Цигани в Україні

Етнонім «цигани»[6] з'явився в українській мові наприкінці XVI ст.. Він є екзонімом, етимологія якого, ймовірно, виводиться від назви єретичної секти «недоторканих» Athinganoi[7][8]

У словнику Міклошича старослов'янське ациганинъ перекладається латинською zingarus від грецького ἀθίγγανος, спотворене τσιγγάνος = "недоторканий"[9], подібне трактування у словнику старонімецької мови Оскара Шаде з детальним поясненням походження і розселення циган[10], також назване як імовірне в ЕСУМі[11]. Через негативну конотацію, яка відносить всю етнічну групу до «найнижчої касти», або «вигнанців» більшістю представників ромських народностей екзонім «цигани» вважається застарілим, принизливим і його не прийнято вживати в публічному контексті, хоча в побутовому спілкуванні слово поширене навіть серед самих ромів.

Назва «роми» широко використовується як в українській мові, так і самими циганами, зокрема у назві[12] «Київський академічний музично-драматичний Циганський театр «Романс». Представники самого етносу вживають самоназву, автонім більшості східно-європейських груп  — ромá, ро́ми, що перекладається з ромської як «людина», і можуть вважати слово циган некоректним чи образливим[13]. Про засвоєння слова ро́ми українською мовою можуть свідчити наявні зареєстровані мовниками похідні від нього словоформи, зокрема прикметник «антиромський» (Протилежне до ромський; ознака того, хто/що проти ромів)[14].

У 2018 стався інцидент на круглому столі у Верховній раді, коли учасники-роми запротестували проти називання їх «циганами»:

Слово «циган»... дуже часто використовують в образливому контексті. Використання слова «ром» прийнято в Раді Європи. Ми зверталися років 10-15 тому, щоб наш уряд прийняв подібне положення, адже це загальноєвропейська практика, а ми рухаємось у Європу”.

– сказав президент Всеукраїнської спілки громадських організацій «Конґрес Ромен України» Петро Григориченко[15]. Сам депутат Ігор Луценко пізніше виправдовувався, що свідомий рекомендації Ради Європи офіційно вживати самоназву народу «роми», і Україна її дотримується, і він навіть сам особисто свідомо користувався терміном «роми», але щодо «циган» нехай висловляться спеціалісти-мовники, а не громадські активісти[16].

Обговорюючи факти словесних та фізичних нападів, експерти Української Гельсінської спілки з прав людини вважають використання таких етнонімів, як «цигани», «жиди», у негативному контексті, проявами «мови ненависті» та повідомляють про звернення представників ромської меншини до Європейського суду з прав людини через напади на них і приниження гідності[17].

Тарас Шевченко. Циганка-ворожка. 1841 рік

Перша згадка про появу циган на території сучасної України датується початком XV століття (в охоронній грамоті, виданій великим литовським князем Олександром циганському ватажкові Василю), а їхні перші поселення були в місті Ужгороді, в Бессарабії та в Криму. Згадуються вони і у саноцьких актових книгах за 1428 і 1436 роки та у львівських за 1428 і 1455. На територію України цигани потрапляють з Валахії та Молдови і до XVI століття вони кочували вже по всій Україні.

Під владою Російської Імперії

Влада Російської імперії також намагалася «осадити» циган, змусити їх оселитися на постійні місця проживання. Щоб примусити циган до осілого способу життя, Київська військова комісія (XVII століття) надавала їм річний термін для обрання постійного місця проживання, а по його закінченню їх вважали бродячими і переслідували. Постанови проти бродяжництва виходили у 1809, 1811 та 1818 роках.

Згідно з указом про «Правила для поселення циган» 1800 року осілі цигани-землероби протягом 4 років звільнялися від рекрутської повинності та усіх податей. Їм дозволялося, за указом 1818 року, вступати до міщанських міських товариств.

