Секс-позитивний фемінізм

Секс-позитивний фемінізм, також відомий як просексуальний фемінізм, секс-радикальний фемінізм або секс-ліберальний фемінізм, — течія фемінізму, в центрі якої лежить ідея про те, що сексуальна свобода є важливим компонентом свободи жінок.

Частина серії
Фемінізм
Портал Проєкт Стиль

Деякі феміністки взяли участь у секс-позитивному феміністському русі у відповідь на зусилля феміністок, що виступають проти порнографії, поставити порнографію в центр феміністичного пояснення жіночого гноблення.[1] Цей період напружених дискусій і розбрату між секс-позитивними та антипорнографічними феміністками на початку 1980-х років, які часто називали феміністичними секс-війнами, започаткував третю хвилю фемінізму на початку 1990-х років. Інші феміністки, які визнали себе секс-позитивними, взяли участь у дебатах не в опозицію до інших феміністок, а як пряму відповідь на те, що вони вважали патріархальним контролем сексуальності.

Секс-позитивний фемінізм зосереджується на ідеї, що сексуальна свобода є важливим компонентом свободи жінок. Вони виступають проти юридичних чи соціальних зусиль щодо контролю сексуальних дій між дорослими, що погоджуються, незалежно від того, ініціюються вони урядом, іншими феміністками, противниками фемінізму чи будь-якою іншою установою. Вони охоплюють групи сексуальних меншин, підтримуючи значення побудови коаліції з маргіналізованими групами. Секс-позитивний фемінізм пов'язаний із секс-позитивним рухом.

Просексуальний фемінізм об'єднує антицензурних активістів, ЛГБТ-активістів, феміністичних вчених, виробників порнографії та еротики серед інших. Секс-позитивні феміністки, як правило, погоджуються з тим, що самі секс-працівниці не повинні криміналізуватися чи каратися.

Історія

Авторки Гейл Рубін та Венді МакЕлрой вбачають передумови розвитку секс-позитивного фемінізму у роботах секс-реформаторів та працівників, відповідальних за статеве виховання та доступ до контрацепції, таких як Гевлок Елліс, Маргарет Сенгер, Мері Деннет та, згодом, Альфред Кінсі та Шир Гайт.[2][1] Однак сучасне втілення секс-позитивного фемінізму з'явилося після посилення уваги феміністок до порнографії як джерела гноблення жінок у 1970-х.

Піднесення фемінізму другої хвилі було одночасним із сексуальною революцією та рішеннями, що послаблювали юридичні обмеження доступу до порнографії. У 70-х роках радикальні феміністки все більше зосереджувались на питаннях сексуальності в патріархальному суспільстві. Деякі феміністичні групи почали турбуватися про те, щоб прописувати, як повинна виглядати правильна феміністична сексуальність. Це було особливо характерно для лесбійських сепаратистських груп, але деякі гетеросексуальні жіночі групи, такі як «Червоні панчохи» (Redstockings), також зайнялися цим питанням.

З іншого боку, були феміністки, такі як Бетті Додсон, що вбачили сексуальне задоволення та мастурбацію жінок центральними для їх звільнення. У цю епоху порнографія не була основною проблемою; радикальні феміністки, як правило, виступали проти порнографії, але це питання не трактувалось як особливо важливе до середини 1970-х.

Однак існували феміністки, що виступали за захист прав секс-працівниць, такі як COYOTE, яка проводила кампанію за декриміналізацію проституції.

Наприкінці 1970-х американська культура була все більше занепокоєна наслідками десятиліття більшої сексуальної свободи, включно із занепокоєнням з приводу явних проявів насильства та сексуальних зображень у ЗМІ, поширення порнографії, збільшення сексуальної активності серед підлітків, а також розповсюдження дитячої порнографія та передбачуване поширення снаф-фільмів (критики стверджують, що ця атмосфера створювала моральну паніку, яка досягла свого піку в середині 1980-х рр.). Ці занепокоєння знайшли своє відбиття у феміністському русі, коли радикальні феміністичні групи стверджували, що порнографія є центральною основою патріархату та безпосередньою причиною насильства над жінками. Робін Морган резюмувала цю ідею у своїй заяві: «Порнографія — це теорія; зґвалтування — практика».

