Український кінематограф доби Незалежності
Український кінематограф доби Незалежності характеризується розпадом кіноіндустрії в 1990-х роках та спробами відбудувати її в 2000–2010-х роках. Разом з занепадом централізованої кіноіндустрії розпочинається розвиток незалежних кіностудій, фірм-дистриб'юторів та мережі кінотеатрів. В 2010-х роках з розвитком цифрових технологій та можливістю створювати фільм більш дешево, в Україні стрімко зростає кількість короткометражних фільмів. Попри збитковість кіногалузі в цей час, ряд українських фільмів мав успіх на міжнародних кінофестивалях.
Державна політика України в галузі кінематографії
5 серпня 1988 року Верховна Рада УРСР ліквідувала Державний комітет по кінематографії, Україна фактично залишилася без державного органу, відповідального за розвиток кіно. Після здобуття незалежності подібну структуру намагався відновити Юрій Іллєнко, створивши у серпні 1991 Державний фонд української кінематографії, який проіснував до травня 1993 року. Свою діяльність Держкіно відновило лише в 2005 році після постанови Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2005 року. Першою очільницею нового Держкіно стала Ганна Чміль.
Регулювання державної політики України з питань кіно було затверджено 13 січня 1998 року, коли Верховна Рада України прийняла Закон України «Про кінематографію». У березні 2017 року приймається новий Закон України «Про державну підтримку кінематографії», відповідно до якого українські документальні, просвітницькі, анімаційні, дитячі, авторські та дебютні фільми змогли претендувати на повне державне фінансування виробництва.
Історія українського кінематографу доби Незалежності
Українське кіно 1990-х
В 1990-х з розпадом Радянського Союзу та економічною кризою українське кіно починає переживати занепад.
Кількість глядачів в кінотеатрах зменшується від 552 млн в рік в 1990 році до 5 млн. — в 1999 році. В той же час поступово зростає аудиторія телеканалів. Кількість демонстраторів — від 27 в 1990 році до 8 в 1999 році. Кількість художніх фільмів, знятих в Україні за рік, зменшується з 45 в 1992 році до 4 в 2000 році. З 136 фільмів знятих в Україні в 1990-х роках 82 було знято російською мовою.
Українське кіно 1990-х намагається комерціалізуватися. Замовниками і спонсорами фільмів часто стають бізнесові структури. Ця обставина впливає на зміст фільмів, їх спроби мати розважальний характер, популярності набувають кримінальні драми, пригодницькі та еротичні фільми.
Найпомітнішими режисерами 1990-х років стають Радомир Василевський, Микола Засєєв-Руденко, Анатолій Іванов, Григорій Кохан, Олександр Муратов, Борис Небієрідзе, Алєксандр Полинніков, Дмитро Томашпольський. Цілих пять фільмів знімає в 1990-х Кіра Муратова.
На початку 1990-х українське телебачення розпочало активно знімати телесеріали, зокрема популярність мали «Роксолана», режисер Бориса Небієрідзе, «Острів любові», режисер Олег Бійма.
Українське кіно 2000-х
На рубежі 2000-х р. величезний успіх мав фільм польського режисера Єжи Гофмана «Вогнем і мечем», у якому український актор Богдан Ступка зіграв роль гетьмана Богдана Хмельницького. Богдан Ступка стає головним гетьманом українського екрану — йому належать також ролі в історичному серіалі «Чорна рада» Миколи Засєєва-Руденка (2000) та фільмі Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» (2001).
Історичні теми також стали провідними у творчості режисера Олеся Янчука. Впродовж 1990-х — першої половини 2000-х ним було знято такі фільми, як «Голод-33» (1991) про трагічну долю української родини часів Голодомору, «Атентат — Осіннє вбивство у Мюнхені» (1995), «Нескорений» (2000) і «Залізна сотня» (2004), які стали спробою донести до глядача особистий погляд на феномен та бойовий Української повстанської армії з очей ангажованого режисера, подаючи iдеологiчний наратив за методикою радянських часiв.
Після 2004 знято декілька фільмів про Помаранчеву революцію. Її добу було висвітлено у декількох кінострічках, зокрема: «Помаранчеве небо» (2006, режисер Олександр Кірієнко), «Прорвемось!» (2006, режисер Іван Кравчишин), «Оранжлав» (2006, Алан Бадоєв).
