Диференціал (математика)

Диференціал в математиці — головна, лінійна відносно приросту аргументу, частина приросту функції або відображення.

Приріст та лінійна частина приросту функції однієї змінної

В математичному аналізі диференціал традиційно вважається нескінченно малим приростом змінної. Наприклад, якщо x — змінна, тоді приріст значення x часто позначається Δx (чи δx, якщо цей приріст малий). Диференціал dx також є таким приростом, але нескінченно малим. Варто зазначити, що таке визначення не є математично строгим, але воно зручне для розуміння, також існує багато способів зробити визначення математично точнішим.

Головна властивість диференціалу: якщо y функція від x, тоді диференціал dy від y пов'язаний з dx формулою:

де dy/dx позначає похідну від y по змінній x. Ця формула підсумовує інтуїтивне твердження, що похідна y по змінній x це границя відношення приростів Δyx де Δx прямує до нуля.

  1. Диференціал як лінійне відображення. Цей підхід є основою визначення повної похідної і зовнішньої похідної в диференціальній геометрії.[1]
  2. Диференціал як нільпотентний елемент в комутативних кільцях. Такий підхід популярний в алгебраїчній геометрії.[2]

Ці підходи дуже різні, але їх об'єднує ідея кількісного, тобто важливо сказати, що диференціал не тільки нескінченно малий, а наскільки саме він малий.

Історія і використання

Нескінченно малі величини грали значну роль в розвитку математичного аналізу. Архімед використовував їх, хоча він і не вірив, що твердження з нескінченно малими величинами можуть бути точні.[3] Бхаскара II розробив концепцію диференціального відображення нескінченно малих змін.[4] Шараф аль-Дін аль-Тусі використовував їх для обчислення похідної кубічного рівняння.[5][6] Ісаак Ньютон називав їх похідними. Проте Лейбніц був перший хто застосував термін диференціал до нескінченно малих величин, а також придумав позначення похідної, яке використовується дотепер.

В позначенні Лейбніца, якщо x — змінне число тоді dx позначає нескінченно малий приріст змінної x. Таким чином, якщо y функція від x, тоді похідна y по змінній x часто позначається , що також може бути записано (позначення Ньютона чи Лагранжа) чи . Використання диференціалів в такій формі спровокувало багато критики, наприклад знаменитий памфлет The Analyst єпископа Берклі. В будь-якому разі таке позначення залишилось популярним, тому що воно наочно відображає принцип, що похідна функції y(x) дорівнює нахилу функції в точці, що можна отримати, якщо обчислити границю відношення приросту y в залежності від приросту x, якщо приріст x прямує до нуля. Диференціали також застосовують в аналізі розмірності, де диференціал наприклад dx маю таку саму розмірність як і змінна x.

Сума Рімана є певного виду наближенням інтегралу за допомогою скінченної суми. Вона названа на честь німецького математика із дев'ятнадцятого століття Бернгарда Рімана. Його одним із самих загальних застосувань є апроксимація площі, що обмежують графіки функцій або криві, а також довжини кривих і інші наближення.

Диференціал використовують в позначенні інтеграла, тому що інтеграл можна вважати нескінченною сумою нескінченно малих величин: площа під графіком функції обчислюється як сума площ нескінченно тонких стрічок. У виразі

знак інтеграла (витягнуте s) означає нескінченну суму, f(x) позначає 'висоту' тонкої стрічки, а диференціал dx позначає нескінченно тонку ширину.

Формальні означення

Об'єм кубу - функція від довжини його сторони, За рахунок лінійного термічного розширення сторони кубу збільшуються, а тому збільшується й його об'єм. Якщо довжина сторони куба мала значення й збільшилася на то вона прийме значення і об'єм куба стане рівним Величина, на яку збільшиться його об'єм, буде складати Цю різницю називають прирощенням об'му куба, а число , яке показує, на скільки збільшилася довжина строни куба, називається прирощенням його довжини. У математиці прирощення якої-небудь величини позначається де - велика грецька літера "дельта", яка нагадує про латинське слово differentia - "різниця".

Якщо функція зростає на відрізку то на цьому відрізку знаки та співпадають - при збільшенні збільшується й а при зменшенні зменшується й (графік ліворуч на малюнку). Якщо ж функція спадає на цьому відрізку, то у будь-якій його точці знаки та протилежні.