Андреа Дворкін та Робін Морган почали формулювати жорстку антипорнографічну позицію, засновану на радикальному фемінізмі, починаючи з 1974 року, а антипорно-феміністичні групи, такі як «Жінки проти порнографії» та подібні організації, стали дуже активними в різних містах США наприкінці 1970-х. Оскільки феміністки проти порно розширили свою критику та активність, включаючи не лише порнографію, але проституцію та садомазохізм, інші феміністки були занепокоєні напрямком руху, і стали більш критичними щодо антипорно-фемінізму. Сюди входили феміністки, що практикують БДСМ (зокрема, Самуа), секс-працівниці-захисниці прав та багато ліберальних та антиавторитарних феміністок, для яких свобода слова, сексуальна свобода та захист жіночих свобод були головними проблемами.

Одним із перших феміністичних аргументів проти антипорнографічної течії серед феміністок був нарис Еллен Вілліс «Фемінізм, моралізм та порнографія», вперше опублікований у жовтні 1979 року у «Village Voice».[3] У відповідь на створення «Жінок проти порнографії» в 1979 році Уілліс написала статтю, у якій висловлювала занепокоєння з приводу спроб антипорно-феміністок зробити фемінізм політикою одного питання та стверджувала, що феміністки не повинні загально засуджувати будь-яку порнографію, і що обмеження щодо порнографії можуть так само легко застосовуватися до промов, які феміністки вважають сприятливим.[4]

Рубін закликає до нової феміністичної теорії сексу, зауважуючи, що феміністичні думки про секс, які існують, часто розглядають сексуальну лібералізацію як тенденцію, яка лише збільшує привілеї чоловіків. Рубін критикує антипорнографічних феміністок, які, за її словами, «засудили практично кожен варіант сексуального вираження як антифеміністичний», аргументуючи це тим, що їх погляд на сексуальність небезпечно близький до антифеміністської, консервативної сексуальної моралі. Рубін закликає феміністок розглядати політичні аспекти сексуальності, не сприяючи при цьому сексуальним репресіям. Вона також стверджує, що вину за гноблення жінок слід покласти на цільові наміри, які цього заслуговують: «сім'я, релігія, освіта, практики виховання дітей, засоби масової інформації, держава, психіатрія, дискримінація на роботі та нерівна оплата праці …», аніж на відносно невпливові сексуальні меншини.[2]

Венді МакЕлрой (1995) стверджує, що для феміністок у 1970-х і 1980-х роках звернення до питань сексуального самовираження було результатом розчарування очевидним невдалим досягненням фемінізму політичних каналів: у США Поправка про рівні права (ERA) зазнала невдачі, а права на аборти потрапили під загрозу під час адміністрації Рейгана.

Китайська вчена Ілейн Джеффріс зазначає, що позиція «антипроститутки» отримала все більше критичних позицій під час створення міжнародного руху за секс-працівниць у 1985 році, що вимагали визнання своїх прав як питання емансипації та праці, а не злочинності, аморальності чи хвороби. До 2000-х позитивно-статева позиція спонукала різні міжнародні правозахисні організації активно тиснути на китайський уряд, щоб він відмовився від офіційної політики заборони проституції в пореформеному Китаї та визнав добровільну проституцію законною роботою.[5][6]

Основні ідеї
Сюзі Брайт ― письменниця та активістка, одна з перших жінок, яку називають секс-позитивною феміністкою.

Гейл Рубін резюмує конфлікт щодо сексу у фемінізмі. Вона каже, що одна феміністична течія критикує сексуальні обмеження та труднощі, з якими стикаються сексуально активні жінки (наприклад, доступ до абортів), тоді як інша течія розглядає сексуальну лібералізацію як продовження «чоловічої привілеї».[7]

Просексуальні феміністки стверджують, що патріархат обмежує сексуальне самовираження і виступає за надання людям усіх статей більшої сексуальної можливості, а не за обмеження порнографії.[8] Секс-позитивні феміністки загалом відкидають сексуальний есенціалізм, визначений Рубін як «ідея, що секс є природною силою, яка почала існувати раніше соціального життя і яка формує установи». Вони швидше розглядають сексуальну орієнтацію та стать як соціальні конструкції, які знаходяться під сильним впливом суспільства.[9]

Деякі радикальні феміністки відкидають роздвоєність «сексуально-позитивного» та «сексуально-негативного» фемінізму, припускаючи, що натомість справжній розрив існує між ліберальним та радикальним фемінізмом.[10]

Секс-радикальні феміністки доходять до секс-позитивної позиції через глибоку недовіру до здатності патріархату забезпечити інтереси жінок у законах, що сексуально їх обмежують. Інші феміністки визначають сексуальне звільнення жінок як справжній мотив жіночого руху. Наомі Вульф пише: «Оргазм — це природний заклик організму до феміністичної політики».[11] Шерон Преслі, національна координаторка Асоціації лібертаріанських феміністок (англ. Association of Libertarian Feminists),[12] пише, що у сфері сексуальності уряд відверто дискримінує жінок.

