські колонії
Південна Америка, близько 1650 року
   Голландські володіння
   Іспанські володіння
   Португальські володіння

Данські колонії

Ірландські колонії

Іспанські колонії
Іспанські колонії в Новому Світі (1764)

Курляндські колонії

Колонії Герцогства Курляндії і Семигалії

Мальтійські колонії

Норвезькі колонії

Португальські колонії

Російські колонії

Французькі колонії
Нова Франція (1750)

Шведські колонії

Шотландські колонії

Деколонізація
Здобуття незалежності країнами Америки
(порт. Guerra da independência do Brasil)
(порт. Guerra de Independencia de Venezuela)
(порт. Guerra de Independencia cubana)

Звільнення колоній на американському континенті почалось із проголошення 4 липня 1776 року тринадцятьма британськими колоніями незалежності, яка була визнана у 1783 році після тривалої війни, — за Паризьким договором було визнано суверенітет нової держави, США, над територією, що простягалась від кордонів сучасної Канади на півночі, Флориди на півдні та річки Міссісіпі на заході.

Канадські колонії, які брали активну участь у війні 1812 року між Сполученими Штатами і Британською Імперією, в 1839 році були об'єднані в єдину британську колонію Сполучена Провінція Канади. За результатами Орегонського Договору в 1849 році було створено колонію острова Ванкувер, а в 1858-у — колонію Британська Колумбія, які разом із Новою Шотландією, Нью-Брансвіком у 1867 році увійшли до Канадської конфедерації. У сучасних кордонах Канада остаточно сформувалась у 1949 році, коли до неї був приєднаний домініон Ньюфаундленд, а сама країна отримала фактичну незалежність.

У 1804 році було проголошено незалежність французької колонії Сан-Домінге, де у 1791 році під впливом подій у революційній Франції[17] піднялось повстання рабів — під назвою Гаїті вона стала першою незалежною державою Латинської Америки. Рік перед цим Франція, щоб зосередитись на війнах в Європі, продала свою колонію Луїзіана США, завдяки чому вони подвоїли свою площу. У 1868 році США придбали у Росії півострів Аляска і Алеутські острови.

Іспанські колонії завоювали незалежність у першій чверті XIX-го століття в ході воєн, які почались із ослабленням метрополії під час французької окупації Іспанії. Колишні іспанські володіння не вдалось утримати в одній політичній системі, досить швидко колишні віце-королівства Нова Іспанія та Нова Гранада розпались на окремі незалежні держави.

У 1822 році син португальського короля Жуана VI проголосив незалежність Бразильського королівства і того ж року Педро I став її першим імператором.

Остаточно сучасна політична карта Америки почала формуватись в XIX ст. після воєн між суверенними державами (Аргентино-бразильська війна, Війна Потрійного Альянсу, Тихоокеанська війна, Франко-індіанська війна) та численних війн США з індіанцями, Мексикою і Іспанією, яка до початку XX втратила всі свої колоніальні володіння на континенті.

Війни на території Америки та за участю країн Америки

XVI-XVII ст.

XVIII ст.

XIX ст.
Американо-мексиканська війна, 1846—1848

XX ст.

XXI ст.

Наш час

Країни та території Північної, Центральної та Південної Америки[18][19][20].