Розселення циган за повітами на території України (1897)

Поява сіл Циганівка, Цигани, Каменецького повіту та Червоногородського повіту, відповідно, Подільської губернії було спричинене переходом циган на осілий спосіб життя. У 1836 році було затверджене положення про «оселення корінних циган у Бессарабії на колишній основі», а у 1839 році вийшов закон «О поселении цыган на вольных казенных землях». Згідно з останнім законом у Бессарабії 782 родини отримали 9902 десятин землі, заснувавши села Каїр і Фараонівку[21]. Проте особливих успіхів ці заходи не дали. В українській частині Російської Імперії в 1897 році жило приблизно 8,8 тисяч циган, більшість (5,6 тис., 64 %) — у степових південно-східних губерніях.

Одна з найбільших хвиль кочівлі припадає на початку першого і другого десятиліть XX століття: найбільше таборів проходило з півдня Поділля в Росію та на Слобожанщину:

Вони зберегли свої звичаї та типові риси, але одягом зовні нагадують місцевих жителів. Любов до кочового й незалежного життя у них така велика, що влітку коло свого житла вони часто ставлять шатро, де й живуть.[22]

Друга світова війна

Під час Другої світової війни було знищено 80 % усього ромського населення країн Європи. На території Росії, України та Криму, за даними директора Варшавського музею борців гетто Міріам Нович, жертвами геноциду стали 300 тисяч ромів. Виявлені циркуляри верховного керівництва Райхскомісаріату Україна від 8 травня 1942 р. щодо поводження з «циганами» свідчать, що окупаційна влада трактувала їх подібно до євреїв[23][24]. В ніч на 24 грудня 1941 року у місті Сімферополі було розстріляно 800 чоловіків, жінок і дітей. Багато кримських циган, які здавна проживали в Криму, зазнали репресій з боку радянської влади після здобуття нею контролю за півостровом. Вони, разом із кримськими татарами, були депортовані до республік Центральної Азії.

Антиромську політику проводили не лише німці. Так, на Закарпатті протягом 1942 –1944 р. відбувалася активна ізоляція ромів у таборах за місцем проживання. Усіх мешканців таких таборів переписували і забороняли їм залишати свої поселення. В умовах всеохоплюючої війни та потреб ресурсів для її ведення угорська влада перш за все була зацікавлена в експлуатації праці ромів. Беззаперечними є факти жорсткого поводження із ромським населенням. У серпні 1944 міністерство оборони обнародувало наказ про створення ромських трудових батальйонів, кожен із яких укомплектовувався 213 ромами, одним лікарем-євреєм та одним інженером-євреєм. Планувалося створити від 20-ти до 30-ти таких батальйонів, але виконати це цілком не вдалося. Є відомості про угорських ромів, які були депортована до німецького табору Аушвіц протягом 1943 –1944 рр. Так, зокрема, протягом цього періоду до Аушвіцу прибуло бл. 23 тис. ромів із 15-ти країн Європи, із яких бл. 0,2% складали угорські роми[25].

8 жовтня 2004 року Верховною Радою України прийнято Постанову «Про відзначення Міжнародного дня голокосту ромів» .[26], яким передбачене щорічне відзначення в Україні 2 серпня Міжнародного дня пам'яті Голокосту ромів, що також передбачає проведення центральними та обласними державними установами відповідних дослідних, освітніх та комемораційних заходів для увічнення пам’яті загиблих. Однак ці рішення в більшості залишилися на папері: практика свідчить, що представники державних установ лише беруть пасивну участь у таких заходах і лише у тих випадках, коли їх ініціюють і беруть на себе відповідальність за їхню організацію та проведення місцеві неурядові установи або об'єднання громадян. Але й це відбувається далеко не скрізь: у 2013 р. заходи, присвячені увічненню пам'яті ромських жертв війни, відбулися лише в Одеській, Черкаській та Закарпатській областях.

Колона циганських кибиток, що рухається у напрямку до Львова (20 серпня 1941 року)	Пам'ятник загиблим євреям і циганам на місці масового розстрілу 20 вересня 1942 року (Деражня)

За переписом 1926 року в УСРР жило 13 000 циган (у тому числі 2 500 у містах); у Криму їх було 1 300, на Північному Кавказі — 6 800. Усіх циган на українських етнічних землях (на 1926 році) було близько 20 000.

