Передменструальний синдром

На сьогодні точно невідомо, коли виникли вчення про передменструальний синдром. Ще римський лікар Соран Ефеський припускав, що недомагання жінок до менструації залежать від місцевості, де проживають жінки, а античний медик Гален говорив про зв'язки хворобливого стану за кілька днів до циклічних кровотеч з фазами Місяця. Перші наукові дослідження про циклічність коливання деяких фізіологічних параметрів виконані Олександром Репрєвим та Дмитром Оттом. В 1931 році Роберт Т. Франк в статті «Гормональні причини передменструальної напруженості» (The hormonal causes of premenstrual tension) дав офіційне визначення стану як медичного синдрому — «передменструальна напруженість» (англ. premenstrual tension), а також сформулював і пояснив деякі з причин порушень. На його думку, частина досліджених ним симптомів була зумовлена зниженням сироваткового рівня прогестерону. Через 10 років Льюїс Грей описав психосексуальні розлади під час ПМС. З того часу захворювання вважається нозологічною одиницею, що ввійшла в класифікацію хвороб 10-го перегляду ВООЗ[8].

З часом увага до проблеми симптомокомплексу зростає. Це можна пояснити зростанням частоти захворювання і соціально-економічними втратами після масового залучення жінок у виробництво, оскільки близько в 5 % випадків симптоми носять яскраво виражений характер і спричиняють зниження працездатності і рівня сімейної та соціальної адаптації[8].

За гіпотезою австралійського біолога Майкла Гіллінгса існування ПМС обґрунтовується з точки зору природного добору: в цьому нервозному і дратівливому стані зростають шанси на розставання жінки з безплідним партнером, що є еволюційною перевагою, завдяки якій ПМС зберігся у популяції[9].

До 80 % жінок дітородного віку повідомляють про наявність деяких симптомів, що передують менструації. Ці симптоми кваліфікуються як ПМС у 20-30 % жінок та є важкими у 3-9 %[10].

Частота передменструального синдрому залежить від віку: чим він вищий — тим частіший ПМС, від 25 до 90 %. У віці від 19 до 29 років ПМС спостерігається у 20 % жінок, після 30 років синдром зустрічається приблизно у кожної другої. Після 40 років частота сягає 55 %. Були також зареєстровані випадки ПМС у дівчат одразу по настанню менархе.

Крім цього, частіше ПМС спостерігається у емоційно лабільних жінок з нестачею маси тіла та інтелектуальними навантаженнями. Певну роль у прояві симптомів ПМС відіграють провокуючі фактори, такі як пологи і аборти, стреси, інфекційні захворювання[6]. ПМС частіше зустрічається у жінок з порушеннями центральної нервової системи, шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної системи і може спостерігатись як при овуляторному циклі (при котрому яйцеклітина виходить з яєчника в порожнину тіла), так і при ановуляторному (цикл, при котрому вихід яйцеклітини відсутній)[6][8][11].

На сьогодні етіопатогенетичні механізми синдрому вивчені недостатньо. Існує ряд гіпотез, що пояснюють появу симптоматики ПМС, проте наразі чіткого патофізіологічного і біохімічного обґрунтування її виникнення немає. Нині вченими розглядаються декілька теорій етіології передменструального синдрому[12]:

• гормональна гіпотеза;
• алергічна гіпотеза;
• теорія «водної інтоксикації»;
• теорія гіперадренокортикальної активності і збільшення альдостерону;
• теорія психосоматичних порушень.

Виділяються наступні основні фактори ризику розвитку передменструального синдрому[5]:

• європеоїдна раса;
• проживання в великих містах;
• заняття розумовою працею;
• наявність проявів ПМС у однояйцевої сестри-близнючки;
• пізній репродуктивний вік;
• стреси та депресії;
• часті вагітності або, навпаки, їх відсутність;
• викидні чи аборти;
• токсикоз вагітних;
• наявність побічних ефектів при прийомі комбінованих оральних контрацептивів;
• гінекологічні операції;
• запальні захворювання органів статевої системи;
• генітальний кандидоз;
• черепно-мозкові травми;
• нейроінфекції;
• інші нейроендокринні захворювання;
• недостатня фізична активність;
• незбалансоване харчування.
• запальні процеси: симптоми ПМС вираженіші, якщо в крові жінки більше С-реактивного білка (HS-CRP), рівень якого зростає при запаленнях[13].