Серед фільмів з найбільшими бюджетами початку 2000-х можна відзначити «Сафо» ($1,95 млн).
Українське кіно 2010-х
В 2010-х роках відбувається поступове збільшення обсягів кіновиробництва в Україні. Завдяки розвитку технологій, зменшенню витрат, глядацький попит на вітчизняний кінопродукт (особливо після Революції Гідності) значно збільшується кількість фільмів[1][2]. В український кінематограф прийшло нове покоління кіномитців. З'являються колективні проекти українських режисерів «Мудаки. Арабески», «Україно, goodbye!», «Вавилон'13».
Вагомим учасниками кінематографічного процесу стають українські кінофестивалі, зокрема «Молодість», Одеський міжнародний кінофестиваль, Docudays UA, Wiz-Art, «Відкрита ніч», «86».
Все більший успіх переживає український кінопрокат. Найбільш успішними фільмами в кінотеатрах України стають «Вій» (касові збори в Україні $4,9 млн), «Кохання у великому місті 3» ($3,1 млн), «8 кращих побачень» ($3,1 млн).
Важливою подією для функціювання українського кіно став ухвалений у березні 2017 року новий закон «Про державну підтримку кінематографії»[3][4], згідно до якого українські документальні, просвітницькі, анімаційні, дитячі, авторські та дебютні фільми змогли претендувати на повне державне фінансування виробництва.
Кількість українських релізів у кінопрокаті
Статистика українських повнометражних фільмів (художніх та анімаційних), що вийшли у прокат виглядає так:[5][6][7][8]
- 2006 — 4
- 2007 — 5
- 2008 — 5
- 2009 — 2
- 2010 — 0
- 2011 — 1
- 2012 — 6
- 2013 — 12
- 2014 — 16
- 2015 — 24
- 2016 — 30
- 2017 — 34
- 2018 — 35
- 2019 — 33
Успіх українського кіно на міжнародних кінофестивалях
У 2001 році Тарас Томенко здобув перемогу в конкурсі «Панорама» Берлінського кінофестивалю.
У 2003 році, вже в Основному конкурсі того ж Берлінале отримав «Срібного ведмедя» фільм українського аніматора Степана Коваля «Йшов трамвай № 9».
У 2005 році стрічка «Подорожні» молодого українського режисера Ігоря Стрембіцького отримала «Золоту пальмову гілку» кінофестивалю в Каннах за короткометражний фільм «Подорожні».
В 2008 році в Міжнародному конкурсі на Ротердамському кінофестивалі зі стрічкою Las Meninas дебютував Ігор Подольчак. Пізніше фільм брав участь у 27 міжнародних кінофестивалях, в 10 з них у конкурсній програмі, в інших в офіційній селекції. У 2012 вийшла друга його повнометражна стрічка Delirium. Обидва фільми Подольчака критики вважають яскравими прикладами артхаусу в українському кіно[9].
У 2011 році Марина Врода отримала «Золоту пальмову гілку» кінофестивалю в Каннах за короткометражний фільм «Крос».
У 2009 році другий короткометражний фільм Мирослава Слабошпицького «Діагноз» потрапляє у конкурс Берлінського кінофестивалю. У лютому 2010 року нова короткометражна робота Слабошпицького «Глухота» потрапляє в конкурсну програму Берлінале.
У 2012 році 23-хвилинний фільм Мирослава Слабошпицького «Ядерні відходи», знятий в рамках проекту «Україно, goodbye!», здобув «Срібного леопарда» в конкурсній програмі «Леопард майбутнього» Міжнародного кінофестивалю в Локарно.
У 2014 році повнометражний фільм Мирослава Слабошпицького «Плем'я» бере участь у конкурсній програмі «Тиждень критики» «Канського кінофестивалю» і отримує одразу три нагороди — приз фонду Ган, приз Відкриття та Гран-прі.
У 2017 році в паралельній секції Берлінале «Generation 14plus» фільм «Школа №3» режисерів Георг Жено та Ліза Сміт отримав Гран-прі програми. А словацький режисер Петер Беб'як отримав Нагорода за найкращу режисуру за україно-словацький фільм «Межа» на кінофестивалі у Карлових Варах.