Динаміка чисельності циган за даними переписів:

• 1897 — бл.13 000 (в межах РІ — 10 031[28])
• 1926 — 13 578[29] (УРСР)
• 1939 — 10 443[30] (УРСР)
• 1959 — 22 515[31]
• 1970 — 30 091[32]
• 1979 — 34 411[33]
• 1989 — 47 917[34]
• 2001 — 47 587[1]

Розселені по всіх областях України, але найбільше їх на Закарпатті, у Криму і Південній Бессарабії. Майже половина їх живе по містах.

На Закарпатті проживають такі групи циган: словацькі рома (нащадки переселенців початку XX ст.), келдераре, унгріко рома (вихідці з Угорщини), які проживають компактними групами. Найбільша кількість циган нараховується у місті Мукачевому (1,4 %), у Виноградівському (0,8 %), Берегівському (4,1 %) та Ужгородському (4,1 %) районах Закарпатської області.[35]

Расейці (вихідці з південної Росії на початку XX ст.), ловаре і серви проживають на українському Поліссі. Прилуки, Ніжин, Чернігів та Остер є основними місцями компактного розселення расейців. Серед циган Житомирщини найбільше представників групи ловаре, які мають свої компактні поселення в Житомирі (район Богунія), селі Тетерівка Житомирського району та в місті Малин. Серви живуть розсіяно невеликими групами серед представників інших етногруп. Для них характерне проживання у великих містах Житомирської і Чернігівської областей (міста Чернігів, Житомир, Коростень, Малин).

На території Київщини проживають, в основному, серви, більшість яких мешкає в Києві. У місті Біла Церква проживає група циган-келмишів. У Черкаській області келмиші живуть не в містах, а в циганських селах, які виникли в 60-х роках XX ст. Основним регіоном розселення є місто Сміла та його околиці. Цигани-расейці та серви проживають на території Полтавщини. У зв'язку з переселенням населення з районів, що постраждали від аварії на ЧАЕС, їх кількість збільшилась за рахунок прибулих з Чернігівської та Житомирської областей. Більшість поселялись у Миргороді та Лубнах. На території Кіровоградщини та Донеччини проживають циганські роди з етно-групи сервів. На Миколаївщині мешкають серви, молдовські цигани та келдерари.

Найменш чисельною етнічною групою циган є кримські цигани-кримці, які здавна проживали в Криму. Зараз вони переважно сконцентровані у великих індустріальних містах. В Одеській області проживають серви і представники вихідців з Німеччини — циганська етногрупа сінті, а на її півдні мешкають молдовські цигани. Представники цих етнічних груп також проживають на півдні Вінницької області.

Разом з тим, станом на травень 2021 року, "за різними оцінками, в Україні мешкає від 200 до 400 тисяч ромів", - про це повідомила Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова[36].

Розселення циган та їх взаємодія з іншими етносами накладає свій відбиток на їх рід занять, рівень життя та стан циганської мови та її діалектів.

Динаміка чисельності циганського населення України за 1989—2001 рр.	Частка міських жителів серед циган України (2001)	Розселення циган за регіонами України (2001)	Розселення ромів на території Закарпаття (2001)	Зміна кількості циган у період між переписами 1939 і 2001 років[30][31][32][33][34][1]

Ромське населення України поділяється на кілька соціальних підгруп, залежно від таких факторів, як регіон, в якому вони проживають, мова спілкування, професійна приналежність (що склалася історично), часовий період, коли етнос перейшов до осілого способу життя, віросповідання та ін. Крім того, той факт, що більшість ромів живуть у бідності, також створює поділ за соціально-майновим статусом всередині ромської спільноти.[37] До жорсткої кастовості ромів віднесені:

• еліта, ромська інтелігенція — це переважно люди з освітою — музиканти, артисти, лікарі, письменники, які мають певний статус у суспільному житті країни;

• лідери, барони таборів, які обираються громадою й відповідають за функціонування табору, контролюють його контакти із «зовнішнім світом»;

• пересічні цигани — мешканці таборів, осілі цигани, які мають свої будинки, квартири.