Необхідно також розуміти соціальний фон, в якому діє секс-позитивний фемінізм: християнські суспільства часто перебувають під впливом того, що розуміється як «традиційна» сексуальна мораль, яка полягає в тому, що сексуальна активність повинна відбуватися лише у шлюбі й повинна передбачати вагінальний статевий акт; забороняються сексуальні дії поза шлюбом та «неприродний секс» (тобто оральний, анальний секс, які називають «содомією»). Проте примусовий статевий акт у шлюбі не розглядається деякими соціальними та релігійними консерваторами як аморальний через існування так званих «подружніх обов'язків»[13][14][15], визначених у Біблії.[16]

Крім того, в певних культурах, особливо в середземноморських країнах, які зазнали впливу римо-католицизму, існують традиційні ідеї мужності та жіночої чистоти. Це призвело до того, що багато хто трактує подвійний стандарт між чоловічою та жіночою сексуальністю: від чоловіків очікується сексуальна напористість як спосіб підтвердити свою мужність, але жінка, щоб залишатися і вважатися «хорошою» повинна бути чистою.[17] Чезаре Ломброзо у своїй книзі The Female Offender («Жінка-правопорушниця») стверджував, що жінок можна класифікувати на три типи: кримінальну жінку, повію та нормальну жінку. Таким чином, високо сексуальні жінки (секс-працівниці) вважалися ненормальними.[18]

Керол Квін, соціологиня, сексологиня і секс-позитивна феміністка

Сексуальна позитивність

За словами сексологині та авторки Керол Квін в інтерв'ю з дослідницею та професоркою Лінн Комеллою сексуальна позитивність ― «це культурна філософія, яка розуміє сексуальність як потенційно позитивну силу в житті людини […] на відміну від сексуального негативу, який розглядає секс як проблематичний, руйнівний, небезпечний. Секс-позитивність дозволяє і […] відзначає сексуальне різноманіття, різні бажання та структури відносин, а також індивідуальний вибір на основі згоди … [негативний сексуальний досвід спричинений нестачею інформації, підтримки та вибору] ― це культурні умови, які сексуальна позитивність дозволяє нам вказати на скорочення здорового та приємного сексуального досвіду»

Вона також додала, «Це відчуття того, що багатьом з нас відмовляли у наданні місця та повноважень говорити за себе та говорити про питання, що стосуються нашої спільноти, ― це те, що […] призвело до розквіту секс-позитивного фемінізму. І це причина, чому існує секс-позитивний фемінізм, а не просто сексуальна позитивність».[19]

Основні політичні проблеми

Порнографія

Питання порнографії було чи не першим питанням, яке об'єднало секс-позитивних феміністки, хоча нинішні погляди на цю тему є широкими та складними. Протягом 1980-х років Андреа Дворкін та Кетрін Маккіннон, а також активістки, натхненні їх працями, працювали на користь постанов про боротьбу з порнографією в ряді міст США, а також у Канаді. Перший такий указ був прийнятий міською радою в Міннеаполісі у 1983 році. Маккіннон і Дворкін обрали тактику оформлення порнографії як проблему цивільних прав, аргументуючи, що показ порнографії є ​​дискримінацією за ознакою статі щодо жінок. Реакцією секс-позитивісток на цей аргумент було те, що законодавство проти порнографії порушує право жінок на свободу слова. Незабаром після цього коаліція антипорно-феміністок та правих угруповань досягла успіху в прийнятті подібного розпорядження в Індіанаполісі. Пізніше ця постанова була визнана неконституційною Федеральним судом у справі «Американські книготорговці проти Хаднута».

Гейл Рубін пише, що антипорнографічні феміністки перебільшують небезпеку порнографії, демонструючи найбільш разючі порнографічні зображення (наприклад, пов'язані з садомазохізмом) поза контекстом, таким чином, що зображених жінок ґвалтують, а не підкреслюють, що це сцени зображують фантазії та використовують акторів, які дали згоду бути показаними таким чином[7]. Секс-позитивні феміністки стверджують, що доступ до порнографії настільки важливий для жінок, як і для чоловіків, і що ніщо не принижує приналежність жінок щодо порнографії[20][21]. Однак феміністки, які виступають проти порнографії, не погоджуються з цим, часто стверджуючи, що саме подібні зображення призводять до того, що фактичні дії заохочуються та здійснюються[22].

