Феміністичні погляди на порнографію

Кетрін МакКіннон у 2006 році

МакКіннон і Дворкін визначили порнографію як «відверто сексуальне підпорядкування жінок за допомогою зображень або слів».[12] За словами Дворкін, початкове визначення слова порнографія було «графічним зображенням повій».[13] Термін «повія» історично використовувався для опису секс-працівників. Хоча сьогодні ведуться дебати навколо конотацій цього слова, Дворкін натякає на той факт, що до секс-працівників часто ставляться не як до людей, а просто як до об'єктів сексуального задоволення.[13] Як зазначає Йоханна Шорн, «саме значення слова порнографія тоді і зараз, здається, вказує на жоненависницькі та експлуататорські практики цієї галузі».[13]

Феміністки проти порнографії кажуть, що споживання порнографії є причиною зґвалтування та інших форм насильства щодо жінок. Робін Морган підсумовує цю ідею своєю часто цитованою заявою: «Порнографія — це теорія, а зґвалтування — це практика».[14]

Феміністки стверджують, що порнографія еротизує домінування, приниження та примус жінок, а також зміцнює сексуальні та культурні установки, які є причетними до зґвалтування та сексуальних домагань. МакКіннон стверджує, що порнографія призводить до зростання сексуального насильства над жінками через розбудову міфів про зґвалтування. Такі міфи про зґвалтування включають віру в те, що жінки дійсно хочуть, щоб їх зґвалтували, і що вони мають на увазі «так», коли кажуть «ні». Крім того, за словами МакКіннон, порнографія зменшує чутливість глядачів до насильства щодо жінок, і це призводить до прогресуючої потреби бачити більше насильства, щоб отримати сексуальне збудження.[15]

Андреа Дворкін у травні 1988 року на телебаченні

Гейл Дайнс стверджує, що інтерв'ю, яке вона проводила з чоловіками, ув'язненими за зґвалтування неповнолітньої дитини, показали, що всі опитані спочатку «жахалися від ідеї» зґвалтування дитини, але почали споживати порнографію, що зображує сексуальне насильство над неповнолітніми, після того, як набридло звичайне порно. Сексуальне насильство ставалося приблизно через півроку.[16]

Німецька радикальна феміністка Аліса Шварцер є однією з прихильниць цієї точки зору. Багато противників та противниць порнографії вважають, що порнографія дає викривлене уявлення про тіла чоловіків і жінок, а також про реальний статевий акт, часто показуючи виконавців із синтетичними імплантатами або перебільшеними виразами задоволення, а також фетиші, які не є нормою. Кетрін МакКіннон повторює ці погляди, стверджуючи, що порнографія «знижує чутливість споживачів до насильства та поширює міфи про зґвалтування та іншу брехню про жіночу сексуальність».[17]

Порнографія та індустрія торгівлі людьми

Кетрін МакКіннон стверджує, що споживання порнографії сприяє розвитку проституції та торгівлі людьми.[6] МакКіннон стверджує, що виробництво порнографії «само є формою проституції та торгівлі людьми»,[6] що створює попит на жінок, які виконують ролі в порнографії, включаючи жінок, які, можливо, стали жертвами торгівлі людьми.[6] За словами МакКіннон, зв'язок між порнографією, проституцією та секс-торгівлею тісно пов'язаний, і центральний аспект цих відносин покладається на купівлю сексу з жінками як досвід.[6]

Елен Вілліс

Феміністки «від Бетті Фрідан і Кейт Міллетт до Карен ДеКроу, Венді Камінер і Ямайка Кінкейд» підтримали право на споживання порнографії.[18]

Початок третьої хвилі фемінізму в середині 1990-х призвів до зростання секс-позитивізму та секс-позитивних феміністок, які прагнули боротися з ідеалами, що стосуються сексуальності, і підривати їх.[13] Секс-позитивний фемінізм розглядає деякі ширші наслідки, які має на жінок нормативна, гегемонна порнографія.[13] За словами секс-блогерки Кларісс Торн, «[жінок] заохочують до сексу дуже продуктивно […]. З одного боку, якщо ми, здається, не отримуємо насолоду від сексу в такий перформативний спосіб, то нас сприймають як „черниць“; в той же час, якщо здається, що ми надто насолоджуємось сексом, то нас сприймають як „повій“».[19][13] На думку деяких сексуально-позитивних феміністок, антипорнографічний феміністичний дискурс ігнорує та тривіалізує сексуальну свободу жінок. Еллен Вілліс (яка ввела термін «просексуальний фемінізм») стверджує: «Як ми це бачили, твердження про те, що „порнографія — це насильство щодо жінок“, було кодом неовікторіанської ідеї про те, що чоловіки хочуть сексу, а жінки терплять це».[20] Одним з потенційних наслідків нормативних дискурсів про жіночу сексуальність можна побачити у розриві оргазму, термін, який використовується для опису невідповідності між чоловічим і жіночим оргазмом у гетеросексуальному, партнерському сексі.[21] Деякі дослідження показали, що 70 % жінок не відчувають оргазму під час гетеросексуальних зносин і що 30 % незаміжніх жінок, які ведуть статеве життя, ніколи не відчували оргазму.[21] Дослідження також показали, що найважливішим провісником жіночого оргазму є те, що жінки роблять під час сексу.[21] Іншими словами, жінки не практикують поведінку, яка доводить їх до оргазму під час гетеросексуальних зносин, можливо, через норми, які підкріплюються гегемонією порнографії.[13][21]

