Диференціал (математика)
Диференціал в математиці — головна, лінійна відносно приросту аргументу, частина приросту функції або відображення.
Розділи в | ||||||
Математичному аналізі | ||||||
---|---|---|---|---|---|---|
|
||||||
|
||||||
|
||||||
|
||||||
Спеціалізовані |
||||||
В математичному аналізі диференціал традиційно вважається нескінченно малим приростом змінної. Наприклад, якщо x — змінна, тоді приріст значення x часто позначається Δx (чи δx, якщо цей приріст малий). Диференціал dx також є таким приростом, але нескінченно малим. Варто зазначити, що таке визначення не є математично строгим, але воно зручне для розуміння, також існує багато способів зробити визначення математично точнішим.
Головна властивість диференціалу: якщо y функція від x, тоді диференціал dy від y пов'язаний з dx формулою:
де dy/dx позначає похідну від y по змінній x. Ця формула підсумовує інтуїтивне твердження, що похідна y по змінній x це границя відношення приростів Δy/Δx де Δx прямує до нуля.
- Диференціал як лінійне відображення. Цей підхід є основою визначення повної похідної і зовнішньої похідної в диференціальній геометрії.[1]
- Диференціал як нільпотентний елемент в комутативних кільцях. Такий підхід популярний в алгебраїчній геометрії.[2]
Ці підходи дуже різні, але їх об'єднує ідея кількісного, тобто важливо сказати, що диференціал не тільки нескінченно малий, а наскільки саме він малий.
Історія і використання
Нескінченно малі величини грали значну роль в розвитку математичного аналізу. Архімед використовував їх, хоча він і не вірив, що твердження з нескінченно малими величинами можуть бути точні.[3] Бхаскара II розробив концепцію диференціального відображення нескінченно малих змін.[4] Шараф аль-Дін аль-Тусі використовував їх для обчислення похідної кубічного рівняння.[5][6] Ісаак Ньютон називав їх похідними. Проте Лейбніц був перший хто застосував термін диференціал до нескінченно малих величин, а також придумав позначення похідної, яке використовується дотепер.
В позначенні Лейбніца, якщо x — змінне число тоді dx позначає нескінченно малий приріст змінної x. Таким чином, якщо y функція від x, тоді похідна y по змінній x часто позначається , що також може бути записано (позначення Ньютона чи Лагранжа) чи . Використання диференціалів в такій формі спровокувало багато критики, наприклад знаменитий памфлет The Analyst єпископа Берклі. В будь-якому разі таке позначення залишилось популярним, тому що воно наочно відображає принцип, що похідна функції y(x) дорівнює нахилу функції в точці, що можна отримати, якщо обчислити границю відношення приросту y в залежності від приросту x, якщо приріст x прямує до нуля. Диференціали також застосовують в аналізі розмірності, де диференціал наприклад dx маю таку саму розмірність як і змінна x.
Сума Рімана є певного виду наближенням інтегралу за допомогою скінченної суми. Вона названа на честь німецького математика із дев'ятнадцятого століття Бернгарда Рімана. Його одним із самих загальних застосувань є апроксимація площі, що обмежують графіки функцій або криві, а також довжини кривих і інші наближення.
Диференціал використовують в позначенні інтеграла, тому що інтеграл можна вважати нескінченною сумою нескінченно малих величин: площа під графіком функції обчислюється як сума площ нескінченно тонких стрічок. У виразі
знак інтеграла (витягнуте s) означає нескінченну суму, f(x) позначає 'висоту' тонкої стрічки, а диференціал dx позначає нескінченно тонку ширину.
Формальні означення
Об'єм кубу - функція від довжини його сторони, За рахунок лінійного термічного розширення сторони кубу збільшуються, а тому збільшується й його об'єм. Якщо довжина сторони куба мала значення й збільшилася на то вона прийме значення і об'єм куба стане рівним Величина, на яку збільшиться його об'єм, буде складати Цю різницю називають прирощенням об'му куба, а число , яке показує, на скільки збільшилася довжина строни куба, називається прирощенням його довжини. У математиці прирощення якої-небудь величини позначається де - велика грецька літера "дельта", яка нагадує про латинське слово differentia - "різниця".