Куратори-феміністки, такі як Жасмін Гагендорфер, організовують феміністичні та квір-фестивалі порнофільмів (наприклад, PFFV у Відні)[23].

Проституція

Деякі секс-позитивні феміністки вважають, що жінки та чоловіки можуть мати позитивний досвід секс-роботи і що там, де це незаконно, проституцію слід декриміналізувати. Вони стверджують, що проституція не обов'язково шкідлива для жінок, якщо до працівниць ставляться з повагою та якщо професії, пов'язані з секс-роботою, дестигматизовані[24][25].

Інші просексуальні феміністки дотримуються різних поглядів на проституцію, які базуються на відмінності впливу проституції проституції залежно від класу, раси, торгівлі людьми та багатьох інших питань[26]. Секс- позитивні феміністки, як правило, погоджуються з тим, що самі секс-працівниці не повинні криміналізуватися чи каратися.

БДСМ
Жінки, що виступають як невільниці для інших жінок.

Садомазохізм (БДСМ) був підданий критиці антипорно-феміністок за еротизацію влади й насильства, а також за посилення мізогінії (Рубін, 1984). Вони стверджують, що жінки, які вирішили брати участь у БДСМ, роблять вибір, який зрештою поганий для жіночої статі.

Секс-позитивні феміністки стверджують, що багато жінок користуються БДСМ-діяльністю, що підтверджує сексуальні потяги цих жінок. Вони стверджують, що феміністки не повинні нападати на сексуальні бажання інших жінок як на «антифеміністські» або внутрішньопоглинаючі гноблення, і що немає зв'язку між незвичними сексуальними заняттями, які передбачають згоду, та сексуальними злочинами.

Хоча деякі антипорно-феміністки припускають наявність зв'язку між БДСМ-сценами та зґвалтуванням і сексуальним насильством, феміністки, які просекс-феміністки, вважають це образливим для жінок. Часто згадується, що в БДСМ ролі визначаються не статтю, а особистими уподобаннями. На додаток, багато хто стверджує, що гра з силою та владою (наприклад, сценами зґвалтування) за допомогою БДСМ ― це спосіб «скинути» цю силу, а не її матеріалізувати.

Хоча негатив стосовно БДСМ часто обговорюється, секс-позитивні феміністки зосереджуються на безпеці в цій спільноті. Згода ― найважливіше правило, що стосується БДСМ.[27]

Сексуальна орієнтація

МакЕлрой стверджує, що багато феміністок боялися бути пов'язаними з гомосексуальністю.[1] Бетті Фрідан, одна із засновниць фемінізму другої хвилі, застерігала від лесбійства і називала його «лавандовою загрозою» (від цих поглядів вона відмовилася).[28] Секс-позитивні феміністки вважають, що прийняття всіх сексуальних орієнтацій необхідно для того, щоб забезпечити жінкам повну сексуальну свободу. Окрім цього, звільнення жінок неможливо досягти без сприяння прийняттю гомо- та бісексуальності.

Статева ідентичність

Деякі феміністки, такі як Жермен Ґрір, критикували трансгендерних жінок як чоловіків, які намагаються привласнити жіночу ідентичність, зберігаючи привілеї чоловіків, а трансгендерних чоловіків як жінок, які відкидають солідарність зі своєю статтю. У своїй книзі «Уся жінка» Грір зайшла так далеко, що чітко порівняла трансгендерних жінок із ґвалтівниками за те, що вони примусили себе вийти на жіночі простори.[29]

Багато трансгендерів розглядають гендерну ідентичність як вроджену частину людини. Деякі феміністки вважають, що гендерні ролі є соціальними конструкціями й не пов'язані з жодним природним фактором.[30] Секс-позитивні феміністки підтримують право всіх людей визначати свою стать і підтримують небінарність як один із засобів досягнення гендерної рівності.