Країна чи територія Площа
(км²)[21]		 Населення
(оцінка 2008)[22]		 Щільність населення
(на км²)		 Столиця
Північна Америка
 Бермудські Острови (Велика Британія) 54 65 000 1203.7 Гамільтон
 Гренландія (Данія) 2 166 086 57 000 0.026 Нуук
 Канада 9 984 670 33 573 000 3.4 Оттава
 Мексика 1 964 375 112 322 757 57.1 Мехіко
Сен-П'єр і Мікелон (Франція) 242 6000 24.8 Сен-П'єр
 США 9 629 091 311 630 000 32.7 Вашингтон
Центральна Америка
 Беліз 22 966 307 000 13.4 Бельмопан
 Гватемала 108 889 14 027 000 128.8 Гватемала
 Гондурас 112 492 7 466 000 66.4 Тегусігальпа
 Коста-Рика 51 100 4 579 000 89.6 Сан-Хосе
 Нікарагуа 130 373 5 743 000 44.1 Манагуа
 Панама[23] 75 417 3 454 000 45.8 Панама
 Сальвадор 21 041 6 163 000 293.0 Сан-Сальвадор
Карибське море
 Американські Віргінські Острови (США) 347 110 000 317.0 Шарлотта-Амалія
 Ангілья (Велика Британія) 91 15 000 164.8 Валлі
 Антигуа і Барбуда 442 88 000 199.1 Сент-Джонс
 Аруба (Нідерланди) 180 107 000 594.4 Ораньєстад
 Багамські Острови 13 943 342 000 24.5 Нассау
 Барбадос 430 256 000 595.3 Бриджтаун
Бонайре (Нідерланди) 294 12 093[24] 41.1 Кралендейк
 Британські Віргінські Острови (Велика Британія) 151 23 000 152.3 Род-Таун
 Гаїті 27 750 10 033 000 361.5 Порт-о-Пренс
 Гваделупа (Франція) 1628 401 784[25] 246.7 Бас-Тер
 Гренада 344 104 000 302.3 Сент-Джорджес
 Домініка 751 67 000 89.2 Розо
 Домініканська Республіка 48 671 10 090 000 207.3 Санто-Домінго
 Кайманові Острови (Велика Британія) 264 56 000 212.1 Джорджтаун
 Куба 109 886 11 204 000 102.0 Гавана
Кюрасао (Нідерланди) 444 140 794[24] 317.1 Віллемстад
 Мартиніка (Франція) 1128 397 693[26] 352.6 Фор-де-Франс
 Монтсеррат (Велика Британія) 102 6000 58.8 Плімут; Брейдс
 Острови Теркс і Кайкос (Велика Британія) 948 33 000 34.8 Коберн-Таун
 Пуерто-Рико (США) 8870 3 982 000 448.9 Сан-Хуан
Саба (Нідерланди) 13 1537[24] 118.2 Боттом
Сен-Бартельмі (Франція) 21[27] 7448[28] 354.7 Густавія
 Сент-Кіттс і Невіс 261 52 000 199.2 Бастер
 Сент-Люсія 539 172 000 319.1 Кастрі
 Сен-Мартен (Франція) 54[27] 29 820[28] 552.2 Маріго
 Сент-Вінсент і Гренадини 389 109 000 280.2 Кінгстаун
Сінт-Естатіус (Нідерланди) 21 2739[24] 130.4 Ораньєстад
Сінт-Мартен (Нідерланди) 34 40 009[24] 1176.7 Філіпсбург)
 Тринідад і Тобаго[23] 5130 1 339 000 261.0 Порт-оф-Спейн
 Ямайка 10 991 2 719 000 247.4 Кінгстон
Південна Америка
 Аргентина 2 766 890 40 677 348 14,3 Буенос-Айрес
 Болівія 1 098 580 8 857 870 8,1 Сукре
 Бразилія 8 514 877 191 908 598 22,0 Бразиліа
 Венесуела 912 050 26 414 815 27,8 Каракас
 Гаяна 214 970 770 794 3,6 Джорджтаун
 Колумбія 1 138 910 45 013 674 37,7 Богота
 Парагвай 406 750 6 347 884 15,6 Асунсьйон
 Перу 1 285 220 27 925 628 21,7 Ліма
 Суринам 163 270 438 144 2,7 Парамарибо
 Уругвай 176 220 3 477 778 19,4 Монтевідео
 Фолклендські Острови (спірні між Великою Британією та Аргентиною) 12 173 2 967 0,24 Порт-Стенлі
 Французька Гвіана (Франція) 91 000 209 000 2,1 Каєнна
 Чилі 756 950 16 454 143 21,1 Сантьяго
 Еквадор 283 560 13 927 650 47,1 Кіто
 Південна Джорджія та Південні Сандвічеві Острови 3 093 20 0 Грютвікен
42 325 508 924 146 733 21,8