Якщо - декотра функція й прирощується, то змінюється й значення функції, в результаті чого вона отримує деяке прирощення Щоб обчислити це прирощення, необхідно:
- знайти значення функції при початковому значенні аргумента, тобто ;
- знайти нове значення аргумента, тобто ;
- знайти нове значення функції, тобто ;
- з нового значення функції відняти початкове її значення,тобто
Наприклад, прирощення функції має вигляд це прирощення можна записати наступним чином: Воно складається з двох доданків та Перший доданок пропорційний прирощенню аргументу Другий доданок складніший, залежить від Але за малих він набагато менший, ніж тому що є добутком на вираз який прагне до нуля за
0,1 | 0,331 | 0,3 | 0,031 |
0,01 | 0,030301 | 0,03 | 0,000301 |
0,001 | 0,003003001 | 0,003 | 0,000003001 |
Таким чином, доданок , який є пропорційним , за малих значеннях є головною частиною прирощення функції. Такий доданок називається диференціалом й позначається Він залежить не лише від , але й від Наприклад, для функції при та він дорівнює У випадку та диференціал
Прирощення функції має вигляд Доданком, пропорційним є Цей доданок і є диференціалом заданої функції: Формула для диференціалу має простий геометричний сенс. Оскільки - площина квадрату, сторона якого має довжину то - площина фігури, на яку її площа збільшується. Зрозуміло, що за малих головну частину цієї площини складає площина двох прямокутників, яка дорівнює тобто диференціалу функції Вираз - площина квадратику, яка нескінченно мала у порівнянні із
Випадок однієї змінної
Нехай в околі точки задана функція .
нехай існує таке , що при .
Позначимо .
Тоді функція називається диференціалом функції в точці .
Випадок багатьох змінних
Приклад 1. Нехай в околі точки задана функція багатьох змінних .
Нехай існує такий вектор , що при , де добуток векторів є скалярним добутком.
Позначимо .
Тоді функція називатиметься диференціалом функції в точці .
Приклад 2. Тепер нехай приріст функції Неперервність частинних похідних є умовою, достатньою для існування диференціалу. У цьому випадку
де нескінченно мале у порівнянні із Вираз є диференціалом функції багатьох змінних.
Відображення між евклідовими просторами
Диференціал відображення - головна, лінійна відносно приросту аргументу, частина відображеня, яка задається деякою матрицею. Також поняття диференціала можна ввести для відображення між евклідовими просторами ƒ Rn → Rm. Нехай x,Δx ∈ Rn — два вектори в просторі Rn. Зміна значення функції ƒ при зміні аргументу на Δx рівна:
Якщо існує m × n матриця A для якої
де вектор ε → 0 при Δx → 0, тоді ƒ називається диференційовною в точці x. Матриця A називається матрицею Якобі, а лінійне перетворення, що ставить у відповідності вектору Δx ∈ Rn вектор AΔx ∈ Rm називається диференціалом dƒ(x) відображення ƒ в точці x.
Відображення між многовидами
Диференціал в точці гладкого відображення із гладкого многовиду в многовид визначається як лінійне відображення між дотичними просторами в точках і тобто таке що для довільної гладкої в точці F(x) функції виконується рівність:
Примітки
- Darling, R. W. R. (1994). Differential forms and connections. Cambridge, UK: Cambridge University Press. ISBN 0-521-46800-0.
- Eisenbud, David; Harris, Joe (1998). The Geometry of Schemes. Springer-Verlag. ISBN 0-387-98637-5.
- Boyer, Carl B. (1991). Archimedes of Syracuse. A History of Mathematics (вид. 2nd). John Wiley & Sons, Inc. ISBN 0471543977.
- George G. Joseph (2000), The Crest of the Peacock, pp. 298–300, Princeton University Press, ISBN 0-691-00659-8
- J. L. Berggren (1990), «Innovation and Tradition in Sharaf al-Din al-Tusi's Muadalat», Journal of the American Oriental Society 110 (2): 304-9
- Джон Дж. О'Коннор та Едмунд Ф. Робертсон. Sharaf al-Din al-Muzaffar al-Tusi в архіві MacTutor (англ.)
Література
- С. Т. Завало (1972). Елементи аналізу. Алгебра многочленів. Київ: Радянська школа.
- Хемминг Р.В. - Численные методы для научных работников и инженеров (2-е издание) - 1972
Посилання
- Диференціал функції // Вища математика в прикладах і задачах / Клепко В.Ю., Голець В.Л.. — 2-ге видання. — К. : Центр учбової літератури, 2009. — С. 266. — 594 с.