Передменструальний синдром характеризується багатоманіттям симптоматики.

Наразі відомо десь більше 200 симптомів ПМС, однак найбільш розповсюдженими вважаються дратівливість, напруженсть і дисфорія[3].

Він може проявлятися в ряді таких порушень, як (причому у кожної жінки набір симптомів індивідуальний)[11]:

• психо-емоційні симптоми (наприклад, дратівливість, депресія, плаксивість, агресивність);
• вегето-судинні симптоми (головний біль, нудота, блювання, біль у серці);
• обмінно-ендокринні симптоми (нагрубання молочних залоз, набряки, свербіж, підвищення температури тіла).

У залежності від переважання тих чи інших симптомів виділяють чотири основні клінічні форми та атипову форму синдрому[14]:

• Нервово-психічна (найпоширеніша форма, біля 43 % пацієнток з ПМС, середній вік 33±5 роки) — переважають такі симптоми як дратівливість, депресія, слабкість, плаксивість, агресивність. У молодих жінок переважає депресія, а в перименопаузальному віці виявляється агресивність[11], а також підвищена чутливість до запахів та звуків, оніміння кінцівоку, нагрубання молочних залоз і метеоризм. Відмічено, що якщо у молодих жінок за даної форми ПМС переважає депресія, то в перехідному віці превалює агресивність. В ранньому репродуктивному віці дана форма реєструється у 18 %, в активному репродуктивному — у 69 %, в пізньому — у 40 % жінок, що страждають на передменструальний синдром[5][14].
• Цефалгічна (більше 20 % пацієнток) — розвивається пульсуючий головний біль з іррадіацією в очні яблука. Головні болі зазвичай пульсуючі, смикаючі, починаються у скроневій долі, супроводжуються нудотою, блюванням. Артеріальний тиск при цьому не змінюється. Приблизно у третини пацієнток з даною формою спостерігається депресія, біль в області серця, підвищена пітливість, оніміння рук; а також дратівливість, запаморочення, підвищена чутливість до запахів та звуків, нагрубання молочних залоз. Характерне важке протікання з постійними рецидивами. Найчастіше зустрічається у пацієнток раннього (≈ 32 %) і пізнього (20 %) репроддуктивного віку[5][14].
• Набрякова (20 % пацієнток) — виражене нагрубання й болючість молочних залоз, набряклість обличчя, гомілок, пальців рук, здуття живота, свербіння шкіри, пітливість та слабкість. У багатьох жінок відмічається пітливість, підвищена чутливість до запахів[11]; в більшості жінок з ПМС в лютеїнову фазу спостерігається затримка рідини в організмі до 500—700 мл. Дана форма ПМС найбільш розповсюджена серед жінок раннього репродуктивного віку (≈ 46 %), а найрідше зустрічається у пацієнток активного репродуктивного віку (≈ 6 %)[5][14].
• Кризова (найрідкісніша форма) — характеризується симпато-адреналовими кризами, що починаються з підвищення артеріального тиску, потім виникає страх смерті, відчуття здавлення за грудиною і пошвидшеного серцебиття, оніміння кінцівок. Зазвичай кризи найчастіше виникають у вечірній чи нічний час і можуть бути викликані стресовими ситуаціями, втомою, інфекційними захворюваннями. Часто можуть завершуватись рясним сечовиділенням[11]; Такі кризи можуть бути результатом тривалих стресів, втоми, інфекцій. Дана форма є найважчим проявом ПМС. Спостерігається у 4 % пацієнток раннього репродуктивного віку, у 12,5 % активного фертильного віку та у 20 % пізнього[5][14].
• До атипової форми належать: гіпертермічна форма (підвищення температури тіла в другу фазу циклу та її зниження з початком менструації), гиперсомнічна форма (сонливість у другій фазі циклу), офтальмоплегічна форма мігрені (одностороннє закриття ока, а також геміпарез у лютеїновій фазі), а також циклічні алергічні реакції (зокрема виразковий гінгівіт і стоматит, блювота, бронхіальна астма, іридоцикліт, менструальна мігрень)[4].