Див. також

Примітки
  1. Goebel, Ted; Waters, Michael R.; O'Rourke, Dennis H. (2008). The Late Pleistocene Dispersal of Modern Humans in the Americas. Science 319 (5869): 1497–1502. doi:10.1126/science.1153569.
  2. National Genographic. «Atlas of the Human Journey.» 2005 May 2, 2007
  3. Amerigo Vespucci. Encyclopædia Britannica. Архів оригіналу за 27 травня 2012. Процитовано 7 липня 2011.
  4. The Naming of America: Fragments We've Shored Against Ourselves. By Jonathan Cohen
  5. National Genographic. «Atlas of the Human Journey.» 2005. May 2, 2007
  6. http://www.nature.com/nature/journal/v506/n7487/full/nature13025.html
  7. Phillip M. White (2006). American Indian chronology: chronologies of the American mosaic. Greenwood Publishing Group. с. 1. ISBN 978-0-313-33820-5. Процитовано 29 листопада 2011.
  8. The peopling of the Americas: Genetic ancestry influences health. Scientific American. Процитовано 17 листопада 2009.
  9. 68 Responses to "Sea will rise 'to levels of last Ice Age'". Center for Climate Systems Research, Columbia University. Процитовано 17 листопада 2009.
  10. Chimalpahin Quauhtlehuanitzin, Domingo Francisco de San Antón Muñón |year=1997 |title=Codex Chimalpahin |others=ed. and trans. by Arthur J. O. Anderson and Susan Schroeder |location=Norman and London |publisher=Oklahoma University Press
  11. Kirsten Seaver, The Frozen Echo: Greenland and the Exploration of North America, C.A.D.1000-1500, chapter Nine, Greenland 1450—1500
  12. ,American Indian Epidemics Архівовано 14 лютого 2015 у Wayback Machine.
  13. Smallpox: Eradicating the Scourge
  14. Smallpox's history in the world. Архів оригіналу за 10 січня 2004. Процитовано 29 січня 2016.
  15. The Story Of… Smallpox
  16. Smallpox: The Disease That Destroyed Two Empires
  17. Гаїтянська революція. Процитовано 27 січня 2016.
  18. CommerceConnect.gov. Security and Prosperity Partnership Of North America. Spp.gov. Архів оригіналу за 18 червня 2008. Процитовано 14 листопада 2010.
  19. Ecoregions of North America. United States Environmental Protection Agency. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 30 травня 2011.
  20. What's the difference between North, Latin, Central, Middle, South, Spanish and Anglo America?, about.com
  21. Якщо не вказано інше, площа взята з Demographic Yearbook—Table 3: Population by sex, rate of population increase, surface area and density (PDF). United Nations Statistics Division. 2008. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 14 жовтня 2010.
  22. Якщо не вказано інше, населення взята з Department of Economic and Social Affairs Population Division (2009). World Population Prospects, Table A.1 (PDF). 2008 revision. United Nations. Процитовано 12 березня 2009.
  23. Згідно з означеннями, Аруба, Бонейр, Кюрасао, Панама та Тринідад і Тобаго мають території і в Північній, і в Південній Америках.
  24. Оцінка населення взята з Central Bureau of Statistics Netherlands Antilles. Statistical information: Population. Government of the Netherlands Antilles. Архів оригіналу за 1 травня 2010. Процитовано 14 жовтня 2010.
  25. Insee - Populations légales 2008 - 971-Guadeloupe. Insee.fr. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 31 жовтня 2011.
  26. Insee - Populations légales 2008 - 972-Martinique. Insee.fr. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 31 жовтня 2011.
  27. Дані взяті з The World Factbook: 2010 edition. Government of the United States, Central Intelligence Agency. Архів оригіналу за 25 грудня 2018. Процитовано 14 жовтня 2010.
  28. Оцінка чисельності населення за 2010 взята з The World Factbook: 2010 edition. Government of the United States, Central Intelligence Agency. Архів оригіналу за 25 грудня 2018. Процитовано 14 жовтня 2010.

Джерела
  • Історія Америки / Д. Б. Тіндалл ; Д. Е. Шай ; Пер. Л. Притули, Г. Сташків, О. Щур. — 6-те вид. — Л. : Літопис, 2010. — 904 c.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Історія Америки

Частина серії про
Історія людини
ера людей
↑ Доісторія   (Плейстоценова епоха)
Голоцен
  • Вік людського роду
  • Записана історія
Стародавність
  • Європа
Посткласичність
  • Південна Азія
  • Південно-Східна Азія
  • Західна Азія
Сучасність
Див. також
↓ Майбутнє   
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.