В Україні

З 1970-х років активна жіноча сексуальність стала більш нормативною і в Україні, де відкрито проходять лекції із сексуальної освіти, рекламуються сексуальні іграшки для жінок. Це говорить про те, що наразі жінки краще контролюють і виражають свою сексуальність. Проте спільний погляд на порнографію і БДСМ в українському русі відсутній. «Традицію» антипорнографічних феміністок зазвичай мають ті, хто називають себе радикальними, а секс-позитивні погляди можна зустріти переважно серед інтерсекційних та ліберальних феміністок. Але дебати щодо порнографії в Україні майже відсутні.[31]

В України особливості секс-праці також обумовлені умовами незаможної країни, у якій нещодавно існувала формальна заборона на жіночу працю в багатьох професіях. Так, одна з майстринь БДСМ зазначила, що небезпечність її роботи у сфері комерційного БДСМ компенсується високою оплатою праці, що надає жінкам економічну емансипацію.[31]

Дискусії

Закони про розбещення

Серед просекс-феміністок ведуться дискусії щодо того, чи є закони про розбещення формою сексизму.[32] Як ілюструє суперечка щодо «Маленького Кучі-снорчера, який міг» з Моногологів Вагіни, деякі секс-позитивні феміністки не вважають, що будь-якій згоді між молодими та старшими людьми притаманна шкода. Серед феміністок ведуться дискусії щодо того, чи приносять передбачені законодавством статути про розбещення шкоду дівчатам-підліткам, і щодо того, чи має стать учасників впливати на ставлення до закону щодо сексуальних контактів[33]. Деякі секс-позитивні феміністки стверджують, що закони про розтління були прийняті з не гендерно нейтральними намірами й наразі виконуються з припущенням, що дівчата-підлітки наївні та потребують захисту.

Секс-позитивні феміністки стосовна цієї точки зору вважають, що «дівчата-підлітки та хлопці однаково здатні робити усвідомлений вибір щодо своєї сексуальності»[34], і що закони про розбещення фактично покликані захистити «чемних дівчат» від сексу. Інші феміністки висловлюються проти зміцнення статутів про розтління або мають неоднозначну позицію, оскільки вважають, що подібні закони заважають молодим жінкам вступати в добровільні сексуальні стосунки, навіть якщо вони компетентні дати згоду.[35]

Просекс-феміністки розглядають закони про розбещення як ті, що контролюють, аніж ті, що захищають. І, звичайно, частиною історичної ролі закону був захист цнотливості жінки як цінного майна. Одна письменниця також зазначила, що на той час (час прийняття закону) у деяких штатах попередній сексуальний досвід підлітка міг бути використаний як захист обвинуваченим у встановленому законом розтлінні. Вона стверджувала, що це свідчить про те, що закони мали на меті захистити цнотливість, а не надання згоди.[36]

Критика

До авторок праць, що критикують секс-позитивний фемінізм, належать зокрема Кетрін Маккіннон[37], Жермен Ґрір[28], Памела Пол[38] та Дорхен Лейдхольт[39]. Їхні головні аргументи полягають у тому, що певні сексуальні практики (наприклад, проституція та порнографія) експлуатують жінок й історично приносять користь чоловікам, а не жінкам, і що беззастережне просування всіх видів сексуальних практик лише сприяє утиску жінок.

Маккіннон стверджує, що будь-яку концепцію сексуального звільнення потрібно розуміти в рамках чоловічого панування в суспільстві, в контексті дисбалансу сил між чоловіками та жінками та з належним урахуванням історії чоловічої та жіночої сексуальності; вона пише: «Чоловіки еротизували думку про те, що їх сексуальність заперечується, але їхня сексуальність була нічим іншим, як вираженою та вираженою, та вираженою. З цієї точки зору сексуальне звільнення виглядає як чоловіча раціоналізація примусу жінок до сексу».

У своїй книзі «Жіночі шовіністичні свині» (2005) Аріель Леві також критикує секс-позитивний фемінізм. Хоча вона не проти просекс-фемінізму як такого, і не бажає конкретно прописувати певні форми сексуальної поведінки, Леві розглядає популяризовану форму сексуального позитиву як становлення свого роду «розгульної культури», в якій жінки засвоюють чоловічі погляди, які об'єктивізують самих жінок. Леві вважає помилковим сприймати це розширенням прав і далі зазначає, що жінки повинні розвивати власні форми сексуального вираження.[40] Реакція сексуально позитивних феміністок на книгу Леві неоднозначна; Сюзі Брайт сприйняла книгу досить прихильно, заявивши, що більша частина того, що можна розглядати як «непристойну культуру», являє собою псування творчості попередніх секс-позитивних феміністок, таких як вона сама.[41]

Інші, такі як Рейчел Крамер Бассель, вважають, що Леві в основному ігнорує більшу частину розширених за останні 20 років можливостей для сексуального вираження жінки або неправильно трактує це як інтерналізацію чоловічої фантазії.[42][43] Кара Джеселла стверджувала, що сексуальна позитивність не обов'язково може розширювати можливості, але вона може також не призводити до втрати знесилення.[44]