Існує ще четверта категорія, яка стоїть найнижче в ієрархії і не належить до громади — це цигани «з вулиці»[38].

Циганська мова, як рідна серед циган України (2001)

Циганські субетноси на території України представлені сервами (сервуря) або лівобережними циганами (найчисельніша циганська група в Україні), та волохами, мова яких належить до української діалектної групи (за класифікацією А. Тенсера).[39] Ще одною групою циган, яка склалася на території України є кримські цигани, або киримскя рома, татарскя рома (аюджі, гурбети та інші), мова яких зазнала великого лінгвістичного та етнографічного впливу з боку місцевого тюркомовного населення. Влашська — третя велика мовна група, до якої належать молдовські цигани (Одеська та Чернівецька області), частина яких (кишинівці) оселилася у 20 — 30 роках XX століття у Донецькій, Луганській областях. Також до цієї групи належать келдерари та ловарі, які мешкають маленькими групами скрізь на території України. Четвертою мовною групою є Карпатська, до якої належать словацькі (сервіка рома) та угорські (унгріко рома) цигани, які мешкають у Закарпатській області.

Лише 40 % циган у містах вважають циганську мову рідною, у селах — 35 %; решта за рідну мову вважає українську, угорську, російську та румунську мови.

Рідна мова циган України за переписами населення 1989 та 2001 рр.:[1][40][41]

Рідні мови циган України у регіонах за переписом 1989 р.:

За переписом 2001 року, серед циган України вказали на вільне володіння мовами:[43][44]

• українською — 60,8 %
• циганською — 53,5 %
• російською — 47,0 %

За переписом 1970 року, серед циган України вказали на вільне володіння мовами:[41]

• українською — 32,6 %
• циганською — 57,6 %
• російською — 45,9 %

Населені пункти, у яких циганську мову назвали рідною понад 10 % населення за переписом 2001 року.[45]

Шуле Петер, «Циганка», Львівська національна галерея мистецтв

Святкують більшість християнських свят, зокрема Різдво («Кючуно»), Пасху («Патраді»), Трійцю («Русаля»). На святах дотримуються традиційних звичаїв, наприклад «уникання» — чоловіки сідають окремо від жінок.

Цигани вирізняються своєрідним одягом, мають багатий фольклор, зокрема, у ділянці народної поезії (особливо казки), музики[46], танцю. Вони належать до народів, які легко сприймають елементи культури населення, серед якого проживають. Циганські мотиви мали вплив на музику й літературу, зокрема, в Україні є вони в творчості Степана Руданського, Михайла Старицького, Миколи Гоголя, Івана Франка та ін.

Культурна діяльність

Народний ансамбль циганської пісні і танцю «Ягорі»

З 1999 року в Ужгороді циганською, українською та російською мовами виходить газета «Романі Яг». 17 циганських національно-культурних товариств нині діють в Україні, 8 з яких — у Закарпатті. Дві ромські школи функціонують в Ужгороді. Ромський центр та недільна школа діють у місті Ізмаїлі. На Закарпатському обласному телебаченні створена й працює редакція передач ромською мовою.[48]

Активно функціонує Асоціація Ромів України, заснована у 2001 році.[49] На всеукраїнському рівні функціонує спілка громадських організацій «Конгрес Ромен України». Головою Конгресу є Петро Дмитрович Григоріченко, який водночас є членом Ради з питань етнонаціональної політики при Президентові України, членом Ради представників громадських організацій національних меншин України при Державному комітеті України у справах національностей і релігій та членом робочої групи з питань рома/сінті Ради Європи.[50] Всеукраїнська громадська організація «Центр об'єднання та захисту прав ромів», президентом якої є Михайло Васильович Конденко, функціонує з 2006 року. Третьою всеукраїнською ромською організацією є Міжнародна громадська організація ромів «КЄТАНЄ», президент якої Ю. М. Іваненко.