Хоча секс-позитивні феміністки дотримуються різноманітних поглядів на існуючу порнографію, в основі секс-позитивного фемінізму лежить опір стигмам, пов'язаним з жіночою сексуальністю, і відстоювання чіткої та ентузіазмної згоди.[13] Багато сексуально-позитивних феміністок розглядають порнографію як підрив багатьох традиційних уявлень про жіночу сексуальність, наприклад уявлення про те, що жінки не люблять секс загалом, насолоджуються сексом лише у відносинах або що жінки насолоджуються лише «ванільним сексом». За словами Йоганни Шорн, секс-позитивний фемінізм має на меті створити суспільство, в якому сексуальність «може здійснюватися в „безпечному“, „здоровому“ і неексплуатаційному контексті».[13] Щоб досягти цього, гетеронормативну, фалоцентричну структуру, на яку спирається порнографічна індустрія, необхідно розбити та переструктурувати, щоб дозволити прийняти та включити наративи, які традиційно ігнорувалися в порнографії.[13] Секс-позитивна порнографія іноді показує жінок у сексуально домінуючих ролях і показує жінок з більшою різноманітністю типів статури, ніж це типово для звичайних розваг і моди. Участь різних жінок у цих ролях дозволяє реалізувати безліч сексуальних ідентичностей і вільно самовиражатися. 

У деяких частинах світу секс-позитивний фемінізм і пропаганда порнографії як форми вільного вираження набули більшої популярності. У Франції в Парижі відбувся перший триденний SNAP! фестиваль (Sex Workers Narrative Art & Politics) у листопаді 2018 р.[22][23]

Багато феміністок, незалежно від їхніх поглядів на порнографію, принципово виступають проти цензури. Навіть феміністки, які розглядають порнографію як сексистський інститут, також бачать цензуру (включаючи підхід МакКіннона у цивільному праві) як зло. У своїй заяві про місію Feminists for Free Expression, заснована в 1992 році Марсією Паллі, стверджує, що цензура ніколи не зменшувала насильство, але історично використовувалася, щоб заглушити голоси жінок і придушити зусилля щодо соціальних змін. Вони вказують на літературу про контроль народжуваності Маргарет Сенгер, феміністичні п'єси Голлі Г'юз, як приклади феміністичного сексуального мовлення, яке було об'єктом цензури. FFE стверджує, що спроба вирішити соціальні проблеми за допомогою цензури «відвертає увагу від основних причин соціальних проблем і пропонує косметичні, небезпечні „швидкі рішення“».[24]

Критики антипорнографічного фемінізму звинувачують своїх колег у вибірковій обробці суспільно-наукових доказів. Феміністки проти порнографії також критикуються як нетерпимі до сексуальних відмінностей, часто безрозбірно підтримують політику державної цензури та звинувачуються у співучасті з консервативною сексуальною політикою та християнськими правими групами. 

Лі Іньхе на щорічному аналізі статі та гендерних подій у грудні 2011 року

Критика цензури стала особливо поширеною в Китаї, де порнографія суворо заборонена, а володіння чи продаж порнографічних матеріалів може означати довічне ув'язнення. Феміністки, такі як Лі Іньхе, відкрито виступають проти цензури порнографії та виступають за її декриміналізацію.[25] На прикладі багатьох західних країн Іньхе наголошує на важливості свободи вираження поглядів і цитує 35-ту статтю Конституції Китайської Народної Республіки, оголошуючи право на порнографію формою свободи слова.[26][27]

Деякі антипорнографічні феміністки, такі як Глорія Стайнем і Пейдж Мелліш, розрізняють «порнографію» та «еротику», оскільки різні класи сексуальних засобів масової інформації, перші підкреслюють домінування, а другі наголошують на взаємності. Її есе 1978 року «Еротика та порнографія: явна і теперішня різниця» було однією з перших спроб зробити це розмежування на етимологічній основі,[28] а в книзі 1983 року «Обурливі вчинки та повсякденні повстання» Стайнем стверджує, що «ці два образи так само відрізняються, як любов від зґвалтування, як гідність від приниження, як партнерство від рабства, як задоволення від болю». Феміністки, які підтримують цю точку зору, вважають, що еротика пропагує позитивні та прожіночі сексуальні цінності і не несе шкідливих наслідків порнографії.[29]

Глорія Стейнем у 1975 році

Інші феміністки проти порнографії більш скептично ставляться до цієї відмінності, вважаючи, що всі сексуальні матеріали, створені в патріархальній системі, є виразом домінування чоловіків.[30] Андреа Дворкін писала: «еротика — це просто порнографія високого класу: краще виготовлена, краще задумана, краще виконана, краще упакована, розроблена для кращого класу споживачів».[31]