Якщо - декотра функція й прирощується, то змінюється й значення функції, в результаті чого вона отримує деяке прирощення Щоб обчислити це прирощення, необхідно:

  • знайти значення функції при початковому значенні аргумента, тобто ;
  • знайти нове значення аргумента, тобто ;
  • знайти нове значення функції, тобто ;
  • з нового значення функції відняти початкове її значення,тобто


Наприклад, прирощення функції має вигляд це прирощення можна записати наступним чином: Воно складається з двох доданків та Перший доданок пропорційний прирощенню аргументу Другий доданок складніший, залежить від Але за малих він набагато менший, ніж тому що є добутком на вираз який прагне до нуля за

0,1 0,331 0,3 0,031
0,01 0,030301 0,03 0,000301
0,001 0,003003001 0,003 0,000003001

Таким чином, доданок , який є пропорційним , за малих значеннях є головною частиною прирощення функції. Такий доданок називається диференціалом й позначається Він залежить не лише від , але й від Наприклад, для функції при та він дорівнює У випадку та диференціал

Диференціал функції

Прирощення функції має вигляд Доданком, пропорційним є Цей доданок і є диференціалом заданої функції: Формула для диференціалу має простий геометричний сенс. Оскільки - площина квадрату, сторона якого має довжину то - площина фігури, на яку її площа збільшується. Зрозуміло, що за малих головну частину цієї площини складає площина двох прямокутників, яка дорівнює тобто диференціалу функції Вираз - площина квадратику, яка нескінченно мала у порівнянні із

Випадок однієї змінної

Нехай в околі точки задана функція .

нехай існує таке , що при .

Позначимо .

Тоді функція називається диференціалом функції в точці .

Випадок багатьох змінних

Приклад 1. Нехай в околі точки задана функція багатьох змінних .

Нехай існує такий вектор , що при , де добуток векторів є скалярним добутком.

Позначимо .

Тоді функція називатиметься диференціалом функції в точці .


Приклад 2. Тепер нехай приріст функції Неперервність частинних похідних є умовою, достатньою для існування диференціалу. У цьому випадку

де нескінченно мале у порівнянні із Вираз є диференціалом функції багатьох змінних.

Відображення між евклідовими просторами

Диференціал відображення - головна, лінійна відносно приросту аргументу, частина відображеня, яка задається деякою матрицею. Також поняття диференціала можна ввести для відображення між евклідовими просторами ƒ Rn  Rm. Нехай xx  Rn — два вектори в просторі Rn. Зміна значення функції ƒ при зміні аргументу на Δx рівна:

Якщо існує m × n матриця A для якої

де вектор ε  0 при Δx  0, тоді ƒ називається диференційовною в точці x. Матриця A називається матрицею Якобі, а лінійне перетворення, що ставить у відповідності вектору Δx  Rn вектор AΔx  Rm називається диференціалом (x) відображення ƒ в точці x.

Відображення між многовидами

Диференціал в точці гладкого відображення із гладкого многовиду в многовид визначається як лінійне відображення між дотичними просторами в точках і тобто таке що для довільної гладкої в точці F(x) функції виконується рівність:

Примітки

  1. Darling, R. W. R. (1994). Differential forms and connections. Cambridge, UK: Cambridge University Press. ISBN 0-521-46800-0.
  2. Eisenbud, David; Harris, Joe (1998). The Geometry of Schemes. Springer-Verlag. ISBN 0-387-98637-5.
  3. Boyer, Carl B. (1991). Archimedes of Syracuse. A History of Mathematics (вид. 2nd). John Wiley & Sons, Inc. ISBN 0471543977.
  4. George G. Joseph (2000), The Crest of the Peacock, pp. 298–300, Princeton University Press, ISBN 0-691-00659-8
  5. J. L. Berggren (1990), «Innovation and Tradition in Sharaf al-Din al-Tusi's Muadalat», Journal of the American Oriental Society 110 (2): 304-9
  6. Джон Дж. О'Коннор та Едмунд Ф. Робертсон. Sharaf al-Din al-Muzaffar al-Tusi в архіві MacTutor (англ.)

Література

  • С. Т. Завало (1972). Елементи аналізу. Алгебра многочленів. Київ: Радянська школа.
  • Хемминг Р.В. - Численные методы для научных работников и инженеров (2-е издание) - 1972

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.