Серед культурно-освітніх організацій слід виділити Київський циганський державний театр «Романс», ансамбль «Романяк» (Закарпаття), циганський дитячий колектив «Іренка» (Ужгород), народний ансамбль циганської пісні і танцю «Ягорі».

Багатий матеріал про культуру циган зберігається у Білоцерківському державному краєзнавчому музеї. До складу музейної збірки входять колекція циганської періодики країн світу (газети, журнали), книги, матеріали, що відображають побут народу (одяг, кінська збруя, знаряддя праці та ін.), колекція картин циганських художників. Також музей має документи ООН, Ради Європи з проблем циган та інших кочових народів Європи.

Цигани на залізничній станції Сянки

За релігією цигани на Наддніпрянщині були православні, в Галичині й на Закарпатті — греко-католики. Проте вони відвідували церкви лише в дні великих свят. Коли дітям виповнюється 10—13 років, проводиться хрещення, де в куми кличуть декілька пар. Перша Біблія циганською мовою була видана у СФР Югославія у 1991 році.

Кочові цигани мали язичницький світогляд, який, однак, мав релігійне спрямування: вони вірили у існування Бога, диявола, душі, потойбічного життя. Використання талісманів, оберегів притаманне для всіх груп циган, окрім кримців. Вони, за їхнім розумінням, могли захистити їх від нещасть та хвороб. Є серед релігійних вірувань і архаїчні, древні елементи: культ проклятих речей, численні ритуальні забобони — мехріме, вірування в щасливу й нещасливу руку, у пророчі сни, в існування нечистої сили — русалок, домовиків, мерців та інше.

Своєрідний культ берегині сім'ї у ромів представлений культом ікон, які були одними із найважливіших оберегів. Невеличка іконка зберігалась у кожній кочовій кибитці. За повір'ями циган вона мала розміщуватись на лівій внутрішній стінці кибитки, де захищала від хвороб ліву, серцеву частину тіла того, хто керував кіньми, його ліву руку, яка тримала пугу — символ глави сім'ї та господаря.

Кожен табір мав власну таборну ікону, яка належала всім. Її зберігали у кибитці предводителя табору — вайди. Головні події в житті певного циганського роду відбувались біля цих ікон, з ними проводили безліч обрядів та ритуалів. Її берегинею завжди була найстаріша та наймудріша в таборі жінка.

У 1991 році в Луцьку було знайдено єдину уцілілу табірну ікону на території України, яка належала кочовому табору етногрупи ловарі. Тепер вона зберігається в Білоцерківському державному краєзнавчому музеї.[51][52]

В кочових циган України побутував також культ вогню. У минулому, та й у наш час, з ним асоціюються добрі сили природи, які оберігають сім'ю. Культ вогню був настільки великим, що до того часу, доки вогнище не згорить, табір з місця не знімався, а вночі його підтримували молоді нежонаті хлопці.[53] У наш час біля вогню циганки проводять магічні ритуали.

Незалежно від приналежності їх до певної етногрупи, у поховальному обряді циган України найбільше проявляються їхні власні язичницькі релігійні погляди. Вони вважають, що покійник не помер, а пішов в інший світ, в якому він буде мати нове повноцінне життя. Померлого проносять повз його шатро, біля якого виставляються миски та сковороди з спеціально приготовленими стравами, щоб задобрити покійного. За віруваннями циган, покійник непокоїть свою сім'ю, тому кочові цигани якнайшвидше залишали могилу і від'їздили на велику відстань. Осілі цигани в наш час споруджують спеціальні саркофаги, щоб покійник не приходив вночі до дому і не непокоїв їх. Як колись, так і у наш час, могилу споруджували у вигляді повноцінного житла: саркофаги являють собою викладені цеглою стіни та дно поховальної ями, куди опускається домовина; на стінки кладеться плита, яка засипається землею; ліворуч від голови покійника та над його головою в стінці роблять скляні віконця, щоб він міг спостерігати за світом, який залишив. Цигани католицького обряду споруджують саркофаг на поверхні землі, у вигляді склепу.[53]

Цигани у Львові

Олена Макарова, заступник директора Інституту демографії і соціологічних досліджень, стверджує, що роми найменш інтегровані у суспільство з усіх національних меншин. Низький рівень інтегрованості, високий рівень безробіття є причиною підвищеного рівня злочинності серед представників етносу. Не менш важливими і нагальними проблемами є низька освіченість, низький рівень життя, втрата рідної мови, правова незахищеність.