Крім того, передменструальний синдром розділяють на стадії[4]:

• компенсована (симптоми з віком не прогресують і з настанням менструації припиняються);
• субкомпенсована (важкість ПМС з віком погіршується, а симптоми зникають лише по завершенню менструації);
• декомпенсована (симптоми ПМС продовжуються протягом кількох днів по завершенню менструації, а проміжки між їх припиненням и появою з віком скорочуються).

У залежності від вираженості клінічних ознак (кількості, тривалості та інтенсивності сипмтомів) ПМС підрозділяють на легкий і важкий ступені[15]:

• легкий ступінь: спостерігається 3—4 симптоми за 2—10 днів до менструації,
• важкий ступінь: спостерігається 5—12 симптомів за 3—14 днів до початку менструації[14].

Тяжкою формою ПМС є передменструальний дисфоричний розлад.

ПМС в основному є стійким діагнозом: жінки, вразливі до нього, переживають одні й ті ж симптоми з однаковою інтенсивністю близько кінця кожного циклу роками. Лікування окремих симптомів зазвичай ефективне.

Навіть без лікування, симптоми схильні згасати у пременопаузі. Попри це, жінки з ПМС чи ПДР мають вищу вірогідність значних симптомів, асоційованих з менопаузою, таких як приливи.

Профілактика передменструального синдрому полягає в перебудові стилю життя на здоровіший. Необхідно виключити стресові ситуації, різкі зміни клімату, аборти і застосування комбінованих оральних контрацептивів. Позитивно впливає регулярне виконання різноманітних аеробних вправ, сеанси релаксації, медитації чи йоги. Крім того, суворо не рекомендується вживання кофеїну, алкоголю, а також бажано вживати їжу невеликими порціями протягом всього дня, аби виключити тривалі відтинки часу без їжі. Бажано слідкувати за прийомом вітамінів, так, для профілактики дратівливості і втомлюваності рекомендуться приймати 100 мг вітаміну В6, 400 мг магнію і 1000 мг кальцію, а вітамін E може бути корисним для молочних залоз[16].

Існує безліч підходів та методик для лікування ПМС. Серед них дієта, здоровий спосіб життя, зміна обстановки і інші способи регулювання стану здоров'я. Медичні заходи зводяться головним чином до застосування гормонів і антидепресантів.

• Відновна терапія, що включає встановлення і підтвердження стану пацієнтки, а також складання точної та повної рекомендації, є суттєвою частиною терапії, спрямованої на допомогу у відновленні контролю над її життям. Крім того, деякі дослідження показали, що оздоровча аеробіка теж може бути корисною. Помічено, що деякі симптоми ПМС зменшуються, якщо дотримуватися здорового способу життя: скоротити вживання кофеїну, цукру і натрію, при цьому збільшивши прийом харчової клітковини і отримання повноцінного відпочинку і сну.
• При дослідженні різних біодобавок було встановлено, що вживання кальцію (1200 мг на день) може чинити благотворний вплив. Також свою ефективність показав вітамін E (400 МО на день). Крім того, є інші способи лікування ПМС, які вимагають додаткового вивчення: вітамін B6, магній[17] , марганець і триптофан.
• Застосування гормонів і антидепресантів.
• фітотерапiя

• Менструація та Менструальний цикл
• Передменструальний дисфоричний розлад — важка форма ПМС
• Дисменорея, аменорея, менорагія
• Менопауза

• Передменструальний синдром
• Симптомы ПМС(рос.)
• Сучасні підходи до діагностики та лікування передменструальних порушень