Дорхен Лейдхольдт стверджує, що «стать» слід розуміти як соціальну конструкцію, визначену патріархальними соціальними структурами, і тому її слід ретельно вивчити. Лейдхольдт пише: «Якщо мова йде про стать, яку чоловіки використовують для встановлення свого домінування над жінками, тоді так, ми проти цього».[45] За словами Енн Фергюсон, єдиним обмеженням просекс-феміністок на сексуальну активність має бути вимога згоди, проте вона стверджує, що секс-позитивний фемінізм дав неадекватні визначення згоди.[46] Крім того, прагнучи примирити радикальний та лібертаріанський фемінізм, Фергюсон стверджує, що сексуальна поведінка повинна бути або базовою, ризикованою або забороненою, уточнюючи, що заборонені сексуальні дії «включають інцест, зґвалтування, домашнє насильство та сексуальні стосунки між зовсім маленькими дітьми та дорослими»[46], а також будь-які інші види діяльності, причиною яких стає стан залежності жінки.

Шейла Джеффріс стверджує, що «сексуальна революція» у визначенні чоловіків сприяла меншій свободі жінок, ніж їхньому постійному гніту.[47][48][49][50] Вона стверджує, що наявні традиційні уявлення про гетеросексуальні стосунки, такі як чоловіче право на секс та жіночий обов'язок погоджуватися на статевий акт в рамках шлюбу, посилюються сексуально-позитивною ідеологією.

белл хукс стверджує, що однією з проблем сексуально-визвольних рухів є те, що вони зосереджуються на праві займатися сексуальною діяльністю, але часто ігнорують право відмовитись. Інша критика полягає в тому, що те, що часто представляють як феміністичні ідеї, насправді є ідеями, які походять із сексології, в якій переважають чоловіки.[51]

Персоналії

Мають секс-позитивну позицію[52]:

  • Кеті Акер
  • Каміль Палья
  • Меган Анделу
  • Сюзі Брайт
  • Рейчел Крамер Бассель
  • Діана Кейдж
  • Аведон Керол
  • Патрік Каліфія
  • Бетті Додсон
  • Ненсі Фрайдей
  • Джейн Ґеллоп
  • Лейсі Грін
  • Ніна Гартлі
  • Джозефін Хо
  • Ембер Л. Холлібо
  • Бренда Говард
  • Лора Кіпніс
  • Венді МакЕлрой
  • Інга Муссіо
  • Джоан Нестле
  • Марсія Паллі
  • Керол Квін
  • Кандіда Рояль
  • Гейл Рубін
  • Енні Спрінкл
  • Трістан Таорміно
  • Еллен Вілліс
  • Мірей Міллер-Янг
  • Lorde[53]