Циганські діти на вулиці, Вінниця.

Згідно з опитування громадської думки, яке проводив Інститут соціології Національної академії наук у 2002 році, ступінь толерантності українців до ромів вчені оцінили у 22 бали (зі 100 можливих) — середньостатистичний українець згоден їх терпіти як туристів, гостей України, і не сприймає ромів як повноправних громадян.[48] Підозри до циган з боку корінного населення спричиняють випадки дискримінації на роботі, у медобслуговуванні, навчанні, що породжує зустрічну агресію з боку циган.

Представники ромської національної меншини в Україні продовжують залишатися однією з найбільш вразливих соціальних груп, яка піддається систематичній маргіналізації, стигматизації та дискримінації. Серед найбільших проблем, з якими стикаються роми в Україні, є ускладнений доступ до освіти, медицини, соціальних послуг і працевлаштування, відсутність ідентифікаційних документів. Серед соціально-економічних чинників, які найбільш негативно впливають на становище ромів, є низький рівень доходів, неналежні побутові умови, а також низька обізнаність щодо виховання, харчування, догляду за дітьми. В сукупності ці проблеми призводять до соціальної ізольованості ромської національної спільноти та обмеженості у реалізації прав.[54].

Поєднання кочового способу життя, потреби здобувати засоби для існування і труднощі при працевлаштуванні призвело до частих порушень ромами місцевих законів. Найбільш поширеними злочинами, які вчиняли роми були шахрайство і крадіжки. Наприкінці 80-90 років минулого століття до таких «промислів» додались також торгівля наркотиками — в основному маковою соломкою та екстракційним опієм.[60] Згідно з підрахунками, не менше 30 % наркоринку країни контролюють саме цигани. Наприкінці 90-х, на початку 2000-х років роми долучилися до торгівлі людьми (інвалідами, зокрема) та нелегальною міграцією — переправленнями за кордон, в країни ЄС, Росію[61].

В той же час, в Україні, особливо останнім часом, поширилися напади на осіб ромської національності та їхні табори. Оскільки ці напади однозначно пов'язують з криміналізованими праворадикальними організаціями[62][63], є підстави підозрювати, що подібні дії інспіруються спецслужбами Росії, про що сказав на брифінгу голова Служби безпеки України Василь Грицак[64].

За напад на один з таборів ромів взяла на себе відповідальність націоналістична організація С14[65].

Національна поліція України стверджує, що особовий склад поліції орієнтований на відповідне реагування в разі отримання інформації щодо упередженого ставлення до представників ромської національної меншини. З цією метою працівники поліції проводять зустрічі з представниками соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, адміністраціями навчальних закладів, педагогічними колективами, учнями, старійшинами ромської народності. До місць компактного проживання осіб ромської національності наближено маршрути патрульних нарядів.

Працівники поліції постійно беруть участь у проведенні брифінгів, круглих столів, нарад представників інших правоохоронних установ, неурядових громадських організацій, у тому числі ромських, з питань подолання в країні проявів ксенофобії, запобігання злочинам на ґрунті расової ворожнечі, релігійної та національної нетерпимості.[66]