У 2018 році «Донбас» Сергія Лозниці здобув Приз за найкращу режисерську роботу конкурсна програма «Особливий погляд» фестивалю в Каннах.
У 2019 році фільм «Мої думки тихі» Антоніо Лукіча отримав Спеціальну премію журі 54-го Міжнародного кінофестивалю в Карлових Варах.[10]
У 2020 році повнометражний документальний фільм «Земля блакитна, ніби апельсин» режисерки Ірини Цілик отримав нагороду за найкращу режисуру на Кінофестивалі «Санденс».[11]
Фільмографія українського кінематографу доби Незалежності
Фільмографія українського повнометражного ігрового кіно 1990-2010-х років
Фільмографія українського короткометражного ігрового кіно 1990-2010-х років
Фільмографія українського неігрового кіно 1990-2010-х років
Фільмографія українського анімаційного кіно 1990-2010-х років
Фільмографія українських телесеріалів 1990-2010-х років
Див. також
Джерела
- Госейко Любомир, «Історія українського кінематографа. 1896—1995», К.: KINO-КОЛО, 2005. ISBN 966-8864-00-X.
- «Нариси історії кіномистецтва України», Редкол.: В.Сидоренко та ін., Інститут проблем сучасного мистецтва Академія мистецтв України, Інтертехнологія, 2006.
- Брюховецька Лариса, «Приховані фільми. Українське кіно 1990-х», К.: АртЕк, 2003. ISBN 966-505-043-5.
- Фільми України 1992—1996. Каталог. / К., 1996—112 с.
- Фільми України 1997—2000. Каталог / К. — 2000—214 с.
- Фільми України. 2001—2004. Каталог / К. — 2005—282 с.
- Фільми України. 2005—2008. Каталог / К. — 2009—284 с.
- Фільми України. 2009—2012. Каталог / К. — Національна спілка кінематографістів України, 2013—100 с.
- Ukrainian films 2008-09. Щорічний каталог кінопродукції / Ukrainian Cinema Foundation
- Ukrainian Film Guide. 2011—2012. Berlinale, 2012. Каталог
- Українські фільми 2012—2013. Каталог / Ukrainian State Film Agency
- Ukrainian Documentary Films 2013—2015. Каталог
- Українські фільми 2015/2016
- International Film Guide. 2009. 45th Edition. London & New York: Wallflower Press 2009, ISBN 978-1-905674-99-2 (англ.)
- International Film Guide. 2010. 46th Edition. London & New York: Wallflower Press, 2010, ISBN 978-1-906660-38-3 (англ.)
- Pethő, Ágnes. The Cinema of Sensations. Newcastle upon Tyne: Cambridge Scholars Press, 2015, ISBN 978-1-4438-6883-9, ISBN 1-4438-6883-3 (англ.)
Примітки
- Дивись українське. Як вітчизняне кіно отримало нове життя – Центр громадського моніторингу та контролю (укр.). Процитовано 31 січня 2020.
- У 2017 році українські фільми побили рекорди за касовими зборами - перелік найкращих. "Репортер" (укр.). 2 січня 2018. Процитовано 31 січня 2020.
- zakon.rada.gov.ua https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1977-19 Пропущений або порожній
|title=(довідка). Процитовано 31 січня 2020. - Апостолова, Галина Петренко, Денис Алампієв, Лілія (24 березня 2017). Закон про кіно є революційним навіть у новій редакції. Опитування. detector.media (укр.). Процитовано 31 січня 2020.
- РЕКОРД: У 2016 РОЦІ ВИЙШЛО 30 УКРАЇНСЬКИХ КІНОПРЕМ'ЄР
- Де і як часто українці ходять в кінотеатри
- Держкіно: рекордна кількість українських фільмів вийшла у прокат 2018 року
- Бокс-офіс України - 2019: підсумки року та новий рекорд касових зборів. Media Business Reports (укр.). Процитовано 1 березня 2021.
- Юрій Володарський. Рейтинг Forbes: 10 найвизначніших кінорежисерів України. «Forbes Україна», 23 липня, 2014. Переглянуто 26 липня 2014
- «Мої думки тихі» голосно прозвучали у Карлових Варах. dergkino.gov.ua. Процитовано 1 березня 2021.
- Переможці «Санденс-2020». Moviegram (укр.). 2 лютого 2020. Процитовано 1 березня 2021.