Примітки
  1. McElroy, Wendy (1995). XXX : a woman's right to pornography. New York : St. Martin's Press. ISBN 978-0-312-13626-0.
  2. Rubin, Gayle S. (1984). Thinking sex: notes for a radical theory of the politics of sexuality. У Vance, Carole. Pleasure and danger: exploring female sexuality. Boston: Routledge & K. Paul. с. 267–319. ISBN 9780710202482.
  3. Willis, Ellen (October 1979). Feminism, moralism, and pornography. The Village Voice.
    • Re-published as: Willis, Ellen (2012). Feminism, moralism, and pornography. У Willis, Ellen. Beginning to see the light: sex, hope, and rock-and-roll. Minneapolis: University of Minnesota Press. с. 219–227. ISBN 9781452948997.
  4. Willis, Ellen (1979). Lust horizons: is the women's movement pro-sex?. The Village Voice.
    • Re-published as: Willis, Ellen (2012). Lust horizons: is the women’s movement pro-sex?. У Willis, Ellen. Beginning to see the light: sex, hope, and rock-and-roll. Minneapolis: University of Minnesota Press. с. 3–15. ISBN 9781452948997.
    • See also: Willis, Ellen (18 жовтня 2005). Lust horizons. The Village Voice. Архів оригіналу за 7 квітня 2016.
  5. Jeffreys, Elaine (2009). Sex and sexuality in China. London New York: Routledge. ISBN 9780415546973.
  6. Jeffreys, Elaine (2009). Feminist prostitution debates: are there any sex workers in China?. У Edwards, Louise; Roces, Mina. Women in Asia: critical concepts in Asian studies. Milton Park, Abingdon, Oxon New York: Routledge. с. 301–325. ISBN 9780415445290.
  7. Rubin, Gayle S. (1984). Thinking sex: notes for a radical theory of the politics of sexuality. У Vance, Carole. Pleasure and danger: exploring female sexuality. Boston: Routledge & K. Paul. с. 267–319. ISBN 9780710202482.
  8. Queen, Carol (1997). Real live nude girl: chronicles of sex-positive culture. Pittsburgh, Pennsylvania: Cleis Press. ISBN 9781573440738.
  9. Rubin, Gayle S. (1984). Thinking sex: notes for a radical theory of the politics of sexuality. У Vance, Carole. Pleasure and danger: exploring female sexuality. Boston: Routledge & K. Paul. с. 267–319. ISBN 9780710202482.
  10. Murphy, Meghan. "The divide isn't between 'sex negative' and 'sex positive' feminists — it's between liberal and radical feminism". Feminist Current. Published April 11, 2014. Retrieved December 24, 2017.
  11. Wolf, Naomi (16 березня 1992). Feminist Fatale: a reply to Camille Paglia. The New Republic.
  12. Home page. alf.org. Association of Libertarian Feminists. Архів оригіналу за 31 липня 2014.
  13. Conjugal Rights (definition). merriam-webster.com. Merriam-Webster. Процитовано 22 серпня 2015.
  14. Bonimy, Jasmin (7 вересня 2009). Marital rape ban 'tragically wrong' says the Christian Council. The Guardian via Bahamas Crisis Centre. Процитовано 22 серпня 2015.
  15. Valley paper criticized over pastor's column on spousal rape. Alaska Dispatch News. 22 липня 2011. Процитовано 22 серпня 2015.
  16. 1 corinthians 7:3-7:5 NKJV. biblegateway.com. Bible Gateway. Процитовано 22 серпня 2015. «Let the husband render to his wife the...»
  17. Aboim, Sofia (2010). Of pleasure and violence: sex and sexuality in men's discourses. У Aboim, Sofia. Plural masculinities: the remaking of the self in private life. Farnham, England Burlington, VT: Ashgate Pub. Co. с. 137–156. ISBN 9780754699842.
  18. Lombroso, Cesare; Ferrero, William (1980 (1895)). The female offender. New York: D. Appleton & Co. ISBN 9780837708072. View online.
  19. Queen, Carol; Comella, Lynn (2008). The Necessary Revolution: Sex-Positive Feminism in the Post-Barnard Era. Communication Review 11 (3): Communication & Mass Media Complete.
  20. McElroy, Wendy (1996). Sexual correctness: the gender-feminist attack on women. Jefferson, N.C: McFarland. ISBN 9780786402267.
  21. Strossen, Nadine (2000). Defending pornography: free speech, sex, and the fight for women's rights. New York London: New York University Press. ISBN 9780814781494.
  22. Dworkin, Andrea (1989). Pornography is a civil rights issue: 1986. У Dworkin, Andrea. Letters from a War Zone: Writings, 1976-1989. New York: E.P. Dutton. с. 276–307. ISBN 9780525248248.
  23. Mühlparzer, Hannah. Porn Film Festival Vienna: Festival multipler Höhepunkte. Der Standard. Процитовано 28 листопада 2018.
  24. Bell, Kelly J. (2009). A Feminist's Argument on How Sex Work Can Benefit Women. Inquiries Journal 1 (11). Архів оригіналу за 27 червня 2016.
  25. Comte, Jacqueline (1 березня 2014). Decriminalization of Sex Work: Feminist Discourses in Light of Research. Sexuality & Culture (англ.) 18 (1): 196–217. ISSN 1095-5143. doi:10.1007/s12119-013-9174-5.