Міністерство юстиції України повідомило, що протягом 2015 року працівниками територіальних управлінь юстиції здійснено понад 47 тисяч виступів у засобах масової інформації, у тому числі з питань захисту прав та свобод осіб, які належать до ромської національної меншини, серед них: «В Україні прийнято Стратегію захисту та інтеграції ромів», «Стратегія захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини», «Захист прав ромської національної меншини в Україні», «Захист ромської національної меншини в Україні», «Щодо важливості здобуття ромами освіти, особливо дітьми та молоддю», «8 квітня – Міжнародний День ромів», «Порядок отримання особами ромської національності паспорта громадянина України та документів, що посвідчують особу і підтверджують громадянство», «Права ромів в Україні», «Інтеграція ромської національної меншини в українське суспільство», «Правовий статус ромської національної меншини», «Взаємодія ромських громад з органами влади: досвід міжнародних досліджень», «Страсбурзька декларація щодо ромів: імплементація в контексті демократичних реформ в Україні», «Інтеграція ромської національної меншини в українське суспільство», «Отримання ромами ідентифікаційних документів та свідоцтв про реєстрацію актів цивільного стану», «Права ромів в Україні», «Мандрівний народ: «Роми на українських теренах» та ін. [67]

• Ігор Крикунов, український режисер, актор театру і кіно, педагог, громадський діяч та народний артист України.
• Земфіра Кондур, правозахисниця.
• Василь Жадан, український співак, голова національно-культурної громадської організації «Ромале», автор і композитор, естрадний виконавець.
• Дмитро Клімашенко, український продюсер та співак, заслужений артист України.
• Галина Юрченко, українська громадська діячка, правозахисниця.
• Михайло Семенцов, радянський військовий, льотчик часів Другої світової війни, Герой Радянського Союзу.

Циганські мотиви мали вплив на музику й літературу, зокрема, в Україні є вони в творчості Степана Руданського, Михайла Старицького, Миколи Гоголя, Івана Франка та ін. Циган — поруч із Жидом, Іродом (Царем), Смертю, Ангелом та іншими — традиційний персонаж української вертепної драми.

Ряд українських народних пісень пов'язані з циганами. Зокрема:

• «Ой на горі цигани стояли…»;
• «Я сой Циган» (лемківська пісня);
• «Заграй ми, цигане старий» (авторського походження: слова і музика Сидора Воробкевича).

В українській художній літературі циганам присвячено оповідання Олеся Гончара «Магда». У повістях Ольги Кобилянської «В неділю рано зілля копала..» та «Земля» цигани вірні своїм традиціям, прагнуть до свободи від обов'язків, проте особливості традицій та побуту змальовано досить поверхнево, лише в загальних рисах. Більше уваги авторка приділила запальній вдачі та волелюбності циган.

• Цигани на Закарпатті
• Крими

• Релігійний світогляд циган в Україні
• Західно-Українська Асоціація «Спадщина України». Цигани
• Роми України і Миколаївщини

• Анцупов, И. Система управления государственными крестьянами Бессарабской области до реформы Р. Д. Киселева (1812—1839 годы) // Центральный государственный архив Молдавской ССР. — Кишинев, 1962. — С.137-148. (рос.)
• Баранніков, О. П. Українські цигани. — Київ, 1931.
• Беліков, О. Релігійні вірування українських циган // Історія релігії України. — Львів, 1996.
• Бєліков, О. В. З історії циганського населення Донбасу // Нові сторінки історії Донбасу: ст.кн.7. /Гол.ред. З. Г. Лихолобова. — Донецьк, 1999. — С.261-268.
• Бессонов, М. В. Нарративные источники как один из ин формационных ресурсов цыгановедения // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. — Т. 15: Тематичний випуск «Роми України: із минулого в майбутнє». — К., 2008. — С. 73-94. (рос.)
• Деметер, Р.С. С. Образцы фольклора цыган-келдерарей. / Р.С. Деметер, П. Деметер. — М., 1981. (рос.)
• Друц Е., Гесслер А. Цигане (очерки). — (Без вых. дан.) (рос.)
• Данілкин О. Релігійний чинник в житті циган // Етнос і релігія. — К., 1998.
• Зіневич Н. О. Цигани в Україні: формування етносу і сучасний стан // Український науковий журнал. — К., 2001. — № 1. — С. 40-52. 1
• Зіневич Н. О. Циганський етнос в Україні (історіографія та джерела). Автореф. дис. канд. іст. наук: спец. 07.00.06 — історіографія, джерелознавство та спеціальні іст. дисципліни / НАН України. Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. — К., 2005. — 18 с. 1
• Зубрицький, М. Дещо про життя циган в Галичині: рукопис/ Фонд рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклористики і етнології НАН України.
• Козакова, О. Сучасна історіографія дослідження історії та культури українських циганів радянського періоду / О. Козакова // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія : Історія. - 2014. - Вип. 2(1). - С. 231–234
• Крисаченко, В.С. Цигани в Україні: сучасні проблеми / В.С. Крисаченко // Політологічний вісник. - 2015. - Вип. 77. - С. 405–426
• Кроу, Девід М. Історія циган Східної Європи та Росії. /Пер. з англ. В. П. Канаша, С. М. Рябчук. — К.: Мегатайп, 2003. — 376 с.
• Кузьміна, С. Цигани в етнічній структурі населення Бессарабії в першій половині ХІХ ст. / С. Кузьміна // Краєзнавство. - 2013. - № 1. - С. 41-46
• Міронова, І.С. Цигани України: політика переведення на осілий спосіб життя (1920-1950-ті роки) / І.С. Міронова // Сумський історико-архівний журнал. - 2016. - № 26. - С. 55-63
• Мруз, Л. Як цигани світ здобували… Декілька зауважень, декілька запитань, декілька рефлексій / Л. Мруз, Р. Томіцкі // Народознавчі зошити. - 2012. - № 5. - С. 874-889
• В. І. Наулко, Н. О. Зіневич. Цигани в Україні // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 476. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Переслідування та вбивства ромів на теренах України у часи Другої світової війни: зб. док., матеріалів та спогадів / Укр. центр вивч. історії Голокосту, Міжнар. громад. орг. "Міжнар. фонд «Взаєморозуміння і толерантність» ; [авт.-упоряд. М. Тяглий]. — Київ: [б. в.], 2013. — 208 с. : іл. — Бібліогр.: с. 204—206. — ISBN 978-966-2214-31-4
• Пивоваров, С.. Цигани Буковини в світлі етнографічних досліджень другої половини ХІХ — поч. ХХ ст./ С. Пивоваров, М. Чучко// Буковинський історико-етнографічний вісник. — Вип.3. — Чернівці: «Золоті литаври», 2001. — С.86-87.
• Романі, Яг. Історія, культура, право. — Ужгород: Карпати, 1998. — 111 с.
• Роми України: із минулого в майбутнє: Матеріали Міжнародної циганознавчої науково-практичної конференції (Київ, 10–11 червня 2008 року) / Упорядник Н. Зіневич. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. — Київ: Юстиніан, 2009. — 296 с. (PDF-файл)
• Роми України: із минулого в майбутнє (до Ромської Декади Європи 2005—2015): Тематичний випуск // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 15. — Київ, 2008. (онлайн-доступ)
• Филоненко В. Крымские цыгане/ Записки Коллегии Востоковедов, V.1929 — С. 337. (рос.)
• Фрейзер А. Цигани/ пер. з англ. — Київ: Вид. дім «Всесвіт», 2003. — 360с.
• Черенков Л. Н. Некоторые проблемы этнографического изучения цыган в СССР // Малые и дисперсные этнические группы в европейской части СССР. Сб.ст. — М.: Московский филиал Географического общества СССР, 1985. — С.5-15. — 130 c (рос.)
• Чеховський І. Цигани: вічні блукальці всесвіту // Щотижневий буковинський часопис. — 2000. — № 36 (71), № 37 (72).
• Шевченко, А.Я. Цигани-крими: проблеми професійної адаптації у сучасному українському суспільстві / А.Я. Шевченко // Міжнародний науковий форум: соціологія, психологія, педагогіка, менеджмент. - 2012. - Вип. 11. - С. 96-103
• Шума, Л. Етнічний стереотип рома (цигана) в народних легендах / Л. Шума // Studia methodologica. - 2016. - Вип. 43. - С. 128-135
• Цыгане // Курьер ЮНЕСКО. — 1984. — № 11. (рос.)