  26. Sexuality, Gender, and the Body (22 вересня 2008). Sex-positive feminism (blog). genderbodyreligion.wordpress.com. WordPress. Процитовано 3 лютого 2017. Шаблон:Self published inline
  27. Dunkley, Cara R.; Brotto, Lori A. (22 квітня 2019). The Role of Consent in the Context of BDSM. Sexual Abuse (англ.): 107906321984284. ISSN 1079-0632. PMID 31010393. doi:10.1177/1079063219842847.
  28. Fetters, Ashley (12 лютого 2013). 4 Big Problems With The Feminine Mystique. The Atlantic. Процитовано 23 березня 2018.
  29. Greer, Germaine (1999). The whole woman. New York: A.A. Knopf. ISBN 9780375407475.
  30. Bowen, Innes (1 серпня 2007). Are sex change operations justified?. BBC News. Процитовано 23 травня 2010.
  31. Політика тіла: огляд феміністичних дискусій про порнографію та БДСМ. Гендер в деталях. Процитовано 18 липня 2021.
  32. NOTES (March 1999). Feminist legal analysis and sexual autonomy: using statutory rape laws as an illustration. Harvard Law Review 112 (5): 1065–1081. JSTOR 1342276. doi:10.2307/1342276. Abstract.
  33. NOTES (March 1999). Feminist legal analysis and sexual autonomy: using statutory rape laws as an illustration. Harvard Law Review 112 (5): 1065–1081. JSTOR 1342276. doi:10.2307/1342276. Abstract.
  34. Oberman, Michelle (1994). Turning girls into women: re-evaluating modern statutory rape law. Journal of Criminal Law & Criminology 85 (1). Pdf.
  35. Erickson, Nancy S.; Lamanna, Mary Ann (Fall 1990). Sex Bias Topics in the Criminal Law Course: A Survey of Criminal Law Professors. University of Michigan Journal of Law Reform 24 (1): 189–252.
  36. Erickson, Nancy S.; Lamanna, Mary Ann (Fall 1990). Sex Bias Topics in the Criminal Law Course: A Survey of Criminal Law Professors. University of Michigan Journal of Law Reform 24 (1): 189–252.
  37. MacKinnon, Catharine (1987). Feminism unmodified: discourses on life and law. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press. ISBN 9780674298743.
  38. Paul, Pamela (2005). Pornified: how pornography is transforming our lives, our relationships, and our families. New York: Times Books. ISBN 9780805081329. Проігноровано невідомий параметр |title-link= (довідка)
  39. Leidholdt, Dorchen; Raymond, Janice (1990). The sexual liberals and the attack on feminism. New York: Pergamon Press. ISBN 9780807762394.
  40. Levy, Ariel (2005). Female chauvinist pigs: women and the rise of raunch culture. New York: Free Press. ISBN 9780743249898.
  41. Bright, Susie (blog) (30 вересня 2005). Susie Bright's Journal: Female Chauvinist Pigs at the trough. susiebright.blogs.com. Susie Bright via Blogs.com. Шаблон:Self published inline
  42. Lusty Lady (blog) (21 вересня 2005). Beyond Pornified and Female Chauvanist Pigs. lustylady.blogspot.com. Rachel Kramer Bussel via Blogspot. Шаблон:Self published inline
  43. Lusty Lady (blog) (19 вересня 2005). Tristan Taormino interview at suicide + Female Chauvanist Pigs. lustylady.blogspot.com. Rachel Kramer Bussel via Blogspot. Шаблон:Self published inline
  44. Jesella, Kara (2005). Revolution girl style now!. Nerve (HowAboutWe).
  45. Leidholdt, Dorchen. When women defend pornography. anusha.com. Sam Sloan. Процитовано 22 серпня 2015.
  46. Ferguson, Ann (Autumn 1984). Sex war: the debate between radical and libertarian feminists. Signs: Journal of Women in Culture and Society 10 (1): 110–111. JSTOR 3174240. doi:10.1086/494117.
  47. Zoftig, Sarah (1982). Coming out. У SAMOIS. Coming to power: writings and graphics on lesbian S/M: S/M, a form of eroticism based on a consenual exchange of power (вид. 2nd). Boston, Massachusetts: Alyson Publications. с. 88. ISBN 9780932870285.
  48. Vance, Carole S. (1992). Pleasure and danger: exploring female sexuality. London New York: Pandora Press. с. 302. ISBN 9780044408673.
  49. Egerton, Jane (1993). Sheila Jeffreys. У Gilbert, Harriett. The sexual imagination from Acker to Zola: a feminist companion. London: Jonathan Cape. с. 133. ISBN 9780224035354.
  50. Denfeld, Rene (1995). The antiphallic campaign: male bashing and sexual politics. У Denfeld, Rene. The new Victorians: a young woman's challenge to the old feminist order. St Leonards, New South Wales: Allen & Unwin. с. 35. ISBN 9781863737890.
  51. Oriel, Jennifer (September 2005). Sexual pleasure as a human right: Harmful or helpful to women in the context of HIV/AIDS?. Women's Studies International Forum 28 (5): 392–404. doi:10.1016/j.wsif.2005.05.002. Pdf.
  52. 6 Sex-Positive People Who Fought For Your Pleasure. Bustle (англ.). Процитовано 8 жовтня 2019.
  53. Lorde Calls Herself 'A Hugely Sex-Positive Person'. HuffPost (англ.). 16 грудня 2013. Процитовано 16 липня 2021.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.